По-перше, чому з’явилися підписи офіційних осіб України (а депутати такими є) під документом, який суперечить офіційній позиції нашої держави, що полягає в принциповій і стабільній повазі до територіальної цілісності Сербії, як зазначено в коментарі посла України в Сербії Володимира Толкача? Політику України, згідно з національним законодавством, формує її президент, а реалізує МЗС, а не ВРУ чи окремі депутати.
По-друге, чи справді Київ готується визнати незалежність Косова? Це питання збурило й експертів, і політиків. Але президент, як нам повідомили в дипломатичному відомстві, наразі не давав вказівок переглянути позицію України та визнати незалежність Республіки Косово. Не викликає сумнівів, що визнання Україною незалежності Косова нині буде передчасним.
Або запізнілим. Адже 2008 року українське МЗС узялося було за перегляд позиції Києва щодо визнання незалежності Косова. Але політична ситуація в країні за кілька років змінилася, до влади прийшов проросійський президент Янукович, і цей процес зупинився. Пізніше, 2014 року, з’явився чинник Криму з його «референдумом» у фактично окупованому регіоні й питання було знято з порядку денного.
Водночас з’явилися російські маніпуляції стосовно нібито подібності ситуації в Косові та Криму, що їх і нині чимало політиків сприймають за чисту монету. У лютому 2022-го російський диктатор завдав удару в спину Вучичу, заявивши, що Косово є прецедентом для виправдання зміни кордонів. Тому ми разом із Косовом чекаємо на кращі часи після перемоги.
По-третє, що це взагалі було? Нерозуміння чи щось інше? Хочеться думати, що Мережко все-таки розуміє недоцільність визнання зараз незалежності Косова. У разі ж визнання Україна в особі Сербії набуде впливового на Західних Балканах противника й втратить в ООН голос одного з помітних регіональних гравців.
Можна припустити, що в МЗС і ОПУ намагаються знайти вихід із непростої ситуації, коли визнання означає втрату потенційного сербського друга, а невизнання — втрату друга косовського. Й тому згадані депутатські підписи, можливо, виникли як один із варіантів пошуку виходу із ситуації та «пробний камінь» для вивчення громадської думки в Україні та реакції міжнародних партнерів, а також Белграда й Приштини.
