Щастя — це суто людський, тобто притаманний тільки людині, такий стан гармонії її духовності, якого людина може досягти тоді і тільки тоді, коли вона діє згідно, а не всупереч до людської доброчесності.
Таке підкреслене наголошення на суто людській природі людського щастя необхідне для того, щоб явно відрізнити його від інших, притаманних всьому живому, у тому числі й людині, фундаментальних видів спільного для всього живого щастя, а саме щастя рослинного, пов'язаного з споживанням та зростанням, та щастя тваринного, пов'язаного з емоціями, відчуттями та почуттями.
Детальніше про ці різні види щастя — в Арістотеля. Докази ж того, що щастя рослинне, тваринне і людське, в своїй основі, не перекривають одне одного (не перетинаються між собою), а також щодо пріоритету для людини, коли вибору уникнути неможливо, людського щастя, можна знайти в Сковороди.
Більшість міркувань, на яких ґрунтується дане визначення поняття щастя, і що воно без дій бути не може, знаходяться в Арістотеля. Усі ті міркування надзвичайно ретельно обґрунтовані та деталізовані, як щодо суттєвої відмінності поняття людського щастя від щастя тваринного і рослинного, так і щодо безліч його зв'язків з іншими речами, зокрема того, що частенько "навіть для однієї людини щастя — то одне, то інше: адже, захворівши, люди бачать щастя у здоров'ї, збіднівши — у багатстві, а знаючи за собою неуцтво, захоплюються тими, хто розмірковує про що-небудь велике і таке, що перевищує їхнє розуміння".
Тому хоч в доповідях TED про результати сучасних досліджень нам і доповідають, що відсоток тих, хто почувають себе щасливими [Dan Gilbert], наприклад серед людей рік, чи навіть три місяці після здавалося б величезного нещастя назавжди — катастрофічного, необоротного каліцтва, практично не відрізняється від такого відсотку серед людей цілком здорових, однак ті ж дослідження щоразу показують [Mihaly Csikszentmihalyi], що скажімо незалежність рівня щасливості від рівня матеріального добробуту є тільки тоді, коли рівень добробуту вищий від якогось мінімального порогового рівня. А коли люди бідніші того порогу, то це явно робить їх нещаснішими.
Це відбувається не тільки з тої причини, що рослинне притаманне усьому живому, а тваринне також людині, але й тому, що і родові, і господарські форми людського спілкування, носієм правил яких людина є, не просто не обходяться без духовних, тобто суто людських правил людського спілкування, а прямо підпорядковані їм. Іншими словами кажучи, якщо правдиві правила духовного людського спілкування (доброчесність) не є основою десь в будь-яких формах спілкування, то там відсутній і суто людський сенс діяльності, тобто сподівання бути щасливим.
Дане вище визначення людського щастя також згідне з словами Сковороди: "Шукаємо щастя по країнах, часах, статтях, а воно скрізь і завжди з нами: як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде від того, що воно скрізь. Воно подібне до сонячного сяйва — відхили лише душу свою".
Дане визначення не тільки не суперечить щойно наведеним словам Сковороди, але й цілком відповідає всьому трактату, звідки ці слова взяті. Адже діяти згідно з людською доброчесністю кожен може всюди і завжди — оскільки людська доброчесність, разом із справжнім щастям, "не в знатній посаді, не в гожості тіла, не в гарній країні, не в славному часі, не у високих науках, не у щедрому багатстві".
Що саме конкретно мав на увазі Сковорода, говорячи, що щастя: "живе у внутрішньому мирі серця нашого, а мир у погодженні з Богом", і що саме, в той же час, є доброчесністю, у тому числі в найпобутовішому розумінні цього слова — тобто яким же конкретно правилом слід керуватися в своїх діях, щоб бути щасливим, то це також відомо — геніальний винахід універсального правила правил людського спілкування, хоч і зроблений дві тисячі років тому, однак за усіма ознаками ще тільки починає свій шлях: "GAL 5:14 Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе!".
Вибач, ти ніколи не будеш щасливим.
![[ua]](https://forum.pravda.com.ua/Smileys/default/Prapor2.gif)
)) Сенс життя людини, як і тварини, мікроба , чи вірусу – у розмноженні. Як ви могли помітити, тварини, окрім того, щоб добути їжу, люблять гратися та отримувати задоволення під час життя. Оскільки людина, в результаті еволюції, отримала трохи більше мізків, чим їх потрібно для життя, то вона шукає якихось особливих сенсів для своєї «душі» та находить їх у написанні книг, малюванні картин, будівництві чогось величного, або люди стають меценатами, щоб їх згадували після смерті фізичного тіла, тим самим продовжуючи життя «душі». Слід додати, що люди відчувають себе (свою «душу») у своїй людській оболонці, як інопланетяни, та дивуються, чого це я попав у це тіло, адже «душа» хоче літати! Думки людини, на відміну від тіла, невидимі, але ж все одно мають якусь матеріальну основу у нашому матеріальному Всесвіті. . Ще висловлю таку крамольну думку, що і у неживої природи теж є думки. На мою думку, яка є «інформацією», думки та особистість людини , чи тварини, чи неживої матерії є чорною енергією у нашому Всесвіті, яка керує цим Всесвітом. Інформація нікуди не зникає із нашого Всесвіту.