Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Старі пісні про головне (на тему австрійського генштабу)

Українсько-російський словник.
Віктор Дубровський.
Київ: Час, вид. 1-е, 1909

https://archive.org/details/dubrovskiy1909



   
Словник московсько-український.
Віктор Дубровський.
Видавництво «Рідна мова». Київ, 1918 року

див. https://io.ua/35815914

або завантажити: 

DJVU - 31.05 MB
https://www.mediafire.com/?3f5fiil1f88322z



Причина редагування:

Виправив посилання на працююче.


Останнє редагування: 1 08 2017 21:40:46 від Ruthene
   
Історичні пісні українського народу.
Впорядкував Мирослав Січинський.
Львів, 1908 року

https://archive.org/details/istorychnipisniu00sich



   
Словарь росийсько-український. Т. 1.
М. Уманець , А. Спілка.
Львів, 1893 року

https://r2u.org.ua/html/other_dicts.html



   
Назва Українці в Літопису 1720 року Самійла Величка

Описуючи події вересня 1662 року, Величко наводить наступний текст, в якому з Коша Запорозької Січі, козаки Війська Запорозького Низового звертаються до гетьмана Юрася Хмельницького у своєму листі:
 
“Уважъ къ тому и тое, же скоро ми на тебе подвигнемся, то всѣ обобочніи Украинци, братя наша, зъ нами сполне на тебе-жъ повстанутъ…”

(Том 2. С. 33 або москов. джерело)



Далі Величко пише:

“…зъ коммисарами Дорошенковими, и для успокоенія Дорошенка зъ войскомъ Запорожскимъ и народомъ Украинскимъ, въ его желаніяхъ и прошеніяхъ”

(Том 2. С. 171 або моск. джер.)



З універсалу 1682 року Гетьмана Івана Самойловича:

“Сами зъ васъ зацнихъ людей старинніе Украинци знаютъ тое добре, якіе бѣди и якіе утиски и якіе винищеня отъ Ляховъ Козакамъ дѣювалися: бо войско Запорожское отъ вѣковъ не мѣло своего отъ Ляховъ покою.”

(Том 2. С. 524 або моск. джер.)



Джерела:
1. Назва українці в Літопису 1720 року Самійла Величка.
https://medium.com/@vkr/назва-українці-в-літопису-1720-року-самійла-величка-42206840cd1f
2. Украина в летописи Самуила Величко, 1720г.
http://tipa-bandera.livejournal.com/61019.html
3. Дневники памяти об Украине- 3 (XVII век)
https://youtu.be/jNFJH83d9R8?t=10m1s
   
Респект, пане Ruthene!
Продовжуйте
   
Вітчизна Україна і самоназва Українці у 17 сторіччі

Отже, року 1657, у листі від пана Ляхочестріцького з Волині до Івана Виговського:

“Українці разом з Москвою, Великого Князівства Литовського і Малої Росії, поки князі руські тримали у Києві”


Сторінка цілком

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 11, 1879, — стор. 768

Року 1668 гетьман Іван Брюховецький з усім Військом Запорозьким, писав у листі до новогродського сотника і отамана з військом і до усіх жителів; у своєму листі гетьман Брюховецький писав за вітчизну Україну, народ український та за не приятелів москалів:


Скан сторінки цілком (цікавинки)

Тут назва народ Український виступає в етнічному значенні, так як написана в одному рядку з іншими народами та протиставляється: Москалям (росіянам) і Ляхам (полякам). Так само у даному випадку “народ християнський Український” тут не зводиться до поняття лише приналежності українців до християнської православної віри, тому що Москалі тут з протиставленим Українськім народом — одновірці.

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 7, 1872, — стор. 40.

1668 року, 26 Квітня, з листа гетьмана Брюховецького у зверненні до Донських казаків:

“Під Києвом в іменованих містах, у Броварах, у Гоголеві та в інших, не жаліючи діток, мужиків та жінок, усіх жителів породи Української та Литовської висікли і вигубили стражденно, проізвольте того заради ви, брати моя, розсудити: аще християнськи вчиняє Москва?”


Сторінка цілком

Тут під словами “усіх жителів породи Української” маються на увазі люди українського етносу.

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 7, 1872, — стор. 62.




   
1674 року, 6 квітня. З листа Федора Балабаша з Новокостянтинова, до Кальницького полковника Війська Запорізького:

“… слухаєш непостійних людей, та противно про мене мислити зволиш, і про поляків, здавна народу нашому українському небажаних, багато знаєш”


Сторінка цілком

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 11, 1879, — стор. 418

1675 року, 19 грудня. З листа гетьмана Івана Самойловича до кошового отамана Івана Сірка й до всієї старшини та Військом Запорозьким:

“… не по малу тому дивуюся, що не дивитеся, чим би могли цілість вітчизни своєї затримати і душі свої Богу привласнити: оскільки з того, що вчинити між нашим українським народом, чого не бажаю, роз’єднання, якими і так небагато не 30 років кривавими невпинно, по Божему баченню, за гріхи наші, обливається потом… […] … також і на розірваність вітчизни своєї України лагодити: тому що й так бачите щодня по істині оплакану та що силу свою вона втрачає “


Сторінка цілком

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 12, 1882, — стор. 394

У 1675 році, гетьман Іван Самойлович писав до старшини гетьмана Дорошенка, де у своєму листі згадує народ український:


Сторінка цілком

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 12, 1882, — стор. 312.
   
Гетьман Іван Самойлович також називає Україну — наша отчина:


Сторінка цілком

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 12, 1882, — стор. 314.

У 1677 році кошовий отаман Іван Сірко у своєму листі до гетьмана Івана Самойловича писав:

“Ляхи … з незліченними силами турецькими і татарськими … славних жителів вітчизни нашої України, під свою область нас Українців не підгорнули, тим вони нині до себе Турок і Татар умирили”


Сторінка цілком

Іван Сірко, незважаючи на те, що пише “славних жителів вітчизни України”, тут назва “нас Українців” виступає не просто у сенсі географічному, але в етнічному значенні — як самоназва, як власна назва (nomen proprium), тому , що назва Українці тут вживається (і до речі, протиставляється) в одному рядку з іншими народами: Ляхами (поляками), Турками і Татарами.

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 13, 1884, — стор. 1.

Звідси:

https://medium.com/@vkr/вітчизна-україна-і-самоназва-українці-у-17-сторіччі-e7f4bf4dc753
   
Тарас Григорович Шевченко писав у 1844 році:

“Изъ Царяграда, изъ Варшавы и Москвы, прыбували послы зъ великими дарами еднать Богдана и народъ Украинскій уже вольный и сильный”
Офорт Тараса Шевченка “Дари в Чигирині” (1844 р.)


Тарас Григорович Шевченко писав у 1854 році:

Т. ШЕВЧЕНКО ДО А. О. КОЗАЧКОВСЬКОГО. 14 апреля 1854.
"А! цур йому. Лучше його й не згадувать, а то як згадаю що-небудь про нашу бідную Україну, то сльози так і закапають із старих очей. Давно ворушиться у мене в голові думка, щоб перевести на наш прекрасний український язик «Слово о полку Игоря»."

Т. ШЕВЧЕНКО ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО. 1854. 1 мая. "Бачиш, у мене давно вже думка заворушилась перевести його, те слово, на наш милий, на наш любий український язик. Достань, будь ласкав, та передай цьому козачині."
   
Яків Головацький ще у 1848 році писав, що Українською (Малоросійською, Южноруською, Руською) мовою розмовляє вся Україна, Волинь, Поділля, Галичина, Кубань (Чорноморщина), Угорська Русь (Закарпаття).

 "Военно-статистическое обозрение Российской империи" у тому ж 1848 році так само це підтвердило:

"Крестьяне. Этотъ классъ составляетъ главную, основную часть народонаселенія губерніи.  Крестьяне говорятъ по Малороссійски; этотъ языкъ есть народный языкъ южныхъ губерній Россіи.  Языкомъ Малороссіи говорятъ жители отъ р. Кубани до Карпатъ и отъ Одессы и Крыма до Галиціи. На этомъ языкѣ сохранился особый родъ литературы: ихъ народныя пѣсни и баллады, передаются изъ поколѣнія въ поколѣніе."

http://dlib.rsl.ru/viewer/01003862813#?page=88



1872 рік:

Труды Этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским географическим обществом (Юго-Западный отдел): материалы и исследованія, Т. 1–2. 1872

C. - 468


C. 469


Карта південноруських наріч і говірок П.Чубинського і К.Михальчука (1871)

C. 470 - 471

   
Малоросійський язик/наречіє - офіційна назва від російської імперії.

Увесь світ знає, що малоросійська мова і українська - це назви однієї мови. Дивимося що пише Світова цифрова бібліотека про мову Енеїди Котляревського 1798 року:

"Эта книга является первым печатным художественным произведением на украинском народном языке. Она представила миру украинский народ с его историей, языком, обычаями, верованиями, этическими и эстетическими взглядами, основываясь на материале общественной жизни Украины конца XVIII – начала XIX века."
 https://www.wdl.org/ru/item/11805/
   
багато словників у т.ч. із зазначених вище є тут онлайн з пошуком: https://r2u.org.ua/
   
Але набагато раніше українську мову називали - українською:

У 18 столітті в травниках записували назви трав, як вони пишуться "по-украински":

https://medium.com/@vkr/-називався-українською-коріандр-в-україні-у-18-cторіччі-2ea73de3d110


У 19 столітті термін "українська мова" тим більше не був новим:

І. Срезневський - Запорожская Старина, 1833 року

С. 19


С. 21


У 1839 році також йшлося про те, що Україна та Кубань розмовляли українською мовою:

Думки и пѣсни та шче де-шчо Амвросія Могилы, 1839 року

"Названіе языка Южнорусскаго Югозападнаго Русскаго (т. е. Малорусскаго и Червонорусскаго, или Украинскаго и Галиційскаго), во многомъ отличнаго отъ Русскаго Сѣверовосточнаго Русскаго, т. е. Великорусскаго"

С. 8 - 9

   
Світова цифрова бібліотека:

книга - Украинский народ в его прошлом и настоящем, 1914 року

https://www.wdl.org/ru/item/10072/



У цій книзі академік Шахматов про українську мову:

Краткій очеркъ исторіи малорусскаго (украинскаго) языка.

 https://www.wdl.org/ru/item/10072/view/1/367/

   
Яків Головацький ще у 1848 році писав, що Українською (Малоросійською, Южноруською, Руською) мовою розмовляє вся Україна, Волинь, Поділля, Галичина, Кубань (Чорноморщина), Угорська Русь (Закарпаття).

Ось ще одно підтвердження, що Кубань та й уся Вкраїна розмовляли українською:

Яків Головацький - "Розправа о язиці южноруськім і його наріччях" (1849 року). - Стор. - 27 - 28



   
багато словників у т.ч. із зазначених вище є тут онлайн з пошуком: https://r2u.org.ua/

 (tu)
   

Исследования А. А. Зализняка23 примечательны прежде всего тем,
 что в них учёный убедительно продемонстрировал сходство
 языковых особенностей севера и юга средневековой Руси на глубинном уровне.

Світило русского фольклора Дмітрій Покровскій
 вивчав українську пісню і зробив висновок,
що мелодичне коріння рускіх і українських пісень
абсолютно різне.
З цього приводу ним була написана монографія, яку КГБ швиденько вилучило
з магазинів. Музикант не в'їхав, що відкрив страшенну таємницю,
що братья - зовсім і не братья.
   
Року 1911-го.

За цими містами гойдається суцільне тридцятимільйонне українське море.
Є села, де по один бік річки живуть "хохли", по інший - "кацапи".
Живуть споконвіку і не змішуються.
Кожен бік розмовляє по-своєму і зберігає свій звичай:
одружуються тільки на своїх, цураються одне одного,
не розуміють і не шукають взаєморозуміння.

Володимир Євгенович Жаботинський. Урок ювілею Шевченка. 1911 року

Повний текст:тут або тут.
Джерело: Газета «Хроники Иерусалима»
   
Володимир Євгенович Жаботинський

Володи́мир (Зеєв) Євге́нович Жаботи́нський (*6 (18) жовтня 1880, Одеса,— 4 серпня 1940, Нью-Йорк) — єврейський письменник і публіцист,
один з лідерів сіоністського руху; співзасновник держави Ізраїль та його збройних сил (Гаґана).

Жаботинський Володимир Євгенович — Вікіпедія



   
Року 1861

П. Петраченко. Исторія Русской Литературы. 1861. - Стор. 9

Языкъ Славянскій и его раздѣленіе.

Нѣтъ сомнѣнія что Славянскій языкъ былъ однимъ общимъ языкомъ для всѣхъ Славянъ. Намъ неизвѣстно свойство древняго общаго Славянскаго языка, потому что до перевода Свящ. Писанія мы не имѣемъ никакихъ письменныхъ памятниковъ. Можно предполагать что Славяне, поселившись въ странахъ, различныхъ климатомъ, почвою земли, произведеніями, при вліяніи внѣшней природы, измѣняли общій свой языкъ.

Изъ общаго Славянскаго языка образовались съ теченіемъ времени слѣдующіе языки:

I. Восточные: Великорусскій и Украинскій.

Великорусскій языкъ, разнообразный мѣстными особенностями, раздѣляется на слѣдующія нарѣчія:
а) Верхнерусское или Новгородское въ земляхъ, составляющихъ области Новгородскую и Псковскую.
б) Нижнерусское или Суздальское, которымъ говорятъ въ низовой полосѣ Россіи вверхъ по Волгѣ и къ сѣверу по Окѣ.
в) Среднерусское или Рязанское въ срединѣ Россіи между Волгою, Бѣлоруссіей и на Дону.
г) Московское, по выговору образцовое; изъ него образовался настоящій языкъ литературный
д) Бѣлорусское которымъ говорятъ въ губерніяхъ: Могилевской Витебской и Минской.

Украинскій языкъ раздѣляется на два нарѣчія:
Малороссійское и Галицкое или Червонорусское.
Полтавско Чигиринская рѣчь, распространённая по всей Южной Руси, считается самою чистою и образцовою.

ІІ. Югозападные: Старославянскій, Болгарскій, Сербскій, Хорватскій, Хорутанскій.
ІІІ. Сѣверозападные: Польскій, Полабскій, Лужицкій, Чешскій, Словацкій.

   
Року 1865.

Російський спогадач Ф. Ф. Вигель (1786 - 1856):

"В Древней России, в губерниях Подольской, Волынской, Киевской...
Украинцы, потомки храбрых козаков... cохраняют также язык, которым простой народ говорит от Харькова до Лемберга"

Воспоминания Ф.Ф. Вигеля : Ч. 1-7. - Москва. Ч. 7. (1865). - С. 41

   
1868 рік.

Збірник українських пісень. Зібрав і у ноти завів М. Лисенко. Перший Випуск. 3-є виданне. — К. : У Болеслава Корейво, 1868

Читати:
http://elib.nplu.org/object.html?id=143

або завантажити:
http://www.mediafire.com/file/62dpwvnja6tfvj3/М.+Лисенко.+Збірник+українських+пісень.+1868.pdf




Останнє редагування: 19 06 2017 00:29:23 від Ruthene
   
Повістки і ескізи з українського життя.
Агатангел Кримський.
1895 року

http://chtyvo.org.ua/authors/Krymskyi_Ahatanhel/Povistky_i_eskizy_z_ukrainskoho_zhyttia/

   
1864 рік.

Пісні українського люду. Пісні про кохання. Видав Д. Лавренко. - Київ. В друкарні Федорова. 1864

тут або тут (книга цілком)





Останнє редагування: 20 06 2017 05:42:43 від Ruthene
   
і в піку мокшанському міфу про переселення русів на північ від монгольскої навали (навіть з точки зору утікача - чого перти на північ в болота та холод, коли на захід ВЕЛИЧНІ ліси Полісся та Волині і люди теж РУСИНИ ) :
архіолог, член АН  Московії Алексей Уваров розкопав понад 700 . курганів в межах "золотого кільця" - ЖОДНОГО СЛАВЯНСЬКОГО поховання  (доклад "Меряне и их бьіт"). [KA]

П,С, зато те, що потім було знайдено в українських курганах успішно вкрадено, вивезено до московії і демонструється в "ермітажах"  --- цей скарб має бути предметом КОНТРИБУЦІЇ московії пеерд нашою Державою!
   
#ForeignersAboutUkraine Твіт трансляція щовечора ;)

   
https://s14.postimg.org/a6tonu38h/Delyamar_Fr_1869.jpg

Це з книги - «П'ятнадцятимільйонний европейський народ, забутий в історії» (1869). (с) Сенатор парламенту Казимир Делямар, Франція.

Також у своїй Петиції до французького сенату К. Делямар пише:

Живучи між Московією та, власне кажучи, Польщею, рутенці, до яких одних раніше відносилися назви “руси” (Russes) і “русини” (Russiens), були поневолені у минулому столітті московитами, і народ завойовник сам на себе поширив ім’я переможеного народу, щоби надати собі позірних прав на володіння ним. Через це слова “руси” (Russes) і “московіти” видаються нам сьогодні синонімами, тоді як насправді вони є цілком різними для історика.
   
Словарь росийсько-український.
М. Уманець , А. Спілка.
Львів, 1893

https://archive.org/details/slovarrosiskoukr03koma

   
Гетьман Іван Самойлович також називає Україну — наша отчина:

Показати зображення...
Сторінка цілком
Джерело: Акты ЮЗР, Т. 12, 1882, — стор. 314.
У 1677 році кошовий отаман Іван Сірко у своєму листі до гетьмана Івана Самойловича писав:

“Ляхи … з незліченними силами турецькими і татарськими … славних жителів вітчизни нашої України, під свою область нас Українців не підгорнули, тим вони нині до себе Турок і Татар умирили”
Показати зображення...
Сторінка цілком
Іван Сірко, незважаючи на те, що пише “славних жителів вітчизни України”, тут назва “нас Українців” виступає не просто у сенсі географічному, але в етнічному значенні — як самоназва, як власна назва (nomen proprium), тому , що назва Українці тут вживається (і до речі, протиставляється) в одному рядку з іншими народами: Ляхами (поляками), Турками і Татарами.

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 13, 1884, — стор. 1.
Звідси:

https://medium.com/@vkr/вітчизна-україна-і-самоназва-українці-у-17-сторіччі-e7f4bf4dc753


так на каком языке Иван Сирко писал письмо Самойловичу ?
   
Вітчизна Україна і самоназва Українці у 17 сторіччі
Отже, року 1657, у листі від пана Ляхочестріцького з Волині до Івана Виговського:

“Українці разом з Москвою, Великого Князівства Литовського і Малої Росії, поки князі руські тримали у Києві”
Показати зображення...
Сторінка цілком
Джерело: Акты ЮЗР, Т. 11, 1879, — стор. 768
Року 1668 гетьман Іван Брюховецький з усім Військом Запорозьким, писав у листі до новогродського сотника і отамана з військом і до усіх жителів; у своєму листі гетьман Брюховецький писав за вітчизну Україну, народ український та за не приятелів москалів:

Показати зображення...
Скан сторінки цілком (цікавинки)
Тут назва народ Український виступає в етнічному значенні, так як написана в одному рядку з іншими народами та протиставляється: Москалям (росіянам) і Ляхам (полякам). Так само у даному випадку “народ християнський Український” тут не зводиться до поняття лише приналежності українців до християнської православної віри, тому що Москалі тут з протиставленим Українськім народом — одновірці.

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 7, 1872, — стор. 40.
1668 року, 26 Квітня, з листа гетьмана Брюховецького у зверненні до Донських казаків:

“Під Києвом в іменованих містах, у Броварах, у Гоголеві та в інших, не жаліючи діток, мужиків та жінок, усіх жителів породи Української та Литовської висікли і вигубили стражденно, проізвольте того заради ви, брати моя, розсудити: аще християнськи вчиняє Москва?”
Показати зображення...
Сторінка цілком
Тут під словами “усіх жителів породи Української” маються на увазі люди українського етносу.

Джерело: Акты ЮЗР, Т. 7, 1872, — стор. 62.
a a get'man Samojloviuch


так на каком языке Брюховецкий писал сотнику ?
А Самойлович на каком языке писал?
   
A.I. відповідь на ваші запитання вже була у цій темі, козаки розмовляли староукраїнською.
Ось тут:

https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=848995.msg19947353#msg19947353

   
так на каком языке Брюховецкий писал сотнику ?

Якщо брати цей конкретний текст, то написано, що "съ списка Бѣлоруского письма"

http://elib.shpl.ru/ru/nodes/3662-t-7-1657-1663-1668-1669-spb-1872#page/58/mode/inspect/zoom/7



А тут лише написано, що зроблено переклад:

http://elib.shpl.ru/ru/nodes/3662-t-7-1657-1663-1668-1669-spb-1872#page/78/mode/inspect/zoom/7




   
A.I., посилання на пам'ятки української мови XIV - XVIII ст. викладено ось тут:

https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=802346.msg19739388#msg19739388  B-)
   
Московити не розуміли руської мови:

https://ukrhist.wordpress.com/2016/11/30/мешканці-московського-царства-у-17-стол/

я не знаю про московитов.
Давайте конкретнее. Вот есть переписка гетьмана Мазепы с царём Петром и царевной Софией , плюс с князем Голицыным, это сотни писем. Они можно сказать дружили, значит очень хорошо друг друга понимали.
Или например Феофан Прокопович переезжает из Киева в Петербург, получает Новгородскую епархию и известны его многочисленные встречи с царём Петром, они значит понимали друг друга хорошо.

На каком языке они писали и разговаривали между собой?
   
Пєцька 1-й знав  голяндську й то со словарьом:)

Меньшиков ні читати ні писати НЕ ВМІВ!


Тоді панувала Латина як основна мова як Дипломатична!

Всі питання до дипломатів тих часів!
   
Московити не розуміли руської мови

Московити не розуміли руської (староукраїнської) мови

Цікавий той факт, що мешканці Московського царства у 17 столітті не розуміли руської мови і робили з неї переклад, наприклад, перекладався лист козацького полковника Данило Ярмоленко до гетьмана Івана Брюховецького:



АЮЗР. Т. 6. – 1869. – Стор. 33

(Бѣлоруское письмо – так в Московському царстві називали офіційну письмову мову – руську мову, у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському та Річі Посполитої).

Перекладали лист гетьмана І. Брюховецького до донських козаків:



АЮЗР. Т. 7., 1872. — Стор. 60
   
 Московити не розуміли руської мови

Перекладали й листи гетьмана Богдана Хмельницького до московського цара Олексія I Михайловича, та гетьмана Івана Виговського до В.Б. Шереметєва:



Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. Том XXI. 1907. – Стб. 17-18.

Перекладачі працювали при створеному у 1662 році Малоросийському приказі, про нього, наприклад, згадує C. М. Соловйов в “Исторіи Россіи с древнѣйшихъ временъ”. Томъ XII. C. – 420.


(Симеон Адамович – протопоп з Ніжина).

Знадобилися перекладачі з малоросійської мови також і в створеній Петром I Малоросійської колегії:

4513.-Маія 25. Сенатскій.



Полное собраніе законовъ Россійской имперіи, съ 1649 года. Томъ VII. 1723-1727. – С. 289.
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія