Ви читати не вмієте? Де там про мир?

Оперативні матеріали.

Вона не завжди й була, взагалі-то. І що? Ідеться про сучасні країни і сучасний стан.

А з росіян?

  очередной говновброс от бота

тю на тебе

Коли ми говоримо про українську мову, і на це заперечують: "Посмотрите на Ирландию", завжди виникає запитання: що це за дивна російська звичка брати за приклад найгірші варіанти і явища? Чому не брати прикладу з одномовної Німеччини, одномовної Франції, одномовної Голландії? Чому вважати нормальними країнами слід Білорусію та Ірландію?

Потихеньку-помаленьку кремлівська верхівка намагається повернути під українську номінальну владу окупований Донбас на правах широкої автономії мало не конфедеративного статусу.

Зараз Україну намагаються якомога сильніше децентралізувати і ввести в її тіло троянського коня – “окремі райони Донбасу”, які, за ідеєю Кремля, матимуть право впливати на зовнішню політику України, самі при цьому залагоджуючи свої зовнішні зносини на власний розсуд. Так, Донбас отримає змогу заблокувати євроатлантичну інтеграцію України (“нє нужни нам іхніє Європи”), натомість тісно співпрацюватиме з Росією (як зараз – без кордону, без митниці, з тіньовими схемами й контрабандою).

http://goo.gl/l01R8f

Это связано с военной операцией в Сирии.

Усиленный режим работы введен в компании «Тактическое ракетное вооружение», сообщает еженедельник «Власть» со ссылкой на источник в оборонно-промышленном комплексе. Продукция ее заводов – авиабомбы, крылатые ракеты – сейчас требуется участникам воздушной операции в Сирии, пишет издание. Для доставки грузов в сирийский порт Тартус российский флот в экстренном порядке приобрел у турецких судовладельцев восемь транспортных кораблей. Их быстро зачислили в списки вспомогательных судов и придали военный статус: большие десантные корабли в одиночку с такой нагрузкой уже не справлялись. С 30 сентября, когда началась операция, российские самолеты выполнили уже более 900 боевых вылетов. По данным Минобороны, они уничтожили свыше 800 объектов. Большинство ударов наносилось при помощи высокоточных ракет класса «воздух — поверхность» и корректируемых авиабомб, чье максимальное отклонение от цели, по словам военных, составляет не более 5 метров.

Между тем правозащитная организация Human Rights Watch заподозрила Россию в том, что как минимум два воздушных удара ее авиации могли нарушить законы ведения войны. В своем докладе она утверждает со ссылкой на местных жителей, что в результате этих ударов погибли почти 60 мирных жителей. Москва обвинения в подобных действиях ранее
В 3 зміни мразі штампують ракети.Міліон біженців в Україн,міліони з Сірії...

Це можливий варіант, але не тільки.

Сербія сама вже однією ногою у НАТО та у ЕС

Сербія - в НАТО? Ви з якої планети?

А от Чорногорія, диви, така цяця, що не хоче, а її тягнуть

Загалом хоче. Не хоче Сербія і Росія.

А чого хочуть?

щоб Чг не вступала в НАТО і премєра у відставку

Кто у нас не успокоился

динири-линири

він кремлюк

іменно

і марат гельман.

а він хіба щось окреме?

А чого ж у нас досі не заспокоїлися?

А чому нічого не робить?

Воістину.

Прикметно, що реакція російських офіційних кіл на чорногорські події діаметрально протилежна реакції на український Майдан. Якщо українські протести РФ вважала переворотом і злочином, то протести в Чорногорії росіянам подобаються, а злочинними вони вважають дії влади – законної, зауважте, влади.

http://goo.gl/8VXHQM

тут теж непогані довідкові матеріали http://svitslova.com/

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ

Володимир з варягами повернувся до Новгорода і наказав посадникам свого брата передати йому, що він іде на нього війною. Але перед тим послав до полоцького князя Рогволода своїх сватів, бажаючи взяти в жони його доньку Рогніду. Горда княжна відмовила, мотивуючи, що не бажає йти за “робичича” (враховуючи соціальний стан його матері та його неофіційне народження від законної дружини давньоруського зверхника). Тоді Володимир взяв Полоцьк, вбив родичів Рогніди й рушив на Київ. Ярополк не витримав тиску й втік до міста Родня в гирлі   р. Рось. Після зради свого воєводи Блуда Ярополк був піднятий на мечі двома варягами з Володимирового оточення. Тож “Нача княжити Володимеръ в Киеве единъ”. Син Давньоруський вершник. Реконструкція П. Л. Корнієнка Святослава та ключниці Ольги на ім’я Малуша, яка була донькою древлянського князя Мала, переміг своїх братів і сів на батьківському Великокняжому престолі. При цьому він залишив при собі тільки довірених соратників по завоюванню верховної влади в країні (значну частину варязького контингенту відправив до візантійського імператора, попередивши його перед тим про буйний норов та неурівноваженість цих професійних вояків, яких не слід тримати в одному місці разом). Розвернув енергійну діяльність, спрямовану на зміцнення країни і поводив себе як визначний державний діяч на протязі всього свого правління, аж до смерті у 1015 р. За його князювання Русь утвердилася як одна з набільш розвинутих  країн тогочасної Європи.
Дипломатичні стосунки за часів Володимира (вони тривали й за його нащадків на київському столі) закріплювалися династичними шлюбами. Тільки від семи офіційних дружин великий князь мав більше десятка синів, які, підростаючи, допомагали батькові в управлінні державою.
Сприяли міждержавним зв'язкам і обидва шлюби князя після прийняття ним християнської віри як офіційної державної релігії.

Діяння Володимира Святославича
Логічне завершення політики  давньоруських князів IX–X ст. отримала за часів правління Володимира — позашлюбного сина князя Святослава. Через таке походження Володимира в молодому віці нерідко називали “робичичем”, “холопищем”. Але батько не цурався сина і посадив його на княжий стіл у Новгороді Знак Володимира Святославича на денці горщика з літописного ПліснеськаВеликому, де до цього певний час правив сам. Коли Володимир став Великим князем (980–1015 рр.), він розгорнув енергійну діяльність, спрямовану на зміцнення країни і проявив себе як визначний державний діяч.
Наприкінці X ст. завершився процес формування території східнослов’янської держави, кордони якої проходили у верхів’ях Оки і Волги на сході; Сули, Сіверського Дінця, Росі — на південному сході та півдні; Дністра, Пруту, Західних Бугу, Двіни, Німану та Карпат — на заході; біля Чудського озера, Фінської затоки, Ладозького та Онезького озер — на півночі. Вдалі походи на Польщу, на в’ятичів, литву, радимичів, булгар і хорватів значно посилили позиції Русі як держави східних слов’ян, до складу якої на півночі та північному сході входила й частина фінноугорських племен (чудь, весь, меря, мурома). До сфери політичного впливу Київської Русі потрапили сусідні території, на яких, крім представників різних народів, проживали й слов’яни. Протекторат над цими землями забезпечував київській верхівці вихід до міжнародних ринків. Так було в Причорномор’ї, Криму та Приазов’ї, де Русь успішно конкурувала з Візантією. Основним центром Києва тут була Тмутаракань — місто, яке протягом кількох століть відігравало важливу роль в економічному і політичному житті країни. Позиції молодої держави в цьому регіоні Східної Європи були настільки міцними, що ряд істориків кінця XIX — початку XX ст. навіть порушували питання про існування Надчорноморської Русі. Стабілізувались відносини із сусідами на заході; зі скандинавськими країнами, звідки у військові формування приходило на службу чимало воїнів; в Поволжжі — з волзькими булгарами було підписано мирну угоду й укладено торгову, що дало змогу більш ефективно експлуатувати відрізок Великого Шовкового шляху на маршруті Київ — Булгар.
Економічний потенціал країни дав змогу Володимиру значно змінити обличчя її столиці. Після приходу до Києва князь почав зводити й нову фортецю, відому під умовною назвою “міста Володимира”. Площа фортеці, оточена новими деревоземляними укріпленнями, займала 10 га. Система валів дитинця X ст. включала кілька воріт. Зводились у місті й нові великі будівлі, в тому числі — князівські палаци.
Київщина, Сіверщина, Полісся, Наддніпрянщина, Галичина, Волинь,
кінець Х — початок ХІ ст.

Будівництво укріплень і міст Володимиром
Облога Білгорода печенігами. Мініатюра з Радзивілівського літописуОсновним супротивником, який розоряв міста і села, були кочовики надчорноморських степів — печеніги, які зайняли їх після розгрому хозар. Тому однією з перших акцій князя було укріплення південних кордонів. Як повідомляє літопис: “И рече Владимиръ се не добро, еже малъ городъ около Киева. И нача ставити городы по Десне, и по Востри, и по Трубежеви, и по Суле, и по Стугне. И поча нарубати мужії лучие от словенъ, и от кривичъ, и от чюди, и от вятичъ, и от сих насели грады: бе бо рать отъ печенегъ”. Як бачимо, кочівники відтіснили слов’ян на Правобережжі Придніпров’я майже до київської округи, і тому створення ешелонованої оборони стало актуальною справою. Ця інформація добре підтверджується матеріалами досліджень численних градів, багато з яких відігравали важливу роль і в наступні століття давньоруської історії (Воїнь, Вітачів, Білгород та інші населені пункти).
Не спиняючись тут на проблемі будівництва окремих фортець, все ж слід відзначити, що для забезпечення безпеки країни, князь почав створювати багатокілометрові земляні укріплення. Цю традицію продовжує пізніше його син Ярослав. З часом причини зведення укріплень забулись і народ склав  таку легенду про їх появу: могутній коваль Кожум’яка пе реміг злого велетенського змія, запряг його в плуга та й зорав землі сучасної України. Так і закріпилась за цими перешкодами від кочівників назва “Змійові вали” (за часів Русі вони звалися просто “вали”).
Внаслідок входження Русі в європейський світ — зміцнюються відносини з багатьма країнами — Німеччиною, Римом, Вірменією, Польщею, Швецією та іншими. Нагадуємо, що дипломатичні стосунки за часів Володимира (вони тривали й за його нащадків на київському столі) закріплювалися династичними шлюбами. Тільки від семи офіційних дружин Великий князь мав більше десятка синів, які, підростаючи, допомагали батькові в управлінні державою.

Легенда про білгородський кисіль
Коли київський князь пішов до Великого Новгорода набирати собі нових воїнів, войовничі кочівники оточили Білгород Київський на р. Ірпінь.
Через певний час після кругової облоги в місті розпочався голод й почала розповсюджуватися думка, що треба здатися ворогу, щоб не померти від нього. Але один із старців запропонував протриматися ще три дні, а йому по домівках зібрати хоча б по жмені вівса, жита або висівок. Що і було зроблено.
Тоді він велів зробити бовтанку, з якої варять кисіль, викопати колодязь та поставити туди посудину з таким “напівфабрикатом”. А у інший викопаний колодязь наказав поставити посудину із розбавленою водою медом, який знайшли у княжій медуші.
Другого дня представники городян, видавши своїх заручників, запросили кочовиків до міста і у них на очах, витягши бовтанку зварили “білгородський кисіль”; з сусіднього ж “підземного сховища” витягли меду.
Спочатку куштували самі, а далі пригостили й представників ворожої сторони, та ще й дали спробувати наїдки їх зверхникам. При цьому пояснили, що так можуть триматися хоч з десяток років. Ті, начебто, повірили їм, відпустили заручників на волю та зняли облогу з цього міста.

