Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Російський міф: українська мова - полонізована, ополячена російська мова, або крах "общерусской идеи

Російський міф: українська мова - полонізована, ополячена російська мова, або крах "общерусской идеи"

Я ще в середині 90-х від шовіністичних москалів чув вигадки, що українська мова створена шляхом ополячування російської мови, що такі вороги Росії, як поляки, німці та австро-угорці посприяли створеню української мови та окремого від росіян українського народу, щоб відірвати Україну від Росії, та подібні інші дурниці. Найцікавішим є те, що вони самі щиро вірять в цю маячню, яку поширюють. Пізніше, коли вже я проглядав сайти різних "русских абщин " , " русских блоков " і подібних за змістом організацій, зрозумів, хто тим цілеспрямовано займається. Замість того, щоб перейматися виключно своїми російськими проблемами, різноманітні " русские абщини " в основному тільки те і роблять, що, поширюючи антинаукову маячню таких "істориків ", як Железний, Каревин та інших, намагаються "вернуть украинцев в свою русскость ".

http://megaross.livejournal.com/5855.html
Російськими шовіністами поширюється антинаукова гіпотеза виникнення української мови в результаті, як вони пояснюють, полонізації російського народу України. При цьому ними ігноруюйться історичні факти виникнення та поширення діалектів народної українськоі мови на землях, як наприклад, Закарпаття та Буковина, які історично ніколи не були під польським впливом, та на таких землях, як наприклад, Сіверщина та Чернігівщина, які перебували під владою Речі Посполитої всього приблизно тридцять років, з 1618 по 1648 р. Ними також не береться до уваги те, що землі України, як і землі Білорусі, однаково в часі та в умовах перебували під владою Речі Посполитої, але тим не менше на тих землях, відповідно, поширились дві окремі мови - українська та білоруська, а не одна. Білоруську мову, як і українську мову, вони також вважають продуктом ополячування російської мови. Оскільки російські шовіністи вважають українську мову ( малоруське наріччя ) російсько-польським діалектом — результатом ополячування російської мови, то виходячи з їхньої "логіки ", народ на Закарпатті та Буковині, які знаходились під Угорщиною та Румунією, мав би розмовляти відповідно російсько-угорським та російсько-румунським діалектами. Не можуть вони і пояснити відсутність впливу єврейської мови на українську мову, враховуючи те, що євреї тримали в Україні шляхетську економіку та управління панськими маєтками.

Шовіністичні любителі рассіюшкі, які поширюють версію, згідно якої українська мова виникла внаслідок ополячування російсьської мови, не можуть пояснити факт, як українська мова могла поширитись на землях, що ніколи не знаходились під польським впливом (див. коментарі):
«Языковые игры» Януковича могут уничтожить Украину
kvshurov.livejourna l.com/1106035.html
Языком – по электорату!
kvshurov.livejourna l.com/1120320.html

Українці завжди існували як окремий народ від росіян... Інша справа - що вони не завжди себе раніше усвідомлювали українцями - окремим народом від росіян. Слава різним історичним чинникам, які сприяли самоусвідомленню українців окремим від росіян народом та не дали можливість російським шовіністам асимілювати українців у росіян. Шовіністичні любителі рассіюшкі через те бісяться, що вони не змогли асимілювати, змоскалити українців в таких же самих росіян, які проживають в рассіюшці.

Яка логіка москальська: поскільки москалі себе назвали "русскими " від назви "Русь ", фактично змонополізувавши назву Русі, то всі інші нащадки Русі також зобов'язані назвати себе "русскими ", але при цьому вивчити язык ( хоча ним Русь ніколи не розмовляла ), носити смердючі та вшиві лапті і напиватись москальською водкою з самовара до позеленіння.

Чому ж москалі забороняли малоросійське наріччя, якщо наче вони вважали малоросів частиною свого народу? А тому, що насправді москалі лише хотіли асимілювати малоросів у москалів і відчували, що малоросійське наріччя (мова) для них є зовсім чужим наріччям, мова зовсім іншого народу. По суті вони і малоросів вважали чужими, лише воліли їх змоскалити — асимілювати у москалів. Інакше б в них не виникала проблема забороняти малоросійське наріччя. Москалі ж нікому не забороняють носити лапті чи користуватись своїми іншими національними атрибутами. Якби вони вважали малоросійське наріччя — наріччям власної етнографічної групи (малоросів), то вони б його не забороняли, а берегли та розвивали, так само , як вони шанобливо ставляться до всіх інших своїх національних атрибутів. Відтак, можна вважати, вся їхня "общерусская идея " - не що інше, а тільки можливість та старання асимілювати інші близькі народи, включаючи українців ( малоросів ), у москалів. Перед москалями ще тоді стояла проблема: або змоскалити малоросів, або їх втратити, поскільки москалі боялися, що малороси себе можуть самоусвідомити окремим народом від москалів, яким вони по суті і були.


http://megaross.livejournal.com

http://anti-moscow.blogspot.com


Ivan Katchanovski is a falsifier of the Maidan massacre and contemporary history of Ukraine:  https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=835545.0

Останнє редагування: 29 січня 2019 19:03:34 від Slawv
   
Скільки я біснуватим шовіністичним любителям рассіюшкі не ставив це питання, ніхто з них ніколи не міг на нього відповісти.

В даній темі я використав термін "малороси ", як українців часто називали в Російській імперії, які пізніше в основному себе і самоусвідомили окремим народом від москалів, тобто українцями. А москалі та лапотніки - це шовіністичні любителі расіюшкі, які помішані на власній російській національності і роблять з неї всесвітній культ, нав'язуючи її українцям.

У москалів шовінізм до українців виникає від дебільної образи на українців, що українці є окремим народом, а не такими самими москалями як і вони. Від москалів можна почути подібне: " У них даже во Львове была "Русская тройца " ( укр. - Руська трійця ) и "Русская рада " ( укр. - Руська рада ), тогда почему они тепер не считают себя русскими" . Это их так поляки ополячили в каких-то украинцев. " А ображатися немає жодних підстав, через те і їхню шовіністичну образу треба вважати дебільною: на земній кулі живуть значно близькіші та спорідненіші народи чим українці та росіяни, але тим не менше вони залишаються і співживають як окремі народи без вимог до другої сторони змінити свою етнічність та асимілюватись в інший народ, який з подібної логіки як у москалів мав би бути "правильнішим ". Якщо ж розглядати українців та росіян, то вони ніколи не були одним народом чи народністю, а утворились з різних племінних об'єднань, які від початку значно культурно та мовно між собою відрізнялися, про що можна взнати навіть з рукописів.

Російській інтелігенції на зразок різних бидлячників ( табачників ) замість того, щоб розпалювати шовіністичні пристрасті та міжнаціональну ненависть, варто своєму народові пояснювати історичну правду: мешканці північно-східних князівств, тобто москалі, виключно собі прибрали етномім "руський " на який мають право нащадки Русі, і це не значає, що останні зобов'язані асимілюватись у москалів.

Польські шовіністи подібно російським шовіністам колись також ненавиділи українців в Західній Україні за те, що українці себе вважали від поляків окремим народом і відразу заспокювались щодо тих українців, які ополячились. Але польські шовіністи на відміну від російських шовіністів були значно чеснішими - вони ніколи свій шовінізм лицемірно не прикривали "дружбою народів " та "братерством ", як це роблять російські шовіністи.

В світі існують мовно та культурно набагато близькіші, спорідненіші народи, ніж українці та росіяни, але тим не менше вони себе вважають окремими народами без дурних претензій від жодної сторони бути одним "єдиним народом ". Наприклад, молдавани та румуни є набагато близькішими народами, чим українці та росіяни, але вони себе вважають окремими народами, без таких подібних дурних шовіністично-імперіалістичних претензій, як у путлєра, бути "єдиним народом ". Якщо ж підходити з такими самими кретеріями та стандартами до українців та росіян, як до інших дуже близьких народів, які себе вважають окремими народами, то аж ніяк не можна вважати українців та росіян одним, єдиним народом.

Колись один знайомий айзербайжанець розказував мені, що айзербайжанці дуже мовно та культурно близькі до турок, майже як один народ, але вважають себе окремими народами.

Отже такі критерії та стандарти як до інших близьких народів повинні застосовуватися до українців та росіян при визначенні чи вони є окремими народами, чи вони можуть бути одним "єдиним народом ". Критерії та стандарти вище приведених даних вказують на те, що українців та росіян не можна вважати якимось одним "єдиним народом ". Думка про те, що вони є одним, "єдиним народом " - шовіністично-імперіалістична, шизофренічна фантазія путлєра та йому подібних.

Недавно Путлєр повторив шизофренічну маячню російських шовіністичних кіл, що українці та росіяни є одним "єдиним народом" без врахування факту, що на земній кулі існують набагато близькіші народи чим українці та росіяни, але вони себе вважають окремими народами.

Якщо прихильники Путіна вважають, що українці та росіяни є одним, єдиним народом, то, коли б вони вміли логічно думати, то мали б боротися за другу державну українську мову на території Росії. Аджеж, якщо один, єдиний народ користується двома мовами - російською та українскою мовою, то, логіка підказує, всіляко треба вимагати визнання української мови - другою державною мовою Росії. Проблема в тому, що за розповідями про єдиний, один народ криється російське шовіністичне намагання русифікувати українців, тому українська мова в Росії навіть витісняється з тих сфер життя, де нею ще користується якась частина українців Росії.

Чехи та словаки ( які є значно близькішими та спорідненішими, чим українці та росіяни ) жили до 1992 року в одній федеративій державі Чехословаччині без таких дурних вимог один до одного об'єднатися в якийсь один "єдиний народ", які шовіністичні росіяни ставлять українцям, а після 1992 року вони мирно розійшлися по окремимим державам - Чехії та Словаччині.

Цитата від giocoso з форуму Домівка.нет :
Те ж саме я можу сказати й про такі споріднені кластери:
1)німці Федеративної Республіки, австрійці, германо-швейцарці та ельзасці,
2)чехи та словаки,
3)данці, фарерці шведи, норвежці та ісландці
Це тільки в Європі! А візьміть, наприклад, Латинську Америку - там, не зважаючи на те, що переважна більшість країн має іспанську мову офіційною та рідною й населення має змішаний расовий тип - середземноморська під-раса великої європеоїдної раси(іспанці) + американська раса(індіанці) + негроїди-африканці/американський та африканський складники варіюються в дуже широких межах - дивлячись кожну конкретну країну/, за винятком Аргентини, Уругваю та Коста-Рики, бо там європеоїди складають майже 100 відсотків, все одно не хочуть об'єднуватися в більші держави. Навпаки, наприкінці позаминулого століття одна з великих держав Південної Америки розпалася на дві - це сучасні Перу та Болівія з переважно метисовим та індіанським населенням...

http://megaross.livejournal.com/14515.html

http://megaross.livejournal.com/

----------------------------------------------------------

http://megaross.livejournal.com

http://anti-moscow.blogspot.com


Ivan Katchanovski is a falsifier of the Maidan massacre and contemporary history of Ukraine:  https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=835545.0



Останнє редагування: 29 січня 2019 19:03:53 від Slawv
   
Українці -окремий від росіян народ. Нова парадигма дискурсу

Українські патріоти часто стверджують наче росіяни вкрали наше руське ім'я...

Російські шовіністи, в свою чергу, показують якісь історичні рукописи, які свідчать на користь використання похідних від слова Русь назв на їхніх північно-східних землях.

А якщо до цієї проблеми відокремлення від москалів підійти з іншим чином: ми українці взагалі не хочемо з вами ватніками тепер мати будь-чого спільного; спорідненість якигось історичних назв нічим нас українців перед вами не зобов'язує; це виключно наша українців справа, як себе ідентифікувати.

Москалі ж вважають ніби українці зобов'язані асимілюватись у москалів лише на підставі якоїсь спільності колишніх історичних назв, хоча, як вже не раз підкреслювалось, між українцями та москалями існують суттєві відмінності, котрі, наприклад, підтвердили самі ж москалі своїми діями через обмеження та заборону ними української мови та культури, намагаючись асимілювати українців у таких же самих москалів, що проживають в Росії. Логічно, якби москалі сприймали українців (малоросів – у їхній термінології) частиною власного народу, то вони б навпаки – не упосліджували українську мову (малоросійське наріччя – у їхній термінології) та культуру, а всіляко намагались би їх зберегти.

По великому рахунку, Москву ніхто ніколи жодним чином не уповноважував виступити якимось новим центром руських земель. Московські князі кришувались та отримували ярлики від Золотої Орди на право панування над руськими землями, на яких Москва історично виключно силою встановлювала свою владу. Виходячи з таких підстав, Москва у жодному сенсі не має права виставляти якісь свої вимоги українцям – нащадкам Київської держави.

Я не раз помічав як українські патріоти, аргументуючи свою позицію наче крадіжкою москалями руського етноніму, самі розставляли на себе пастку у яку пізніше попадали, коли кацапчегам вдавалось витягнути якісь наче історичні рукописи з використанням похідних від Русь назв у їхніх Володимиро – Суздальському та Московському князівствах.

Представлені москалями буцімто історичні документи тепер майже неможливо перевірити. Тому я вирішив, як виражається один відомий історик, трансформувати парадигму дискурсу – доказувати окремішність українців від москалів на підставі лише відсутності будь – якої легітимності в тупих москальських вимогах до українців "абрусеть " та влитися з москалями в один "русский народ ". Як вже не раз вдалося випробувати, такий підхід наче обливає шовіністичних кацапчегів холодною водою і залишає їх з пустими руками. За такі викриття москальских шовіністичних дуростей мене відразу забанили і по ніку, і по ІП на форумі імпершовіністичної газети 2000.

http://megaross.livejournal.com/5855.html


Ключові слова: ополячення, полонізація, українська мова, Київська Русь, загальноросійська ідея, всеросійська ідея, общерусская идея, малоросійське наріччя, малоруське наріччя

http://anti-moscow.blogspot.com/2015/04/blog-post.html

http://megaross.livejournal.com

http://anti-moscow.blogspot.com

Ivan Katchanovski is a falsifier of the Maidan massacre and contemporary history of Ukraine:  https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=835545.0

Останнє редагування: 29 січня 2019 19:04:11 від Slawv
   
Журнал Министерства народного просвещения 1863. Ч. 119 (CXIX). № 9. Сентябрь - Костомаров М. І. - О некоторых фонетических и грамматических особенностях южно-русского (малорусского) языка, не сходных с великорусским и польским.
https://io.ua/35993756

Враги малорусской письменности проводят, между про­чим, мысль, будто бы малорусская речь не только не может назваться языком, но даже наречием, — что это случайная неорганическая смесь русского языка с польским, произо­шедшая от долговременного пребывания края под властью Польши. Один публицист выразился между прочим что ма­лорусам не следует беречь эту примесь, как памятник не­навистного для них господства над ними поляков.

Те, которые заявляют подобные мнения, основываются на признаках совершенно внешних. Слыша некоторые сло­ва, сходные с польскими, они приходят к такому заключе­нию потому, что не хотят вникнуть в законы построения языка и соотношения его с другими славянскими наречия­ми. Не так смотрят на него те, которые хотели научным путем разрешить этот вопрос. Миклошичь, первый славян­ский филолог нашего времени, изучивший глубоко сродство славянских наречий, говорит: indem ich die Sprachen nach der Nahe ihrer Verwandschaft an einander reihe, behandle ich dann das Rleinrussische, das auf dem Gebiete der Wissenschaft, wie die Untersuchung selbst darthut, als eine selbstandige Sprache und nicht als ein Dialect des grossrissischen anzusehen ist.

Как в авторитете, так и в беспристрастии с этой сторо­ны знаменитого автора единственной сравнительной грам­матики славянских наречий, никто сомневаться не станет. Другой филолог, великорус и не только чуждый всякого

1 Опубликовано в «Журнале Министерства Народного Просвещения», ч. CXIX, сентябрь 1863 г пристрастия к малорусам и их языку, но вступивший, по своим мнениям, в противоречие с южнорусским органом, профессор Лавровский, в своей статье «Обзор замечательных особенностей наречия малорусского, срав­нительно с великорусским и другими славянскими наречи­ями» выразился, что «черты этого наречия дают ему неоспоримое право и на такое же самостоятельное место, какое занимают другие славянские наречия». Вопреки голо­словному мнению тех, которые думают видеть в нем смесь русского с польским; этот филолог, напротив, путем фило­логических исследований его конструкции находит в нем близость прежде всего с великорусским, а потом с сербским и хорутанским (по нашему мнению, он ближе к словац­кому) .

Руководствуясь тем, что до сих пор в этом роде сделала на­ука, и дополняя ее результаты собственными наблюдениями, изложим здесь некоторые особенности этого славянского на­речия, которые составляют его исключительную принадлеж- иость и не свойственны ни великорусскому, ни польскому. При этом, будем употреблять орфографию, принятую в на­стоящее время всеми пишущими по-малорусски, именно: оз­начая твердое и знаком и, а мягкое знаком i, твердое е знаком е, а мягкое — є, а звук ё знаком io. Признаки эти, сколько можно припомнить и собрать, следующие:

Предъиотирование звука л после губных и в тех случа­ях, где был старославянский Ж (юс), как, например, в сло­вах: мълсо, пълть, въялий, мъяко, и в окончаниях слов, например: имъя, плімъя, тімъя и проч.
   
Изменение букв о и е в большей части случаев в i; например: віл, кіт, кінь, шість, вісім, вечір, камінь: в сло­вах же, где в старославянском не було о, но ъ, эта гласная не переходит в i; например: вовкъ, лобъ, жовтий. В тех уменьшительных и других производных формах, которые делаются от слов, где о и е не переменяются, эти гласные тоже изменяются в i, например: сирота уменьшительное — сирітка, брова, уменьшительное — брівка и проч.

Произношение буквы и средним звуком между и и ы, как итальянское i, а также и буквы ы одинаково с и во всех тех случаях, где эта буква является в славянских словах.

Произношение буквы n как мягкое i повсюду.

Изменение е в о после буквы ж, ч, ш, щ, например, чоловік, жона, и проч. чоло, чотирі, шостий.

Изменение о в у, например в глаголах, оканчивающих­ся на овати: ночувати, цілувати и проч. '

Переход славянского юса не только в у, как в велико­русском, но, в некоторых случаях, в твердое и и мягкое i, например: дiброва, замiжь, глибокий и проч.

Взаимный переход е в io во множестве случаев, напри­мер: юму, полемъ и полюмъ, у Киевi и у Киювь

Перемена ъ в io в тех случаях, где эта старославянская буква в великорусском языке изменяется в е; например, слюза, вместо слеза.

Взаимная замена гласных i и ю, например: Матшка и Матюнка, утшка и утюнка.

Приставление, для благозвучия, гласных букв, напри­мер и, в начале слов, где встречаются стечения согласных, например: Ильвiвъ, (город Львов) ильнувати, ильняний, иржа, ирвати, имла.

Вставление о и е с их изменением в i в словах, где стечение согласных, например: мозок, а не мозг, Дшстер, а не Днестр, и вообще более частое употребление гласных, чем в великорусском и несравненно более, чем в польском.

Замена старославянских ы и и малор. и там, где в ве­ликорусском они переходят в о и е, например: шия, мию, а не шея, мою.

Выбрасываются для благозвучия гласные при их стече­нии, например, в начале слов: голка вместо иголка, город вместо огород, вместо искати говорится ськати и проч.

Взаимная замена у и 0, смотря по стечению гласных и согласных, например: уремъя и времъя, урагівъ и ворогівъ, удш и вдш. учинок и вчинок (например: не можу я так учинити, и такечки не можу я вчинити).

Произношение буквы 0 в значении сокращенного у и никогда, как в великорусском, за ф.

Губные не смягчаются даже и тогда, когда за ними сле­дуют мягкие гласные, например: бъю, пъю, мъясо или мня- со, мъята, въязи. С этим соединяется вообще отсутствие смягчения губных букв: б, в, м, n, как например в словах: любовь, кровь, церковь, голубь, цепь, степь, по-малорус­ски: любов или любва, кров, церква, голуб, цеп, чеп, степ (мужеского рода).

Буква z непременно всегда произносится как в чешском и' словацком наречиях, как латинское h; только немногие слова, как видно восточного происхождения, имеют звук g, напри­мер: gудзикъ, gирлиа; также и западного: g^r, gанок, gонта.

Буква ж в некоторых словах выговаривается как дж, например: джбан, джут, джура, джерело или джорело, дженджуристий, а также и з как итальянское z, но незави­симо от польского dz; например: дзвЩ, дзвоник и преиму­щественно в звукоподражательных или насмешливых сло­вах, например: дзіндзівер (zinziwer), придзилеванка, дзиу- нець. Немногие слова изменяют з в ж, а ж' в з; например, замзо, дражнити.
   
Изменение буквы г в к во многих словах для благозву­чия, например: торкати, брязкотати.

Употребление гортанных г, к и х там, где в великорусском они изменяются в шипящие, например: текти, берегти, сте­регти, бігти, могти (великорусские течь, беречь, стеречь, бе­жать, мочь); также в слове прохати (просить); напротив, замена их шипящими там, где в северарусском они употреб­ляются; например: ляжу (лягу), може (могу), бережи, стере­жи и проч. (великорусское: береги, стереги); а также и в начале слов: жену (вместо гоню), гирло и жерело.

Изменение гортанных в соответствующие им свистящие там, где они прикасаются со старославянским n, выговари­вающимся в малорусском как мягкое i; например: щоці, у лузі, катузі по заслузі.

Изменение л в в во множестве слов, например: човен, вовк, мовчати, живтий, и во всех прошедших временах гла­голов.

Вставка буквы л во многих случаях, где в великорус­ском она выбрасывается; например: сплять, мовлють, роб- лють, плавлють, и проч.

Умягчение, сообразно древнейшим формам, согласных- т в третьем лице глаголов настоящего времени, множест­венного числа, например: ходють, бачуть; и ц в конце всех слов: молодець, купець; и во многих словах на конце, на­пример: комарь, свинарь, вівчарь (некоторые из них имеют двоякое окончание, например: малярь и моляр, пужар и пужарь); умягчение согласной ц и перед гласными в конце слов, например: травиця, водиця, молодиці, хлопці (соглас­но славяно-церковному).

Перетасовка слогов, например: тверезий, от тръезвъ, на- мастырь, намисто, шевця, женця, капость, виринати, гонобля.

Образование существительных, кончающихся на енко в смысле происхождения, откуда возникло множество мало­российских фамилий.

Множество уменьшительных, например, на онько, ень- ко, онька, енька и проч. например: козаченько, голубонько, дівчинонька, головонька, травоченька; отсутствие велико­русских окончаний, например на ушка и других, и поль­ских на ек, ечка и на инчик; окончания на ок и итс существуют, как и в великорусском, но нередко заменяют- ся одно другим; например, по-великорусски: котцк, по-ма­лорусски коток, по-великорусски конёк, по-малорусски: ко­ник, по-малорусски садок, по-великорусски садик. Множество других окончаний, например на ечко: виконеч- ко, ненечко, лелечко, матіночко.

Существительные среднего рода на -я, имеющие оконча­ние во множественном числе на ята, и уменьшительные, составленные из множественного числа на ятко, хотя не чужды совершенно великорусскому и равнозначительны польским на ie, ieta или ietka, в малорусском -любимы и употребительны даже для неодушевленных предметов: дівча, дівчатко, дитята, кошеня, кошенятко, горщя, горща­та, горщятко, кухля, кухлята, кухлятко, коліщя, коліщата и проч, и проч. -

Образование из старославянских слов, кончающихся на ль с предыдущею согласною, своеобразных окончаний со вставлением гласной, например: журавель, корабель.

Окончание существительных на ка, га и др., имеющих большею частию смысл бранный или презрительный: гадюка, злюка, подлюка, пъянюга, волоцюга, козарлюга, катюга.
   
Окончание на щі, равносильное старославянскому и ве­ликорусскому на сть, например: мудрощі, жалощі, любощі (как в слове о плъку Игореву). Эти слова употребительны только во множественном числе, но есть некоторые и в единственном, например: кущъ, гордощи.

Удвоение, в окончаниях, согласной, соединенной с іотою, в тех случаях, где в великорусском (и других сла­вянских) она не удвояется; например: суддя, багаття, знат­тя, каяття, вороття, подружжя, струччя, затишшя, насіньня или насінне, жабуриньня, діловання, гарбузиння. Сюда принадлежат и те слова, которые возникли этим спо­собом из слов славянских на ie и еніе: спасеніе по-малорос­сийски спасіньня, кореніе — коріньня, каменіе — каміньня, евангеліе — евангільля.

Отсечение слога ин в словах, кончающихся на этот слог, например: самаританин, римлянин, по-малорусски самари- тан, римлян и проч., также книжное, вообще чуждое народа, его название малороссиянин, выговаривается малоросиян.

Сохранение гласных в именах, оканчивающихся на со­гласные, например: Петро, Павло, Дніпро Вообще, в про­тивоположность великорусскому и польскому, малорусский язык любит окончания на гласные.

Употребление винительного падежа сходно с именитель­ным в одушевленных предметах, согласно древнеславянско­му, например: зібрав козаки, та вийшовши у поле, побив татари.

Приставление разного рода придыханий: в, г, й, л, на­пример: вікно, він, гарапник, гармата, юлиця, ледве.

Удержание в косвенных падежах гласной именительного падежа во многих таких словах, где в великорусском и поль­ском она выпускается, отчего происходит нетерпимое мало­русами стечение согласных, например: на лобі, у роті, по лёду, крізь рови, вместо: на лбу, во рту, по льду, по рвам.

Ов измененное в ів в родительном множественного чис­ла; например: волів, лугів (лесов), чоловіків; употребляется во многих случаях, где в севернорусском нет на ов, напри­мер: слугів, старостів, братів, вместо: слуг, старост, сыно­вей, братьев.

Окончание родительного падежа единственного числа на у в гораздо большем числе случаев, чем в народном вели­корусском, например: поіхав добувати розуму; нема дощу.

Удержание старославянского дательного на ові и еві: бо­гові, козакові, коневі, и сходство дательного с творитель­ным: на богові, об козакові, на доброму коневі.

Удержание старославянских звательных на о, е, у и ю, например; жінко, сине и сину, земле, коню; а в тех суще­ствительных, которые кончаются в именительных на гор­танные, в звательном они, согласно славяно-церковному, изменяются в че, же, ше и проч., например: чоловік — чоловіче, ворог — вороже, ЖОНИХ — жонише.

Кроме единственного и множественного чисел, в мало­русском языке многие формы двойственного числа несрав­ненно сильнее, чем в великорусском и в польском языках, например: очима, дверима, плечима, грошима, у вічі, ув ухах и проч.

Сохранение в прилагательных окончаний: ий и ій му­жеского рода с отсутствием усеченного, а в женском и в среднем длинного и усеченного на ал и а, на ее и е: добрий (нельзя сказать добр), добрая и добра, добрее и добре; си­ний (нельзя сказать синь), синяя и синя, синее и сине. Исключение для мужеских родов составляют немногие в песнях, с изменением ударения: зелен, молод, и проч.

Составление многих местоимений на свой особенный лад, отличный от великорусского и польского, например: той (тот, ten) и ті, цей, оцей (этот), що-він (который), оттой (оный), який, деякий (кой-кто), абиякий (кой-какой), якийсь, нась­кий (наш) , васький (ваш) , свіський и проч.
   
Составление наречий, предлогов и союзов на свой особен­ный лад, совершенно отлично от великорусского и польского. Например,-наречия: такечки, тамечка, тутички: колись, де­коли, инколи, ниіколи, десь, відки, звідти, звідкіля, звідусиль, тоді, врядигоди, годі, байдуже, сількісь, досі, за­вширшки, вдовж, завдовшки, упоперек, мерщій, швидко, ба­гато, чимало, онде, озьде, эге, навпростець, охляп, торік, позаторік, осторонь, знетільки, бігма, ліжма, навтікача, про­жогом, чимдуж, втямки, помацки, скрізь, паобіч, зубіч, не- чля, бачця, сутужно, бізько, боязно, щодня, щоденно, навманя, вростіч, доснаги, наввипередки, покіль, досхочу, конче, доконче, миттю, попліч, повпрямки, почасту, мов, мовляв, буцім, удвійзі, навперейми, заздалегідь, зараз, зара­зом, знечевя, важко, гарно, гірше, мабуть, нехай, трохи, ніби, незгірш, ген, геть, либонь, дуже и проч., и проч.

Наречия качества принимают сравнительные степени также своеобразно, например, на іш: горячіш, моторніш, дурніш; есть и другие окончания: швидко имеет швидче и т. п.

Предлоги: між, поуз, кри, з-попід, спід, спонад, біля, коло, из (с), у (в), кріз, керез, від, и проч.

Союзы: або, бо (славяно-церковное), тай, аж, аже, ко­ли, колиб, що, шо, щоб, лишень, хай, най, наче, саме, яко (церковно-славянское), чи (тоже), чом, бак, дак, хоч, ото и проч.

Спряжение глаголов имеет свои особенности, свойствен­ные только этому наречию. В глаголах, оканчивающихся в неопределенном наклонении на ати и яти, отсекается ть в третьем лице единственного числа настоящего времени, с оставлением по произволу мягкого е и с отбрасыванием этой гласной, например: думае и дума, хапае и хапа; но там где перед е на а или я, в у или и, то е не отбрасыва­ется, например: цілуе, а не цілу; так и в тех случаях, в которых перед е согласная, нет изменения, например: ди­ше, плете.' А там, где в великорусском третье лицо множе­ственного числа оканчивается на ять, в малороссийском ють: ходють, причем выпускаемая в севернорусском и польском буква л сохраняется, например: сплять, роблють, луплють. В тех же глаголах, в которых неопределенное на­клонение на ити и друг., форма третьего лица может со­хранять букву т с мягким знаком и отбрасывать ее, переменяя и в е, например: ходить и ходе, бачить и баче, говорить и говоре; на Подоли же говорят: ходи, бачи. В прошедших временах л изменилось в в: ходив, робив; при­чем во вторых лицах удерживается славянская форма вспо­могательного глагола: еси, есте (ходив еси, блудили есте), но тогда уже впереди глагола нет местоимения. Первое ли­цо множественного числа, согласно славянскому оконча­нию, оканчивается на мо: думаемо, ходимо, біжимо и проч. В будущем времени сохраняется старославянский вспомога­тельный глагол имам, изменяясь в формы: му, меш, ме, мемо, муть, которые и приставляются к неопределенному наклонению, например: ходитиму, любитимеш, и проч. но также иногда употребляется и буду, особенно в отрицатель­ных предложениях. В повелительном наклонении, согласно славяно-церковному, удерживается особенная форма и для первого лица множественного числа, которой нет в велико­русском, например: ходім, любімося и т. д. Во втором лице множественного числа форма ите сокращается в іть: ходіть, -любіть, а не ходите, любите; причем нужно заме­тить, что мягкое i здесь измененное n, которое всегда яв­ляется в повелительном наклонении в старославянских глаголах. В тех словах, где в великорусском гортанные г, к, х, удерживаются в повелительном наклонении, в мало­русском они изменяются в шипящие, например: течи, бере­жи, стережи и проч., а не теки, береги. Точно так же и в настоящем времени изъявительного наклонения они в ма­лорусском изменяются в шипящие, тогда как в великорус­ском нет, например: стережу, можу, бережу, а не стерегу, могу, берегу. Действительных и страдательных причастий настоящего времени вовсе нет; хотя и встречается несколь­ко слов, похожих на них по форме, но они имеют значение прилагательных, например: видющий, ходящий. Зато упот­ребительны деепричастия на чи и ши: бачучи, люблячи, ходячи, бігавши и проч. Как на особенность малорусских глаголов можно указать на уменьшительные неспрягаемые: істоньки, питки, ходитоньки; в этом языке они разнообра­зятся на разные лады, например: літатоньки, питусі, питу- сеньки, питунечки. В определенном наклонении глаголов удерживается старославянская форма на mu. Возвратные глаголы, как и в великорусском, образуются через прибав­ление ся, которое переходит в ця или сокращается в сь, причем сохраняется ть, где в действительном залоге оно отбрасывается, так, например: думаеться, колихаеться; но в западной Малороссии ть отбрасывается и нередко ся ста­вится вперед глагола (ся хоче вместо хочется: як ся ма- еш?), что не заимствовано с польского, но составляет старинную форму языка церковно-славянского, употреби­тельную в летописях. Некоторые глаголы, будучи в вели­корусском действительными, в малорусском принимают возвратную форму, например: гратися, присягатися, вместо играть, присягать.
   
В словосочинении можно указать на следующие особен­ности:

Два, дві, три, чотирі требуют не родительного падежа единственного числа, а именительного множественного чис­ла: два козаки, чотирі голуби.

Падежи зависимые не сочетаются таким образом, как в великорусском и польском, но родительный, например, ста­вится спереди: «чесного батька дитина», а не сын хорошего отца. Глаголы ставятся по большей части в конце предло­жений и проч. .

Некоторые слова имеют другой род чем в великорус­ском языке, например: пил, степ, чеп, собака, путь, цеп — мужеского рода, евангелія — женского и среднего разом, когда говорится: евангілья.

Законы ударения иные, чем в великорусском, и совер­шенно несогласны с польским, например: колесо, а не ко­лесо, корсімисло, а не коромысло, висить, а не висит, візьмуть, а не возмут, держить, а не держит, ненавиду, а не ненавижу. В множественном числе ударение переносит­ся на последний слог: чарки, чарок, дівки, дівок, жінки, жінок и проч. Наречие учора имеет ударение на предпос­леднем слоге, а не на последнем, как в великорусском вче­ра; шкода имеет ударение на последнем, а не на предпоследнем, как в польском. Кончавшиеся на енк имеют ударение непременно на е: миленький, веселенький, а не как в великорусском: миленькой, весёленькой; прилага­тельные на кий имеют ударение на последнем слоге: пру- кий, швидкий, такий, важкий, гнучкий, бояэкий и проч.

Мнение, будто малорусский язык произошел от смеше­ния с польским, яснее-всего опровергается тем, что в нем нет ни одного из тех резких свойств, которыми отличается польский язык от других славянских. Это свойства: 1} dz, dz; его нет в малорусском, исключая звукоподражания и притом не сообразно с польским; так слово дзиндзівер, в польском зинзивер; а в польском вовсе нет некоторых; сходное слово в этом случае с польским, дзвін (dzwon), в середине слов всегда выговаривается твердо (как латин­ское), — ясно приняло в малорусском дз от звукоподража­ния, 2) rz совсем нет в малорусском, 3) носовых звуков не терпит малорусский язык, 4) перехода t в с нет в малорус­ском, 5) ударения в малорусском разнообразны, тогда как в польском ударение однообразно ставится на предпослед­нем слоге, 6) n не растворяется в я, как это делается и в некоторых наречиях великорусских и проч. Если бы мало­русский язык действительно составился из русского и поль­ского, то, конечно, вошли бы в него польские свойства.

С другой стороны, малорусский язык не имеет тех свойств, которые служат характеристическими особенностя­ми великорусского языка. Например: о отчетливо сохраня­ется по церковно-славянски и никогда не изменяется в я; е, n и и выговариваются отличным образом, и сверх того все показанные отличия грамматические и множество дру­гих не заимствованных из польского и не известных в ве­ликорусском; — не указывают ли ясно на самобытное, правильное образование особого наречия в южной Руси, а не на случайное смешение?

Что же касается до того, что в малорусском языке на­ходят много польских слов, то не опираясь легкомысленно единственно на их подобии с польскими, следует различать: 1) те слова, которые будучи в польском составлены в ма­лорусском на свой образец, от таких, которые вошли прямо из польского языка. Последнего рода слов до чрезвычайно­сти мало и они собственно не входят в язык органически, а только иногда говорят малороссиянами, перенявшими их от поляков, и то преимущественно дворовыми на Волыни и Подоли. Таким образом, можно услышать слово «цнота», но это слово, как и много подобных, произносится не так, как малорусское, а как польское, с сознанием произнося­щего, что это польское слово, и оно никак не может войти в язык, ибо противно языку по стечению согласных и по перемене т в ц: цнота есть измененное честность; по-ма­лорусски было бы: чеснота, и всякий малорус, произнося это слово, скажет, что оно польское, а не малорусское. Не­которые же слова в Червоной Руси, заимствованные из польского, переделываются на русский лад, но в нашей рос­сийской Малороссии таких не принимают, ибо ухо малору­са не может не чувствовать здесь фальшивого звука. Из тех слов, которые есть в малорусском и в польском, нужно на­перед отличить: действительно ли они заимствованы из польского? ибо присущность их в обоих славянских наречи­ях еще ничего не значит; таким образом рассуждая, можно дойти и до того, что русский язык считать можно польским или наоборот, ибо и в русском и в польском есть множество общих одинаковых слов, измененных в каждом наречии на свойственный ему лад. Здесь мерилом может быть сравне­ние малорусского языка с другими славянскими наречиями, и если окажется, что слова, схожие с польскими, есть в других наречиях, то их нельзя безусловно признавать взя­тыми с польского; при этом нужно сравнивать эти слова и с наречиями великорусского края, так например, слова: шкода, шукати, хата,_ хилити — казались бы в первого взгляда польскими, но они встречаются в новгородском на­речии на севере и, следовательно, не польские; они же есть и в других славянских наречиях. Кроме этих слов, надобно отделить и все те, которые есть в малорусском, славяно­церковном и великорусском и которые есть равно и в поль­ском, так и те, которые есть в малорусском, церковно-славянском и русском и которых нет в польском; наконец, те, которые сохраняются в одном только малорус­ском и не имеются ни в польском, ни в великорусском. Тогда останутся слова, которые есть только в малорусском и польском: только те слова и можно считать заимствован­ными. Пока эта лексикологическая работа не произведена, нельзя делать смелых заключений.
   
Вообще, о лексическом составе языка можно заметить, что в малорусском языке большая часть слов, конечно, — общие всем славянским наречиям, но они составлены по законам малорусского языка; другая, огромная часть при­надлежит исключительно ему и с трудом может быть най­дена в наречиях других языков славянских, а самый малый процент приходится на долю действительных заимствова­ний из польского.

Журнал Министерства народного просвещения 1863. Ч. 119 (CXIX). № 9. Сентябрь - Костомаров М. І. - О некоторых фонетических и грамматических особенностях южно-русского (малорусского) языка, не сходных с великорусским и польским
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія