Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль
2
16 жовтня 2019 14:13:18
Так чому ж російські "сенатори" брешуть? Чому стверджують, що ліквідація "народних республік" - звичайний наслідок виконання Мінських угод - це "продовження війни"?

А тому, що Кремль не збирається ці угоди виконувати і "республіки" ліквідувати. Москві важливо, щоб Україна виконала "свою частину" Мінських угод - відвела війська від лінії розмежування, надала окремим районам особливий статус, закріпила це рішення в законодавстві і Конституції. Навіщо?

А тому, що такі дії неминуче призведуть до протистояння в Україні, масових протестів і можливого краху влади. І Росія отримає можливість створити на території України ще кілька "народних республік". Саме в цьому суть російських намірів: Москва не збирається ліквідовувати "народні республіки" Донбасу, як не збирається ліквідовувати "Придністровську Молдавську Республіку", Абхазію або Південну Осетію. Москва готується до продовження війни, до нових територіальних захоплень. І її високопоставлені представники кажуть це відкритим текстом.

Українці, які не хочуть цього чути і розуміти, заплатять за свою дурість зовсім не зменшенням зарплат і пенсій, як нас лякає міністр закордонних справ Вадим Пристайко. Вони заплатять втратою житла і роботи, своїми життями і життями своїх близьких - тим, чим завжди платить той, хто хоче не оборонятися, а домовлятися з хитрим і жорстоким ворогом.
3
16 жовтня 2019 14:12:14
Член Ради Федерації Франц Клінцевич стверджує, що вимога України про ліквідацію "народних республік" призведе до того, що "війна, в якій практично кожен день гинуть люди, триватиме"

Інший представник верхньої палати російських Федеральних зборів - відправлений до Ради Федерації окупованим Кримом Сергій Цеков вважає, що українська влада не хоче "дотримуватися формули Штайнмаєра, на яку буквально тиждень тому дала згоду". Заяви обох "сенаторів" транслюють російські медіа, щоб створити у своїх глядачів і читачів уявлення: Київ не хоче закінчення війни, він намагається знищити "найдорожче" - "народні республіки" Донбасу!

Але в Мінських угодах зроду немає ніяких "народних республік". Від слова "зовсім". І у "формулі Штайнмаєра" немає ніяких "народних республік". В обох випадках мова йде виключно про вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей, які окуповані Росією. Про вибори до органів місцевого самоврядування, а не в органи якоїсь там "державної влади". Під угодами є підписи обох донбаських бандитів - Захарченка та Плотницького. Вони, кажуть, не хотіли підписувати - але Путін гримнув і маріонетки слухняно підписали. Визнали, що їх насправді немає. І наступники Захарченка та Плотницького -Пушилін і Пасічник, теж визнають Мінські угоди і вимагають від України їх виконання - тобто демонтажу так званих "народних республік".
4
30 серпня 2019 15:04:48
- История с «...возвращением пленных» - энциклопедия массового идиотизма по-украински.

Вобрала в себя, как губка, все его, наиболее отличительные проявления.

1. Популизм, как основной жанр государственной политики.

Ах, сонечки, ах, герои!.. треба негайно, за будь-яку ціну повернути хлопців додому!!!!!

Вот в Израиле, вот Гилад Шалит...

2. «Проблема мертвых героев».

Военные для общества мёртвы.

Трижды в год общество что-то там вскукарекивает про «...героев», не желая все остальное время знать ни про реальные потребности героев, ни про систематическую работу с армией, военными, ветеранами, членами их семей.

3. Российские спецслужбы соединяют махровый украинский популизм плюс любовь наріда к мертвым героям и проводят операцию дезинформации, в которой добровольно ебе... простите, задействует сам себя, новоизданной генеральный прокурор.

Фурор! Едут!!! Сонечки повертаюцца!!! Мамы в аэропорт!!!! Журналисты в низком старте, счастье, цветы, слезы, плыве кача.

4. Немного папізже, выясняется что как-то неё очень меняют, не всех, и не туда.

5. ОПа издаёт мудрое сообщение: мол, не ссыте, все под контролем.

6. Однако, выясняется, что большинство таки ссут. Кто кипятком, кто укропом, кто марганцовкой.

Как же так?!! Ведь уже объявили!!!!!

7. Внезапно выясняется, что Россия поставила условие обмена выдачу изъятого с оккупированных территорий ключевого свидетеля по делу МН-17.

8. Итог, вилка: не отдать - сорвать обмен, идти к мамам и телекамерам объясняться.

Отдать - измазать дерьмом СБУ и крупно поссориться с Нидерландами.

Общественное ожидание уже сформировано!..

В Москве довольно ржут.

9. Нам остаётся дружно смотреть на готовность Зе принимать непопулярные решения, нести за них ответственность и аргументировать обществу причины этих решений.

По-сути Пу, с которым Зе собрался говорить о мире, выдвинул ему два варианта: «могу хуем по губам, могу в левое ухо. Выбирай».

Теперь, вне зависимости от принятого решения, Пу въебет Зе - в любом случае.

И это потому, что популизм криво-косо работает только во внутренней политике.

А во внешней он наказуем - с обязательными последствиями для той же самой политики внутренней.

Зе сейчас имеет политический шпагат, в который он бездумно прыгнул, не рассчитав возможности своих паховых связок.

Придавили Нормандским форматом, поймали на популизме, на актерском сантименте, сделали, как щенка.

И, конечно же, не нашлось среди холуев никого, который смог его превосходительству, возразить-с. Пока его превосходительство ставили в позу обмена.

А сердобольные массы, обожающие «сонечек» трижды в год, сильно этому шпагату помогли.

10. Цитирую Лаврова. Больше сказать нечего.
6
24 серпня 2019 11:45:29
А це означає, що Україну треба будувати всюди, де це є можливим. Й будувати у першу чергу для себе – і тільки тоді вона стане привабливою для інших, навіть для попутників. Тим більш, що думка цих попутників, які не мають ніяких реальних життєвих орієнтирів, змінюється так швидко, що до них ніколи не вдасться пристосуватися.

Тому «пристосовуватися» потрібно до України. Тільки до неї і до її майбутнього. І діяти треба тільки заради неї – навіть тоді, коли більшості її громадян на неї відверто наплювати. Не потрібно боятися опинятися в меншості, не варто догоджати невибагливій публіці, що проживає життя у пошуку чергових месій. Не потрібно боятися краху – природного і неминучого результату будь-якого популістського або колаборантського правління. Навпаки, потрібно навчитися використовувати наслідки цього краху в інтересах майбутнього державного будівництва.

В Україні потрібно навчитися жити без страху і зневіри.
7
24 серпня 2019 11:44:26
Українцям необхідно, нарешті, усвідомити, що так звана «пасіонарна меншість», яка регулярно виходить на вулиці в критичні для держави моменти, може саме існування держави відстояти, але побудувати її не здатна. Для будівництва держави необхідна воля всієї політичної нації та її готовність до багаторічної самопожертви, інакше не буває. Потрібно реалістично оцінити результати голосувань 2004 і 2014 років, коли так звані націонал-демократичні сили ненадовго перемагали. І зрозуміти, що 2004 року ми були свідками не тільки національних, а й соціальних сподівань на Віктора Ющенка як на рятівника нації і носія специфічної української справедливості, яка, як відомо, на кожному хуторі своя. А 2014 року ми спостерігали рідкісне єднання патріотів з ображеними Росією співвітчизниками. І коли градус напруги став знижуватися, а образа вщухати, нечисленних патріотів залишили наодинці з їхніми вічними ілюзіями.

Потрібно зрозуміти – і в цьому теж може допомогти приклад Боснії і Герцеговини – що Заходу потрібна стабільність на пострадянському просторі, мирна і територіально цілісна Україна та взаємодія з Росією. Але цивілізаційно самостійна – і державно усталена Україна – потрібна тільки самим українцям (та й те далеко не всім). І якщо мирна і територіально цілісна Україна стане стоячим болотом, на території якого десятиліттями нічого не буде відбуватися – це нікого не схвилює ані в Берліні, ані в Парижі, ані тим більше у Вашингтоні.

Потрібно зрозуміти, що історичний процес розпаду імперії, одним з фрагментів якого стало відокремлення України і її державність, дійсно гарантує існування нашої незалежної держави. Але він не гарантує ані територіальної цілісності цієї держави, ані її цивілізаційної спроможності, ані економічного успіху, ані якості політичної нації. Історичний процес гарантує нам тільки місце на карті – всього іншого ми можемо досягти тільки самі.
8
24 серпня 2019 11:43:20
Після президентських і парламентських виборів 2019 року тим українцям, хто замислюється про майбутнє нашої державності, варто задатися не питанням, коли Україна стане схожа на Польщу чи Румунію, а питанням, як нашій країні не повторити долю Боснії – перспектива не здається такою вже нереальною, а своїх Мілорадів Додиків у нас хоч греблю гати. Формально результати виборів зафіксували небачену національну єдність навколо фігури колишнього коміка Володимира Зеленського і спішно створеної під його ім'я віртуальної політичної партії, яка контролює сьогодні український парламент.

Фактично соціологія констатує, що через п'ять років після початку війни з Росією українські громадяни все ще розділені по найголовнішому питанню існування держави – відношенню до колишньої метрополії і – найголовніше – тієї цивілізації, яку вона уособлює, «русскому миру». Як і раніше мільйони українців голосують за відверто проросійські партії – і якщо згадати, що велика частина традиційно проросійського електорату залишилася по той бік лінії розмежування і адміністративного кордону з Кримом, можна реєструвати збереження розколу, що намітився ще 1994 року, коли президентом України було обрано першу «людину з народу», Леоніда Кучму. І хоча кількість людей, які хотіли б, щоб самостійна Україна дійсно існувала – і не в тіні Росії і «русского мира» – постійно зростає, для багатьох з цих людей питання формування самостійної української ідентичності є питанням вторинним у порівнянні з питаннями економічного добробуту та вирішення соціальних проблем.

Багато хто з цих людей як і раніше сприймає Україну як годівницю, а не як національний притулок і зовсім не здатній зрозуміти, що без чіткого усвідомлення самого сенсу будівництва держави вона перетворюється на мертвонароджену дитину. А багатьом нашим співвітчизникам взагалі не потрібна ніяка держава, вони сприймають її як прикру перешкоду, що заважає їм жити. Так, ці люди не є союзниками «русского мира», але є адептами українського хутора – і готові безтурботно жити за будь-якої влади, що встановиться на українських землях. Власне, як це і було тут протягом століть.
9
24 серпня 2019 11:41:25
​В Україні потрібно жити без зневіри
Кілька днів тому один з найбільших шанувальників Володимира Путіна на Балканах, член президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додик повідомив про необхідність розділу цієї колишньої югославської республіки на три окремі держави. Заява Додика виглядає, звичайно ж, блюзнірською спробою ініціювати новий переділ кордонів на півдні Європи. Але ніхто не зможе заперечити проти його головної тези – держава в Боснії і Герцеговині не працює і не розвивається.

Причин, які пояснювали б цю поразку, можна знайти безліч – соціалістична спадщина, нерозвиненість і архаїчність економіки, корупція, шок недавньої кровопролитної війни... Але все ж найголовніше – Боснія і Герцеговина виявилася не важливою для народів, які живуть на її території. Вона стала непотрібною державою.

Коли міжнародні посередники взялися за врегулювання ситуації, яка склалася в Боснії після війни, вони вирішили просто зафіксувати стан справ. Результати етнічних чисток, проведених збройними формуваннями Республіки Сербської – її бойовики фактично вигнали з контрольованої території мусульман і хорватів. Політичний і військовий союз, який склався між мусульманами і хорватами. Необхідність зберегти єдність Боснії, щоб не створювати прецедентів нових територіальних переділів.

Цей підхід нікому не допоміг. Після Дейтонських угод, які зупинили війну в Боснії і Герцеговині, трапилися і Косово, і визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії, і Крим. Ну а сама Боснія стала перетворюватися на державу, якої немає. Сербам вона не потрібна тому, що вони розглядають перебування в Республіці Сербській як підготовку до возз'єднання з Сербією. Хорвати і раніше зорієнтовані на Хорватію, при цьому законодавство країни складено таким чином, що вони не можуть розраховувати на адекватне представництво в керівництві спільної країни, «за них» фактично голосують мусульмани. Для мусульман-боснійців Боснія – природний притулок їхньої ідентичності. Але якщо на протязі десятиліть в цьому притулку не відбувається нічого, що обіцяло б йому реальні перспективи, чи станете ви цінувати і будувати таку країну? Або віддасте перевагу зітхати по ній з відносно ситої еміграції – еміграції, в якій у вас до того ж не буде ніяких проблем з сусідами, яких ваша держава не цікавить, а ваша ідентичність здається вигадкою і примхою?
12
25 липня 2019 13:47:10
..Обрання президентом України недосвідченої людини, на яку можна буде чинити спільний тиск - справжнє вікно можливостей для тих, хто хоче позбутися українських проблем...

Неформальний лідер проросійських сил в Україні Віктор Медведчук хоче заманити нового президента країни Володимира Зеленського в пастку, з якої буде не так легко вибратися
Медведчук вважає, що фракції партії президента "Слуга народу" і проросійської "Опозиційної платформи" можуть об'єднатися для створення конституційної більшості і надання окупованим районам Донецької і Луганської областей особливого статусу.

Зеленському буде не так просто проігнорувати цю пропозицію Медведчука з однієї простої причини: і сам президент, і його соратники постійно говорять про необхідність виконання Мінських угод. Якщо для попередньої адміністрації Мінські угоди були у першу чергу пасткою для Росії і її симпатиків в Європі, бо ж дозволяли продовжувати санкції проти агресора, то для Зеленського Мінські угоди можуть виглядати вирішенням проблеми.

З такою версією Мінська згодні і західні країни, головна мета яких - припинення конфлікту і відновлення повноцінного економічного співробітництва з Москвою. Обрання президентом України недосвідченої людини, на яку можна буде чинити спільний тиск - справжнє вікно можливостей для тих, хто хоче позбутися українських проблем.

Тому Захід буде спонукати Зеленського знайти можливості для схвалення законів, які нададуть Донбасу особливий статус, амністують російських найманців і створять умови для їхньої інкорпорації до української влади. Голоси для такої ревізії українських національних інтересів можна знайти, тільки якщо об'єднатися з Медведчуком. Про що колишній голова президентської адміністрації і каже президенту Зеленському та його оточенню.

Однак союз між "Слугою народу" і Медведчуком остаточно переконає патріотичні сили країни - навіть тих, хто покладав надії на Зеленського та його партію - що мова йде про повноцінну перемогу сил реваншу. І що "Слуга народу" - всього лише декорація, за якою ховаються Путін і Медведчук.

Це створить абсолютно нову політичну ситуацію в країні. Але Путіну потрібна саме така ситуація. Йому не потрібні закони про особливий статус Донбасу і амністії, тому що він не збирається передавати Україні контроль над окупованими територіями і припиняти війну - які б ілюзії з цього приводу не мали б українські громадяни і сам Зеленський.

Путіну і Медведчуку потрібен хаос, реальний конфлікт в країні - що допоможе збільшити, а не зменшити розміри території, яку контролює в Україні Кремль.

Союз "Слуги народу" і "Опозиційної платформи" може цей хаос забезпечити.
13
2 липня 2019 14:09:13
Анатолий Бережной:
Андрей Шкиль после победы януковича уехал во Францию, где сейчас возглавляет украинскую диаспору. Он сообщил, что Зеленский знал при встрече с Макроном, что ПАСЕ вернёт Россию. При этом была договорённость с Зеленским, что возвращают моряков в обмен на возврат России в ПАСЕ, отсутствие претензий Украины в международном суде по поводу их задержания.

Россия была готова отдать их, в обмен на признание Украиной вины. Это бы подмочило репутацию Украины среди стран Европы. Зеленскому на фоне провала за месяц перед выборами нужен был пиар в виде возврата моряков на любых условиях. Но помешал Климкин. Сегодня также Курт Волкер подтвердил, что предложение России было ловушкой с целью дискредитации Украины.
П. С. Самое важно, что Зеленский держал в тайне договорённость от МИДа и своего народа.

14
2 липня 2019 11:18:30
- Между прочим, впервые в Украине царит внутренняя гармония.

Никаких ходульных и искусственных конструкций.

Впервые Украина равна самой себе.

Впервые у власти - полные копии своего наріда.

Т.е. махровые рагульные долбоебы.

Никто больше не тянет за уши в прогресс.

Впервые Украина стала тем, что она есть - дурноватая полуватная Диканька, запутавшаяся в пахучем селянском адъюлтере. «Сваты».

Кто автор этой гармонии?..

Все (тоже - гармония).

Долбоебы-журналисты, вообразившие, что «стандарты» - выше гражданства, и которые радостно кудахтая, разваливали то немногое, что было сложено.

Долбоебы - «интеллектуалы», которые запутались в постромках «либерализма» и «рынка» и при этом, одновременно, восхищаются Китаем.

Долбоебы-бизнесмены, которым «...экономика важнее, чем война».

И долбоебы все вместе, решившие, что «политики - слуги народа» и «предоставляют народу услуги».

Вы не только Зеленского жрете, мудаки.

Себя.

Вы наплевали на могилы тех, кто лёг, чтобы не дать вас снова загнать в хлев.

Каждый день плюете.

Кушайте, кушайте. Кушайте.

Вам надо наесться себя до рвоты, а потом некоторое время пожить ещё в блевотине.

А то нескольких столетий не хватило.

16
5 червня 2019 22:49:01
Рішення про економічну блокаду окупованих районів Донбасу не було ініційовано українською владою, яка тоді побоювалася економічних проблем не тільки для самих окупованих територій, а й для решти України.  Воно стало підсумком багатоденного протистояння патріотичної громадськості та влади, постійних звинувачень у «торгівлі на крові», які лунали в ефірі телеканалів, що підтримують сьогодні нового президента Володимира Зеленського з вуст представників політичних сил, які підтримують сьогодні Володимира Зеленського і звинувачують стару владу у збагаченні на війні.
 Так що ж закінчилося сьогодні ввечері - кров, патріотизм, нажива або сумління?  Де ж гнівні вигуки патріотів, де ж спеціальні ефіри телеканалів?  Де це все?  Або Порошенку не можна «торгувати на крові», а до рук Зеленського кров убитих українських солдат не прилипає?  Або 2017 року для того, щоб зупинити цю торгівлю, можна було організовувати незаконну по суті блокаду на лінії розмежування, а 2019 року можна просто аплодувати і радіти?  Чому вони всі мовчать?  Що за огидний сеанс псеводопатріотіческ ого стриптизу?
 Ми, порядні люди в цій країні, виявилися лише тонким прошарком між тими, кому наплювати на Україну і тими, хто картинно рве на собі вишиванки, коли за це можна отримати політичні дивіденди і просто дивіденди.  І тих, і інших об'єднує одне - жага до наживи.  Просто дуже хочеться грошей.  І їм абсолютно все одно на чому заробляти - на війні так на війні, на мирі, так на мирі, на боротьбі з «торгівлею на крові», так на боротьбі, на схваленні «торгівлі на крові» - так на схваленні.  У одних немає мізків, у інших - совісті.
 Так вони продадуть і честь України, і саму Україну.  І навіть не помітять цього.
18
3 червня 2019 15:29:36
Есть ли из этой ситуации выход? Для современных поколений украинцев его не существует. Они могут либо продолжать сопротивляться российской агрессии, рассчитывая на ослабление того, что осталось от империи либо на ее историческую усталость от «украинского вопроса» – либо согласиться на присоединение своих территорий к России в том или ином виде. Но поскольку в украинском обществе нет ни национального, ни регионального консенсуса ни по тому, ни по другому вопросу Украина в ее нынешнем виде так и будет биться в судорогах ближайшие десятилетия: власть, готовую сопротивляться Кремлю, будет сменять власть, готовая сотрудничать с Москвой, потом опять будет приходить власть, готовая к сопротивлению – и так вплоть до прихода периода «исторической усталости» и даже краха России или же до куда более глубокого и масштабного раскола самой Украины на части, одна из которых окончательно определится со своим европейским выбором, а другая решит остаться в единстве с бывшей метрополией.
19
3 червня 2019 15:29:29
У войны всегда есть главная цель, под которую затем подстраивается и экономика, и контрабанда, и мародерство, и грабеж. И эта главная цель – у того, кто начал войну, а не у того, кто обороняется. У того, кто обороняется, цели появляются тогда, когда он начинает выигрывать. До этого же времени ему нужно просто выжить и хотя бы освободить собственную территорию.

Так вот очень важно понять, какой является главная цель того, кто войну начал – Путина. И эта главная цель очень проста и не меняется в Кремле даже не с 2000 года, а с 1991 года. Эта цель – преодоление последствий «геополитической трагедии» ХХ века, развала Российской империи, притворявшейся последние десятилетия своего существования Советским Союзом. Борис Ельцин искренне считал СНГ зародышем нового союзного государства. Анатолий Чубайс говорил о «либеральной империи». Владимир Путин решил, что дрейф российских территорий – а для Кремля и Украина, и Беларусь, и даже страны Балтии именно российские территории – нужно останавливать, пока интеграционное пространство Запада не подобралось окончательно к российским границам в виде ЕС и НАТО и не поставило бы точку на плане возрождения империи или не сделало бы этот план осуществимым только с помощью большой войны.

Если ты не хочешь большой войны, ты начинаешь маленькие войны. Так и поступил Путин, когда развязал войну на Донбассе.

Эта война может завершиться только тогда, когда в Кремле убедятся, что проекту будущей интеграции украинских территорий в общеимперское пространство больше ничего не угрожает, что силы, которые выступают за независимость и суверенитет Украины и ее вступление в НАТО и ЕС окончательно маргинализированы, что большинство украинцев готовы, условно говоря, стать россиянами или подданными россиян. Пока же война на Донбассе содействует ослаблению украинской государственности, отдаляет возможность структурной интеграции Украины в западное сообщество и содействует хаосу в стране, она будет продолжаться. Потому что с путинской точки зрения это – «правильная война».

Но тут есть еще один очень важный вопрос – а может ли сам российский президент «просто перестать стрелять»? Ну, например, ради снятия санкций, ради договоренностей с Трампом, ради поддержки пророссийских и коллаборационистски х сил в Украине? Теоретически такой поворот событий не исключен. Путин может перестать стрелять – но не уйти с Донбасса – чтобы активизировать процесс сепаратных переговоров украинских руководителей с «лидерами народных республик» и улучшить собственное положение с Западом. Но, перестав стрелять, он столкнется с известным украинским феноменом – равнодушием большинства населения страны к тому, что будет дальше происходить с оккупированными территориями и на оккупированных территориях.

Для большинства украинцев приоритетным является именно прекращение войны, а вовсе не восстановление территориальной целостности как таковой. И как только обстрелы прекратятся, о Донбассе просто забудут – как, между прочим, уже забывают о Крыме. Как Крым и его аннексия сейчас не оказывает никакого реального влияния на политические процессы в Украине, так не будет оказывать никакого влияния «мирная» оккупация Донбасса. Но при этом аннексия и оккупация не позволят коллаборационистски м силам встать во весь рост и броситься в российские объятия. Путин от прекращения эскалации не получит ничего ощутимого – Украина фактически избавится от войны, но не станет контролируемой им территорией.

И поэтому даже если он на какое-то время перестанет стрелять, то вынужден будет возобновить войну, причем на более обширном участке украинской территории, в этом смысле временная деэскалация обязательно приведет к куда более широкой эскалации в ближайшем будущем.
20
3 червня 2019 15:26:39
Слова нового украинского президента Владимира Зеленского о том, что для прекращения войны на Донбассе «нужно просто перестать стрелять», еще долго будут оставаться одним из главных лозунгов его предвыборной кампании. Но что в этих словах самое важное – они отражают не только и не столько убеждения самого Зеленского и его окружения, сколько внутреннюю уверенность большинства украинских граждан о том, что для окончания войны достаточно просто перестать стрелять и, конечно же, обогащаться на войне. И что продолжающаяся война – одна из главных ошибок бывшего президента страны Петра Порошенко и главное его неисполненное обещание.

С этим убеждением сталкиваешься сплошь и рядом – от социологических опросов до телевизионных эфиров. И понятно, что именно прекращения войны ожидают украинцы от своего нового президента. Но может ли это произойти?

Скажу сразу, что совершенно не собираюсь опровергать саму постановку вопроса о том, что прекращение военных действий и обогащения на войне не может содействовать деэскалации. Однако всегда важно понять, заинтересованы ли в таком развитии событий обе стороны. Стоит напомнить, что это не украинские войска стоят на российской территории, а российские – на украинской. И именно российская сторона сформировала в оккупированных районах Донбасса армейские корпуса, главной задачей которых является недопущение восстановления территориальной целостности Украины.

Когда Петр Порошенко был избран президентом страны, еще существовала иллюзия, разделяемая не только большой частью населения, но и политической и военной элитой страны. Эта иллюзия базировалась на том, что Россия не осмелится применить в материковой части Украины свои регулярные войска (хотя непонятно было, почему, в Южной Осетии и Крыму же применила) и поэтому главное, что нужно сделать – собрать достаточно сил для разгрома «добровольцев» и наемников. Сейчас такой иллюзии у политической и военной элиты уже нет, ясно, что в случае проведения Украиной военной операции Россия будет готова к использованию своих вооруженных сил и что ради этого она, собственно, и сохраняет мощную группировку устрашения на российско-украинской границе. Но по мере того, как такая иллюзия уменьшалась у лиц, принимающих решения, она усиливалась у большей части населения.

А России она, вне всякого сомнения, выгодна – прежде всего с геополитической точки зрения. Мотивы обогащения на войне, впрочем, я тут тоже не стану отрицать. Обогащение на войне, при всей его неприглядности и аморальности – естественное следствие самой войны, именно поэтому вообще возникло слово «мародер», именно поэтому за войсками всегда шли экспедиции грабителей, именно поэтому солдатам отдавали города на разграбление, именно поэтому «бедные» победители беспощадно грабили «богатых» побежденных, именно поэтому советские генералы, офицеры и солдаты вывозили из оккупированной Германии столько, сколько возможно было вывезти – от вагонов до чемоданов, именно поэтому пьеса Брехта «Мамаша Кураж» – куда более значительное произведение мировой драматургии, чем любые патриотические сочинения. Но ведь Красная Армия пришла в Германию не для того, чтобы ограбить немцев, а в ответ на агрессию Рейха. А Рейх напал на СССР, а перед этим на европейские страны не для грабежа как такового, а для расширения жизненного пространства для немцев, правда?
22
29 травня 2019 16:15:42
Де ж воно таке тугодумне виіскалось.

"Пазвольтє, как он мог служить в очісткє.."
23
29 травня 2019 15:59:03
Володимиру Путіну просто повезло зі стрімким зростанням нафтових котирувань - якби їх не було, ми насилу згадували б сьогодні ім'я наступника Єльцина, а Росією давно вже керував би зовсім інший політик.  І не обов'язково, що один і той самий. Але нафта зросла у ціні, чиновники будували собі розкішні палаци і ділилися доходами з люмпеном.  Крим і Донбас були усього лише приємним бонусом - адже тим, хто нічим реально не зайнятий, приємно усвідомлювати ще й власну велич.

Але тепер, коли доходи росіян з кожним днем ​​падають - і будуть падати аж до остаточного краху сусідньої держави - популярність Путіна тане на очах.  Нікому більше не цікаві ані Крим, ані Донбас, ані Грузія, ані інші дурниці путінського режиму.  Всім потрібна "халява". А її немає.  начить, такий Путін росіянам не потрібен.

Але я думаю не про Путіна - адже криза в Росії є неминучою і закладена в саму структуру державності сусідньої країни. Я думаю про людину, яка кілька тижнів тому перемогла на українських президентських виборах з "путінським" результатом. Чи розуміє Володимир Зеленський, що його електорат і електорат Володимира Путіна - це один і той самий електорат. Так, прихильникам нового президента буде приємно, якщо він кого-небудь посадить і буде говорити про нові обличчя і боротьбу з корупцією, якщо він переїде до нового офісу і буде хамити парламенту. Але головне, що об`єднує всіх цих людей - ковбаса. Тобто стрімке підвищення рівня життя.

Зеленський може відмовитися від співпраці з МВФ, щоб створити видимість соціальних преференцій - але це призведе до зубожіння його електорату. Зеленський може продовжити співпрацю з МВФ - але це призведе до невдоволення його електорату. Ще Зеленський може відкрити нафтове родовище де-небудь у Полтавській області, розплатитися з боргами, підвищити українцям зарплати і пенсії, створити клас споживачів державної ренти. Тобто зробити все, що зробив Путін. Але це тільки якщо родовище буде відкрито. Без родовища нового президента очікує тільки стрімке падіння рейтингу, розчарування електорату, крах надій, втрата влади.

Якщо Володимир Зеленський, його прихильники і шанувальники не вірять в такий прогноз, нехай вони уважно ознайомляться з путінської соціологією. У всіх популістів цього світу одна доля.  Їхні режими або руйнуються, або стають жорстокими диктатурами.
24
29 травня 2019 15:58:51
На президентських виборах у березні 2018 року Володимир Путін отримав 72 відсотки голосів виборців. 25 травня Всеросійський центр вивчення громадської думки повідомив про падіння рейтингу довіри президенту Путіну до історичного мінімуму - до 31,7 відсотка. Що ж сталося з популярністю авторитарного правителя?

Адже Крим досі російський, Кремль протистоїть Заходу і демонструє громадянам, що Росія - велика держава.  Телебачення, як і раніше контролюється державою і несе всяку ахінею про велич Путіна і його режиму. А громадяни не дуже задоволені.

Секрет є простим.  Путін - класичний політик-популіст, саме завдяки цьому сім'ї Єльцина і олігархам 2000 року вдалося привести мало кому відомого чиновника на посаду президента Росії. Однак популярність популіста пов'язана перш за все із його готовністю годувати патерналістський люмпенізований електорат. Не буде ковбаси - не буде любові.

Володимиру Путіну просто повезло зі стрімким зростанням нафтових котирувань - якби їх не було, ми насилу згадували б сьогодні ім'я наступника Єльцина, а Росією давно вже керував би зовсім інший політик.  І не обов'язково, що один і той самий. Але нафта зросла у ціні, чиновники будували собі розкішні палаци і ділилися доходами з люмпеном.  Крим і Донбас були усього лише приємним бонусом - адже тим, хто нічим реально не зайнятий, приємно усвідомлювати ще й власну велич.

На президентських виборах у березні 2018 року Володимир Путін отримав 72 відсотки голосів виборців. 25 травня Всеросійський центр вивчення громадської думки повідомив про падіння рейтингу довіри президенту Путіну до історичного мінімуму - до 31,7 відсотка. Що ж сталося з популярністю авторитарного правителя?
Адже Крим досі російський, Кремль протистоїть Заходу і демонструє громадянам, що Росія - велика держава.  Телебачення, як і раніше контролюється державою і несе всяку ахінею про велич Путіна і його режиму. А громадяни не дуже задоволені.

Секрет є простим.  Путін - класичний політик-популіст, саме завдяки цьому сім'ї Єльцина і олігархам 2000 року вдалося привести мало кому відомого чиновника на посаду президента Росії. Однак популярність популіста пов'язана перш за все із його готовністю годувати патерналістський люмпенізований електорат. Не буде ковбаси - не буде любові.
26
27 травня 2019 15:46:49
Новий начальник Генштабу генерал Руслан Хомчак вже встиг заявити, що посилати кораблі в Керченську протоку було не можна, тобто по суті, поклав відповідальність не на російську сторону, яка влаштувала піратський акт в протоці, а на українське керівництво, яке діяла відповідно до норм міжнародного морського права (знову-таки , якщо погодитися з рішенням трибуналу ООН).

І це, звичайно, не обмовка генерала і не випадкові висловлювання політиків. Це дійсно підготовка до капітуляції. Її логіка дуже проста: якщо на Росію не можна впливати за допомогою міжнародного права, а війну потрібно припиняти «будь-яким шляхом», то залишається тільки здатися на російських умовах.

І якщо така капітуляція України Зеленського відбудеться, ми знову переконаємося в тому, що знали з кінця 30-х років минулого століття: коли агресор порушує норми міжнародного права, а світ не може його зупинити, жертва агресії рано чи пізно стає його добровільної здобиччю – під радісні оплески свідків її зникнення з політичної карти світу, та й багатьох жителів самої демонтованої держави.

Правда, потім починаються інші, куди більш страшні війни – що неминуче в умовах, коли міжнародне право перестає працювати. Але це вже наступний акт трагедії.
27
27 травня 2019 15:45:50
Реакція Російської Федерації на рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права, що зобов’язав Москву звільнити захоплені в ході конфлікту в Керченській протоці кораблі і їх екіпажі, стала цілком передбачуваною. У той час як в Києві говорили про переконливу дипломатичну перемогу, МЗС Росії заявив, що юрисдикція трибуналу не поширюється на простір Азовського моря і Керченської протоки.

Росія не брала участь в засіданнях Міжнародного трибуналу ООН з морського права саме з цієї причини, а в засіданнях арбітражу, який буде розглядати російсько-український конфлікт по суті, збирається брати участь з однією-єдиною метою: щоб довести, що арбітраж не має права виносити будь-які рішення. Тому навіть якщо припустити, що через кілька років Росія програє арбітраж, це її аніскільки не потурбує.

Посол України в Німеччині Андрій Мельник назвав рішення Міжнародного морського суду історичним. І в цій оцінці він має цілковиту рацію: вперше в новітній історії продемонстровано, що країна може без особливих проблем для себе ігнорувати міжнародне морське право і у світової спільноти немає ніяких серйозних важелів впливу на неї. У Києві кажуть, що наполягатимуть на нових, «гамбурзьких» – за назвою міста, в якому працює трибунал – санкції проти Росії, якщо вона не буде виконувати рішення суду. Але після обрання новим президентом України колишнього шоумена Володимира Зеленського, який говорить про прагнення скоріше закінчити війну з Росією, Захід готується не до посилення, а до ослаблення санкцій.

І навіть якщо уявити собі, що нові санкції будуть дійсно введені – чи змусить це Росію відмовитися від свого бачення ситуації в Керченській протоці?

Адже справа, в кінці кінців, не в самій цій ситуації, а саме в міжнародному праві як такому. Суть міжнародного права насамперед у повазі до нього самих держав, а не тільки в можливостях тиску на них. Росія була однією з країн-підписантів Будапештського меморандуму, гарантом територіальної цілісності України, що не завадило їй напасти на цю країну і анексувати Крим. При цьому в Москві продовжують вважати, що не порушили Будапештський меморандум, як не порушили і російсько-українські угоди, в яких було зафіксовано визнання обома країнами територіальної цілісності один одного. «Тому що Крим – наш».

Точно так же Росія не визнає юрисдикції Міжнародного морського суду на тій підставі, що акваторія Азовського моря і Керченської протоки – внутрішні води Росії і України, отже, міжнародне морське право на них не поширюється. На якій підставі у внутрішніх водах Росії і України можна затримувати українські судна, відповіді немає, тому що діє зовсім інша логіка – логіка вседозволеності.

Світовій спільноті поки що не вдалося за допомогою санкцій впливу змусити Росію змінити свою політику, а велика частина українського суспільства «втомилася від війни» і морально готова до капітуляції перед колишньою метрополією.

Цей запит на капітуляцію вловила нова влада. Новий президент Володимир Зеленський і глава його адміністрації Володимир Богдан вже говорять про якийсь референдум або опитування, яке дозволило б українській владі піти на прямі переговори з Кремлем.
29
22 травня 2019 09:50:29
Ведь история АПС и ее лидеров – не игрушка. Основатель этой партии Антон Райнтайллер был не просто членом НСДАП, но занимал высокие должности в нацистской администрации. Его преемник Фридрих Петер дослужился до оберштурмфюрера в Ваффен-СС, куда пошел добровольцем – его разоблачение Симоном Визенталем стало причиной одного из самых серьезных политических кризисов в австрийской истории. Родители Хайдера – члены НСДАП, сам Хайдер, учившийся фехтованию, назвал манекена, на котором он отрабатывал удары, Визенталем. Его карьера – уже на посту главы Каринтии – чуть было не прервалась, когда он заявил о преимуществе политики Третьего Рейха перед актуальным правительством Австрии. Хайдер тогда даже ушел в отставку, но ненадолго. Штрахе до начала карьеры в АПС поддерживал постоянные контакты с «настоящими» неонацистами. Ну и что делает Путин среди такой публики?

Все дело в том, что Путину совершенно не важно, кого финансировать – ультраправых или левых радикалов, ревнителей «семейных ценностей» или сторонникам толерантности и антиглобализма, тем более, что и те, и другие никакие ценности ни в грош не ставят, а просто зарабатывают деньги на наивности и косности собственного электората. У Кремля есть простая и ясная цель – развал Европы. В Москве уверены, что крах ЕС приведет к восстановлению сферы российского влияния и возвращению «отобранных американцами» после развала СССР стран их «законному владельцу». Но пока существует НАТО, пока существует Евросоюз – рассчитывать не на что. А популисты, ультраправые, левые радикалы содействуют развалу и хаосу – поэтому им надо помогать. Тем более, что сам Евросоюз с большим трудом реагирует на реальные вызовы, что проявилось и в истории с миграционным кризисом, и в ситуации с Каталонией, и после нападения России на Украину. И всюду, где реакция запаздывает или оказывается ошибочной, влезает Кремль.

В Украине, конечно же, тоже так. Было бы ошибочным считать, что Путин будет содействовать только откровенно пророссийским силам. Нет, Путин будет помогать каждому, чьи действия приводят к хаосу и деморализации населения, к деградации политической культуры и распаду государства. Потому что только так можно достичь реализации простого плана – вернуть всю Украину в сферу российского влияния, либо же откусить от ее территории восток и юг, а в оставшейся части создать марионеточный режим под патриотическими лозунгами. И не нужно думать, что если австрийские политики могут быть так циничны и неразборчивы, то наши – нет. Про многих можно показать такое кино, что Штрахе отдыхает.

И да, это программа «возвращения» Украины совпадает с программой «возвращения Европы» и является необходимым пунктом возрождения Советской империи. И это именно тот процесс, в котором мы живем – империя агонизирует, но пытается собрать все силы для того, чтобы возродиться и вернуть утраченное.

Мы приближаемся к кульминации этого процесса – по крайней мере, у нас.
30
22 травня 2019 09:48:52
Кремль и хаос
Йорг Хайдер, фактический основатель современного правого движения в Австрии, вернувший Австрийскую партию свободы к «ценностям» традиционного ультраконсерватизма, погиб в автомобильной катастрофе близ Клагенфурта 11 октября 2005 года. Хайдер к тому времени был уже лидером другой партии – Альянса за будущее Австрии, но оставался главой местного самоуправления Каринтии – ехал со скоростью 142 километра в час, чтобы успеть на день рождения любимой матери. Возникал, впрочем, вопрос, почему он так спешил и для чего напился. Бульварные газеты на этот вопрос ответили: после ссоры со своим другом Хайдер, этот поборник семейных ценностей и нравственной чистоты, залечивал горе в гей-клубе столицы Каринтии – что, впрочем, случалось не так уж и часто, потому что гей-клубом Хайдеру служила молодежная организация собственной партии.

Разумеется, однопартийцы Хайдера с негодованием опровергли всю эту чудовищную клевету, однако настоящим испытанием для них стали не газетные публикации, а интервью, которое дал близкий друг погибшего и его преемник на посту лидера Альянса Штефан Петцнер, который тогда, ввиду отсутствия на политической арене нынешнего федерального канцлера страны Себастьяна Курца, исполнял еще и роль политического вундеркинда. 27-летний на тот момент Петцнер оплакивал Хайдера как главного человека своей жизни и не оставил ни у кого сомнений в сути отношений между партнерами и осведомленности супруги Хайдера об этой сути. В результате Петцнера пришлось сместить с должности главы «партии ценностей», а главным приобретателем политических дивидендов в связи с кончиной «иконы» ультраправого движения Европы оказался совсем другой человек – лидер Австрийской партии свободы Хайнц-Кристиан Штрахе, который тоже долгое время, еще до Петцнера, считался фаворитом и верным учеником Хайдера. Альянс Хайдера быстро утратил популярность, АПС вновь стала единственной сильной ультраправой партией страны, а Штрахе – новой иконой ультраправого движения Европы. Нужно понимать, что именно австрийские ультраправые были первыми, кто пришел к власти в Европе, вошел в правительственную коалицию еще до успехов всяких там Нацфронтов Ле Пенов во Франции и Лиг Севера в Италии. Они еще были маргиналами, а у АПС были свои министры, даром что партия была основана бывшими членами НСДАП и офицерами вермахта.

Пройдет всего 11 лет после гибели Хайдера и Штрахе сам станет фигурантом громкого скандала, и тоже отчасти интимного. На видео, которое стало достоянием немецких медиа, вице-канцлер Австрии рассказывает «племяннице российского олигарха» о своих политических возможностях и скандальных похождениях других австрийских политиков. А заодно обсуждает возможности финансирования собственной партии и покупки для нее одной из главных бульварных газет страны.

Видео буквально уничтожило и Штрахе, и коалицию консерваторов с ультраправыми, и нынешний состав австрийского парламента. И это при том, что о связях Кремля с австрийскими ультраправыми было известно давно, никто этих связей не то чтобы не скрывал – Путин лично приезжал потанцевать на свадьбе министра иностранных дел Австрии Карин Кнайсль, которая была выдвинута на этот пост по квоте АПС. Да, доказательств финансирования не было. А танец был

И тут возникает простой вопрос – а что Путин делает среди людей, которые генеалогически связаны с национал-социализмом? Путин, этот создатель идеологии «победобесия», постоянно эксплуатирующий мифологию победы в Великой Отечественный? Путин, который бегает на акции «Бессмертного полка» с портретом собственного отца?
32
21 травня 2019 14:04:59
У Пороха дійсно діабет і достатньо нелегкої форми.
Не розумію - навіщо дорослій і напевно все ж розумній людині влаштовувати такий "балаган"?
Що це дає?
33
21 травня 2019 11:20:08
Віталій Портников: Неповага до закону - дорога до краху
 
Сьогодні президент Володимир Зеленський підпише указ про проведення дострокових парламентських виборів
Не є таким важливим, на що саме він буде посилатися в цьому указі. І сам президент, і його юристи, і його прихильники будуть прекрасно знати, що глава держави пішов на свідоме порушення законів країни і її Конституції, розтоптав право. Але вони будуть брехати самим собі, тому що так треба. І в цьому нічим не відрізнятися від росіян, які теж прекрасно знають, що їхні війська знаходяться на нашій землі, але брешуть, що «настамнет» тому що так треба.

Ба більше - опоненти цього президентського рішення, які будуть стверджувати, що глава держави порушив закон і навіть подавати до Конституційного суду, теж погодяться з ним. Воно їм потрібне. Тому що у них розгорнуті виборчі штаби, тому що у них мобілізовані виборці. Тому що їм потрібно, щоб новий президент порушив Конституцію - щоб потім, коли виборці чергового разу розчаруються в своєму кумирі і зненавидять його, позбутися Зеленського на законних підставах. Позбутися як порушника Конституції, а не просто як людини, що не виправдала ілюзій натовпу.

Так в українській історії було вже не раз і не два. Найяскравіше проявилося, коли узурпував владу Віктор Янукович. Коли незаконно створювали коаліцію у парламенті, коли за допомогою продажного Конституційного суду переписували під узурпатора Основний закон країни. І тоді все було всім зрозуміло - але прихильники Януковича, цього "сильного господарника", робили вигляд, що нічого не помітили. А опозиція була зацікавлена ​​в тому, щоб її головний ворог сам викопав собі політичну могилу. І не помилилася в розрахунках - ось тільки крах Януковича обернувся не тільки його особистою поразкою, але ще і кров'ю, війною, втратою територій і економічною катастрофою.

Зараз все буде приблизно так само. Успіх буде куватися приблизно тими ж людьми і їхніми учнями - спочатку за допомогою порушення Конституції отримають слухняний парламент, потім за допомогою Конституційного суду скасують закон про люстрацію і забезпечать реванш "справжніх" професіоналів. І країна повернеться до 2010 року, щоб потім - тільки набагато швидше, ніж в недавньому минулому - повернутися у 2013-й.

Порушення Конституції, неповага до права - і це те, що українці ніяк не можуть зрозуміти - це завжди дорога до політичної, соціальної та економічної катастрофи. Україна вже на цьому шляху. Одні готові до реваншу, інші з цікавістю спостерігають, як їхні опоненти-тріумфатори риють собі нову політичну могилу поблизу від могили Януковича. Але в результаті багаті стануть ще багатшими, а бідні - ще біднішими. В результаті будуть надовго втрачені шанси, які з'явилися завдяки Майдану 2013-2014 років. В результаті будуть нові трагедії, нові поразки, нові катастрофи. В результаті країна знову опиниться в глухому куті, з якого не зможе вибратися.

У глухому куті тому, що неможливо побудувати диктатуру там, де немає грошей для задоволення запитів юрби. І неможливо побудувати демократію там, де немає поваги до закону.
35
20 травня 2019 21:01:37
  265 дописів за чотири роки.
  Який сенс сперечатися з чиїмось анонімним аватаром? ;o  B-)
І що?
на ФУПі необхідно жити?
Пояснюю.
 Як співрозмовник має цікаву думку, як дослухається до аргументів, надає протилежні - тоді відбувається спілкування.
 Як "радіоточка" тупо пуляє набором гасел - не бачу сенсу сперечатися. ;)

Ваша манера спілкування дуже "надихаюча"  :laugh:
36
20 травня 2019 16:26:47
  Тож тупо прикидуєтесь дурником?
  Сподіваєтесь на чоколядку? :lol:
Аргументи відсутні, переходимо на особистості?  вельми розумно
  265 дописів за чотири роки.
  Який сенс сперечатися з чиїмось анонімним аватаром? ;o  B-)

І що?
на ФУПі необхідно жити?
37
20 травня 2019 16:08:16
Гострого розуму чи "турботи за суспільство"?  :pooh_lol:
дотепно  ;)
  Тож тупо прикидуєтесь дурником?
  Сподіваєтесь на чоколядку? :lol:

Аргументи відсутні, переходимо на особистості?  вельми розумно
38
20 травня 2019 15:36:45
Так, напевне і серед нас будуть люди, для яких те, що відбувається,  нічим не відрізняється від кінофільму - олігархи, які отримають повний доступ до решти ресурсів країни, політики, які вже зрозуміли, що потрібно змагатися в популістських ініціативах, просто пройдисвіти, які будуть намагатися бути ближче до нової влади і грошових потоків.

Але для всіх інших, для України це буде аж ніяк не кіно.
Он уже пару дней назад писал, что "пройдисвітам" не удасться пристроиться, т.к. сломалась традиционная система доступа к корыту...

Так, писав:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2758361304190252&id=100000492281540
39
20 травня 2019 15:32:08
  По суті шоколадний жополиз.
  Але гострий розум дозволяє це приховувати за "турботою за суспільство". ;)
Аргументуйте
Я за весь час, що читаю Портникова такого не помітила
Гострого розуму чи "турботи за суспільство"?  :pooh_lol:

дотепно  ;)
40
20 травня 2019 15:29:11
  По суті шоколадний жополиз.
  Але гострий розум дозволяє це приховувати за "турботою за суспільство". ;)
Аргументуйте
Я за весь час, що читаю Портникова такого не помітила
  Вже два роки, як відвертий.
  Злам відбувся десь через півроку обрання Трампа.

Не дуже переконливо

Повна версія