Гліб Бітюков

-----------------------------------------
Ми всі в однаковій дупі. Кожен без виключення в цій країні. І ми не матимемо ані нормального сну, ані майбутнього, ані сьогодення, поки не закінчиться війна ми з не виберемося з цієї дупи.
За десять років Збройні сили України мали бути центром реформ, оскільки майбутнє кожного без виключення в цій країні залежить лише від того як будуть розгортатися події на лінії фронту. Мали б, але так і не стали.
Неможливо бактерії перемогти іншими бактеріями. Для того аби нам перемогти армію озброєних бактерій, мало стати більш озброєними бактеріями. Потрібно стати антибіотиками. Стати розумнішими, краще організованими, навченими й швидкими.
Поки ми не змінимо найважливіші речі ми залишатимемося такою самою маленькою радянською армією.
▪︎ Професійний розвиток
В українській армії діє совєтська система двох паралельних вертикалей - звань і посад. Часто певна посада передбачає наявність певного звання або його присвоєння. Тобто потрапляючи на посаду людина розраховує на звання яке "прив'язано" до цієї посади або отримує його за той час який був проведений на службі.
Збочена система отримання звань призводить до того, що люди перестрибують з посади на посаду лише заради того, щоби отримати підвищення у званні. Одна і та сама людина може протягом одного року відповідати за логістику, бойову підготовку, ремонт техніки, облік пального, хоча насправді не вміє робити жодну з цих справ.
Таким чином армія ставить собі шах і мат, бо люди з меншим рівнем знань і навичок, керують тими, хто має більше і того й іншого.
Зірки на 'погонах' ростуть як гриби після дощу, не залежно від того чи має особа, яка їх отримує заслуги.
Світова практика інша. Так, припустимо, в американському війську офіцеру, який відправляється в зону бойових дій підвищують звання, але коли він повертається назад звання забирають, оскільки в тилу він не виконує тих обов'язків, які виконував на фронті.
В наших реаліях все відбувається навпаки. В тилу стають офіцерами, офіцери отримують нові й нові підвищення часто не маючи для цього ані досвіду, ані здібностей. Це не мотивація, це її протилежність. Мотивація має йти зсередини. Від того 'Чому я тут!', 'Що я хочу зробити, а не 'Дайте мені вище звання, а далі я перестрибну на іншу посаду'.
Жорстка колія традицій знищує прагнення до ініціативності та слабкої здатності до змін та використання нових практик. В армії досягає вершин не той, хто ініціативний і прагне розвитку, а той хто письменний, п'є не більше інших і миється хоч інколи. Прагнення редагувати зсередини вимагає екстраординарних зусиль і опір майже звідусіль.
Щоб перетворити поодинокі приклади ініціатив в усталену практику, потрібна нова парадигма мислення в армії. В якій бути воїном є найвищою честю, а не примусом. Бути частиною Збройних сил України має бути приводом для гордості та основою для престижу, а не покаранням. Служити мають найкращі з найкращих. Військовослужбовець на всіх рівнях має бути навчений та розвинений.


Останнє редагування: 1 лютого 2024 23:16:02 від Billi

▪︎ Людський потенціал
На сьогодні армія має потужний інструмент для відбору кандидатів. Попри ризики і складнощі армія, як ніколи, може дозволити собі запропонувати таку фінансову мотивацію, якої не було раніше ані в державному секторі, ані в війську. Більшість з тих, хто зараз служить ніколи в житті не отримували зарплату такого рівня. Держава може запропонувати пільги, славу, кар'єрне зростання. Проте цей інструмент не використовується. Держава не проводить відбору, армія зараз майже не ставить вимог щодо профілю того, хто ці обов'язки виконує. Відсутній відбір персоналу і як наслідок випадкові люди потрапляють на випадкові посади.
Має бути вхідне оцінювання здібностей кандидатів на службу і підбір функціональних обовʼязків враховуючи сильні сторони кожного кандидата. Надалі відбуватися постійний професійний розвиток за цією спеціальністю і найбільш ефективне використання бійців враховуючи їх професійність.
На керівні посади потрапляють не ті хто кращий, розумніший, активніший, а ті хто більше часу провів в армії. Отримання чергового звання 'за вислугу часу' це депрофесіоналізація . Люди, які не брали участь в бойових діях, не мають військових досягнень, а просто існували в штабах підіймаються по сходах звань і посад. Вони були серед оточення інших таких самих, частиною паперового середовища. Виникає негативна селекція - найкращі йдуть з підрозділів, інші ж залишаються і займають керівні посади.
Посади в армії не мають бути прив'язані до звання, а звання до часу, яке провів військовий в армії. Більшість армійських командирів це навчені за радянськими стандартами офіцери. Це війна двох радянських армій. Маленька радянська армія воює проти великої радянської армії.
Коли ми кажемо про контрнаступ, який не виправдав очікування ми перш за все скаржимося на відсутність техніки та підтримки боєприпасів з боку партнерів. Але будь-яка військова операція це перш за все люди. Люди які її планують. Професійні, навчені командири. Топові посади української армії займають люди, які сформувалися в ранній після совковий період. Тоді українська зброя продавалася на світових тіньових ринках, а наші склади “вибухали” для приховування наслідків цього розпродажу. Не варто очікувати від людей, які росли в цьому середовищі проривних ідей. Вони гарні спеціалісти, але зовсім в іншій сфері - сфері заробляння грошей і отримання посад.
Ми вражені “м’ясними” штурмами російських військ, проте якщо придивитися уважніше, то там існує чітка ієрархізація персоналу. На ці штурми ідуть ті, кого їм не шкода. Їх практично не навчають, вони можуть виконувати лише базові команди на кшталт “вперед” і “назад”, їх не забезпечують практично нічим. Не варто витрачатися на військову одиницю, вартість життя якої близька до нуля. За ними рухаються більш навчені й підготовлені, але також не високої вартості солдати. І десь в глибині залишаються гарно озброєні, навчені й професійні. Їх бережуть і вони, прикриваючись дешевим витратним матеріалом, завдають нам найбільшої шкоди. Таку стратегію вони відточили й вдосконалили за останні майже два роки. Коли ми бачимо статистику втрат ворога, ми сприймаємо це як здобутки, не розуміючи, що насправді це їх цілеспрямована стратегія і ми завдали невеликої шкоди, яка не впливає на хід війни. Вони воюють не кількістю людей, а територіями. Людей ніхто не рахує. Півроку і сотні тисяч людей заради одного міста, це заплановані результати й вони їх досягли. Наш інформаційний простір наповнений наративами про тупість росіян, що викривлює сприйняття реальності. Ми сміємося над заявами про те, що ворог досяг своїх цілей. Насправді так і є. Крок за кроком вони досягають того, що запланували. Просто ми не реалістично оцінюємо їх досягнення.

Наша армія замість створення більш ефективної стратегії копіює російську, не маючи такої ж кількості людей, відправляє на позиції будь-кого від медиків до операторів дронів, аби лише тримати намальовану кимось на мапі, лінію оборони. Бо інакше доведеться прозвітувати “нагору” що позиції здані. А цього ніхто не хоче чути. Позиції потрібно тримати будь-якою ціною. Як правило ця ціна - життя найбільш вмотивованих і навчених бійців, які йдуть тримати посадки й села, розуміючи, що це дорога в один кінець, але не зробити цього вони не можуть, оскільки цінності за яким ми всі приходили у військо - це захист Батьківщини за будь-яких умов. До чого це призвело?
Копіювання чужої “м’ясної” стратегії, або іншими словами відсутність власної людино-ефективної стратегії призвело до того, що ці люди вже закінчилися. Найкращих, найвмотивованіших людей більше немає. Вони або загинули, або в тий чи інший спосіб, пішли з армії. Копіюванням ми перемоги не досягнемо.
Нам необхідні зміни парадигми свідомості. Командирами мають бути лідери, а не ті, хто довше провів в лавах ЗСУ. Краще тягнеться до кращого, тому лідери зберуть навколо себе команди. Лідери, здатні брати на себе відповідальність, вимагають до себе певного ставлення. Чітких правил гри, повноважень на прийняття рішень, ясних цілей та можливості зібрати команду. Без цього мінімуму вони не зможуть взяти відповідальність за результати. Тому мандат на самостійні рішення є обовʼязковою частиною ланцюга відповідальність-результат.
Не кожен зможе бути лідером, навіть якщо буде готовим до цього, тож не кожного можна зробити командиром.
▪︎ Економічна ефективність
Варто нарешті почати оцінювати який ефект приносять витрати на армію. Ціну рішення кожного командиру, кожного підрозділу. Від відділення або взводу до батальйону або бригади. Необхідно навчитися рахувати вартість всіх тих безглуздих рішень пострадянських командирів.
Метою має бути не економія коштів і якомога менше витрат, а економічна ефективність, тобто отримання максимального ефекту за витрачені кошти. Рішення кожного командиру, або його бездіяльність має оцінюватись з точки ефективності в тому числі економічного. Наскільки максимальним буде ефект від цих рішень.
Коли ми відходили з позицій в вже напівзруйнованому Бахмуті, ми перекачувались з підвалу в підвал в яких знаходили величезну кількість запасів. З часом я зрозумів, що в тих підвалах можна знайти все - від набоїв для АК до їжі, РПГ і гранат. Можна було не хвилюватися за те, що залишишся голодним і не буде чим відстрілюватися. І головна причина не в тому, що все це важко було вивезти, а в тому, що ніхто не планував скільки запасів необхідно. Не було злагодженої логістики та не було відчуття відповідальності за вартість кожного рішення.
Інший приклад - один з моїх попередніх підрозділів розформували. Бійці завмерли в очікуванні подальших вказівок командування, отримуючи зарплату. Командування не поспішало приймати будь-які рішення. Все відбувалося як в сповільненому кіно. Врешті решт наказ прийшов і сотні людей виявилися не потрібними. В розпал війни сотні людей виявилися непотрібними. Вони змушені були шукати собі місце служби. Весь процес тривав близько чотирьох місяців. Рішення командування бригади вартувало державі сотень тисяч гривень, через те, що ніхто не оцінював його діяльність з точки зору ефективності. Окрім того, вся техніка й обладнання, яке отримували бійці, залишилося на балансі частини, а самих бійців банально викинули за борт. Держава в обличчі армії черговий раз втратила довіру, відібравши собі все те, що завдяки підтримці волонтерів так довго і ретельно збирали бійці.

Окрема розмова про переміщення підрозділів в нікуди без певної мети. Це виправдано під час наступу, проте часто так відбувається при відході підрозділів на відновлення, поповнення або навчання. Переміщення відбувається хаотично на не підготовлені локації. Як наслідок багато обладнання втрачається, псується і стає не придатним до використання, оскільки його не має чим перевозити та немає де зберігати. Людям немає де жити. Доводиться з нуля організовувати побут сотень бійців, закуповувати засоби для приготування їжі, обігріву і логістику забезпечення. Натомість кожен підрозділ мав би мати свій хаб зі складськими приміщеннями для зберігання обладнання, логістичні ланцюги та умови для розміщення персоналу. Тоді не довелось би кожного разу перевозити абсолютно все майно, а зберігати його в хабі підрозділу, використовуючи лише те, що потрібно в цей момент.
Якби за такими параметрами діяли компанії в приватному секторі - вони б давно збанкрутували.
Сьогодні ЗСУ це про не ефективне використання ресурсів - людських, матеріальних, фінансових, часових.
Ключ до максимальної ефективності - планування. Ефективна робота потребує існування механізму зворотного звʼязку, якого наразі не існує взагалі. Принцип - я тут командир, я вирішую, а всі решта лише виконують - не ефективний. В критичних бойових ситуаціях жорстке виконання наказу необхідне. Але людина, яка віддає цей наказ має бути професіоналом. Запорукою успіху військової місії є планування. Наказ має підкріплюватися стратегією, розробленою командою, а стратегічні плани конкретними операційними завданнями з термінами виконання та відповідальними. Досягаєш – слава, шана та визнання. Не тягнеш – пониження у званні.
▪︎ Припинити імітувати
Не варто очікувати, що щось почне працювати, якщо перед цим, це не оформлено на папері юридично. Якщо люди, які відповідають за дотримання нормативної бази не здатні або не хочуть оформлювати юридично так, щоби це працювало, воно не запрацює в реальності. Те, що здається дрібницями, грою слів, насправді має принципове значення. Списання майна, посадові обов’язки, паперова рутина, це нормативно закладені камені через які перечепиться будь-яка ініціатива.
Наказ про ВЛК містить величезну кількість юридичних помилок, через які бійці не можуть отримати якісну допомогу, визнання державою поранень. Навіть не потрібно так глибоко занурюватися. Статут внутрішньої служби ЗСУ це радянський спадок, який містить юридично безграмотні норми. Так, наприклад там сказано, що військовослужбовець має повідомити про своє захворювання командира. Кашель, це не захворювання. Головний біль, високий тиск, нудота це все не захворювання. Це ознаки або симптоми. Але не захворювання. Захворювання - це діагноз. Його може встановити лікар. Тобто з юридичної точки зору військовослужбовцю немає про що повідомити, оскільки діагноз йому ніхто не встановив і в юридичній площині є підстави відмовити йому в наданні допомоги.
Ці, на перший погляд, дрібниці перетворюються в стіну з якою стикаються військовослужбовці в лікарнях. І це лише в медичній сфері. Те саме відбувається в інших. В Статуті є багато про ліжка і тумбочки, навіть є про онучі, але майже нічого про професіональний розвиток, цілеорієнтування і аналіз.

Сучасна українська армія - це численні паперові звіти, які не мають практичної цінності. І це в країні, де є 'Дія', а гроші один одному можна переслати з картки на картку, потрусивши телефони. Облік і списання майна, яке постійно знищується, потребує надзусиль. Відбувається імітування всього. Як наслідок ми отримуємо фейкову статистику і викривлені дані. Ті, хто веде облік в тилу, чіпляються за журнали, як за рятівне коло, оскільки в цьому бачать сенс свого існування. Система створює собі роботу, яку не можна не робити. Ті, хто повертаються з бойових завдань, мотивовані, але втомлені, обґрунтовано не сприймають старі підходи. Прірва між тими хто веде жорсткі бої та тими, хто веде облік в тилових службах забезпечення збільшується. Одні не розуміють інших.
Має відбутися диджиталізація всього - від обліку й автоматичного підрахунку до медичних даних і направлень.
Імітація і показуха створюють хибну спотворену картинку, яка не відповідає дійсності. В наратив про “Фортеця Бахмут” вірили всі, хто його чув окрім тих, хто там був. Місто не було фортецею. Не було зроблено нічого для того, щоби перетворити його на фортецю. Ані фортифікаційних укріплень, ані мінних полів. Ще коли лінія фронту була за 20 км до міста, навесні 2022 року було зрозуміло, що з такою тактикою місто не встоїть. Там були люди, які його боронили своїми життями. Проте суспільство чуло солодку історію про “фортецю”. Це була імітація, яку легко артикулювати і заспокоїти суспільство. Ми втратили Бахмут навесні 2023 року. Тихо, без повідомлень. Влада мовчить. Легенда про Бахмут додалася до легенд про ДАП, Саур-Могилу, Луганський аеропорт (який також в певний момент війни був наш) і інші. Скільки “котлів” влаштувала українська армія за 10 років війни? А скільки людей отримали офіцерські й на додаток, генеральські звання? Імітація - це те чим велика кількість командування займалася. Вони навчені цьому в совєтській армії.
▪︎ Нові правила гри та система цінностей
Армія це зріз суспільства. В період війни армія стає лідером в багатьох сферах від інформаційного поля до працевлаштування. Вона створює середовище в якому тривалий час перебувають люди. Система правил і цінностей дає можливість організувати навіть різних людей. Від того на яких цінностях буде побудована армія залежатиме, якими повернуться в повоєнне життя колишні військовослужбовці.
Прозорість при прийнятті рішень і розробки стратегій, орієнтація на результат, командна гра, планування – за кожним із цих слів стоять смисли, які здатні контролювати та координувати поведінку набагато краще інструментів репресій та страху. Культура управління низька, поширена стратегічна неясність. До цього додається відсутність оцінки ефективності.
Ясні правила гри – одна з головних умов, які ставлять найкращі лідери, розглядаючи для себе армію як простір для подвигу. Вони повинні бути прозорими та незмінними, вигравіюваними у граніті. Тоді можна очікувати на результат. Орієнтація на результат – випалює прокрастинацію та стимулює ініціативу, а чесність – виключає кулуарні призначення посередностей.
Проблема не лише в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити радянську спадщину. Проблема в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити людей які мали змінити радянську спадщину.

Сучасна українська армія - це численні паперові звіти, які не мають практичної цінності. І це в країні, де є 'Дія', а гроші один одному можна переслати з картки на картку, потрусивши телефони. Облік і списання майна, яке постійно знищується, потребує надзусиль. Відбувається імітування всього. Як наслідок ми отримуємо фейкову статистику і викривлені дані. Ті, хто веде облік в тилу, чіпляються за журнали, як за рятівне коло, оскільки в цьому бачать сенс свого існування. Система створює собі роботу, яку не можна не робити. Ті, хто повертаються з бойових завдань, мотивовані, але втомлені, обґрунтовано не сприймають старі підходи. Прірва між тими хто веде жорсткі бої та тими, хто веде облік в тилових службах забезпечення збільшується. Одні не розуміють інших.
Має відбутися диджиталізація всього - від обліку й автоматичного підрахунку до медичних даних і направлень.
Імітація і показуха створюють хибну спотворену картинку, яка не відповідає дійсності. В наратив про “Фортеця Бахмут” вірили всі, хто його чув окрім тих, хто там був. Місто не було фортецею. Не було зроблено нічого для того, щоби перетворити його на фортецю. Ані фортифікаційних укріплень, ані мінних полів. Ще коли лінія фронту була за 20 км до міста, навесні 2022 року було зрозуміло, що з такою тактикою місто не встоїть. Там були люди, які його боронили своїми життями. Проте суспільство чуло солодку історію про “фортецю”. Це була імітація, яку легко артикулювати і заспокоїти суспільство. Ми втратили Бахмут навесні 2023 року. Тихо, без повідомлень. Влада мовчить. Легенда про Бахмут додалася до легенд про ДАП, Саур-Могилу, Луганський аеропорт (який також в певний момент війни був наш) і інші. Скільки “котлів” влаштувала українська армія за 10 років війни? А скільки людей отримали офіцерські й на додаток, генеральські звання? Імітація - це те чим велика кількість командування займалася. Вони навчені цьому в совєтській армії.
▪︎ Нові правила гри та система цінностей
Армія це зріз суспільства. В період війни армія стає лідером в багатьох сферах від інформаційного поля до працевлаштування. Вона створює середовище в якому тривалий час перебувають люди. Система правил і цінностей дає можливість організувати навіть різних людей. Від того на яких цінностях буде побудована армія залежатиме, якими повернуться в повоєнне життя колишні військовослужбовці.
Прозорість при прийнятті рішень і розробки стратегій, орієнтація на результат, командна гра, планування – за кожним із цих слів стоять смисли, які здатні контролювати та координувати поведінку набагато краще інструментів репресій та страху. Культура управління низька, поширена стратегічна неясність. До цього додається відсутність оцінки ефективності.
Ясні правила гри – одна з головних умов, які ставлять найкращі лідери, розглядаючи для себе армію як простір для подвигу. Вони повинні бути прозорими та незмінними, вигравіюваними у граніті. Тоді можна очікувати на результат. Орієнтація на результат – випалює прокрастинацію та стимулює ініціативу, а чесність – виключає кулуарні призначення посередностей.
Проблема не лише в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити радянську спадщину. Проблема в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити людей які мали змінити радянську спадщину.

Якийсь замовний текст ШІ?

Розгорнути попередні цитати...

Billi,  1 лютого 2024 23:15:21

Сучасна українська армія - це численні паперові звіти, які не мають практичної цінності. І це в країні, де є 'Дія', а гроші один одному можна переслати з картки на картку, потрусивши телефони. Облік і списання майна, яке постійно знищується, потребує надзусиль. Відбувається імітування всього. Як наслідок ми отримуємо фейкову статистику і викривлені дані. Ті, хто веде облік в тилу, чіпляються за журнали, як за рятівне коло, оскільки в цьому бачать сенс свого існування. Система створює собі роботу, яку не можна не робити. Ті, хто повертаються з бойових завдань, мотивовані, але втомлені, обґрунтовано не сприймають старі підходи. Прірва між тими хто веде жорсткі бої та тими, хто веде облік в тилових службах забезпечення збільшується. Одні не розуміють інших.
Має відбутися диджиталізація всього - від обліку й автоматичного підрахунку до медичних даних і направлень.
Імітація і показуха створюють хибну спотворену картинку, яка не відповідає дійсності. В наратив про “Фортеця Бахмут” вірили всі, хто його чув окрім тих, хто там був. Місто не було фортецею. Не було зроблено нічого для того, щоби перетворити його на фортецю. Ані фортифікаційних укріплень, ані мінних полів. Ще коли лінія фронту була за 20 км до міста, навесні 2022 року було зрозуміло, що з такою тактикою місто не встоїть. Там були люди, які його боронили своїми життями. Проте суспільство чуло солодку історію про “фортецю”. Це була імітація, яку легко артикулювати і заспокоїти суспільство. Ми втратили Бахмут навесні 2023 року. Тихо, без повідомлень. Влада мовчить. Легенда про Бахмут додалася до легенд про ДАП, Саур-Могилу, Луганський аеропорт (який також в певний момент війни був наш) і інші. Скільки “котлів” влаштувала українська армія за 10 років війни? А скільки людей отримали офіцерські й на додаток, генеральські звання? Імітація - це те чим велика кількість командування займалася. Вони навчені цьому в совєтській армії.
▪︎ Нові правила гри та система цінностей
Армія це зріз суспільства. В період війни армія стає лідером в багатьох сферах від інформаційного поля до працевлаштування. Вона створює середовище в якому тривалий час перебувають люди.......
Проблема не лише в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити радянську спадщину. Проблема в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити людей які мали змінити радянську спадщину.

Якийсь замовний текст ШІ?

зараз прийдуть .як прокинуться наші провладні і почнуть тут кричати то все навіть не ШІ а ІПСО кацапське щоб дискредувати владу . Бо власне вона і повинна виправляти то все в армії.  Про статю зразу скажуть-провокація і нема чого сюди нести то,що не спвіпадає з їх баченням та принижуєі,обнулює роботу наших воїнів,хоча про воїнів тут нічого і не казалося. вони воюють як можуть і дяка їм при таких проблемах,а от керівництво і вся структура ,якщо почитати то власне і є тормозом,щоб армія використовувала навіть той обмежений потенціал на всі хоча б 80 %. Звичайно форум не та площадка щоб то переломати,але людям треба такі речі читати і засвоювати СКЛАДНІСТЬ завдань про які ми навіть не уявляємо і вони показані людиною,що має на то погляд не "під козирок і кроком руш" а бачить причини і що можна зробити краще використовуючи досвід інших країн.
 дуже цікава стаття і викриває життя армії цілком з неочікуваної точки зору і глибини загальної проблеми отриманої нами давно в наслідство і ніколи не виправленою за 30 років. І це ІПСО чи таки проблема,що сповільнює нашу армію від можливості дати відсіч на всі 100% можливостей,що сьогодні просто просираються.?
 

Українська армія , мої реалії.
5 бійців охороняють 4 одиниці металобрухту(3 газ66 і 1 камаз) у тилу. На випадок термінової евакуації підрозділу що знаходиться на 2 лінії.
Місячний кошторис по ЗП +250000 грн.
При цьому на разовий кап ремонт цього мотлоху потрібна адекватна сума. Але її ніхто не виділяє.
Як результат: мотлох може нікуди не доїхати, а час загаяно

На нуль потрапляють люди, які після перших вибухів розбігаються. Хоча, їх мали "обстріляти" ще під час БЗВП.

Паперу багато і все - на папері

Не знаю кто этот уважаемый человек Глеб, но он должен научиться выражать мысли короче.ЗНАЧИТЕЛЬНО короче.
Медики обычно умеют это делать блестяще

Наоборот. Чем больше деталей, подробностей и нюансов, тем больше сырой информации.

А осмыслить и сделать собственные выводы может каждый, у которого есть интерес, мозг и пару минут времени.

автор "політолог" і мрійник.
Політолог в лапках означає того, хто не має поняття про РЕАЛЬНі проблеми вирішення надскладних завдань.

автор "політолог" і мрійник.
Політолог в лапках означає того, хто не має поняття про РЕАЛЬНі проблеми вирішення надскладних завдань.

Читав би ФУП, то поняття б з'явилось

в ... дупі...

...плакальщики, фсьопропальщики, ...

споконвіку були і будуть ті що роблять і ті що сачкують

досить стогнати

Останнє редагування: 2 лютого 2024 09:07:03 від dacko2

Ми всі в однаковій дупі.
....
Далі можна не читати.

Не знаю кто этот уважаемый человек Глеб, но он должен научиться выражать мысли короче.ЗНАЧИТЕЛЬНО короче.
Медики обычно умеют это делать блестяще

Там первая фраза для нетерпеливых

досить стогнати

ні тріба скігліті

автор "політолог" і мрійник.
Політолог в лапках означає того, хто не має поняття про РЕАЛЬНі проблеми вирішення надскладних завдань.

Это видение изнутри. Без претензии на наполенство. Автор имеет понятие как решаются задачи, которые должны быть простыми)

Звідки маячня про те, що звання відбирають за кордоном?

Задам своє классичне запитання.
Які звання та посада цього писаки?
Схоже вже кожен санітар знає як командивати фронтом.

Первоисточник

https://www.facebook.com/belgow

Про диджитализацию

Гліб Бітюков
----------------------------
Необхідність підштовхує до того, що доводиться бути не лише медиком, військовим, менеджером, водієм, техніком (перелік можна розширювати до безкінечності) але виявляється ще і програмістом (хоча мені це завжди подобалося). Під необхідністю я маю на увазі перш за все потребу мати якісну структуровану і організовану інформацію, медичні записи про кожного пацієнта і статистику.
Тому довелося зробити свою власну систему електронного обліку пацієнтів.
Створити все те, чого я потребував в одному пакеті:
- збирати і зберігати дані про всіх пацієнтів, яким була надана допомога (від амбулаторної допомоги до важких поранень) або про тих, які були направлені на госпіталізацію чи ВЛК
- автоматичне формування направленнь (це економить багато часу, оскільки будь-який госпіталь або лвкарня приймає військовослужбовців лише за направленням. Електроного документообігу в армійській системі охорони здоров'я не існує. Окрім того це усуває технічні помилки)
- формування медичних характеристик
- медична історія по кожному пацієнту
- вся медична документація (скани виписок, результатів аналізів, заключень і інше) кожного пацієнта в його профайлі
- лог всіх виданих направлень (що спрощує з'ясування інформації, чи був кудись скерований боєць)
- окрема дистанційна форма для введення інформації, яку може заповнювати будь-хто з медичної служби без доступу до основної бази, хто не є впевненим користувачем комп'ютера. Її заповнення якої усуває людський фактор внаслідокякого можуть бути випадково пошкоджені дані в системі або несанкціонований доступ.
- статистика (хочеться додати слово ʼякіснаʼ, але якою ж ще вона має бути)


Останнє редагування: 2 лютого 2024 09:25:24 від Billi

В планах:
- створення інформативних дашбордів даних в розрізі підрозділу (скільки і куди було направлено, отримали допомогу, пролікувалися, досі знаходяться на лікуванні), в розрізі нозологій (кількість пацієнтів по кожній нозології / типу пораненню за будь-який період)
А як же журнали, запитаєте ви?
Куди ж без них. Їх також друкує електорна система
Чому я це роблю? Бо ведення документації мій щоденний головний біль, якого я намагаюся уникнути. Я ненавиджу документацію, але я люблю якісні дані. Проте є і інше пояснення. Окрім всього іншого - це життя. Кожна буква в цих записах, це чиясь доля. І для мене важлива якість даних, які я зберігаю. Журнали, з їх каракулями цього не зможуть зробити. Ані систематизувати, ані швидко отримати звідти необхідні дані не можливо. Кожен адекватний начмєд веде електрону таблицю (про неадекватних я не хочу згадувати), проте всі роблять вигляд, що цього неіснує. Що нічого не відбувається. А кожен посадовець вищого рівня медичної служби вважає за обовʼязок перевірити саме паперові журнали. Імовірно тому, що це єдине в чому вони розбираються.
Чи можна все змінити? Подолати? Так, безумовно можна. Потрібно лише захотіти. Але захотіти настільки сильно, щоби не уявляти, що може бути якось інакше.
Чи просто це зробити?  Безумовно ні.
Прибрати паперову макулатуру в якій тонеш, як в калюжі.
Можна.
Визначити профілі кожної посади в медичній службі? Профілі засновані на цінностях і компетенціях.
Також можна.
Як і змінити самі назви посад. Що, наприклад закладено в назву стрілець-санітар? Виходячи з назви посади, що він має робити? Хтось мені може пояснити? Застрелити і прибрати за собою сміття?
А санінструктор? Це хто? Інструктор, який вчить проводити санітарну обробку?
Ми проводимо декомунізацію міст. Але армія лишається комуністичною по формі і по суті. В ній є 'рапоти', 'атестати', 'санітари', 'онуші' (портянки) - спадок совєцького минулого, який ми так і не спромоглися змінити.
Захотіти змінити ЗСУ так щоб хлопці не кінчали життя самогубством також можна. (Невже про це нарешті хтось відверто написав)
Змінити так, щоби служба в ЗСУ була честю, а не покаранням. Прибрати з армії тих, чия єдина задача заробляти. Таким чином вони існували в армії протягом всього совку. І так вони існують в свїй совковій армії і далі. Це в телемарафоні все легко і красиво. Там кількість збитих ракет і завойовані кілометри. Правда нема нічого про втрачені кілометри. Чомусь про це не прийнято говорити. Так наче їх не існує, тих кілометрів. Разом з десятками, сотнями тих, хто ці кілометри тримав. Моя стрічка фейсбуку все більше схожа на некролог. Кількість загиблих вже перевищує кількість живих. Я більше не додаю побратимів в друзі. Період нашого життя настільки короткий, що не встигаєш цього зробити. Тут піксель змішаний з багнюкою і кров'ю, яка вкриває посадки і окопи.
Ось вже декілька місяців як створений примарний медичний департамент в МОУ і навіть змінили керівника командування медичних сил.
Ви думаєте щось змінилося за цей час?
Нічого.

Я впевнений, що вони проводять наради і якісь посіпаки готують їм каву.
А я би хотів, щоб кожного ранку їм приносили статистику скільки за останню добу загинуло наших побратимів. Щоби вони розуміли, якою ціною дається кожен їх день.
 Людина, яка не ніколи не бачила поранених перед собою, яких не довезла в посіченому наскрізь медеваку, купленому завдяки підтримці волонтерів, не прощалася подумки з життям, не зможе цінувати кожну хвилину цього життя. Той хто не бачив цієї кровавої багнюки, не зрозуміє того, хто бачив.
Свою першу швидку медевак я купив на гроші зібрані друзями. Вона була наповнена всім необхідним, також завдяки підтримці волонтерів. Але тоді командир роти відмовився її заправити паливом. Я заправив за свої гроші і поїхав на війну.
Ви думаєте щось змінилося?
Так. Стали видавати паливо.
Я втомився просити. Збирати знову і знову в кожному новому підрозділі. Знову і знову з нуля.
Люди, які прийшли очолювати медичну сфору - це зручні люди для тих, хто поставив її на посаду. Вони навіть можуть вважати себе талановитими менеджерами (хоча так не є). Але ці люди не здатні змінити ситуацію. Просто чергові посадовеці в коридорах влади. Так ми нічого не змінимо. Проїбемо навіть те, що маємо.

Звідки маячня про те, що звання відбирають за кордоном?

теж вперше чую щоб десь забирали звання коли повертаєшся з фронту у тил

Розгорнути попередні цитати...

Eugnat,  2 лютого 2024 09:16:16

Звідки маячня про те, що звання відбирають за кордоном?

теж вперше чую щоб десь забирали звання коли повертаєшся з фронту у тил

Це називається "далі можна не читати". За кордоном з підвищенням приходить більше обов'язків за відповідною посадою (планування, логістика, багато паперової роботи), навіщо відбирати звання? 

скігліті

скИглИтИ

Для офицеров и генералов в армии США существует своеобразная система двойных званий. Каждый из них имеет два звания - постоянное и временное. Постоянное звание это звание так же как и в нашей армии. Временное звание обязательно соответствует занимаемой должности.

Например, и в США и в России звание капитан соответствует должности командира роты. При назначении в России на должность командира роты лейтенанта, он так и будет ходить в звании лейтенанта, пока по выслуге лет ему не подойдет время получать звание старшего лейтенанта, затем капитана. В США же при назначении второго лейтенанта на должность командира роты ему сразу же будет присвоено временное звание капитан, а его постоянное звание так и будет - второй лейтенант. По выслуге лет он получит звание первый лейтенант, затем капитан. Пока временное и постоянное звание не совпадут.

В одной книге (мемуары генерала Гамильтона) описывается как он, будучи сержантом, во время Первой Мировой войны очень быстро продвинулся до должности начальника штаба пехотного батальона и получил временное звание майор. Его постоянное звание к концу войны дошло только до второго лейтенанта. Когда после войны армию сократили и его поставили командовать взводом, то ему пришлось менять знаки различия майора на знаки различия лейтенанта.

Це називається "далі можна не читати"

В мире есть много чего интересного. Погуглите "временные звания" , это оказывается традиционная практика, особенно в историческом аспекте.

скИглИтИ

забули клясику

мда
текст по факту жестокий разъёб, спокойно логично аргументировано
в каментах жопой крутят "дальше можно не читать"
так победим б***ь

в каментах жопой крутят "дальше можно не читать"

далі можна не читати, бо резюме дано в першому речені

мда
текст по факту жестокий разъёб, спокойно логично аргументировано
в каментах жопой крутят "дальше можно не читать"
так победим б***ь

+
Це долбойоби.
Для них же гірше.

Написано все вірно, без зрадойобства і надмірних перебільшень. Питання що з цим усим робити і хто взагалі на це спроможний.

Я б ще додав, що мене особисто найбільше бентежить. Я все можу зрозуміти: і журнал журналів і я начальник - ти дурак. Але якщо вже така жорстка ієрархія то де персональна відповідальність за результат? Чому вона є лише у солдат, але не в тих, хто командує батальйонами? Тобто звичайно їх періодично звільняють, але за що - за незгоду з керівництво, зальоти по типу бухання, відмову виконувати наказ і тп. Якщо ж керівник намагався виконати той наказ, але вийшло фіаско в силу його недолугості, професійної непридатності або заваленої попередньої роботи з організації підрозділу, то всі взятки гладки - на тобі нових солдат 

Останнє редагування: 2 лютого 2024 12:02:38 від Peasant

Написано все вірно, без зрадойобства і надмірних перебільшень. Питання що з цим усим робити і хто взагалі на це спроможний.

Я б ще додав, що мене особисто найбільше бентежить. Я все можу зрозуміти: і журнал журналів і я начальник - ти дурак. Але якщо вже така жорстка ієрархія то де персональна відповідальність? Чому вона є лише у солдат, але не в тих, хто командує батальйонами? Тобто звичайно їх періодично звільняють, але за що - за незгоду з керівництво, зальоти по типу бухання, відмову виконувати наказ і тп. Якщо ж керівник намагався виконати той наказ, але вийшло фіаско в силу його недолугості, професійної непридатності або заваленої попередньої роботи з організації підрозділу, то всі взятки гладки - на тобі нових солдат 

Ну ось Зеленський ці питання і ставить Залужному 

то всі взятки гладки - на тобі нових солдат

пофік на солдат тцк нових нажене...
а потім: нам ще треба 500 000

Ну ось Зеленський ці питання і ставить Залужному

Хз що там в них, але за 500 000 щось ніхто відповідати не хоче...

Для офицеров и генералов в армии США существует своеобразная система двойных званий. Каждый из них имеет два звания - постоянное и временное. Постоянное звание это звание так же как и в нашей армии. Временное звание обязательно соответствует занимаемой должности.

Например, и в США и в России звание капитан соответствует должности командира роты. При назначении в России на должность командира роты лейтенанта, он так и будет ходить в звании лейтенанта, пока по выслуге лет ему не подойдет время получать звание старшего лейтенанта, затем капитана. В США же при назначении второго лейтенанта на должность командира роты ему сразу же будет присвоено временное звание капитан, а его постоянное звание так и будет - второй лейтенант. По выслуге лет он получит звание первый лейтенант, затем капитан. Пока временное и постоянное звание не совпадут.

В одной книге (мемуары генерала Гамильтона) описывается как он, будучи сержантом, во время Первой Мировой войны очень быстро продвинулся до должности начальника штаба пехотного батальона и получил временное звание майор. Его постоянное звание к концу войны дошло только до второго лейтенанта. Когда после войны армию сократили и его поставили командовать взводом, то ему пришлось менять знаки различия майора на знаки различия лейтенанта.

Це трохи інше, застосовують, коли в умовах відсутності формальної атестації треба дати тимчасове звання відповідно до посади, бо якось не дуже, якщо лейтенант сидить начштабу 

Розгорнути попередні цитати...

ходок,  2 лютого 2024 11:41:37

мда
текст по факту жестокий разъёб, спокойно логично аргументировано
в каментах жопой крутят "дальше можно не читать"
так победим б***ь

+
Це долбойоби.
Для них же гірше.

Так тут он жертви згвалтування Люською теж не хочуть читати! Воно їм тра? Легше ж Буданова послухати про черговий наступ

Я те що в статті чую майже від кожного знайомого з ЗСУ

І за два роки майже нічого не змінилося

Чому вона є лише у солдат, але не в тих, хто командує

Ми всі в одній дупі, проте дехто в ній глибше...