Як відомо, у кожної людини є фізичний вік, a є психологічний, який характеризує те, наскільки вона зріла особистість. Те саме стосується і груп людей та навіть цілих націй. Напередодні виборів дедалі частіше у різних колах ми чуємо дискусію про те, чи стали українці зрілою нацією. Психологиня Світлана Ройз свого часу заявила: принаймні до Революції гідності нам, українцям, минав лише 13-й рік. А чи змінилось щось тепер?

“Часто рівень розвитку суспільства характеризує таке поняття, як інфантильність, або ж дитячість. Тобто, це стан, коли хтось є недостатньо зрілим. Чи стали ми дорослішими після Майдану? ймовірно, що так. Але дорослішою нацією - ні. Зрілі люди, оцінюючи складну ситуацію, враховують різні нюанси. А незрілі, підлітки бачать або чорне, або біле, впадають у крайнощі. Це нині характерно для українців, -каже Вадим Васютинський, доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. -Безумовно, що ми переросли білорусів та росіян, адже не робимо собі кумира з влади. Однак шлях до зрілості ще триває”.

-Що свідчить про інфантильність української нації?

-Найперше те, що ми не хочемо брати на себе відповідальності. Найлегше у проблемах звинуватити когось, ту ж владу, наприклад. Мало хто питає себе: а що зробив я, аби моя сім'я жила небідно? Чи достатньо ефективно працюю, аби заробити на свої потреби та заплатити податки державі? Ми не ставимо цих запитань, бо вони нам незручні, бо це запитання про нашу власну відповідальність.

Українці поки що нездатні на самостійне прийняття важливих рішень. Від цього нас відучила ще радянська влада: ініціативних y тi часи швидко ставили на місце. Радянський стиль мислення живе в наших мізках досі. Відтак українці чекають когось, хто би приймав рішення за них.

Як така незрілість впливає на політичну свідомість українців?

Інфантильний народ це мрія будь-якої влади. Адже те, наскільки влада може бути недемократичною, залежить від того, наскільки громадяни їй це дозволяють.

Оскільки люди ще не досить відповідальні і не можуть приймати самостійні рішення, а воліють їx комусь делегувати, то дуже легко піддаються на демагогію та популізм. Провівши тверезу оцінку кожного політика, можна мати претензії, аби йому не довіряти. Втім...

Ще один парадокс: довіра до політиків, яких ми уже знаємо, які знову обіцяють щось таке, чого вони раніше не робили, і, найімовірніше, не робитимуть у майбутньому. Це - дитяча віра в обман.

Є такий вислів: який народ, такі й політики. То чи можна говорити, що й вони інфантильні?

Так. Скажімо, якщо порівнювати самостійність у прийнятті рішень, рівень історичної відповідальності, яку політики можуть взяти на себе, то українські програють європейським.

Підсумуймо: чого найперше не вистачає українцям, щоби називатись зрілою нацією?

Нам треба бути більш самостійними та відповідальними, оцінювати пропозиції, не піддаючись на солодкі чари й обіцянки, вміти логічно прораховувати наслідки нашого вибору.

Окрім того, нам бракує здатності зберігати виваженість у різних питаннях, вміння не впадати в крайнощі, не піддаватись надмірним емоціям та політичному радикалізму. Тож час дорослішати!

(с) Олена Ковальська, газета “Експрес” 1-8 листопада 2018р.

підніму бо НМД стаття цікава. і вкрай актуальна в передчутті виборів.
дискусії навколо цього не виходить, можливо тому що все очевидно, навіть дискутувати нема про що. Всі описані типажі і моделі поведінки щедро зустрічаються на ФУПі і в реалі.

Констатуємо факт - діамантово-роттердамська влада вистрілила собі у ноги, в коліна.   А не треба було бикувати.

інфантилізм українців

1 - це уособити видуманого героя з серіалу з реальною людиною і проголосувати за реальну людину-актора і шоумена, наділяючи її якостями персонажа котрого грає актор

2 - вимагати від щойно обранного президента результатів вже тут і вже зараз, як це робиться в "кіно" , коли раз і вже

3 - проектувати свої фобії на новообраного і переконувати себе в тому що вони реальні

підніму знову
після парламентських виборів.
тема і надалі актуальна 

Як відомо, у кожної людини є фізичний вік, a є психологічний, який характеризує те, наскільки вона зріла особистість. Те саме стосується і груп людей та навіть цілих націй. Напередодні виборів дедалі частіше у різних колах ми чуємо дискусію про те, чи стали українці зрілою нацією. Психологиня Світлана Ройз свого часу заявила: принаймні до Революції гідності нам, українцям, минав лише 13-й рік. А чи змінилось щось тепер?

“Часто рівень розвитку суспільства характеризує таке поняття, як інфантильність, або ж дитячість. Тобто, це стан, коли хтось є недостатньо зрілим. Чи стали ми дорослішими після Майдану? ймовірно, що так. Але дорослішою нацією - ні. Зрілі люди, оцінюючи складну ситуацію, враховують різні нюанси. А незрілі, підлітки бачать або чорне, або біле, впадають у крайнощі. Це нині характерно для українців, -каже Вадим Васютинський, доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. -Безумовно, що ми переросли білорусів та росіян, адже не робимо собі кумира з влади. Однак шлях до зрілості ще триває”.

-Що свідчить про інфантильність української нації?
-Найперше те, що ми не хочемо брати на себе відповідальності. Найлегше у проблемах звинуватити когось, ту ж владу, наприклад. Мало хто питає себе: а що зробив я, аби моя сім'я жила небідно? Чи достатньо ефективно працюю, аби заробити на свої потреби та заплатити податки державі? Ми не ставимо цих запитань, бо вони нам незручні, бо це запитання про нашу власну відповідальність.

Українці поки що нездатні на самостійне прийняття важливих рішень. Від цього нас відучила ще радянська влада: ініціативних y тi часи швидко ставили на місце. Радянський стиль мислення живе в наших мізках досі. Відтак українці чекають когось, хто би приймав рішення за них.

Як така незрілість впливає на політичну свідомість українців?
Інфантильний народ це мрія будь-якої влади. Адже те, наскільки влада може бути недемократичною, залежить від того, наскільки громадяни їй це дозволяють.

Оскільки люди ще не досить відповідальні і не можуть приймати самостійні рішення, а воліють їx комусь делегувати, то дуже легко піддаються на демагогію та популізм. Провівши тверезу оцінку кожного політика, можна мати претензії, аби йому не довіряти. Втім...

Ще один парадокс: довіра до політиків, яких ми уже знаємо, які знову обіцяють щось таке, чого вони раніше не робили, і, найімовірніше, не робитимуть у майбутньому. Це - дитяча віра в обман.

Є такий вислів: який народ, такі й політики. То чи можна говорити, що й вони інфантильні?
Так. Скажімо, якщо порівнювати самостійність у прийнятті рішень, рівень історичної відповідальності, яку політики можуть взяти на себе, то українські програють європейським.

Підсумуймо: чого найперше не вистачає українцям, щоби називатись зрілою нацією?
Нам треба бути більш самостійними та відповідальними, оцінювати пропозиції, не піддаючись на солодкі чари й обіцянки, вміти логічно прораховувати наслідки нашого вибору.

Окрім того, нам бракує здатності зберігати виваженість у різних питаннях, вміння не впадати в крайнощі, не піддаватись надмірним емоціям та політичному радикалізму. Тож час дорослішати!

(с) Олена Ковальська, газета “Експрес” 1-8 листопада 2018р.

Тільки дебіли можуть вигнати Янучарія, а потім вибрати собі в припіздєнти його мєністра.... 

стадо с козаченьками-пастухами))

Розгорнути попередні цитати...

T.Blair., 16 квітня 2019 10:59:14

Як відомо, у кожної людини є фізичний вік, a є психологічний, який характеризує те, наскільки вона зріла особистість. Те саме стосується і груп людей та навіть цілих націй. Напередодні виборів дедалі частіше у різних колах ми чуємо дискусію про те, чи стали українці зрілою нацією. Психологиня Світлана Ройз свого часу заявила: принаймні до Революції гідності нам, українцям, минав лише 13-й рік. А чи змінилось щось тепер?

“Часто рівень розвитку суспільства характеризує таке поняття, як інфантильність, або ж дитячість. Тобто, це стан, коли хтось є недостатньо зрілим. Чи стали ми дорослішими після Майдану? ймовірно, що так. Але дорослішою нацією - ні. Зрілі люди, оцінюючи складну ситуацію, враховують різні нюанси. А незрілі, підлітки бачать або чорне, або біле, впадають у крайнощі. Це нині характерно для українців, -каже Вадим Васютинський, доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. -Безумовно, що ми переросли білорусів та росіян, адже не робимо собі кумира з влади. Однак шлях до зрілості ще триває”.

-Що свідчить про інфантильність української нації?
-Найперше те, що ми не хочемо брати на себе відповідальності. Найлегше у проблемах звинуватити когось, ту ж владу, наприклад. Мало хто питає себе: а що зробив я, аби моя сім'я жила небідно? Чи достатньо ефективно працюю, аби заробити на свої потреби та заплатити податки державі? Ми не ставимо цих запитань, бо вони нам незручні, бо це запитання про нашу власну відповідальність.

Українці поки що нездатні на самостійне прийняття важливих рішень. Від цього нас відучила ще радянська влада: ініціативних y тi часи швидко ставили на місце. Радянський стиль мислення живе в наших мізках досі. Відтак українці чекають когось, хто би приймав рішення за них.

Як така незрілість впливає на політичну свідомість українців?
Інфантильний народ це мрія будь-якої влади. Адже те, наскільки влада може бути недемократичною, залежить від того, наскільки громадяни їй це дозволяють.

Оскільки люди ще не досить відповідальні і не можуть приймати самостійні рішення, а воліють їx комусь делегувати, то дуже легко піддаються на демагогію та популізм. Провівши тверезу оцінку кожного політика, можна мати претензії, аби йому не довіряти. Втім...

Ще один парадокс: довіра до політиків, яких ми уже знаємо, які знову обіцяють щось таке, чого вони раніше не робили, і, найімовірніше, не робитимуть у майбутньому. Це - дитяча віра в обман.

Є такий вислів: який народ, такі й політики. То чи можна говорити, що й вони інфантильні?
Так. Скажімо, якщо порівнювати самостійність у прийнятті рішень, рівень історичної відповідальності, яку політики можуть взяти на себе, то українські програють європейським.

Підсумуймо: чого найперше не вистачає українцям, щоби називатись зрілою нацією?
Нам треба бути більш самостійними та відповідальними, оцінювати пропозиції, не піддаючись на солодкі чари й обіцянки, вміти логічно прораховувати наслідки нашого вибору.

Окрім того, нам бракує здатності зберігати виваженість у різних питаннях, вміння не впадати в крайнощі, не піддаватись надмірним емоціям та політичному радикалізму. Тож час дорослішати!

(с) Олена Ковальська, газета “Експрес” 1-8 листопада 2018р.

Тільки дебіли можуть вигнати Янучарія, а потім вибрати собі в припіздєнти його мєністра.... 

тільки дебіли можуть вибрати клоуна,
мотивуючи тим, що "мєністр януковича, жидоромбаро, мальдівський,... "
так що не міняється нічого

Нам

Нехай би оте , хто друкувало чі вигадувало цитоване , лише від "я" , спершу би навчилось , ніж за "ми" ховатись намагаєцця .

Як скасують найперше - диктанти по школах та залишать лише - твір , то може щось і почне мінятись з часом , а доки з дитинства вчать виконувати примусове , діла не буде , тобто усе як було на рівні десь 1861 року , то таким і лишицця , НМД .