Більшість істориків пише, що Сірко «бив турків і татар». Не тільки. Частіше своїх. Турків і татар, зазвичай, бив тоді, коли Гетьманщина укладала з ними мир. За гетьманства Тетері Сірко «Пішов під черкаські міста». Щоб «визволяти». Для царя. «За нашою, Івана Сірка, допомогою повернено знову вашій царській величності всю Малу Росію». І що важливо, на його думку, до «визволених» міст «слід вислати ратних людей». «хуйло, вводі войска!» мають традицію. І, як личить, підпис з титулом і соціальним статусом «нижайший раб и верной подданой». (23 березня 1664 року).
Восени 1667 року гетьман П. Дорошенко під Підгайцями (Галичина) за підтримки татар взяв в облогу армію Яна Собеського. Визнання Гетьманщини як незалежної держави могло вирішитись за декілька днів… Сірко з січовиками знову нападає на беззахисний Крим. Вчинок абсолютно дикий. На цей раз Україна на століття втрачає можливість стати самостійною…
Влітку 1671 року Сірко з колаборантом Ханенком допомагає вже Яну Собеському брати українські міста… Не захищали рідну землю, а допомагали ворогові її плюндрувати.
Уже понад півтори століття, як опублікована праця С. Величка. (До того двісті років вона була в рукописі). Це він вперше розповів, як Сірко з січовиками напали на Крим і звільнили невільників. Потім отаман сказав, що котрі хочуть повернутись, аби повертались назад до Криму. Три тисячі вирішили повернутись. За логікою – в неволю. Що робить одіозний отаман. Дає наказ вирубати всіх. Мовляв, вони народять мусульман… І ніхто й словечка не скаже, що у турків і татар була терпимість до іновірців, на відміну від московського православ’я. Болгарія жила під турками 500 років і зберегла християнську віру. Вчинок Сірка – це воєнний злочин. Абсолютно дикий, не виправданий жодною мотивацією. Та мудрий стратег розумів би, яку користь могли приносити Україні ті люди. У фільмах цей вчинок виправдовується. Люди, хто ми?
Я вважаю, що це художній вимисел С. Величка. От тільки не можу зрозуміти, навіщо таке вигадувати…
Про І. Сірка написано дуже багато. Здебільшого це публіцистичні штампи «хоробрий», «перемагав», «їв з козаками», і т. д., ніби тоді могло бути якось інакше.
Сірка почав романтизувати Костомаров, продовжив Яворницький. (Більш правдиво у Д. Дорошенка). Але і в того, і в того отаман скоріше літературний персонаж, ніж історичний. Це данина епосі романтизму. Шкода, що цієї традиції дотримуються сучасні публіцисти та деякі історики. Здебільшого, школи Толочка.
У 1659 року москвини примусили козацьку старшину (яка погодилась приїхати до Переяслава) укласти Переяславський договір. З Правобережної України депутатів на цій Переяславській Раді майже не було. Основним бенефіціантом на тій раді був Сірко. На Юрія Хмельницького уваги майже не звертали.
Найогидніше, що підписанти зобов’язалися видати москвинам всю родину Виговських, а на родини Гуляницьких і Ждановичів поширювалась заборона займати будь-які посади в уряді. (Наївний Ю. Хмельницький від себе особисто просив, аби цар помилував його родичів – Івана Нечая, чоловіка сестри Степанії – її теж відправлять на заслання, – і Данила Виговського, чоловіка другої сестри Олени, – пізніше вона стане дружиною П. Тетері).
Та коли старшина дізналася про зміст Переяславських статей, вона обурилась. Зрозумівши, що вони вже не особистості, що їх хочуть перетворити на хлопчиків для побиття, 23 листопада 1659 року старшина відправляє до Москви делегацію до царя з просьбою(!) змінити договір і затвердити Жердівські статті.
я знал, знал что на канадской мове парасюк читается как haldeman 
