Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Гілка поезії та прози.(Української)

Гілка поезії та прози.(Української)

Як страшно відкриватися добру
Як страшно зізнаватися ,що людина
Іще не вмерла в нас.Як страшно ждати,
Коли вона,захована ,
помре у темряві,щоб нишком відвезти на цвинтар душ,і щастя запопасти,
Якого вже до ран не прикладеш.

Як вабить зло.Як вабить гріх-піти світ за очі,повіятися з вітром
І власної подоби утекти,мов чорта лисого.
       
     Кульгавий день увійде в темінь,глянець по криївках і завагається.Бо шкода праці:
сидить при ватрі плем'я самоїдів,щасливо позіхає.На вогні печеться м'ясо.В Казані окріп переливається.
Сьорбають юшку і повні філовських резигнацій
Мізкують,з кого б смажити печеню
щоб стало й на сніданок і обід.
Кульгавий день відходить,бо печерний
Ікластий лютий смерк не западе,
Допоки аж останній самоїд
Не з'їсть самого себе і помре із
Філософським виразом.Мовляв,
Життя коротке,а - забракло м'яса.

В.Стус.
   
Re: Гілка поезії та прози.(Української)

Стус провидець:
останні гіркі рядки - це наче про тих репаних хахлів-самоїдів, яким забракло м"яса/сала,
і які вже жалкують, що були на Майдані,
замість пишатися, що бодай на якись час видавили з себе раба
   
Re: Гілка поезії та прози.(Української)

Мій кінь упав,і ворог Наді мною,
Ні щит не захистить вже, ні кинджал.
сам рідний брат,напавши стороною,,

Ціну словам облудним показав...
 
   Злилося все у скреготі сталевім,
До неба зойк встає на толоці
Від жаху поховались навіть леви,
Зіщулившись до розмірів зайців.
   Століття промайнула чи година?
Не буде ні століть вже,ні годин.
Ми полягли,не ставши на коліна,
І ось іду на ворога один.
    І він уже заніс холодне жало,
Та,перш ніж в серце вцілити мені
Хай сп'є і він жаги свого кинджала,
Криваво захрипівши на коні.


За ним спішить розлючена підмога,
Мені привіт готує з-під щита.
А я один.Та ще зіниці Бога.
Та ще моя священна правота.

1991 р.
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія