Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Старі пісні про головне (на тему австрійського генштабу)

1772 рік.

"Краль КарлЪ не смотря на разоренїе Батурина, думалЪ непремѣнно, что Украинскїй народЪ а потомъ и Татары пристанутЪ кЪ нему"

Захарие Орфелин, Житие и славные дела государя императора Петра Великого, Ч. I, 1772 - С. 361




   
1836 рік.

"С какой заботливостью Галичанин распрашивает заезжего из России гостя о судьбе своих братьев Украинцев"

Платон Лукашевич. Малороссийские и червонорусские, народные думы и песни. 1836. - С. 104





Тож бачимо, що назви - українець, малорос, русин, виступають в літературі 1-ї половини 19 століття як синоніми.
   
1675 рік.

"1669. Серпень." "Загальний ворог християн досі йде у наступ на Форт / який мені близький до серця; тому я з доброї довіри з України [Ukraine] це посилаю [...] він рушив прямо через Україну і нищить тут безліч народу [...] він прийняв такого хорошого захисника / через таких Українці[Ukrainer] зміцнення тримають..."
 

Ламберт ван ден Бос, "Театр війни: Розпочатий у Сполучених Нідерландах: Через обійми королів Франції та Англії..."Амстердам, 1675 р. / Schau-platz des Krieges: aufgerichtet in den Vereinigten Niederlanden : durch die Waffen der Könige von Franckreich und Engeland. - С. 122

(archive.org або books.google або sammlungen.de)


обкладинка:



Таким чином, твердження нібито у Європі не використовували у 17 сторіччі назву українці, а використовували лише русини - є недостовірним.

***

Ламберт ван ден Бос (або Ламберт Сільвій) Lambertus van den Bos (Sylvius) народився 9 квітня 1620 в Амстердамі, помер: липень / серпень 1698 у Віанен. Історик, письменник, поет, вчитель. Ван ден Бос, мабуть, був одним із найбільш плідних авторів сімнадцятого століття.
   
Таким чином, твердження нібито у Європі не використовували у 17 сторіччі назву українці, а використовували лише русини - є недостовірним.

Ще одне свідчення 17 сторіччя:

1651 рік.

Гравюра фламандського картографа, гравера, художника Вільгельма Гондіуса (1651р.):

«Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux»

«Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь».



Джерела:
1. LIKБЕЗ. Історичний фронт: Богдан Хмельницький. Гравюра Вільгельма Гондіуса 1651 року
http://likbez.org.ua/ua/hondius_khmelnitsky_1651.html
2. Фламандський картограф, гравер Вільгельм Гондіус та Україна
http://baitsar.blogspot.com/2017/01/blog-post_29.html
3.  Wikipedia: Вільгельм Гондіус - Портрет Богдана Хмельницького
https://uk.wikipedia.org/wiki/Вільгельм_Гондіус#/media/File:Hondius_Bohdan_Khme lnytsky.jpg
   
Ефименко А. Я. История Украинского народа (1906)

https://io.ua/35917320



   
Так что там в конце концов...
Мы победили?
   
Так что там в конце концов...
Мы победили?

Ви ні, але вам воно і не тре.
   
Ви ні, але вам воно і не тре.

В смысле?
   
В смысле?

 :lol:
   
:lol:

Я знал, что Вы оцените :)
   
Карл Маркс і Вольтер також працювали у Генштапі Австрії:



Але якщо вже ми цю тему зачепили, слово "Малоросія" виникло у XVIII столітті, його почали активно використовувати за Катерини ІІ. Слова "Росія" та "Русь" – це різні два слова.
 "Росія" виникла з Петром І, який Московську державу, Московію, назвав Росією. "Русь" – це давнє слово, яке жодного стосунку до колишніх наділів Володимиро-Суздальської, Рязанської, Новгородської та Псковської землі не має. Русь – це назва метрополії імперії Рюриковичів у Середні віки, і я відсилаю всіх охочих до класика марксизму-ленінізму Карла Маркса.
Він у відомій своїй праці "Дослідження дипломатичної історії Європи XVIII століття", забороненій у Радянському Союзі, писав, що історію Русі пришито до Московської держави й нинішньої Росії білими нитками.
 Готична історія імперії Рюриковичів – це така сама велика історія, як історія імперії Карла Великого в Західній Європі, яка мала величезний цивілізаційний вплив на Східну та Центральну Європу. Русь, власне кажучи, це 2/3 території нинішньої України. Усі інші землі, які метрополія цієї імперії мала у васальному підпорядкуванні, називали "землями".
Усіх, хто сумнівається, що слово "Україна" набагато давніше за слово "Росія", я відішлю до праці Вольтера "Історія Карла XII" 1730 року, де він пише: "Україна завжди прагнула до незалежності, але, оточена трьома імперіями, дуже тяжко боролася за неї та змушена була шукати протекторату однієї з них".