Адміністративно-територіальна реформа Володимира
Серед акцій, спрямованих на розв’язання завдань політичної консолідації країни, важливе значення мала адміністративна реформа. Землі й князівства, де ще правили залежні від Києва місцеві князі, передавалися синам Володимира: Новгород — Ярославу, Полоцьк — Ізяславу, Туров — Святополку, Ростов — Борису, Муром — Глібу, Смоленськ — Станіславу, Овруч — Святославу, Волинь — Всеволоду, Тмутаракань — Мстиславу, Псков — Судиславу. Реформа ліквідувала владу місцевих “світлих князів”, покінчила з автономією земель. Всі вищі щаблі феодальної влади потрапити до рук одного князівського роду. Система відносин між соціально різними групами населення стає регламентованою.
Від Києва до “віддалених міст” прокладались “дороги прямоїзжі”, що відбилось й у билинах, пов’язаних з ім’ям Іллі Муромця. Героїчна епоха була оспівана як феодальним літописцем, так і народом. Адже вона єднала феодальну та народну основи, а князівська політика об’єктивно збігалася із загальнонародними інтересами.
Централізація управління й стабілізація загальної ситуації в межах величезної країни за тих умов стали явищами, безумовно, позитивними. Обидва фактори зіграли визначну роль у консолідації сил і засобів Київської Русі для відтворення зовнішньої загрози, для розбудови економіки, культурного поступу. Кожне князівство виділяло частку своїх прибутків у загальнодержавну казну.
Як показав приклад Новгорода Великого, частка ця була досить значною за своїми розмірами. Із трьох тисяч гривен, які збиралися по всій Новгородській землі, дві йшли на Київ і тільки одна — на виплату жалування новгородським дружинникам.
Звичайно, жоден із старих племінних князьків не міг миритися із такими новими порядками. Пізніше їх справедливість братимуть під сумнів і єдинокровні удільні князі, але тепер ця родова система, спираючись на силу та волю    самого Володимира, служила   в кінцевому рахунку справі    єдності Київської ранньофеодальної держави.
Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ
великий князь київський

Князь Володимир Святославович увійшов у історію нашого народу як князь-Святитель, який охрестив Україну-Русь і ввів її в християнську цивілізацію. За його труди на благо рідної землі народ ще за життя назвав його Великим князем, любив його як батька нації а після смерті ввів його до лику св'ятих.
Діяльність князя і справді була великою. Великою, міцною, єдиною і сильною була при ньому і княжа Україна. Дружби з Володимиром, його допомоги шукали європейські імператори і королі.
Життю і діяльності Володимира Великого присвячено багато творів історичної і художньої літератури. Він є відомою і популярною історичною особою не лише в Україні.
Але, крім великого державного політичного діяча, Володимир Великий був ще й великим полководцем і флотоводцем. Його головні військові походи і перемоги пов'язані в першу чергу з флотом; і київську державу князь зміцнював як морську країну. При князі Володимирі Святославовичі флот динамічно розвивався і займав чільне місце не лише як військова сила. У більшій мірі Володимир використовував флот у справі військово-дипломатичній.
Володимир був третім сином князя Святослава. Народився він близько 955 року. Його матір'ю була Малуша - служанка бабусі, княгині Ольги. Тому Володимира в молоді літа літописець називає "робичичем".
Великокняжий київський стіл Володимир зайняв в 979 році після перемоги в семилітній міжусобиці з братами Олегом і Ярополком. З перших днів свого правління молодий князь твердою рукою взявся зміцнювати розхитане міжусобицею державне управління та збирати воєдино землі київської держави.
Спочатку він погляд свій спрямував на Захід. На початку 980 років походом у Прикарпаття він повертає зайняті чехами етнічні галицькі землі до Перемишля включно. Потім, приборкавши радомичів на сході, він направляє своє військо і флот на волзьких булгар. У цій війні княжий флот виступає головним транспортним засобом, яким перевозиться навіть кіннота. В 984 році флотилія князя з'являється на Оці, а згодом - на Волзі. Волзькі булгари були скорені, проте Володимир вирішив укласти з ними мирну угоду і направив свій флот на хозар, які після поразки від його батька князя Святослава почали піднімати голову і загрожувати безпеці київській державі.
Після цього походу хозари і їх держава назавжди зникли з політичної карти, а натомість на північному Кавказі, на землях нинішньої Кубані, починає формуватися Тмутараканське князівство.
Далі князь Володимир зайнявся південними справами, які відігравали головну роль у першу чергу в торгово-економічних відносинах України-Русі з Візантією. Судячи зі всього, на той час торговий шлях Дніпром занепав і Володимир, для наведення там порядку, в 986 році спорядив похід свого флоту "на пороги". Літописи не описують конкретні заходи князя на порогах але, як показав час, Володимир поновив торгівельний шлях "із варяг у греки" і забезпечив собі свободу комунікацій Дніпром до Криму і Царгорода.
Зусиллями великого князя київська держава перетворювалася на могутню імперію, а Київ - на центр східних слов'ян. Іноземні літописці починають іменувати великого князя київського царем, його допомоги починають шукати сусідні королі й імператори.
Та залишалися не узгодженими відносини з Візантією, яку Володимир небезпричинно вважав винуватою у смерті свого батька, князя Святослава.
Нагода улагодити і цю проблему не забарилася, і її надала сама Візантія.
У кінці 987 року до київського князя з проханням про військову допомогу звернувся візантійський імператор Василь, проти якого в Малій Азії підняв повстання Фока. Володимир погодився, але виставив умову, щоби імператор видав заміж за нього свою сестру Анну. Не маючи іншого виходу імператор погодився.
За свідченнями арабських літописців ібн-ель-Атіра і ель-Макіна великий князь київський особисто очолив похід свого флоту в Малу Азію. Незабаром княжі дружини і грецькі легіони розбили військо Фоки, а сам претендент в імператори загинув у бою.
Та візантійський імператор Василь, перемігши при допомозі Володимира свого суперника Фоку, виконувати, як він вважав, принизливу для нього обіцянку, не поспішав. Та київський князь мав іншу думку. Чекав своєї нареченої Володимир спочатку в Києві. Вирішення цього питання затягувалося. Щоби заставити імператора дотриматися свого слова, Володимир швидко спорядив флот і сухопутну армію і в 988 році вдарив на Крим. Княжі війська швидко опанували півостровом і з берега та з моря облягли Херсонес. Облога тривала шість місяців і місто вимушене було здатися. Володимир урочисто увійшов до головної грецької колонії в Криму. Імператор Василь знову опинився в складній ситуації - вчорашній союзник відібрав у нього кримські володіння та ще й одночасно розгорілося велике повстання проти нього на Балканах.
То ж довелося царівну Анну везти до Херсонеса, де Володимир і справив з нею пишне весілля.
За руськими літописами, Володимир охрестився в Херсонесі, прийнявши по хресту ім'я Василя, по імені свого тестя - імператора, який виступив його хрещеним батьком.
Повернувшись із кримського походу, князь Володимир охрестив і український народ, в житті якого розпочалася ера християнської цивілізації. Виділивши десяту частину своїх доходів, князь збудував у Києві величну Десятинну церкву, розпочав активну роботу з розвитку культури й освіти. Свої зусилля Володимир став направляти на вирішення внутрішніх проблем держави, на її зміцнення і згуртування. Став піклуватися про простих киян і перестав вести війни з сусідами, розвивав торгівлю і започаткував карбування власних грошей.
Похід на Крим став останнім морським бойовим походом флоту князя Володимира Великого.
Але князь постійно зміцнював свої дружини та флот і завжди тримав їх напоготові. В останні роки життя Володимира Великого до кордонів київської держави зі сходу підійшла велика печенізька орда. Але боротьба з нею вже стала справою його синів і онуків.
Помер князь Володимир Великий 15 липня 1015 року в своєму дворі в Берестові і був похований у Десятинній церкві. У XIII столітті Володимира Великого було канонізовано святим. У період Російської імперії для відзначення військових подвигів у бою було засновано орден святого Володимира з мечами і бантом.
Почесно і історично справедливо було б орден великого князя відновити у сучасній Україні як морський орден для відзначення бойових і ратних заслуг військових моряків за зміцнення Військово-Морських Сил, оборонного та морського потенціалу України. Цей орден об'єднував би покоління і віки у боротьбі за Україну як велику морську державу.

Звідси

erhytnsyaj, 20 жовтня 2015 11:31:31

Читач, 20 жовтня 2015 11:16:51

Програма "Слово"

оце? http://radiozhurnalslovo.blogspot.com/

дякую 

Классная штука! Респект!

Користуйтесь!

Они говорят "князь Владимир", подразумевают Путин

И все-таки российская земля упрямится принимать князя Владимира. Не еë он – чужой. А Кремлю страсть как хочется спереть этого Владимира у Украины. Одного своего мало – нужно доказать преемственность сквозь века.

Но создается впечатление, что и сам Владимир руками и ногами упирается, не желая восставать в Москве, к которой не имеет ни малейшего касательства – в его время таким селением и не пахло. Вот и затея с возведением памятника князю постоянно напарывается на затруднения. То никак не могли решить с местом возведения и с Поклонной горы съехали на Боровицкую площадь. А теперь выяснилось, что успеть возвести монумент в юбилейный год (тысячелетие со дня кончины князя Владимира) никак не удастся – мероприятие перенесено на грядущую весну.

Для того же, чтобы россияне не забыли об этом грандиозном мероприятии, Российское военно-историческое общество выступило с оригинальной инициативой – объявило конкурс на лучший эскиз граффити с изображением князя. Работы победителей будут наноситься на фасады домов в разных городах страны. Эта затея якобы должна способствовать возрождению интереса к истории России у подрастающего поколения. Так Владимир поползет по стране и станет для россиян привычным, а в идеале и почитаемым образом – некой помесью Ленина и Чебурашки.

Как известно, победителем конкурса на проект памятника стал признанный мастер, народный художник Салават Щербаков. Его монументальным работам несть числа - тут и памятники Александру I, Столыпину, Королеву, Чехову, Станиславскому, генералу Лебедеву, Гейдару Алиеву. Чувствуется, что мастер охотно брался за произведения во славу и в угоду, руководствуясь принципом "служить бы рад, прислуживаться – тоже".

Щербаковский Владимир должен поражать и вселять уверенность в завтрашнем дне. Сооружение с постаментом изначально тянуло на 24 метра, вес – 330 тонн. Как отметил в свое время российский архитектор Евгений Асс, назвавший и постамент, и фигуру ужасными, установка монумента – "совершенно политическая акция, если говорить категорично, это перенесение Киева в Москву".

Политика сквозит и в стремлении перекинуть мостик между прежним Крестителем и нынешним правителем. Оба – Владимиры, тот объединял земли, и этот пытается откромсать по кусочку у соседей. Не беда, что князь был "ненасытен в блуде, приводя к себе замужних женщин и растляя девиц", - кто нынче об этом помнит?

Да только в изобразительном ряду тоже не все гладко - концы с концами явно не сходятся. Не похож зализанный дзюдоист Путин на древнего исполина. И главной помехой служит такая парикмахерская деталь, как борода. Что делать? Отращивать подобную Путину к открытию памятника? Вряд ли получится – в лучшем случае вырастет какая-нибудь куцая, никак не княжеская. А представить древнего Владимира с бритыми щеками тоже боязно – пожалуй, это будет позволительно лишь на граффити, которые призывают малевать военные историки.

Это нешуточная помеха, ведь почитатели должны будут, восторгаясь фигурой могучего князя, тут же проводить аналогию с его нынешним наследником. Может, отсюда и непрерывные помехи в претворении в жизнь светлой идеи.

Другое дело, что тем, кто не боготворит Путина, затея с переселением в Москву князя Владимира представляется сущим абсурдом. Что же касается памятников, то для России нынче естественнее иная фигура, в соответствии с одним популярным блогом на Фейсбуке: "Вы слыхали, в России открыли памятник Джорджу Оруэллу? – Где?! – Да, в общем, везде..."

Звідси

Чи не хотіли би історики фупу хоча би ЦЮ сторінку у вікі налагодити?

а ця чим не подобається? https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D1%96_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96_%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96

Всьо наше. ихнее за Амуром

вері гуд.

Коли був Володимир, націй у сьогоднішньому значенні слова ще не існувало.
Втім, як і націоналізму.

Певна річ. Але нації від чогось походять. Чи ви згодні, що росіяни, українці й білоруси - братні народи з єдиної колиски?

Так що нема там ні російського, ні українського ніфіга у Володимирі.

Власне, йдеться не про його національну приналежність, а про те, до історичної спадщини якої нації він належить. А якщо грубо: якого хуя його тягне собі Москва?

Цитувати

Князь Володимир Великий - український чи російський?

(нор)Варяжський

Валдамарр Свейналдсон, син Свейналда Інгварсона, онук Інгвара Роуріксона, правнук Роуріка

Інгвар, який пер після завоювання Новгороду до Візантії, свого часу прибрав конкурентів - інших варягів Аскольда та Дира та поставив свого малолітнього сина Свейналда (від подружжя з варяжкою Хельгою, яка народилася у Пскові) кьонінгом у Києві.
У свою чергу Свейналд мав сина Валдамарра від іншої варяжки - Мальфрід, яка була з світи Хельги (яка стала Ольгою після хрещення)...

Так що нема там ні російського, ні українського ніфіга у Володимирі.

До речі, формалізм використовування "ім"я та по-батькові", як виявлення поваги - це варяжська фішка.

теорії, теорії... міллер, баєр...

Про путіна є інша тема:

Почитайте праці академіка Залізняка, який.

А він вже академік? Ого!

erhytnsyaj, 20 жовтня 2015 15:32:41

blackbox, 20 жовтня 2015 15:30:34

ну я х його знає, оригінали мені в руки не давали, але кругом пишуть що Київський літопис 1187 (за Іпатіївським списком) 
 оповідаючи про смерть переяславського князь Володимира Глібовича, під час походу на половців, каже що «за ним же Україна багато потужила»:[9]
«ѡ нем же Оукраина много постона»

ось меж 7 і 8 в літописі наче є ))  http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat28.htm

А до чого тут глібович, якщо питається про Святославовича?
А, я зрозумів, це тролінг такий. 

так то хіба не Мономах? 

Мономах, Мономах. Чай.

erhytnsyaj, 20 жовтня 2015 15:24:08

blackbox, 20 жовтня 2015 15:13:18

поправлю - перша згадка України та Володимира - 1187 рік 

не знаю, звідки ви таке взяли.

ну я х його знає, оригінали мені в руки не давали, але кругом пишуть що Київський літопис 1187 (за Іпатіївським списком) 
 оповідаючи про смерть переяславського князь Володимира Глібовича, під час походу на половців, каже що «за ним же Україна багато потужила»:[9]
«ѡ нем же Оукраина много постона»

ось меж 7 і 8 в літописі наче є ))  http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat28.htm

А до чого тут глібович, якщо питається про Святославовича?
А, я зрозумів, це тролінг такий. 

erhytnsyaj, 20 жовтня 2015 15:03:59

blackbox, 20 жовтня 2015 14:57:11

Коли 1185 після оспіваної поразки Ігоря половці вдерлися у Переяславське князівство, Володимиру вдалося зупинити військо половецького хана Кончака під стінами Переяславля. Тож, коли він у неповних 30 років під час походу на половців раптом нездужав та помер, як записано у літописі, за ним «плакашасѧ» не тільки «вси Переӕславци», але й «ѡ нем же Оукраина много постона».
Показати зображення...

Володимир Великий помер 1015 року.

поправлю - перша згадка України та Володимира - 1187 рік 

не знаю, звідки ви таке взяли.

erhytnsyaj, 20 жовтня 2015 15:11:33

Bad Robot, 20 жовтня 2015 15:07:49

Над єтим можно размышлять бесконечно долго. А оно вам надо?

Професійний інтерес. Як науковець науковця... Хочеться збагнути...

науковця якої науки? 

я то історик, а путін... 

erhytnsyaj, 20 жовтня 2015 15:05:06

То що мав на увазі Путін, коли казав, що Володимир в Херсонесі хрестив Росію?

Над єтим можно размышлять бесконечно долго. А оно вам надо?

Професійний інтерес. Як науковець науковця... Хочеться збагнути...

«Русь» и «Россия» — разные исторические явления. Русь в широком смысле — это все православные княжества Рюриковичей до монгольского нашествия середины XIII в., в узком — тогдашнее Среднее Поднепровье. А вот Россия — это уже название Московского государства с 1721 г. (то есть с образования Российской империи).

То що мав на увазі Путін, коли казав, що Володимир в Херсонесі хрестив Росію?

Коли 1185 після оспіваної поразки Ігоря половці вдерлися у Переяславське князівство, Володимиру вдалося зупинити військо половецького хана Кончака під стінами Переяславля. Тож, коли він у неповних 30 років під час походу на половців раптом нездужав та помер, як записано у літописі, за ним «плакашасѧ» не тільки «вси Переӕславци», але й «ѡ нем же Оукраина много постона».
Показати зображення...

Володимир Великий помер 1015 року.

памятник у масквє, все таке...

Путін, кагбе, намєкає...