Мемуари Олланда: «Я розчавлю вас!» — кричав Путін на Порошенка
Про те, як узгоджували та підписували мінські угоди, згадує в новій книжці «Уроки влади» колишній президент Франції Франсуа Олланд
Франсуа Олланд — перший із «нормандської четвірки», хто відійшов від влади та набув таким чином цілковитої свободи розповідати все, що вважає за потрібне: знову балотуватися на керівника держави він не буде. Його мемуари — точні в деталях та достатньо відверті в судженнях. Для українців президентські спогади особливо цікаві кількома сторінками, де йдеться про переговори в Мінську, що завершилися підписанням відповідних угод.
«Як не згадати ту довгу ніч із 11 на 12 лютого 2015 року, що минула у великій бездушній залі Палацу Незалежності в Мінську, у Білорусі? — пише колишній президент Франції. — Це було в самий розпал кризи, яку переживала Україна після відсторонення від влади проросійського президента Віктора Януковича через його відмову підписати договір про асоціацію з ЄС».
«Наміри Владіміра Путіна були цілком очевидними, — згадує Олланд. — Він хотів зберегти свій вплив на російськомовні регіони та максимально послабити проєвропейську владу в Києві. Після провалу режиму припинення вогню, бої між українським військом та парамілітарними сепаратистськими загонами зайнялися з новою силою». Західні переговірники сподівалися «припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України». Але, розповідає Олланд, конференція на першому поверсі тривала нескінченно й була безрезультатною: це відповідало цілям російської сторони.
«
Я швидко зрозумів, що Путін хоче виграти час і відтермінувати припинення вогню на якомога пізніший час, щоб дати змогу сепаратистам оточити українську армію та завоювати додаткові позиції, — пише Франсуа Олланд. — Разом із Анґелою Меркель ми пропонуємо відновити переговори у вужчому форматі, відмовитися від вечері та якнайшвидше взятися до роботи».
Колишній французький лідер помітив, що канцлерка Німеччини не боїться Путіна: «Вона його добре й дуже давно знає та вміє з ним говорити». Путін натомість, згідно зі спостережень Олланда, ніколи не втрачає нагоди настрашити Меркель, «змішуючи погрози, компліменти та спогади». У Сочі, наприклад, він наполіг, аби на зустрічі були присутні... його собаки, знаючи, що Меркель не любить цих тварин. «Вона неймовірно терпляча, звична до тривалих переговорів, а також, — це здається неймовірним, — майже не потребує сну», — ділиться думками колишній президент Франції.
Відмова від вечері стала для Олланда «неприємною, але необхідною жертвою». Переговірників посадовили за «незручний низький круглий стіл» і нагодували «жахливими бутербродами». Першу чернетку майбутньої мінської угоди, згідно зі спогадами, писала Меркель. «Вона нікому, навіть своїм радникам, не дозволяла формулювати статті угоди, — розповідає Франсуа Олланд. — Такий у неї темперамент і така методика: вона дуже серйозна, старанна та пильна.
Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки».
"Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих провінцій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні. Він був настільки негнучким, що заперечував свій прямий зв’язок із ватажками сепаратистів, казав, ніби не може за них вирішувати, вимагав, щоб із ними проконсультувалися», — читаємо в спогадах.
Примітно, що Фрасуа Олланд, не вагаючись, визначає винних у падінні літака МН-17. «За кілька місяців до переговорів, — пише він, — у липні 2014-го, ракета, випущена проросійськими бойовиками, ненавмисне збила в районі Донецька літак Malaysia Airlines, позбавивши життя 298 пасажирів, із яких 80 були дітьми».
Переповідаючи перебіг переговорів, колишній французький лідер наголошує, що просувалися вони дуже повільно, із купою заперечень, які було непросто узгоджувати. «О сьомій ранку після безсонної ночі Путін і далі чіплявся за те, щоб перенести припинення вогню на пізніше, — згадує Олланд. — Щоб домогтися результату, ми аргументували антиросійськими санкціями, що вже проголошені. Він вдавав, ніби не розуміє або не чує, про що ми. Врешті узгодили, що припинення вогню настане через чотири дні, затим — відведення важкої зброї та обмін полоненими. Автономію провінцій відхилено. Аж раптом Путін заявив, що треба проконсультуватися з ватажками сепаратистів. Їхні емісари теж у Мінську. Де саме? У якомусь готелі чи в сусідньому з нами кабінеті? Принаймні ми їх так і не побачили».
Володар Кремля пішов, а Меркель, Олланд та Порошенко трохи задрімали в кріслах. О дев’ятій ранку стає відомо, що сепаратистам угода не підходить. Меркель та Олланд мусять поспішати, бо час повертатися до Брюсселя. «Цього разу нам терпець урвався, — зізнається французький лідер. — Навіть не йдеться, щоб згодитися на поразку. Ми наполягаємо на негайному побаченні з російським президентом і дізнаємося, що, поки ми намагалися, як могли, поспати в переговірній залі, він влаштувався у великому кабінеті з ліжком, яке навіть видавалося комфортабельним... Він відпочив за ці дві години й мав свіжіший вигляд, ніж ми...».
«Анґела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію, — розповідає Олланд. —
Той завагався та все шукав, як виграти час... Його мета — максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил. Путін виходить подзвонити. Через кілька хвилин він повертається та повідомляє, що сепаратисти — ті самі, про яких він казав уранці, мовляв, їх не знає, — згідні».
Олланд зазначає, що війну Росії з Україною часто визначають причиною нової холодної війни між Росією та Заходом. «Це не зовсім так, — вважає колишній керівник держави. — Звичайно, Владімір Путін намагається відновити свою зону впливу на територіях колишньої радянської імперії. Але більше не йдеться про протистояння між радикально протилежними суспільними системами. Мова про боротьбу національних інтересів. Глава РФ воліє бачити довкола своєї держави крижану смугу підкорених земель. Його тактика полягає в заохоченні до сутичок його друзів із його ворогами, щоб потім заморозити ці конфлікти. Сіра зона вже сформувалася на кордонах з Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном. Ці країни незалежні, але послаблені».
Франсуа Олланд не зрадив прохолодному, дистанційному ставленню до Путіна, що він демонстрував із перших днів перебування в Єлисейському палаці. На відміну від багатьох інших французьких президентів, він зберіг цю критичність до завершення мандату. Саме Олланд відмовився поставити Росії «Містралі», попри підписану його попередником угоду та виплачений аванс. Відійшовши від великої політики, він робить висновок: «Компроміси, що їх ухвалюють під гарячу руку, необхідні, але вони не вирішують суті проблеми: крихкий мир встановлюється, нав’язані росіянами реалії стають нормою. Війну вдається вповільнити, але домінування вкорінюється. Путін залякує, щоб зручніше вести переговори. Він не завойовує, а відкушує території, ковток за ковтком».
http://m.tyzhden.ua/World/218986Останнє редагування: 30 серпня 2018 19:34:09 від Foxic 
