Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль
2
5 червня 2019 22:49:01
Рішення про економічну блокаду окупованих районів Донбасу не було ініційовано українською владою, яка тоді побоювалася економічних проблем не тільки для самих окупованих територій, а й для решти України.  Воно стало підсумком багатоденного протистояння патріотичної громадськості та влади, постійних звинувачень у «торгівлі на крові», які лунали в ефірі телеканалів, що підтримують сьогодні нового президента Володимира Зеленського з вуст представників політичних сил, які підтримують сьогодні Володимира Зеленського і звинувачують стару владу у збагаченні на війні.
 Так що ж закінчилося сьогодні ввечері - кров, патріотизм, нажива або сумління?  Де ж гнівні вигуки патріотів, де ж спеціальні ефіри телеканалів?  Де це все?  Або Порошенку не можна «торгувати на крові», а до рук Зеленського кров убитих українських солдат не прилипає?  Або 2017 року для того, щоб зупинити цю торгівлю, можна було організовувати незаконну по суті блокаду на лінії розмежування, а 2019 року можна просто аплодувати і радіти?  Чому вони всі мовчать?  Що за огидний сеанс псеводопатріотіческ ого стриптизу?
 Ми, порядні люди в цій країні, виявилися лише тонким прошарком між тими, кому наплювати на Україну і тими, хто картинно рве на собі вишиванки, коли за це можна отримати політичні дивіденди і просто дивіденди.  І тих, і інших об'єднує одне - жага до наживи.  Просто дуже хочеться грошей.  І їм абсолютно все одно на чому заробляти - на війні так на війні, на мирі, так на мирі, на боротьбі з «торгівлею на крові», так на боротьбі, на схваленні «торгівлі на крові» - так на схваленні.  У одних немає мізків, у інших - совісті.
 Так вони продадуть і честь України, і саму Україну.  І навіть не помітять цього.
4
3 червня 2019 15:29:36
Есть ли из этой ситуации выход? Для современных поколений украинцев его не существует. Они могут либо продолжать сопротивляться российской агрессии, рассчитывая на ослабление того, что осталось от империи либо на ее историческую усталость от «украинского вопроса» – либо согласиться на присоединение своих территорий к России в том или ином виде. Но поскольку в украинском обществе нет ни национального, ни регионального консенсуса ни по тому, ни по другому вопросу Украина в ее нынешнем виде так и будет биться в судорогах ближайшие десятилетия: власть, готовую сопротивляться Кремлю, будет сменять власть, готовая сотрудничать с Москвой, потом опять будет приходить власть, готовая к сопротивлению – и так вплоть до прихода периода «исторической усталости» и даже краха России или же до куда более глубокого и масштабного раскола самой Украины на части, одна из которых окончательно определится со своим европейским выбором, а другая решит остаться в единстве с бывшей метрополией.
5
3 червня 2019 15:29:29
У войны всегда есть главная цель, под которую затем подстраивается и экономика, и контрабанда, и мародерство, и грабеж. И эта главная цель – у того, кто начал войну, а не у того, кто обороняется. У того, кто обороняется, цели появляются тогда, когда он начинает выигрывать. До этого же времени ему нужно просто выжить и хотя бы освободить собственную территорию.

Так вот очень важно понять, какой является главная цель того, кто войну начал – Путина. И эта главная цель очень проста и не меняется в Кремле даже не с 2000 года, а с 1991 года. Эта цель – преодоление последствий «геополитической трагедии» ХХ века, развала Российской империи, притворявшейся последние десятилетия своего существования Советским Союзом. Борис Ельцин искренне считал СНГ зародышем нового союзного государства. Анатолий Чубайс говорил о «либеральной империи». Владимир Путин решил, что дрейф российских территорий – а для Кремля и Украина, и Беларусь, и даже страны Балтии именно российские территории – нужно останавливать, пока интеграционное пространство Запада не подобралось окончательно к российским границам в виде ЕС и НАТО и не поставило бы точку на плане возрождения империи или не сделало бы этот план осуществимым только с помощью большой войны.

Если ты не хочешь большой войны, ты начинаешь маленькие войны. Так и поступил Путин, когда развязал войну на Донбассе.

Эта война может завершиться только тогда, когда в Кремле убедятся, что проекту будущей интеграции украинских территорий в общеимперское пространство больше ничего не угрожает, что силы, которые выступают за независимость и суверенитет Украины и ее вступление в НАТО и ЕС окончательно маргинализированы, что большинство украинцев готовы, условно говоря, стать россиянами или подданными россиян. Пока же война на Донбассе содействует ослаблению украинской государственности, отдаляет возможность структурной интеграции Украины в западное сообщество и содействует хаосу в стране, она будет продолжаться. Потому что с путинской точки зрения это – «правильная война».

Но тут есть еще один очень важный вопрос – а может ли сам российский президент «просто перестать стрелять»? Ну, например, ради снятия санкций, ради договоренностей с Трампом, ради поддержки пророссийских и коллаборационистски х сил в Украине? Теоретически такой поворот событий не исключен. Путин может перестать стрелять – но не уйти с Донбасса – чтобы активизировать процесс сепаратных переговоров украинских руководителей с «лидерами народных республик» и улучшить собственное положение с Западом. Но, перестав стрелять, он столкнется с известным украинским феноменом – равнодушием большинства населения страны к тому, что будет дальше происходить с оккупированными территориями и на оккупированных территориях.

Для большинства украинцев приоритетным является именно прекращение войны, а вовсе не восстановление территориальной целостности как таковой. И как только обстрелы прекратятся, о Донбассе просто забудут – как, между прочим, уже забывают о Крыме. Как Крым и его аннексия сейчас не оказывает никакого реального влияния на политические процессы в Украине, так не будет оказывать никакого влияния «мирная» оккупация Донбасса. Но при этом аннексия и оккупация не позволят коллаборационистски м силам встать во весь рост и броситься в российские объятия. Путин от прекращения эскалации не получит ничего ощутимого – Украина фактически избавится от войны, но не станет контролируемой им территорией.

И поэтому даже если он на какое-то время перестанет стрелять, то вынужден будет возобновить войну, причем на более обширном участке украинской территории, в этом смысле временная деэскалация обязательно приведет к куда более широкой эскалации в ближайшем будущем.
6
3 червня 2019 15:26:39
Слова нового украинского президента Владимира Зеленского о том, что для прекращения войны на Донбассе «нужно просто перестать стрелять», еще долго будут оставаться одним из главных лозунгов его предвыборной кампании. Но что в этих словах самое важное – они отражают не только и не столько убеждения самого Зеленского и его окружения, сколько внутреннюю уверенность большинства украинских граждан о том, что для окончания войны достаточно просто перестать стрелять и, конечно же, обогащаться на войне. И что продолжающаяся война – одна из главных ошибок бывшего президента страны Петра Порошенко и главное его неисполненное обещание.

С этим убеждением сталкиваешься сплошь и рядом – от социологических опросов до телевизионных эфиров. И понятно, что именно прекращения войны ожидают украинцы от своего нового президента. Но может ли это произойти?

Скажу сразу, что совершенно не собираюсь опровергать саму постановку вопроса о том, что прекращение военных действий и обогащения на войне не может содействовать деэскалации. Однако всегда важно понять, заинтересованы ли в таком развитии событий обе стороны. Стоит напомнить, что это не украинские войска стоят на российской территории, а российские – на украинской. И именно российская сторона сформировала в оккупированных районах Донбасса армейские корпуса, главной задачей которых является недопущение восстановления территориальной целостности Украины.

Когда Петр Порошенко был избран президентом страны, еще существовала иллюзия, разделяемая не только большой частью населения, но и политической и военной элитой страны. Эта иллюзия базировалась на том, что Россия не осмелится применить в материковой части Украины свои регулярные войска (хотя непонятно было, почему, в Южной Осетии и Крыму же применила) и поэтому главное, что нужно сделать – собрать достаточно сил для разгрома «добровольцев» и наемников. Сейчас такой иллюзии у политической и военной элиты уже нет, ясно, что в случае проведения Украиной военной операции Россия будет готова к использованию своих вооруженных сил и что ради этого она, собственно, и сохраняет мощную группировку устрашения на российско-украинской границе. Но по мере того, как такая иллюзия уменьшалась у лиц, принимающих решения, она усиливалась у большей части населения.

А России она, вне всякого сомнения, выгодна – прежде всего с геополитической точки зрения. Мотивы обогащения на войне, впрочем, я тут тоже не стану отрицать. Обогащение на войне, при всей его неприглядности и аморальности – естественное следствие самой войны, именно поэтому вообще возникло слово «мародер», именно поэтому за войсками всегда шли экспедиции грабителей, именно поэтому солдатам отдавали города на разграбление, именно поэтому «бедные» победители беспощадно грабили «богатых» побежденных, именно поэтому советские генералы, офицеры и солдаты вывозили из оккупированной Германии столько, сколько возможно было вывезти – от вагонов до чемоданов, именно поэтому пьеса Брехта «Мамаша Кураж» – куда более значительное произведение мировой драматургии, чем любые патриотические сочинения. Но ведь Красная Армия пришла в Германию не для того, чтобы ограбить немцев, а в ответ на агрессию Рейха. А Рейх напал на СССР, а перед этим на европейские страны не для грабежа как такового, а для расширения жизненного пространства для немцев, правда?
8
29 травня 2019 16:15:42
Де ж воно таке тугодумне виіскалось.

"Пазвольтє, как он мог служить в очісткє.."
9
29 травня 2019 15:59:03
Володимиру Путіну просто повезло зі стрімким зростанням нафтових котирувань - якби їх не було, ми насилу згадували б сьогодні ім'я наступника Єльцина, а Росією давно вже керував би зовсім інший політик.  І не обов'язково, що один і той самий. Але нафта зросла у ціні, чиновники будували собі розкішні палаци і ділилися доходами з люмпеном.  Крим і Донбас були усього лише приємним бонусом - адже тим, хто нічим реально не зайнятий, приємно усвідомлювати ще й власну велич.

Але тепер, коли доходи росіян з кожним днем ​​падають - і будуть падати аж до остаточного краху сусідньої держави - популярність Путіна тане на очах.  Нікому більше не цікаві ані Крим, ані Донбас, ані Грузія, ані інші дурниці путінського режиму.  Всім потрібна "халява". А її немає.  начить, такий Путін росіянам не потрібен.

Але я думаю не про Путіна - адже криза в Росії є неминучою і закладена в саму структуру державності сусідньої країни. Я думаю про людину, яка кілька тижнів тому перемогла на українських президентських виборах з "путінським" результатом. Чи розуміє Володимир Зеленський, що його електорат і електорат Володимира Путіна - це один і той самий електорат. Так, прихильникам нового президента буде приємно, якщо він кого-небудь посадить і буде говорити про нові обличчя і боротьбу з корупцією, якщо він переїде до нового офісу і буде хамити парламенту. Але головне, що об`єднує всіх цих людей - ковбаса. Тобто стрімке підвищення рівня життя.

Зеленський може відмовитися від співпраці з МВФ, щоб створити видимість соціальних преференцій - але це призведе до зубожіння його електорату. Зеленський може продовжити співпрацю з МВФ - але це призведе до невдоволення його електорату. Ще Зеленський може відкрити нафтове родовище де-небудь у Полтавській області, розплатитися з боргами, підвищити українцям зарплати і пенсії, створити клас споживачів державної ренти. Тобто зробити все, що зробив Путін. Але це тільки якщо родовище буде відкрито. Без родовища нового президента очікує тільки стрімке падіння рейтингу, розчарування електорату, крах надій, втрата влади.

Якщо Володимир Зеленський, його прихильники і шанувальники не вірять в такий прогноз, нехай вони уважно ознайомляться з путінської соціологією. У всіх популістів цього світу одна доля.  Їхні режими або руйнуються, або стають жорстокими диктатурами.
10
29 травня 2019 15:58:51
На президентських виборах у березні 2018 року Володимир Путін отримав 72 відсотки голосів виборців. 25 травня Всеросійський центр вивчення громадської думки повідомив про падіння рейтингу довіри президенту Путіну до історичного мінімуму - до 31,7 відсотка. Що ж сталося з популярністю авторитарного правителя?

Адже Крим досі російський, Кремль протистоїть Заходу і демонструє громадянам, що Росія - велика держава.  Телебачення, як і раніше контролюється державою і несе всяку ахінею про велич Путіна і його режиму. А громадяни не дуже задоволені.

Секрет є простим.  Путін - класичний політик-популіст, саме завдяки цьому сім'ї Єльцина і олігархам 2000 року вдалося привести мало кому відомого чиновника на посаду президента Росії. Однак популярність популіста пов'язана перш за все із його готовністю годувати патерналістський люмпенізований електорат. Не буде ковбаси - не буде любові.

Володимиру Путіну просто повезло зі стрімким зростанням нафтових котирувань - якби їх не було, ми насилу згадували б сьогодні ім'я наступника Єльцина, а Росією давно вже керував би зовсім інший політик.  І не обов'язково, що один і той самий. Але нафта зросла у ціні, чиновники будували собі розкішні палаци і ділилися доходами з люмпеном.  Крим і Донбас були усього лише приємним бонусом - адже тим, хто нічим реально не зайнятий, приємно усвідомлювати ще й власну велич.

На президентських виборах у березні 2018 року Володимир Путін отримав 72 відсотки голосів виборців. 25 травня Всеросійський центр вивчення громадської думки повідомив про падіння рейтингу довіри президенту Путіну до історичного мінімуму - до 31,7 відсотка. Що ж сталося з популярністю авторитарного правителя?
Адже Крим досі російський, Кремль протистоїть Заходу і демонструє громадянам, що Росія - велика держава.  Телебачення, як і раніше контролюється державою і несе всяку ахінею про велич Путіна і його режиму. А громадяни не дуже задоволені.

Секрет є простим.  Путін - класичний політик-популіст, саме завдяки цьому сім'ї Єльцина і олігархам 2000 року вдалося привести мало кому відомого чиновника на посаду президента Росії. Однак популярність популіста пов'язана перш за все із його готовністю годувати патерналістський люмпенізований електорат. Не буде ковбаси - не буде любові.
12
27 травня 2019 15:46:49
Новий начальник Генштабу генерал Руслан Хомчак вже встиг заявити, що посилати кораблі в Керченську протоку було не можна, тобто по суті, поклав відповідальність не на російську сторону, яка влаштувала піратський акт в протоці, а на українське керівництво, яке діяла відповідно до норм міжнародного морського права (знову-таки , якщо погодитися з рішенням трибуналу ООН).

І це, звичайно, не обмовка генерала і не випадкові висловлювання політиків. Це дійсно підготовка до капітуляції. Її логіка дуже проста: якщо на Росію не можна впливати за допомогою міжнародного права, а війну потрібно припиняти «будь-яким шляхом», то залишається тільки здатися на російських умовах.

І якщо така капітуляція України Зеленського відбудеться, ми знову переконаємося в тому, що знали з кінця 30-х років минулого століття: коли агресор порушує норми міжнародного права, а світ не може його зупинити, жертва агресії рано чи пізно стає його добровільної здобиччю – під радісні оплески свідків її зникнення з політичної карти світу, та й багатьох жителів самої демонтованої держави.

Правда, потім починаються інші, куди більш страшні війни – що неминуче в умовах, коли міжнародне право перестає працювати. Але це вже наступний акт трагедії.
13
27 травня 2019 15:45:50
Реакція Російської Федерації на рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права, що зобов’язав Москву звільнити захоплені в ході конфлікту в Керченській протоці кораблі і їх екіпажі, стала цілком передбачуваною. У той час як в Києві говорили про переконливу дипломатичну перемогу, МЗС Росії заявив, що юрисдикція трибуналу не поширюється на простір Азовського моря і Керченської протоки.

Росія не брала участь в засіданнях Міжнародного трибуналу ООН з морського права саме з цієї причини, а в засіданнях арбітражу, який буде розглядати російсько-український конфлікт по суті, збирається брати участь з однією-єдиною метою: щоб довести, що арбітраж не має права виносити будь-які рішення. Тому навіть якщо припустити, що через кілька років Росія програє арбітраж, це її аніскільки не потурбує.

Посол України в Німеччині Андрій Мельник назвав рішення Міжнародного морського суду історичним. І в цій оцінці він має цілковиту рацію: вперше в новітній історії продемонстровано, що країна може без особливих проблем для себе ігнорувати міжнародне морське право і у світової спільноти немає ніяких серйозних важелів впливу на неї. У Києві кажуть, що наполягатимуть на нових, «гамбурзьких» – за назвою міста, в якому працює трибунал – санкції проти Росії, якщо вона не буде виконувати рішення суду. Але після обрання новим президентом України колишнього шоумена Володимира Зеленського, який говорить про прагнення скоріше закінчити війну з Росією, Захід готується не до посилення, а до ослаблення санкцій.

І навіть якщо уявити собі, що нові санкції будуть дійсно введені – чи змусить це Росію відмовитися від свого бачення ситуації в Керченській протоці?

Адже справа, в кінці кінців, не в самій цій ситуації, а саме в міжнародному праві як такому. Суть міжнародного права насамперед у повазі до нього самих держав, а не тільки в можливостях тиску на них. Росія була однією з країн-підписантів Будапештського меморандуму, гарантом територіальної цілісності України, що не завадило їй напасти на цю країну і анексувати Крим. При цьому в Москві продовжують вважати, що не порушили Будапештський меморандум, як не порушили і російсько-українські угоди, в яких було зафіксовано визнання обома країнами територіальної цілісності один одного. «Тому що Крим – наш».

Точно так же Росія не визнає юрисдикції Міжнародного морського суду на тій підставі, що акваторія Азовського моря і Керченської протоки – внутрішні води Росії і України, отже, міжнародне морське право на них не поширюється. На якій підставі у внутрішніх водах Росії і України можна затримувати українські судна, відповіді немає, тому що діє зовсім інша логіка – логіка вседозволеності.

Світовій спільноті поки що не вдалося за допомогою санкцій впливу змусити Росію змінити свою політику, а велика частина українського суспільства «втомилася від війни» і морально готова до капітуляції перед колишньою метрополією.

Цей запит на капітуляцію вловила нова влада. Новий президент Володимир Зеленський і глава його адміністрації Володимир Богдан вже говорять про якийсь референдум або опитування, яке дозволило б українській владі піти на прямі переговори з Кремлем.
15
22 травня 2019 09:50:29
Ведь история АПС и ее лидеров – не игрушка. Основатель этой партии Антон Райнтайллер был не просто членом НСДАП, но занимал высокие должности в нацистской администрации. Его преемник Фридрих Петер дослужился до оберштурмфюрера в Ваффен-СС, куда пошел добровольцем – его разоблачение Симоном Визенталем стало причиной одного из самых серьезных политических кризисов в австрийской истории. Родители Хайдера – члены НСДАП, сам Хайдер, учившийся фехтованию, назвал манекена, на котором он отрабатывал удары, Визенталем. Его карьера – уже на посту главы Каринтии – чуть было не прервалась, когда он заявил о преимуществе политики Третьего Рейха перед актуальным правительством Австрии. Хайдер тогда даже ушел в отставку, но ненадолго. Штрахе до начала карьеры в АПС поддерживал постоянные контакты с «настоящими» неонацистами. Ну и что делает Путин среди такой публики?

Все дело в том, что Путину совершенно не важно, кого финансировать – ультраправых или левых радикалов, ревнителей «семейных ценностей» или сторонникам толерантности и антиглобализма, тем более, что и те, и другие никакие ценности ни в грош не ставят, а просто зарабатывают деньги на наивности и косности собственного электората. У Кремля есть простая и ясная цель – развал Европы. В Москве уверены, что крах ЕС приведет к восстановлению сферы российского влияния и возвращению «отобранных американцами» после развала СССР стран их «законному владельцу». Но пока существует НАТО, пока существует Евросоюз – рассчитывать не на что. А популисты, ультраправые, левые радикалы содействуют развалу и хаосу – поэтому им надо помогать. Тем более, что сам Евросоюз с большим трудом реагирует на реальные вызовы, что проявилось и в истории с миграционным кризисом, и в ситуации с Каталонией, и после нападения России на Украину. И всюду, где реакция запаздывает или оказывается ошибочной, влезает Кремль.

В Украине, конечно же, тоже так. Было бы ошибочным считать, что Путин будет содействовать только откровенно пророссийским силам. Нет, Путин будет помогать каждому, чьи действия приводят к хаосу и деморализации населения, к деградации политической культуры и распаду государства. Потому что только так можно достичь реализации простого плана – вернуть всю Украину в сферу российского влияния, либо же откусить от ее территории восток и юг, а в оставшейся части создать марионеточный режим под патриотическими лозунгами. И не нужно думать, что если австрийские политики могут быть так циничны и неразборчивы, то наши – нет. Про многих можно показать такое кино, что Штрахе отдыхает.

И да, это программа «возвращения» Украины совпадает с программой «возвращения Европы» и является необходимым пунктом возрождения Советской империи. И это именно тот процесс, в котором мы живем – империя агонизирует, но пытается собрать все силы для того, чтобы возродиться и вернуть утраченное.

Мы приближаемся к кульминации этого процесса – по крайней мере, у нас.
16
22 травня 2019 09:48:52
Кремль и хаос
Йорг Хайдер, фактический основатель современного правого движения в Австрии, вернувший Австрийскую партию свободы к «ценностям» традиционного ультраконсерватизма, погиб в автомобильной катастрофе близ Клагенфурта 11 октября 2005 года. Хайдер к тому времени был уже лидером другой партии – Альянса за будущее Австрии, но оставался главой местного самоуправления Каринтии – ехал со скоростью 142 километра в час, чтобы успеть на день рождения любимой матери. Возникал, впрочем, вопрос, почему он так спешил и для чего напился. Бульварные газеты на этот вопрос ответили: после ссоры со своим другом Хайдер, этот поборник семейных ценностей и нравственной чистоты, залечивал горе в гей-клубе столицы Каринтии – что, впрочем, случалось не так уж и часто, потому что гей-клубом Хайдеру служила молодежная организация собственной партии.

Разумеется, однопартийцы Хайдера с негодованием опровергли всю эту чудовищную клевету, однако настоящим испытанием для них стали не газетные публикации, а интервью, которое дал близкий друг погибшего и его преемник на посту лидера Альянса Штефан Петцнер, который тогда, ввиду отсутствия на политической арене нынешнего федерального канцлера страны Себастьяна Курца, исполнял еще и роль политического вундеркинда. 27-летний на тот момент Петцнер оплакивал Хайдера как главного человека своей жизни и не оставил ни у кого сомнений в сути отношений между партнерами и осведомленности супруги Хайдера об этой сути. В результате Петцнера пришлось сместить с должности главы «партии ценностей», а главным приобретателем политических дивидендов в связи с кончиной «иконы» ультраправого движения Европы оказался совсем другой человек – лидер Австрийской партии свободы Хайнц-Кристиан Штрахе, который тоже долгое время, еще до Петцнера, считался фаворитом и верным учеником Хайдера. Альянс Хайдера быстро утратил популярность, АПС вновь стала единственной сильной ультраправой партией страны, а Штрахе – новой иконой ультраправого движения Европы. Нужно понимать, что именно австрийские ультраправые были первыми, кто пришел к власти в Европе, вошел в правительственную коалицию еще до успехов всяких там Нацфронтов Ле Пенов во Франции и Лиг Севера в Италии. Они еще были маргиналами, а у АПС были свои министры, даром что партия была основана бывшими членами НСДАП и офицерами вермахта.

Пройдет всего 11 лет после гибели Хайдера и Штрахе сам станет фигурантом громкого скандала, и тоже отчасти интимного. На видео, которое стало достоянием немецких медиа, вице-канцлер Австрии рассказывает «племяннице российского олигарха» о своих политических возможностях и скандальных похождениях других австрийских политиков. А заодно обсуждает возможности финансирования собственной партии и покупки для нее одной из главных бульварных газет страны.

Видео буквально уничтожило и Штрахе, и коалицию консерваторов с ультраправыми, и нынешний состав австрийского парламента. И это при том, что о связях Кремля с австрийскими ультраправыми было известно давно, никто этих связей не то чтобы не скрывал – Путин лично приезжал потанцевать на свадьбе министра иностранных дел Австрии Карин Кнайсль, которая была выдвинута на этот пост по квоте АПС. Да, доказательств финансирования не было. А танец был

И тут возникает простой вопрос – а что Путин делает среди людей, которые генеалогически связаны с национал-социализмом? Путин, этот создатель идеологии «победобесия», постоянно эксплуатирующий мифологию победы в Великой Отечественный? Путин, который бегает на акции «Бессмертного полка» с портретом собственного отца?
18
21 травня 2019 14:04:59
У Пороха дійсно діабет і достатньо нелегкої форми.
Не розумію - навіщо дорослій і напевно все ж розумній людині влаштовувати такий "балаган"?
Що це дає?
19
21 травня 2019 11:20:08
Віталій Портников: Неповага до закону - дорога до краху
 
Сьогодні президент Володимир Зеленський підпише указ про проведення дострокових парламентських виборів
Не є таким важливим, на що саме він буде посилатися в цьому указі. І сам президент, і його юристи, і його прихильники будуть прекрасно знати, що глава держави пішов на свідоме порушення законів країни і її Конституції, розтоптав право. Але вони будуть брехати самим собі, тому що так треба. І в цьому нічим не відрізнятися від росіян, які теж прекрасно знають, що їхні війська знаходяться на нашій землі, але брешуть, що «настамнет» тому що так треба.

Ба більше - опоненти цього президентського рішення, які будуть стверджувати, що глава держави порушив закон і навіть подавати до Конституційного суду, теж погодяться з ним. Воно їм потрібне. Тому що у них розгорнуті виборчі штаби, тому що у них мобілізовані виборці. Тому що їм потрібно, щоб новий президент порушив Конституцію - щоб потім, коли виборці чергового разу розчаруються в своєму кумирі і зненавидять його, позбутися Зеленського на законних підставах. Позбутися як порушника Конституції, а не просто як людини, що не виправдала ілюзій натовпу.

Так в українській історії було вже не раз і не два. Найяскравіше проявилося, коли узурпував владу Віктор Янукович. Коли незаконно створювали коаліцію у парламенті, коли за допомогою продажного Конституційного суду переписували під узурпатора Основний закон країни. І тоді все було всім зрозуміло - але прихильники Януковича, цього "сильного господарника", робили вигляд, що нічого не помітили. А опозиція була зацікавлена ​​в тому, щоб її головний ворог сам викопав собі політичну могилу. І не помилилася в розрахунках - ось тільки крах Януковича обернувся не тільки його особистою поразкою, але ще і кров'ю, війною, втратою територій і економічною катастрофою.

Зараз все буде приблизно так само. Успіх буде куватися приблизно тими ж людьми і їхніми учнями - спочатку за допомогою порушення Конституції отримають слухняний парламент, потім за допомогою Конституційного суду скасують закон про люстрацію і забезпечать реванш "справжніх" професіоналів. І країна повернеться до 2010 року, щоб потім - тільки набагато швидше, ніж в недавньому минулому - повернутися у 2013-й.

Порушення Конституції, неповага до права - і це те, що українці ніяк не можуть зрозуміти - це завжди дорога до політичної, соціальної та економічної катастрофи. Україна вже на цьому шляху. Одні готові до реваншу, інші з цікавістю спостерігають, як їхні опоненти-тріумфатори риють собі нову політичну могилу поблизу від могили Януковича. Але в результаті багаті стануть ще багатшими, а бідні - ще біднішими. В результаті будуть надовго втрачені шанси, які з'явилися завдяки Майдану 2013-2014 років. В результаті будуть нові трагедії, нові поразки, нові катастрофи. В результаті країна знову опиниться в глухому куті, з якого не зможе вибратися.

У глухому куті тому, що неможливо побудувати диктатуру там, де немає грошей для задоволення запитів юрби. І неможливо побудувати демократію там, де немає поваги до закону.
21
20 травня 2019 21:01:37
  265 дописів за чотири роки.
  Який сенс сперечатися з чиїмось анонімним аватаром? ;o  B-)
І що?
на ФУПі необхідно жити?
Пояснюю.
 Як співрозмовник має цікаву думку, як дослухається до аргументів, надає протилежні - тоді відбувається спілкування.
 Як "радіоточка" тупо пуляє набором гасел - не бачу сенсу сперечатися. ;)

Ваша манера спілкування дуже "надихаюча"  :laugh:
22
20 травня 2019 16:26:47
  Тож тупо прикидуєтесь дурником?
  Сподіваєтесь на чоколядку? :lol:
Аргументи відсутні, переходимо на особистості?  вельми розумно
  265 дописів за чотири роки.
  Який сенс сперечатися з чиїмось анонімним аватаром? ;o  B-)

І що?
на ФУПі необхідно жити?
23
20 травня 2019 16:08:16
Гострого розуму чи "турботи за суспільство"?  :pooh_lol:
дотепно  ;)
  Тож тупо прикидуєтесь дурником?
  Сподіваєтесь на чоколядку? :lol:

Аргументи відсутні, переходимо на особистості?  вельми розумно
24
20 травня 2019 15:36:45
Так, напевне і серед нас будуть люди, для яких те, що відбувається,  нічим не відрізняється від кінофільму - олігархи, які отримають повний доступ до решти ресурсів країни, політики, які вже зрозуміли, що потрібно змагатися в популістських ініціативах, просто пройдисвіти, які будуть намагатися бути ближче до нової влади і грошових потоків.

Але для всіх інших, для України це буде аж ніяк не кіно.
Он уже пару дней назад писал, что "пройдисвітам" не удасться пристроиться, т.к. сломалась традиционная система доступа к корыту...

Так, писав:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2758361304190252&id=100000492281540
25
20 травня 2019 15:32:08
  По суті шоколадний жополиз.
  Але гострий розум дозволяє це приховувати за "турботою за суспільство". ;)
Аргументуйте
Я за весь час, що читаю Портникова такого не помітила
Гострого розуму чи "турботи за суспільство"?  :pooh_lol:

дотепно  ;)
26
20 травня 2019 15:29:11
  По суті шоколадний жополиз.
  Але гострий розум дозволяє це приховувати за "турботою за суспільство". ;)
Аргументуйте
Я за весь час, що читаю Портникова такого не помітила
  Вже два роки, як відвертий.
  Злам відбувся десь через півроку обрання Трампа.

Не дуже переконливо
27
20 травня 2019 15:24:15
Этот еще пидр хлебалом своим кукарекает, конченный уебок
не бомби звісно..  :shuffle:
 але у нього завжди виважено змістовно і по суті
  По суті шоколадний жополиз.
  Але гострий розум дозволяє це приховувати за "турботою за суспільство". ;)

Аргументуйте
Я за весь час, що читаю Портникова такого не помітила
28
20 травня 2019 14:29:25
На то, что в Украине начнуться реально происходить реформы, борьба с коррупцией и установление мира!

Это три самый важных пункта для дальнейшего развития страны, сейчас, просматривая уже с высоты птичьего полета на 5ть лет президентства Пидра, ясно видно в какую срань вогнал страну этот Пидр, куда не глянь, везде полное гавнище, коррупция и беспредел, мало того, власть Пидра нагло сама игнорировала и Конституцию и законы, плодила тоннами черные схемотозы, обвиняла несогласных с политикой Пидра в зраде и работе на Кремль, уничтожала собственный народ, я бы сказал, режим Порошенко занимался ГЕНОЦИДОМ украинцев!

Все, 20го мая, я надеюсь на этом режиме будет поставленна жирная порохоботовская точка, понятное дело, ЗЕ будет трудно, но самое главное, сегодня еще есть надежда на лучшее будущее Украины и украинцев!

Так что Слава Украине!!!

Пустооко-булавоголовий боротися буде сам?
29
20 травня 2019 13:41:21
https://www.facebook.com/100000492281540/posts/2761940540498995/
Этот еще пидр хлебалом своим кукарекает, конченный уебок

не бомби звісно..  :shuffle:
 але у нього завжди виважено змістовно і по суті
30
20 травня 2019 11:57:25
Як телевізійник, Зеленський мав цілковиту рацію, коли не хотів суміщення дати своєї інавгурації з днем виходу останньої серії популярного серіалу "Гра престолів"
Тому що сьогодні у світі будуть обговорювати саме фінал телевізійного видовища, а зовсім не інавгурацію керівника однієї з найбідніших і суперечливіших країн європейського сходу. Ніякі "фішечки" не дозволять зірці "Слуги народу" конкурувати з Джоном Сноу, навіть в новій якості всенародно обраного президента України.

І це, звичайно ж, не зовсім вірний підхід. Тому що якщо у них "Гра престолів" закінчується, так у нас - тільки починається. Українці сьогодні перетворюються навіть не на глядачів, а на учасників найбільш цікавого політичного експерименту у нашому столітті - коли людині, яка ніколи не цікавилася політикою і не займалася державним управлінням, довіряють долі мільйонів людей. І не у телевізійному серіалі, а по-справжньому.

Як і на початку «Гри престолів», ми не знаємо про розвиток сюжету практично нічого. Взагалі нічого. Що збирається робити новий президент? Яким буде його оточення? Який олігархічний клан переможе у боротьбі за впливи на рішення голови держави? Чи розпустить Володимир Зеленський парламент? Якими будуть результати парламентських виборів - позачергових або чергових? Хто займатиме ключові посади в країні? Як складатимуться взаємини України з її головним союзником - Сполученими Штатами? Що Зеленський збирається робити для припинення конфлікту на Донбасі? Що буде з соціальною політикою держави? Знизять тарифи? Оголосять дефолт? Що взагалі буде?

Про це сьогодні не знає практично ніхто з учасників української «Гри престолів». Більш того - про це сьогодні не знає навіть сам Володимир Зеленський, він також заручник ситуації, як і мільйони людей, які за нього проголосували. І в цьому сенсі він дійсно нагадує Джона Сноу - з тією лише різницею, що виконавець ролі Сноу Кіт Герінґтон, як втім, і виконавець ролі незгарбного президента Голобородька Володимир Зеленський, могли завжди переписати невдалий дубль, а якщо щось зовсім не виходило - підправити у сценарії.

А у президента Зеленського такої можливості не буде. Кожна помилка президента воюючої країни, яка залежить від іноземних кредитів і є ареною олігархічних сутичок - це кров, смерть і сльози. Це нова бідність і нові втрачені території, нові біженці і нові розчарування. Так, напевне і серед нас будуть люди, для яких те, що відбувається,  нічим не відрізняється від кінофільму - олігархи, які отримають повний доступ до решти ресурсів країни, політики, які вже зрозуміли, що потрібно змагатися в популістських ініціативах, просто пройдисвіти, які будуть намагатися бути ближче до нової влади і грошових потоків.

Але для всіх інших, для України це буде аж ніяк не кіно.
32
16 травня 2019 10:50:04
– Не може ж так бути, що вся країна збожеволіла?
– Чому не може? Може бути все, що завгодно. Це забобони такі, що народ насправді мудрий.
– А так не є?
– Так не є.
 
Якщо народ обирає блазня головнокомандувачем, він хоче, щоб його перемогли — Лесь Подерв’янський




33
16 травня 2019 10:45:34
Як це ще не понабігали: Портников продавця / робить неправильні висновки   і прочіє товаріщі?
34
16 травня 2019 10:33:12
Но не тут-то было! Россияне просто перестали приезжать, а спикеры Госдумы - вначале Нарышкин, а затем и Володин - стали объяснять наезжавшим в Москву представителям ПАСЕ, что без отмены санкций никакого диалога не будет. Когда оказалось, что этот аргумент не приводит к должному результату, Россия просто перестала платить свои взносы в бюджет СЕ - это продолжается уже почти год и, с точки зрения процедуры, должно привести к исключению нарушителя из Совета Европы.

Однако Россию не хотят исключать. Ее хотят вернуть. Вернуть без всяких условий. К традиционным "доброжелателям" в депутатском корпусе, которые считают, что самое главное - диалог с агрессором, добавились всеядные европейские бюрократы, которым просто нужны российские взносы. И ситуация сдвинулась с мертвой точки. Тем более что сейчас транзитом власти в Украине и неопытностью нового президента Владимира Зеленского и его команды решили воспользоваться куда более мощные игроки, чем депутаты и бюрократы.

Резолюция, которая теоретически может открыть двери для безусловного возвращения России в ПАСЕ, одобрена Комитетом министров, то есть согласована европейскими правительствами. И главные сторонники такого возвращения - Германия и Франция, что фактически подтвердил Климкин. Добавим: уходящий министр иностранных дел. Потому что уже через несколько недель в Украине будет новый министр, которому еще нужно будет вникать в суть проблемы и пытаться объяснить ее недавнему телевизионному артисту, вряд ли вообще что-то знающему о существовании Совета Европы. Как раз в это время все и может произойти: заседание регламентного комитета ПАСЕ, на котором должна быть подтверждено решение Комитета министров, назначено на 3 июня. Аккурат после инаугурации нового украинского президента.

Добавьте к этому фактическую неготовность Евросоюза обсуждать возможность введения новых санкций против России за "паспортизацию Донбасса", то есть фактическое торпедирование Минских соглашений; полное демонстративное отсутствие украинской темы на сочинских переговорах госсекретаря США Майка Помпео с Владимиром Путиным и Сергеем Лавровым; желание Дональда Трампа встретиться с российским коллегой на саммите в Осаке, несмотря на то что его требование об освобождении украинских моряков и кораблей было проигнорировано, - и мы увидим ясную картину происходящего. Запад просто дождался транзита власти в Киеве, чтобы изменить свои подходы к политике по отношению к Москве - ну или хотя бы продемонстрировать Владимиру Путину готовность к такому изменению. Краснеть больше не перед кем - не будет ни Порошенко, ни Климкина, никого, кто мог бы напомнить своим западным коллегам об их обязательствах и просто о ценностях. А украинцы сами избрали своим лидером человека, который накануне выборов объяснял своим соотечественникам, что самое главное - это перестать стрелять.

Вот Запад и перестал.
35
16 травня 2019 10:31:48
Когда министр иностранных дел Украины Павел Климкин предупредил, что последствием решений, которые сейчас принимаются в Совете Европы, может стать подрыв Минских соглашений, многие расценили его заявление как эмоциональную реакцию политика, который не смог убедить коллег не голосовать за не устроившую его резолюцию.


Между тем речь идет о куда более серьезном явлении - начала процесса постепенного отказа Запада от санкций против России без отказа Кремля от действий, которые привели к введению этих санкций.

Пока что речь идет, на первый взгляд, о мелочах бюрократического свойства - дополнительной санкционной процедуре, одобренной Комитетом министров Совета Европы. Но если летом такой подход будет одобрен в Парламентской ассамблее Совета Европы, то будут созданы все условия для полноценного возвращения России к работе в ПАСЕ. Без каких-либо действий Москвы, которые касаются Крыма и Донбасса. А это будет означать, что российский шантаж сработал и Кремль переиграл Запад.

Напомню, что с самого первого дня после введения санкций против России в ПАСЕ Москва настаивала на том, что без отказа от этих санкций российские парламентарии не вернутся к работе в ассамблее, - при том что санкции не запрещали россиянам участвовать в заседаниях ПАСЕ и ее комитетов, они лишь вводили ограничения на участие в голосованиях, избрании руководства ПАСЕ и прочих процедурах. Руководители ПАСЕ рассчитывали, что страна, демонстративно нарушившая международное право, с пониманием отнесется к нормам демократии, а ее депутаты продолжат дискуссию с коллегами и защиту своей позиции.
38
15 травня 2019 11:51:57
Официальный Киев отказался от контактов с Игорем Додоном именно из-за этого откровенно антиукраинского заявления. При этом было подчеркнуто, что для проведения встречи с президентом Украины молдавский президент должен официально дезавуировать слова о «российском» Крыме.

Если Владимир Зеленский встретится с Игорем Додоном без отказа последнего от своих слов о «российском» Крыме, внешнюю политику Украины на крымском направлении, считаю, можно будет с полным основанием считать подорванной изнутри. Встреча с Додоном станет сигналом всем тем политикам, кто хотел бы признать российский статус полуострова, но опасался это сделать из-за возможных украинских протестов и реакции международного сообщества. Но если Додон говорит о российском Крыме – и разговаривает с украинским президентом – то значит и другим можно все. Вполне очевидно, что первый шаг к легитимизации российского статуса Крыма самой Украиной – причем на высшем уровне – будет, таким образом, сделан.

Впрочем, я не собираюсь утверждать, что Игорь Додон интерпретирует разговор с Владимиром Зеленским в своих интересах – хотя сам факт такой беседы считаю серьезным политическим просчетом нового президента и его окружения. Тем не менее приходится признать, что мы вновь и вновь сталкиваемся с ситуацией, когда о контактах избранного президента Украины мы узнаем от его собеседников, а не от самого Зеленского или хотя бы от его окружения. Думаю, такой подход к информированию общественности о первых шагах нового президента страны на международном поприще может привести к необратимым последствиям для украинского государства и внешнеполитических возможностей страны.

Если Зеленский встретится с Додоном, уверен, Украине будет все труднее отстаивать собственную приверженность международному праву в отношении Крыма.
39
15 травня 2019 11:50:42
Президент Республики Молдова Игорь Додон заявил о договоренности встретиться с новым президентом Украины Владимиром Зеленским. Сам Зеленский – как и представители окружения нового главы украинского государства – пока что никак не комментировали телефонную беседу президентов соседних стран и возможность их встречи. Но если такая встреча действительно произойдет, она будет означать отказ от основных принципов «крымской» внешней политики украинского государства. 

Игорь Додон после своего избрания президентом Молдовы ни разу не встречался с президентом Украины Петром Порошенко. Причина этого – отнюдь не только в откровенной пророссийской ориентации молдавского президента и его постоянных контактах с Владимиром Путиным. С Путиным постоянно встречаются и Александр Лукашенко, и Нурсултан Назарбаев, они возглавляют государства-союзники России. Однако контакты с ними поддерживались и после 2014 года.

Отличие Додона от Лукашенко, Назарбаева или наследника бессменного президента Казахстана Касымжомарта Токаева в том, что во время своей предвыборной кампании будущий президент Молдовы называл Крым «фактической территорией России» (при том, что контролируемый Москвой приднестровский регион собственной страны, так называемую Приднестровскую Молдавскую Республику, называл молдавским). Правда, после избрания президентом Додон разъяснил, что никто в Молдове не собирается официально признавать российский статус аннексированного полуострова (да и возможности такой у президента нет, даже если бы Додон и захотел). Но от своих слов о Крыме – то есть от заявления, которое поставило под сомнение территориальную целостность Украины – Додон не отказывался никогда и неоднократно об этом заявлял, в том числе и в присутствии своего главного политического союзника – Владимира Путина.
40
1 травня 2019 22:28:09
Я присутствовал при обсуждении Акта о независимости еще до вынесения его на голосование в Верховной Раде, когда шла дискуссия в рядах демократической оппозиции. И хорошо помню, что демократы из восточных областей страны уговаривали коллег повременить с независимостью, сосредоточиться на запрете КПСС, а уж потом проголосовать за историческое решение. Заместитель председателя Верховной Рады УССР от оппозиции, харьковчанин Владимир Гринев настоял на том, что голосование о независимости и о запрете Компартии Украины должно идти в пакете, его предложение было поддержано оппозиционной Народной Радой — и если бы не политическая воля председателя Верховной Рады и будущего первого президента Украины Леонида Кравчука, неизвестно, когда в следующий раз украинскому народу представился бы исторический шанс. Впрочем, уже через три года после этих событий украинцы, раздосадованные падением жизненного уровня, «отблагодарили» своего первого президента, проголосовали за «своего парня», красного директора Леонида Кучму, и обрекли страну на олигархическое разграбление, а себя — на бесконечное прозябание. Так вот, нечто подобное повторилось и при обсуждении языкового закона, когда наиболее серьезными его оппонентами в демократическом лагере стали политики — земляки Гринева, а новый президент, выходец из промышленного Кривого Рога, из-за отсутствия политической интуиции отказался его поддержать.

Такая позиция имеет корни, конечно, же не в самой Украине. Она родом из России. Российское общество по отношению к нашей стране — это конкуренция шовинистов разных видов. Есть шовинизм условного Путина, для которого никакой Украины вообще не существует, как, впрочем, и никакой Беларуси, а есть мятежная территория, захваченная враждебным Западом, которую нужно освободить силой. Есть шовинизм условного Чубайса, который тоже не подразумевает существования Украины, но уповает не на войну, а на экономическую экспансию. И есть шовинизм, признающий, что украинский народ существует, но определяющий его границы исключительно в рамках актуального языкового ареала, шовинизм не менее невежественный, чем путинский. Он не желает понять, что на территории, которую принято считать «русскоязычной», живут русифицированные украинцы, которых имперская оккупация лишила не только языка, но и цивилизации их предков — причем произошло это  не сразу после кошмара пресловутой Переяславской Рады, но в последние 150 лет: и империя Романовых, и империя большевиков преуспевали в русификации.

Именно носители последней позиции не могут понять, что Украина — это не страна двух народов, двух языков, двух цивилизаций, а страна одного народа, одного языка и одной цивилизации, разделяющаяся исключительно по степени имперской травмированности. И не случайно там, где России с ее цивилизационным катком не было вообще, этой травмированности меньше, а чем ближе к современным границам Российской Федерации, тем ее больше. Потому что по нашу сторону российско-украинской границы — Голодомор, беспощадная коллективизация с изгнанием крестьянства и безумная индустриализация с ее многочисленными поселениями колонистов из России, с которыми смешивалось коренное население. Добавьте к этому постоянную идеологическую обработку украинцев, которым десятилетиями — даже при разрешенном функционировании их родного языка в УССР внушалась мысль о «второсортности» украинского, о том, что он годится только для фольклора и общения в селе, — и вы получите картину, которую российское государство от Романовых до Путина и российское общество от Белинского до Проханова навязывает народу соседней страны.
Рідко много букв дочитуеш,
Ваш пост.
Шедеврально стисло й доступно щоб сприймати й розуміти.
Максимум репосту.
Дякую.

Будь ласка ;)

Повна версія