@ libkos
19 травня 2024 року росіяни двічі вдарили ракетами іскандер по базі відпочинку в селі Черкаська Лозова, що на Харківщині. Це була неділя, на базі відпочинку були звичайні люди. 28 людей постраждало, 7 - загинуло. Серед них - молода жінка на 7 місяці вагітності, Анжеліка Таран.
Ми зустріли її сімʼю на кладовищі наступного дня після поховання. Вони захотіли поговорити з нами, дали дозвіл на зйомку і публікацію цих світлин: вони хочуть, щоб про їх горе знали. Вони хочуть, щоб світ бачив, що кожна цифра на цій війні - це реальні обличчя, а не статистика.
Анжеліці було всього 25. В той день вона поїхала на базу відпочинку в Черкаській Лозовій, що в декількох кілометрах від Харкова. Там ніколи не було військових чи військової техніки. Це місце було улюбленою локацією місцевих для відпочинку. Спочатку пролунав один вибух, трохи згодом - ще один. В цих людей майже не було шансів.
В українській мові та мабуть в усіх мовах світу не знайдеться слова, щоб передати, що це: втратити в один день свою доньку та ненародженого онука. Це не трагедія, це набагато більше. росія зруйнувала цим людям життя. Чи можливо змиритись, чи можливо рухатись далі, коли одного сонячного весняного дня ти втратив все?
Це трапилось 19 травня. Вчора, через 4 дні - ще одне масоване вбивство. І щоденні вибухи, щоденні тривоги, щоденні поранені. Світ дивиться. Наче підтримує, наче щось ухвалює, наче скоро нові літаки, майже кожного дня - оптимістичні гучні заяви. Але цю молоду дівчину та її ненароджену дитину ніхто не поверне. Як і 6 інших загиблих в той день. Як і 7 загиблих вчора. Як і десятки смертей на фронті щодня, хоча ще вчора це так само були звичайні цивільні хлопці та дівчата, які взяли в руки зброю, бо немає іншого виходу. Бо інакше їх дім перетвориться на Маріуполь, Бахмут, Авдіївку, Марʼїнку, Оріхів, Гуляйполе, Вовчанськ, продовжувати можна безкінечно.
Світ дивиться. Чи витримає він погляд людей, які втратили все?