Смешко - інтерву Гордону
http://гордон/ukr/publications/-smeshko-u-moskvi-meni-zaproponuvali-vispovidatisja-svjashchenikom-vijavivsja-kolega-rozvidnik-spivrobitnik-rosijskogo-predstavnitstva-u-nju-jorku-198567.html

Останнє редагування: 24 липня 2017 10:12:40 від Щек
   
я відішлю до праці Вольтера "Історія Карла XII" 1730 року, де він пише: "Україна завжди прагнула до незалежності, але, оточена трьома імперіями, дуже тяжко боролася за неї та змушена була шукати протекторату однієї з них"

Україна завжди прагнула бути вільною.
Але, оточена з усіх боків Московією, країнами, підвладними великому правителю [султану], та Польщею,
вона змушена була обирати собі протектора, а в подальшому й володаря, з однієї з цих трьох держав.
Вона піддалася спочатку під протекцію Польщі, яка вважала її занадто за підневільну собі,
тоді вона звернулася до московита, який обернув її у таке рабство, до якого лише був здатний.
Спочатку українці мали привілей обирати поміж собою князя під іменем генерала.
Але дуже скоро вони були позбавлені цього права, і їхній генерал почав призначатися московським двором”


Voltaire (1694–1778). Histoire de Charles XII, roi de Suède, par M. de V***. Tome premier [-second] 1731. - p. 302




   
Спочатку українці

Українці - Ukrainiens (фр.)
https://fr.wikipedia.org/wiki/Ukrainiens
   
КТО ПРИДУМАЛ УКРАИНЦЕВ

ПРОИСКИ РОССИЙСКОГО ГЕНШТАБА. КТО ПРИДУМАЛ УКРАИНЦЕВ
 Кирилл ГАЛУШКО
украинский историк, кандидат исторических наук, публицист

http://www.dsnews.ua/society/proiski-rossiyskogo-genshtaba-kto-pridumal-ukraintsev-05022017180000
   
«Нині існуючі слов’янські народи, які можна звести до наступних: Росіяни, Українці, Поляки, Чехи, Серби, Словаки, Хорвати і Словенці».

Ян Потоцький, «Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію та слов’ян» (Fragments Historiques Et Géographiques Sur La Scythie, La Sarmatie Et Les Slaves […]), Том 1, 1796 рік, Стор. 3
https://medium.com/@vkr/про-назву-українці-в-18-сторіччі-62e2dc17d99#.py3epysfx
Показати зображення...
Показати зображення...

Назва українці в книгах іноземців у 18 столітті  — Ч. II

Вебер, Фрідріх Християн ганноверський
(брауншвейг-люнебурзький) резидент в Рос. державі 1714–19.
Подорожував по Україні. Його книга “Зміни Росії” видана у Франкфурті в 1721 році,
зараз зберігається в Центральній бібліотеці Цюріха.

P. 136 — “Москва. Лютий, 1716 року.
Поляки, Українці і Росіяни,
в різних класах гуманітарні науки вчать,
і ченці прекрасні розумні люди”



(e-rara.ch або books.google або Library of Congress)

Ансельм Десінг (1699–1772) — католицький філософ, історик і педагог.
Його книга Anselm Desing — Auxilia historica oder Behulff zu denen historischen
und dazu erforderlichen Wissenschafften, Том 7, 1747 рік
(Баварська державна бібліотека або books.google)

P. 331 — “Царська величність багато років тому інвестував у Москві в гімназію,
яку займають багато вчених російських ченців, що навчалися в Польщі або Україні.
Перші чотириста учнів, Українців і Росіян,
яким викладаються гуманітарні науки в різних класах”



(Баварська державна бібліотека або books.google)

Читати далі:

https://ukrhist.wordpress.com/2016/11/29/назва-українці-в-книгах-іноземців-у-18-с-2/
   
Гатцук М. Українська абетка. - 1860 року

https://archive.org/stream/ukrainskaabetka00hatsuoft#page/n3/mode/2up

Показати зображення...

#адиннарот

Москаль

Колись-то звіткильсь пригнався на Україну москаль, таких є у нас до біса,
либонь-шо з своїх багновиць;
ну пригнався, то пригнався, нехай би собі так і був,
коли йому своє уже пообридло,
чи лихо там яке доїло,
адже ж "риба шукає де глибчиш, а чоловік, де гарніш";
дак ні: москаль покидає свій край,
а не покидає своєї гаспидської істоти.

- Так і сталось: не втримався навіженний і почав виробляти усе зле-лихе.
Невважа на викрутні, на які він був дуже здатній,
- його злапали, та й у куну запроторили.

От, на роспитках, яки почали йому завдавати,
він, прикинувчись, назвався українцем,
шо-то-бач він здавна уже бурлакує і не зазнає з якого-б-то села він родом;
а видко зразу, шо москаль,
хоча позвик таки перебуватись нашою мовою,
та усе ж якось з московською витинкою
- ну, то видко шо воно таке.

От, бачучи цеє дознавці, шо б то їм хуччи його на правду звести, спитали його зненаська
- "Коли ж ти правду кажиш, - то як це звецця?" показали йому на чобіт.
"Чаботь," _ сказав беззапинки москаль.
- "А це як? - спитали, показуючи на горілку.
"Гарєлка," - каже москаль.
- "Ну, а оцце шо?" показуючи йому на сокиру.
- "Сякіра," озвавсь худко москаль.
-"Добре, от видко зараз українця!
- А ну-ж оцце як? - спитали його знову, показуючи на його ж бороду.
- Москаль, жахаючись, шо-б-то йому не помилитись і знаючи шо, часом з поглуму,
москаля у нас звуть "кацапом" збився з паналику, та й квапливе сказав: "Цапка!"
- От-тут-то його зараз й цапнули за бороду,
й він признався тоді вітки-то він справді ї шо наробив.

Українська абетка. Микола Гатцук. 1860. - C. 53-54
https://archive.org/stream/ukrainskaabetka00hatsuoft#page/52/mode/2up
   
Росіянам дуже подобається писати, що у минулому під назвою Українці
мали на увазі лише топонім, географічну назву.
Але ось докази того, що писали і в значенні етносу, народу:

1. 1668 рік, 26 квітня, з листа гетьмана Брюховецького в його зверненні до Донських козаків:

"подъ Кіевомъ въ имянуемыхъ городѣхъ, въ Броварахъ, въ Гоголевѣ и въ иныхъ,
не щадивъ дѣтокъ, мужеской и женской полъ
всѣхъ жителей породы Украинскіе и Литовскіе высѣкли и выгубили мучителско,
произвольте того ради вы, братья моя, разсудить:
аще ли христіянски поступаетъ Москва?
Не христіянскіе, наипаче поганскіе обрѣтаются ихъ дѣла, и что ни есть здѣ починили - описате трудно."


АЮЗР, Т. 7, 1872, - с. 62.




2. Климентій Зіновіїв наприкінці XVII — поч. XVIII ст.

147. Ω иновЂрнои εдно́и пε(р)со́нЂ мε(ж)ду му́жε(мъ) и жεно́ю: то ε(ст) [напри́кла(д)] 1 кгды бываε(т) часо(м) мужъ ляхъ а жεна̀ бл̃гоч(с)ти́ваA; або жεна нεбл̃гоч(с)ти́ваA а му(ж) бл̃гоч(с)ти́вы(и), а хоча(и) и обо́ε бл̃гоч(с)ти́выε да нε ε(д)ныхъ людε(и): сы́рЂчъ му(ж) будε(т) моска(л) а́бо литви́нъ або̀ бо(и)ко або цы́га(н), і́ли тε(ж) з(ъ) жы́да пεрέхры(ст), ілѝ за(с) жона̀ таковы(х) людε(и), а ω(н) правдивы(и) руснакъ козакъ украи́нεцъ поро́ды малоро(с)си(и)ско(и)

Джерело:
Климентій Зіновіїв
ВІРШІ. ПРИПОВІСТІ ПОСПОЛИТІ (кінця XVII — поч. XVIII ст.) http://litopys.org.ua/klyment/kly.htm

3. 1785-86 рр., історик Олександр Рігельман:

"из природныхъ Украинцовъ оставили одного только надъ Козаками Черкаскаго полковника, Барабаша, войсковымъ есауломъ"

Ригельман А. И. Летописное повествование о Малой России и ее народе. 1785-86 гг. Ч. 4 (1847). - С. VI
https://io.ua/36116152


   
"изъ природныхъ Украинцовъ оставили одного только надъ Козаками Черкаскаго полковника, Барабаша, войсковымъ есауломъ"

Ригельман А. И. Летописное повествование о Малой России и ее народе. 1785-86 гг. Ч. 4 (1847). - С. VI
https://io.ua/36116152

або ще тут: https://archive.org/stream/chteniiavimperat09impe#page/n345/mode/1up
   
Йосиф Верещинський (пол. Józef Wereszczyński; близько 1530 або 1539, Збараж[1] — 1598) — руський церковний та суспільно-політичний діяч Речі Посполитої. Римо-католицький проповідник і публіцист, мислитель-гуманіст, письменник. Київський єпископ РКЦ (1592—1598). Доктор теології. Представник шляхетського роду Верещинських гербу Корчак. Уродженець Холмщини. Автор ідеї перетворення Війська Запорозького на лицарський орден для оборони України від татар і турків.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Йосиф_Верещинський


Йосип Верещинський фактично вперше у вітчизняній історіографії ввів до політичного словника назву «український народ», виповнивши її етнополітичним змістом. Письменник зумів переступити через усталені стереотипи суспільної свідомості й формулювання політичної номенклатури, за якими, зокрема, корінні мешканці Київського та Брацлавського воєводств виступали як кияни, брацлавці чи ти обивателі цих земель; руські за віросповіданням тощо. На противагу домінуючим територіально-земельним, географічним дефініціям щодо місцевого населення Верещинський вмотивовує історичну категорію «народу українного християнського». Цей момент у судженнях письмовника за своєю новизною означав масштабне історіографічне зрушення. Його вплив на національну свідомість українців на повну силу проявився значно пізніше.
Верещинський зробив спробу з'ясування внутрішньої логіки та цілісного змісту історії України. Він розглядав її минуле як минуле Київської держави. Для письменника суспільний субстрат «народу українного християнського» у культурно-історичному плані залишився незмінним з тих часів, незважаючи на втрату внаслідок монголо-татарського завоювання такого суттєвого компонента, як держава. Ретроспективно пересаджуючи на грунт княжої доби поняття «Україна», «український народ», Верещинський тим самим виявляв своє розуміння цих термінів як етнонімів.

Петро Сас
ЙОСИП ВЕРЕЩИНСЬКИЙ
http://national.org.ua/library/veresczynski.html


Прикладом того, як представник "старої" політичної сили — шляхетства — виходив вперед у теоретичному освоєнні політичних реалій, служить творчість київського католицького єпископа, нащадка українського шляхетського роду з Холмщини Йосифа Верещинського.
У виданих друком публіцистичних творах Й. Верещинського було сформульовано думку про Україну та її населення як про певні етнополітичні реалії. Запропонована письменником етнополітична концепція українського народу базувалася на двох засадничих принципах: рецепції традиціоналістської схеми народу старозавітних часів, опредметненій у Святому Письмі (ідея "українського християнського народу"), а також понятті континуїтету української історії, вихідним пунктом якої взято давньоруський період. Ступінь новизни такого підходу стає очевидним при порівнянні з домінуючими стереотипами тогочасної політичної свідомості. В політичній концепції "руського народу", яка в своїй основі сформувалася у першій половині XVII ст., цілісність давньоруської спадщини зберігалася в основному завдяки конфесійному факторові. До того ж вона розпорошувалася поміж віросповідним "руським народом". Тим часом, для Верещинського населення України постає історично сформованим етносом, що має одвічну територію, державне життя в минулому і традицію духовної культури. Звідси спадщина давньої Київської держави мала у нього конкретного законного правонаступника і "адресата" — мешканців України у вузькому значенні слова. Автор обстоював ідею політичної гегемонії України "двох воєводств" над усіма "руськими краями", тобто рештою українських земель 12
12 Wereszczyński J. Droga pewna // Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. — Киев, 1911. — Вып. 1. Приложения. — C. l — 33.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Том 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть)
http://litopys.org.ua/istkult2/ikult233.htm

Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. Вып. 1. тип. Н.Т. Корчак-Новицкого. - 1911. - 404 с.
https://archive.org/details/sbornik1911

Приклади:

1590 року

Wereszczyński Józef. Droga pewna. – Kraków, 1590

C. 5

narod ukrainny Chrzescianski

C. 7

narod ukrainny Chrzescijanski

Ukraina tam ta dla cze byla iesze z dawnych czassow zburzona

C. 8

Ukraina iest iako ona ziemia obiecana.

Ukraina iest Magnesowey natury, gyz ciagnie do siebe.

C. 9

Ukraina ze plywala w bogactwach znac to po pustych kosciolach.


***

Józef Wereszczyński. Droga pewna do prędszego i snadniejszego osadzenia w ruskich krajach pustyń rycerstwem Królestwa Polskiego, Kraków 1590, drukarnia A. Piotrkowczyk; przekł. rosyjski: A. W. Storożenko, Kijów 1895

Ekscytarz... do podniesienia wojny świętej przeciwko Turkom i Tatarom, Kraków 1592, drukarnia A. Piotrkowczyk
Publika... tak ze strony fundowania szkoły rycerskiej synom koronnym na Ukrainie, jako też Krzyżakom według reguły maltańskiej, Kraków 1594
 
I znowu oba te pisma wierszem przerobil pod tytułem:
 
Pobudka na Jego cesarską Miłość Wszystkiego Chrześcijaństwa, jako też na Jego K.M. Króla Polskiego. Tudzież też na Jaśnie Oświeconego Kniazia Wielkiego Moskiewskiego, do podniesienia wojny świętej spólną ręką przeciw Turkom i Tatarom, Kraków 1594

(джерело: Pisma polityczne. Wyd. K.J. Turowskiego, Том 1, Józef Wereszczyński (bp. of Kiev.), 1858, Стор. XIII https://books.google.com.ua/books?id=QmxbAAAAQAAJ )
   
Назва українці, спочатку (тобто наприкінці 16 ст.) ще не мала значення етноніма
 і просто позначала тих, хто мешкає в Україні (жителів України).
У книзі 1908 року, Крип'якевич і Грушевський, викладають документи, листи і т.інш.,
а також лист польського гетьмана Станіслава Жолкевського до короля Сигізмунда III Вази,
від 10 червня 1596 року,
в якому С. Жолкевський називає українцями (ukraincy)
своїх солдатів (жовнірів-шляхту, солдат польських коронних, походженням з України)

які брали участь у придушенні козацького повстання Григорія Лободи та Северина Наливайка.
Джерела:
1. Джерела до історії України-Руси [Т.8: І.Крипякевич. Матеріали до історії української козаччини] (1908). С. 92.
2. Leszek Podhorodecki. Hetman Żółkiewski. 1968. С. 84, 92.
3. Zbigniew Wójcik, "Dzikie Pola w ogniu - O Kozaczyźnie w dawnej Rzeczypospolitej", 1968. С. 38.

Але пізніше, на початку 17 ст. гетьман Станіслав Жолкевський називає Українцями в значенні етнічному
вже виключно український народ:

Зі статті "Руський" і "український". В. Черевкo, 1914 р."

Термін "Українець", "український" в значіню етнїчнім виступає що-йно з початком XVII. в.
І так Станислав Жовківський в листах усе уживає згаданого терміну
— не в значіню мешканців українних земель Річи посполитої,
але на означенє цілої землї, становлячої культурно-національну
одиницю поміж иншими народами.
Він в листї до короля з 12-го червня 1614 р. пише:

gdyby się wojsko od Ukrainy odwiedlo, niepośliby Ukraińcy daleko... (Nr. 36. стор. 226.)



В иншім листї з 23. цвітня 1615 р. каже, що
"z Ukrainy zawiodł do siebie kilkaset Ukraińcow" (стор. 406.)



 24 вересня 1615 року (Стор. 407.)



Притім годить ся зазначити, що коли має на думці лише мешканців українних земель,
то виразно зазначає "Україну київську" (Стор. 507)


Pisma Stanisława Żołiewskiego, kanclerza koronnego i hetmanna z jego popiersiem.
Stanisław Żółkiewski
Nakł. W. Manieckiego, 1861 - 628 стор.
https://books.google.com.ua/books?hl=uk&id=BPIKAAAAIAAJ
   
Konterfet cudowny i sila Kozaka Płachty, Ukraińca. w roku 1620
http://lanamy.dreamwidth.org/728.html (web.archive)

Пісня козака Плахти, Українця (Про козака і Кулину) 1620 року

— Гой, козачейку, пане ж мій,
Далек же маєш домик свій?
— При березі, при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений,
Оздоблений
Красним цвітом,
Густим листом,
То дім мій
То покій.
Кулина!.....





Українська світська пісня в польських: виданнях. Пісня про Кулину в брошурі Дзвоновського
https://archive.org/stream/istoriiaukrans03voznuoft#page/67/mode/2up

Історія Української літератури. Том ІІІ. Віки XV-XVIII. Друга частина (з 54 ілюстраціями).
Накладом Товариства "Просвіта". Львів. 1924
https://archive.org/details/istoriiaukrans03voznuoft

   
Вітчизна Україна і самоназва Українці у 17 сторіччі


https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=848995.msg19955411#msg19955411

   
1863 рік. Херсонська губернія.

#адиннарот


Офіцери російського Генерального штабу - агенти Австрійського Генштабу.  :D

С. - 341. - "Описание прибрежных: мест и населения.
Весь херсонский берег Днестра унизан рядом селений и деревень,
принадлежащих государственным крестьянам: Молдаванам, Украинцам и Русским;
в числе этих прибрежных пунктов находятся три города и одна Болгарская колония Парканы.
В верхней же части реки и по ту сторону ее встречается более густое население Украинцев и Молдован,
которые и нанимаются в судорабочие."

С. - 534. - "Язык, одежду и многие привычки русские сохранили в этом крае, но пища их во многом изменилась"

С. - 491. - "Украинец любит веселиться и доходит в увлечении до эпикуреизма.
"Пыйте жилы, покы жывы!
Пый ижь, покы рит свиж: умретця, все мынецтся.
Выпыймо по повній, бо наш вік не довгій."

___________________ _______________
Русские называют малороссиян хохлами по их прическе,
которую они прежде носили; сами же себя они называют людьми
и не признают никаких других прозвищ.
"У базари два дурня: один дешево дае, другой дешево просить!"
Этим как нельзя вернее, высказывается комерческая деятельность украинца."

С. - 496. - "К русским хохол чрезвычайно недоверчив, особенно к солдатам, которых он называет по преимуществу москалями. Подобно тому, как великороссиянин утвердил за ним название хохла, так и он называет его кацапом, т. е. козлом. Достаточно привести несколько поговорок, чтобы видеть, с какой недоверчивостью и даже антипатией относится к ним малоросс.
"Москаль не велык чоловик, - та ба!
Мутыть, як у сели москаль!
Москаль як ворона, а хитррійшій за чорта!
Московській час пидожды!
На вовка помовка, а москаль кобылу украв!
Не зато москаля бьють, що краде, а за то, щоб умив концы ховаты!
Вид чорта видхрысысься, а вид москаля и не видибьесься!
Тату! лизе чорт у хату! Дарма! Абы не москаль!
Москаль дорогу зна, та ще пыта.
Колы москаль каже сухо, то подиймайсь по уха; бо вин бреше.
З москалями знайся, а камень у пазуси держи.
Вид москаля, полы вриж та втикай!"


Весьма трудно, чтобы малороссиянин поверил чему-нибудь,
что говорит помещик или какой-либо чиновник;
как бы истина ни была осязательна, но если ее сообщил кто-либо из них ей не поверят:
"Ангельскій голосок, та чортова думка".
В подобных случаях, малоросс отделывается молчанием
"Хто мовчить, той двох навчыть"

Джерело: Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба : - СПб. Херсонская губерния. ч. 1. - 1863
   
Близько 1110-1124 рр.

Лист Говенової до Нежнича з вимогою повернути гроші в сумі 60 кун,
залишені йому на зберігання її покійним чоловіком, Говеном.
Близько 1110-1124 рр.
ЦДІАЛ України, ф. 131, оп. 1, спр. 891.
Мова давньоукраїнська.
Береста

“От Говєновой ко Нєжьньчю дає 6 деся(ть) куно лодієную повєдало Говєно іда на судо а поп п(і)с(а)л а дає Луцє олі нь водасі то я у конязя паєма отрока пріжь прієдю а во болє ті вонидь"

1110–1137 рр.


https://s6.postimg.org/gusjnk8dd/Govenovoi.jpg

Джерела:
1. Офіційний веб-портал Державної архівної служби України
http://www.archives.gov.ua/Sections/Avtografy/R-1.php?4
2. Р. І. Мельник*
Берестяні грамоти ХІІ століття
http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_5_2011/19.pdf
   
Крижанівська О. І. Історія української мови (2010)
https://io.ua/35953870
   
1375 рік

#адиннарот

Великий князь Димитрий выповЂдует Лит†войну. Року 1375.

Тылко живность вшелякую войску у москалей брал и их самих \л.489.\ для мощеня мостов през болота и старины, що найпростщую казал дорогу до Москвы торовати, a до того и зима землю в той час гартовала.

Хроніка Литовська й Жмойтська. Том 32.
http://litopys.org.ua/psrl3235/lytov04.htm
   
#адиннарот

УКРАИНА И РОССИЯ. ИЛЛЮЗИЯ БРАТСТВА

   
Видиво: Дневники памяти об Украине- 3 (XVII век)

Упоминания об Украине и украинцах в записях известных европейских дипломатов, научных и культурных деятелей XVІІ века.

   
#адиннарот

«Идите от Москвы на юг, и вы увидите, что, постепенно находя изменения, за Десной и Семью вы перешли к народу, совершенно отличному от нас, чистых руссов.
Язык, одежда, облик лица, жилища, мнения, поверья – совершенно не наши!»

[1] – отмечал в 1830 году издатель «Московского телеграфа» Николай Полевой.

[1] – Московский телеграф. 1830. № 17. С. 76.

   
#адиннарот

"народу, совершенно отличному от нас, чистых руссов.
Язык, одежда, облик лица, жилища, мнения, поверья – совершенно не наши!
»

Кому цікаво, дивіться за "один народ" ще тут:

https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=354364.msg19513729#msg19513729



   
Re: Старі пісні про головне (на тему австрійського генштабу)

Кому цікаво, дивіться за "один народ" ще тут:

https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=354364.msg19513729#msg19513729
Дякую за посилання.

 :lol:



Останнє редагування: 20 листопада 2017 10:39:12 від g_smit
   
Дякую за посилання.

 :lol:

Показати зображення...



Будь ласка.
   
Бібліотеки Лондона зберегли найбільше книг і документів про життя України і Росії-орди за останні 500 років.
Варто нагадати і всі ті випадки вилучення і знищення  писаного і друкованого українського слова з політичних мотивів.
Переконливим прикладом такого поширеного в радянську пору явища став цілком невипадковий підпал залу україністики
найголовнішою наукової бібліотеки України-бібліотеки ім. В. Вернадського НАН України 24 травня 1964 де зберігалося саме
 рідкісне, найдавніша і тому найцінніше письмове надбання народу. За цим же мотивів 26 листопада 1967 і 14 грудня 1967 -
навмисні підпали Видубицького монастиря в Києві

Останнє редагування: 20 листопада 2017 09:48:03 від dacko2
   
Року 1861

П. Петраченко. Исторія Русской Литературы. 1861. - Стор. 9
Языкъ Славянскій и его раздѣленіе.
Нѣтъ сомнѣнія что Славянскій языкъ былъ однимъ общимъ языкомъ для всѣхъ Славянъ. Намъ неизвѣстно свойство древняго общаго Славянскаго языка, потому что до перевода Свящ. Писанія мы не имѣемъ никакихъ письменныхъ памятниковъ. Можно предполагать что Славяне, поселившись въ странахъ, различныхъ климатомъ, почвою земли, произведеніями, при вліяніи внѣшней природы, измѣняли общій свой языкъ.

Изъ общаго Славянскаго языка образовались съ теченіемъ времени слѣдующіе языки:
I. Восточные: Великорусскій и Украинскій.

Великорусскій языкъ, разнообразный мѣстными особенностями, раздѣляется на слѣдующія нарѣчія:
а) Верхнерусское или Новгородское въ земляхъ, составляющихъ области Новгородскую и Псковскую.
б) Нижнерусское или Суздальское, которымъ говорятъ въ низовой полосѣ Россіи вверхъ по Волгѣ и къ сѣверу по Окѣ.
в) Среднерусское или Рязанское въ срединѣ Россіи между Волгою, Бѣлоруссіей и на Дону.
г) Московское, по выговору образцовое; изъ него образовался настоящій языкъ литературный
д) Бѣлорусское которымъ говорятъ въ губерніяхъ: Могилевской Витебской и Минской.

Украинскій языкъ раздѣляется на два нарѣчія:
Малороссійское и Галицкое или Червонорусское.
Полтавско Чигиринская рѣчь, распространённая по всей Южной Руси, считается самою чистою и образцовою.

ІІ. Югозападные: Старославянскій, Болгарскій, Сербскій, Хорватскій, Хорутанскій.
ІІІ. Сѣверозападные: Польскій, Полабскій, Лужицкій, Чешскій, Словацкій.

Показати зображення...

 "Украинский язык.

Украинский язык звучит в устах 15 милионов народа; в Галиции на нем говорят более трех миллионов жителей, издревле называющихся русскими (Русины). Он был исстари самостоятельным, даже правительственным языком, и отличаясь оригинальностью своих форм, обогащал даже другие славянские наречия. Украинская литература не могла прежде развиться только вследствие горьких угнетений народа, для избежания которых, многие отреклись от родного языка. Не смотря на влияние на украинский язык великорусского, польского, церковно-славянского, он сохранился во всей своей чистоте и свежести, не только в поэзии народной, но и в устах народа."

П. Петраченко. История Русской Литературы. 1861. — С. 133.


   
Україна, про яку замовчують російські ЗМІ

Руйнуємо кремлівські міфи про "штучне створення України і української мови ворогами Російської Імперії".

https://www.youtube.com/watch?v=UBkBmTOkrgE


Останнє редагування: 13 грудня 2017 10:28:32 від Ruthene
   
Куліш П. О. Граматка. 1857 року



У передмові зазначено:

«Скільки ні есть у нас по Вкраїні граматок і букварів,
то всі вони не годяться нам для первої науки письменства,
бо печатані не нашою мовою, а через те всяка дитина довго нудиться, пока навчиться іноязичні слова розбірати …»


 
і далі:

«… Треба учить дітей письменства так, щоб дурно часу не гаявши,
швидко зрозуміла дитина науку читання, а до сего найперша поміч – щоб граматика зложена була рідною Українською мовою.
Навчившись читать по-своєму, зрозуміє і Церковну, і Московську печать; тоді нехай береться за які хотя книги»

   
Українська мова, 18 століття / Ukrainian language, 18 century

1781 рік

А. К. Мейер. — Ботанической подробной словарь: или травник... Часть 1. - Москва, 1781

Сторінка 285:

 — “ARVNDO OFFICINARVM, Арундо ОффицинарумЪ, Аrundо vallatoria… ТростникЪ, ТростЪ; КамышЪ, Мятлина, ОсотЪ или ОчеретЪ по Украински растетЪ вЪ болотахЪ вЪ прудахЪ, вЪ озерахЪ и другихЪ стоящихЪ водахЪ”





1783 рік

А. К. Мейер. — Ботанической подробной словарь: или травник... Часть 2. - Москва, 1783


Сторінка 599 
:

— “КишнецЪ, по Украински Коляндра растетЪ вЪ Италіи на пашняхЪ, а у насЪ особливо вЪ Украйнѣ сѣется вЪ огородахЪ и на поляхЪ и цвѣтетЪ вЪ Іюнѣ мѣсяцѣ.”



Сторінка 87 :

— “СARDUS, КардуусЪ. ОсотЪ, ЧертополохЪ, а по украински ВолчецЪ бываетЪ дватцати осьми родовЪ, изЪ коихЪ главные сутъ...”



1798 рік.

Полный немецко-российский лексикон, из большого грамматикально-критического словаря господина Аделунга составленный, с присовокуплением всех для совершенного познания немецкого языка нужных словоизречений и объяснений издано Обществом ученых людей.. Часть. 1. - Санктпетербург. 1798 або на books.google

обкладинка цієї книги

Сторінка 303:

  — “Тоrmentilla, курьзелье. (по Украински)”


сторінка цілком

Читати далі тут:

Як називався українською коріандр в Україні у 18 cторіччі?
   
Дуже цікаве видиво по темі:

1704 рік

   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія