[www.svobodanews.ru]

"- То есть вы хотите обратиться с парламентским запросом к генеральному прокурору России, подозревая, что какие-то деньги, благодаря деятельности этой компании «РосУкрЭнерго» неизвестно кому принадлежащие, просто уходят из государственной казны?


- Абсолютно правильно. Иначе понять, почему никакая информация не открывается, невозможно.

- Но, может быть, Украина настаивала на таком посреднике, и в другом случае сделка была бы невыгодной?


- Если у нас американцы ищут нашего министра атомной промышленности Адамова и сажают его в тюрьму из-за того, что тот украл российские деньги (бывшие американские, ставшие российскими), то почему мы-то не будем разбираться, куда ушли наши собственные финансовые ресурсы? Это первое. И второе - Украина не может диктовать российскому парламенту и российской государственной власти, на каких условиях российская государственная компания будет поставлять Украине газ. Больше того, как известно, крупные фракции Верховной рады тоже ведут самостоятельной расследование по данной проблеме. "

: Ernest_S
       Это всего лишь "там" сказано. И это всего лишь версия, причем ИмХО весьма неправдоподобная.
Статей, настолько делающих какие то выводы на домыслах я мало читал

Всю статью в четырех частях можно условно назвать-

"Мочим Смешко и Лауэра. По ходу достается несомненно Крыжановскому, прицепом Кравченко и на закуску Мороз".
Но главные лица Смешко - он и Гонгадзе убил, и Ющенко отравил, и Лауэр - его агент!      

Начнем в порядке изложения статьи

1. "Кольчуги"

Принцип Кольчуги сложнее и другой, чем написано. Кольчуга фиксирует флуктуации естественного магнитного поля неизбежно создаваемые движущимися объектами, и в этой технологии уникальна.

"Попутно заметим, что установленные в США связи помогли И.Смешко в последующем оказать содействие Николаю Мельниченко при переезде в США и получении им политического убежища, улаживании скандала с «Кольчугами», "
Ну вопервых сам Коля описывает это совсем не так, а как свой жест отчаяния в попытке спастись и подробно рассказывает как встечался с американскими представителями. Во вторых скорее всего американцы заранее знали, что никаких Кольчуг в Ираке нет. И Коля был интересен лишь тем, что если первый же контакт он начал со сдачи гостайны, то может еще что интересное можно выудить. И я уверен - все у Коли, что он знал- выудили.

2."Да и откуда у ее руководителей, в том числе Владимира Радченко или сменившего его в апреле 1998 года Леонида Деркача, могла быть информация, которой владел Игорь Смешко?"

Радченко - креатура Марчука и долго шел с ним рядом по жизни.

"С марта 1994 года - заместитель председателя Службы безопасности Украины - начальник Управления по борьбе с коррупцией и организованной преступностью СБУ. В 1994 году был назначен министром внутренних дел Украины. С июля 1995 по апрель 1998 года – глава Службы безопасности Украины. С апреля 1998 года - первый заместитель секретаря Совета национальной безопасности и обороны Украины"[press.try.md]

А с 1 февраля 2001 года и вплоть до "непоимки Мыколы в Америке" опять глава СБУ.

3. пассажи типа

"Как известно, в октябре 2003 года под патронажем партийного соратника В.Медведчука и его первого заместителя в аппарате Нестора Шуфрича было создано так называемое «Бюро журналистских расследований», в которое в числе других вошел начинавший пробовать себя в журналистике выше упоминавшийся Евгений Лауэр. "    

можно ИМХО вообще не рассматривать. Кому известно??? Откуда известно??? начинающий журналист в 2003???        

4. Инфа типа

"С Николаем Мельниченко Игорь Смешко встретился на ул. Банковой, где у него был кабинет председателя Комитета по разведке при Президенте Украины. Выпускник КВИРТУ поделился с бывшим профессором своим незавидным положением, видимо, во время последующих разговоров Мельниченко намекнул, что имеет возможность осуществлять нелегальную запись разговоров Президента и его окружения."

мало чем отличается от "заходов" Гончарова через парадный вход на Владимирской.

А ведь дальше на этих допущениях строится вся канва статьи......

как и пассаж
"Игорь Смешко дал указание взять Гонгадзе в разработку, и на его изучение был направлен Евгений Лауэр. "

5. С таблетками действительно неясно, но тот же Лауэр, если захочет - может просвятить.

6."Думаем, что не ошибемся, если предположим, что статья «Гуд бай, Украина?» была написана сотрудниками Главного управления разведки Министерства обороны Украины и через Евгения Лауэра передана для публикации в газету «Грани» за подписью Георгия Гонгадзе."

"Таким образом, можно сделать предположение о том, что в феврале 2000 года Игорь Смешко имел доступ к записям Н.Мельниченко, в это время в друзья Георгию Гонгадзе активно навязывался Евгений Лауэр. Органы милиции к слежению за Гонгадзе И.Смешко подключил позже, и об этом могут свидетельствовать следующие факты."

А дальше на основе этих предположений идет уже утверждение!!!!

----------------------------------------------

Не удивительно, что в самом низу комментарий Лауэра

"Комментарии
от Лауэра
Добавил: Гость Дата: 2006-04-15 18:05:48
--------------------------------------------------------------------------------
Написано здорово! Но... автору придется выплюнуть на пол зубы, после моих аплодисментов! Тем более, что тайн в этом мире очень мало. Назовись ты хоть Ворониным, хоть Лагерфельдом! "

----------------------------------------
ЗЫ. Действительно заставлял себя читать, поскольку натыкаясь на откровенную подтасовку фактов и супервольную интерпретацию фактов действительно имевших место, хотелось сразу бросить читать. Из фактов же ничего нового не нашел. А что в этой статье нашли Вы?  

: Ernest_S
Вау!!! Какая прелесть!!!! Практическое самодокументировани е!!!    А я раньше не видел этот ресурс. А поскольку для прикрытия лжи все же приходится писать правдивые "жареные" эпизоды, то в других аспектах тоже очень интересно.

А самодокументировани е----

[www.politbomond.com .ua]

"Вскоре план был готов, основную роль в реализации проекта должны были сыграть российские спецслужбы. Предполагалось, что Виктор Ющенко будет «нейтрализован» путём его отравления; в отношении Юлии Тимошенко Главная военная прокуратура Генеральной прокуратуры Российской Федерации возбудит уголовное дело, она будет задержана и доставлена в следственный изолятор ФСБ в Москве; Николаю Мельниченко будет предложено продать весь его аудиоархив и сделать заявление о том, что запись разговоров Президента Украины он осуществлял по заданию Евгения Марчука, который, обнаружив на записях разговор Кучмы о журналисте Гонгадзе, 16 сентября 2000 года организовал его похищение и убийство с целью обвинения в этом преступлении Президента Кучму, его смещения с занимаемой должности и передачи формальной власти в стране Премьер-министру Виктору Ющенко; 18 сентября Марчук смонтировал запись разговора в кабинете Кучмы, где прозвучала фамилия журналиста Гонгадзе, организовал бегство Мельниченко вместе со всем аудиоархивом за границу и смонтированную запись передал Морозу, который огласил её 28 ноября 2000 года"


---------------------------
Все бы здорово, но похоже нервы не выдержали у ЕКМ.
Если все остальные игроки в упомянутой цитате участвовали в выборном процессе 2004, то Марчук - нет. И подставлять его с этой точки зрения не имело ни малейшего смысла. А Тот же МММ, опустив свое тесное знакомство с Марчуком мог рассказывать уже только о Морозовском этапе!!!!!

Пропущенная в этой ветке без внимания статья в Галицких контрактах, на которую ссылался Обком (но точная ссылка жаль стерта модераторм, лень искать заново)
[www.kontrakty.com.u a]
(я как обычно буду выделять цветом то, что мне лично кажется важным)

Секрети генерала
Розмовляв Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ, фото Олександра БОРТНИЧУКА

З часу проголошення незалежності Євген Марчук обіймав важливі посади у сфері національної безпеки і, як вважають експерти, знає все і про всіх. У ситуації, коли у справі Гонгадзе, попри успіхи слідства, залишається багато незрозумілого, а майор Мельниченко продовжує народжувати сенсації, генерал Марчук як ніхто інший може прояснити, що ж відбувається насправді.

 


Плівки Мельниченка у справі Гонгадзе
Сьогодні активно дебатується можливість оприлюднення всіх записів майора Мельниченка. Як ви вважаєте, це потрібно?

— Якщо вже публікувати, то все за хронометражем. На плівках є як розмови з виразно кримінальним змістом, так і ті, в яких немає криміналу і які лише показують деяких політиків у не надто вигідному світлі. Плівки має попередньо прослухати якась офіційна установа чи спеціально створена комісія. Хтось повинен визначити, які із зафіксованих розмов містять кримінальні аспекти. Якщо це буде політичне розслідування, то за нього може взятися парламентський комітет.

Якщо ж проводити кримінальне розслідування, то справу потрібно передати до СБУ чи Генпрокуратури. З юридичного погляду має бути чітке визначення, до якого злочину той чи інший запис має відношення.

Якщо Ющенку вистачить рішучості й сили і він не завжди слухатиметься радників, то щодо значної частини того, що ми знаємо з плівок Мельниченка, безумовно, потрібно прийняти якщо не юридичне, то морально-правове рішення. Це необхідно президенту принаймні для профілактики серед членів своєї команди. Будь-яка влада незалежно від того, хто очолює країну, схильна до бюрократизації і корумпованості. В цьому плані прагнення Ющенка довести до логічного кінця історію з плівками Мельниченка є позитивом. Проте все має бути зроблено дуже чітко, професійно і у визначені терміни. Якщо слідство у таких гучних справах ведеться довго, то воно переростає в політичну кампанію і розбещує слідчих. У цьому випадку підозрюваним легко довести, що це не кримінальна справа, а політичне переслідування.

Чи варто долучати плівки Мельниченка до справи Гонгадзе?

— За законом — ні. Формально, з погляду кримінально-процесуального права, плівки Мельниченка не можуть бути долучені до справи Гонгадзе. Але слідчий, беручи на себе ризик, може прийняти таке рішення в тому випадку, якщо доказ, отриманий не передбаченим законом шляхом, допомагає розкрити злочин. Плівки Мельниченка належать до цієї категорії. Вони можуть бути долучені до справи, і це потрібно зробити. Але слідчий має виписати аргументацію і визначити, які саме плівки мають бути долучені до розкриття цього злочину. Кримінальну справу взагалі тільки на підставі плівок порушити не можна. Якщо це справа з убивства Гонгадзе, то плівки можуть бути долучені. Вони допоможуть з’ясувати причини, які спонукали до злочину, зрозуміти, як формувався задум. Хоча треба чітко розуміти, що в такому випадку слідчий має подолати два бар’єри: перший — прокурорський нагляд за законністю ведення слідства, другий — розгляд справи в суді. В обох випадках виникне проблема долучення плівок до справи. І слідчий може програти.

Хто з радників Ющенка рекомендує йому не доводити розслідування плівок Мельниченка до кінця?

— На плівках майора є персоналії, які сьогодні перебувають у владних структурах. До того ж оприлюднення записів може вилитися у своєрідну люстрацію.

Як колишній керівник СБУ скажіть, чи міг Мельниченко самостійно писати розмови Леоніда Кучми?

— Потрібно знати деталі й нюанси. Наприклад, ступінь довіри до Мельниченка в самого Кучми. Або те, як була налагоджена технологія дублювання. Відомо, що коли президента немає, то двері його кабінету відчинені і всі, хто знаходиться у приймальні, бачать, що там відбувається. За правилами хтось один зайти до кабінету не міг. У приймальні були представники президентської адміністрації, служби державної охорони і служби радіоконтролю, в якій працював Мельниченко. Існувала інструкція: до кабінету мали право заходити представники цих служб тільки втрьох. Як Мельниченку вдавалося заходити туди одному, думаю, він скоро розповість, якщо захоче.

Чому Мельниченко не хоче повертатися в Україну, адже справу проти нього закрито?

— Мабуть, він має на це причини. У нього є чимало недругів. Це не тільки фігуранти у справі Гонгадзе. Багато хто стурбований тим, що їхні гріховні розмови з Кучмою записані.

Скільки плівок залишилися неопублікованими?

— Гадаю, не всі плівки опубліковані. Інакше Мельниченко не заявляв би, що в нього є записи, які суттєво допоможуть розкрити справу Гонгадзе. Я думаю, він має на увазі нові епізоди.

Існує багато версій про організаторів касетного скандалу. На вашу думку, кому це було вигідно?

— Є ситуації, які відбуваються не тому, що це комусь вигідно, а з огляду на певні обставини. Потім їх використовують різні сили. Не думаю, що був якийсь хитрий і заздалегідь продуманий підступний план. Як на мене, мотиви, які озвучив сам Мельниченко, близькі до істини.

Є й інша площина цієї проблеми. Варто подивитися під іншим кутом: не «хто організував скандал», а «добре чи погано для України те, що сталося». Для попередньої влади це скандал. Для суспільства це не скандал, а благотворне дійство, яке допомогло громадськості побачити суть багатьох особистостей у владі, привело до зміни влади, допомогло розкрити вбивство журналіста і, можливо, сприятиме розкриттю інших злочинів. Кому все це вигідно і чи є це скандалом для нової влади? Тепер, як колись було, з’явиться багато тих, хто допомагав Леніну нести колоду, політики ставатимуть у чергу, щоб заявити, що саме вони допомагали майору. Питання, хто знав, що майор пише, відходить на другий план.

Ви допомагали «нести колоду» Мельниченку?

— Він же сказав, що робив усе сам.

Прийшла нова влада, і її плівки Мельниченка теж ставлять у незручне становище. Коли закінчиться ця історія?

— Справді, перед Ющенком стоїть питання, коли завершити процес розслідування. Очевидно, що Олександр Мороз перебирає цю тему на себе. На майбутніх парламентських виборах Соцпартія і «Наша Україна» йтимуть окремо. У цьому сенсі в Ющенка справді існує проблема з плівками. Поки що не можна сказати, що влада на чолі з Ющенком контролює ситуацію з плівками. Адже крім прокуратури є ще й сам Мельниченко, і ми не знаємо, як він поводитиметься і яким обсягом інформації він володіє. Тому нова влада намагається встановити з ним контакт.

Нещодавно з’явилася інформація, що експертизу плівок Мельниченка фінансував Борис Березовський. Яка роль цього олігарха в історії з Мельниченком і Гонгадзе?

— Гіпотетично можна припустити, що він був зацікавлений у оприлюдненні якихось розмов Кучми і Путіна, які показали б російського президента у невигідному світлі. Можливо, щось інше.

Кравченко вибачився за виконання вказівок Кучми
Чи вірите ви у самогубство екс-міністра МВС Юрія Кравченка?

— Ніхто, крім слідства, не може сказати, вбили Кравченка чи ні. Мені відомий випадок, коли високого посадовця довели до самогубства. Це колишній секретар Ради нацбезпеки Грузії. Його звинуватили у причетності до вбивства колишнього президента Звіада Гамсахурдії. Почалася серйозна кампанія в мас-медіа, проходили політичні акцій, тероризували його неповнолітнього сина, додому йому присилалися листівки тощо. І він застрілився в робочому кабінеті. Ніхто не думав, що він не витримає. Я його знав — це був дуже сильний чоловік.

Що стосується Кравченка, то він теж був сильною особистістю. Взагалі вистрілом у себе закінчують сильні люди. Чому два постріли? На це питання має відповісти експертиза.

Як відомо з відкритих джерел, це було самогубство. Про це свідчить і передсмертна записка.

Кравченко справді міг вивести слідство на президента Кучму?

— Безумовно, екс-міністр був важливим свідком, і він захищався б. Він міг розказати, які й кому команди віддавав або хто ці команди віддавав йому. А може, й нічого не сказав би. Тепер на ці два ключові питання має відповісти слідство.

Для швидкого розкриття злочину, для з’ясування передумов його скоєння смерть Кравченка завдала шкоди. В таких випадках значення має кожна деталь. Чи телефонував хтось до Кравченка напередодні трагедії, чи могла ця розмова підштовхнути до самогубства? Це дуже важливо. У таких справах дуже багато тонких речей. Адже цілком можливо, що це доведення до самогубства.

У цьому контексті пригадується такий епізод. Минулого року десь навесні Кравченко уже на посаді керівника Податкової адміністрації попросив мене про зустріч з ним. Розмова відбулася у податковій. Він починав важко, але врешті-решт це звелося до його вибачення за те, що так склалося, що в 1999 році йому довелося працювати проти мене. Це було щось на зразок покаяння. Слова вибачення він сказав прямим текстом. Для нього це був непростий вчинок.

Мені здалося, що вже тоді, коли Кравченко був керівником ДПА, у нього розпочався серйозний внутрішній процес переосмислення. Це моє припущення. Мабуть, щось його «дістало» і підштовхнуло до покаяння.

Ви справді фінансували інтернет-видання «Українська правда» в той час, коли редактором був Гонгадзе?

— Я знав Георгія. Але я не мав стосунку до організації «Української правди». Бізнесмен, який зі мною працював під час виборів, дав Георгію в оренду комп’ютери. Але згодом з’ясувалося, що в Георгія не було грошей на оплату оренди, тому ці комп’ютери забрали. Згодом ті, хто хотів завести слідство на манівці, подали це як версію моєї причетності до зникнення Георгія.

Давайте подивимося на всі спроби відвернути увагу у «справі Гонгадзе» від одних осіб і перевести на інших. Тепер вже зрозуміло, як усе відбувалося. Але хтось же хотів відвернути увагу слідства. Навіть придумали схему, що плівки кимось контролювалися: мовляв, хтось почув, що ведеться розмова, і спланував супероперацію з «навішенням» на Кучму вбивства Гонгадзе. Різні «журналістські розслідування» натякали на мене, на Мороза. Тепер з’ясувалося, що це була брехня.

Тепер згадаймо, що говорив президент на радіо «Континент» перед тим, як виїхати за кордон. Нагадаю, до нього нібито підійшли представники народного депутата Нестора Шуфрича і запропонували висунути в ефірі його радіо версію про те, що Марчук є організатором вбивства. Потім чомусь Симоненко почав говорити: «Марчук знає, хто вбив Гонгадзе». Звідки Симоненко це взяв? Хто йому міг сказати, що Марчук знає, хто вбив Гонгадзе?
Думаю, Генпрокуратура має отримати відповідь на запитання, хто і чому протягом довгого часу різними, зокрема й мас-медійними, методами намагався «перевести стрілки» на інших людей, тобто ввести слідство в оману.

До речі, на записах Мельниченка майже немає ваших розмов з Кучмою. Водночас там є навіть Тарас Чорновіл. Невже ви як секретар РНБО, не спілкувалися з президентом?

— Це пояснюється досить просто. До роботи секретарем РНБО я приступив фактично у грудні 1999 року, а вже в лютому 2000-го потрапив у велику автомобільну катастрофу і понад три місяці провів у лікарні. З часом з’ясувалося, що СБУ продовжувала по мені працювати, носячи Кучмі й Литвину різні довідки з метою довести, що я й надалі веду «підривну діяльність». Не міг же керівник спецслужби працювати проти секретаря РНБО без команди Кучми. Кілька довідок потрапило до мене. Я розмовляв про це з Леонідом Кучмою і тодішнім керівником його адміністрації Володимиром Литвином. Вони сказали: «Не звертай уваги, ми це не читаємо». Цим пояснюється характер моїх розмов з Кучмою. Я ж не свій. Можливо, на плівках є не одна моя розмова з Кучмою. Але вони нецікаві в контексті його розмов зі своїми наближеними. У моїх розмовах була зовсім інша лексика і робоча тематика.

Піскун забезпечив реальне просування у справі Гонгадзе
Соратники Ющенка критикують діяльність генпрокурора Святослава Піскуна, вимагаючи його відставки. Ви згодні з тим, що Піскун не справляється зі своїми обов’язками?

— Публічний аспект діяльності генпрокурора це одне, а невидима частина, власне слідство — зовсім інше. Крім справи Гонгадзе Генпрокуратура веде багато інших справ, не менш складних і не менш небезпечних. Суспільство знає лише про дві — вбивство Гонгадзе і отруєння Ющенка.

Піскуна звинувачують у тому, що не слід було публічно говорити, коли має прийти на допит Кравченко. Тут з громадськістю можна погодитися, слідство має вестися конфіденційно. Не треба було і Ющенку заявляти про розкриття «справи Гонгадзе». Речі, де є правові складові, потребують високої точності формулювання, тому президент мав би просто зачитати підготовлений юристами текст. Розкритим злочин вважається лише тоді, коли суд виніс вирок. Розкрити фабульну частину злочину і довести його в суді відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства — різні речі.

Стосовно Піскуна висновки слід робити після завершення слідства. Є відоме правило: зміна керівника слідчої групи чи генерального прокурора на завершальному етапі розслідування не йде останньому на користь.

Існує версія, що Піскун призначений генпрокурором за домовленістю між Ющенком і Кучмою. Ви вірите в це?

— Нещодавно президент сказав стосовно Кучми, що перед законом усі рівні. Цим він дав відповідь на цю гіпотезу.

Дехто небажання Ющенка відправити Піскуна у відставку називає свідченням домовленостей між колишнім і нинішнім президентами.

— Головна причина того, що генпрокурор продовжує працювати, це реальне просування у справі Гонгадзе, і тому Ющенко пробачає йому помилки в публічній поведінці. Факт залишається фактом: до Піскуна такого руху у справі Гонгадзе не було. Ще до виборів я говорив — у разі перемоги Ющенка справу Гонгадзе буде розкрито протягом півроку. Піскуну допомагає сам факт перемоги Ющенка, перемоги нової тенденції, по-іншому тепер ведуть себе свідки. Допомагає і те, що новий міністр МВС Юрій Луценко за згодою Ющенка надав своєрідну амністію для міліціонерів, які не брали участі, але були задіяні в цьому, щоб допомогти слідству. Це не дуже чистий хід з правового погляду, але у світі під час розкриття подібних справ таке практикується.

Складається враження, що хтось починає інформаційну кампанію з метою звільнення Піскуна. Кому ж вигідна зміна генпрокурора?

— Тут винен сам Піскун, який сказав забагато на публіку того, про що мав би мовчати. І ці слова викликали відповідну реакцію. Але зараз не можна підходити до оцінки Ющенка і Піскуна стандартно. В суспільстві дуже великий запит на інформацію щодо цих двох справ. Суспільство довго обманювали, йому постійно недоговорювали, до того ж нова влада дала обіцянку швидко розібратися. Піскун розуміє, що від нього чекають інформації. Ющенко це розуміє ще краще. Тут треба набратися терпіння.

СБУ на Януковича не працювала
«Нью-Йорк таймс» писала, що офіцери СБУ в листопаді були на боці демонстрантів. Яка роль СБУ у помаранчевій революції?

— Якби СБУ, активно залучаючи всі свої технології, агресивно працювала проти Ющенка, то його перемога була б проблематичною. Я маю на увазі не силові можливості. Я не кажу, що вона не відбулася б, але була б дуже проблематично. Я просто знаю можливості СБУ.

А що може СБУ?

— Багато чого. Під час виборів активних дій на захист провладного кандидата я не бачив. На початку виборів мене насторожили кримінальні справи проти членів «Пори». Там було добре видно, що підкинуті зброя, вибухівка, це старий міліцейський метод. Водночас я розумію, що влада змусила СБУ взяти деякі справи у своє провадження. Але загалом СБУ достойно пройшла вибори.

Говорили, що перед виборами ви втратили посаду міністра оборони через неблагонадійність. Але чому, попри позицію ухиляння СБУ, Кучма не змінив Ігоря Смєшка? Можливо, президент не хотів перемоги Януковича, як про це говорить сам Віктор Федорович?

— Кучма — складна людина. За десять років президентства він став надзвичайно досвідченим політиком. Він дуже багато вмів, знав, що і де відбувається. На початку кампанії Кучма підтримував кандидатуру Януковича. Він міг на якомусь етапі змінити свою позицію, але публічно відійти від Януковича ситуація не дозволяла.

Хто вимагав розправитися з демонстрантами силою. І чому цього не сталося?

— Кучма міг використати різні можливості силового характеру, не вводячи надзвичайний стан, якби він був не такий досвідчений. Існували прикмети, які дозволяли ввести надзвичайний стан, наприклад, заблокований уряд, Мінфін, акція в Сєверодонецку, що ставила під загрозу територіальну цілісність України. Ці прикмети давали законні підстави для введення надзвичайного стану. Але він цього не зробив, і силу теж не застосував. Він і без цього погано закінчив президентство! А якби пролилася кров, то все позитивне, що зроблено при Кучмі, а позитиву було немало, було б перекреслено...

У тому, що революція закінчилася без подряпини на обличчі, є заслуга СБУ і Кучми. Хоча головні мотиви — це спокій людей і їхнє відчуття своєї сили. Організатори акцій протесту серйозно попрацювали над тим, щоб запобігти сутичкам. Вони використали важливі психологічні знахідки, наприклад, дитячі пісні, які транслювалися на всю аудиторію. Я знаю, що там працювала серйозна група психологів, — таку величезну кількість людей довго утримувати від агресії досить складно.

Чи зберігає СБУ свої можливості при новому керівнику Олександрові Турчинові?

— Звичайно.

Головне завдання Порошенка — робота на сході України

Над якими проблемами в першу чергу повинен працювати секретар РНБО Петро Порошенко?

— Гострі проблеми: вийти з виборів, нейтралізувати підгрунтя для сепаратизму. Країну потрібно об’єднувати, маємо шукати консолідаційні технології. Це дуже непросте завдання.

У Сєверодонецьку були тисячі людей, і вони, коли виступав Лужков, справді зривалися з місця не за командою, а за своєю внутрішньою мотивацією. Коли згадували Росію, усі підскакували. Потрібно вилучити всі базові елементи підтримки сепаратизму. В держави багато сил, щоб нейтралізувати сепаратизм у зародку.

Важливим є також очищення влади від корупції. Необхідно визначитися, входитимемо ми до якогось військово-політичного блоку чи будемо нейтральною країною. Кожний підхід потребує інших принципів побудови Збройних сил і відповідно різних економічних підходів.

Треба також завершити демаркацію кордонів: без цього матимемо постійні проблеми чи то зі Зміїним, чи то з Тузлою, чи ще з чимось. Тут треба діяти жорстко, залізною рукою.

Національна ідентифікація української нації — це теж проблема, над якою потрібно працювати. Але це завдання всієї влади.

Праві політики полюбляють говорити, що Україна перебуває під цілковитим контролем російських спецслужб. Ви з цим згодні?

— Це дурниця. Навіть при Кучмі цього не було, не кажучи вже про нову владу. Вплив, знання нашої ситуації — це інша справа. Те, що були досить часті контакти Кучми і Путіна, Медведчука і Медвєдєва, добре. Який ступінь впливу одних на інших — тут треба аналізувати конкретні факти.

Росія як велика супердержава зацікавлена в експансії своїх інтересів і створенні буферних зон навколо себе. Це, на їхній погляд, нормально, але проблематично для нас. Треба, щоб наше око не дрімало. Росія — дуже різна. Є Росія агресивного плебсу, який і до сьогодні не сприймає Українську державу, а є Росія сучасних бізнесменів, які зацікавлені мати нормальні відносини з нами. Є Росія високих політиків — Путіна і Фрадкова. Різна Росія поводить себе щодо України по-різному.


--------------------------------------------------------------------------------

: Добродій
А зачем дублировать то, что уже есть в ветке на 11й странице? Тем более не полностью. И по нумерации Трибуны это не 1-б, а №4

О!!!! Ссылки на еще ветки обсуждения на форуме - самое то!! Спасибо!  



Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 15.04.06 00:14.

[неперевірене джерело]

"Доверенный источник в правоохранительных органах сообщает о том, что 2 дня назад Генеральная прокуратура выдала предписание на принудительный привод экс-заместителя председателя СБУ Андрея Кожемякина и экс-председателя СБУ Александра Турчинова в качестве свидетелей по делу уничтожения оперативно розыскного дела на С.Могилевича.

Выдача данного предписания была вызвана, по всей видимости, острым нежеланием обоих являться на допрос в прокуратуру.

Турчинов и Кожемякин являются новоизбранными народными депутатами от БЮТ, однако они не обладают депутатской неприкосновенностью до принесения присяги, что дает возможность на их принудительный привод в Генпрокуратуру.

По данным источника, Кожемякин скрывается на даче одного из действующих народных депутатов, а Турчинов пребывает в больнице с диагнозом гепатита. "

------------------------------
А что по закону с неприкосновенностью кандидатов в депутаты, по возбужденному уголовному делу?

Вчера ко мне на р/с поступили деньги из бюджета в качестве дотации на поддержку озимых культур.

Из расчета 100 грн/га сохранившихся озимых.

Требование Пинзеника было хоть и с превеликим трудом, но выполнено. КРУ+ сельхозуправление проверили состояние и наличие всех озимых по району. Не знаю, сколько эта проверка бюджету стоила. Может дешевле было вертолетом облетать.

По области некоторые районы получили от двух недель до недели раньше. Все зависело от расторопности проверяльщиков.

За все время оформления дотации --- ни копейки никому взяток. Ни одного телефонного звонка никакому представителю власти. Ни одной встречной просьбы "о помощи" всвязи с дотацией.

"в 2004 году инженеры областной водопоставляющей компании «Полтаводоканал» сконструировали, а и в феврале 2005-го ввели в эксплуатацию новое устройство «Спрут» - по отключению от водоснабжения злостных неплательщиков за воду в отдельных квартирах многоэтажных домов. Тем самым лишний раз подтвердив высокий научно-технический потенциал Украины. "

"Итак, крыша днепропетровской многоэтажки. Полтавские специалисты осторожно спускают в отверстие стояка кабель с двумя миниатюрными телекамерами - фронтальной и боковой. Первая подает на монитор изображение внутренностей трубы, дабы вторая, которая ищет лаз в квартиру должника, не застряла среди возможного мусора.

Объект обнаружен. В трубу спускают приспособление «Зигзаг», которое наглухо блокирует канализацию. Все, квартира опломбирована. Должнику деваться практически некуда: полтавская заглушка требует безотлагательного погашения задолженности."

 [the-persons.com.ua]

Австрийский Raiffeisen International Bank-Holding AG, крупнейшая иностранная кредитная организация, работающая в странах СНГ, может продать дочерний банк «Райффайзенбанк Украина» (Киев). Об этом говорится в сообщении банка, направленном на Венскую фондовую биржу....


....во вторник, 4 апреля, в Вене было принято решение – отказаться от идеи объединения банков «Аваль» и Райффайзенбанк Украина (РБУ) и продать последний. Сегодня будет объявлен конкурс среди желающих приобрести РБУ. Предварительные заявки уже подали два банка – венгерский ОТР и российский Альфа-Банк.


[www.newsukraine.com .ua]

[www.5elementplus.co m]

Аудиофайлы второй "пленки" по нумерации транскриптов "Трибуны"

А такой стройненький был... проектик...

К чему бы это?

: Samson
Евгений. Покуда я читаю УК, не могли бы просвятить как врач, чтобы снять тему тиопентала.

Какое время сохраняются его следы в тканях?
Могли ли его применять до того, как Гончаров попал в больницу СИЗО?

Я как то пропустил этот материал на УК. Я вижу, что там целый цикл. Читаю.

: Samson
Я же ничего не утверждаю.

Просто в свое время уцепился глазами за "тиопентал", а сейчас вычитал, что он может быть использован в таких же целях, как и скополомин.

Скипальский, приведенный в этой ветке тоже скорее всего ни при чем, хотя вокруг него бостаточно загадочных смертей.

И Бородич может действительно случайно на самолете разбился....

Прежде, чем вернуться к Мельниченко, еще один факт из гибели "оборотня" Гончарова

Сканы судебно- медицинской экспертизы

[delogongadze.org]
в порядке возрастания номера файла до
[delogongadze.org]



"однако, выявленный в биологических объектах трупа Гончарова
тиопентал натрия, свидетельствует о том, что данный препарат вводился больному незадолго до момента наступления его смерти (факт введения тиопентала натрия не отображен в медицинской документации), принимая во внимание состояние больного и его гемодинамику - был ему противопоказан....."
-----------------------------------------------
Читаем "
Тактические приемы и комбинации допроса подозреваемого и обвиняемого"

[www.erudition.ru]

ХАБАРОВСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ АКАДЕМИЯ ЭКОНОМИКИ И ПРАВА
ЮРИДИЧЕСКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА УГОЛОВНОГО ПРОЦЕССА И КРИМИНАЛИСТИКИ

В тактике наркодопроса используют следующие приемы:
................

- введение в вену 2-8 мл 10 % раствора тиопентал-натрия (пентотала) с
небольшой (1 мл за 1 минуту) скоростью. При этом через 10-15 минут «свет
явственно тускнеет, предметы уменьшаются в размерах, скрываемые мысли
выскакивают на поверхность, сметая помыслы о всякой осторожности и
необходимости владеть собой, хотя потребности в общении обычно нет». При
малой дозе надо использовать период засыпания, а при большой - период
пробуждения;

................... ...........

: Samson
Я напишу, что именно мне стало понятней. Только неспешно. И по частям.

Мельниченко. Пленка 6
Юрий ФЕЛЬШТИНСКИЙ , 05.04.2006 , 08:00

 [tribuna.com.ua]

... далі перебування в цій європейській країні.

Почалися акції протесту в Україні. Люди потроху виходили на вулиці. Було розбите наметове містечко. Це було в грудні 2000 року.

Я думав, дуже повільно час, дуже повільно для мене йшов. Я думав, що б воно якомога швидше скінчилося, усіх цих злодіїв якомога швидше засадили. Ну, по крайнєй мєрє, убрали від влади. Тому що вони представляли реальну небезпеку як країні, так і мені особисто, так і моїй сім`ї. Реальну небезпеку на моє фізичне знищення.

І почався процес простою. Я ховався. Я працював, я прослуховував записи, які я ще ніколи не слухав. Відбирав ті, чи інші моменти, і я находив можливості передавати це там в слідчу комісію.

Для того я був впевнений, що там будуть працювати, будуть розшифровувати, будуть на свій бік брати тих людей, які ще коливаються. Які не єсть явними такими антикучмами. Але єсть люди, яких Кучма планував знищити. Я був впевнений, що робота в цьому напрямку є. Так, наприклад, ці самі люди – це той же Волков, той же Бакай, там той же Медведчук . Я був впевнений, що опозиція веде якісь з ними переговори, контакти. Я був впевнений, що відбудеться після повалення Кучми, він піде у відставку, засідання антикорупційноє, і буде прийняте рішення, будуть прийняті відповідні закони, буде прийнята амністія. Для кожної людини буде прийнята чи амністія, чи ні. В залежності від того, що він скоїв.

І тому я вважав, що потрібно проводити процес переговорів, але не з вбивцями - із Кучмою, Кравченко, Литвином, Деркачем. Я був впевнений, що ні в якому разі з ними не можна вести жодних переговорів. А із іншим оточенням, у якого не були руки в крові, від Гонгадзе, я був впевнений, що потрібно вести переговори, потрібно залучати їх. Я був здивований, як вони навалилися на весь світ. На того самого Бакая, на того самого Марчука, який в свій час боровся з Кучмою. Я був здивований.

І коли на плакатах опозиції появилися ці прізвища, ну, я думав: шо ж, значить, вони в собі дуже впевнені. Якщо вони вирішили відрубати всі голови мафії, а не тільки одну. А з іншими дивитися.

Я передавав... І тоді на мене вийшли люди і запропонували, щоб я дав інтерв`ю в прямому ефірі на радіо “Свобода”. Я був впевнений, що це ініціатива йшла із Києва, що потрібно було так зробити. Мені ніхто не давав вказівок, що говорити, як говорити. Але я подивився роздруківки прес-конференції, інтерв`ю Мороза, яке він дав, і там було сказано про Ющенка.

Мороз сказав, що Ющенку потрібно швидше оприділятися, з ким він і на якому боці. Я думав, що Ющенко, ну, він більш-менш порядна людина. І тоді в інтерв`ю на радіо “Свобода”, це було 29 чи 30 грудня, я вже не пам`ятаю, чи 29-го чи 30 грудня, ми зустрілися на консп... На... Я не хочу сказати “конспіративна” квартира, але помешкання, про існування якого дуже мало людей знали. І там був кореспондент від радіо “Свобода”, який налаштував прямий зв`язок мій із радіо “Свобода”.

Я пам`ятаю цю людину. Ми зустрілися тоже в такому детективному жанрі. Тут можна буде художньо описати якусь зустріч, коли ми вуличками... Да? Щось я думаю, можна буде написати?.. Зустрілися, ну, о`кей.

Ну, і в цьому інтерв`ю - я був дуже так збуджений, і я думав, що ось-ось я... ще недовго той час, коли Кучма піде - і я запропонував Кучмі прямий ефір і поліграф. Кажу: давай. Мене дуже це возмущало: як так, що вони вірять, що Кучма пробує відбрехуватися. Думаю: як так можна?

Ну, добре. Це був прямий ефір, де я сказав, що Кучма давав вказівку на знищення Ющенка. Боже, що потім було. Як мені потім стало відомо, люди Ющенка озвіріли. Бо тоді я дав привід Кучмі думати, що це все організовано американськими спецслужбами. І так, як в звітах Деркача дружина Ющенка, що Деркач представляв дружину Ющенка як співробітницю ЦРУ, в своїх звітах, то це дало переляк команді Ющенка. Вони були дуже перелякані і тим, що може бути.

Ну, добре. Потім, після цього виступу мені терміново зателефонував Мороз, зразу же після прямого ефіру, і попросив, щоб я нічого без координації не робив, що потрібно було, щоб була координація.

Я погодився. Мороз каже, що тобі зателефонують, і ти зустрінешся. Я кажу: о`кей. Він сказав, що я цю людину знаю. Кажу: добре. В мене був інший мобільний телефон, який мені дав Володя, і я чекав на дзвінок. Мені зателефонували із Германії, сказали: зустрінемось там і там. Кажу: добре, їдь туда.

Він приїхав туда, але я навмисно в тому місці не зустрівся. Він каже: я тут. Я кажу: добре, а тепер їдь в те, інше місце. Він був незадоволений, що інше місце. Мені було сказано, що мене впізнають. Він приїхав в те місце, потім я сказав, що з телефона-автомата зателефоную.

Я приймав всі міри безпеки. Тому що я не знав, до кого я іду на зустріч. Я його не знав. Але нарешті на цю зустріч мені, зі мною поїхали ще деякі люди, тому що вони хвилювались за моє життя. Так сказать, фізична охорона була. Поїхали, я зайшов в те кафе, в яке було назначено зустріч, до мене підійшла людина, показала свій паспорт і – оба-на! – прізвище Рудьковський. А прізвище Рудьковського я дуже гарно знаю, тому що Кучма давав вказівку на його знищення. Ну і Коля сказав, що ситуація розгортається в принципі непогано, але потрібні спільні дії, і потрібна інформація про злочини.

Я був здивований. Кажу: як? Я в комісію передав інформацію про злочини, і де вона? Коля каже, що щось дивне коїться, ця інформація, вона щось чи не дійшла, чи вона вроді би стерлася, ну, таке.

Це для мене було дивно. Я кажу: добре. Але я кажу: давайте зробимо таким чином, що експертизу. І вони погодилися. Ну, що це було рішення ще Верховної Ради України про проведення експертизи.

Але – коли я узнав, що до проведення експертизи залучається „Фрідом Хаус”, я був в шоці. І я наголошував: не можна до проведення технічної експертизи залучати „Фрідом Хаус”. Чому? Тому що вони мають великі фінансові проблеми на Україні. І на них Кучма може надавити.

Це була моя така суб`єктивна думка. Потрібно, щоб експертиза проводилась незалежною організацією. І щоб проводити експертизу, потрібно оригінали, потрібно техніку, потрібно свідчення, щоб обов`язково залучили. Но мене ніхто не почув. І тоді опозиція, весь світ очікували результатів експертизи. І, як відомо, результати експертизи ніякі. Або – “це скоріше за все правда, но вона не може використовуватися в суді”.

Як пізніше мені стало відомо, цю експертизу проводив невідомо хто. Тому що Віденський інститут преси доручив це „Фрідом Хаусу”, а „Фрідом Хаус” найняв невідомо кого зробити.

Потім я дізнався із оперативних істочників, що мафія заплатила. Я не стверджую, що вона заплатила, я не знаю, но інформація така до мене дійшла. Було заплачено 5 мільйонів доларів за такий висновок експертизи.

Якщо врахувати те, що „Фрідом Хаус” мав по доповідям українських спецслужб фінансові проблеми в Україні, я не виключаю такої можливості. Що, по-перше, експертиза була проведена на користь Кучмі і проти справи. І вона зробила дуже негативний внесок в подальший розвиток цих подій.

Я ще раз скажу: це така моя оперативна інформація, якою я володію.

Після... Я жив надією на те, що буде експертиза про те, що і... Ну, так сталося, сталося, добре. Це окремо.

Ми переховувалися, і термін мого перебування за кордоном офіційно, він закінчувався в лютому місяці. В кінці лютого місяця. І потрібно було щось думати і прийняти якесь рішення. Або... уже в цей час була прийнята резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи, щоб мені надали в любій європейській країні політичний притулок. І щоб мене ні в якому разі не видавали в Україну.

Я був дуже задоволений цим рішенням, але це було просто рішення політичне, і потрібно було приймати політичне рішення. І я не хотів перебувати незаконно на території цієї країни. Я звернувся тоді з проханням до деяких людей. Це були люди, журналісти, із радіо “Свободи”, і журналісти також із “Нью-Йорк Таймс” Патрик Тайлор, з проханням того, що не могли б вони допомогти мені отримати візу. Щоб я міг виїхати в більш небезпечну країну.

Через деяких людей мені журналісти провели переговори і кажуть: о`кей, ти можеш прийти в англійське посольство, дали мені телефон, дали мені все, і тебе там зустрінуть. І питання в принципі позитивне повинно було вирішитися.

Але це ... наскільки було.. В цей час потрібно було приймати більш серйозне таке політичне рішення. І я, поспілкувавшись із деякими людьми, прийняв рішення, що все ж таки набагато краще, аби я виїхав у Сполучені Штати Америки, щоб Сполучені Штати Америки могли мене охороняти. Ну, дати не охорону, не фізичну охорону, а своїм законом.

Я тоді ні в якому разі не хотів, щоб це був політичний притулок, щоб не подумали, що за цим всім стоїть  Америка.

Ну і так, дякуючи цим людям, журналістам, мені дали телефон працівника американського посольства, з яким я повинен був созвонитися і зустрітися.

Я созвонився із представниками американського посольства, вони назначили зустріч. Но, враховучи те, що мені до цього посольства потрібно було їхати мінімум десь 3-4 години, я погодив із моїм ангелом-хранителем, і ми поїхали . Я також був загримований, приїхав в це посольство, зайшов, представився, мене чекали, вийшли, зустріли, провели співбесіду, і сказали, що ще поки що немає ніякого рішення, ні “да”, ні “ні”, щоб я чекав, щоб я пізніше зателефонував.

Я, чесно кажу, я був розчарований. Я був... Я йшов в американське посольство, і йшов тоді, коли вже коло, небезпечне коло все більш і більш звужувалось і звужувалось навколо мене. І людям ставало тяжче і тяжче мене переховувати.

Дружина Володі, вона замітила, як за мною слідкують. Вона про це розповіла. І страх уже був в цих людях. Тим більше, що на Україні 9 березня спецслужба провела масову бійку демонстрантів, і пішов процес залякування.

Дуже тяжко нам далися останні тижні перебування в цій країні. З кожним днем, це вже після лютого, після 9-го березня, надії на те, що швидко вдасться перемогти мафію, вони уходили. І на моїх плечах лежала відповідальність хотя би за збереження життя своїй дитині, своїй доньки.

За цей час відбулася психологічна травма моєї доньки. Ми виходили гуляти увечері. Так, Леся дивилася у вікно із одного помешкання, де ми були в квартирі, десь на 9-му чи на (нерозбірливо) поверсі, як дітки гуляли. І вона казала такі слова. Каже: от настане вечір, буде темно, не буде людей, і я тоді зможу піти на вулицю і погуляти.

Ну, мені вже було настільки, так некомфортно, я передати не можу. А ще вона співала таку пісню:

Журавлі, журавлі, журавлі,

Журавлі вже давно улетіли (чи прилетіли)

Ох, як тяжко, ох як важко

Залишатись в чужому краї.

Це емоційно... трохи було... пригнічений стан.

Ітак, візи не було. Уже я незаконно перебував на території цієї країни. Від американського... від англійської підтримки я відмовився, тому що потрібно було все ж таки, щоб політично Сполучені Штати Америки підтримали.

Добре. І процес трохи затягнувся. Ми прийшли... Ми виходили, і ми вже .. Коло звужалося. І було прийняте рішення... уже потрібно було терміново виїжджати. Уже нам всі говорили, що нам не можна. Що уже нема ні у кого сил. І були так, трохи, ну, морально подавлені.

Після всіх цих поразок, після того, що опозиція не змогла скористатися тою інформацією, яку я надав, після того, як Ющенко, будучи прем`єр-міністром, звинуватив опозицію в тому, що це єсть фашисти, я був в шоці. Як так? Я скільки робив, щоб допомогти тому ж самому Ющенко, щоб його мафія не знищила, а він заявляє, що дії опозиції – це єсть фашисти. Я був шокований.

Ну, дуже тяжко жилося останній місяць. Це березень і квітень. Ну, і два тижні квітня. Уже не було можливості нам переховуватися, і ми жили в одному помешканні. Це була одна кімната. Із мебелі було тільки одне ліжко. Ні телевізора не було, ні... Тяжко. І дитина в цьому замкнутому просторі, і ми знаходилися.

Спасало лише те, що ми інколи, вечорами, виходили на прогулянку. Коли не було людей, коли ми могли замітити...

І от відбулося... Потім наступний раз, я знову телефоную в американське посольство і кажу... Це вже було сьомого квітня. Кажу: як там, що, що відбувається?  Мені кажуть: ну, приїдьте, потрібно буде ще поговорити.

Я приїжджаю в американське посольство, ми говорим, і мені задають таке питання: чи ти будеш співпрацювати і допомагати американським спецслужбам? Я кажу: безумовно. Я буду допомагати американським спецслужбам розкривати злочин, але при цьому не порушуючи українське законодавство. Я їм чітко дав зрозуміти, що та інформація, яка є державною таємницею України, я її не дам. Але та інформація, яка єсть злочинна... Я їм сказав, що у мене єсть інформація про продаж зброї в Ірак. І я її готовий надати.

Це було сказано 7-го квітня 2001 року. Ну, якось ніякої ініціативи з боку представників американського посольства не було.

Нас визвали... Потім, як мені стало відомо, і офіцер, який приїхав на цю співбесіду, кажу, що дуже важливе питання, і я повинен відповідати правду і тільки правду, і це задля того, що мені дадуть притулок чи не дадуть.

Я кажу: добре. І начались такі ідіотські питання. Де ти записував, скільки годин, що там є? Я кажу: яке це має відношення до надання притулку?

Ну, так трохи ми... були загострені відносини. Кажу: це, ну, я досить багато інформації їм розповів. Но якийсь дискомфорт такий ощущався.

Як мені потім було, стало відомо, притулок уже був наданий 5-го квітня 2001 року. А 7-го квітня мене допитували, гралися, бавились.

Приїхавши і не отримавши ні “да”, ні “ні” із Праги, чим я підставляв очередний раз себе, свою сім`ю, своє помешкання, я не міг нічого сказати своїй дружині. Чи нам дають, чи не дають. Була... був вакуум.

Через деякий час – це було десь чи 12-те, чи таке, квітня, сталася цікава ситуація. До нас в квартиру почали стукати і ломитися.  Я зателефонував з мобільного телефону тихенько власнику квартири. Він каже: ніхто не повинен бути. Почали нагло вриватися в помешкання. При цьому гупали настільки сильно в квартиру, почали ключами відкривати і ломитися. І я дивився, як дружина закриває рот Лесі, щоб Леся нічого такого не сказала. І вона була, ну, перелякана, так, в шоці.

Потім, дякуючи моїм друзям, яких я отримав в цій країні, і в тому числі, журналістам із радіо “Свобода”, я їм доповів цю інформацію, сказав, вони передали в американське посольство, і тоді мені поступила інформація, щоб я терміново виїжджав і приїжджав до посольства. Про це можна окремий трак, да?

Ну, шо? Це стоїть давати, що американці мудаки, чи не стоїть?


-------------------------------------
ЗЫ. Я намеренно выделил в некоторых местах слово "знищити". Нужно теперь оценить, что Мельниченко имел ввиду под этим словом.

И вообще, информации появилось настолько много, что нужно раскладывать "по полкам". Мне лично многое стало гораздо понятней.

[khpg.org.ua]
Владимир Шушко, обнаруживший "таращанское тело":

". Если откровенно, знай я тогда, сколько неприятностей принесет мне эта история, ту яму с трупом за пятьдесят километров объехал бы. После того, как с сыном тело нашли, нас год не беспокоили. А потом как началось! Из "органов", конечно, приезжали. Еще были какие-то личности непонятные. Подъехала машина, стала неподалеку. А в ней стриженные амбалы, хорошо одетые. Долго стояли. Потом мой зять к ним подходит и спрашивает: "Хлопцы, вы что-то хотели?". "Ничего, — говорят, — все в порядке. Сейчас уезжаем".

Из рассказа односельчанки В. Шушко:

". Володю на 15 суток арестовали, только утром пришел пешком из тюрьмы. Вроде бы с женой поскандалил, вот его и взяли. И в Тараще он сидел, и в Белой Церкви, и, кажется. Даже на Лукьяновке в Киеве. От него голову того журналиста требовали.".

Владимир Шушко:

". На допросе в Тараще спрашивают, где, мол, голова? Какая, говорю? "Гонгадзе, сам ведь знаешь". На четвертые сутки перевезли в Белую Церковь. Там снова на допросе требуют: "Говори, где голова?" Начальник этот, видать, мужик-то хороший. Вызвал подчиненного и приказал посадить меня в хорошую камеру. Большинство из помещения перевели. Оставили только троих уголовников и меня. У одного срок — 20, у другого 19, а у третьего — 9 лет. Тот, с самым большим сроком, ко мне подошел и говорит: "Что-то мне твоя физиономия знакома. Тебя по телевизору не показывали?". Было дело. А он: "Ты Гонгадзе нашел?". У них еды полно было — колбаса, сало, хлеб. Все поровну делили и меня угощали.".

Честно говоря, у нас есть большие сомнения, что трое соседей по нарам Владимира Шушко действительно были уголовниками. Скорее всего. Владимир Зиновьевич принял троицу за таковых по своей неопытности. Такая форма добычи информации может использоваться правоохранителями.

Игорь Чемерис, "Сегодня":

"Нам пришло в голову еще раз заехать к Владимиру Шушко и прокатиться с ним в лес, к той злополучной яме, где был обнаружен труп. Подъехав к дому Владимира Зиновьевича, заметили возле ворот синий "Москвич". Наш водитель Миша вспомнил, что пока мы вели долгую беседу с хозяином дома, этот автомобиль несколько раз гонял мимо туда-сюда. Пересекаю уже знакомый двор, захожу в хату. За столом сидит испуганный Владимир Шушко. Перед ним какие-то бумаги. А рядом стоят двое молодых мужчин — один из них в форме. Видать, товарищи из "органов". Дабы не испытывать судьбу, ретировался. Через мгновение наша машина рванула с места.".

("Сегодня", №203, 12 вересня 2002 р.)
-------------------------------------------------
[ura-inform.com]

"Для Владимира Шушко находка обошлась слишком дорого — местные жители утверждают, что после допросов в СИЗО, его здоровье ухудшилось, и в скором времени он умер. Что он пережил тогда — останется загадкой. Когда ему напоминали о тех днях, он просто плакал, но ничего говорил. "

Мельниченко. Пленка 5 (часть ІІ)
Юрий ФЕЛЬШТИНСКИЙ , 04.04.2006 , 08:00

[tribuna.com.ua]
 

Співрозмовник: Що Березовский тут сидить  [нерозбірливо] зв`язано с чимось [нерозбірливо]?

Нє. Ну про Березовського я даже тоді... Ні, я знав. Я ж участвовав в організації таємних зустріч Кучми з Березовським. Про це окремо надо буде говорити. І висвітлювати. Як вони зустрічалися, де, що.

Я просто знав, що із історії, ну як перебіжчики... Ті, які ховалися і переходили на... ховалися від КГБ, саме надійно їх охороняли - це спецслужби Англії.

Ну, я думав туди. Але кінців вийти не було. Я, наприклад, зателефонував в турагентство і питаю. Так і так. В Англію хочу виїхати, чи я можу в турпоїздку виїхати? О, кажуть, це дуже велика проблема, і так далі. Дуже велика. Щоб в Англію оформіть візу, це займає сутки.  Не більше. Ну, хто ж знав. Не знав я тоді.

Ну, о`кей. Було прийнято рішення. І мені візи зробили в ту країну, куди  я потім і поїхав. Прізвіща цих людей, я думаю, ми тоже обговоримо із Володею, із іншими. Це потрібно буде з його дозволу -  вкрапляти чи не вкрапляти Як це відбувалося, що. Це тільки від його. Ітак, отримувавши...  Ну процес трохи затягувався. Я візу отримав близько...  більше двох тижнів... більше...

Процес затягувався і затягувався. Я уже нервувався. Мороз нервувався. Уже в нас було все готово до того, щоб Мороз міг виконати. А візи не було. І так трохи нервувалися. Вже мені було сказано, що віза буде готова десь 25-го чи 26-го листопада Но я вже був на взводі. І  я кажу: давайте.

Ну, мені кажуть, о`кей, давай, ми купимо квиток на потяг, і ми поїдемо на потягу всі разом. Я кажу:  ви думаєте, що ви говорите? Кажу: я поїду не на потягу, тому що на потягу потрібно було паспорт, і вносили прізвище. Кажу: тільки на машині. Ну, на машині я спокійно добрався до Львова. Там зустрівся із людьми Мороза. Вони мені передали відповідні документи. Потім я на конспіративній квартирі Соцпартіі провів деякий час.

Співрозмовник: У Львові?

Недалеко від Львова. Провів... Причому я не фігурував, щоб мене якомога менше бачили. Приїхавши у Львов, я зателефонував по даному телефону, якій мені дали. Причому не із свого мобільного. Тому, що я знав, що мій не можна світити. На той час я мобільним телефоном раз скористався. По засвіченому номеру. Більш я їм не користався. Не міг засвічувати цих людей. Дякуючи Богу, завдяки цій мірі безпеки, ці люди залишилися незасвіченими. Так от, переночував із сім`єю там. Я отримав документи. Люди, до речі, нічого не знали. Хто я, що я. Просто нічого не знали. Просто їх Мороз попросив, і просто вони виконували (сміється).

При цьому ніяких таких особливих мір безпеки ніхто не вживав, не робив. Тільки я. Далі, не підставляючи нікого, я сів із дружиною в автобус, із донькою. До речі, квітки до цього часу єсть, можна буде подивиться. На ці квітки, як ми перетинали україно–польский кордон. Поїхали ми,  перетнули. А...  Як ми виїзджали... Приїхали ми за півгодини до отправлення автобусу. Купили квитки, сіли в автобус і поїхали У мене весь час у голові була ця думка, яку сказав генерал Шепель: я тобі не дам закордонний паспорт, і я тебе не випущу з України.

І в мене ця думка весь час крутилася. Ми під`їхали до пограничного пункту українського, зайшов прикордонник, зібрав в усіх паспорти і пішов. Перевірка, як мені показалося, тривала настільки довго, мабуть, вічність. Я думав, я мабуть в комп`ютері. Мабуть, вони вичислили. Я в комп’ютері, і мене просто не випустять. Аби, може, десь пройшла утєчка інформації. І про те, що це єсть. Тому що вони робили експертизу невідомо де.

Я думаю: ну, щось може бути. Вийшов прикордонник, виніс половину паспортів. Віддав. Наших паспортів не було. Тут я уже не на шутку перелякався. Я кажу: Ліля... Це перше... Ліля, кажу, ось тобі телефон. Якщо зі мною щось станеться, телефонуй сюди, щось буде. Вона тоді, конєшно, перелякалася дуже сильно. А... Зайшли...  Зайшов прикордонник. Знову віддав трохи паспортів, і декількох людей вивели з автобуса. Я дуже сильно... Я уже... Ну... Я натерпівся страху. Коли уявляєте, вся операція... Скільки років вона проводилася...  Успішно проведена. Скільки було можливостей, щоб я зайду зранку в кабінет, а там очередная перевірка - знайшли цей диктофон (тому що на ніч він лишався там) і...

Співрозмовник: Як жінка ставилася до того, що ви їдете за кордон? Вона не хотіла, щоб ви їхали за кодон?

Це, мабуть, краще до неї. Ліля... Я їй не пояснював. Но я сказав, що потрібно. Потрібно просто виїхати. Це, кажу, Ліля, це надо. Она... Я думаю, вона десь, може десь що зрозуміла. Вона мене спитала: Коля, ти перебіжчик? Я кажу: ні. Ліля каже: все.  Кажу: я за Україну, я тільки ради України. На жаль я розкрив дуже великі злочини, і потрібно просто рятувати своє життя. Она каже: добре, ми будем їхати. А в подробиці... Де, що... Вона не була посвічена. То єсть, вона не знала, що я записував Кучму. То єсть, коли я записував, она цього просто не знала. І вона...

Співрозмовник: Тоді  вроді  дізналась?

Ну, після того, як я уже перестав записувать. Як я закінчив записувати, тоді тільки вона дізналася.

Співрозмовник: І яка була її реакція?

Ви знаєте вона також не розуміла. Всю відповідальність, яка може бути. Що може трапитися. Тому що цей процес уже був закінчений. І ми вже знаходились більш-менш в безпеці, коли ця... А на україно-польському кордоні, коли перевіряли ці паспорти, то, коли я казав, що зі мною щось трапилося, вона дійсно дуже перелякалася.

Співрозмовник: Тих взяли із автобусу?

Да, тих взяли із автобусу. Їх висадили і... Ну, тут потрібно просто...  Переживання... Хвилювання... Я там подивився на неї, обняв Лесю, поцілував, думаючи, що це - останній день. Що я більше їх ніколи не побачу. В такому жанрі. Щось надо буде тут писати, так сентіментально це трохи передати.

Я, мабуть, тоді аж... Ну, Ліля, каже, я постарів. За цей час... Думаю, десь півтори години були там на кордоні, ну, на україно-польскому і на польско-українському. Але наскільки довго для мене тривав цей час! Саме перетин. Що ось ти уже ще в клітці, а ось ти уже вільний. І тебе відділяють якась сотня метрів. Це залізний занавєс. Ну... Для мене це було... І коли вийшли і віддали нам паспорти, я не міг повірити. Було таке облегчення. Думаю, Бог єсть на світі. Бог єсть.

І ми поїхали далі. Ну, там уже так більш-менш, але прикордонники почали... Не прикордонники, а таможня почали перевіряти багаж. Давай. Вони шукали водку, сало. Ідіоти!

Співрозмовник: Що, ти з собою трохи віз закусить?

Ну, трохи віз. Ну трохи записів я з собою віз. Так. Небагато. Трохи було. Я кажу: боже, якби  вони...

Співрозмовник: А [нерозбірливо] ще залишилась?

Ну, решта залишилась. Була в надійному місці. В Україні... Там була система, як можна було дістати що...

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Мороз теж мав. Не все, але трохи Мороз мав записів.

Співрозмовник: Була одна копія чи було декілька копій?

Ні. Декілька копій було. Декілька копій на всякий випадок. Щоб було.

Співрозмовник: Хто був такий хлопець? Мені казали, що він вам допомагав. Він десь в Іспанії зупинився. Савченко. Чи щось таке...

Дуже багато людей хочуть увійти в історію. Але не дуже багато тих, хто говорять, що вони приймали участь. Вони приймали в цьому участь. Я думаю... З приводу Савченко ми окремо зможемо поговорити. Як ми дійдемо до цієї... Тому що говорять, що мене і ті вивозили, і ті. І вони в Америку... І вАнглію (сміється). Тут чуток багато. Але зараз на першому місці це буде життя тих людей, що дійсно допомагали, робили.

На кордоні ми перетнули. Ми перетнули цей кордон. Проїхали. І таке облегчення, таке... Все гаразд. А там уже чекала нас людина в Польщі, яка мусила нас уже забрати і їхати далі за проханням Мороза.

Співрозмовник: Ви можете назвати цю людину?

Ну, скажем так, це людина, яка була знайома з Морозом. Це тоже. Я ж це питання ще не вияснив, чи вона хоче бути, чи можна давати. Чи може псевдонім давати. Вона декілька разів зустрічалась, з Морозом,  ця людина, і вона патріот України.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Ну я кажу. Тут с Цвілем треба поговорити, щоб це йшло від нього. Бо тут може буть, що його грохнуть. Да. І він виставить претензії про те, що його грохнули, тому що в книжці написано це.  Тут про Цвіля потрібно зробити так...

Співрозорвник: То можна не пускати в книжку, але щоб для історії було. Короче, сказати, це між нами залишається.  Це не піде дальші. Але я думаю  [нерозбірливо] це цікавий, дуже важливий момент. Якщо ти вважаєш, що це не повинно, або він не схоче, о`кей, я не буду давати.

Тут потрібно із Цвілем, якщо він вважає, що це потрібно, буде, нехай напише і підпишеться, що він не проти, щоб це було, і він знає, що це буде. Там прізвіща дати, все. Тому що, якщо щось трапиться. Так. Я не хочу, щоб були якісь претензії пред`явлені, і так далі. Нам на хер надо. Як хоче, хай пише, що він не проти, і нічого. Так що я остаюсь. Бо я стільки... Може бути...

Ми приїхали уже в Польщу. Там нас підібрала людина. Ми її тут, о`кей... Якщо може  Цвіль, тут може трохи помінятися. Тут може трохи помінятися. Добре. Якщо Цвіль захоче, то воно буде так, як він захоче. Якщо не захоче, тоді не буде. Залишиться так один із варіантів, що ми пересіли в машину. І ми їхали уже просторами вільної Польщі, і я дивився, і дружина дивилася на ці широкі дороги в Польщі. І ми радувались, що ми уже все... Ми чувствовали, що ми вільні, і ми вирвалися звідти. І було таке передчуття, що, в принципі, повинно бути все гаразд.

Співрозмовник: То ви їхали де?  До Варшави?

Я не пам`ятаю. По-моєму, ми Варшаву не проїзджали.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Не зустрічав.

Співрозмовник: Не зустрічав? [нерозбірливо]

Ні, воно тільки в Чехії все. А в Польщі ніде ж не було...

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Ні. Звідки така інформація?

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Ні–ні. Так вот, ми проїхали. Сіли в машину і поїхали. В нас після перетину цього кордону наче душа розвернулася, і захотілося уже жити. І жили надіями, що пройде декілька місяців, і я зможу уже з сім`єю повернутися в Україну. Думав, що зло дуже швидко буде скинуте.

Наївний був. Дуже наївний. Зло оказалося сильне або...  Або ті лідери політичні, на яких я надіявся, і інші надіялись, а дуже слабкі духом   виявились. Но це пізніше. Це все буде пізніше. Я їхав [нерозбірливо]  в тому числі, записи,  в тому числі, комп`ютер і декілька сумок із одягом. Я перетинав.

До речі, сьогодні я перед вами сиджу в тому одязі, в якому виїзджав (сміється). Все те саме. Той самий костюм, ті самі черевики, все те саме, нічого не зміг заробити і прикупити. Да. На тих грошах, які мені...  

Так шо ми приїхали в одну із центральних країн Європи. Дамо їй умовну назву Ліберія.

Співрозмовник: Ліберія.

Тут питання тоже про цю країну, писати.

Співрозмовник: Тут сказати вже можна. Всі знають [нерозбірливо]. Поліція забороняє тобі так чи інакше (сміється).

Ну, приїхали ми туда. В ту країну.

Співрозмовник: В ту країну засрану.

Да. Приїхали в ту країну. Помістили. Ну... В декількох словах, людині, яка опікувалась нами, в декількох словах було сказано. Сказав, що, куди, що відбувається. Він багато не задавав. Каже: добре, зрозумів. І, каже, але потрібно. Ви будете відпочивати і лікуватися під іншими прізвищами набагато далі.

Співрозмовник: [нерозбірливо] ...тієї країни. Мали візи?

Так. Він каже, що ви будете відпочивати і жити там, далі лікуватися. Там буде все гаразд. Але туди їхати довго, тому що ми досить довго проїздили. І каже: ви заночуєте в готелі, в одному із готелів. Кажу: а прізвище? Каже: не хвилюйтесь, ви будете ночувати і в готелі під іншими прізвищами.

Ітак ми зайшли в цей готель -  дружина,  донька. Якесь було специфічне відчуття. Відчуття, що ми починаємо жити не один рік в готелях. І ми жили дуже довго в готелях. В одному, в іншому, і більше тижня в одному готелі...

Співрозмовник: В якому місці це було?

Я даже не орієнтуюсь. Ну, це було в різних місцях. Тиждень в одному місці, потім в іншому. Як ми жили в цій країні, тут потрібно, мабуть, окремо, з чисто такого пригодницького жанру описувати. Як нас перевозили, і це... Ну, як... Ну, нас привезли в готель. Я думав, що... Я також скривав своє обличчя. Хотів якомога щоб менше мене бачили. Тому що думав, що мене будуть розшукувати, робити. Ми, ми приїхали в неділю. Я колись... А я знав, що Мороз має виступати у вівторок. У вівторок в Верховній Раді. І він мені це сказав. Я буду в вівторок це робити.

Співрозмовник: Це наприкінці листопада?

Да.

Співрозмовник: 30-го листопада?

 

28-го листопада, 28-го. А ми вже їхали з України 26-ого листопада. Так що говорити про те, що...

Співрозмовник: То ви тоді мали контакт з Морозом постійно. По телефону?

Ну, тоді ще не мали постійного, але я мав телефон, на який я міг телефонувати. Але я знав, що мене б вичислили, тому ми телефонували через ряд посередників. Ну, був такий зв`язок, що не вичисляв напряму де я і що я.

Ну, ми прожили десь близько тижня. Я дивлюсь, в пресі нема нічого, по телебаченню цієї країни, бо я думав, що це буде сенсація, про це будуть всі писати.  Мороз, оказується, виступив в Верховній Раді, а в у цій країні тиша - ніхто нічого. Я думаю, Боже! Може, щось там передумали. Думаю, що щесь інше було. Потім... ми досить... Ну, так ми десь тиждень прожили в одному місці. Було. Потім, в мене телефон був, мені Мороз сам зателефонував. Каже: все гаразд, все нормально, їде до вас людина, зустрінетесь.

Я кажу: добре. Ну, тоді приїхав Володя привіз купу паперів. І я як перечитав!  Думаю: да-а-а...  І мені кажуть: давай терміново звідси виїзджать. Ідем в підпілля, і будемо жити.

І ця людина, яка нами опікувалася, з чисто своєї доброї волі, він також перейнявся цією ситуацією і прийняв на себе весь удар. Всю відповідальність.  Тому що він усвідомлював, що він наражається  на небезпеку для свого життя. Може, його можуть украсти чи його дітей, чи доньку, ради того, щоб він розповів, де ми, де він нас переховує. І він, дякуючи богу, і я йому дуже вдячний про те, що він нами займався. Займався дуже довгий час і період.  І кажу, що він робив все чисто, виходячи із патріотичних своїх переконань щодо України.

Співрозмовник: Хто цей хлопець?

Це тоже надо з ним розмовлять. Ви його знаєте.  Будем називать всіх Володею. Володя, Володя. (сміється)

Співрозмовник: Всі Володі.

І розмовляю я зараз також з Володею. Ну, тут, кажу, потрібно буде якось окремо описати людину. Це в процесі.  Це ми... Щоб воно якось було.

Співрозмовник: Коли ви тоді приїхали?  І коли вам стало відомо, що СБУ за вами гонку  почали?

Ну, не відомо. Я знав, що СБУ зразу після виступу Мороза зразу моментально до мене приїде. І буде дивитися. Перед цим я проінструктував... Перед від`їздом я батьку сказав деяку інформацію. Що так і так, президент... У президента, кажу, руки в крові. Вони пішли, кажу, на вбивство цього журналіста. Кажу, мені потрібно рятувати життя, і, скоріш за все, влада в Україні поміняється.

Каже: Коля, коли ти приїдеш? Я кажу: при президенті Кучмі я не зможу повернутися. Тому що, кажу, у нього руки в крові. А ми це викрали.

Він каже: а хто ж, а хто буде? Я кажу: я не знаю, хто буде після Кучми? Кажу: або Ющенко, так як він буде виконувати обов`язки президента, і мав найбільший рейтинг, або кажу: тоді Мороз.

Мій батько подумав. Каже: ні, каже, краще Мороз. Каже: Ющенко - це трохи не то. І до речі, я був дуже здивований його такою аргументацією. Я був переконаний, що президентом буде Ющенко. Тому що і рівень популярності його, і про те, що в випадку складення повноважень президента Кучми, обов`язки виконував би прем`ер-міністр Ющенко. А рейтинг Мороза, він би не дозволив би на той час бути президентом. Так що я був переконаний, що Ющенко на це все піде заради України. І батько сказав: ні, каже, я хочу, щоб був Мороз. Ну, це мене трохи шокувало.

Ну, я розповів своїм родичам, що до вас будуть приходити з прокуратури і із СБУ, про мене питати, вас на допити. І ви повинні говорити одне, що ви показів проти своїх рідних не даєте. Щоб вони вам не говорили.

Кажу: ось стаття в кримінальному кодексі. Ви на неї ссилайтесь. І так проінструктував. Зрозуміли. Да. А перед від`їздом я ж попалив всі документи. І з комп`ютера. Ну, я комп`ютер з собою забрав. То єсть, я всі речові докази,  які б могли когось скомпрометувати в якомусь напрямку, були знищені. Спалив все в огні. І попіл розвіяв. Так... Так що, я був впевнений, що, який би обшук вони не робили, у них не буде ніяких доказів для того, щоб тих чи інших людей,  щоб постраждали,  щоб мати якісь докази. До речі, ця інформація уже ж потім була.  А як тільки Мороз...

А ми перетнули україно-польский кордон. І ми були в Польщі. Людина зателефонувала Морозу і сказала, що ми уже знаходимося в Польщі. Все. В Польщі, і о`кей.

Мороз каже: слава тобі, господи. То єсть, він дуже обрадувався, що ми виїхали з України, поїхали,  поїхали далі. Він в цей час десь був у відрядженні. Я не знаю, чи за кордоном, чи в Австрії, чи... Ну, десь він був якраз. Як мені потім було стало відомо, як тільки Мороз виступив на сесії Верховної Ради с цим, то моментально, через півгодини чи годину, зателефонував моєму батьку заступник начальника охорони Олег Писаренко. І сказав батьку: вашому сину тут виписана премія. Нехай він терміново нам зателефонує і приїде, і ми йому дамо цю премію. Батько каже: я не знаю, він уїхав. Куди уїхав? Адреси не оставив, казав, що кудись в Київ. Телефонуйте, шукайте.

Після цього приїхав до батька офіцери із спецслужби і сказали: де ваш син? Ну, батько нікого в хату не пустив. Каже: йдіть, хлопці, розбирайтесь. Я вас не знаю, де він, не знаю. Це було, ну, десь під вечір.

Співрозмовник: Того дня?

Того дня...  Спецслужба уже того дня була у мене дома.

Співрозмовник: Вже знали... Що, підозрювали?

Ну, підозрювали. Того дня. То єсть, що ж саме цікаве. Що вони говорять, що ні, не знаємо, не може бути. Уже все було вичислено, все було зроблено. І ці звінки, і це все було не даремно.

А 28-го числа по інформації, мабуть, яку ви маєте, в Польщі шукала мене спецслужба. У там... У багатьох людей, які мають відношення до Мороза, у їх родичів. Приходили і шукали мене. То єсть, у них була одна мета -  це щоб я ніяким чином не зміг дати покази. Але я кажу, дякуючи богу, був такий крейзі (в доброму цьому розумінні ) Володя, який був налаштований патріотично і...  Та й зараз, він патріот, який, якого ідея, Україна, була і є превише.

Так. Ну, тоді потім. Стоп. Ні, так зупиніть, трек. Хай буде. Ну, добре, то є...

Ну, почався період, коли я дізнався, коли мені привезли ці вирізки, газети. Тоді ми так почитали, і було прийнято рішення обов`язково потрібно переховуватися. Потрібно було міняти місце проживання. І ми перейшли на іншу тактику, вже... Ми або жили в деяких готелях, або на дачах.  Чи в квартирах. Це - окремий процес, іде описування. Тактика, як, куди. Ну, ми довгий час переїжджали з одного місця в інше місце. Три дня, чотири дня, один день, тиждень. Більше ми не сиділи. Я зараз навіть, сейчас не можу згадати всі помешкання, приміщення, де ми жили і перебували.

Співрозмовник: Хто платив за це? [нерозбірливе] враження сильне?

Ну, яке там сильне. В основному, в основному, це були друзі. Володі, які за проживання нічого не брали. Кошти, це, приходили, щоб бензин, який він перевозив, або продукти харчування. У мене с собой було пів тищі доларів, і цього, в принципі, на харчування, там, на мобільний телефон, вистачало. Так що ніяких там затрат, таких особливих не було.

І цей процес десь через тиждень після того, як ми виїхали, мені зателефонував Мороз і каже: якщо в тебе єсть бажання і якщо ти не проти, то потрібно зустрітися із людьми. Каже: я в них впевнений. Каже: це потрібно, це допоможе справі.

Я кажу: добре. І тоді почався процес нашої... організації зустрічі мене із депутатами Верховної Ради, які мусили зустрітися і взяти у мене свідчення. Ну, тоже цікаво. Як ми їхали... То може окремий трак...  

: Samson
Скачал. Это ведь в разбитая на шесть частей первая пленка (по расшифровке на "Трибуне").

Продолжение будет?

: Samson
Да мне то что.. его прошлое???    Я просто воспринимаю это как данность.

Но пытаюсь оценить на уровне 2000 года, и этот канал информации, а может через него и дезинформации.

Он же не мог и не может со 100% уверенностью утверждать, что его никогда не "играли в темную"

"цру - это не кгб"      

И "кураторы" больше никогда не осведомляются об интересных контактах????    Работа ведь разная бывает...

И еще один вопрос, Евгений.

У Швеца на 5м элементе не работает обратная связь по почте. Я ему пытался писать- но в ответ "ящик закрыт".

В аудиофрагментах по Эльяшкевичу все же есть бубнение на фоне трансляции... очень тихое, по темповой составляющей речи очень похожее на озвученное Мыколой.

Или это вопрос не для обсуждения?  

Мне очень понравиля его "пассаж" --- но я уже не работал в ЦРУ (про Марчука).  Как будто из ЦРУ можно уволиться до своей смерти....      

: Samson
Сейчас буду качать.. А что, Купчинский попросил его "зашифровать" ? Но ведь многим известно, кому именно МММ надиктовывал.

Лукьяненко!!!! Руденко!!!!

[antenna.com.ua]

В Черкассах застрелился старший оперуполномоченный уголовного розыска Сосновского районного отдела УМВД в Черкасской области майор милиции Юрий Лукьяненко. По официальным данным, майор застрелился из табельного оружия ночью, около 3.30, 5 декабря в своей квартире. В 3.55 его доставили в 3-ю городскую больницу, через два с половиной часа 37-летний майор скончался на операционном столе.

Областная прокуратура в этот же день сообщила, что «согласно предварительным данным, майор милиции покончил с собой по причинам бытового характера».

"На Черкасщине это уже не первое самоубийство среди сотрудников милиции. В ноябре с.г. из охотничьего ружья ИЖ-16 выстрелил себе в голову следователь Чигиринского райотдела милиции старший лейтенант Юрий Руденко. В марте с.г. попытку суицида совершил начальник УМВД в Черкасской области генерал-лейтенант Олег Кочегаров. 5 января с.г. покончил жизнь самоубийством начальник Черкасского райотдела милиции 39-летний майор Вячеслав Романовский, он повесился на офицерском ремне, после того как пытался застрелиться из револьвера с резиновыми пулями и вскрыть вены на руках. "

----------------------------------------
[nadzor.pk.ru]

В Черкасской области 24-летний следователь Чигиринского райотдела милиции Юрий Руденко покончил жизнь самоубийством, выстрелив себе в голову из охотничьего ружья. Об этом "Обозревателю" сообщили в ЦОС УМВД в Черкасской области.
 
По словам старшего инспектора милиции Ларисы Анищенко, трагедия произошла вечером 17 ноября в 21.30. О смерти Руденко заявила в милицию его мать, проживавшая вместе с ним. По словам матери, в этот день сын вернулся домой после работы как обычно. Он заперся в своей комнате, после чего женщина услышала выстрел.
 
Как сообщили "Обозревателю" в ЦОС УМВД в Черкасской области, старший лейтенант Руденко работал следователем Чигиринского райотдела милиции с 2001 года. В 2000-ом году он окончил Черкасский юридический институт.
 
В настоящий момент обстоятельства самоубийства проверяет прокуратура Черкасской области. По факту суицида Чигиринским райотделом милиции проводится служебное расследование.
 

Кочегаров!

[antenna.com.ua]


"Во вторник около 6-30 утра Олег Кочегаров был найден дежурным в своем кабинете в областном управлении МВД с пулевым ранением в голову. В это утро, как обычно, Олег Дмитриевич пришел на работу задолго до начала рабочего дня, зашел в дежурную часть, выслушал доклад дежурного офицера, дал несколько распоряжений и удалился к себе в кабинет. Затем послышался выстрел.

Около 7-15 Генерал был доставлен в третью городскую клиническую больницу, где через некоторое время хирургами областного нейрохирургического центра ему была сделана операция. Состояние Олега Кочегарова оценивается медиками как тяжелое. Но никто в течение дня не осмеливался давать хоть какой-нибудь определенный прогноз. Все возможное врачи уже сделали"
-----------------------------------------------
[www.zerkalo-nedeli.com]

"— За несколько дней до попытки самоубийства Кочегаров бывал в Киеве. Он говорил с кем-то по телефону?

— В Киеве он был давно, на последней коллегии. Это однозначно.

И, кстати, мы с Николаем Ивановичем Ануфриевым не смогли вспомнить, когда министр ругал его на коллегии. Не было такого в последнее время. "

"Инсценировкой захоронения в Тараще занимались сотрудники Черкасского УМВД под руководством Кочегарова. К этому также тем или иным образом были причастны сотрудники милиции Романовский, Лукьяненко и Руденко. Все они, кроме Кочегарова, мертвы - якобы покончили жизнь самоубийством на протяжении 2003 года."

-------------------------------------------
[www.magnolia-tv.com]

"Ситуация вокруг самоубийства начальника черкасского райотдела милиции Вячеслава Романовского становится все более запутанной. В настоящее время идет внутреннее расследование, однако обвинений никому не было предъявлено.

Как передает “Обозреватель”, вчера на пресс-конференции в Харькове Юрий Смирнов подтвердил, что у Романовского перед самоубийством было несколько сложных дел и проблем, которые тот так и не смог решить.

Тем временем родственники погибшего продолжают настаивать, что в смерти милиционера виновен его начальник - генерал-лейтенант Олега Кочегаров, который всеми возможными способами добивался от подчиненного высоких показателей раскрываемости преступлений."
----------------------------------------------

[неперевірене джерело]

5 января Вячеслав Романовский был найден мертвым в ванной комнате своей квартиры. Он повесился на офицерском ремне, привязанном к трубе отопления. Судя по имеющейся информации, попытка самоубийства удалась лишь с третьей попытки. До этого покойный пытался застрелиться из револьвера, стреляющего резиновыми пулями, и вскрыть себе вены. Об очередности этих действий сейчас судить трудно. Ранение привело лишь к контузии и несмертельной травме, а порезы вызвали обильное венозное кровотечение. Тогда 39-летний мужчина завершил задуманное с помощью обыкновенного брючного ремня…
На стене комнаты осталась надпись, сделанная маркером: «90,2%». Это - цифра раскрываемости преступлений в райотделе, руководимым Романовским. Сегоднч возбуждено уголовное деломпо факту доведения до самоубийства. Так, родственники Романовсокгоутвержд ают, что начальник черкасских милиционеров требовал от Романовского раскрытия 95% преступлений.
Сегодня это основная версия следствия.

"Труп, найденный в Тараще, не принадлежит Гонгадзе. Для того чтобы операция была законченной, был выкопан по трассе Черкассы-Тараща (в селе Орловец в Городищенском) районе труп, подходящий по основным параметрам. Это труп некоего Сергея Сиренко, его выдали за тело Гонгадзе"

-----------------------------------------

[www.ntn.tv]




"На местном кладбище действительно находится могила Сергея Сиренко, который умер за два месяца до исчезновения украинского журналиста.

Семейное захоронение Сиренко находится рядом с центральным входом. В отличие от других, могила Сергея заметно просела и наклонилась. Рядом могила отца, чуть дальше - старшего брата."

"Сам умерший был худым, маленького роста - метр 60, со светлыми волосами. Георгий Гонгадзе при жизни был чернявым и высоким - метр 90.

Могила Сиренко, тело которого, согласно версии Пукача, использовали вместо тела Гонгадзе, действительно существует. Но любому эксперту понятно - антропометрические данные существенно отличаются. "


"Из семьи в живых остались сестра и мать." !!!!!!!!
(можно провести генетическую экспертизу!!!!)

----------------------------------------
Леся Гонгадзе (неоднократные заявления)

«На опознание я взяла сандалии своего сына. Его стопа имела специфическое строение… Когда эксперт положил на рентген-аппарата стопу, я четко поняла, что это не стопа моего сына, потому что пальцы ноги и подъем не имели тех особенностей, которые были у Гергия. Я вынула сандалию Георгия и на глазах у всех приложила к стопе. Оказалось, что сандалия на три размера длиннее ноги покойника. Всем это было видно, но эксперт сманипулировал», - сказала Гонгадзе.










Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 03.04.06 22:44.

Наверное все же стоит вернуться к "письму Пукача", и проверить некоторій фактаж.

"Кстати, именно Гончаров, а не Нестеров участвовал в убийстве охранника Плюща Потеряйко. Потеряйко работал в охране Марчука в момент организации прослушки Кучмы и встречался с Мельниченко - забирал у него пленки для Марчука. Когда Потеряйко стал болтать лишнее своим собутыльникам, его ликвидировали. Все началось еще с 1999 года."

--------------------------------
Про 1999 год подтверждает сам МММ.
--------------------------------

[www.prima-news.ru]
16.11.2001 00:00 MSK
Милиционеры уволены за неоказание помощи
 
УКРАИНА, Киев. (Соб. корр.) Сотрудники 4-о городского отдела внутренних дел Киева Александр Бережнюк и Сергей Бондаренко 16 ноября были уволены из органов милиции за то, что они не оказали помощи Александру Скляру, работавшему личным водителем председателя Верховной рады (парламента) Украины Ивана Плюща.

21 октября милиционеры обнаружили в парковой зоне мертвого Павла Потеряйко, работавшего охранником Ивана Плюща. В нескольких шагах от него лежал водитель Александр Скляр.
Милиционеры заподозрили, что Скляр убил Потеряйко, поэтому доставили водителя в 4-й ГОВД и поместили его в камеру. Задержанный жаловался на боли в животе и просил вызвать врача, однако охрана отказалась выполнить его просьбу. Несколько часов спустя водитель умер.
Сейчас ведется расследование гибели водителя и охранника. Экспертиза установила, что они находились в состоянии опьянения, однако никаких ядов в их организмах не обнаружено. На трупах имеются царапины и ссадины.
----------------------------------------------

[pravda.com.ua]

Список команди Миколи Мельниченка буде неповним, якщо не згадати ще про одну людину. Це – нині покійний старший прапорщик УДО Павло Потеряйко. Протягом 1999 року він неодноразово приводив майора Мельниченко до одного відомого і впливового політика.

В той час Потеряйко працював охоронцем кандидата в президенти Євгенія Марчука. Після президентських виборів і призначення Марчука секретарем РНБОУ, Потеряйко перейшов на роботу в охорону спікера українського парламенту Івана Плюща.

------------------------------------------------
[bo.net.ua]
Київський прокурор Юрій Гайсинський на прес-конференції згадував про ще одну особу, яка була якийсь час поряд з Павлом Потеряйком та Олександром Скляром, але хто це був, коли з ними розпрощався – невідомо. І дивно, що нікого це не цікавить.  

------------------------------------------------
[www.zn.kiev.ua]

Обидва трупи були вивезені в морг №2. Згідно з актом судово-медичної експертизи від 23.10.2001 року, смерть обох настала внаслідок гострої коронарної недостатності на тлі ішемічної хвороби серця

------------------------------------------------

Мельниченко. Пленка 5 (часть І)
Юрий ФЕЛЬШТИНСКИЙ , 03.04.2006 , 11:35


 
[tribuna.com.ua]

 

Цей епізод можна буде подумати, щоб вставити в обставини, в яких формувалась моя..  мій світогляд, коли я працював в Адміністрації президента.  Це був чи 95-ий, чи 96-ий рік. Мабуть, все ж таки 96-ий рік. Тоді головою Адміністрації був Табачник Дмитро Володимирович, і тоді був... така криза. Да. Мабуть, це все-таки було чи початок, чи кінець 95 року, бо була політична криза між Адміністрацією президента і Верховною Радою. Головою Верховної Ради тоді був Мороз. В Адміністрації президента відбувалось засідання Ради Національної Безпеки і Оборони.

Воно було на 4-му поверсі. Був список запрошених. Місця, в принципі, вільні були і...  Але... але було...  Дмитро Володимирович Табачник визвав коменданта охорони Адміністрації президента України і сказав, щоб пропускали на це засідання тільки по списку, так як вони боялися, що на це засідання можуть прийти ряд депутатів, які можуть трохи поламати сценарій Адміністраціі президента, які були. Зокрема вже боялися приходу туди Хмари.  Також, по-моєму, Єрмак покійний і ще когось. Вони дуже боялися приходу цих людей на це засідання. І нам була дана вказівка пускати тільки по спискам. Навіть, якщо депутати прийдуть, то їх не пускати.

Ми сказали: єсть. Под козирьок, і пішли. Але це помилка була, яка... Депутати... Ми не мали права їх не допускати, тому що депутат Верховної Ради по закону „Про статус народного депутата” входить на це засідання без запрошення, без нічого. Тому що тоді не обмежувалося захід туди депутатів нічим. Це було засідання Безпеки і Оборони. Там десь більше 400 чоловік зал. Вони могли постояти. Тим більше, що вільні місця були. Це було просто політичне рішення, яке йшло на урізання повноважень... Ну, це була незаконна дія, яку робили ми по наказу голови Адміністрації Табачника. Але це я потім, пізніше зрозумів.

Було так: ми стояли і по спискам пускали. Ті депутати, які були не записані, кажем: вибачайте, ви не можете, право... Вони казали, що вони – депутати, вони мають право туда проходити. І був конфлікт. Назрів, так що депутати силою ворвалися. Ми фізично, наприклад, того ж самого Хмару хлопці взяли так в кільце руками і тримали, не допускали наверх.

Після цього інциденту Верховна Рада прийняла постанову порушити кримінальну справу проти трьох осіб. Надо підняти цю газету, це було надруковано в “Київських відомостях”. Це був комендант будинку, комендант охорони будинку, це був Вася, Вася, окей...  Я призвіще вспомню. Назову пізніше. Він, до речі, потім був в охороні Мороза. Порученцем працював. І проти мене.

Так що ці прізвища були надруковані. Так що в мене з Морозом давня дружба. Ну, це так. Це - про формування світогляду.

І коли ми виконали це рішення - не пустили депутатів, і коли порушили карну справу, я перелякався. Я думаю: що це таке? Я підняв, подивився закон, і тоді, дійсно, по закону, ми порушили закон. Ми не пускали депутатів. Я думаю: чому це таке,  так відбувається? Чому іде конфлікт у виконавчій владі із законодавчою владою? Тоді в мене це трохи начало перевертатися. Я зрозумів, що ми все-таки неправомірно є... Це до того внести, як формувалась думка з приводу Хмари і інших.

Можете на “стоп”, просто на “стоп”. Номер два пішов. Перший?

Співрозмовник: Так, два.

Так, у другому траку ми про що будемо?

Співрозмовник: Давай трошки про те, як охорона працювала.

Давайте може трошки пізніше вернемось до охорони, а по хронології може...

Співрозмовник: Давай по Морозу підем.

Да.

Співрозмовник: Продовжити?

Да. Продовжуєм це. Потім до деталей будем вертаться. То єсть, напишіть: другий трак - це продовження про Мороза.

Ітак, це була тепла осіння, теплий осінній вечір. Не було дождю. Хотя, хто його знає? Може...  Ні, не було, не було. Це було суха погода. Я вирішив і, приймаючи всі міри безпеки, дивлячись, щоб за мною ніхто не слідкував. Я зробив ряд проходів. Переконався в відсутності сліжки, і коли Мороз... машина з Морозом під`їхала в назначене місце, ми сіли  і поїхали далі.

Ми проїзджали вузькими вулочками безлюдними, дивилися, щоб не було за нами хвоста. Тому що якраз уже...  Я думав, що ми виходимо у вирішальну стадію по поваленню Кучми, і тут потрібно було залишитися тільки живими, і щоб це мало якесь продовження. Тому, з однією сторони, на душі було якесь облегчіння, шо... Рішення, в принципі, я давно для себе прийняв, а зараз тепер тільки його фізично втілюю в життя і виконую.

Віз я с собою декілька касет, на яких я записав фрагменти розмови Кучми про Гонгадзе, і також про переслідування як журналістів, так і депутатів, в тому числі, Подольського. І мав твердий намір віддати це Морозу, щоб він обов`язково це оприлюднив і щоб це мало якійсь юридичні наслідки.

Я їхав з Морозом в машині. Ми в машині ні про що не розмовляли, тому що я, в принципі, боявся, що і його машина стоїть під контролем, прослуховується. Тому в машині я про це з ним не розмовляв. Але я їхав і думав, що потрібно все ж таки робити, потрібно цю банду від влади убирати.

Накануні, мабуть десь в серпні місяці, пройшов один випадок, який мене ще більше переконав в тому, що влада у нас злочинна. Про цей випадок про батька давайте ми наступний трак зробимо.

Так от. Я з Морозом їду в машині. Водій зупинився. Ми вийшли з Морозом, пішли. У нас відбулася дуже серйозна і ділова розмова. Я йому сказав, що уже докази зібрані. Більше працювати далі... Можна працювати, але я не бачу особливого сенсу.  Резонанс від справи про зникнення Гонгадзе був в Україні досить великий.  І я думав, що потрібно показать це  - хто є замовником викрадення Гонгадзе.

Я Морозу передав касети і сказав, що обов`язково потрібно, щоб він це все оприлюднив. І ми почали тоді обговорювати деякі нюанси цієї, я би сказав, спецоперації,  яку я проводив. Суть заключалась в тому, щоби там не тільки це оприлюднити, а і залишитись самому, і щоб інші залишилися живими. Тому що ціна дуже, дуже висока.

Обговорювався план, що мені робити, як... Пропонувалося... Розглядалося декілька шляхів. Один із шляхів - це щоби я ніде офіційно не світився і не підтверджував ніякі записи. І одна версія така, що просто Морозу передали ці записи, невідомо хто, невідомо як.  Я сказав, що ця версія гарна, але мене сразу уб`ють по цій версії. Тому, що вони зразу вичислять, хто це і що.

І кажу, що, в принципі, я не кажу, що я боюсь, але сенс в цьому... Якщо потрібно підтвердити, хто ця людина, зробив, щоб не було анонімно. Мене уб`ють і скажуть, що це просто провокація, що це - якась спецслужба зробила, і дуже тяжко буде доказати, що це не єсть провокація.

Інший шлях, який я думав, як можна зробити, це щоб я, наприклад, перебував, переховався десь в квартирі чи якогось депутата, чи Мороза. А на крайній випадок, щоб Мороз чи депутат мене переправили потім в посольство, щоб можна було сховати чи вивезти. Цей варіант також порозглядали і прийняли, що, можливо, це можна, але краще мені - це покинути країну.

Але щоб покинути країну, потрібно було пройти процедуру. Мені потрібно було звільниться із спецслужби. А процес звільнення не такий простий і швидкий. Але ми поговорили. Мороз каже: ні, каже, все ж таки тобі виїзджати з України. Я Кучму знаю досить добре. Він не простить.

Він каже: тут єсть різні шляхи, і один із самих тяжких шляхів - це йти публічно про це говорити, каже, і будуть мафія, буде давити, робити,  але йти на якійсь переговори. Бо, наприклад, один із варіантів, який я думав, що можна зробити, що прийти до Кучми і сказать: Кучма, перестань убивати, грабувати. Ось у нас єсть на тебе матеріал, і давай будемо робити таку країну, яку потрібно. Це наївний, мабуть, я трохи був.

Але, ну, ми порадились із Морозом, я сказав, що цього краще не робити, тому що це виглядає, як шантаж чи як спроба захопити  владу. І сказав, що набагато краще діяти публічно, щоб пройшов процес одужання в суспільстві. Показати це все. Я був переконаний, що за місяць, максимум за два, все це вирішиться, і Кучма має піти у відставку, так як совість його повністю повинна з`їсти була.

Мороз каже...  так він посміхнувся... каже: ні, я цю людину знаю. Она так швидко не піде, каже. Ну, це займе не менше, ніж три місяці. Не менше, каже. А тобі, каже, краще виїхати.

Я кажу: добре, але тут єсть ряд проблем. Потрібно мені було звільнитися із органів. Це мені потрібно було зробити закордонний паспорт. Це мені потрібно було отримати візу і виїхати. Це був дуже довгий процес.

Але рішення було прийнято. Я Морозу касети передав. Він сказав: о`кей.  Ну, я прийняв рішення виїзджати.

Прийшовши на другий день на службу, це було 19 числа, 19 жовтня, мене поздоровили із днем народження. Я сказав, що...

Співрозмовник: Ти з Морозом 18 жовтня бачився?

Так, 18–го жовтня вночі.

Співрозмовник: Коли ти передав Морозу записи?

Да. Я передав Морозу записи.

Співрозмовник: А наступного дня приходиш на службу?

Зараз... Я ж приїхав додому 18-ого числа пізно ввечері. Дружина чекала, вона приготовила праздничну вечерю. Ну, уявляєте? День народження, і проводиш де невідомо, як. Ну, такий у мене настрій був. Ну, дружина ще нічого не знала, нікуди...

Я кажу дружині: мені потрібно виїзджати за кордон, і вам також потрібно виїзджати. Вона нічого не питає, чекає: ти впевнений? Кажу: да.

Ну, добре, я прийняв рішення, кажу, звільнятись. Я завтра напишу рапорт на звільнення. Вона мене не питала. Ніяких істерик не було. Нічого. Тільки спитала. Я кажу: так надо.

Приїхавши на службу, я, ну, мене поздоровили із днем народження, там, співробітники. Я сказав, що я прийняв рішення, і що я звільняюсь із служби. Всі були шоковані. Шоковані чому? По декільком причинам. Перше -  це дуже швидке рішення. Тому що...  Ну, по –перше, ми матеріально, ми, офіцери, жили дуже гарно. Ми отримували зарплату більшу, ніж отримував президент України. Президент там отримував на той час десь 800 гривень, чи десь... Ну, десь 150 доларів до двохсот.

Я отримував, ну, більше, ніж президент. Офіційну зарплату. Я отримував більше, ніж генерал в збройних силах України отримував зарплату. От. Всі дивувалися, які у нас великі зарплати, але це великі по відношенню до злиднів були. Ну, прожити можна було. Но і то...

Я прийняв рішення, тому воно було несподіване, тому що мені залишалося один рік до пенсії. Ще один один рік я б прослужив, і я міг би піти на пенсію і пожиттєво отримувати пенсію. Непогану пенсію для України. Дуже гарну... Також через півроку підходила моя черга на отримання безкоштовного житла. Це також всіх дивувало.

Потрібно було знайти причину і аргументувати, чому я це саме роблю. І єдина причина, в яку могли повірити - це те, що я знайшов гарну роботу, за яку платять гарні гроші, і мене беруть на цю роботу саме зараз. Ну, я сказав, що одна із фірм мені пропонує посаду начальника служби безпеки цієї фірми. Перспектива гарна, і вони дали мені декілька днів на роздуми і сказали: приймай рішення.

Кажу, що я прийняв рішення. Мені пропонують дуже гарну зарплату, а так як у нас, ну наше керівництво, по крайній мірі, вони цю аргументацію могли зрозуміти. Що людина йде на гроші. Тому, що самі вони на службі займалися тим, що заробляли гроші. Як я казав, це і про ту саму сигналізацію, що за 15 тисяч готові були зробити, і щоб впровадили саме цю фірму, яку потрібно. Ну і по всім іншим  напрямкам. Вони були готові, йшли на те, щоб свої приватні інтереси ставити набагато вище. І ця аргументація всіх задовольнила.

Аби я сказав, що я там кудись..  Ніхто б мене не зрозумів. Казав би, що я не хочу служити або що... Це б нікого не задовольнило. Отак я сказав: я знайшов кращу роботу, мені пропонують в десятки разів більше грошей, ніж тут, робота перспективна, і для цього мені потрібно бистренько звільнитися, бо там було місце, і мені потрібно, мене посилають на учобу в Англію, щоб я пройшов курс підготовки. І мені потрібно терміново звільнитися, отримати закордонний паспорт і виїхати.

До мене ставлення керівництва було досить непогане. Я їм все це пояснив. Вони прийняли мою аргументацію. Кажуть: о`кей.  Я 20-го числа, 20 жовтня, уже написав рапорт на звільнення. Мені було сказано, що на протязі тижня мене вже звільнять. Я кажу: о`кей. Коли проблем немає, все, ми тебе звільняємо. І я рапорт підписав і формально уже, я, ну, не ходив на службу, нічого, я уже займався своїми справами.

Ітак, ця аргументація була сприйнята майже всіма людьми. Але потрібно було служби... Якщо я звільняюсь за власним бажанням, ну, я знайшов юридичну... Я маю звільнитися за власним бажанням, аргументуючи це сімейними обставинами. А сімейні обставини - те було те, що мені потрібно доглядати, там, ну єсть так, що матір там, інше. Це єсть в законі, і юрист в нашій службі сказав: ти маєш повне право бути звільненим згідно чинного законодавства України за власним бажанням.

Якщо я звільняюсь за власним бажанням, мені ще дають п`ять чи десять окладів, я уже не пам`ятаю. Я потім можу повернутися на службу, коли можу. То єсть, мене достойно звільняють.

Я написав рапорт за власним бажанням. Мене внесли в приказ на звільнення. І казали: все, вже в суботу ти - без проблем. Приказ. Ну, казали, що в п`ятницю підпишеться. Потім в п`ятницю не підписали. Кажуть: в суботу підпишеться. Кажуть: приказ уже єсть у начальника, проблем не має.

Я думаю: о`кей, раз не має проблем, я уже на службу не виходив. Обхідний лист, ну, я вже після того,  я вже написав. Підписався. Пройшов підписний. Я вже нічого нікому не був винний.

А да...  це написав. Потім я, не гаючи жодної години, я пішов до своїх товаришів в Службу безпеки і кажу, так і так, мені потрібен терміново закордонний паспорт. То ж аргументацію таку навів -  кажу: так і так.

Кажуть: о`кей, проблем немає.  Я заповнив анкету.  В цій анкеті вказав, що я служив в управлінні державної охорони, а на даний час я не служу. Тому що я був переконаний, що мене вже вичеркнули із... приказом. Це чисто технічно підписать.

Я в понеділок пішов, заповнив анкету і потім бистренько ж поїхав в Службу безпеки. Перевірили мене. Я не мав ніяких обмежень для виїзда за границю. Потім бистренько в ОВІР. І мені там за декілька годин зробили закордонний паспорт. То єсть, всі юридичні формальні моменти були витримані.
Я отримав закордонний паспорт. Потім я в понеділок приїзджаю на службу для того, щоб отримати посвідчення офіцера, ну, я, як звільнявся, ми ідемо в запас, то посвідчення офіцера безпеки в запасі. Я прийшов, хотів отримати це посвідчення. А мені сказали, що тебе не звільнили, що приказ не підписаний. Я був в шоці. У мене вже на руках був закордонний паспорт, а мене ще не звільнили. І при цьому кажуть: перешкоджає особисто генерал Шепель. Ну, якого я в свій час в Криму трохи строїв. Особисто він мене вичеркнув.

Я не розумів аргументацію. Чому? Які підстави? Не було жодних підстав мене вичеркувати. І мені сказали, що нічого зробить не можуть, щоб я особисто пішов до генерала, тому що генерал не хоче виплачувати мені гроші.  Я кажу: яка йому різниця?  Я служив нормально, нічого. Кажуть: іди до нього і з ним розбирайся.

Я прийшов до нього. І тут у нього зіграло чисто якесь, мабуть, злоба. Тому що він, я так вирішив, хотів мені просто відомстити про те, що будучи старшим лейтенантом, я його, генерал-майора, учив, як нести службу, коли він був в Криму.   Це, мабуть, чисто його я задів.

Співрозмовник: Скільки йому років було?

П`ятьдесят...  Не знаю.... Скільки йому... Но він досить молодий.

Співрозмовник: А щось про його кар`єру знаєте? Хто він такий був? Звідки прийшов?

Не знаю. Ну, це треба потім подивитися. У нього цікава кар`єра, де він служив. Він був і в міліції. Цікава. Візьмемо окремо. Добре. Оці моменти, вони будуть вспливать окремо.

Так про Шепеля. Я захожу в приймальню до генерала. Кажу: так і так, я такий і такий-то. Кажу: я не розумію, чому? Чому так трапилося? А іще моєй аргументацієй була, яка... У нас в управлінні люди... А...   Ще характерно про управління. Що вони займалися, в принципі, не стільки безпекою вищих посадових осіб... ні, вони займалися безпекою, тільки разом з цим вони займалися тим, щоб заробляти гроші також собі.

Один випадок. Коли я ще вчився в військовому училищі, то в мене був командир взводу Сесак. Старший лейтенант Сесак. Потім він звільнився із збройних сил і пішов працювати в бізнес. Він будував... Ну, він знайшов спонсора, який будував, ну, одну заправку в Васильківському районі. Там, де по місцю його проживання. І якось він мені телефонує, але це був, по-моєму чи 99-й, чи початок 2000-го року, я не пам`ятаю. Десь так. Да. Телефонує і каже: Коля, в мене невиличкі проблеми. Надо зустрітися.

Я зустрічаюсь. Кажу: що трапилось?  Каже: так і так. Ваша служба вимагає від мене взятку. Каже: я б дав би. Но ти розумій, каже. Ти там служиш. Ти служиш, і якось мені давати взятку... Я вже стільки пороздавав взяток, каже. А взятка, каже, за що? Вони кажуть... А!  Каже: взятка яка? Що він будує заправку, і потрібно погодити із нашою спецслужбою, що розміщення цієї заправки, де вона повинна бути, які приміщення, все...

Я кажу: а при чому тут це? Ну, каже, мені аргументують так, що, от ця траса, там буде проїзджать  президент, і потрібно, щоб ми були під контролем. Я кажу: що за брєд?

Це було зроблено таким чином, щоб просто отримувати хабарі. За любий підпис, як в Україні, відомо, отримують хабарі. І, каже, йому сказали, там, декілька комп’ютерів. Там, ще щось таке... Ну, принципово, каже, Коля каже, я в ГАІ, каже, роздав. Я туда пороздавав.

Кажу: добре, я піду узнаю. Прихожу я до... Єсть Вася, Вася, Василій Васильович... Надо призвіще тоже вспомніть. Він займався у нас цією трасою проїзда, і він керівництву доповідав про всі ці зміни. Він каже: Коля, я без проблем, я підпишу, но, якщо я не принесу керівництву якусь матеріальну вигоду, каже, мене з`їдять.

Я тоді... Боже мій!  І це - моє управління також займається такими справами? Куди вже далі йти? Да. Пожежники, санепідемстанція, ГАІ і всі інші беруть. То єсть, для того, щоб поставити заправку десь біля траси, уявляєте, скільки потрібно хабарів роздати? Я вам скажу, десь, заправка, якщо коштує там до сто тисяч доларів, щоб побудувати, на той час, ну більш-менш...  То десь до 50 тисяч доларів потрібно було роздати хабарів. Каже, це жах.

А якщо ще... Я був так трошки шокований.  І я попробував якось зменшити. Прийшов. Вася, говорю... Каже: Коля, ти бачиш, ми будуємось... Для керівництва потрібні комп`ютери, керівництву потрібно ремонт робить, так все інше. Я думаю: да, Боже мій! Ну, кажу, для мене. Каже, Коля, для тебе ми можемо тільки трохи скинуть ціну взятки.

Співрозмовник: Скидку?

Да, скидку. Кажу, Вася... Коля, каже, мене повісять. Керівництво. Каже, дивись, надо двері, надо обої, надо те... Каже: ладно, вже комп`ютери. Ну, хотя би там шпалери. Ну, я думаю. Ну, ладно. Ну що, я буду перед вами йти і уніжаться.

І мені незручно сказати, що моє... моя спецслужба бере хабарі. Я не міг це сказати. Що навіть мені...  Ну, думаю, Бог з ним. Я тоді поїхав, купив за свої гроші декілька шпалер. Купив, привіз і говорю: Вася, от тобі передали. Каже: все нормально. Все... зробили. Печатку йому поставили.  Так що, отак-то от буває. Отак іде деградація. Службою мало хто займався.

Так. Це про Шепеля. Я говорю, які були нрави. Це вже про Шепеля.

Співрозмовник: Шепель [нерозбірливо] він хотів не платити вам. Щоб ви покинули службу.

Ну, Шепель не хотів, щоб служба давала мені... платила гроші. Це були... І він знайшов формальну причину. Я не дам, і все. Вот ти такий негодяй. Ти предаєш нас, нас, ти звільняєшся. Говорю: як я предаю? Кажу:  я знайшов кращу службу, я іду. Каже: я не знаю. Він... Ну це чисто його... Не із-за того, із-за служби, а чисто його відношення до мене. Ну, як так, я, будучи старшим лейтенантом, його там рапорта писав...  що він неправильно несе службу.

Співрозмовник: Ти був майор тоді чи старший лейтенант?

Коли?

Співрозмовник: В час, коли ти звільнявся?

Ні. Майором.

Співрозмовник: Ти був майором?

Да. Коли звільнявся, я був майором. Я вже майором прийшов до генерал-майора. А Шепель як був генерал-майором, так і лишився генерал-майором.

Співрозмовник: Його ж вигнали нах**.

Ну, вигнали потім.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Так я ж кажу: я вибрав саму правильну тактику. То єсть, я роскусив, що наше управління займається поборами. Керівництво, воно іншу аргументацію, воно б не сприйняло. Їм надо аргументувати так, як вони мислять, як вони думають.

Я цю аргументацію їм клав. Що я буду тримать багато грошей, я рідному управлінню допоможу. Я вам стільки обоїв куплю. Вони кажуть...  А Шепель мені сказав такі слова: я знаю, що ти збираєшся за кордон. Тому, що це я усім говорив.

І тактика була вибрана така: я ж розумів, що якщо я... Вони кажуть, як, ну якщо він працював би або якусь інформацію зібрав би, то він би ніколи не говорив би, що хоче виїздити за кордон. А так дивились, як на якогось дурачка і ідіота. І, до речі, коли ти служиш в Адміністрації президента, тебе, ти ніколи не мусиш показувати, що ти умна людина, що ти розумніший за керівництво.

Якщо ти показуєш, що ти розумніший за керівництво, тебе звільняють переводять далі, щоб ти не був. Ну, якщо взяти, що у нас. Володя Ляшко. Він - гарна людина, я нічого не скажу. Але як сама людина. Але як професіонал, йому потрібно далеко-далеко рости. На жаль так трапилось, що він не має відповідної освіти для цього. І потрібно було показувати, що ти ідіот, що ти  в ніякому разі.... не можна було лізти в політику. Потрібно було підтримувати президента. Ну, потрібно було такім ідіотом показувати. Що недалекоглядний, нічого. Тоді ти міг працювати в Адміністрації президента. Якщо ти показував, що ти якась розумна... кажуть: е, ні. Він розумний. Він може щось скоїти. Його виганяли. Так у нас повиганяли багатьох співробітників з той же охорони президента. Тому я упав так...

Співрозмовник: Він тебе не пустив... Він не підписав...

Шепель сказав як: я тебе не звільню по цій статі за власним бажанням. Я тебе вигоню. І я...  то єсть... Ну, Шепель каже: я зроблю все, каже. Я не знаю, яку ти інформацію зібрав, працюючи в Адміністрації президента, но я тебе з України не випущу. І я зроблю все, щоб тобі закордонний паспорт не дали.

Бідний ти генерал! Аби ти знав, що в мене закордонний паспорт уже лежав в кармані. Але це були його просто слова. Аби він дійсно хотів, щоб...  Якби він після моєї розмови зателефонував і дав команду, щоб мені не видавали паспорт... А йому б сказали, що  вже отримав паспорт, то він би зробив всі міри, щоб мені не дати... Але він не думав, що я так швидко все це зроблю, отак швидко зроблю... І тому, я кажу, що мені чисто... Мені год... бог допомогав в цьому.

Так що я прийшов. Я був дуже стурбований. Кажу своєму керівництву: так і так. Кажуть: ну, що робити? Яка мені була вже різниця? Закордонний паспорт уже на руках. Кажуть: переписуй рапорт, ми все зробимо. Я кажу: як так? У мене ж все...  “Коля, не спорь”. Я взяв, переписав рапорт. Приготував його я вже, не пам`ятаю, чи 30-м чи якимось жовтня. Но не 20-м, як я його готував раніше. І цей рапорт, він був приколотий до справи. І, до речі, на підставі цього мені інкримінують карну справу в підробці документів.Співрозмовник: Угу.

Ні, я-то підроблял документи...

Співрозмовник: Угу

А мене заставили так зробити. Тому що, якщо воно б сиділо офіційно, не було б цього заскоку (нерозбірливо). Я нічого не підробляв. Я в анкеті все заповнив. Я все законно зробив. Але ж вони ніколи не упоминають, що було два рапорти на звільнення. То єсть, вони самі порушили закон. Ну це таке...  

Зробив я закордонний паспорт, і потім я зустрівся ще раз з Морозом. Мороз каже: ми віддамо на експертизу, записи...

Співрозмовник: Коли це було?

Зустріч з Морозом була десь... Десь на початку листопада. Я йому сказав, що я закордонний паспорт отримав. І тепер питання, куди виїздити і як виїздити. Він сказав,  що, Коля, у нас невеличкі проблеми. Нам експерти не підтвержують автентичність. Я кажу: а навіщо вам експертиза, кажу. Ну бо я передав фрагменти розмов. Не оригінал, а переписав це просто на касету.

Він каже: може, вони  хочуть, там, не знаю що. Вони, каже, не повністю підтверджують. Ну, я кажу: ну, о`кей, нормально. То єсть, вони не кажуть, що це підробка, але вони не можуть сказати точно, що це голос Кучми.  І їм потрібний був інший зразок для проведення експертизи.

Я кажу: добре, я дам інший зразок на іншому носію. Я це зроблю і дам. А потім я кажу: Сан Санич, потрібно, вдруг що зі мною трапиться, потрібно, давайте я краще надиктую інформацію на відеокасету, і нехай вона у вас буде. Хто я, що. І він каже: да. Надиктуй, каже, хай буде. І, каже, було б не погано, якщо б ти заяву написав. Я кажу: а який текст, що, куда?  Каже: пиши сам, що хочеш. Я кажу: може підскажете? Він каже: ні, каже, ти пиши, як хочеш і що хочеш.

Я кажу: я зрозумів. Я тоді текст заяви написав. Зробив. Постояло питання (бо я  підписався), і потрібно було нотаріально завірити підпис. Я прийшов до одного із нотаріусів і кажу: так і так, я хочу завірити свій підпис на заяві. Але я не хочу, щоб ви читали заяву. Кажу: це реально зробити чи ні?  Каже: ні. Я повинна ознайомитися з заявою. Кажу: почекайте. А якщо ви ознайомитися, ви гарантуєте, що ви нікуди це не дасте? Вона так посміхнулася.

Кажу: у мене єсть інформація така, що начальник Київської області убив людину. І я це нотую. Я це, хочу цю заяву зробити, щоб ви завірили,  що це я її дійсно написав. Каже: ні. Таку я заяву не завірю. Я кажу: стоп. А яке ви маєте право не завірити. Я написав власноручно. Каже: ні, я таку заяву не завірю (сміється).

То єсть, нотаріус перелякався. Я думаю. Да. А що ж буде, ти побачиш про Кучму, то що ж буде? Нічого не буде. Ну, я зустрівся з Морозом. Віддав йому закордонний паспорт, і він подивився і сказав... А, так уже був закордонний паспорт зроблений і для доньки. Дружині зроблений.

І шукали можливість виїхати Я ж шукав можливість, куди можна було виїхати. Мороз каже: ну вот, в мене єсть друг в канадському посольстві. Давай, може туди?  Кажу: добре. Мені дав телефон, я прихожу до цього друга в канадське посольство. Він каже: да. Мені Мороз телефонував: так і так, каже, да, добре. Но, він каже, це займе досить тривалий час.  

Я потім почав телефонувати і шукати відповідно, куди мені можна виїхати. Я хотів виїхати в Англію. Бо одна з самих найбезпечних місць -  це Англія.

Співрозмовник: Самих безпечних.

Самих безпечних. Да. Ну Англія це ... читайте історію...

Мельниченко. Пле

Мельниченко. Пленка 3
Юрий ФЕЛЬШТИНСКИЙ , 29.03.2006 , 08:00


  [tribuna.com.ua]
 

Скажу, що увагу я приділяв і вів на те, що можуть і за допомогою лазера, можуть зняти інформацію, або радіо-жучок, або підкинути, або в телевізор вмонтувати, або таке інше. Ну і також кажу, що може хтось просто занести і покласти. А для того, щоб хтось не заніс, потрібно, щоб одна людина ніколи не заходилась, а потрібно, щоб як мінімум дві людини щоб заходили.

І чисто такими методами я зміг зробити, що ніхто не зможе сам в кабінет зайти. І майже завжди, майже завжди, друга людина, яка заходила в кабінет, це був я, і за мною хтось інший. І так я змог зробити, що, в принципі, я виступав там завжди начальником, коли ми заходили. Але це було неофіційно, а просто неофіційно я зміг поставити таким чином, що я командував як робити що. І міг там... Ну, так удалося зробити.

Тоді питання диктофону. По диктофону ми окремо можемо вернуться. Записував як... Я шукав.. ну були різні магнітофони, на які я записував, це можна окремо, потім вернуться. Питання було в тому, як і де розміщувати диктофон, щоб можна було записувати максимум. Ну, спочатку я вибирав таке місце, там, за колоною, в кабінеті президента, щоб мене ніхто... я нагинався і за фальш-панель... тут батарея, а тут фальш-панель із дерева. І я туди клав магнітофон, який працював і який записував, але він був десь за метрів мабуть 7, чи може 9 від стола президента, і почути, якщо вони шопотом говорять... Магнітофон не улавлював шопіт, і я не зміг чути це. Тільки, коли вони досить гучно говорили, можно було почути. Хотя я впевнений, що там, якщо застосувати спеціальну техніку і апаратуру і очистити ці всі шуми, то і шопіт тоже можна буде почути, підняти.

Ну, я досить тривалий час записував там, на цей диктофон, але потім я не зміг все слухати, про що там записано і чисто технічно...

Співрозмовник: Який це був диктофон?

Я ж кажу, окей, це був спецапаратура КГБ, називається він “Ява”. “Ява”, який пише на серебряну таку нитку. Тривалість запису десь 5-6 годин. І він працює майже безшумно. Ну, майже. Якщо він працює далеко, тоді да. Але він, якщо... Він призначений для того, щоб записувать співрозмовника на близькій дистанції і записувать дуже довго.

Ну в зв`язку з тим, що я не міг прослухати більшість розмов на цей же диктофон, які записані, із-за того, що великий шум, прийшлося переносити диктофон якомога ближче до того місця, де Кучма розмовляє. І тут потрібно, конечно, описати, що, як, настільки було нервово, тяжко установити цей диктофон в кабінет, от я його... руки не дрожали, я на цей шлях йшов свідомо. Але я нервувався дуже сильно і...

Співрозмовник: [нерозбірливо] ... де ви поставили?

Я ж кажу, я рішення прийняв його записувать. Кучму. Організаційно я зробив, що мусять оперативно заходить дві людини. То єсть, хтось випадково зайти в кабінет, наприклад, як це могло бути, я ж кажу, щоб робітник випадково не зайшов в кабінет і не зняв фальш-панель, і там щось пофарбував або перебрав. Я мусив все контролювати. І я це вніс в уші керівництву, що любій людині, яка заходе, може буть злодій. Не можна заходити, і потрібно ці мери безбеки зробити. Погодились. Це було приказом віддано, що ніхто не може заходить. Бо я ж думав, де його зробить, як, бо я думав і в пульті дістанційного управління робити, щоб потім... Трохи пізніше робив, і все інше. Тому, кажу, чисто організаційно це зробив.

Про це надо буде зупиниться,  якось по-іншому написати.

Диктофон, із-за того, шо він був дуже здоровий. Ну, майже як цей, оцей, уявляете собі, як може цей диктофон, такий же, ну, отакий десь за розмірами? Потрібно, то єсть, я його приходив зранку, ставив, бо спочатку у мене не було дистанційного управління. То єсть, я прийшов там на пів восьмого ранку, включив його, і поставив там, на фальш-панелі, і він записував.

А Кучма заходив десь в кабінет, ну десь на пів десяту, або на дев”яту ранку. І дві години диктофон посто впорожню крутився, ніяких розмов не записував. Із-за того, що касета обмежена 5 годин, дуже багато не записувалось.

Або можно було так: що Кучма приходив, там, на п”ять хвилин в кабінет зайшов, а потім там пішов на якусь нараду. І магнітофон працював впусту. Або він, коли надо, було так, що включати диктофон, ну, потрібно було дистанційне управління, щоб я міг керувати – включати і виключати тоді, коли потрібно, коли важливі розмови.  

Тоді я спаяв цей пульт дістанційного управління, яким автоматично включав і виключав. То таке.

То єсть, приймалось рішення, виходячи із мір безпеки. Щоб ніхто не бачив, як я устанавліваю його. І я прийняв рішення, що за фальш-панел`ю, там менш, хто лазить, але якість втрачалася. Безпека була.

Да, я ризикував набагато менше, і мене набагато менше бачили, що я міг поставити і зняти. Але – якість і шопіт, і все я не зміг записати. Тому я уже, переборюючи себе, прийняв рішення записувати якомога ближче. І найшов, ну, я, окей, щось з цього, коли я диктофон установив, я не знаю, скільки у мене сідих косин появилося в тот ранок, в той день, я його установив, цей диктофон, і я просидів майже всю, ну, цілі сутки в кабінеті в своєму, на першому поверсі цей кабінет. І контролював, щоб ні СБУ, ні хтось інший випадково не робили перевірку і не змогли взяти, виявити цей диктофон. Я так досить тривалий час сидів.

Наступний день я прийшов, наступний ранок, і забрав цей диктофон. Забрав, і мені потрібно було поміняти батарейки, поміняти касету. І так получалося, що я міг записувати тільки через день. День я записую Кучму, день я не записую, що втрачало деякий час. Це все.

А другого диктофону у мене не було.

Під час того, коли я записував, ну ви мене не бачили, на жаль, я в 2000 році, ви в ето не повірите, у мене було дуже багато сідих косей. Я був настільки худий, просто психологічно все вимотувало.

Зараз я чорний, у мене немає сідих косей, я поправився, да, сильно. Тоді було дуже... Про це зараз легко розповідати, а тоді це був ризик, ризик життя, кожен день я ризикував.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Ні, записувач був не в шафі, а він був, фальш-панель, ну, така дерев`яна, і тут така ніша була, так можна було покласти, я туди клав. Ну це чисто такі технічні питання. Потім, коли я удосконалив, щоб якість звуку була краща, краща і краща. Потім...

Співрозмовник: Це почалося 99-го року?

У 98-му році.

Співрозмовник: Котрого місяця?

Пізніше скажем це запитання. У 98-му році я почав записувати Кучму з певною періодичністю, як його, куда, що.

Потім я почав, в кінці уже 98-го, на початку, ну там так, після того, як я уже мав записи, я уже мусив думати, що робити з цими записами. Тому, що була мета – убрати цих злочинців. Щоб убрати злочинців, потрібно знати, хто може убрати. Самі записи по собі – вони ж нічого не вирішують. І стояло питання, с ким можна співпрацювати, щоб він міг. Бо задумка була яка? Щоб зібрати докази, які вказують, що Кучма дійсно злочинець, і що така людина не може перебувати на посаді президента України. І записи ці - як один із речових доказів усього цього.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Коли я записував, я давав, скажем так, коли я записав, у мене уже була досить непогана колекція по записам і була інформація, яка підтверджує, що Кучма порушує Конституцію і Карний кодекс, я так кажу, м”ягко, злочинця, в принципі, суд опреділяє.

Про те, що Кучма порушує Конституцію України і Карний кодекс, це в мене інформація була, і мені рекомендували співобітника Служби безпеки України, це Володимир Парфенович, це я пам”ятаю, прізвище я не знаю.

Я зустрівся, мені його порекомендували, я зустрівся, і в деяких чертах розказав і дав йому одну із касет, щоб він послухав і прийняв рішення. Він каже: добре, я поговорю зі своїми людьми, що можемо зробити в цьому напрямку. З ким він спілкувався, мені тяжко сказати. Одна із версій – він спілкувався із людьми, які оточують Ткаченка. Олександра Миколайовича Ткаченка, який був на той час головою Верховної Ради. Ну, кажу, це може бути недостовірна інформація, не знаю.

Потім він через деякий час, ми знову зустрілися. Він каже: ні. Каже: ми цим займаться не будем. Каже: і тобі рекомендую, каже, не займайся цим. Тому що це, каже, дуже небезпечно. Мені віддав касету, і ми рассталися.

Але я все ж таки думаю: ну як так? Ну невже не можна щось зробити, щоб цього злодія зупинити? Кучму. Тому що з кожним днем в мені було все більше і більше інформації. Записи показують, що Кучма, він був злочинець. Кучма – злочинець, і він  прямує до того, щоб у 99-му році знову обіймати посаду президента.

Так, потім, ну, трапилося. Кучма боявся, дуже боявся двох людей. Це – Лазаренка і Марчука. Дуже сильно боявся. І в першу чергу, він боявся Лазаренка. Саме більше. Вони обговорювали питання, що потрібно нейтралізувати і убрати Лазаренка.

Із Лазаренко я не спілкувався. Не знаю, може хтось, говорю, безпосередньо. А може, хто знає, може це було б менше зло – Лазаренко ніж Кучма, хто його знає. Аби його тоді попередили. І його б не заарештували. Але після того, як Лазаренко арештували в Швейцарії, як він поїхав в Америку, судячи по записам, залишався Марчук. То єсть, Марчук – це та людина, яка після Лазаренка представляла найбільшу небезпеку для Кучми. І я почав шукати виходи на Марчука.

Але на сьогоднішній день ті люди, які мені допомагали, вони в небезпеці, і я прізвища їх не хочу називати – через яких людей я вийшов на Марчука.

Наша зустріч відбулася з Марчуком на початку весни 99-го року. Я йому представився, я йому показав посвідчення, тоді я уже був у званні капітан, і посада у мене була – старший офіцер безпеки Управління державної охорони України.

Я йому представився, я йому сказав: так і так, що я такий-то, і що я маю докази, що Кучма – злочинець. Я записую Кучму і хотів би, шоб Кучма не був президентом, тому що він злочинець. І спитав поради у Марчука.

У нас була розмова один-на один.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Розмова відбулася дуже цікаво. Я ж мав інформацію із записів про те, що за Марчуком слідкують. Слідкує Деркач і слідкує міліція. І з Марчуком я не зміг розмовляти по телефону, так як його телефони прослуховувалися. Прослуховувалися як і міські телефони, так і урядові телефони прослуховувалися. Тому що він був суперником Кучми на президентських виборах.

Після Марчука на той час Кучма боявся – ну мені, мені же тяжко сказати, кого він більше боявся на той час – чи Марчука, чи Мороза. Це вже потім, в серпні 99-го Кучма признався, що більший для них ворог – це Мороз, ніж Марчук.

Але мені Марчук був набагато ближчий по духу, так як він все-таки із спецслужби. Я думав, що він... Ну, так як у нас інформація була, що Марчук своїх людей не здає. Ну, зустріч відбулась... Ми виходили… Я виходив... на Марчука досить довго, більше місяця десь, а може, мабуть, більше двох місяців. Через своїх людей я виходив на Марчука.

Одного дня на Севастопольській площі, це в Києві, під'їхала стара іномарка. Я йшов, Марчук зупинився, він сидів на задньому сидінні справа. Якраз машина зупинилась, тому що я описав, хто я і як, і мене мусили забрати.

Машина зупинилася.  Я відкрив... Ну, справа двірки відкрилися, я хотів сідати ... Марчук хотів, щоб я зайшов з лівої сторони. Я кажу... Ну, я не пішов. І Марчуку не сподобалося. Він трохи піднявся і пересів на ліве місце заднього сидіння. Я тоді сів, нас відвезли в якусь із темних вулиць.

Чому я не хотів іти на заднє сидіння, вірніше, обходити машину – тому що я ж маю інформацію, що за Марчуком слідкують. Але я замаскувався, так, що мене б не узнали. У мене були окуляри, я зовсім мав іншу походку, зовсім інший одяг, і мене... трохи ліце змінив, і мене б не впізнали б. Я даже не хотів, щоб даже в такому лиці, обвертатися, щоб мене... В цей момент... Тому що машина, якщо б йшла, яка слідкує за Марчуком, вона б сзаді фотографувала. А так я стояв спиною і тому мусив так йти. І я сів на заднє сидіння. І нас завезли в одну із вулиць неподалеку від... Ну, якийсь район, не пам`ятаю. Києво-Святошинський, по-моєму.    

Нас завезли, водій вийшов, і ми на задньому сидінні з Марчуком переговорили. Суть цієї розмови була... Ми розмовляли на протязі 17 хвилин. Я йому розповів, я йому представився, що я такий-то, такий-то, капітан такий-то, роблю те-то і дав йому прослухати деякі записи, які підтверджують, що Кучма порушує закони і Кримінальний кодекс. І спитав у нього поради – що робити, що будемо робити і як робити? Він каже: потрібно зло зупиняти, і давай, записуй далі. Записуй, і ми знайдемо шлях, як це зло зупинити. Добре.

Тоді ми призначили наступну зустріч. Він мені намалював місце, де ми маємо зустрітися. Він намалював це на зворотнім... на Конституції України. До речі, його малюнок до цього часу в мене є – де ми мусимо зустрітися і як.

Місце зустрічі було призначено неподалеку від Маріїнського палацу – між Маріїнським палацем і СБУ. Там ближче до Дніпра. Ну, там схема у мене єсть.

Ну, Марчук каже, що зло потрібно убирати, і будемо убирати. Ну, тоді у мене крила виросли, і було погоджено, що максимум після першого туру президентських виборів Кучма, ну, за допомогою і цих записів, Кучма не повинен бути...

Співрозмовник: [нерозбірливо] Марчук вам .... гроші.

Ну, як гроші… Ми з ним не домовлялися про гроші, з Марчуком…

Про те, що він мусить щось платити-не платити, тут не було.

Співрозмовник: [нерозбірливо] Він сам...  гроші... за записи.

Ні, за записи... Це не був торг. Це не був торг, що він купує записи – про це ніхто не розмовляв. Но на деяку підтримку він тоді дав – скільки? - тисячу марок. Тисячу марок одною купюрою.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Він на підтримку... Як... Наприклад, щоб купити батареї, на один день, на один день, батарейки коштували... там спеціфічні батарейки ідуть, у цей диктофон СБУ. Вони коштували десь 1,5 долари одна батарейка. І тоді, тоді надо було 6 батарейок. То єсть, 10 доларів просто на один день на одні батарейки. Іде.

На касети, на оці, які в `Яву` оце, 100 доларів іде на день. Щоб купити... купляти ці касети – 100 доларів касета. Це... Потроху, як воно було, там переписував, ну... Це  не було те, що продається. Для того, навіть, щоб це інтерв`ю дати, потрібно щось купити і щось робити. Я не оправдуюсь, але... Він тищу марок дав.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Це не єсть вербовка, це не єсть купівля інформації… Це... Він спитав: як з грошима? Я сказав: дуже тяжко з грошима. Ну, це просто…

Співрозмовник: Скільки грошей вам Марчук дав? [нерозбірливо]

Мені потрібно вспомнити про це. Дуже гарно, щоби правильно і відповісти на це питання.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Двадцять мільонів, тридцять мільонів (сміється) Я думаю, що такого порядка цін немає. Я... надо подивиться, там... Гроші – це...

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Да, да. Моє переконання, що Марчук дуже хотів. Але дуже хотів що? Чи зняти Кучму, чи самому стати президентом і боротися з корупцією? Це питання цікаве. Тому що Марчук – це не єсть одна особистість. В Марчуку живуть ще декілька Марчуків. І я думаю, що вони знаходяться в конфлікті один з одним. З одної сторони Марчук хоче добра, з іншої – інший Марчук не хоче зла для себе. А хоче, щоб був спокій і злагода.

Співрозмовник: Микола, чи заходив до президента колись [нерозбірливо] Кириченко? Чи є записи розмови [нерозбірливо] Знаєте?

Знаю, знаю. Надо підіймать 98-й рік. 98-й і… [пауза] Кажу, я не можу гарантувати на 100 відсотків, що там, куди. Я знаю, що в 99-му році, коли Лазаренка арештували, там дуже багато людей бігало. І там, ну там, до арешта, після арешта я дуже активно записував саме в кабінеті Кучми. Але, на великий жаль, чисто технічно це не оброблено. Тому що диктофон був далеко, і шуми дуже великі. Дуже великі шуми. Я просто не знаю, що там.

Співрозмовник: Багато людей [нерозбірливо] під диваном [нерозбірливо]

Не, так я кажу, що спочатку диктофон був не під диваном. Спочатку. Потім йшла технічна еволюція. Я шукав місця, щоб безпека і якість звучання... Щоб я міг ставити диктофон і забирати. Щоб було максимально небезпечно. І щоб максимальна якість була звучання. І в кінці-кінців я вибрав місце саме під диваном. Під диваном я міг більш... Ну, як воно було... Дивіться... Бо надо намалювать схему кабінета і показати, як це технічно відбувалося. Я знайшов такий спосіб, що я міг своїх співробітників, співробітників я заговорював для того, щоб відволікти їхню увагу. Наприклад, я включав телевізор, я сідав на диван, і кажу: сідай рядом, я дивлюся за тобой – ти дивишся за мной, щоб ми нічого поганого не робили. І я в рукав – диктофон, і я просто так нахилявся, от так от, він сидів справа, він не бачив, я нахилявся, диктофон клав.

Але ще ж проблема була в чому? Прибиральниця прибирала і під диваном мила. І проблема заключалася в тому, що я мусив прийти разом із прибиральницею і прибрати диктофон до того, як вона під диваном промиє. То єсть, я мусив все прибрати і потім покласти диктофон. То єсть, яка  була задача? Я брав диктофон, о сьомій годині ранку відкривався кабінет, я приїздив на сьому годину. Для цього я вставав кожен день о п`ятій годині ранку.

На сьому годину я приїздив в Адміністрацію президента. Я брав і йшов разом там із прибиральницею і ще з одним офіцером, співробітником спецслужби - йшли в кабінет, в кабінет. І я виймав диктофон. Я мусив перезарядити батарейки в диктофоні і поміняти касету. Я забирав диктофон, йшов в туалет на другому поверсі, там міняв батарейки і міняв касету. Але ж при цьому ж я...

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Я ж кажу, я записував не одним диктофоном. У мене було декілька записуючих пристроїв. Воно було на касетах, було і на чіпах, і було на меморі-стик. То єсть, різні були. Я так... робив. Що єсть і на касетах записи, єсть і на чіпах.

Одні із самих цікавих розмов – це 99-й рік, коли підняти – це арешт Лазаренка. Як відбувалося, хто... Потім смерть Чорновіла – хто за цим стояв? Як? Президентська кампанія. Як вона відбувалася, хто гроші давав, куди. Тут досить цікава інформація.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Кажу ж, це...

Співрозмовник: [нерозбірливо] Чорновол.

Я кажу, я не можу зараз якусь версію чи підтвердити, чи спростовувати. Записи є. Їх потрібно розшифровувати, і до цього потрібно повертатися. Чисто із цієї точки зору.

Співрозмовник: Ви дали записи, деякі записи Марчуку [нерозбірливо]

Ну, про Марчука, я скажу, нам потрібно, це, трохи окремо. Я з Марчуком зустрічався – я не можу сказати, скільки разів: десь близько десяти разів я зустрічався з ним.

Співрозмовник: Де, де?

В різних місцях.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Ну, це те місце, де він малював. У нас - ми обмінялися інформацією, яким чином можна нас один одного знайти. Це були і пейджери, і умовні знаки, і мобільні телефони.

Він мені дав свій таємний мобільний телефон, який мав тільки для спілкування зі мною. Це все було... І на початку весни 1999 року ми…

Ну, я більш активно почав працювати і записувати Кучму. Мали впевненість, що Кучма як президент відбуває вже останні свої місяці, ну максимум – це жовтень-листопад 99-го року.

Одна з таких інформацій, що цікаво, була передана... Коли я записував, то це був чи травень, мабуть місяць, я не пам`ятаю уже... Зайшов до Кучми Рябець – це голова Центральної виборчої комісії, Михайло, Михайло Рябець. Він доповідав Кучмі, яким чином Рябець в особі Центральної виборчої комісії не допустить Марчука до участі в президентській кампанії.

Я це все прослухав, я був шокований, що вони збираються Марчука зняти з реєстрації, вірніше, не зняти, а не допустити до реєстрації, як кандидата в президенти. Я зв`язався з Марчуком, і ми терміново зустрілися. Я передав йому цю касету.

Співрозмовник: Як ви зв`язалися?

Ну я йому, скажем так, на той момент ще по своїм каналам, через своїх людей, на яких я виходив, через яких ми терміново з Марчуком зв`язалися в тому місці, яке   він намалював, і я йому передав касету, розповів схему. Марчук дуже подякував. І.. ну він був, каже: все, будемо у контакті.

Ми обмінялися – де ми будемо зустрічатися наступний раз. То єсть, ми міняли місця нашої зустрічі кожен раз. Ми обговорювали. Наприклад, сьогодні ми зустрілися на Севастопольській площі, завтра зустрілися біля театру Лесі Українки…

Зустрічалися дуже цікаво. Був на той час водій, водій у Марчука, Толя, по-моєму. Толя, по-моєму. І я чекав в тому місці, в якому ми домовилися. В той день приїхав джип Марчука, але Марчука самого не було.

Двері відкрилися, я побачив цю людину. Я сів, і ми поїхали відриватися від хвоста. Ми назначали зустрічі дуже пізно, там десь чи о дванадцятій годині, чи в час ночі, чи в дві години ночі - коли було видно, що машин немає і хвоста немає.

І так на склоні, те місце було, це як спускаться від вулиці Банкова, Банкова до театру Лесі Українки. Фу, соррі, до театру Франка. Біля метро – чи Інститутська, чи Банкова. Уже не пам`ятаю, зверху іде.

Я там чекав, джип зупинився, я бистренько сів, і нас відвезли, джип відвіз на зустріч із Марчуком. Я йому всю цю інформацію розповів, він дуже подякував. Ми обмінялися, що зустрінемось наступний раз уже в іншому місці – це було біля комісії Верховної Ради України, там недалеко від нашого управління. І час ми погодили, щоб це було десь уже близько, ну, за другу ночі. Це було точно.

Я тоді мав... Як кажуть, нічого не предвіщало ніякої біди. Я поставив, як завжди, диктофон в кабінеті, і я мав дуже невідкладні сімейні справи. І мені дуже потрібно було виїхати, дуже. Я відпросився в керівництва. І я сів... Мене відпустили, і я подивився по графіку: Кучма мусив бути на роботі, досить довго, і я вирішив, що мені потрібно на 2 – на 3 години, і я вийду. Якраз касета на 5 годин. Все було гаразд.

Мене відпустили, але мене якесь внутрішнє передчуття зупинило на пів дороги. Я вийшов із будинку Адміністрації. Потім я чую, що щось не то. Мені якийсь голос каже: вернись, вернись, вернись.

Я не знаю, хто мені казав, що казав, але я, не усвідомлюючи, я вернувся на роботу. Я вернувся, сів в кабінет. Я нічого не розумію.  

І потом мені зателефонував заступник начальника відділу оперативно-технічного Гаранін Олександр Миколайович. І каже: Коля, що у вас там за перевірка?

Я кажу: яка перевірка?

–Ну, в кабінеті Кучми, яка перевірка?

Я кажу: я нічого не знаю. Кажу: я зараз уточню.

Я пішов на начальника охорони президента Мовчана Бориса Івановича. Я кажу: так і так, у мене інформація така, що, кажу, що це, куди? Я кажу, я не в курсі, що? Без нас? Дійсно, ну, я ж поставив все таким чином, щоб ми все контролювали.

Потім він пішов до Кучми. Кучма каже: да. Каже. Через дві години у мене в кабінеті перевірка. Ну, мені начальник охорони каже: да, Коля, через дві години перевірка, там машини вже стоять, із СБУ приїхали 15 чоловік, но ти все контролюєш, щоб воно було під контролем, щоб ніхто нічого. Я кажу: єсть.

Я органі... То єсть, мені було доручено, щоб я контролював все це. Я тоді поставив Мишу Сорока, єсть такий у нас співробітник з охорони президента. Як тільки Кучма, тільки він вийшов із приміщення, із свого кабінету, я зразу зайшов зі своїм співробітником. Я говорю: так, он там стій, дивись туда. Я моментально витягнув диктофон і сховав його. То все за такі лічені секунди. Но... ето просто передати не можу. Га?

Співрозмовник: [нерозбірливо] що ви з ними робили?

Що ще? Які ці записи?

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Щас, щас, я ж вам розповіду про це... Я взяв цей запис, яким він... планувалося знять Марчука. Не допустити до участі в президентській кампанії. Передав Марчуку. А на наступний день – оця команда. Для того, щоб зробити термінову перевірку кабінета в Кучми. І СБУ приїхало, і я не розумів, яким це чином, як могло трапитись, що Кучма перериває свій робочий день, виїздить і зразу уже 15 офіцерів СБУ із машинами, із апаратурою – на перевірку кабінета. Я цього не міг розуміти. І тільки дякуючи тому, я ж кажу, мені життя врятувало те, що чисто організаційно я зміг зробити так, щоб я контролював. І я находився зранку, із 7-ї години і до 11-ї, до 12-ї години, до часу ночі я кожен день був в Адміністрації президента і контролював, щоб ніхто не зміг зробити подібне. І кажу, це мені врятувало життя.

А потім, як виявилося, коли я прослуховував розмову Кучми. Як відбувалося? Зранку, ну, не зранку, десь ближче до обіду, заходить до Кучми Волков Олександр Михайлович, відомий олігарх, і каже: Леонід Данилович, у нас єсть дві новини. Одна із новин – там, дуже неприємна. Каже: Марчуку відомо все, про що ви вчора тут із Рябцем домовилися, як його зняти з реєстрації – він про це все знає. Він сьогодні подзвонив Рябцю і слово в слово розповів механізм, яким чином Центральна виборча комісія не допустить Марчука до участі в президентській кампанії.

Каже: Рябець зателефонував мені і сказав, шо так і так. І Рябець клянеться, що він нікому не говорив.

Каже: а про це ви говорили вчора, і тільки ви знали. Каже: або Рябець розповів, або ви, або вас підслуховують. І Кучма зразу же набрав Деркача і дав йому команду терміново провести перевірку.

Кажу: мені це удалося зробити. Я потім Марчука визвав і говорю: що ж ти, говорю, падло, робиш. То єсть, він чисто підставив, просто взяв і підставив. Для нього, я от так зрозумів, в такому випадку, людське життя нічого не вартить. Як так можно було?

Можна було іншими словами. Можна було трохи пізніше. Можна було ще якимось чином. Ну як так? Це для мене було, ну, не зрозуміло. Він каже: ну, так получилося. Тему зам`яли.

Ну, так що, так. Інші записи, які я записував у 1999-му році, я періодично віддавав Марчуку – з тими злочинами, які вчиняв Кучма. І віддавав не на чипах, а на касетах.

Співрозмовник: Марчук написав книжку про... Ну, назва книжки „Українська трагедія”. Чи, на вашу думку, він використовував ваші записи в цій книжці?

Но він цю книжку видав в 99-му році?

Співрозмовник: Да.

На мою думку, він використовував ту інформацію, яку я йому давав

Співрозмовник: [нерозбірливо] ...з Марчуком. Він мені розповів, що він від вас одержував записи. Я його запитав, чому ви пішли працювати на Адміністрацію Кучми. Він каже: пішов, щоби зняти Кучму. Ви в це вірите?

Ну, скажемо так. Марчук мав інформацію досить серйозну, яка б дозволила Кучму зняти як президента уже в 99-му році.

Під час наших останніх зустрічей із Марчуком... Ну, я ж його попереджав, що готується провокація проти Мороза. Я його попередив. Ніяких дій не було прийнято. Далі я уже йшов ва-банк. Говорю: Євгене Кириловичу, давайте я установлю систему відео-нагляду на другий день після першого туру президентських виборів і запишу все на відео-тейп і вам передам. Но для цього потрібно... Кажу: дайте мені цю систему, або вам надо піти купити цю систему.

Ну, він погодився, що я записую. Кажу: це ризик, я іду на цей ризик. Але якщо ми запишем на відео-тейп – і розмову, і все, що відбувалося, і покажем, що фальсифікація виборів після першого туру, бо там будуть доповідати – як, хто, як фальсіфікації, куда... Ми, це... допоможе скинути Кучму. І він не буде президентом.

Марчук каже: окей. Але потім у нас відбулася зустріч з ним десь за декілька днів до першого туру. Він каже: ні, нічого не будемо робить, нічого не потрібно. Як мені потом стало відомо із записів, Марчук зустрічався із Волковим. Волков Олександр Михайлович – це єсть людина, яку завербувало КГБ у свій час і тримало на компроматі. Як це, цю інформацію доповідав Деркач Кучмі. Тримало Марчука... тримало Волкова на компроматі.

І Марчук вів переговори з Кучмою щодо першого  туру президентських виборів. Про те, щоб Марчук обіймав посаду секретаря Ради Національної безпеки і оборони.

І потім Марчук каже: ні, не потрібно записувати нічого. Мені потім стало зрозуміло, що... але я... ну, що ж, не вдалося записати на відео-тейп, бо не було того, що можна було...  Я записав це все ж таки на касету, і там була повна схема фальсифікації президентських виборів.  

Далі: після того, як Кучма вже знову прийшов до влади, я виходив на Марчука. Я думав, що щось ще можна зробити. Кучма продовжував робити злочин. Я домовлявся декілька разів про зустріч із Марчуком, коли він уже був Секретарем Ради національної безпеки і оборони. Домовлявся, але… По телефону ми спілкувалися, уже по сотці. У нього телефон був 005 – це сотка, державний зв'язок.

Я йому телефонував, коли він був Секретарем Ради національної безпеки і оборони… І ми... Ну, він так… Він находив любі приводи, щоб не зустрічатися. Я думаю, йому просто нічого було сказати, йому було стидно. Але в коридорі я мав можливості ще раз з ним, не по телефону, так. Ми з ним і глазами, і декілька слів у коридор, щоб ніхто не бачив…Я йому говорив, і ми мусили зустрітися, але він ігнорував і не йшов на контакти…

Так що твердження в тому, що він прийшов до влади на посаду Секретаря національної безпеки і оборони, щоби знять Кучму – це, це не відповідає дійсності. Аби він хотів зняти Кучму, він би скористався інформацією – тою, яку я йому передав в 99-му році.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Він просив у Кучми для себе бізнес. Йому Кучма давав бізнес. Це деякі підприємства, які Марчук просив. Но, не знаю, на щастя, чи на жаль, ця інформація тільки в мене єсть. Там Марчук просив дати йому одну шахту, там про енергетику. Я ці записи окремо. Там він також виступає як, я би сказав, людина, яка давить вільну пресу.

Співрозмовник: [нерозбірливо] Це була розмова Деркача з Кучмою [нерозбірливо] і про Ітеру. [нерозбірливо] Того дня [нерозбірливо] я мав зустріч з Деркачем. [нерозбірливо] пропозиція була, щоб Сполучені Штати [нерозбірливо] відплатили борг України за газ перед Газпромом і Ітерой. Все було о`кей, Путін погодився, погодилися Ітера, погодився Газпром. Єдина проблема була, що Україна не погодилася, Кучма. І мені подзвонив мій товарищ, що зі мною хоче Деркач побачитися. Я приїхав на Володимірську [нерозбірливо] розмову з Деркачем [нерозбірливо] того дня я [нерозбірливо] запис [нерозбірливо] розмови [нерозбірливо] там ясно, про що була справа. [нерозбірливо] Минає кілька місяців, і мені дзвонить один мій товариш з СБУ [нерозбірливо] ти не зрозумів розмову свою з Деркачем. Деркач вимагав 10 відсоток. Для себе і для Кучми. Ну, хабар. Від того, щоб Сполучені Штати  [нерозбірливо] за газ. Борг був – мільярд двісті мільйонів долярів. Вони хотіли 120 мільйонів долярів для себе. Ну, я сказав, що це неможливо. Ніхто такий хабар не дає. Після того мене вигнали з України.  Сказав Кучма: на (x), щоб більше не приїздив. А це було [нерозбірливо] зрозуміло, про що іде мова. Я був в Москві.
 

Мельниченко. Пленка 2
Юрий ФЕЛЬШТИНСКИЙ , 28.03.2006 , 08:00

[tribuna.com.ua]
 


 
Ітак, кажу, ціль була поставлена. Ціль була - це розкрити злочини, які безпосередньо ідуть від Кучми.  Це... Мета була - це убрати злочинців від влади, і щоб до влади прийшли чесні люди. Це була поставлена така ціль.

Робити з ким... Деякі  у мене товаріши були, але це питання я з ними не проговорював. Яким чином зробити, я це зміг. Я прийняв для себе рішення, що я мушу записати Кучму на якійсь носій. На магнітний, ну чи на диктофон, чи просто на магнітофон. І я почав шукати план реалізаціі для цього. Для цього мені потрібно було зробити монополію. Як я це робив, я мабуть в двух словах зупинюсь.

Потрібно було забезпечити себе, щоб я міг заходити в кабінет і від можливих наслідків перевірки. Це я проводив і лобіював через своє керівництво і доказував їм те, що не можна нікому довіряти. Тільки  потрібно  в охороні президента робити свій мініпідрозділ, який би цим займався.

І я робив, щоб це було під моїм контролем. Щоб я керував цим підрозділом. Ну, це було тяжко, але ж мені вдалося це зробити і пролобіювати. То єсть, підрозділ був.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Зробив як? Керівництву показував і доказував, що єсть дуже багато шляхів, яким чином можно записати або зняти інформацію – виток. Наприклад, кажу, заходе офіцер служби безпеки України в кабінет до Кучми і перевіряє зв”язок. Тому що телефонний зв”язок президента обслуговує Служба безпеки України. І, скажем, добре, он дивиться, наприклад, ну коли ми зіграли над Радченко... Конечно, може трошки і наша вина в тому єсть, коли ми почали сварити, я в тому числі, що не можно довіряти СБУ, тому що може буть людина, яка не предана президенту в СБУ, і вона може через свої канали зв”язку підслухати президента.

Ну, як це було, і цей приклад приводився із Хрущевим. Коли Хрущева знімали і КГБ приймало в цьому участь. Один - це безпосередньо через кабінет, через приймальню Кучми. Інший - це через інший вхід. Ну, прийшли вони і це питання обговорили. Добре.

Далі. Вертаюсь я до служби. Я ж все більше і більше був стурбований тим, що потрібно займатися службою, безпекою. Мене направили в Крим. В Крим - чи 95-й рік, чи 96-й рік. Не памятаю вже. Я поіхав в ранзі...   Не памятаю... Поїхав на передову, щоб подивитися, наскільки готові державні резіденції до зустрічі. Щоб президент Кучма міг відпочити від державних справ і ще більше набратися здоров”я, щоб займатися державними справами. Ну, це один із прикладів, який мене так вразив.

Поїхав туди, я почав перевіряти всі об”екти, так як я мав мандат від охорони президента. По-моєму, я був старшим лейтенантом. Да. І зустрічав генерал Шепель. Він тоді був генералом, він тоді був замначальника служби охорони в Криму. Ми так познайомилися і горілку пили. Старший лейтенант і генерал Шепель, да (сміється).

Але ж я приїхав з Київа, з охорони президента. Ну це таке. Це чисто людські відносини. Нормально воно було. Просто, як воно потім перерастало... Під упорядковання пішли.

Ну, пішли ми на дачу. Я перший раз побачив цю дачу Дев”ята дача, на якій часто зупинявся, любив зупинятися Кравчук. Це така стара дача.

На цій дачі, в основном, любила зупинятися і наполягала на цій дачі Людмила Миколаївна. Тому що в Криму є набагато більші дачі. Це - так називаєма дача “Заря”, яку будувала Раіса Максимівна Горбачова, і на який Горбачов застав ГКЧП. І вона мала предрассудки - вона категорично проти була, щоби там відпочивати.

Вони вибрали цю дачу. Це була така скромненька дачка. Ну скромненька по відношенню до цієї нової дачі, “Зарі”, як Форос її називають. Відома вона ще з часів Радянського Союзу. Я подивився це все. Потім була... приймав участь в одній із нарад. Нарада заключалася в тому, що говорили: от ми будемо, якщо ворог, не дай Бог, чи терористи захочуть вбити нашого любимого президента, ми будемо... Ну, там декілька ліній було там, безпеки, оборони.

Декілька ліній було. Одна лінія, друга лінія, третя лінія, там п”ята, там сьома. Я кажу: окей. А дивлюсь комммунікаціЇ і кажу: хлопці, а це у вас що? Це теплотраса, яка іде за однією із ліній, і прямо іде в будинок, і вона в людський зріст. Я кажу: а там як? Все гаразд? Ворог не пройде?

- Ні-ні нормально.

Добре, думаю. Я повірів ім на слово. Але довіряй, но провіряй. Пішов я, перевірив. Оказивається, що можно було без зайвих проблем, якщо президент відпочіває там, террористу зайти там при невеличкий підготовці. Він заходе, минує сігналізіцію, минує охорону, минує все, заходе прямо в спальню до президента, його убиває і елементарно уходить. Не потрібно нічого нікуди.

Я підняв це питання на нараді. Говорю: хлопці, так, так і так. Кажуть: ні ні ні.

Я пійшов, написав рапорт свому керівництву. Кажу: хлопці, так не пійде. Цей рапорт пішов. Визвали цього генерала Шепеля. А Шепель каже: та що він розуміє? Ми там, каже, там уже десять років охороняємо, і все гаразд. Ну, кажу, добре.

Приїхав Кучма, я взяв декількох людей. Кажу: хлопці, ідемте. Охороняєте... Ідемте... Ми пролізли. Пройшли  всю охорону, все це. У них, конечно, очі на лоб полізли. Як, вони скільки років охороняють і цього не знають. Ну, потім почали бігати, зробили, як було потрібно. Ті міри безпеки, які я пропонував багато раніше.  Було зроблено це.

Це просто показує, що...

Співрозмовник: Микола, ви згадували про Горбачова. Чи ви коли-небудь служили в охороні Горбачова?

Я не служив в охороні Горбачова. Я служив в Дев”ятому управлінні КГБ, яке, в свою чергу, займалося охороною Горбачова. То єсть, я безпосередньо з Горбачовим не спілкувався, його безпосередньо я не бачив, але ми охороняли ті приміщення, які на випадок війни повинні були...

Співрозмовник: Мені  хтось казав два тижні тому, що є фотографія Горбачова, де ви є. На тій фотографії.  І там ви і Горбачьов на тій фотографії.

Це - не для книжки, пане.

Співрозмовник: То между нами.

Ні, я не був в охороні Горбачова.

Співрозмовник: Ви просто там були?

Так, просто. То може бути фотографія чисто випадкова. Я... Ну я не служив в охороні Горбачова, я не був там. Ми займалися, забеспечували охорону замосковного командного пункту Радянського Союзу, який предназначався для президента. Ну, для цих всіх... Там можно якось цікаво написати, щоб воно було.

Співрозмовник: Ну, цю фотографію вони мали чи роздрукували. Ця людина, вона впливова. Вони мають цю фотографію.

Ну, монтаж. Я...

Співрозмовник: Але я гадаю, що люди кажуть правду. І російські спецслужби, і не тільки спецслужби. Всякі бізнесови інтереси Россії. Щоб зменшити вартість Мельніченка. І я би не виключав того, що сам Путін і його команда мали таку фотографію підсунути американським корреспондентам якимось.

Ні, ну я кажу, я був солдатом. Як я міг? Ви мало знайомі з цією структурою. Ну, як солдат строкової служби може? Ну, я був в Москві. Може, там десь біля Горбачова. Я не памятаю. Так що, це, ну, про цей підземний хід. Це показує  дуже багато. Ну, керівництво, воно займалося невідомо чим. І в суть проблеми і безпеки дуже мало вони влазили. Тому, що в той період якраз йшов процесс пограбування України. Ну, не тільки України, а ще й других держав. Вони грабили, і вони займалися... Для них було приорітет - це не забути себе. Щоб воно було...

Співрозмовник: Коли прийшов Фіма Звягільский - до Марчука, чи після Марчука?

Ні Фіма Звягільский прийшов після Кучми.

Співрозмовник: Але чого той Фіма втік в Ізраїль?

Кучма почав же чистку і почав боротися з коррупцією. А Фіма втік в Ізраїль, я не памятаю - чи в 96-му. Десь так. Ну, Фіма був ще при Кучмі виконуючий обовязки. Він не був прем”єр-міністром. Він був виконуючий обовязки. Но по-моєму, Звягільский був після Кучми виконуючим обов”язки прем”єр-міністра зразу же. А до якого часу він був, я не памятаю.

Співрозмовник: Бо він був ще при Кравчуку.

Да, Кравчук його назначив виконуючим обовязки. Це був 93-й рік.

Співрозмовник: І він начебто вкрав 20 мільйонів доларів і втік в Ізраїль.

Та там операція с нафтопродуктами якась була. Була така сумнівна, як вони кажуть.

Співрозмовник: А він вернувся.

Він вернувся під гарантії, Верховна ж Рада проголосувала.

Співрозмовник: Да. Але чому його пустили?

Ну, домовились. С Кучмою домовились.

Співрозмовник: І він віддав.

Я думаю, що Звягільский віддав частину грошей Кучмі і на виборчу компанію. І по цій причині його пустили. Це така моя версія.

Співрозмовник: Бо зараз  в Донецьку назвали вулицю Звягільського.

Да. В Донецку назвали вулицю. Але у Кучми... Кучма тримає на гачку Звягільського, і про це він обговорює там...  Не пам`ятаю, з кимось. Каже: якщо Звягільский буде погано себе поводити, то ми піднимемо матеріали.

Співрозмовник: Це так само Ткаченко.

Так само по Ткаченко. Так само проти Кравчука. А там, куди ж не копни. Проти Юлі і проти Ющенка також, якщо там. Про це потім вони будуть... Вони потом будуть виправдовуватися, відмиватся. Але ж кого після цього це буде цікавить? Ну, це ж бандитські шляхі. Так.

Був один випадок Ну, не випадок, а... Я ж прийшов в охорону до Кучми, і весь час намагався... Я робив ініціативи, щоб забезпечити безпеку проїздів на трасах, це було с дев`яносто... Ну, після самого приходу.

По точним датам я би не хотів тут останавлюватися. Ну, це був 95-й чи 96-й рік. Десь так. Це - моя ініціатива, і я робив.

І з тої ініціативи ми зробили методику, як потрібно перевіряти, що потрібно перевіряти. Тому що не було такої науки, як охорона. Оборона - це дуже тяжкий... Потрібно знати, що перевіряти і як перевіряти. По якій методиці.

І тоді наше управління дуже сильно розросталося. Приходили нові люди, які взагалі не були відомі з охороною, що воно. І ми училися. Отак, як я кажу. Я пройшов підготовку американської школи. Я почав вносити ініціативи. Одна із ініціатив - це перевірка трас проїзду на вибухівку, на інше, на оперативну.

Потім ми начали робити взаімодію із ГАЇ, із просто постовою службою, із службою безпеки. Щоб підмяти під себе. І щоб це працювало як єдиний організм в одному напрямку. Тому що, наприклад, як можно зробити елементарну терористичну... Елементарно.

Їде машина. Кортеж. І там є дуже багато углів, які на девяносто градусів повертають. На цих углах машини майже зупиняются. Майже. Так само, як був терористичний акт по Лазаренку, що на вихиленні дороги, там, де машина скидає швидкість. Там був каналізаційний люк, де заклали вибухівку. І тільки завдячуючи тому, що впереди був автобус, то машина від”їхала далі від цього люку. І завдяки цьому просто, Лазаренко лишився живий. Це чисто випадково автобус був на шляху, і машина взяла лівіше.

І враховуючи це все, ми почали дуже активно працювати, робити. Ну, а перед тим, я ж кажу, що була ініціатива і по сигналізіції. Щоб дачу зробити. Там я на опір наткнувся. По трасам, раді Бога, ми дещо так трохи зробили.... Але, також.

Як воно - віддаєшся службі... І ми видавили спеціальну машину, яка... Ну, тяжко було... Поставити постових там, прапорщиків чи сержантів, чи міліцію, чи ще когось, щоб вони проїхали, перевірили в оперативному відношенні трасу. Щоб не було вибухівки, не було підозрюваних людей на висотах. Щоб не було терористів.

Ми перевіряли. І потім в самих вразливих місцях потрібно було оставити людей, щоб ніхто не зміг... Як Шеварднадзе, організували напад. В самих влучних місцях для проведення терористичного акту, щоб вони нічого не зробили.

Потім, так я все-таки маю відношення до радіоелектроніки, задумались питанням прослуховування. І писали, робили ініціативи з іншими. Коля Іщенко такий офіцер... замначальника відділу, хто зараз, я не знаю. Ініціативу. Це потрібно зробити систему захисту, щоб не можна було підслуховувати президента. Тому що ніякої системи захісту не було в президентському кабінеті. Домогалися зробити систему.

Керівництво казало: а...   Ну, рукою махало. Так само, ну як про інше... Думаю, Боже мій.  Я доказував, що можна зробити таким чином, елементарно, що можна президента у кабінеті... що можно даже убити елементарно. Та не... Нічого не можна зробити...

І я знайшов одну нішу в президентському кабінеті, про яку... Я, коли прослужив півтора роки, я не знав про цю нішу.  Там були встроені шкафи. Ну, встроені шкафи... Встроені шкафи, і там були пустоти. Я коли це обнаружив... Цікаво... Можна зробити, щоб просто сховатися, і ніхто не знайде. Мені ніхто не повірив. Я думаю: ну ладно.

Я якось так раз заховався і не зміг звідти вілізти. І Кучма зайшов в кабінет. Уже виходити - це б було... Вигнали би з роботи, ще щось... І простояв там пів робочого дня Кучми. І я слухав, які розмови Кучма розмовляв із своїми.  Це був 98-й рік. Соррі, соррі,  96–й рік.  Це було в 96-ому році. Я заховався і прослухав.

Це, кажуть, чаша - це така капля, яка переповнює.... Це якось, ну там, така тумбочка....Її так видвигаєш... Видвинув. Туди заліз, і така ниша. Ти можеш стояти. Зайшов, тумбочку задвинув і, кажу, просто не встиг. І там простояв.

Я уже... Які там розмови... Про що вони... В мене відклалося враження, що пахан... Банда... Ну, я був в шоці. Боже, куда я попав, куда! І в мене як отрубило. Люба ініціатива... Щось робити...  Куди вона... Просто ушла... Я віддався сім”ї.  Кажу, ну вас всіх на хер. Ну, як банда.  Банда при владі. Якась така...

В мене такий  період був апатії. Нічого не буде. Нічого не надо. Але потім, як почалися парламентські вибори в 98-ому році...

Співрозмовник: Про то, що слухали у той шафі, ви з кимось говорили? Ну, с жінкою?

Ні. Ні з ким. Ні з ким не говорив. Кажу, це було для мене шоком. Кажу я зараз.

Співрозмовник: То був шок, але... Не прийшла думка боротися?

Не було думки боротися. Було моє прагнення допомогти Кучмі як президенту, який бореться з мафією. Але, кажу, був цей процес єволюційний, який відбувався з міністром охорони здоров”я наприклад.  Потім мені так сказали: ти краще дав би бутилку коньяка і ми б зробили набагато краще, ніж від міністра охорони здоров”я.

Так, я кажу, після цього, як провів півдня, то Кучма пішов на обід. Я потім... Тяжко...

Я памятаю, що я відчув дуже велике розчарування. І я потім прийняв рішення: я був на керівній посаді в охороні президента, я тоді відмовився від керівної посади.  Кажу, що така апатія. Я зрозумів, що цій людині я не можу віддавати свої сили, своє здоров”я. Я просто був розчарований страшно. Я потім пішов з керівної посади. Кажу, не хочу я нічого. Буду я займаться своїми  проблемами, своєю сім”єю. Пішов...

А перед цим. А… Вот ще, що цікаве було. Функціі... Ну, як... Кожен офіцер хоче мати...  Кожен офіцер в принципі хоче рости по ступенькам. Поганий той, хто не хоче бути генералом. В принципі, чим більше ти маєш обов”язків, чим ти більше маєш під собою підлеглих, тим в тебе більше звання і вище ранг. Ну, вища посада.

Не те, шо шукали роботу, але були ті ділянки служби, які ніким не закривалися. І вносилися пропозіції, щоб це потрібно робить. Рапорта писалися, це все, і це все робилось.

Один такий випадок пройшов дуже цікаво. В 96-му. Ні... В 97-ий, по-моєму рік.

По-моєму, так. В 97-му році. Я...  Ну, ми же взяли систему перевірки кабінету, наприклад, підслуховування.  Ну, активних жучків. Радіожучок. Ми апаратуру, ну, нам передав оцей Полівода, який, нібито, щось там украв, і цю аппаратуру було передано нам, і ми використовували її для перевірки кабінету президента на виявлення підслуховуючих пристроїв, інформація з яких передається по радіоефіру.

В один із таких днів я зайшов в кабінет президента. Ну, до речі, було ж зроблено так, що жодна людина сама не може заходити в кабінет президента. Чому? Тому, що, щоб вона не змогла чи якись документи подивитися, чи... І це, до речі, була ініціатива нашого начальника охорони президента після того, як президент наказав...   Коли він узнав, що у нього немає охорони, ну охоронної сигналізіції, і що хтось може зайти до нього в кабінет, наказав поставити сигналізацію в його кабінеті.

Сигналізацію поставили, потім написали. І Кучма дав розпорядження, що ніхто, ну, начальнику охорони Борису Мовчану, Борис Іванович Мовчан. Кучма його викликав і каже: щоб ти взяв под контроль, хто входе, як входе в кабінет. Щоб нікто не міг...

Тоді була вироблена інструкція, що жодна людина сама не має права зайти в кабінет до Кучми. До речі, я в цьому також приймав участь. Тому, що… Про це трошки, ми як будемо писати, окремо вернемось.

Так от, я зайшов перевіряти кабінет Кучми. І я зайшов. І я дивлюся - немає пульта дістанційного управління.  А в мене вже тоді, це вже після 96-го року, була думка уже записувать Кучму, щоби документувать його злочини, тому що я вже знав, що він – бандит.

Ну, моя така думка уже крутилась в голові постійно І цей, ця інструкція, яка говорилося, що обовязково тільки дві людини мусять заходити в кабінет. Я також приймав в цьому участь, і, ну, хотів, якщо я сам можу, сам зайти, наприклад, і поставити  підслуховуючий пристрій, то може також хтось зайти там і його подивитися. Тому потрібно було провести...  Ну, вірніше, після того, як я почув у Кучми, в мене повністю... Я...  Була апатія. В мене була страшна апатія. Да, десь 96-й рік. Я просто передать не можу, просто. Це було щось с чимось. Ну, я... Я був морально убитий. Он, жінка може розповісти там.

Співрозмовник: Жінці розповідали про це?

Ні

Співрозмовник:  Ваш стан, що ви були убиті,  морально убиті?

Не. Ну, вона бачила. Я сказав, що все надоїло, що все...  бандіти.

Співрозмовник: Але вона знала про це?

Ну, вона бачила, вона здогадувалася. Але що відбулося, і як відбулося, я ж їй не розповідав. І вона просто бачила, що я...  В мене була криза. Я був деморалізованний, що мій президент, на якого я молився, він – злочинец.  І я, кажу, я... Це, якщо про це описувати, це... Ну, я не знаю, які потрібно слова підібрати до цього. Але процес був, ну...

Знаєте, ось єсть мрія.  Людина працює, вірить в це, бо це може порівняти, я не знаю з чим. Наприклад, ось у вас дружина. Ви з нею - душа в душу. Наприклад. Я так думаю. Живете.  У вас завтра весілля.  Да? Завтра у вас весілля, і ви на неї молитесь. Молитесь. І вона там кудась пішла. Пішла там кудись, наприклад. Да, і ви приходите, і застаєте, що вона спить перед брачної ноччю з вами, наприклад, з кимось, ну, наприклад. Що ви вірили, що це свята, що це...  

Ну, приблизно такий стан, може... Може, якось по-іншому його описати. Ну, от уже я просто був вбитий. Бо я працював і йшов більше чотирьох років на це. Захищати, робити, боронити, допомогати. Щоб було краще. І тут... І так воно - крапля за краплею. В мене були непрямі докази. Але докази того, що Кучма все-таки – нечесна, незаконно... Але це були такі й такі... Десь підслухав там. Про гроші. Тут кажу... Може, я вспомню. Може, мені і просто бридко, і огідно якось від цього.

Так закрився від цього півдня, як я провів в кабінеті Кучми. Так я просто не хочу, нічого не бачу...  Розчарування.

Ну так... Кажу... Деякий час я був просто не в собі. Потім потроху, потроху, якось я оживав. Приходила в мене думка, появилась, кажу, щоб записувати. Що я мушу записати це і щось зробити.

Співрозмовник: Це котрий рік?

Ну це вже 97-й рік. Ну, 96-й - 97-й рік. У мене була така думка.  Я уже поклав. Вона просто була відкладена. Я не думав, що я буду активно... І до цього підійду, що займатися. Але така думка була. Що потрібно його записати.  Але записати як? На який носій?  І я це питання собі уже проробляв. Різні варіанти. І один із варіантів я думав. О, єсть пункт дистанційного управління. Туди можно вкласти жучок, наприклад.

Думаю: окей. Туди. Тим більше, вони робилися дуже маленькі. Я думаю, вкласти жучок там якось десь, і можно буде це записувать. І виявить, що Кучма – злочинець.

І така моя думка була. І один із днів я зайшов в кабінет разом ще з одним співробітником на перевірку.  І дивлюсь - немає пульта дистанційного управління від телевізора. Я був в шоці, тому що я думав, я хотів це зробити. Я дивлюсь -  немає пульта. Я думаю: оп-па.  Я сразу кажу: дивись, де пульт? Де, кажу?

Він каже: не знаю. Давай сюда помічника президента. Помічник президента тоді зайшов – Коля,  Коля Тимошук його прізвіще. Коля Тимошук. Я кажу: де пульт?  Він каже: не знаю. Він сам перелякався. Де дівся пульт дістанційного управління?

Це була субота. Точно памятаю. Це була субота, і тоді начальник охорони, він кудись поїхав, і його не було в Київі. Він там по якимось по своїм проблемам, Борис Иванович Мовчан, уїхав. А я ж підпорядковувався безпосередньо йому. Йому телефонувати немає куди.

То я зателефонував предидущему начальнику охорони. Це - Бірсон Олександр Сергійович. Він же був першим заступником начальника управління і відповідав. Така, й така ситуація, пропав пульт.

Ну, вони цьому значення, в принципі, ніякого не придали. Великого. Я ж їм не говорю, що там може буть підслуховуючий пристрій, може ще щось бути..  І я... Ну, для мене це було знаком, що щось тут не то. Щось може бути. Я це, щоб відгородити, підняв цю...  скандал навколо цього.

Помічник президента злякався. Каже, Коля, я  не брав. Обшукай мене. Ну, я його обшукав, так. Так. Подивився для годиться. Дійсно, у нього нічого не було. Тоді так, це трошки замяли. Керівництво було шоковане. Тому що... Але шоковано, в приціпі, воно було не тим, що пропав, і може там щось зле зробити, а каже: як президент буде переключати телевізор?

То єсть у них якась думка працювала. І що робити? Ну, добре. Визвали телемайстра. Він знайшов там якийсь резервний пульт і приніс мені цей резервний пульт. Я кажу: добре. Давайте розслідуєм, де воно ділося. Як це з кабінета президента міг пульт... Ну Олег... Олег.... Він тоді був прікрепленим... Ну, президента, який безпосередньо спілкувався з ним. Він запитав. То єсть, йому була поставлена задача спитать у Кучми. Може, Кучма випадково кудись дів. Могло таке буть? Могло. Ми відпрацьовували усі варіанти. Спитали у Кучми. Кучма каже: ні. Я його нікуди не брав.

Но тоді було це дивно, що... А у зв”язку с тим, що в мене був такий моральний стан. В мене була апатія. То я рвався, рвався, служив. Як про це узнав, я був деморалізований, і мене було так все і ???? тоже бачили. Каже: Коля, що таке?  Но я був повністю... Не було у мене ніякого такого...

А, і до речі, ще... Що, ще ж... У нас були для того, щоб обнаружувати радіожучки,  то декілька радіожучків у нас було. У нас було. Ми просто перевіряли, як вони працюють. І я випробовував систему, як можно підслуховувати і як їх можно обнаружувати.

Ну, я так... така думка була після: підслуховувати уже після того, як я узнав, що Кучма такий. Нехороша людина, мягко кажучи.

Я віришив робити, чи можно за допомогою радіожучків підслуховувати. І різні експерименти проводив. Просто, без всякої думки, взяв один із радіожучків. Поклав там в сусіднє, в сусідню кімнату до хлопців і перевіряв, чи він ловиться та чи не...

І тоже чисто людина зайшла. Просто положив. Ну, бачили, бачили, як я положив. Я ніяких таємниц не робив. Положив цей радіожучок. Там за десять метрів на апаратурі. Дивився. Замначальника охорони зайшов. Відкрив. Каже: а це що таке?  Кажуть: це Коля поклав. Кажу: ну, це перевіряв, як воно. А потім, думаю, Боже мій. А в мене ж була задумка в кабінет. Думаю, Боже мій, якщо вони подумають, що я це туда, то мене вигонять. Так, якось Бог милував. Ну, не знаю. Кажу: перевіряв. Але...

Ну, там трохи мене насварили. Ну, так воно якось пройшло. А після цього пульта дистанційного управління, для мене для цього часу загадка. Він зник. Він зник. І потім, як це керівництво побачило, що пульт зник,  допитували там інших людей. Ну інше...

Міг я взяти. Ніхто інший. Допитували того співробвтника, який був зі мною. Чи Мельниченко міг забрати?  Каже: ні, каже, ми зайшли разом. Він даже не підходив, і спитав, де він.  От таким чином.

Співрозмовник: Розмови. Чи вони звітували дальше в СБУ?

Розмови які?

Співрозмовник: Те, що ви розповідали зараз. Чи пішли рапорти до начальника СБУ?

Рапорти які?

Співрозмовник: Про це, що відбуваеться?

Розумієте,  СБУ і наше управління охорони - воне не впорядковується одне одному. Це різні структури. Це як FBI  та ЦРУ. Чи як Secret Service і FBI. Наш начальник управління, він рапорта пише тільки президенту.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

В той час, в той час.  Я подивлюсь. Я... Ну це, пробачте... Мені треба подивится...

Есть там... Він із Дніпропетровська прийшов... Він там очолював в Дніпропетровську, був замначальника управління. Там... Окей. Я подивлюсь...

Так, я кажу: пульт зник. І, в принципі, декількох, і начальника охорони, постав на уши питання, що таке сталося. Ну і потім, так і мене в тому числі, так акуратненько підвинули. Щоб я до кабінету президента не заходив. Ну, я думаю, Боже, Бог бачить, щоб я нічого поганого не зробив. Бо я хотів, ну цей підслуховуючий пристрій, щоб Кучму вивести. Думаю, Боже мій. Слава тобі, господи. Значить, так Богу не потрібно.

Я десь не знаю, чи десь с півроку, чи скільки, я в кабінет до Кучми взагалі не входив. Там, як інша людина.

Співрозмовник: В 96-му році?

Да, це 96-й рік,  96 –й там, 97-й рік. Десь отак воно було. Потім, як пульт зник, так же само пульт появився.  Ніхто не знає, яким чином цей пульт появився в кабінеті Кучми. Усі були, всі були шоковані. Бо підозра на мене, я туди взагалі вже не проходив, в кабінет президента. Появився пульт. Вони взяли, так... Повезли цій пульт, взяли відбитки пальців. Не нашли відбитки пальців. Пульт нормальний, нічого там. То єсть, загадка до цього часу залишаєтся. Хто його взяв пульт і через півроку хто його підклав пульт. Цікаво. Але для мене тоді це набагато...   І потім мене знова поновили, щоб я міг заходити в кабінет президента.

Ну, скажу, поновили, тому що я вже в принципі сам хотів. Я уже дозрів до того, щоб Кучму записувать.

Співрозмовник: А в той час ви мали контакти з будь якими народними депутатами? З іншими людьми? [нерозбірливо]

Скажем так. Ну, я мав тоді контакти з...  Не безпосередньо з депутатами, а с деякими офіцерами, з якими я тоді дуже тісно спілкувався і яким довіряв, і говорив що...

Ну, це вже після того... Після пульта... Після того, що, кажу, єсть інформація, і у них також інформація, що Кучма – злочинец. Да, і потрібно було щось робити. Ну, я не  [нерозбірливо]. Ну що робити?

Співрозмовник: Ці офіцери мали контакт с Верховною Радою?

Да. Да. Вони мали контакт, і на Верховну Раду, і на керівництво Верховной Ради. Мали контакти. І мали деякі питання. Обговорювали, яким чином можна, що можна зробити. І думали, що можна зробити уже. Ну хотя-би...  Був там на президентских виборах. Думали, що реально можно щось поміняти. І був план, який... Задокументувати злочини Кучми, інших. Що це злочинці. І найти якогось народного депутата України, щоб він міг... Ну це моя така була задумка, щоб записати. А з товаришами ми говорили, якщо потрібно дати докази, що мафія, вони злочинці. І потрібно робити, потрібно це відпрацювати.

Співрозмовник: Чи там, чи в той час, ви мали контакти з таким Позжиком Володимиром Порфировичем?

Пауза

Співрозмовник: Ні, можно говорити, бо я Позжика дуже добре знав.

Пауза

Так. Так. Ми зупинилися на пульту. На пульту. Це була субота. І, кажу, керивництво У них була проблема, як Кучма буде переключати. Визвали телемайстра. Телемайстер там знайшов пункт заміни і приніс. Потім через півроку пульт появився. Для мене уже загадка. Думаю: ели-пали. То може хтось уже Кучму записує або ще щось?  Бо, я кажу, після того, як пульта не було, думаю, може, щось тут буть нечисто.

Потім я почав лобіювати Ну в мене уже таке бажання. Це парламентські вибори. Якийсь дух перемін, іде 98-ий рік. Бачу, Кучма починає. Це - Паша Лазаренко. Громада. Критикувати владу, там все... І ми бачимо, що Кучма все це не те... І в массах - уже шатання. Що Кучма - це не та людина, як у неї не то... І потрібно, щоб була якась оппозиція. І ми думали, що все-таки, вже щось іде. Якийсь моральний дух. І ми з офіцерами зустрічались. Потрібно робити, потрібно спасати. Кучма - не та людина.

Він привів мафію, там, привів приклади, все приводили. Розслідування, до якого, в том числі і я, підключався, воно зупинялося. На якийсь рівень виходить, зупиняєтся. І в мене задумка після цього пульта управління, шось потрібно робити. Потрібно це все робити. Єсть в Київі одне таке кафе, півбар, де ми дуже часто збиралися з офіцерами і обговорювали ці питання.

Співрозмовник: Де це?

Біля метро “Арсенальна”. Вже не памятаю назву. Ну там, біля метро. Біля СБУ, недалеко. Там, де ця гармата, ця пушка стоїть. Да. Там - обласне управління, і міське недалеко. Ну, там кафе єсть. Ми... Ну, там збиралися хлопці, які борються із корупцією. Із центрального аппарата. Така  наша була тусовка. Пиво пили, в біл”ярд іграли, обговорювали деякі питання.  І всі погоджувались. Ну, коли узнавали що я працюю там, деякі відносились дуже погано. Ну, кажуть, корупція, кажуть, звідти іде.

Але з часом ми так товаришували, підтримали відносини і переконувалися. Находили людей, які могли, які працюють заради держави. Борються реально з корупцією. Але не в їхніх силах. Тому, що воно все на верхньому ешелоні все давилося.

Мрія була - щось зробити після того, апатія була, і побачив що щось можно змінити. Була задумка, і я уже починав працювати над механізмом, як саме можно було зробити, щоб я міг записувати Кучму. І починав проводити активні заходи, щоб зробити собі безпеку. Щоб я міг забезпечити можливість записувати Кучму.

І стояло питання, на що його записувати? І це дуже принципове питання. І так я зрозумів, після спілкування, я начав дуже глибоко фундувати [?] це питання.

Для того, щоб записувати Кучму, потрібно, щоб я знав всі методи, які єсть в спецслужбах, що, як вони виявляють. І я начав дуже перетягувать цю ковдру на себе. Я почав лобіювати це питання, активізувати перед керівництвом. Казав, що є така небезпека, що можуть підслуховувати. Ну, почав я робити монополію, щоб я міг контролювати цю сітуацію. Мені це вдалося зробити. Я став та людина, яка кожен день, кожен ранок приходе в кабінет до Кучми і перевіряє Ну, це ж ,кажу, це робилося навмисно для того, щоб я міг контролювати ситуацію. Стояло питання, на що записувати.

[tribuna.com.ua]

Мельниченко. Пленка 1
Юрий ФЕЛЬШТИНСКИЙ , 27.03.2006 , 12:26

 
Расшифровка неизвестного интервью экс-майора Госохраны Николая Мельниченко. Публикуется впервые

Читайте предисловие к публикации здесь

Беседа велась на украинском языке  

13 лютого 2003 року

Починається... Продовжується праця над написанням “Праці”.

Я нахожусь в одній із конспиративних квартир і надиктовую спогади, як це було. Навіть в жарти переходить.

Народився я 18 жовтня  66-го року, тоді це було село, називалось воно по-різному: что то Западинька, чи Крючки. Крючки спочатку. Будем називати Крючки. Я був друга дитина у сім”ї моїх батьків.

Перша дитина, ось так, – Сергій, мій рідний брат, він на майже 1,5 року старший за мене. Мої батьки – це батько Іван Олексійович і мама Валентина Федорівна. Батько виріс сиротою, тому що його батько, мій дід, він загинув під час Другої Вітчизняної війни, і він виховувався в багатодітній сім”ї. Ну, росли ми, як і більшість населення в той час після війни, в бідності і в голоді. Освіту він не зміг отримати . Я маю на увазі якусь вищу освіту чи технікум. Він закінчив тільку середню школу і якесь там ремеслене училище.

Моя мама – вона народилася в Смоленській області, вона також була сиротою, батьків своїх не пом”ятає.

Ну, так я народився на той час, я би сказав, що жили ми не дуже погано бітьки, тому що це були радянські часи, і в принципі, люди жили більш-менш жили, на кусок хліба грошей завжди вистачало. Я закінчив 8 класів в селищі міського типу Западинка і хотів продовжувати навчатися далі.

Я мріяв стати офіцером. Офіцером, як на той час в Радянському Союзі, було дуже почетно бути – як із моральних, так із матеріальної сторони. Я закінчив 8 класів і потім потрібно було мати кращу освіту для того, щоб вступити в військовий, в військове училище. Я пішов в 9-й, 10-й клас в іншу школу, яка мала математичний уклін. Закінчив я 10 класів середній школі. Вона мала, ну, дала непогану освіту, в першу чергу, математика, фізика. В цей час, під час 10-го класу, я проходив медичну комісію для того, щоб поступати в військове училище.

Здавав я документи і проходив відбір в Київське вище інженерне радіо-технічне училище, на той час воно було одне із самих престижних і кращих в Радянському Союзі, це училище. В цьому училищі готували в основному інженерів, інженерів-радіотехніків по різним напрямкам: як від простих радіо-інженерів, так і до радіо-інженерів розвідки, які працювали за кордоном, в тому числі, і на Кубі, і в інших місцях.

Але після 10-го класу я не здав, ну, не пройшов конкурс, і після 10-го класу я мусив, мені вже було 18 років, і я повинен був піти служити строкову службу у війську. Мене забрали восени 84-го року в збройні сили Радянського Союзу. Я попав служити під Москву, таке містечко, місто Чехов.

Як я дізнавався потом, це було, була військова частина, яка стуктурно входила в 9-е управління КГБ Радянського Союзу. Це була дуже специфічна і таємна військова частина. Вона служила для того, щоб під час ядерної війни чи іншої війни, там могли, щоб цю війну могли пережити вищі круги Радянського Союзу.

Це – підземний бункер, який ще називався “Замосковний командний пункт”. Розміщувався він на глубині більше, ніж 200 метрів під землею. Як потім стало відомо, із Москвою було пряме підземне сполучення на випадок якоїсь війни. Вище керівництво Радянського Союзу могло підземним шляхом з допомогою комунікацій метро вільно добратися до цього замосковного пункту і там переждати.

Цей замосковний пункт міг прийняти і зберігати людей в кількості 5 тисяч осіб десь на протязі 5-ти років. Там були спеціальні кімнати. Кімнати були, які могли зберігати просто повітря, продукти харчування, в тому числі і спиртне, своя електростанція була під землею, сховище води, ну всього-всього. І по разрахункам, навіть така ракета як “земля-воздух”, вона не могла поразити це сховище.

Після закінчення, ну я закінчив в 86-му році строкову службу в званії старшого сержанта. Після цього я всеж-таки ще раз попробував поступати в військове училище. Так як мені в принципі сподобалось бути військовим і служити. І тоді я у 87-му році поступив в Київське вище інженерне радіо-технічне училище.

В 92-му році я його закінчив, але тут потрібно ще вернутися трохи назад. Моє навчання у військовому училищі проходило у дуже цікавий період. У цей період відбувався розвал Радянського Союзу, так як відомий ГКЧП там. Тоді я був у відпусці. І мені прийшла телеграмма, терміново потрібно було повернутися на службу. Так як я цю телеграму отримав прошки піздно, то уже ГКЧП уже закінчилося, ну не встиг...

Ну добре. Почалися... процесси, почався процес розвалювання Радянського Союзу. Процеси почалися мабудь, тут потрібно дуже гарно подумати, чи стоїть це вкраплювати, чи ні.

91-й рік – це рік ГКЧП, і я тоді, як і дуже багато також людей в Україні, мріяли про те, що нарешті ми будемо, наша країна буде незалежна, і вона буде жити набагато краще, ніж вона жила в складі Радянського Союзу. Це була переконлива думка більшості населення України. Мі всі вірили в те, що Росія грабує Україну. І ми були впевнені, що, відокремлюючись від Росії, зможемо забеспечити набагато краще життя для самих себе і для держави.

Відбувся референдум, і більше 90% голосів проголосували за незалежну Україну. Також йшли процеси як в збройних силах, так і у спецслужбах. Відбувалося формування людей, і вони визначалися, чи їм служити в Росії, чи їм служити в Україні. Я скажу, що дуже багато офіцерів вибирали всеж-таки служити Україні, тому що надіялися, що економічно вони всеж-таки виграють. Приймали присягу на віність служіння народу України.

Як сьогодні пам”ятаю, там є такі слова: “Боронити незалежність своєї держави” і давали присягу на вірність народу України.

Так от я перший раз давав присягу, це було у 84-му році, це на вірність партії і Радянському Союзу, другий раз я присягав на вірність народу України, це було у 91-му році. Це був свідомий вибір, я ніколи не вагався: давати присягу – не давати, служити України, чи ні.

Тому що я виховувався в сім”ї, мій батько пережив і голод, і холод, він терпів, но він відносився дуже негативно до Комуністичної партії, до Комуністичної партії – через призму особистих стосунків до конкретних комуністів. Так йому запам”яталось, як один із комуністіів відбирав, забирав чоботи. Я вже деталі до точності не можу все пригадати, але деякі: що батько десь заробив, працював дитиною, заробив ці чоботи, а в нього комуніст прийшов і забрав, зняв з нього ці чоботи. Це характерно відбилося в нього, що комуністи – це злодії, які грабують просте населення.

І чим дальше, тим він все таки більш був переконаний, що комуністи не всі як явище, а в основному – це там єсть дуже багато порядних людей, я не кажу, що усі комуністи – це злодії, але дуже багато людей – це непорядні, які використовували це чисто в своїх корисних цілях і інтересах. Ну, Бог з ним.

Відбулася незалежна Україна в 91-му році. Ми вірили  в те, що вона заживе набагато краще. До... Був обраний перший президент. В 91-му році ним став Кравчук.

В 91-му році я вже почав, мене вже готовили уже із незалежної України до служби в якості офіцера спецслужб. Я проходив співбесіди, проходив медичний огляд, і більше року мене готували для того, щоб можно було взяти в спецслужбу.

Я заходив на співбесіди до підполковників, до полковників, і що цікаво, як я заходив в одне приміщення, в одно із, як я тепер знаю, - це був відділ кадрів однієї структури спецслужби, то заходишь, це масивні тяжкі двері, длінний такий корідор, вони складають таке трохи гнітуще враження, коли ідеш по цьому коридору, думаєш: да, зайти ти сюди зайдеш, в ці кабінети, а вийти – чи вийдеш, чи ні.

А трохи так гнітило. Ну добре. Я пройшов співбесіду, і мене рекомендували для служби в 9-е управління – раніше воно називалось 9-е управління КГБ Радянського Союзу, а з часів обрання незалежності України, воно декілька разів міняло назву, і остання назва – це Управління державної охорони України, яка займалася забеспечуванням безпеки вищіх посадових осіб України.

Це - Президент, прем”єр-міністр, Голова Верховної Раді, Генеральний прокурор, перший віце-прем»єр, перший спікер. На сьогодні, я знаю, - просто віце-спікер Верховної Раді України. Це і голова Податкової державної адміністрації України, і екс-президенти України також находяться під охороною цього управління.

Ну про це управління потрібно буде трохи пізніше окремо поговорити: що це за управління і які там стосунки, чим займаються взагалі, тут цікаво є про що поговорити.

Ну так от, я закінчив військове училище і був направлений для служби в  Управління держаної охорони України. Прийшовши в 92-му році в якості лейтенанта в Управління державної охорони України, я служив, но я кажу, про це ми трохи піздніше поговоримо, це можна чи вкрапити, чи ні, я служив на різних посадах - і офіцер охорони, офіцер безпеки, старший офіцер безпеки.

На початку 94-го року, коли я прийшов, я свято вірив в те, що потрібно допомагати рідній ненькі Україні стати на ноги. І допомагаючи керівникам цієї країни, я свято вірив в те, що помагаю Україні і її народу, щоб вони жили краще.

Но повинно сказати, що з обранням незалежності України, народ України і сама Україна почали жити не набагато краще, ніж вони жили раніше. А я б сказав, з кожним роком все гірше і гірше... Пересічні громадяне України жили.

Я замислився: “Чому ми живемо гірше? Чому?” І ось, потрапивши в Адміністрацію президента України в 94-му році, я бачив, як працює вище керівництво України. Ще тоді, при Кравчуку, я, мабуть, не був настільки близкий, допущений до... Не був настільки я знайомий із бюрократами, м”ягко кажучи, Адміністрації президента. Але йшов процес формування.

З одного боку, нас учили бути патріотами України, і боронити Україну, якщо потрібно – віддати життя заради України. А Україна – це є народ. І ми були виховані в такому дусі.

Але ж я ріс в країні разом із тим же простим народом. Я бачив, що кожен рік ми живемо, кожен місяць, все гірше і гірше. Йшла дуже велика інфляція. І одні люди збагачувались, а більшість населення все жило гірше і гірше. Я бачив, як мої батьки жили, як жили батьки моєї дружини. Був такий навіть період, навіть зарплати  не вистачало , щоб просто прохарчуватися. Було дуже дивно: як, як, чому так сталося? Що стала незалежна Україна, ми вже Москву не годуємо, а жити стає все гірше і гірше.

Я також мав знайомих в інших підрозділах Служби безпеки України. Зокрема, я мав знайомих в Управлінні по боротьбі з корупцією Служби  безпеки України, з якими я досить тісно підтримував стосунки. Вони також боролися з корупцією, але вони виходять під тим чи іншим злочином на певний рівень, і потім їм не дають ходу. Їх зупиняють, припиняють справи, і далі не рухають. Так було декілька спроб.

Коли люди дізнавалися, що я служу в Адміністрації президента України, до мене зверталися мої знайомі, мої друзі, передавали листи. Вони кажуть: “Все. Президент – це остання надія на захист від злодіїв, які грабують народ”. Вони приводили факти, показуючи, що є підприємство... (Потрібно буде, щоб я один з документів підняв, воно десь у мене є...) Це був 95 рік.

Одна людина із Киїської області пройшла інстанції  аж до Кабінету Міністрів. У неї були – не у неї, а вона захищала державні інтереси, таким чином... Що було підприємство, яке побудовано за державні кошти. За рахунок, як він каже, Чернобильських коштів, відрахувань. Ціле підприємство, яке виробляло будівельний матеріал. І прийшов якийсь бюрократ і почав тупо забирати це підприємство, виганяти робітників і все інше. Він почав звертатися в прокуратуру, все, в Адміністрацію президента, але там була... там ці проблеми не розуміли: ні, кажуть, там все правильно роблять. Він: як правильно, коли там забирать підприємство у людей? Показує документи, інше. Кажуть: ні.

Піднявся він трохи вище, до рівня Кабінету міністрів, а в Кабінеті міністрів кажуть: вибачте, такого державного підприємства в нашому реєстрі немає. То єсть, насправді воно є, а по документам воно як державне не проходить. Но тут підключились тоді мої знайомі із Служби безпеки, і я мав... ну, вони підключилися, вийшли вони на деякий рівень, і вони зупинилися. Кажуть: ми далі це рухати не можемо.

Я зустрівся з однімін генералом, він мені прояснив, що це виходить на високий рівень, на главу Адміністрації президента України Дмитра Табачника. Що він особисто в цьому зацекавлений. І тому, каже, рівень коррупції шукай у себе, там де ти служиш – в Адміністрації президента. Каже, там є деякі чиновники, які зацікавлені в тому, щоб забрати державне майно, і забрати не на користь держави, а собі особисто в тому числі.

Мені в це було тяжко повірити, але з кожним роком, з кожним місяцем, з кожним днем, я переконувався в цьому.

Перебуваючи у відрядженнях, виізжджаючи у відрядження по Україні, я бачив дуже велику різницю, яка є між словом і ділом в президента. До речі, я повинен був сказати, що в 94-му році президент Кучма під час політичної кризи, яка була в тому, що декілька тисяч робітників вийшли на протести і страйки. І  президент Кравчук пішов на дострокові вибори президента. Це було декілька тисяч людей. Вони вимагали політичних змін в країні. Тому що життя ставало все гірше. І президент Кравчук пішов на це. Пішов на дострокові президентські вибори. На той час я знав одного із кандидатів в президенти – це президент Кучма, кандидат в президенти Кучма. Я особисто з ним здоровався за руку, коли він був прем»єр-міністром.

Тоді мене послали трохи допомогти із організацією охорони  в Кабінет міністрів України, і я пам»ятаю, як я стояв, а прем»єр-міністр Кучма, тоді дуже схвильований, підійшов, поздоровався зі мною, ну, я би сказав, що у нього рука була мокра, і я чую, щось тут не то. Мокра рука (сміється). Неприємно було. Я був гордий. Всі кажуть: о, не мий руку. Ну, всі бачили, як ми поздоровалися. Ну, це таке.

Но мене щось воно доставило таке більш-менш приємне враження.

Коли збиралися підписи за кандидатів в президенти, я віддав свій підпис за кандидата в президенти Кучму. Ми вірили в те і надіялись, що нам потрібна людина, яка бореться з коррупцією, і ми не бачили в президенту Кравчуку людини із твердої рукою, яка бореться з коррупцією. А кандидат в президенти Кучма йшов під гаслами, це – боротьба з коррупцією. І він казав, що мені вже в липні, чи в серпні місяці, чи до серпня вистачить часу, щоб побороти коррупцію. По-моєму, таким чином було. Ну, надо подивиться на місяць, чи мені в червні, чи мне в липні вистачить часу, щоб побороти коррупцію.

І він приводив приклади. На його плакатах було – що Україна одна із самих коррумпованих країн в Європі. В нас самє більше мерседесів і так далі, і тому подібне. І ми бачили, що дійсно, в Україні відбувається щось не те, за неповні два роки незалежності, що народ живе, в переважній більшісті набагато гірше, а деякі живуть набагато краще. І ми знали, що це просто обкрадають народ.

І народ в основній масі повірив Кучмі. І так в 1994 році, під час другого туру президентських виборів Кучма перемагає. Але Кучма переміг не тому, що він переміг, а переміг тільки тому, що Кравчук був чесною і порядною людиною, і він не хотів перемагати нечесно. Тоді ще була демократія, і були чесні вибори.

Я був в одному із відряджень в Первомайську під час туру президента, виборчої кампанії президента Кравчука. І народ каже: нехай Кравчук підпише хоча би один указ, який би казав, що боротися із коррупцією, кажуть, і ми проголосуємо за нього. Ми бачим, що він хоче зробити, бачим, що він чесна людина, але чому він не бореться з коррупцією? Нехай він декілька указів зробить.

А Кравчук казав: ні, каже, якщо я це зроблю, тоді я буду вас... ніби я вас купив. Я буду все робити тоді, коли виграю. Ну, добре, вертаємось.

94-й рік. Відбулися вибори. І переміг Кучма. Я тоді був у відпусці. Я коли узнав, що переміг Кучма, я був дуже задоволений. Я був впевнений, що начнеться рішучий бій із мафією. І одним із перших указів, який підписав Кучма, це було – боротьба з коррупцією, і він там збільшував термін попереднього ув»язнення. Десь до 30 днів. Указом Кучма позволив тримати підозюваних у скоєнні злочинів. Раніше це було десь трое діб.

Ну, я із відпустки під цією ейфорією, що Кучма переміг, раніше приїхав і казав, що я готовий допомагати Кучмі боротися із злочинністю. Через деякий час я був  відряджений у підрозділ, який займався охороною президента України. Я виїзджав, займався безпосередньо безпекою  президента Кучми в різних питаннях. Так я пройшов спецпідготовку американської служби, дипломатичної служби охорони, маю від них диплом, що пройшов, і дуже багато чому я у них навчився.

Так я, пройшовши як цю підготовку, так і інші, я почав трохи критично відноситися і дивитися іншими очима на забеспечення безпеки президента. Одним із цих пунктів я побачив, що можна зробити. Що мафія може убити мого президента Кучму по дорозі, коли він їде в машині  від Кончи-Заспи, де його резіденція, до Адміністрації президента, це на Банковій, 11.

Я почав писати рапорти: треба вживати інші заходи дя того, щоб можна було виділяти спеціальні автомобілі, спеціальних людей, щоб люди іздили і перевіряли шлях.   Там можно було заклати вибухівку, або іншим чином убити президента, коли він слідує від роботи і до дому.

Ну, був зроблений відповідний план, робота була дуже серьозна проведена. Ми почали це все робити. Це – один із таких пунктів.

Цікавий ще момент, цікавий, да: 94-й рік, ні-ні, піздніше, да. Це 5-й, уже не пам»ятаю. Коли Кучма почав, нібито, боротися із коррупцією, ми дуже хвилювалися за те, щоб його не вбили. І дивилися, де його можуть убити і перевіряли різні шляхи. Це і перевірка трас на предмет вибухівки, снайпера чи діверсіоних груп. Також помешкання, де він жив. Потрібно було обладнювати сучасною системою сигналізації, відео-нагляду  і проводити реконструкцію в інших напрямках. Тому що президент Кравчук, ну, у нього майже не було надійної системи охорони. А Кучма, коли прийшов, і коли під гаслами боротьби з коррупцією, то ми перелякалися, що його дійсно можуть убити. І впроваджували максимум зусиль, щоб його забеспечити його безпеку.

І тоді був один такий проект – забеспечити його надійною сигналізацією. Розроблявся ... Були підключені декілька фірм. Три фірми, які пропонували, і в тому числі, ну, під нашої егидою, під моєю особистою егідою, щоб яку техніку брати, ціна і якість, беспека, ліцензія і все.

Ну, я дивився різні технічні характеристики і кошторис цього технічного обладнання. Але мене викликали і сказали: ти повинен співпрацювать із цією фірмою. Мене це дуже возмутило. Як це так? Кажу: а чому з цією?  Ну, перед цим до мене підійшли і сказали: ці хлопці дають гроші, нам дають 15 тисяч доларів. На той час при моїй зарплаті там десь 15 чи 20 доларів – це не уявляєте, які це гроші були. Мені кажуть: будь ласка, на тобі, прямо зараз. 15 тисяч доларів, клади в сейф і працюй з нами. Кажуть: ми все вирішимо. Ну, це мене настільки все возмутило. Як так? Продаватися? Щоб безпеку на щось?  Кажу: ні.

І це все мені було сказано моїм керівництвом. Коли я категорічно відмовився і сказав, що я буду писати рапорт вище, то мене просто взяли і перевели на вищу посаду, щоб я не заважав. Перевели вище, дали мені іншу посаду, зробили старшим групи і забрали із мого підпорядкування це технічне питання, як обладнання сигналізацію дачи президента Кучми. От так, так воно було.

Так я спіткнувся із одним із проявів коррупції і хабарництва в нашому управлінні. Я потім жаловався в деякі інстанції, казав що нашого президента, ну, державні кошти не цільово будуть використовувати, тому що в тієї фірми техніка не краща, а коштує вона в два, в три рази дорожче. І Україна понесе збитки. Ну там десь сотні-сотні тисяч доларів збитків, якщо можна це зробити набагато дешевше і якість буде набагато... ну, не гірша.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Ну то я би сказав, йшло не від начальника відділу, то йшло від заступника начальника управління, як мені тоді говорили, що це був наказ Калмикова. Є такий генерал Калмиков, який зараз на пенсії. А його донька в Нью-Йорку, вона за громадянина США вийшла заміж. І знаходиться там. Я же ж кажу, що це був наказ його.

Ну, добре. Це...

В 94-му році начальником охорони президента був Бирсон Олександр Сергійович. Бирсон, він зараз, ну, не зараз, добре, в 2000 році, він командував спец-підрозділом «Альфа» Служби безпеки України. Його потім перевели із начальника охорони президента Кучми на «Альфу». Кинули. Це сталося десь, по моєму, в 97 чи 98-му році. Чи може на початку 99-го року.  Це потрібно просто подивитися. Це тоді Кучма ставив своїх людей на керівні посади, коли він йшов до влади в 99-му році. Тоді він розставляв на ключові посади своїх людей.

Ну, мене підвищили, і так я зрозумів, як мені сказали: не пісяй проти вітру тому, що тут все схвачено, ну, тут все куплено. Гроші грають роль. Я дивувався, я не міг повірити: як це так?  Ми ж боремося з коррупцією, а я бачу все більше і більше проявів коррупції. Як в Україні, так і безпосередньо в Адміністрації президента.

В нашому управлінні, яке підпорядковується тільки президенту України. Більше нікому. Я думаю: як це так може бути? Але ж потім все більше і більше, коли я служив, я бачив, що дуже багато чиновників із Адміністрації президента, на той же час і Володя Литвин, який служив хлопчиком на, як, він був помічником президента. Він був, як кажуть, ну.... Я до нього особисто не маю ніяких претензій. Тому що я йому особисто мушу бути завдячним, тому що... тут же також – він мені допоміг, там в особистому питанні.

Але ж ... В якому питанні? Потрібно було... Ну, дружина закінчила медичне училище, і ми не мали де жити в Києві, а у Василькові – це 30 км від Києва – був приватний будинок, в якому я міг жити. І я попросив, щоб дружина могла проходити практику в Василькові. Це елементарне питання, яке вирішується на елементарному рівні. Було сказано, що потрібно дати взятку. Я кажу: як так, ви що? Я не хотів давати взятку, тим більше, звідки ті гроші? І за що? Дати взятку, щоб дружина проходила практику там, в Василькові. Мене це возмутило, категорично.

Я звернувся Володі Ляшка, він на сьогоднішній день очолює охорону президента України. Володя попросив, Володя Ляшко, Володимира Михайловича Литвина, на тот час помічник президента України. І помічник президента України телефонував міністру охорони України, і міністр охорони України приймав мене для того, щоб

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Міністр охорони здоров»я приймав мене для того, щоб вирішити елементарне питання. Ну, жінка була вагітна, вона не могла іздити на практику, як ми вже переїхали жити в Васильків, вона не могла їздити на практику із Василькова в Київ. 30 км. Як вона вагтітна може їздити? Якщо була напроти будинку лікарня, до якої йти три хвилини. Мені сказали: давай гроші, все буде. Я не міг повірити.

Но через міністра охорони здоров»я питання... А чому до міністра охорони здоров»я? В інституті було сказано, їх розпределили по кафедрам. Кафедри було як там сказано, що ось якийсь там професор, чи якийсь там викладач мусить вирішувати. А шоб вирішувати, там потрібно було дати якусь взятку. Тому що на 96-й рік уже без взятки не можна було нічого зробити.

Ну, і я коли служив уже, перейшло все на взятки, на підкупи. Я трохи був в шоці: як це так може робитись? Коли пішов... А, на цій кафедрі, де працювали професори і лікарі, жінке відмовили, щоб вона проходила практику в Василькові. Я приїхав і говорю: так і так. З ким це можна вирішити? Бо я принципово не хотів давати взятки.  Як так? Якщо я даю взятку, я скоюю злочин. А вони просто хотіли отримати взятку.

Вони кажуть: ні. Кажу: хто це питання може вирішити? Ну, вони так ехидно усміхаються: міністр охорони здоров»я. Ну це взагалі не на рівні. Ну я говорю: вам буде лист від міністра охорони здоров»я. Вони не повірили. Але коли я приніс лист від міністра охорони здоров»я, вони були дуже здивовані. Во такі глаза були! Випучені. Но направили. Кажуть: добре. Але потім все ж таки там також декілька вони кознів зробили. Но це таке, це.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

З Лілєю я побрався в 92-му році.

Співрозмовник: А як ви познайомились?

В 90-му році я... Ну, в військовому училищі ми проходили різну підготовку, в тому числі і була підготовка – це бальні танці. Офіцери мусили уміти танцювати більні танці. І Ліля прийшла, і вона моя була.. моїм партнером, і ми разом училися бальним танцям.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Ляля – з Києва. З Києва родом. Лілі тоді було 15 років. А мені тоді було 22, по моєму роки. Так, і ми з нею протанцювали... Нет, да, в 89-му році познайомилися. І ми танцювали з нею так і... Ну, познайомились, дуже подобалось, потім це вже було кохання, і після закінчення училища я їй запропонував руку і серце, тим більше, що, коли йдеш у спецслужбу, холостяків дуже погано приймали. Потрібні ще були і тили. Потрібна була дружина. Ну і так побралися.

Ну добре, це я в декількох штрихах так розписав, як я особисто зустрічався із проявами коррупції. Коли даси взятку, тоді для тебе все вирішувалося, все робилося. А коли йти законним шляхом, це майже було неможливо і було нереально. І мене це бісило. Як це так? Як це так може проявлятися? Як це може все робити?

Ну, відрядження. Коли мі іздили у відрядження, готували  візит тому ж самому Кучмі, і мене дуже дивувало і бісило, що країна була обкрадена. Народ голодував. Не було робочих місць. Підприємства закривалися. А приймалось питання. Ну, це пир во время чуми. Червона ікра, інша. То єсть, під президента готувалося максимум. Там пил здували, там фарбували, оці нюанси до такого стану відбулися... Президенту показували все найкраще. Під час, на час приїзду виплачувалась зарплата, щоб народ був задоволений. І возили тільки на ті підприємства, де була нормальна соціальна, моральна обстановка. На цих підприємствах, де народ отримував біль-менш зарплату.

Разом з тим, ну цей... Як свадебний генерал. Він не сильно приїздив на ті підприємства, де була криза, де щось потрібно було принципово вирішувати. І мене дуже дивувало слова президента Кучми, які він тоді говорив: научиться працювати добре, і тоді я на ваше підприємство приїду. Це було для мене дуже дивно. Що значить «добре», як дуже багато проблем потрібно було вирішувати на державному рівні. І не директора, ні тим більше прості робітники не могли працювати, тому що їм заважали працювати. А як мені уже відомо і більшості населення відомо, це була політика мафії. Політика заключалась в тому, щоби довести до банкрутства підприємство, а потім їх за безцінь приватизувати. І це була політика злодіїв, які керували в державі. І Кучма належав до цієї групи злодіїв.

Ну по відрядженням я бачив, як живе вище керівництво України, в яких воно живе умовах. І я собі часто задавав питання: ну, почекайте, чому так, чому народ живе все гірше і гірше, а керівництво країни живе все краще і краще. Я завжди казав, що добробут керівництва держави повинен прямо пропорційно залежати від добробуту населення країни.

Піднялася заробітна плата у населення на скількісь відсотків – хай і в бюрократів піднімається на скількісь відсотків. Не може бути так, що президент Кучма живе на державний розрахунок і може собі дозволити все, там повністю все – червону ікру, любу горілку, а населення не має навіть кусок хліба. Президент, да, мусить жити на нормальних умовах, але його оплата повинна бути пропорційна тій роботі, яку він робить.  Тому що він, в принципі, менеджер. Менеджер, якого наймає народ. І він мусить працювати на народ. Але його добробут не залежав від реального добробуту населення.

Співрозмовник: В той час ви про це розмовляли з дружиною, зі співробітниками, те, що бачили, ваші спостередження [нерозбірливо].

Ми, співробітники, в тій же охороні президента, дуже багато бічили прикладів. Наприклад, 95 чи 96-й рік, так звана справа «Республіка». «Республіка» - це Бакай. Бакай, який не вернув державі Україна десь 70 з чимось мільонів долярів. І тоді Григорій Омельченко ту всю справу розкручував і показував, і ми це питання обговорювали досить активно, це питання.

Тот же Волков. Ми мали на руках документи, ну мої хлопці із служби безпеки, прізвища я поки що не хочу, скажем так, Сашко, мали в своєму розпорядженні документ, який підтверджує, що Бакай дійсно украв. Що Волков – дійсно злодій. Маючи навіть цю інформацію, ми, я виїзжав і організовував рибалки Кучмі за участю Бака... а... Волкова. І мене дивувало. Ну, виїзжають на рибалку, ну це звичайно – трохи рибу половили, а потім – п»янка, шашлики, навіть під час деяких зяходів доходило так, що, коли Кучма нап»ється, там ліз цілуваться, ну, безобразно себе вів.

І коли преса починала його фотографувати, то ми вже для того, щоб не ганьбити нашого президента, ми брали у фотографів і забирали ці фотографії, засвічували пльонки, ну все було. Думаем: ну, з ким не буває. З ким не буває...

Під час одного такого відряждення, Кучма так напився, а я стояв на охороні апартаментів зранку і мусив я підняти парикмахера його особистого. Він же був напив лисим. Завів потім себе парикмахера, який відростив йому чуб. Зовуть його Олег Глинський.

Я зайшов в готель, я стояв біля охорони, біля дверей Кучми, зайшов цього парикмахера розбудив, і він мусив йти до Кучми, щоб йому прическу зробити.

Кучма  питає: ну, де?  Я говорю: зараз прийде.

Але я не можу кинути пост. Дивлюсь, а цей Глинський не приходить. Но тут уже Кучма открив: «Ну, еб твою мать, де він, б***ь» (сміється). Таким отборним матом. Я тоді думаю, от да-а-а... Куди це я попав? І відношення до Кучми як до людини у мене трохи, ну я би сказав, я був дуже приголомшений.

Як це так? Президент, матом питає і криє.

Співрозмовник: Ви при собі тримали, чи ви з кимось ділилися вашими  думками, вашими спостереженнями?

Ну, про цей мат ні з ким не ділився

Співрозмовник: А про коррупцію?

Про коррупцію так, про коррупцію... Я зустрічався, і у нас був невеликий круг деяких офіцерів, ми товаришували, ми розмовляли про це. І все більше і більше фактів приводили того, що коррупція, вона заполоняє керівництво України. Все більше і більше, коррупція є, і факти, факти...

І все більше і більше людей, на яких служба безпеки, до якого рівня підходе, вони находились в Адміністрації президента або представляли президента України в областях чи в районах.

Співрозмовник: [нерозбірливо]

Та не просто діяло, я ж кажу, я коли я зустрічався з одним із генералів, начальником управління, мені прямо сказав: коррупція іде з Адміністрації президента. Безпосередньо.  Он – глава Адміністрації президента Дмитро Табачник, каже, у нас є підтврдження, документи, якими він волоодіє фірмами. І один із документів у мене десь зберігся, ну він є. Це був 95-й чи 6-й рік. Які там підприємства. Беспосередньо це тоді на главу Адміністрації Дмитра Табачника виходило.

Також в самій охороні. Як розмовляли, то ми ж бачили, як хто живе, з ким Кучма спілкується, ми самі відверто говорили: Кучма спілкується із бандитами. І для нас не було, ми в своєму оточенні – не всі, але з деякими, з переважною більшостю, я би сказав, спілкувалися і говорили. Бо на той момент ще 97-й рік, 96-й рік, 98-й рік – ще про це можна було говорити, ще ми не сильно боялися. Це вже в 2000 році про президента Кучму, аби ти погано сказав, тебе б зразу б викинули із Служби охорони. Моментально б. А при Кравчуку то ми взагалі його...

Співрозмовник: Хто був головою охорони Кравчука?

Віктор Полівода спочатку був. Це була та людина, яку підрізали в Харькові ножем. І ніж, як по нашій інформації, був, предназначався Кравчуку, коли вони в толпі йшли, Віктор Полівода закрив Кравчука своїм тілом, і тільки завдяки тому, що у нього була кобура під мишкою, пистолет, ніж пройшов в 3 мм від сердця.

Тоді Віктор Полівода дуже швидко із капітана став полковником, і був створений  при президенті Кучмі спеціальне управління – управління спеціальних операцій, яке очолював Віктор Полівода. Був такий підрозділ в Україні.

Співрозмовник: [нерозбірливо] Був. Я бачив лист Марчука до Кравчука, з 93-го року. Де Марчук пише, що Полівода помогав в справі продажі, нелегальної продажі зброї до Афріки, через такого Страшинського. Я Поліводу знав.  Я с ним зустрічався декілька разів в той час, в 93-му році, я з ним бачився кілька разів. Справа була та, що Полівода, мовляв, сприяв зустрічі для Кравчука з таким, цей Страшинский, який доставлял нелегальні, фальшиві документи остаточного  користування зброї, яку він купував і переправляв в Афріку. А чи в Хорватію, пробачь. От, тоді, мовляв, Полівода зник. Чи то правда, що він десь втік, чи пропав?

В 94-му році?

Співрозмовник: Да.

Ну, в 94-му році, коли прийшов, коли Кравчук не переміг, а прийшов Кучма, то Полівода був об»явлений в розшук. Ну там був конфлікт. Конфлікт офіцерів – Поліводи із деякими офіцерами. Тому що Полівода був дуже і дуже наближений до Кравчука. І його управління, Поліводи, розміщалося в Адміністрації, безпосередньо в Адміністрації президента України. Це був надуправління. Воно мусило при перемозі Кравчука заняти позицію набагато вище, ніж Служба безпеки України, чи охорона президента, чи навіть, ну, Міністерство оборони. Воно повинно було займатися спеціальними операціями, таємними операціями, в тому числі. І наскільки мені відомо по оперативній інформації, воно мусило перевіряти і займатися продажем зброї. Це те, що єсть.

Наскільки воно і чим займалося, документально мені підтвердити тяжко Це та інформація, яка є.

Співрозмовник: В той час коли ви працювали в адміністраціі Кучми головою СБУ був Радченко чи Марчук?

Я служив при Марчуку. Спочатку був Марчук. Марчук же був в 92-ому році,  93-ому, 94-ому році головою СБУ Далі я не памятаю, коли прийшов Радченко Не памятаю. Я памятаю, що Радченка Кучма зняв після 98-ого року. Коли Радченко не включався в парламентські вибори 98-ого року Це да. Ну про що ми там?

Ну Полівода, Полівода втік. Втік тому, що йому поступила інформація, що з ним хочуть...  Вірніше, не з ним.  А хочуть Кравчука... Кучма хоче прижать Кравчука і тримать його в кліщах через Поліводу. А Полівода була дуже наближена людина до Кравчука. Полівода міг зайти в кабінет Кравчука без проблем, вірішити дуже багато проблем та питань. Ну, в принципі, Кравчук зобов»язаний власним життям Поліводі. Про Поліводу-то окремо...

Співрозмовник: Я с Поліводою пізнайомився в цьому будинку напротів Адміністріціі президента. Там, де всякі ці...

Дом с химерами називаєтся.

Співрозмовник: С химерами. Так. Але це було в кабінеті такого.. Я забував.. я забуваю, як він називаєтся. Колись, маю це записано...

Там був фонд.

Співрозмовник: Фонд. Так. І цей втік також з України. Той, що очолював фонд.

Ну через тій фонд. Цей фонд допомогав виборчій кампаніі і президенту Кравчуку. І я кажу, цей фонд, по оперативним даним, допомогав матеріально у виборчій компаніі кандидаиа в президенти і президенту, на той час Кравчуку, матеріально.

Співрозмовник: Як називався той фонд ? [нерозбірливо]  Я тоді с Кравчуком встрічався в тому будинку з химерами. І ми там в трійку з Поліводою.. В четвірку [нерозбірливо] Як я туда попав, (x) його знає. Але була дуже цікава розмова.

Ну я кажу Добре. Ну, надо подивитися, як цей фонд називався.

У Поліводи служив на той... А Полівода в 93-му, 92-му році закупив спецтехніку. На той час дуже гарна спецтехніка. Яку не мала ні служба безпеки, ні министерство оборони, ні міліція. Ніхто не мав. Ця техніка, вона забезпечувала виявлення підслуховуючих пристроїв. Ну, також... Я сам цю техніку бачив. До речі, потім вона перейшла до нас в управлінння.

І Поліводі інкриминували, що... Абсурдне звинувачення. Це, якщо про Поліводу. Йому... його звинуватили в тому, що він не заплатив там налоги, коли купував техніку, одне...  А потім, що він там щось неправильно використовував техніку, не сдав техніку. Но це абсурд. Я памятаю, як Віктор  Полівода після того, як Кравчук, ну, не переміг, він ходив, а це управління Кучма розформував, Полівода не знав куда діти цю техніку. І він ходив, каже: прійміть техніку. В СБУ вони відмовлялися прийняти цю техніку.

В наше управління він прийшов. Хлопці, каже, заберіть по опису. Заберіть цю техніку від мене. Куда ж її дівати? І наше керівництво відмовилося б

Я думаю, что Евгений на меня не обидится, если я отдублирую цикл расшифровок рассказа МММ с "Трибуны". На всяк случай.... для сохранности

[tribuna.com.ua]

Николай Мельниченко дает показания
Юрий ФЕЛЬШТИНСКИЙ , 27.03.2006 , 09:00




Я ждал этого рассказа несколько лет.

Когда в 2002 году я познакомился с Николаем, то не предполагал, что моя деятельность выйдет за пределы простой благотворительности . Изначально мы договорились лишь о том, что Мельниченко прилетит ко мне в Бостон для знакомства и разговора. Николай прилетел, мы проговорили несколько часов и определили круг стоящих перед ним проблем: в его распоряжении были «пленки Кучмы», но не было денег на жизнь и на расшифровку пленок. Я сказал, что могу попробовать получить для него деньги у Бориса Березовского, с которым был знаком с 1998 года. Николай немедленно согласился, я позвонил Борису Абрамовичу, рассказал о Мельниченко и попросил разрешения вылететь к нему в Лондон вместе с Николаем. Березовский дал согласие на наш прилет, и мы вылетели.

Не хочу сказать, что все это произошло в один день, но события развивались быстро, и от нашего первого телефонного разговора до прибытия в кабинет Березовского прошло, я думаю, максимум неделя-другая.

С первого же дня нашего знакомства все расходы, связанные с нашим предполагаемым проектом, в том числе билеты и гостиницы, оплачивал я из бюджета, выделенного мне Березовским.

Борис Абрамович по существу задал мне только один вопрос: «Юра, зачем нам нужно финансировать проект Мельниченко по распечатке пленок?»

Я сказал, что пленки меня интересуют потому, что среди записей разговоров в кабинете Кучмы может быть информация про взрывы домов в России в сентябре 1999 года.

Шансов на то, что в кабинете Кучмы в конце 1999 – 2000 годах обсуждался этот вопрос, было, действительно, много. Да и Мельниченко на мои расспросы, есть ли на пленках какая-то информация о взрывах домов в России, уверенно отвечал, что просто обязана быть. Кроме того, мне, конечно же, было интересно узнать, как и о чем разговаривают люди, управляющие европейской страной, сравнимой по населению и площади с Францией. Как историк, я надеялся почерпнуть для себя много нового. Забегая вперед, отмечу, что расширил свой кругозор и пополнил словарный запас.

Березовский человек занятой. Те, кто с ним знаком и работал, знают, что он не любит долгих разговоров, и сложнейшие решения часто принимаются после минутного или двух-минутного обсуждения. Другое дело, что Борис Абрамович с любым новым человеком, которого приглашает к себе в Лондон, и вежлив, и учтив. Наверное, он разговаривал с Николаем в ту первую встречу довольно долго, наверное, мы вечером пошли в какой-нибудь ресторан вместе поужинать. Всех этих бытовых деталей, откровенно, я сейчас не помню. Зато хорошо помню деловую часть встречи. Я сидел с блокнотом и ручкой, а Николай по просьбе Бориса Абрамовича формулировал финансовые условия соглашения. Николай попросил зарплату в 10.000 долларов в месяц; оплату старого адвокатского счета на почти 7.000 дол.; 10.000 для Владимира Савченко; ну и собственно бюджет на распечатку пленок, который я с Николаем должен был просчитать позже.

Предполагалось, что будет снят офис, вызваны из Украины на контрактной основе три бывших сотрудника украинских спецслужб, специализировавшихс я на прослушке; что для этих людей будут сняты квартиры в том городе, где решено будет открыть офис; что будет также закуплено все необходимое оборудование, и что проект этот рассчитан на 6-12 месяцев. Было также оговорено, что ни я, ни Березовский не имеют доступа к пленкам и к их распечаткам; что я получаю в свое распоряжение только тексты, относящиеся к взрывам домов в России в 1999 году.

Конечно, последнее условие для меня было серьезным разочарованием – я планировал иметь доступ ко всем распечаткам. Но так уж протекали наши переговоры. Николай сообщил Березовскому, что на пленках могут быть имена агентов украинской разведки, и под этим предлогом добился согласия Бориса Абрамовича не иметь доступа к пленкам и текстам. Мне ничего не оставалось, как с этими условиями согласиться (все-таки деньги Березовский платил).

Прошло месяца два, в течение которых Мельниченко в рамках согласованного нами бюджета получал все деньги. К концу второго месяца он сознался, что работу по распечаткам еще не начал. Я попросил Николая приехать в Бостон и объясниться. Коля прилетел и в течение нескольких часов мычал что-то невразумительное. Чаще всего встречалось запомнившееся мне указание на «государственную тайну». В конце концов я не выдержал и сказал:

–Послушай, Коля! Ты про государственную тайну должен был думать, когда ты записывал своего хозяина. Это в первый раз. Во второй раз ты должен был думать про государственную тайну, когда вывозил эти пленки за границу. Но уж если ты записал своего хозяина и вывез пленки за границу, то давай тебя не будет волновать вопрос о том, какой у меня паспорт в кармане.

С мертвой точки мы, правда, не сдвинулись. Николай еще несколько раз прилетал или приезжал на поезде в Бостон, всегда по своей инициативе, один раз вместе с Александром Ельяшкевичем. Я, откровенно, готов был все обсуждать по телефону. Мельниченко же предпочитал приехать (за мой счет, разумеется) и те же вопросы проговаривать со мною часами в Бостоне. Конечно, я понимал, что основной его задачей является запись наших разговоров (в какой-то момент он сам рассказал о том, что записывает разговоры). Но ведь я мягкий человек. Не мог же я ему сказать: «Коля, я разговаривать с тобой больше не буду, так как знаю, что все наши разговоры ты записываешь».

Однако осторожность с Николаем я соблюдал всегда. Помню, когда мы летали с ним в Австрию, он попросил на пару часов попользоваться моим мобильным телефоном. Он выезжал на какую-то «конспиративную» встречу с кем-то из Чехии (тогда я не знал, с кем именно, а сейчас я с этим человеком хорошо знаком). Я, конечно, дал ему свой мобильный, а после того, как Николай мне его вернул, выкинул телефон в мусорный бак и купил в Америке новый. Согласитесь, куда проще, чем думать: вставил туда Коля какой-нибудь записывающий чип или не вставил. Я же историк, я в этом не разбираюсь. Проще новый купить.

Когда выяснилось, что Николай деньги получает и ничего не делает, начался новый этап наших отношений. Я стал разговарить с ним жестко, почти ультимативно. В конце концов Мельниченко поддался на мои уговоры, сочетаемые с угрозами полностью прекратить финансирование, и отдал мне пленки. Историческая наша встреча произошла в бостонском аэропорту, куда Николай прилетел исключительно для того, чтобы отдать мне десять компактных дисков. Я выписал ему в ответ очередной чек на 10 тысяч, и мы расстались (я улетал в Лондон и даже не имел возможности завезти пленки домой, так и летал потом с ними две недели по всей Европе).

Распечаткой пленок занялся Юрий Швец, с которым меня в свое время познакомил Мельниченко, представив Швеца как руководителя технической стороной дела, распечатками. Таким образом, все вроде осталось, как изначально планировалось, с той только разницей, что теперь пленки были у меня, разговаривал я со Швецом напрямую, без посредничества Николая, и деньги на проект Швец получал непосредственно от меня.

Со Швецом мы сработались легко и быстро. Мы до сих пор сотрудничаем и дружим, хотя видимся, конечно, редко (он живет в Вашингтоне).

После нескольких совместных месяцев работы со Швецом родилась идея открыть вебсайт «5-й элемент» и публиковать на нем тексты пленок. (5го элемента уже нет, взамен есть [www.5elementplus.co m])Вот тут-то Колю и клюнул жареный петух. Мыкола стал абсолютно невменяем. Он звонил, просил, угрожал, блефовал, шантажировал, подкупал – что угодно, только чтоб мы остановили публикации пленок на «5-м элементе». И чем больше он просил и угрожал, тем жестче становилась наша со Швецом позиция: на шантаж не поддаемся, всё публикуем.

По существу на этом мы с Николаем разругались. Я пишу «по существу», потому что формально считалось, что между нами нормальные отношения. Николай время от времени звонил (я никогда ему сам не звонил с тех пор), предлагал какие-то небольшие проектики, просил помочь то в том, то в другом деле. Несколько раз просил деньги. Я очень мягко и вежливо все его просьбы спускал на тормозах и ничего для него больше не делал. Последний раз Николай звонил мне уже после «оранжевой революции» с вопросом, приеду ли я в Киев на вручение ему мандата депутата Рады.

–Приеду, если пригласишь, – ответил я, понимая, что ничем не рискую, так как депутатский мандат Мельниченко никогда не получит.

На этом наш разговор закончился.

А потом двумя смертельными выстрелами застрелился Юрий Кравченко; Мельниченко показалось, что следующим убьют его. Он позвонил Березовскому и попросил Бориса Абрамовича срочно вывезти его из Варшавы, где он находился в день смерти Кравченко, в Лондон. Березовский зафрактовал для Мельниченко самолет, нанял охрану, поднял самолет в воздух, позвонил мне, в двух словах описал происходящее и попросил срочно прилететь в Лондон вместе с компьютером, пленками и распечатками для обсуждения сложившейся ситуации.

Наша позиция была проста: Николай должен дать показания по делу Гонгадзе либо в Киеве, либо за границей; ответить на вопросы генпрокуратуры, и тем снять с себя все подозрения и обвинения недоброжелателей. Мельниченко вроде бы соглашался, но выдвигал со своей стороны какие-то условия. Они казались непонятными, но выполнимыми, и мы искренне пытались в очередной раз просто помочь Николаю, как тогда, в 2002 году. Мельниченко потребовал, чтобы в Лондон были вызваны его американские адвокаты. Мы согласились. Он затребовал встречу с украинским адвокатом Федуром. У Федура не оказалось английской визы, и встреча Федура с Мельниченко была организована в Берлине.

Тогда Николай придумал новую уловку: сказал Березовскому, что он даст показания только после того, как будет организована его встреча с Виктором Ющенко.

В эту минуту меня Мыкола перестал интересовать. Я понял, что он в очередной раз морочит нам голову, сел в самолет и улетел в Бостон. Николай же, тем временем, созвал пресс-конференцию, на которой сообщил, что разоблачил преступный заговор «международной группы Березовского» против Украины.

Неожиданностью всё это для меня не было. Бросать начатое не хотелось. Мы решили довести дело до конца без Николая. Я дал генпрокуратуре письменные показания в Киеве, привез в Киев пленки и все имевшиеся у меня документы, касавшиеся Мельниченко и «пленок Кучмы». Вскоре после моей поездки в Португалию первые показания следователям дал, наконец, в Киеве Савченко. Кроме этого я сумел выйти на человека, который в 2003 году записал с Мельниченко шестичасовое интервью. Чтобы избежать обвинений в использовании интервью в предвыборных целях в интересах той или иной партии я не стал публиковать его до парламентских выборов в Украине.

Сегодня, 27 марта, мы начинаем публикацию на украинском языке воспоминаний Мельниченко. Материал публикуется полностью. Огромную помощь в поисках этого материала оказал мне Евгений Лауэр. По этой причине я счел справедливым предложить интервью Мельниченко для публикации интернет-изданию «Трибуна».  

   

Бостон, 27 марта 2006 г.

 

По моему очевидно, что сами программы всех партий достаточно расплывчаты.

Всвязи с чем возникает вопрос, должны ли партии перед созданием коалиции предъявить друг другу и обществу план конкретных действий в виде законопроектов ВР и проектов решений КМ хотя бы на год вперед?

Это выдержка из программы БЮТ


Доход людини, яка є найманим працівником, мусить складатися з трьох частин: а) гідної заробітної плати; б) частини прибутку підприємства, яка мусить належати найманому працівнику, та в) частини прибутку, нарахованого на дрібні акції (чи вони досталися людині від ваучерної приватизації або просто були куплені на фондовій біржі).

Допустим Вы действительно стали получать часть прибыли предприятия.

Ответьте на вопрос, когда у предприятия возникли сложности на рынке. Из за конкуренции, сезонности, необходимости модернизации средств производства.... т.п. Допустим вы знаете, что основной владелец к вам честен.

Допустим на достаточно продолжительный срок РЕАЛЬНЫЕ убытки. Как Вы готовы поступить?



     По количеству желающих мне ЙАДУ я понял, что попал в цель!!!!      



Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 02.04.06 18:16.

Утром 1 апреля на почтовый ящик «Трибуны» с неидентифицированно го электронного адреса поступил любопытный документ с грифом «Конфиденциально». Ознакомившись с посланием и проверив содержащуюся в нем информацию по своим каналам, «Трибуна» пришла к выводу, что документ слишком важен для общественности, чтобы скрывать его.

Текст публикуется без купюр и правок.

Стенограмма закрытых консультаций лидеров партий и блоков, преодолевших 3%-й барьер на выборах в Верховную Раду, по поводу создания коалиции демократических сил в парламенте (при участии Президента Украины Виктора Ющенко).

Присутствуют:

Ющенко В.А. – Президент Украины;

Янукович В.Ф. – председатель Партии регионов;

Ахметов Р.Л. – член Партии регионов;

Тимошенко Ю.В. – председатель Блока Юлии Тимошенко;

Ехануров Ю.И. – председатель блока «Наша Украина», премьер-министр Украины;

Мороз А.А. – председатель Социалистической партии Украины;

Симоненко П.А.  – председатель Коммунистической партии Украины.

Ющенко: -Любі друзі...

Тимошенко (вставая с места): -Я категорично заперечую, щоб до мене так зверталися! (Обращаясь к Морозу) Запишіть, будь ласка, моє зауваження! І потім, я не розумію, чому окремі політичні сили тут представлені одразу кількома особами? (Снова обращаясь к Морозу) Запишіть, будь ласка, моє запитання.

Мороз начинает нервно доставать из-под стола объемистый портфель.

Янукович (вставая с места): -Юлия Владимировна, я объясню, Понимаете, мы как сила, уверенно выигравшая прошедшие выборы...

Ахметов (мягко): -Вить, сядь, я сам.

Янукович (бодро): -Сесть всегда успеется!

Оба смеются над удачной шуткой.

Ахметов (энергично): -Расклад, значит, следующий. Выборы выиграли мы - раз. Витренко зарезали вы - два. Уже не по понятиям получается. Потом, я здесь не случайно: меня делегировали представители шахтерского края, которые сегодня пришли в Киев отстаивать свои рабочие интересы (шум шахтеров за окном). В том числе в сфере прозрачного и чистого создания демократической коалиции. Вы что-то имеете против?

Симоненко: -Это мы истинные представители рабочего класса! Вы же, прикрываясь его интересами, заботитесь только о...

Ахметов (мягко): -Петя, бюджетный комитет получишь.

Симоненко (на мгновение задумавшись): - И регламентный.

Ахметов (мягко): -Бюджетный. Или в следующий раз будешь там, где Витренко.

Тимошенко (возмущенно): -Всі чули, вони вже посади розподіляють. Без мене, всенародно обраного прем`єра. Олександре Олександровичу, в кінці кінців, ви будете записувати, чи ні?!

Мороз наконец достает портфель, портфель раскрывается, из него вываливается кипа бумаг. При ближайшем рассмотрении бумаги оказываются распечатками пленок Мельниченко с разговорами всех присутствующих на совещании. Также из портфеля вываливается диктофон без кассеты. Диктофон падает, из него вылетают батарейки. Мороз поднимает аппарат и сует Тимошенко.

Мороз (с обидой): -Вам треба, ви й пишіть. А то одні пишуть, а інші по двадцять пять відсотків на виборах отримують!

Ющенко: Любі дру... Прошу, шановні! Ми відволіклися від теми. Ми мусимо відповідально поставитися до результатів виборів депутатів Верховної Ради, виправдати високу довіру народу. Сьогодні на чільному місці...

Ахметов (энергично): -Виктор Андреевич, в общем, премьер наш, ваш первый вице-премьер. Спикер тоже ваш. Потом по списку. Нам семьдесят процентов, вам тридцать. Вот моя рука.

Ющенко, Ехануров смотрят на протянутую руку Ахметова. Тимошенко пытается вставить в диктофон батарейки и принесенную с собой кассету. Янукович и Симоненко меланхолично прислушиваются к гулу шахтеров за окном. К Морозу пришло вдохновение. С обратной стороны расшифровок Мельниченко он быстро записывает четверостишье. Тимошенко, наконец, удается включить диктофон.

Тимошенко (обращаясь к Ахметову, улыбаясь): -Рінате Леонідовичу, я трохи прослухала, що ви тут говорили. Можете повторити для жінки?

Ахметов достает из кармана пиджака новейший генератор электромагнитных помех, ставит его на стол возле «Тошибы» и повторяет сказанное.

Тимошенко (проникновенно): -Вікторе Андрійовичу, це демпінг. Не зрадьте Майдан! Коаліція має бути виключно помаранчевою, а прем`єром - виключно Тимошенко! Олександре Олександровичу, чому ви мовчите! Вони посади ділять!

Ющенко (игнорируя Тимошенко, Ахметову): -Рінате Леонідовичу, по-перше, я особисто проти формування коаліції за принципом розподілу портфелів...

Тимошенко (хихикая): -Звичайно, у вас портфель вже є...

Ющенко: -Юліє Володимирівно, не перебивайте, ви ще не прем’єр. По-друге, я за коаліцію на програмних засадах. По-третє, такі питання взагалі вирішую не я. Це має вирішувати політрада партії. Я зараз.

Достает из кармана новенький платиновый Vertu.

Ющенко: -У сина забрав. Задекларував як подарунок на день народження. Ось декларація та довідка про сплату податків. Ці руки нічого не крали.

Достает декларацию и справку. Демонстрирует их одновременно с руками. Набирает номер.

Ющенко (удивленно): -Чомусь зв’язку немає...

Ахметов:  -Прошу прощения!

Выключает генератор. Ющенко звонит, из трубки слышатся отголоски ожесточенного спора.

Ющенко (удивленно): -О! Політрада вже в курсі й обговорює вашу пропозицію. Й звідки дізналися?..

Смотрит вопросительно на Еханурова.

Ехануров (смущенно): -Та тут у нас селекторна нарада була перед цим. То може десь мікрофон хто не виключив...

Ющенко (задумчиво Еханурову): -Юріє Івановичу, скільки зараз у нас відсотків посад по виконавчій владі?

Ехануров (грустно): -Багато.

Ющенко (резолютивно): -Ну, вирішили так. Оскільки інших пропозицій на сьогодні немає...

Тимошенко (возмущенно): -Як це немає?! Помаранчева коаліція, Тимошенко прем`єр! Олесандре Олександровичу!..

Ющенко (повышая голос): -Юліє Володимирівно, не перебивайте. Оскільки інших пропозицій немає, політрада вирішила обговорити пропозицію Партії регіонів на з`їздах. Починаючи з районного рівня. Поки триватиме ретельне обговорення, виконувати обов’язки уряду буде діючий уряд, а парламенту – діючий парламент. Відповідний указ я підписав. Без влади країні не можна, та й голосів у цьому парламенті у нас більше. Таким чином, на сьогодні та на найближчі пять років консультаціїї дозвольте закрити.

Все возмущаются.

Тимошенко (особо возмущенно): Олександре Олександровичу, та що ви весь час мовчите?! Ви бачите, що робиться?!

Ющенко: -До речі, Олександре Олексндровичу, Юрій Віталійович там автозак підігнав? Передайте йому, що тим, хто недоторканий, по п’ятнадцять діб, інших, а особливо тих, хто не поважає президента, у СІЗО, потім розберемося.

Мороз: -Домовилися.

Ющенко (в селектор): -Іра, готуй прес-реліз: у ході консультацій лідерів парламентських політичних сил за участю президента Україні досягнуто конкретних домовленостей...

В комнату входит взвод милицейского спецназа во главе с Луценко.


[tribuna.com.ua]

 - Ющенко
- Тимошенко
- Янукович
- Луценко
- Мороз
- Вітренко
- Турчинов
- Симоненко
- Мельниченко
- Зінченко