Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Читальня вихідного дня

Осінній сон 22.

- Може ще все згадаєш, і виявиться, що в тебе десь там в парку штучний інтелект заритий. Чи хоча б пляшечка готового еліксиру.
- Мені він теж здається не таким простим, як здається, - Киця оцінююче глянула на мене.
- Знущаєтесь над старою, хворою людиною, - я зніяковіло опустив очі.

- Але ж ти планував займатись штучним інтелектом і еліксиром молодості?
- Чого тільки на першому курсі не планують... Якби бомжі не стукнули по голові і не втратив пам'яті, то, напевне, і не було б про що говорити.
- Якби я не був Нюпом, і не знав закону Нюпа, то так і думав би. Але, що цікаво, що згадав ти саме епізод вибору цього шляху, який стався пів століття тому. Та й може то зовсім і не бомжі були.
- Петрович каже, що бомжі.
- Могли зіграти бомжів.
- Хто?

- Може ти теж гроші на розробки брав у якихось бізнесюків.
- Навряд чи. В мене не такий характер, щоб в когось щось просити чи позичати. Я б швидше як Петрович, розраховував би лише на свої сили.
- Ну, може справді зробив щось цікаве, чим зацікавились спецслужби чи мафія.
- Ті якби хотіли вбити, то вбили б.

- Просто так вбити людину - це подія. Яка не яка але подія. Заводиться справа, може попасти інформація в ЗМІ. А бійка бомжів біля сміттєвих баків - це нічого. Тим більше, якщо без трупів. А те, що в лікарні помре - то на те і лікарня. В Україні щороку пів мільйона людей помирає. І значна частина з них в лікарнях.

- Навіщо ж вбивати того, хто може щось зробити? Можна ж взяти його під свій ковпак і використовувати.
- А якщо ти не захотів на них працювати.
- Думаю в таких є методи впливу, щоб переконати. І фізичні, і хімічні, і психічні.
- От впливали, переконували, в результаті чого ти втратив пам'ять і став не цікавим і не потрібним для них. От і викинули на смітник.

- Ей, конспірологи,  може досить вже воду в ступі товкти, - не витримав такого тривалого діалогу Петрович. - А то ще тільки інопланетян залишилось обговорити, які викрадають людей для своїх експериментів. Давайте вже закруглятись.

Коли всі встали з-за столу до мене підійшла Киця і тихо сказала:
- Мсьє, ми тут  Вам презент приготували. Нові штани. Ну, майже як нові. А то Ваші вже трохи того... Можна на доброчинність відправляти.
- Ні, ні, - злякано відповів я. - Не треба. Я вже до цих звик.
- Звикнеш і до нових. Це ж не жінка і не собака, щоб звикати.
Я заперечливо похитав головою, гарячково шукаючи аргументи для відмови.
- Це єдине, що залишилось в мене від минулого життя, - вимовив нарешті.
- Ну, якщо вони дорогі тобі як пам'ять, то давай я їх хоч виперу, позашиваю.
- В чому ж я завтра на роботу піду?
- До ранку вони висохнуть. Покладемо на гарячу трубу. А до тих пір в нових побудеш.
- Ну, тоді я сам виперу, дайте тільки якусь посудину, мило.

Прокинувшись зранку, я першим ділом поцікавився чи висохли мої штани. Але на трубі їх не виявилось. Нюп ще спав, а Петрович вже рився в своїх залізяках.
- Де мої штани? - З тривогою запитав я його, бо відчував вже щось неладне.
- Напевне Киця забрала, - спокійно відповів той, не відволікаючись від роботи.
- Навіщо? Зашити?
- Та вона сказала, що їх простіше викинути, ніж зашити.
- Де вона?
- Пішла вже на роботу.
Я швидко одягнув куртку, вибіг на вулицю  і поспішив на сміттєву площадку. Киця вже рилась в контейнерах.

- Де вони! - вигукнув я.
- О, мсьє, Вам так личить в нових штанах, Ви такий інтелігентний, - почала Киця.
- Де мої штани?
- Так Ви ж ніби в штанах.

Я не знаходив слів, мені хотілось вдарити її, тож я почав гарячково ритись в контейнерах.
Хух, знайшлись. Я трохи заспокоївся, але залишався злий на Кицю. Та й на інших теж. Вони ж знали її наміри, а може й підтримували.
Ненавиджу, коли хтось вирішує, що для мене є добре, а що погано.

Швидко розібравшись з своїми контейнерами я пішов обмінювати знайдені скарби на кольорові папірці, не чекаючи Киці.
"Все, більше до них ні ногою!" В мені продовжувала кипіти злість за таке хамське ставлення до мене.

Але по дорозі додому, в парк я вирішив зайти в підвал і віддати Петровичу їхній презент.
- Але ж Ваші знайшлись, - сказав той. - А ці хай будуть про запас. Та й похолодало вже. Краще двоє штанів одягати.

Почувши категоричну відмову залишитись в підвалі, Петрович дав мені ліхтарик з підзарядкою від сонця і рацію.
- На всяк випадок, - сказав він. - Тут все просто. Натискаєте цю кнопку - говорите, відпускаєте - слухаєте. А цей кусок дроту - до антени і хай стирчить з ями, щоб можна були і звідти говорити, не вилазячи на поверхню. А в мене теж така.
Я не став заперечувати, подякував і вийшов.

Вже в парку постарався переключитись на обдумування своїх задач: треба побачити жінку з рюкзаком і поговорити з нею.
Але це мені погано вдавалось. Збуджений мозок був здатним лише на емоційну реакцію і все повертався до колег, що так підло вчинили зі мною.
"Вони ж хотіли як краще" -  намагався я виправдати їх. Та цей аргумент був нікчемним порівняно з тим внутрішнім обуренням, яке викликав їхній вчинок.

Походивши з годину доріжками парку я трохи заспокоївся, поступово повернулась здатність мислити.
Отже, що ми маємо? Про себе я не дізнався нічого нового, крім конспірологічних гіпотез Нюпа. Але як їх можна перевірити?

Допустимо, що Нюп правий. Що я й справді зробив щось цікаве, чим зацікавились спецслужби чи мафія. Відмовився співпрацювати з ними і в результаті якихось впливів втратив пам'ять.
 
Як би вчинили ці спецслужби? Викинули б на смітник і забули?
Навряд чи. Напевне спостерігали б, чи не повернеться пам'ять. Навіть робили б щось для цього. Але вже іншими методами.
   
Осінній сон 23

Пам'ять - це асоціації, зв'язки. Щоб її розбудити, відновити, потрібні умови, які б сприяли відновленню розірваних зв'язків за допомогою підходящих асоціацій. І в той же час відсутність тих умов, які викликали цей розрив. Тобто відсутність почуття неволі.

Зараз я почуваюсь вільним. Але які можуть бути в бомжа враження, щоб викликати пам'ять про науку? Інші бомжі? Смішно.
 
Але якщо це не звичайні бомжі-п’яниці? Якось дуже вдало підібраний тут колектив. Практик-технар Петрович, теоретик Нюп, що займався еліксиром і інтелектом.
Є в мене щось спільного і з першим і з другим.
 
Ще коли вчився в восьмирічній школі в глухому селі, то ремонтував телевізори. Це при тому, що ніхто мене не вчив цьому, не було в мене ні радіодеталей ні приладів, навіть простого тестера. Хіба що пробник з батарейки і навушника. Часто навіть схем не було.
Але якось знаходив неполадки і виправляв.
Один випадок особливо запам'ятався. Запідозрив я несправність високовольтного трансформатора в генераторі  розгортки. Внутрішній обрив. Таке не ремонтується, він весь залитий пластмасою.
Я відбив пластмасу, голкою проштрикнув кілька шарів витків, поки не вийшов на контакт, відмотав ті шари, припаяв, залив все парафіном і той телевізор працював ще багато років.
 
Отже, Петрович має розбудити в мене пам'ять експериментатора. А Нюп - теоретика. Дискусії між ними мають сприяти активній роботі мозку і відновленню асоціативних зв'язків.
А яка роль Киці? Вона теж в цій команді? Схоже на те. Для створення невимушеної, неформальної атмосфери, щоб ніяких підозр не виникало.

Все це, звичайно, фігня. Але, на всяк випадок, якщо щось згадаю чи взнаю, то не спішитиму їм розказувати. Ну, хіба щось незначне, щоб не втратили надії і інтересу до мене. І не припинили цей експеримент несприятливим для мене чином.

Ну а жінка з рюкзаком, вона теж з цієї компанії, чи вони про неї не знають? В усякому разі такий варіант теж треба мати на увазі. Якщо раптом при розмові з нею щось згадаю, то не подаватиму виду. Але сьогодні, схоже, я її вже не побачу. Та й втомися, проголодався і замерз. Піду в свою барлогу, а завтра продовжу.

------------------------

Три дні чергування пройшли безрезультатно. Якщо мова не про здоров'я. Схоже, я таки простудився.
 Весь трясусь і не можу зупинитись. Напевне висока температура.
Та й аритмія розгулялась. То три удари за секунду, то пару секунд жодного. То  сильні, що аж грудна клітка підскакує, то і пульсу не прослуховується. Слабкість, ноги підкошуються. Задишка, аж в горлі пече. Та ще й послідовність скорочень передсердя і шлуночка порушується. Серце калатнуло, а пульсу нема. В такому режимі воно довго не протягне.

Напевне є якісь препарати від аритмії, але де ти їх візьмеш? І за що?
Звернутись до колег? Не зручно. В них теж зайвих грошей нема, щоб на якогось чахлика витрачати. Кому він потрібен? Нема грошей - поганяй до ями.

Схоже, я її вже не дочекаюсь. Та  й що з того, навіть якби й дізнався про своє минуле. Вже однаково. Пізно.
Але я не можу просто так піти. Нічого не сказавши. А що ж  я можу зробити? Ні, таки дещо можу.

Я повільно пішов вглиб парку до своєї барлоги. Взяв кусок картону і моток  липкої стрічки. Як же Киця її називала? Не пам'ятаю. Та й не моток це, а так, пару метрів залишилось. Знайшов в смітті.

Ледве виліз нагору. Зіперся на дерево, треба відпочити.
 
Так, вперед. Ага, ось і вуглинка. Шашлики, напевне, хтось готував.

А ось і ця стежка, на якій я бачив її. І дерево помітне.
 
Прив’язав картонку до дерева і великими буквами написав: "Я любив тебе все життя".

Постояв, подивився і дописав: "Прощавай".

Ще постояв, подумав і закреслив добавку.

Відійшов трохи назад, подивився і пішов навпростець до своєї ями.

На душі стало спокійно і легко. Ніби я зробив щось важливе. Найважливіше в цьому житті.
 
Тепер - додому.

Як же далеко.

Дійшов.

Чи зможу спуститись? Треба відпочити.

Спустився. Тепер би ще забратись на теплу трубу.

Стану на ящик. Як же трясуться ноги.

Ящик висковзнув з-під ніг і я впав на спину, сильно стукнувшись головою об бетон.
 
Треба встати. Але чомусь не можу поворухнутись.

Та,.. яка різниця...
   
Останній шанс. Корона для безумця. 1.



- Розбити табір 7К. По периметру охоронну систему другого рівня, - команди Ану були короткими і чіткими.
На кораблі сталась серйозна аварія і довелось зробити термінову аварійну посадку. Їм сильно повезло, що недалеко виявилась підходяща планета.

Торк повертався з полювання радісно-збудженим. Навіть втома від тривалого переслідування і важка ноша підсвинка на плечах не сильно давалась взнаки.
Раптом те, що він побачив, примусило його кинути здобич і схопитись за спис. Очі Торка запалали вогнем воїна. Він тихо, крадучись за деревами, наблизився до того, що його так схвилювало.
Чужинці. В їхньому лісі чужинці. Це було ясно з першого погляду.
Торк з усіх сил стримував себе. Хотілось кинутись на них, вбивати, шматувати, гризти зубами. Але розум підказував йому, що не можна цього робити. Сам він не впорається. Треба попередити своїх.

Почувся характерний різкий звук тривоги і зразу ж за ним ніби лопнула гігантська бульбашка. Охоронна система ввімкнула захисний купол.
З усіх боків, крадучись, до периметру наближались озброєні люди. Вони були нижчими за прибульців, але кремезними, міцнішими. Мечі, сокири, луки, списи вказували на невисокий технологічний рівень аборигенів. Навряд чи вони могли нести якусь серйозну загрозу.
Тож більшість прибульців продовжили свою роботу, лиш дехто з цікавості підійшов до бар’єру, чи спостерігав за моніторами охоронної системи.

Раптом, по якійсь команді, аборигени закричали страшними голосами, від яких холонула кров і здавлювало в грудях і кинулись на табір.
Ті, хто був біля бар’єру, інстинктивно відскочили.
Черговий охоронної системи встиг перемкнути захисний бар’єр на м’ягкий, еластичний режим, щоб нападники не зазнали травм, зіткнувшись з невидимою стіною.

- Вони не розходяться, з кожним днем їх стає все більше і агресивність їх зростає, - вів доповідач. - Ми кількох з них тунелювали через бар’єр для вивчення їхньої мови, особливостей психіки. І маю  сказати, що результати невтішні. В них дуже різкий поділ на своїх і чужих, практично нульова толерантність до тих, кого вони вважають чужими. Якась безумна жадоба знищення чужих. Домовитись з ними не вдасться.

- Поломки корабля надто серйозні, - повідомив інший доповідач. - На ремонт піде дуже багато часу, якщо взагалі вдасться відремонтувати. Головний генератор вийшов з ладу, енергії на підтримання бар’єру вистачить не надовго. Та й інші ресурси з-за меж периметру потрібні.

- Вчора біля бар’єру побував їхній вождь, судячи з корони на голові і тих почестей, які йому надавались. Ми провели дистанційне зондування його психіки. Згідно нашої класифікації він агресивний безумний маніяк без всяких гальм щодо насильства і вбивств. Абсолютно недоговороздатний.

- Ситуація погана, - підсумував результати наради Ану. - Коли впаде бар’єр нам прийдеться або загинути, або застосувати зброю. Зброю застосовувати ми не маємо права, ми на їхній території, це було б грубим порушенням принципу невтручання. Отже, нам доведеться загинути. Потрібно підготувати до знищення все, що може зашкодити аборигенам, особливо зброю.

Запала тривала тиша. Всі розуміли, що командир правий, але важко було змиритись з неминучим. Підсвідомість шукала якогось виходу з цієї безвихідної ситуації.

- Є ще один маленький шанс, - сказав психотронік. Всі присутні, хто з надією, більшість з недовірою, подивились на нього. - Потрібно зробити корону для безумця і подарувати йому.
   
 Останній шанс. Корона для безумця. 2.

Наступного дня захоплені аборигени були відпущені за межі периметру. Вони мали передати повідомлення, що вождь прибульців хоче говорити з їхнім вождем.
Воєначальник Морох доповів про це вождю.
- Хай приходить, поговоримо, - розреготався Орк. - А тих, хто був в полоні, ретельно допитати. По повній програмі. Витягнути з них все, що бачили там і чули.

Високий, стрункий, в білих одежах, з прекрасною, прикрашеною каменями золотою короною на сивій голові, Морф пройшов через бар’єр і в супроводі воєначальника прибув в палац Орка. Після принизливого обшуку його провели в тронну залу.
Морф зняв свою корону і вклонився:
- Я прийшов з миром. Ми опинились випадково на вашій території. Жодного злого помислу проти вас ми не маємо і жодної загрози для вас не становимо. Готові взяти ваше підданство. В знак цього прийміть мою корону.

Воєначальник  підійшов до Морфа і несподіваним швидким рухом штрикнув того ножем в бік. На білій одежі Морфа з’явилась червона пляма.

- Це добре, - радісно заревів Орк, - значить я можу тебе  вбити. І всіх вас можу. Не такі ви вже й невразливі.

- Можеш, але навіщо? - спокійно сказав Морф. - Ми могли б бути друзями, бути корисними для вас. Ми багато знаємо і вміємо, могли б вас багато чому навчити.

- Якщо я вас можу вбити, а ви мене ні, то чому ж ви можете мене навчити? - щиро розсміявся Орк. - Це я тебе навчу. Зараз тебе вб’ю, а потім і всіх твоїх. Ні навпаки, спочатку їх, а тебе в кінці, щоб ти побачив, хто кого може навчити.
В яму його, а  корону майстрам. Хай дослідять, чи нема там яких отруйних шипів, чи ще якихось сюрпризів від нашого нового друга, - наказав вождь.

- Що там в лісі, як там наш новий друг? - запитав вождь воєначальника наступного дня.
- Там без змін, цей сидить. Ось корону передали. Кажуть - все чисто.
- Ану надінь.
Морох повільно, легенько поклав корону на голову.
- Щільніше, і покрути! Ладно, давай сюди, а то ще сподобається.

Орк обережно надів корону на голову.
- Ну, його корона краща ніж моя. Ні це вже моя. Приведи його сюди.

- Я приймаю твої умови, - сказав Орк. - А тебе беру своїм радником.
Морф схилив голову на знак згоди.

Облога табору прибульців була знята.
Між місцевими поповзли чутки, що вождь зійшов з ума, дозволивши чужакам залишитись на їхній землі.
Але вголос висловлювати їх ніхто не наважувався.
   
Небезпечне місце. (55 слів)

Три, чотири, п'ять, шість... Від ударів здригалась земля.
Одинадцять, дванадцять, тринадцять... Воно невідворотно наближалось.
Він відчував це всім тілом.
Тікати. Швидше.
А може броня витримає? Ні, навряд. Точно ні.  Тікати.  З усіх сил.
П'ятдесят, п'ятдесят один... Не встигну. Шкода.
Важкий удар пройшовся поряд, в кількох сантиметрах.
Воно віддалялось.
Пронесло!
"Все-таки стежка - небезпечне місце", - подумав равлик.
   
Дефіцит

СРСР. Період розвинутого соціалізму. (55 слів)

- Хто станній?
- Я крайня.
- Я за Вами.
- Щось ми повільно рухаємось. Вже годину стоїмо, а і до дверей не дійшли. А Вам навіщо? Теж гості?
- Ні, прозапас. Не кожен же день буває.
- Це правильно. Я б і не стояв, але брат приїжджає. Як же без випивки.
- Це черга за милом. За горілкою з того боку.
   
Однодумці (55 слів)



- Привіт, куме,  вже проголосували?
- Так, справився. А Ви?
- Я також.
- І за кого?
- За Україну!
- І я так само!
- Так підемо вип'ємо?
- Підемо.
- Ну, будьмо!
- Будьмо!
- За нас!
- За все добре!
- За майбутнього президента!
- За неї!
- Чому за неї? За нього!
- Ви про кого?
- Про Петра. А Ви?
- Про Юлю.
- За оту прошмандовку?!
- За баригу?!
   
Простенька загадка (55)


- Відгадаєш - житимеш, а ні - то вибачай.
Загадка простенька, тож маєш лише одну спробу
Отже: "Мене спіймали, а хата через вікно втекла". Що це?
- Це і діти знають! - радісно вигукнув він. - Риба в сітці!
- А от і ні. Я ж попереджала, що загадка простенька, -
сказала ворона, сидячи на підвіконнику біля відкритого вікна і міцно тримаючи равлика.
   
Бісові діти (55)



- Бабо Ксеню, ваша корова здохла.
- Як це здохла? Де? Чому?
- Біля ставка.  Веху з'їла.
- О, Боже! А ви куди дивились?
  Де мій шибеник? Васько де? Я з нього шкуру спущу!
- Боїться додому йти. Каже: "піду втоплюсь".
- О, Господи, за що це мені?
- Бабо Ксеню, з першим квітня!
- Ох бісові діти, іроди прокляті, зараз я вам...
   
Вибори (чотири опуси по 11 слів на тему виборів)

Нема за кого (11)

- Куме, йдете на другий тур?
- Та ні.
- Чому?
- Богословська не пройшла.


Найкраща програма (11)

- А чия програма найкраща?
- Петрова.
- Чим?
- Найкоротша. Хліб і інтернет безплатно.


Вирішальний аргумент (11)

- Куме, Ви за кого голосуватимете в другому турі?
- Подивимось по аналізах.


По приколу (11)

Любимо ми приколи.
Так і президента виберемо по приколу.
Ох  насміємося!


Стабільність (11)

- Куме, що нас чекає з новим президентом?
- Все те саме - розчарування.

Останнє редагування: 5 квітня 2019 19:33:44 від Анатоль
   
П'ятниця 13 (1)


В темряві ночі почувся чи то якийсь шелест, чи шипіння. І слабкий, але неприємний запах.
"Не вимкнула газ на кухні? Ні не може бути. Напевне почулось. Та ні, треба встати подивитись. Але світла не вмикати, раптом газ. Місячного достатньо."
Вона встала і повільно рушила на кухню, принюхуючись.
Між мийкою і плитою щось, здається, промайнуло. На голові від страху піднялось волосся. "Миші?!"
Вона обережно підійшла ближче і заціпеніла від побаченого.

З під мийки виповзала блискуча чорна змія.
Змія наближалась, а жінка залишалась нерухомою, лише дивилась широко відкритими очима.
Раптом змія підняла голову і показала яскраво-жовтий живіт.
Від страху Лія прокинулась. Кілька хвилин вона приходила до тями.

За вікном починало сіріти.
"Оце так початок п'ятниці тринадцятого. Що б це означало? Та ще й повний місяць".

Лія не була забобонною. Вона розуміла, що п'ятниця тринадцятого нічим не відрізняється від інших днів. І для всіх людей є п'ятницею тринадцятого, а не лише для неї.
Але цей сон...  Що ним  підсвідомість хотіла сказати, про що попередити, від чого застерегти?
Запах... Щось зв’язане з газом?
Блискуча змія з-під мийки... Знову коліно протече і заллю сусідів? Вдруге за місяць...
Як би там не було, треба сьогодні бути особливо обережною.
Вийду раніше, щоб не спішити, за дорогою краще слідкуватиму.

На роботу добралась без пригод. Значить буде на роботі якась неприємність.
Але робочий день пройшов як завжди. Може роботи тільки було трохи більше ніж зазвичай. Але через 5 хвилин додому.

Раптом в кімнату зайшов заклопотаний начальник з якимись паперами. Щось всередині Лії ніби обірвалось  - оце воно...
Та вона помилялась. Найстрашніше чекало її ще попереду.

- О, Чижова, як добре, що Ви ще не пішли. Треба терміново прорахувати ще один варіант.
- Миколо Петровичу, вже ж кінець дня.
- Я знаю. Але ж Вам не охота буде ще й завтра виходити на роботу. Тут і роботи то години на дві. І пів відгула заробите.

"Дві години" затягнулись на чотири. Тож коли Лія вийшла з офісу вже вечоріло.
Маршрутки чомусь довго не було.
За роботою вона була відволіклась від своїх страхів, але зараз тривога все сильніше заповзала в її душу.
Лія нервово оглядалась на всі боки. Чи то виглядаючи маршрутку чи можливі загрози.

Нарешті маршрутка прибула і Лія розслабилась.
"Забобонна істеричка" - подумки вилаяла себе.
Поки їхала, Лія остаточно заспокоїлась. Давалась взнаки втома від напруженого дня. Хотілось їсти.
Вона повільно вийшла з маршрутки. Майже вдома. Залишилось пройти пішки якихось хвилини 3.
Якби ж то вона знала у що обернуться ці "три хвилини"...
   
П'ятниця 13 (2)

"Ох, це зараз готувати вечерю... Сил нема. Перекушу в кафешці.  Якраз по дорозі".
Кафе було майже пустим. Якась парочка. Чоловік років сорока...
Лія замовила бутерброди, салат, каву, і з апетитом накинулась на їжу.

Парочка вийшла. Залишився чоловік. Лія відчула на собі його погляд і тривога знов стисла їй груди.
Він дивився на неї, не відриваючись. Якимсь байдужим і в той же час оцінюючим поглядом.
"Дивиться як на жертву" - подумала вона. - "Напевне маніяк якийсь".
"Погані мої справи. Пусте кафе. Та й додому ще метрів 200. Ось тобі і змія.

Але я так просто не здамся. Десь в мене в сумочці балончик з газом. Де ж він, чорт би його побрав! Понапихала всякого непотребу. Ще й книжку засунула, дурепа".
Лія запанікувала. Вона почала гарячково витягувати з сумочки товсту книгу. "Доля метелика". Руки трусились, книжка застрягла. "Дочиталась!"
Вона з усіх сил смикнула книжку. Сумочка висковзнула з рук. Її вміст посипався на столик. Дещо скотилось на землю.
"Ось де він!" Лія поклала балончик в кишеню. "Хай тільки попробує підійти!" Гаманець теж поклала в кишеню. "Раптом вихопить сумку з рук".
Швидко позбирала речі. Книжку залишила в руках. "Раптом що, можна пожбурити нею в нападника".

Апетит  пропав. Залишились лише страх і рішучість. Лія швидко вийшла з кафе.
Боковим зором вона помітила, що чоловік теж встав. "Тікати!"
Але чоловік пішов не за нею, а вглиб зали.

Лія скрушно похитала головою. "Ну, подруго, тобі лікуватись треба. Скоро своєї тіні будеш боятись".

Але надовго розслабитись їй не довелось. Ззаду почулись швидкі кроки.
Лія оглянулась. Це був він. Чоловік підняв руку. В ній щось блиснуло. "Ніж?!"
Вона кинула книжку і побігла. Чоловік щось кричав, але пульс в вухах забивав всі звуки.

Ось і під'їзд. Він не відстає. В ліфт не встигну. Поки приїде, поки двері відчиняться та закриються. Не вистачало лише в ліфті залишитись  сам-на-сам з маніяком.
Лія побігла сходами. Чоловік чомусь збавив темп.

Відірвалась. Ось і мій шостий поверх. Тепер направо по коридору. На додачу до всього ще й лампочка з цього боку не світить.
Хух, нарешті квартира. Маніяка не видно. Відстав.
Ключі, швидко ключі. Де ці бісові ключі?!

Не роздумуючи, вона висипала вміст сумочки на підлогу.
В коридорі почулись кроки. Маніяк. Не поспішає. Дивиться насмішкувато. Впевнений в собі.

- Не підходь! Я озброєна! - Лія засунула руку в кишеню, щоб дістати балончик.
"Чортів гаманець! Чому я його в цю саму кишеню поклала?!"

Маніяк вже відверто насміхався з неї.
- Хто ви такий?! Чого вам від мене треба?! - закричала Лія.
Чоловік підняв руку. Блиснула сталь.
- Ви в кафе ключі забули.
   
Мопуси (міні опуси) 1


*
Маршрутка буквально ломилась від пасажирів.
Особливо на вибоїнах.

*
- Куме, чому нам так не везе з президентами?
- Ми неправильно голосуємо.
- А як треба?
- Ви за одного, а я за другого. І тоді комусь з нас та й повезе.

*
- Куме, Ви за кого голосували в першому турі?
- За Плакала.
- За Юлю?
- Ні, за Казку.
- Так її ж не було в бюлетені!
- Я дописав.

*
- Куме, а Ви б хотіли стати президентом?
- Нізащо! Навіщо мені, щоб мене всі обпльовавали?
- Так це ж тільки до наступного...

*
- Що Ви робитимете в разі поразки?
- Нап'юсь.
- А якщо виграєте?
- Сильно нап'юсь.

*
- Якою буде Ваша політика  щодо Росії?
- Вон от Маскви.

*
- Малий, хочеш цукерку?
- А-а-а, я вже знаю цей анекдот.

*
- Куме, скільки Вам треба для повного щастя?
- В цій жизні, чи взагалі?

*
- Привіт, куме, давно не бачились. Що у вас нового, хорошого, інтересного?
- Здохла, собака.
- Жучка?
- Та ні, Марія Іванівна, теща.

*
- Ксеню, куди це Ви спішите.
- Та в магазин. Треба хоч сірників і солі купити.
- А що таке?
- Ви нічого ну чули?
- Ні, а що сталось?
- Через два мільярди років наша галактика зіштовхнеться з іншою.
- Ой, слухайте Ви цю Параску...
- Це мій Васько з школи прийшов то розказав.
- А він звідки знає?
- Наука в них є така. Як же вона, дай Бог пам'ять...  Щось схоже на гастроном.
Так що інформація точна.
- А чому ж по радіо нічого не кажуть?
- Приховують. Паніки, напевне, бояться.
- Ой лишенько, що ж ми будемо робити! Казала я свому Петру: - копай льох глибше.
А він ледащо...

*
На екзамені з фізики.
- Петренко, відомо, що припливи-відпливи спричиняються Місяцем. На це тратиться енергія.
Тож за законом збереження енергії Місяць має з часом впасти на Землю.
А от вимірювання показують, що він навпаки, віддаляється від Землі.
Як Ви можете пояснити цей парадокс?
- Напевне в лунатиків інакші закони...

*
Підслухана розмова.
- А ось тут, шановний Миколо Олексієвичу, дозвольте з Вами не погодитись.
Я б не порівнював вплив гіпотези Рімана на розвиток науки з впливом проблем Гілберта.
- Ну, не скажіть, Дмитре Івановичу, вона поки що єдина зі списку Задач Тисячоліття Клея, яку вдалось вирішити.
- Задачі того списку далеко не рівноцінні. Я б не порівнював значення теорії Янга-Мілса з рівняннями Нав'є-Стокса.

Я викинув сміття і пішов додому. Біля сміттєвих контейнерів продовжували суперечку  бомжі.


   
Мопуси (міні опуси) 2

*
- Тату, а чому в Оленки є братик, а в мене нема?
- В твоєї мами і без того голова часто болить.

*
- Тату, а чому ти часом приходиш додому п'яний і мама сердиться?
- Я міг би і не приходити, але тоді вона буде ще більше сердитись.

*
- Дідусю, а чому зайці взимку білі?
- Для маскування, щоб не було видно на фоні снігу.
- А чому тоді вони влітку не зелені?
- Фарбувати волоси в зелений колір - це надто екстравагантно навіть для них.

*
В семінарії.
- От сонце є кожен день, а місяць не кожну ніч? Петренко, Де він буває в ті ночі, коли його нема?
- Він тоді є вдень, як і сонце.
- А от в Святому Письмі написано, що Бог закріпив його на тверді небесній для керування ніччю.
- Напевне він не читав Святого Письма.

*
- Тату, а чому коли ти вчора прийшов пізно з роботи, мама сварилась, що від тебе духами чути?
- Та то я переплутав свій одеколон з її духами.

*
- Дідусю, а ти знаєш, що колись у нас було два місяці?
- Чому ти так вирішила?
- Один з них розбився на багато-багато малесеньких кусочків - зірочок.
- Зірки - це не кусочки місяця, а  цілі сонця.
- Чому ж вони так слабо світяться?
- Бо далеко від нас.
- А місяць далі від нас ніж сонце?
- Ні, ближче.
А чому ж він слабше світить? От ти і заплутався.

*
Ніхто мене не любить. Всі мене бояться. А чому? В мене навіть рук і ніг нема.
А ще кажуть, ніби я небезпечна.
Діти зі мною не граються. З усякими котиками, собачками, навіть пацюками граються, а зі мною - ні.
А я так хочу, щоб зі мною гралися.
Я ж все-таки лялька. Хоч і Вуду.

*
- Шановна редакція, посилаю вам свій роман "Любов на сіні". Може в ньому не всьо так гладко як в знаменітих письменників і з помилками, зате жізнєнно.
Маша.

- Дорога Машо, а що Ви від нас хочете?
Редакція.

- Ой, не така вже я й дорога, але дякую за комплімент. Приятно. А роман можете смєло друкувати. Всі імена я змінила, крім свого. Так шо в случає чого мене можна знайти.

*
Що сталось з його пам'яттю? Ні, він нічого не забув, але й щось згадати ставало все важче і важче.
Те, на що раніше він витрачав секунди, зараз приходилось тратити хвилини. І з кожним днем ситуація погіршувалась.
Треба почистити вінчестер.

*
- Шановна редакціє, якщо ще й ви відмовитесь друкувати мій роман "Вісім кохань восьмикласниці" то я й не знаю, що мені робити після закінчення восьмирічної школи.
Бо я так надіялась заробляти як письменниця, так готувалась до цього, вивчала предмет, набиралась життєвого досвіду...
Даша.

*
- Привіт, колеги, работніки пера і топора. Жартую, жартую.
Є для для вас радісна звістка. Маєте шанс стати багатими і знаменитими.
Я обрав саме ваше видавництво для видання мого першого шедевру "Творець світів".
Тут є все, що вам треба. Кохання, секс, війни космічних імперій, академія магії, принц, попелюшка, принцеса-завойовниця, дракони, вампіри, вовкулаки, подорожі в часі, втрата пам'яті..
А то я в цьому році закінчую школу і мені потрібні гроші. Багато грошей. Ну і слави кусочок, ясне діло. 
P. S. Своїх продюсерів, адвокатів, секретарів в мене поки-що нема, тож пишіть прямо мені.
Творець світів (це моє псевдо).

*
Він йшов з останніх сил. Розумів марність і безцільність своїх старань. Знав, що недовго йому залишилось. Тут, в цій безкраїй тайзі буде його останнє пристанище.
Ніхто його тут вже не знайде, та й навряд чи шукатимуть.
Йому хотілось зупинитись, перепочити. Та він знав, що коли зупиниться, вже не буде сил знов зрушити з місця.
А тому йшов і йшов, намагаючись не збитись з темпу, економлячи сили.
Інші на його місці вже, напевне, давно б зупинились, бо не було для кого старатись, не було вже ні сенсу, ні обов'язку.
Але він продовжував йти до останньої секунди. Просто щоб доказати щось собі.
І він міг гордитись собою. Йому вдалось пройти на 23 хвилини довше, ніж була розрахована пружина. Все-таки швейцарська якість.
   
Мопуси (міні опуси) 3

*
На зло мамі зелепух наїмся. Щоб живіт болів і нудило.

*
- Та-ак-с, що там унас? Музична школа, гімнастика, конкурс краси, економіст, психолог, юрист, комп'ютер, іноземні... ну, нічого особливого.
Директор підняв очі від резюме і подивився на претендентку.
- А скажи-но мені, дорогенька, яка найважливіша якість має бути в секретарки?
- Вміння зберігати секрети.
- Від кого?
- Від Вашої дружини.
- Бачу ти розумна дівчина. Беру. Коли зможеш приступити до роботи?
- Та хоч зараз.
- Ало, Ніно Петрівно, відпустіть решту претенденток.

*
- Гм. Бокс, рекет, відсидка... Ну й ну... І Ви хочете  фінінспектором працювати?
- Угу.
- Арифметику хоч знаєте?
- Ну-у, там... віднімати, ділити...
- Цього досить. Беремо.

*
- Значить хочете на роботу в наш інститут? А Ви хоч знаєте, що в  нас практично ні фінансування нема, ні зарплат?
- Знаю.
- А ким Ви хочете працювати?
- Зам директора.
- А є у Вас для цього відповідна освіта, звання, досвід?
- Освіти і звань нема,  досвід є.
- А Ви зараз десь працюєте?
- Помічником народного депутата.
- Що ж Вас спонукає кидати таку роботу і йти в наш ніщий інститут?
- Не прибідняйтесь. Он у вас скільки приміщень, території. Є що приватизовувати.

*
- Ну,Петренко, розкажіть як працює трансформатор?
- У-у-у-у-у-у-у-у-у...
- Це низькочастотний. А високочастоний?
- І-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і--...
- Добре, чотири.
- А чому не 5?
- Ви здали тільки на 4. - (заглядаючи в конверт).

*
- Ой-йой-йой...Ой-йой-йой... - хитає головою.
- Докторе, що там в мене?! - злякано.
- Це залежить від того на яку суму Ви маєте можливість лікуватись.

*
- Ну як там, Оленко, перший день в школі? Що вам розказували вчителі?
- Нічого не розказували. Тільки питали.
- А що питали?
- Хто батьки, де працюють, скільки заробляють...
   
Мопуси (міні опуси) 4

*
- Дідуню, а навіщо тобі окуляри?
- Щоб краще бачити.
- Ой, дуриш ти мене! Я пробувала то в них ще гірше видно.

*
- Дідуню, а навіщо люди старіють і вмирають?
- Щоб молодим місцем поступатись.
- Знов ти мене дуриш! Я бачила в метро, що молоді старим поступаються місцем.
- Ну, це рідко таке буває.
- А я теж постаріюсь і вмру?
- Ти  ні. Ти ж не любиш ні в чому поступатись.

*
- Мамо, а чому вчора як ви з татом сварились він казав, що ти корова?
- А хто ж тобі молочка приносить з магазину?
- А що таке бугай?
- Це бик такий, що на всіх корів скаче.
- А чому він рогатий?
- Ну не тільки ж корові бути рогатою.

*
Зінаїді Петрівні снився кошмар: її переслідує сексуальний маніяк, а вона не може ні втекти, ні прокинутись.
"Та ладно" - заспокоїлась вона. "Це ж лише сон".

*
- Мамо, а дідусь каже, що я буду колись принцесою.
- Ти і зараз принцеса.
- А коли виросту, то стану коровою?
- Ну, спочатку будеш рибкою, зайкою...

*
- Ну, хворий, як Ви себе почуваєтепісля операції?
- Та хреново, лікарю.
- Це нормально, так і повинно бути.
Ах, да, в мене для Вас новина. Навіть дві. Одна хороша, інша погана. З якої почати?
- Почніть з поганої.
- Ми Вам помилково замість хворої нирки селезінку вирізали.
- Яка ж хороша?
- А Вашому сусіду по палаті - навпаки, замість селезінки здорову нирку.


*
- Куме, що більше вплине на Ваш вибір у другому турі, дебати чи аналізи?
- Ну звичайно аналізи.
- Чому?
- Молоти язиком з екрану можна що завгодно, а от аналізи - річ об'єктивна.
- А як Ви зрозумієте чиї аналізи кращі?
- Ну по телевізору ж розкажуть.

*
- Знаєте, куме, я от думав, думав, і нарешті зрозумів, чому ми так живемо як свині, голови й не піднімаємо від землі і корита.
- І чому ж?
- Що в нас на прапорі?
- Пшениця під небом.
- Ось тут і собака зарита. Заземленість на найнеобхіднішому.
А треба вище дивитись, прагнути духовного, до неба, сонця, зірок.
- І що ж Ви пропонуєте?
- Прапор перевернути. І тоді буде сонце на небі.

*
- Тату, а що таке надійність?
- Це коли твоя мама надіється, що їй всю зарплату приносять додому.

*
- Мамо, а що таке вірність?
- Це коли твій тато вірить, що йому не зраджують.

*
- Дідусю, а що таке старість?
- Це німецьке слово.
- А що воно означає?
- Нагадування, що ми є зірками.
- Як це?
- Утворились з зоряного пилу і в нього й повернемось.

*
- Дідусю, а що таке гуз?
- Може гузно? Ну ти ж знаєш, що таке підгузники?
- Так це попа?
- Ну, десь так. А чому ти питаєш?
- Хочу зрозуміти, що значить боягуз.

*
Лоуренсій Іванович медитував, концентруючи свій внутрішній зір кудись в нескінченність, в Велике, Вічне.
Він чекав від Нього підказки, як жити далі.
Росло відчуття, що контакт майже встановлено і зараз він одержить відповідь на своє питання.
- Не лежи колодою, піди хоч сміття винеси!
"Завжди ця жінка втрутиться і все зіпсує..."

*
- Дідусю, а що означає слово земля?
- Ну, це лайливе слово.
- Чому?
- Так скоро будуть про нового президента відгукуватись: Зе, мля!..
   
Мопуси (міні опуси) 5

*
- Оксанко, навіщо ти тягнеш кицю за хвостика?
- Я її співати вчу.

*
- Куме, от чому люди так жорстокі, так люблять бійки, кров, сварки.
- Ну не всі ж такі.
- Дивитись  всі люблять. В Римі на бої гладіаторів, в Іспанії кориду, в Азії півнячі бої, у нас - собачі...
- Це Ви про телешоу?

*
- Відгадай загадку: біле поле, чорне насіння...
- Негатив?

*
- Куме, от не розумію я цих жінок. Ладно пішла від мене, бо я частину зарплати заникував.
Ладно пішла б до когось кращого, чеснішого, хто б її любив.
А то ж пішла за алкаша, наркомана, який і її зарплату буде пропивати,  який її зовсім не любить, буде знущатись з неї.
Посміховиськом для всіх стане. І все це тільки для  того, щоб мені допекти?
- Це Ви про що, про вибори?

*
- Як Ви думаєте, куме, яким буде перший крок нового президента?
- Надю випустить.
- Навіщо?
- Ну, не власноруч же йому Раду розстрілювати.
Та й перший номер потрібен для майбутніх парламентський виборів.

*
- І як тепер новий президент буде співпрацювати з Верховною Радою?
- Будуть через Ютуб роликами обмінюватись.

*
- Як думаєте, куме, яка галузь буде найкраще розвиватись в наступні п'ять років?
- А що тут думати? Ясно, що кіноіндустрія.
- Чому?
- Кожен кандидат, депутат, партійний лідер будуть змімати фільми-казки, в яких вони будуть Д'Артаньянами проти всіх решти.

*
- Ой, куме, здається мені, що нам кота в мішку впарюють.
- З мішком все ясно, а хто кіт?

*
- От не пойму я, куме, за кого Надя буде голосувати? З одного боку подивлюсь - за Зеленського. Петро її посадив, а з Зе вони однодумці щодо розстрілу Ради. А з іншого боку - Петро її випустив, Героя дав...
- Я думаю за того, хто перше місце в списку пообіцяє.
- А якщо ніхто з них?
- Тоді буде свою партію рекламувати.

*
- Знаєте, куме, яка найбільша помилка Петра?
- Яка?
- Надю посадив. Так би прихильники розстрілу Ради розділились пополам і в другий тур не попали б.

*
- Куме, Ви чого такий сумний?
- Та я не сумний, а задумливий.
- І про що ж Ви думаєте?
- Не можу вирішити: Чи хороший був президент, якщо наступний - гірший?
- А в чому у Вас проблема?
- З одного боку ніби хороший, якщо не знайшлось кращого. А з іншого боку - поганий, раз за його правління народ так зіпсувався, що обирає гіршого.
- Я колись так само задумувався чи був Соломон хорошим царем, якщо після нього його сини розвалили царство.
- І що ж Ви вирішили?
- Правителем хорошим, а вихователем поганим.


*
Троянський Зебр.

*
- Дідусю, а зебра, це біла конячка з чорними смужками, чи чорна з білими?
- Скоро дізнаємось, а поки що кожен бачить те, що йому хочеться.



*
- Дідусю, розкажи казку.
- Ну, слухай. Йде Колобок і співає:
 
- Я від баби втік, і від діда втік, і від вовка, і від лисички. А ти хто така?
- Я - Реальність.
- І від тебе втечу.
- Куди?
- В казку, ілюзію, віртуал.
- Ну-ну.
- Ей, а чому ти мене не ловиш?
- Та бачу - ти ще молодий, зелений. Скоро  сам повернешся. Сильно розчарований.

- Ой, діду, знов ти про вибори...

*
- Що там, куме, таке смішне читаєте, що аж заходитесь?
- Та про вибори президента і прем'єра в Ізраїлі.
- І кого ж вони там вибрали?
- Вакарчука і Руслану.

*
- От не пойму я, куме, це в Медведчука кар'єрний ріст чи падіння?
- А що таке?
- Раніше в його адміністрації Кучма президентом працював, а зараз він напряму в Путіна смотрящим над хохлами працює.


*
- Куме, як думаєте, який перший законопроект подасть новий президент в Верховну Раду?
- Збільшити кількість зубів у герба з трьох до семи.
- Щось, куме, я не зрозумів на що Ви натякаєте. Що Зе аж 4 зуби дає, чи на менору?

Останнє редагування: 21 квітня 2019 07:47:01 від Анатоль
   
Мопуси (міні опуси) 6

*
Адам: - І в кого ти така вдалась?

*
- Куме, а правду кажуть, що забагато грошей не буває?
- В нас - так. В інших - буває.

*
- Каїне, а де твій брат?
- Чи ж я сторож йому?
- Ладно, ладно, Мені то ти можеш сказати.
- Ну вбив я його.
- А за що, коли не секрет?
- Він овечок різав і Тобі в жертву приносив.
- Так тобі овечок стало шкода? А може ти приревнував, що його криваві жертви Мені більше подобаються ніж твої хлібні?
Ладно, не переживай. Остання твоя жертва Мені ще більше сподобалась.
- Ти маєш на увазі Авеля? Не обманюєш?
- Зуб даю. Але послухай, ці євреї такі мстиві. Ну, сам знаєш: око за око, зуба за зуб, а за вбивство...
Коротше, тікай кудись на схід, будеш жити серед інших народів, де тебе ніхто не знає.
- Серед чужаків, гоїв? Але ж  вони мене вб'ють!
- Ну-ну, хай тільки попробують. Я тобі захисну грамоту зроблю. З печаткою.
- О, Господи! Про що це ми говоримо? Які євреї, які інші народи? Я ж перший син Адама і Єви!
- Ой, ніби вже й не маленький хлопчик, а віриш в біблійні казочки про Адама і Єву...

*
- Діогене, от чому така несправедливість? Ти нічого корисного не робиш, живеш на смітнику в діжці, розважаєш лише народ своїми клоунськими витівками.
Скількох царів пережив, яких вже ніхто й не пам'ятає, а тебе і люблять  і пам'ятають.
- Напевне людям обридли вже ці нудні лискучі морди з їх  брехливими пафосними промовами.
Людям хочеться нових облич, приколів, шоу, хочеться вірити в нові казки.

*
- Чули, куме, про пожежу в Парижі?
- Так, заздрю я тим французам.
- Може Ви хотіли сказати "співчуваю"?
- Ні, заздрю. І радію за них. Це ж як такі події об'єднують націю! Згадайте підпал Рейхстагу Гітлером, чи підриви будинків в Москві Путіним... Один тільки фільм про розстріл Ради дозволив Зеленському набрати 73%. А уявляю скільки набрав би, якби й справді розстріляв...

*
- Сізіфе, та кидай ти цю непотрібну і безнадійну справу. Нащо воно тобі?
- Ха! Чи багатьох з тих, хто займається чимсь корисним і реальним памятатимуть через тисячі років?

*
- Моя школа, - задоволено посміхнувся Герострат, почувши новину з Парижу.

*
Інститут мовознавства АНУ рекомендує змінити правопис 73% слів. Наводимо новий правопис деяких з них.
Закон - Зекон.
Заслуга - Зе слуга.
Зарплата - Зеро-плата.
Зек - не слуга народу.
Зуб - Зуб даю.
Заміс - Зе міс (перша леді).
Зухвалити - Зе хвалити.
Зацінити - Зе цінити
Заслужити - Зе служити.
Зауважити - Зе уважити.
Запамятати - Зе памятати.
Забезпечити - Зе безпечити.
Заборонити - Зе боронити.
Завернути - Зе вернути.
Занести - Зе нести.
Заплатити - Зе платити.
Заперечити - Зе перечити.
Заслати - Зе слати.
Завада - Зе вада.
Записка - Зе писка.
Запитати - Зе питати.
Загальмувати - Зе гальмувати.
Заплутувати - Зе плутувати.
Земля - Зе, мля.
Заховати - Зе ховати.
Зачекати - Зе чекати.
Заявити - Зе явити.
Завзятий - Зе взятий.
Завязати - Зе вязати.
Забруднити - Зе бруднити.
Заплющити - Зе плющити.
Загнути - Зе гнути.
Замучити - Зе мучити.
Затримати - Зе тримати.
Затягати - Зе тягати.
Засідати - Зе сідати.
Затопити - Зе топити.
Запалити Зе палити.
Заглушити - Зе глушити.


Останнє редагування: 27 квітня 2019 07:11:00 від Анатоль
   
Мопуси (міні опуси) 7

*
- Про що Ви, куме, задумались?
- Та про гімн. Чи правильно це чекати, поки "згинуть наші воріженьки як роса на сонці"? А якщо "поки сонце зійде, роса очі виїсть"?
- Ну куме, сліпі кобзарі - це наша національна традиція. Будемо ходити з торбами по світу, сумних пісень співати.

*
- От не розумію я, куме, як живуть без томосу всякі там протестанти, католики, юдеї. Не кажучи вже про мусульман, крішнаїтів, буддистів..
- Але ж ми, куме, не "всякі там"! Ми ж козацького роду! Нам потрібен дозвіл чи Москви, чи Стамбулу, Варшави, Риму...

*
- Як Ви думаєте, куме, коли закінчиться війна на Донбасі?
- Коли там стане так як в Криму.

*
- З святом Вас, куме!
- Так я ж не віруючий.
- Я не про Пасху. Ви ж з руху зелених? Тож з Днем Чорнобиля!
- А чому це свято?
- Ну як же. Такий природний заповідник з'явився і без всякої бюрократичної тяганини.

*
- Я от собі думаю, куме, а як Бог ставиться до томосу?
- Ніяк. Це йому абсолютно байдуже. Як і все, що роблять люди.
- А що ж йому не байдуже?
- Щоб закони природи не порушувались. В цьому питанні він строгий.

*
- Ну що, кумо, підемо крашанки святити?
- Ноги моєї там більше не буде!
- А що сталось? Ви ж раніше ходили.
- Порівняли. То був Київський Патріархат, а зараз бусурманська митрополія.

*
- Як принизили... Як принизили...
- Куме, Ви чого такий злий? Хто Вас принизив?
- Та не мене, мову принизили! Прирівняли її до державних символів!
- А в чому приниження?
- Ну Ви ж знаєте скільки я придумав різних гербів і прапорів України. А мова ж одна!

*
- Куме, от якби Ви зараз женились, ви б хотіли незайману, чи жінку з досвідом?
- Ну хіба ж я садист чи ідіот, щоб починати сімейне життя з того, щоб робити дружині боляче?
- А чому ж тоді дівчата хочуть зберегти свою незайманість для майбутнього чоловіка?
- Тут одне з двох: або чоловіків вважають садистами, або самі є мазохістками - люблять тих, хто спричиняє їм біль.

*
- Ну що, Прометею, тепер ти бачиш, що зробив? Вони не тільки палять ліси, хати і храми, а взагалі все що горить. Мало їм, що атмосферу забруднили, так ще й індивідуально якимсь димом дихають. А тоді рак легень.
- Так я ж хотів як краще..
- Ага, а вийшло як завжди.
- Ти мене тепер на Кавказ відправиш, в гори?
- Помрій.. Підеш в Делі чи Лінфень регулювальником дорожнього руху.
   
Мопуси (міні опуси) 8

*
- Так, Ікаре, лети низенько, над морем, високо не піднімайся, бо сонце віск розплавить і крила розсиплються.
- Але ж батьку, чим вище - тим холодніше!
Ох ця молодь, думають вони розумніші за інших. Ну ось, не послухався, піднявся високо. Крила однаково розсипалися б. Але тоді винен був би конструктор, а так випробовувач, що порушив інструкцію з експлуатації.

*
- Ей, Змію, ти чого по кущах ховаєшся? Ану ходь сюди. Ти Адама вже спокусив?
- Не хоче він їсти. Каже, що Ти заборонив йому. Сказав, що тоді він помре.
- Звідки ж він знає, що значить померти, якщо тут ніхто ще не вмирав?
- Він каже, що це Ти йому таке зморозив.
- Ладно, тоді план Б. Спокушай Єву, Я їй нічого не говорив.

*
- Дорогий, з'їж яблучко.
- Не хочу.
- Ну з'їж, я покажу тобі одну гру цікаву.
- Не хочу.
- Тоді я пішла до Змія.
- Ладно, давай своє яблучко..

*
Ліс полетів, тільки тріски залишились.

*
Поміняв журавля на молоду синицю.

*
- Знаєте, куме, я новий герб України придумав.
- Знов Ви зі своїми граблями...
- Ні, цього разу трьохголового орла. Одна голова дивиться на схід, інша на захід.
- А центральна?
- Назад.
- І чим, куме цей Ваш герб кращий ніж теперішній?
- Суцільні переваги! Зразу заткнемо Росію за пояс! В них дві голови, а у нас три. Та й Бог любить трійцю. І відповідатиме нашим політичним реаліям.
- Може краще хай хоч одна голова вперед дивиться?
- Ну куме, ми ж не можемо аж настільки відриватись від реальності..
   
Мопуси (міні опуси) 9

*
- Діду, розкажи казочку.
- Не охота мені зараз.
- Хочеш, я тобі розкажу?
- Ну давай.
- Соня вчора не захотіла гратись зі мною, так я сьогодні, поки вона снідала, поміняла їй книжки і зошити в рюкзачку на свої іграшки. Уявляєш, приходить вона в школу...
- Ну Даню, хіба ж можна так з сестрою...
- Ой, діду, ніби й не маленький вже, а в дитячі казочки віриш. Хоча, це добре...

*
- Діду, розкажи казочку.
- Ну, слухай. Про золотий батон.
- Це та, що мишка хвостиком махнула, він впав і розбився?
- Ні, то про золоте яйце.
- А що з батоном сталось?
- Випарувався.

*
- Куме, а чому нема героїчних пісень про війну на Донбасі? І про Громадянську є, і про Вітчизняну, і про Афган повно, а тут...
- Так то ж про війну, а хто писатиме про АТО і ООС. Тим більше програні.

*
- Куме, Ви чого такий радісний?
- Так кінець світу ще на рік відкладається! В Єрусалимі знов благодатний вогонь зійшов!
- А це не суперечить словам Ісуса, що цього часу ніхто не знає, і треба бути готовим кожну годину?
- Ну не можна ж людей в постійному стресі тримати дві тисячі років.

*
- Діду, розкажи казочку.
- Ну слухай. Про Козу-Дерезу.
- Е, ця казочка вже не актуальна.
- Чому?
- КС відмінив закон про незаконне збагачення. Так що їй не треба вже прибіднюватись, що вхопила лише кленовий листочок і водиці крапельку.

*
- Знаєте, куме, що я сьогодні зрозумів?
- І що?
- Неправильний у нас гімн. Ну куди це годиться: "Ще не вмерла Україна"? І всі в очікуванні, скільки вона ще протягне.
- А як треба?
- "Вже воскресла Україна!". І оптимістично, і святково.

*
- Чи знаєте Ви, куме, ще випадки в історії такої єдності? Щоб і Бог, і еліта, і народ, і окупаційна влада і навіть Син Божий були єдині?
- В якому питанні?
- Щоб Ісуса розіп'ясти.
   
Мопуси (міні опуси) 10

*
- Відгадай загадку: Зранку їсть, вдень спить, а ввечері гуляє.
- Тато?
- Ну, взагалі-то я мав на увазі три стадії метелика.

*
- Діду, я хочу казочку придумати. Але не таку як в тебе, а смішну. З чого люди сміються?
- З неприємностей, що стались з іншими, а не з ними. Але неприємності повинні бути не великими.
На другий день.
- Соня на змагання поїхала, а я поміняла її спортивний костюм на батьків. Смішно?
- Смішно.
- Ой, а я дурна подумала, що він завеликий, і поміняла на мамину нічнушку...

*
Відкрито вхід в "Однокласники". (Через сайт СБУ).

*
- Діду, розказати казочку?
- Ну, давай.
- Жили собі дід та баба і до 90 років в них не було дітей.
Аж тут Бог послав їм горошину. Баба її ковтнула і народила Котигорошка.
Дід взяв малого і повів до Змія.
- Навіщо?
- Ну-у, здається братів і сестер визволяти.
- Так в діда й баби не було більше дітей.
- Ой, зовсім ти мене заплутав.
А може то я переплутала з казочкою про Абрама і Сару...

*
- Діду, що ти пишеш?
- Опус новий придумав.
- В тебе лице нудне, ніхто лайків не поставить.

- Діду, а чому ти до церкви ніколи не ходиш?
- Я можу з Богом напряму спілкуватись.
- Ти такий знаменитий?
- Ні, він такий всемогутній.
- І часто ви спілкуєтесь?
- Та поки-що в нього не було такої потреби.
   
Мопуси (міні опуси) 11

*
- Розмір не має значення, - переконував свого українського колегу Путін.

*
- Так хто там сміявся останнім? - голова СБУ робив помітки в блокноті, переглядаючи записи виступів Кварталу-95.

*
- Колобок, колобок, я тебе з'їм.
- Ой, вовчику, ти  все обіцяєш, обіцяєш, а доходить до діла, то віддаєш перевагу бабушці Червоної Шапочки.

*
- Дідусю, а як же в рукавичці їх стільки помістилось? І мишка, і жабка, зайчик, лисичка, вовчик, кабан, ведмідь...
- То "переселенці" з лугандону. Вони тільки прописані там, щоб одержувати пенсію.

*
- Все-таки  ранок вечора мудріший, - сумно зітхнув метелик-одноденка.

*
Так що вона казала? Достатньо цю жаб'ячу шкурку спалити і вільний? І можна знов на всі сторони стріляти!

*
Ох, набридла мені ця кашка. Щось м'ясця захотілось. А чи не запросити в гості журавля?

*
- Та-так, Павлику, кажеш батько - ворог народу? Це добре, молодець! А мама? Ні? Як же ти знаєш, а вона ні? Мовчиш? Ну нічого, нічого, вона сама признається.
І куди тебе тепер, в дитячий будинок? Там таких вистачає, є кому вихователів викривати. А може в тебе родичі є? Це добре, поживеш в них.
 
*
- Щось, куме, новий президент і не робить нічого, і навіть не говорить що збирається робити.
- Зате ніхто не дорікне, що його слова розходяться зі справами.

*
- Відгадай загадку: Як довго нема - його чекають, а як він йде - всі тікають.
- Тато в день получки?
- Взагалі-то загадка про дощ, але...
   
Мопуси (міні опуси) 12

*
- Чим віра відрізняється від релігії?
- Віра окрилює, а релігія зв'язує.

*
- Куди це Ви, куме,  так рано?
- Та до церкви ж.
- Ой, куме, даремно поспішаєте. Сказано ж: "Стануть перші останніми, а останні першими".
- Ну, останнім я не буду. Всі ж попи будуть за мною.

*
- А чому, куме, кажуть, що не можна перднути в церкві?
- В попів же монополія на Глас Божий і Дух Святий.


*
Краще синиці в руках, ніж журавлю в небі.

*
Підпалив Батьківщину, повіривши ворожій пропаганді, що її дим солодкий і приємний.

*
- Все добре в міру, - повчав Прокруст своїх гостей.

*
Душа міру знала, але з організмом не ділилась цією інформацією.

*
Був здоровим і багатим. Вирішив перевіритись. Вийшов з лікарні бідним і хворим.

*
Грався з нею як кіт з мишею. І не помітив як помінялись ролями.

*
Він не любив пити. Але рідко коли в житті ми маємо змогу робити те, що подобається.

*
"Любов зла..." - переконувала себе жінка, намагаючись полюбити свого чоловіка.

*
- А ти будеш мене на руках носити?
- І про що ти мрієш? Кожна, кого на руках носять чи у візку возять мріє  сама ходити..

*
- Почую кожного, - переконував Васька, не припиняючи їсти.

*
Жиди по новому!
   
Мопуси (міні опуси) 13

День Праці - вихідний. (Спостереження).


*
Щоб тебе помітили - рухайся. (Жаба)

*
Щоб добратись до точки А йди в протилежному напрямку. (Колумб).

*
Якщо твоє око спокушає тебе - виколи його. А потім і друге, бо сказано: "Око за око". (Євангеліє від Левія).

*
Блаженні миротворці, бо отримають по обох щоках. (Євангеліє від Левія).

*
Блаженні віруючі, бо вони - блаженні. (Євангеліє від Левія).

*
Будь лагідним як голубка і отруйним як змія. (Євангеліє від Левія)

*
Ісус дуже розсердився, що на смоківниці на Пасху навіть фіг не було. (Євангеліє від Левія).

*
Ісус мив учням ноги перед застіллям.
Пілат показував, що треба мити собі руки.
Подивимось чия традиція переможе. (Євангеліє від Левія).

*
Щоб побачити зірки - треба, щоб зайшло сонце. (Редактор).

*
Щоб читали твоє - треба спалити бібліотеку. (Порада місіонера).
   
Re: Читальня вихідного дня

*
- Куме, от чому так? Ніби і люди ми непогані, а все в нас не так.
- Карма.
- А що таке карма?
- Відповідальність не тільки за теперішнє життя, а й за минулі.
- А якщо я не знаю ким був і що робив в минулих життях?
- Незнання минулого не звільняє від відповідальності.


*
Щоб піднятись на небо - треба зійти на хрест. (Євангеліє від Левія).

*
А була б в гори віра, сказали б їй: "Зійди в море!", і вона б зійшла. (Євангеліє від Левія).

*
Пацієнт був настільки здоровим, що лікарі нічого не могли вдіяти.

*
- Куме, а чим відрізняється віра від надії?
- Надіються оптимісти, а вірять - реалісти і фаталісти.


*
Якщо за прогнозом сонце, а надворі дощ - значить метеоролог не дивився в вікно. (Народна прикмета).

*
Батько злий - полюбила козла. (Афродіта)

*
Бійся не того, що ззовні, а того, що в тобі. (Вірус).

*
Світ тісний. Особливо коли сухо. (Равлик).
   
Мопуси (міні опуси) 15

*
Ми почули, що Івану відрубали голову. Але деталей не знали, тож подумали, чи не почалось..
Ісус сказав, що не прийшов ще його час і треба змотувати вудочки кудись в безлюдне місце.
А то хто зна, що в того ірода на умі.
Тож ми сіли в човни, захопивши з собою п'ять хлібів, і попливли на другий берег озера,.
Але і там зібралось з десяток зівак.
"Ого, зо п'ять тисяч народу зібралось", - пожартував Ісус. - "Не рахуючи жінок і дітей".
(Ну, жінки і діти в євреїв зовсім не рахуються).
Тож Ісус мусив розважати їх притчами.
Та й хлібами на обід довелось з ними поділитись.
До вечора ситуація з Іваном прояснилась, що то не гоніння за віру, а просто його голова стала призом за танці.
Тож ми вирішили повертатись назад.
Був сильний зустрічний вітер. Ісус запропонував перечекати його, щоб не тратити сил.
Але Петрові захотілось додому, до жінки, тож більшість апостолів попливли на його човні першими.
Коли вітер вщух ми попливли на човні з Яковом і Іваном Заведеєвими.
Їхній човен легший, швидший, менше народу було, ми не боролись з вітром, тож допливли на наш бік раніше.
Яків з Іваном пішли додому, в свою Віфанію. Бо вони гребли і втомились, і хотіли батьків заспокоїти.
А ми з Ісусом вирішили прогулятись ще берегом.
Нарешті припливає перший човен з більшістю апостолів.
- Як ти тут опинився? - питає здивовано Петро.
- По воді пройшов, - пожартував Ісус.
Але, оскільки віруючі жартів не розуміють, то йому повірили.
- А можеш зробити, щоб і я по воді йшов? - зацікавився Петро.
- Запросто, ставай і йди сміливо, - Ісус любив пожартувати.
Петро ступив з човна і почав тонути.
- В тебе ще віри нема, - пояснив йому Ісус.
Після цього випадку з'явились три легенди.
Що Ісус п'ятьма хлібами п'ять тисяч людей нагодував, що бурю на морі втихомирив, і по воді йшов.
Брати Заведеєві знали, звичайно, як було насправді, тож їхня мати захотіла, щоб в Царстві Небесному один з її синів сидів праворуч Ісуса, а інший ліворуч.
Ісус не любив коли його шантажують.
Він сказав, що хто хоче бути великим має бути слугою для інших. А хто хоче бути першим - рабом.
І взагалі, що в Царстві його стануть перші останніми, а останні першими.
Та й іншим апостолам не сподобались бажання Заведеєвих.
Тож інцидент було вичерпано.
(Євангеліє від Левія).

*
Ісус сидів на дорозі і щось малював пальцем по пилюці.
Як і всі талановиті люди він був трошки художником.
Закон забороняє малювати, щоб не створити собі кумира.
Але Ісус любив ходити по лезу.
Тут фарисеї приводять до нього блудницю, спійману на гарячому.
(її партнера ні. То не гріх).
Фарисеї такі підступні, ну прямо як фарисеї.
Вони хотіли зробити Ісусу цугцванг.
Закон каже, що блудницю треба забити каменями до смерті.
А євреї дуже поважають Закон, бо він даний самим Богом Мойсею.
Але таких варварських і дикунських законів, звичайно ж, ніхто не дотримується.
Бо кому охота вбивати молоду жінку за те, про що мріяв би кожен чоловік.
От підлі фарисеї хотіли дискредитувати Ісуса в очах народу.
Чи він скаже, що Закон не треба виконувати і стане боговідступником.
Чи скаже що треба, і буде варваром і ненависним всіма вбивцею.
Ну, Ісус, звичайно ж, розкусив наміри хитрих і підлих фарисеїв.
"Хто з вас не захотів би з нею згрішити", - спитав він.
Таких не знайшлось і всі розійшлись.
Залишилась лише жінка біля Ісуса.
Ісус їй щось шепнув, я не розчув що.
Жінка ствердно кивнула головою.
(Євангеліє від Левія).


   
Мопуси (міні опуси) 16


*
Якщо хтось на українському форумі пише українською, то з вірогідністю 90% можна сказати, що живе він за кордоном.
(Спостереження).



*
Козятинський будинок для престарілих перейшов на нову здорову дієту.
- Економна, дозволяє нашим постояльцям (не подобається мені це слово) швидко скинути зайву вагу, а головне - вони стали менше хворіти, - пояснила директор закладу журналістам.
- Наскільки менше?
- В кілька разів! Якщо раніше вони хворіли в середньому кільки місяців, а то й років, то тепер всього кілька тижнів.
(Колонка передового досвіду).

*
Козятинський собачий приют "Лапочка" став не просто самоокупним, а й прибутковим закладом.
- Все завдяки налагодженню партнерських відносин з зарубіжними колегами. Зокрема корейськими, - Пояснив директор приюту.
(З колонки передового досвіду).



*
Якщо хтось насрав в під'їзді,
А чи тиснява в метро,
Не вдалось в трамваї сісти -
Винні мова, томос і Петро.
(Переконання українського телеглядача).


*
При обшуку в квартирі підозрюваного виявили знаряддя злочину: комп'ютер і телефон.
(З кримінальної хроніки).


*
Займався відмиванням грошей.
5 гривень впали в калюжу.
(З кримінальної хроніки).



*
В лікарні.
- Сестричко, а зубної щітки у вас тут нема?
- Є, але зараз зайнята.


*
- Ну що, куме, підемо по чарці?
- Так Ви ж ніби вчора кинули пити. Чи знов не докинули? А от якби я захотів, то з першого б разу кинув.
- Чому ж не кидаєте?
- Це ж була б дискваліфікація.

*
Жертва прогресу.
Оса бджолі:
- Казала я тобі: "Не треба цих удосконалень", а ти: "З зазубринами жало краще, як наконечник стріли"...




*
- Знаєте, куме, мене треба в книгу рекордів Гінеса занести.
- З якого виду спорту?
- З кидання пити. Тільки за минулий рік разів зо сто кидав.



*
- Чули, куме, Вакарчук і Савченко разом йдуть на вибори в ВР.
- І як партія називається?
- "Надія і Слава України".
   
Мопуси (міні опуси) 17


*
Роби, що маєш,
а вийде - як завжди.
(Сізіф).



*
- Як думаєте, куме, коли буде інавгурація?
- Ну, сказав же Зеленський - девятнадцятого.
- Але ж Рада не піде на це.
- А навіщо йому Рада, він на Ютюбі проведе.



*
- Чули, куме, Філарет хоче Київський Патріархат відновити.
- Це правильно. Не всі ж віруючі хочуть до бусурманської митрополії належати.
- А як же томос?
- Ну, кому важливий папірець від грецьких попів, хай ходять в ПЦУ, а хто хоче незалежної української церкви - тим УПЦ Київського Патріархату.



*
Інтерв'ю.
- Ви - командир групи розвідки спецназу. Багато разів ваша група ходила за лінію фронту. Як вам вдалось уникнути жертв? За всю війну жодного разу не попали в засідку, не підірвались на міні...
- Дуже просто - йдучи на завдання, ми ніколи не йшли маршрутом, вказаним начальством.


*
Продовження інтерв'ю.
- Ви часто дзвонили з АТО рідним?
- Не часто.
- Чому? Вони ж хвилювались.
- Рідко коли мав змогу подзвонити зі стаціонарного телефона.
- А мобільника у Вас не було?
- В нашій групі не було ні в кого. Я за цим слідкував дуже строго.
- Чому?
- Щоб рідних не довелось засмутити. І ворогу роботу не полегшувати.
- Не зрозуміла.
- Мобільники мають зв'язок зі станціями навіть коли не розмовляти. Тож легко пеленгуються і ворог завжди знає де і скільки знаходиться бійців, і навіть конкретно хто саме.
- Але якщо це так, то чому ж дозволялось в АТО мати мобільники?
- На це питання Ви і самі можете відповісти.

*
- Куме, от якби Вас обрали президентом, де б Ви хотіли інавгурацію проводити, в Раді чи на стадіоні?
- В басейні.
- Чому?
- Щоб показати, що я такий же голий, як всі, не маю каменя за пазухою і в мене руки чисті.
   
Мопуси (міні опуси) 18

*
Винайшов шапку-невидимку.
Нарешті його помітили.

*
Проти вітру легко злітати.
Але летіти вигідно за вітром.
(Азбука політика).

*
Знань - сила.
А результуюча - нуль.
(Ерудит).

*
Кому той горобець потрібен.
А за слово можна й впіймати.

*
Була тихою і працьовитою.
Прорвала греблю - стала буйною і руйнівною.

*
Вовка ноги годують.
А зайця рятують.

*
"На дурній голові і волосся не тримається" -
Думала мавпа, дивлячись на біолога.

*
Ворожити - ворогів нажити.


*
- А чому кажуть, що язик до Києва доведе?
- Ну, президента ж довів.
Та він і до Криму довів, і до лугандону, і до Новоросії може довести.

*
- А правду кажуть, що в корови молоко на язику?
- То москальська пропаганда.

*
- А бувають вовки в овечій шкурі?
- Серед вовків ні. Вони не настільки підступні. А серед людей бувають.

*
- А чому в сімох няньок дитина без ока?
- Їм же треба планувати, узгоджувати плани догляду, тож не до  дитини.

*
- Даню, відгадай загадку: Лежить - мовчить, біжить - реве.
- Тато?
- Щось у тебе всі загадки до тата зводяться.
- Це ж твої загадки.

*
- Діду, відгадай загадку: Зелений, колючий, ніг не має і в школу без книжок ходить.
- Знов ти Софійці в рюкзак замість книжок кактуса поклала?
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія