[obkom.net.ua]
 
 
 Экс-Президент Украины Виктор Ющенко надеется, что Украина справится с трудностями и продолжит интеграцию в европейское пространство.
 
 
 Об этом он сказал журналистам в Вашингтоне, где находился по приглашению Института 43-го президента США Джоржа Буша.
 «Мне бы хотелось, чтобы Украина не утратила свой шанс. Мне бы очень хотелось, чтобы несмотря на все события, ни Европа, ни Америка не уменьшили своего внимания к моей нации», - сказал В.Ющенко.
 По его мнению, тема свободы для Украины является на сегодняшний день актуальной. «Достижение свободы не является измерением одного года, четырех или пяти, мы еще не научились жить в свободе, мы еще не научились ценить демократию, и процессы, происходящие сейчас в стране, говорят о том, что у нас еще много общественной и политической работы, чтобы свобода и демократия были необратимыми», - заявил В.Ющенко.
 По словам экс-Президента, важным является не только то, как украинцы представляют свободу и демократию, как их отстаивают, как проводят выборы, как ведут политический диалог в стране, но и то, как воспринимают Украину за рубежом.
 «Мне обидно, когда в Украину негативно смотрят, мне обидно, когда негативно оценивается то, что очень часто нам принадлежит, в том числе память и история», - отметил он, добавив, что украинцам необходимо научиться защищать свои интересы.
 В.Ющенко сообщил, что во время его встреч в Вашингтоне с бывшими президентами США, действующими сенаторами, всех чрезвычайно интересовала ситуация в Украине.
 «Несмотря ни на что, я - оптимист, я думаю, что Украина найдет в себе силы разобраться в вызовах, стоящих перед ней. Я убежден, что превыше всего стратегически важно, чтобы сейчас не ошибиться и не свернуть со стратегического пути европейской интеграции», - заявил В.Ющенко.
 Он выразил надежду, что подготовленное соглашение с Европейским Союзом о политической ассоциации и создании зоны свободной торговли не окажется «в корзине».
 В.Ющенко заметил, что доказывает всем, с кем встречается, что европейская интеграция Украины выгодна не только нашей стране, но и Европе.
 «Убежден, что мы в этих сложных обстоятельствах сможем найти собственный национальный ответ - как справиться с этими вызовами, как не попасть под лживые, легкие рецепты, в том числе во внешней политике», - сказал В.Ющенко.

[kor] respon dent.net/ukraine/politics/1349021-makkejn-nepriyazn-timoshenko-i-yushchenko-pomeshala-realizacii-reform-v-ukraine?
 
   Американский сенатор Джон Маккейн надеется, что демократические силы в Украине сделали выводы из ошибок прошлого и снова найдут точку опоры.
 
 "Надеюсь, они научились на своих ошибках", - сказал Макккейн в интервью русской службе Голоса Америки, отвечая на вопросы об Украине.
 
 //  Наивный, однако    
 
 Он отметил, что "в 90-х были страны железного занавеса, которые сначала выбирали новое правительство, потом возвращались к старому". "Так что я с осторожным оптимизмом думаю, что украинские демократы снова найдут точку опоры. Но это потребует определенной сплоченности оппозиции, которой они не демонстрировали до сих пор", - подчеркнул сенатор.
 
 "Кстати, заключение и плохое обращение с Юлией Тимошенко стали серьезным фактором в общественном мнении в Украине", - добавил он.
 
 На вопрос о том, почему Украина, подававшая в 2005 году надежды как "оплот" демократии в Восточной Европе, стала уступать в демократических принципах, Маккейн отметил: "С демократии трудно начинать. Во-вторых, было видно, что две сильные личности (Виктор Ющенко и Юлия Тимошенко) испытывали такую неприязнь друг к другу, что это помешало провести демократические реформы, которые доверил им украинский народ".
 
 "Так что через 4-5 лет неспособности выполнить требования революции люди просто вышвырнули их. Это не первый случай в посткоммунистически х или развивающихся странах. Это очень печально, что они впустую растрачивали колоссальные возможности", - посетовал сенатор.
 
 "Я был в Украине в то время - это было время огромного энтузиазма. Но они позволили личным противоречиям стать важнее преданности своей стране", - добавил он.  
 
 Маккейн также отметил, что "Украина сегодня однозначно находится ближе к российской сфере влияния, чем к Европейскому союзу". По его мнению, у президента Российской Федерации Владимира Путина "наблюдается ностальгия по российскому империализму".
 
 Как сообщалось, лидер партии УДАР Виталий Кличко и сенатор США Джон Маккейн обсудили ситуацию, которая сложилась в Украине в связи с приговором экс-премьер-министру Юлии Тимошенко.
 
 Напомним, 3 мая Соединенные Штаты Америки призвали правительство Украины освободить экс-премьер-министра Украины Юлию Тимошенко и других бывших высокопоставленных должностных лиц.
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 13/05/2012 16:24 користувачем Старий знайомий.

[obkom.net.ua]
 
 Кладбищу не повезло – оно оказалось между стадионом и храмом УПЦ Московского патриархата.
 
 
 Как констатирует Сегодня, в течение одиннадцати месяцев в Симферополе на Старорусском кладбище (оно же — Первое гражданское) остаются разрушенными и оскверненными могилы подпольщиков, погибших в Великую Отечественную войну. За это время ни городские власти, ни правоохранители не приняли никаких мер, чтобы наказать виновных, и не восстановили памятники.
 «В июне 2011 года после сильных дождей водой подмыло забор граничащего с захоронениями стадиона «Локомотив», где играет футбольный клуб «Таврия» — он и обрушился. Приехали строители, пригнали грузовики, подъемные краны, экскаваторы и начали его ремонтировать. Они варварски подготовили фундамент для нового ограждения: разрыли могилы, поломали надгробия, кидали кресты в ямы для мусора!» — рассказывает пенсионер Семен Егизарян.
 Корреспондент «Сегодня» побывал на кладбище и убедился, что строители «похозяйничали» на том участке, который в городе называют Аллеей славы. Здесь нашли покой погибшая при штурме Сапун-горы медсестра Евгения Дерюгина, подпольщики Зоя Рухадзе, Леонид Тарабукин, Владимир Дацун (их именами названы улицы в Симферополе), Юрий Рожков, члены подпольной группы «Сокол» Русского драмтеатра им. Горького, погибшие от рук оккупантов, Герой СССР Иван Лихой.
 
 Неподалеку от их заросших кустарником захоронений лежат грудой надгробия защитникам Родины, памятник заслуженному артисту РСФСР Федору Евдокимову, разбросаны куски разбитых гранитных монументов.
 Чтобы выяснить, кто на самом деле осквернил могилы, корреспондент обратился на стадион «Локомотив», но его директор Виктор Лунев отказался с ним общаться. В Управлении ЖКХ горсовета отправили на Комбинат коммунальных предприятий, который занимается кладбищами. Но и там руководитель не пожелал беседовать с корреспондентом. О разрушениях на кладбище сообщили вице-мэру Николаю Порицкому, который сказал, что впервые слышит о такой проблеме, но обещает исправить ситуацию.
 Кстати, к Старорусскому кладбищу примыкает территория храма Всех Святых Крымской епархии УПЦ. В ответ на запрос «Сегодня» митрополит Симферопольский и Крымский Лазарь отказался оценивать произошедшее, так как это «не входит в его компетенцию». Но владыка отметил, что епархиальное управление неоднократно выражало свою озабоченность отсутствием должного внимания коммунальных служб города к поддержанию порядка на кладбище, в том числе и по фактам глумления над памятниками и крестами.

[obkom.net.ua]
 
 Чем ближе к Украине на тоненьких мохнатых лапках подступает окончательное покращення европейских перспектив, тем ярче на внешнеполитическом небосклоне страны сияет позорная звезда Николая Азарова. На этой неделе премьер-министр сумел затмить даже своего шефа Виктора Януковича, который до сих пор считался самым главным авторитетом-международником Восточной Европы.
 
 Непросто дается нашей стране завершающий этап вхождения в дружную семью европейских народов. Сенсационные успехи в реформировании европейских ценностей в соответствии с требованиями пенитенциарной системы Украины, которых за столь короткий срок добилась команда Виктора Януковича, не дают покоя многим недоброжелателям в буржуазных странах Запада, шокированных многочисленными социальными инициативами нашего президента, до которых им еще расти и расти.
 Избрав орудием дестабилизации достигнутой Януковичем стабилизации подстилку мирового империализма Юлию Тимошенко, иностранные провокаторы во главе с канцлером Меркель, так и не простившей Виктору Федоровичу победы над фашизмом в Великой Отечественной войне, делают все, чтобы вышеупомянутая Тимошенко вышла на свободу и сорвала курс на дальнейшие пенитенциарные реформы, не говоря уже о повышении уровня предвыборного продуктового пайка ветеранам, которые у кайзеровской Германии до сих пор поперек горла стоят.
 Стремясь унизить наш трудолюбивый народ, объединенная Европа вероломно, без объявления войны разогнала мирный саммит, который Виктор Федорович пытался провернуть сегодня в Ялте, – и это при том, что Янукович, чье хлебосольство давно уже вошло в поговорку у тех, кого не отгоняет от Межигорья «Беркут», даже распорядился подогнать к Ливадийскому дворцу свой знаменитый дебаркадер с люстрами в туалетах, что должно было послужить знаком высочайшего доверия и обеспечить успех переговоров о ядерном разоружении. Увы, стараниями европейской военщины все миротворческие инициативы главы Украинского государства пропали втуне, а единственным президентом, который приехал сегодня к Януковичу, стал молдавский коллега с несолидной рэперской фамилией Тимофти, которого везти в Ялту Виктор Федорович по понятным причинам обломался.  
     и т.д.  
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 11/05/2012 17:24 користувачем Старий знайомий.

[www.umoloda.kiev.ua]
 
  — Анатолію Андрійовичу, це правда, що ви День Перемоги не святкуєте?
 
 — Для мене 9 Травня — це день жалоби. Немає там чого святкувати, хоча перемозі я щиро радів. Мого віку як пішло сто чоловік воювати, так лише двоє повернулося. Двоє! То чи радіти маю? Ні, сумувати та їх згадувати. Нам, народженим у 1922 році, Сталін не дав можливості поступити у вуз — всіх після закінчення десятирічки у 1940–му забрали в армію. Там нас учили тільки наступати. Про оборону не йшлося! Сталін серйозно готувався до нападу на Німеччину. Гітлер його випередив буквально на два тижні. Нас вивели вже в ліс, до кордону, перевдягнули в усе нове, озброїли більш сучасною зброєю. «Впірьод! З малою кров’ю могучім ударом», — співали ми весь час. Тому й аеродромів набудували на самих кордонах, і їх у перші ж години війни розбомбили, військові шпиталі теж спорудили на кордоні, а не в тилу, куди б не долітали снаряди. Захищатися ми не вміли. Німці реготали, дивлячись на нас.
 
 — Для вас війна коли почалася?
 
 — У перший же день війни. І хай не брешуть ті, хто каже: я пройшов усю війну від початку до Берліна. Ну, може, й пройшов десь у глибокому тилу. В окопах життя солдата дуже коротке — до першого–другого бою. Або вб’ють, або поранять. Якщо поранять, то це щастя, хоч відлежишся–відпочинеш у шпиталі. Поранило й мене: під ногами розірвалася міна й осколками посікла мені ноги — вони й досі в мені — в могилі я іржавітиму, а не гнитиму. І куль шість штук німець усадив мені в руку з автомата. Поранений у живіт командир батальйону наказав мені дати гранату РГД, я взяв її здоровою рукою, а він раз — і висмикнув запобіжник, бойок клацнув. У цій гранаті він тримається дужкою, як тільки послабиш — вибух. Я ніколи дівчину так не стискав, як цю гранату (сміється). І з нею в руці я йшов цілу ніч до своїх, німці вже все зайняли.
 
 — Навіщо комбат це зробив?
 
 — Щоб я в полон не здався! Він, до речі, не встиг відійти, застрелився у скроню.
 
 Пригадую, так стомився, поряд десь німці джеркотять, а мені байдуже — ліг у пшениці і задрімав. Крізь сон відчув, як бойок гранати вивільняється, схопився, а він наполовину вже виліз. Я підборіддям його назад загнав. Уже коли дійшов до наших, рука мов прикипіла до цієї гранати, я розігнути пальці не міг, щоб викинути її. Так лейтенант ламав мені пальці, щоб вивільнити гранату. Коли вона вибухнула, я сів і заплакав — вперше і востаннє на війні... Після шпиталю повернувся додому інвалідом ІІ групи. Мені ще й 20 років не було.
 
 — Але вдома ваша війна тривала, почали партизанити...
 
 — Так. Коли німці зайняли село, я, інвалід, глухий на праве вухо, з поганим зором, підбив одного 17–річного і двох 16–річних хлопців (ну є розум?) створити партизанську групу. Неподалік, на Дінці, німці розгромили дві армії. Це так званий Харківський наступ, бездарно організований Сталіним. Там зброї було повно, тож понатягували її. Діяли, як махновці — вдень вдома, мирні, а вночі зберемося і якусь капость німцям утнемо. Запам’яталося, як через село Студенок ішла каральна команда із 200 осіб у Холодний Яр громити партизанів і у нас зупинилася на перепочинок. Біля лісу жила одна самогонщиця, в якої поліцаї постійно пиячили. Через свого хлопця, який служив у поліції і нас інформував, ми знали, що туди сповзеться й усе начальство того карального загону. Ми пішли в ліс до своєї схованки, набрали зброї. Одного хлопця я послав на лівий бік села, іншого — на правий. Кажу: киньте по дві гранати і постріляйте, наробіть переполоху. Ми ж удвох із Миколою чекаємо. Коли на одному кінці вибухнуло та залунали постріли, потім на другому — ми як ушкваримо по тій хаті з танкового кулемета. Вони рачки звідти вилазили! Німці зайняли оборону, давай відстрілюватися. Як ми звідти ноги винесли — не уявляю! Прибігли в лісництво, де жила жінка, якій ми довіряли, заночували. Вранці повернулись у село, дізналися, що половину того карального загону збирали по луках — з переляку розбіглися, зброю покидали. Вистріляли всі набої — куди там іти в Холодний Яр! Потім вони доповіли керівництву, що на них напав загін парашутистів. Німецьким командирам навіть залізні хрести вручили за той бій.
 
 «Нам дали по півцеглини і погнали під кулі»
 
 — Потім вас удруге мобілізували. І те, як повелися з новобранцями, не вкладається в межі здорового глузду...
 
 — Коли село звільнили, всіх чоловіків від 16 до 60 років — всіх, аби була нога–рука, а чи сліпий–глухий — не важливо — стали брати до війська. Нас «озброїли» — дали по півцеглини і — «йдіть, іскупайтє вину кров’ю», бо ми на окупованій території були. Мовляв, ви жбурляйте цеглу, а німці нехай думають, що то гранати! Нас 500 душ вигнали на кригу водосховища, навпроти — якийсь комбінат, німці вибили в мурі бійниці. Сам мур — висотою метрів три. Попробуй через нього перелізти та по кризі до нього добігти. Німці нас підпустили і вдарили кинджальним вогнем. Повернутися назад не можна було — там сиділи смершівці з нацiленими нам у спину кулеметами... Вибухнула міна, мене знову контузило, я впав. Коли мене, непритомного, підібрали, в госпіталі не могли ту цеглину витягнути, так я в неї вчепився і вона в мене вмерзла. Я, як справжній солдат, зброю на полі бою не залишив (сміється). Хлопці казали, що з 500 душ лише 15 уціліли! А під Ізюмом десять тисяч таких беззбройних поклали! І так винищували чоловіків по всій Україні. Ніхто про це не пише. Я єдиний написав. Решту — мов заціпило.
 
 Вважаю, що після Голодомору це було друге зумисне винищення українського народу! Життя нашого солдата нічого не було варте. І коли Жукова запитали, як будемо переправлятися через Дніпро, плавзасобів же нема, він відповів: «По хохлам пройдьом!». Коли років п’ять тому я лежав у шпиталі й мені принесли медаль Жукова, я її пожбурив: цього гада не носитиму!
 
 — Ваше партизанство вам бодай потім зарахувалося?
 
 — Партизанство мені справді допомогло. Потім мене дуже сватали в училище КДБ. Уявляєте, яка довіра? Але в мене вистачило розуму відмовитися. Бо то пекельна машина... А я мріяв бути журналістом...
 
 — ...І ви ним стали. А потім поїхали працювати на Волинь, де, як пізніше зізнавалися, відбувся переворот вашої свідомості...
 
 — Волинь я вважаю своєю другою батьківщиною. Я туди приїхав запеклим сталіністом, а виїхав націоналістом. Я там таких жахливих речей надивився — як із цим нещасним населенням розправлялися, які провокації влаштовували...
 
 «Ми були наркоманами ленінізму–сталінізму»
 
 — Що ви маєте на увазі?
 
 — Одного разу в редакції я був «свіжоголовим» (так називали чергових по номеру, хто вичитував сторінки). Наша двоповерхова редакція розташовувалась навпроти НКВС, де залізні ворота були вищі, ніж наше приміщення. Ото всю ніч я вичитував гранки, а потім стомлений підійшов до вікна: світало, сонечко підіймалося. Аж дивлюся — зі скрипом–рипом відчиняються ці страшні ворота і звідти по вісім осіб у ряд виливається нескінченний натовп. Чоловіки, дідусі, жінки з дітьми — людська ріка тече! А по боках енкаведисти з гвинтівками і вівчарками. Всіх на вокзал — там уже стояли ешелони, їх набили цими людьми і повезли на Сибір. Половина дорогою загинули, половину в сніг вивантажили — «обустраівайтєсь, как хотітє». Скільки тих людей було? Мені здавалося, що вся Волинь тоді на вокзал потекла. Йшли такі зажурені, приречені. Я після того кілька ночей спати не міг — все та колона перед очима стояла. І це не один випадок, це тільки те, що я побачив!
 
 А то пішов якось на ринок. Раптом з’явилися енкаведисти і почали людей зганяти на майдан. І я з тим натовпом пішов. Коли під’їжджає вантажівка. На машині — шибениця, петля звисає. Старшина з такою мордякою, про яку кажуть «просить кірпіча», тримає чоловіка, бо, видно, його так катували, що вже й сил на ногах стояти нема. Майор виходить із кабіни, зачитує вирок, бандит, мовляв, засуджений до страти. Накидають чоловіку петлю на шию, він ще встиг вигукнути «Слава!..», мабуть, «Слава Україні!» сказати хотів, як лунає команда: «Пашол!». Машина рушає з місця, аж раптом обривається мотузка, і приречений падає. Йому знову петлю на шию — «Пашол!» — смикнув і вдруге мотузка обірвалася. Вони його втретє тягнуть! Як почала жінота кричати: «Що ж ви робите, та його сам Бог милує!». Такий же давній звичай є — якщо страта не вдається, засу­дженого відпускають! Але чоловіка знову витягли на шибеницю і таки повісили. А в мене й досі оте «Пашол!» у вухах дзвенить. Страчений був воїном УПА, тоді, щоб залякати населення, упійманих привселюдно вішали...
 
 Або ще випадок. Була відозва, підписана Хрущовим, до воїнів ОУН–УПА — закликали складати зброю, мовляв, ніхто після цього не зачепить, будете вільно жити і працювати. От викликає мене одного разу Юхим Антонович Лазебник, редактор газети «Радянська Волинь», каже: в обком партії прийшов цілий загін воїнів УПА з цією відозвою, вони склали зброю перед обкомом, сходіть напишіть нарис. Пішов, розмовляв, записував. Був там кулеметник Льоша з Уралу, який утік iз німецького полону й пристав до упівців. Це наш найкращий кулеметник, казали про нього, стільки німців поклав... Хороший я нарис написав — до пізньої ночі сидів. Вранці Юхим Антонович викликає мене: «Ви написали?» — «Так». — «Кладіть отут. Ваш блокнот із записами де? Кладіть», а потім за це все — і в грубку. «Забудьте про те, що бачили і писали. Вони вже всі в Сибір їдуть» — «Та вони ж повірили!» — він лише махнув рукою... Було таке відчуття, наче я зрадив усіх отих людей. Коли я надивився цього всього, то не міг не стати націоналістом.
 — Знаючи війну з одного й іншого боку, як ви вважаєте, примирення ветеранів війни й воїнів УПА можливе?
 
 — Дивлячись яких ветеранів. Ходить тут один такий, вигулює собаку на кличку Єльцин. Він був полковником КДБ у Львівській області. Уявляю, що він там виробляв. «Вот еті бєндєровци, еті бандіти...» — ходив отут, «розорявся»! Та він і чути не хоче іншу точку зору! Хоча й добре знає, які провокації енкаведисти влаштовували. Коли перевдягалися і під виглядом ОУН–УПА заходили до газд, вимагали нагодувати їх, а вранці вже приходили енкаведисти: кого вночі годував? Або вчительок радянських порізаних–зґвалтованих топили в криницях під виглядом упівців... То хіба з отаким буде дружба? Серед нинішніх відставників лише відсотків 10 тих, хто чув, як кулі свистять. А решта — смершівці, тиловики. Ненавиджу цю публіку!
 
 — За вашими плечима — майже 90 років. Чи хотіли б повернутися в якийсь період свого життя, щоб прожити його заново?
 
 — Ні, не хотів би. Оцього еС­еСеРу не хочу. Це сталінщина, це такий жах був! Він знищив усю нашу еліту: і трудову, й інтелектуальну — викосив усе, що хоч трохи витикалося на сірому тлі. Але ж як вони вміли виховувати! В мене батько розкуркулений, мама мусила прізвище змінити, я в комсомол боявся вступати, хоча вчився блискуче. А нам так мізки задурили, що ми вже й самі брехали і вірили в цю брехню! Ми ж були наркоманами ленінізму–сталінізму! Добре, що я потрапив туди (на Волинь. — Авт.). А якби ні? То досі й ходив би таким наркоманом, як оце деякі ходять. Мені, ви знаєте, їх навіть шкода. Бо ці люди й досі перебувають під впливом того радянського дурману.

Ну как можно быть такими наглыми,а?  
 
   
  В Высший административный суд Украины хотят назначить судью из Донецка, которой много лет поручают вести самые резонансные дела.
 
 
 Как сообщает Дело, в Верховной Раде Украины от имени главы парламента Владимира Литвина зарегистрирован законопроект о назначении на новые посты нескольких судей. Среди них — имя Ирины Бухтияровой, ныне зампреда Ворошиловского райсуда Донецка, которую предлагается перевести в Высший административный суд Украины. Ее кандидатуру выдвинула Высшая квалификационная комиссия судей Украины.
 С точки зрения известности Ворошиловский райсуд для Донецка — нечто вроде Печерского райсуда для Киева, именно в этом суде чаще всего рассматриваются дела, которые приобретают общественный резонанс. Судья Ирина Бухтиярова, активно ведущая многие дела и занимающая пост замглавы суда — случилось это ввиду ее должности или по стечению обстоятельств, — не раз разрешала весьма резонансные конфликты.
 Началом «известности» Бухтиярвой можно назвать уже давно многими позабытое и канувшее в лету дело «черных трансплантологов», и, в частности, Михаэля Зиса. Кто в том деле был прав, кто виноват, и что можно сказать о тогдашнем решении Бухтияровой отпустить Зиса под залог, сказать сложно даже сейчас, спустя столько времени.
 Но самым известным эпизодом работы этой судьи, пожалуй, стал процесс над автором скандальной книги «Донецкая мафия» Борисом Пенчуком. В апреле 2008 года Генпрокуратура предъявила Пенчуку обвинения в даче ложных показаний по делу Бориса Колесникова (ныне вице-премьер-министра Украины). Бухтиярова не просто признала Пенчука виновным, но и приговорила его к самой высшей мере наказания, прописанной в статье, по которой его судили — к 8 годам тюрьмы.
 Даже сам Колесников тогда сказал, что приговор «этот слишком строгий». Кстати, апелляция потом срок для Пенчука сократила, а за ним Верховный суд Украины и вовсе оставил ему только 4 года. Пенчук вышел на свободу досрочно — в 2010 году, тюремное заключение ему заменили принудительными исправительными работами. Сейчас он все еще участвует в судебных разбирательствах, стараясь отстоять свою правоту.
 В прошлом году Бухтиярова попала в эпицентр еще одного резонанса. Так, именно по ее решению летом 2011 года был взят под стражу донецкий активист Константин Лавров — один из самых ярых подстрекателей к протесту против строительства, развернутого фирмой «МАКО». Напомним, эта компания принадлежит старшему сыну президента Украины Виктора Януковича Александру. Лаврова, напомним, обвинили в получении взятки.
 Под стражу его взяли 29 июня прошлого года, и до сих пор он находится в донецком СИЗО. По словам его адвоката, сейчас дело находится на стадии допроса свидетелей. Она также сообщила «Делу», что состояние здоровья ее подзащитного за этот год существенно ухудшилось.
 Также напомним, что под арест Лавров попал на основании негативной характеристики, которую в суд передали из ЖЭКа по месту его прописки.
 Уже осенью прошлого года Бухтиярова снова попала в центр политических событий. Ее решением зампредседателя Донецкой облорганизации «Просвита» Марию Олийнык оштрафовали на 340 грн. за то, что она участвовала в шествии на годовщину Независимости Украины 24 августа.
 Сейчас замглавы Ворошиловского райсуда Донецка ведет еще два громких для региона дела, которые имеют явно политический окрас.
 28 ноября 2011 года в Донецке прошел митинг протеста, организованный активистом Дмитрием Верзиловым и и.о. председателя донецкой ячейки «Фронта Змин» Сергеем Чириным. В основном немноголюдном (около 80 человек) митинге приняли участие пенсионеры. Теперь Верзилов подсудимый (его обвиняют в избиении на этом митинге нескольких милиционеров, хотя сам он выглядит, мягко говоря, не спортивно), судьбу его решать Бухтияровой.
 Также от ее решения зависит, будут ли признаны виновными в нарушении общественного порядка студенты, которые 27 марта этого года в Донецке приняли участие во всеукраинской акции «Милиция! Хватит клеить молодежь!». Кстати, Донецк стал единственным из 18 городов, в которых проходила акция, где задержали участников протеста и завели на них дело.
 Напомним, в ноябре 2011 года Высший административный суд Украины возглавил выходец из Донецка Игорь Темкижев.
 
 "ОБКОМ"
 Версия для печати  
 
 25 Апреля 2012 15:51

Просто интересно
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 25/04/2012 14:38 користувачем Старий знайомий.

[www.pravda.com.ua]
 
 Вустами своїх речників найвищого рівня Генеральна прокуратура України, використовуючи посадове становище, офіційно та безцеремонно ЗБРЕХАЛА.  
 Більше того, протягом дня, представники ГПУ зі всіх каналів телебачення настоювали на своїй правоті, використовуючи як єдиний аргумент свої посади та посилання на якісь загадкові "компетентні органи".  
 
 ....
 
 Але про все по порядку. В кінці березня цього року українські ЗМІ повідомляють про затримання Арсена Авакова в Італії. Враховуючи, що він українець та ще й український політик, наше Товариство зацікавилося цим випадком та почало відслідковувати всі події, з ним пов’язані. Були подані офіційні запити до італійської влади, налагодилися контакти з адвокатами.  
 Українські журналісти постійно зверталися за інформацією про перебіг подій.  
 10 квітня в Римі відбулося засідання Апеляційного суду, котрий повинен був висловитися щодо звільнення його з під арешту і визначити, чи обмежувати особисту свободу Авакова на час очікування рішення суду про його екстрадицію до України і, якщо так, то в якій мірі.  
 Нагадаємо, що це засідання не стосувалося безпосередньо питання екстрадиції. Через бюрократичні причини, винесення рішення дещо затрималося і стало відомим лише 12 квітня.  
 Новину про звільнення колеги по партії повідомив Андрій Кожем’якін. Щоб дізнатися подробиці, на прохання українських ЗМІ, ми попросили пояснити рішення суду адвокатів Авакова. Що вони і зробили.  
 Адвокати повідомили: "Суд звільнив з під варти їхнього клієнта без жодного обмеження персональної свободи". І тут почалися дивні події.
 "Судові органи Італійської республіки 12 квітня звільнили Авакова з-під варти, при цьому застосувавши до нього домашній арешт як запобіжний захід до вирішення питання про його екстрадицію в Україну", - повідомила прес-секретар генпрокурора Маргарита Велькова, передає "Інтерфакс-Україна.
 Більш детальніше "охарактеризував" новину журналістам на брифінгу начальник управління прокуратури Харківської області Олександр Бабіков.
 "Сьогодні суд у Римі розглянув справу щодо обрання відносно Авакова запобіжного заходу на час розгляду компетентними органами Італії питання про його екстрадицію. Судом задоволено клопотання прокурорів Республіки Італія та обрано відносно Авакова запобіжний захід у вигляді домашнього арешту", - сказав Бабіков.
 
 Він зауважив, що, за умовами домашнього арешту, А.Аваков повинен постійно перебувати у місці свого проживання з обмеженням права виїжджати за межі населеного пункту, повинен відвідувати у певний час поліцейський відділок для фіксування свого перебування у цьому населеному пункті, крім цього, поліцейські мають право в будь-який момент перевірити місцезнаходження екс-губернатора.  
 О.Бабіков підкреслив, що, за європейськими стандартами, домашній арешт "є доволі суворим запобіжним заходом".
 Він зауважив, що обрання такого запобіжного заходу стосовно осіб, що обвинувачуються в посадових злочинах, є звичайною практикою для країн Європейського Союзу".
 Більше того, пан Бабіков навіть подякував римському суду за неіснуюче рішення.
 "Ми вдячні італійському суду за його мудрість, аргументований підхід до розгляду нашого клопотання", - сказав він.
 Після таких "авторитетних" заяв прокуратури не забарився коментар політиків.  
 Так депутат від ПР Владислав Забарський зазначив, що опозиції слід орієнтуватися не на міфічні побажання, а на офіційні повідомлення компетентних органів.
 "Дивно, що опозиції досі не набридло вводити суспільство в оману. Італійський суд обрав щодо Авакова запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Крапка", – заявив політик.
 Повний абсурд і фальсифікація! Якби автором цього всього "словоблудія" був якийсь поодинокий політик, то це ще можна було б якось зрозуміти. На жаль, політики, задля досягання своїх цілей, не гребують нічим. І їм народ вже не вірить давно.  
 Але ж цю новину офіційно подала Генеральна прокуратура України!!! І не якийсь рядовий працівник, а прес-секретар генпрокурора Маргарита Велькова!
 Щоб розібратися в ситуації, ми ще раз звернулися до адвоката Коррадо Олів’єро за роз’ясненнями. Почувши про заяву ГПУ, адвокат розвів руками і сказав, що така інтерпретація рішення Апеляційного суду з боку ГПУ, стане ще одним аргументом, щоб цей суд відмовив в екстрадиції, оскільки має місце відверта фальсифікація.  
 Бо ж суддя чудово знає, яке рішення він виніс і, що воно за змістом є протилежним до тлумачення ГПУ. А, отже, має місце свідоме очорнення політика Авакова правоохоронними органами країни.
 
  Адвокат Авакова Коррадо Олів’єро. Фото автора
 Насправді, зазначив адвокат, єдиним компетентним органом в даному випадку є Апеляційний суд міста Риму і, на даному етапі, не існує в природі інших міфічних "компетентних органів", які можуть приймати таке рішення. Щоб розвіяти будь які сумніви, адвокат надав оригінал рішення суду, дозволивши його публікацію.  
 Резолютивна частина рішення суду говорить : "(Суд – ред.) відкликає запобіжний захід утримання під вартою, що був застосований до Авакова Арсена, особисті дані якого вказані вище, постановляючи його звільнити, якщо він не ув’язнений за інше (інші мотиви – ред.)".

[www.google.com]
 
 Благодаря ему вы сможете делать все намного быстрее! Революция в работе с браузерами: навигация с помощью двух мышей!
 
 Там же есть возможность попробовать этот режим!

[kp.ua]
 
  В большинство исправительных учреждений Украины пришли "малявы" зэкам с требованиями расправиться с отморозками
 Александр Жуков — 18.03.2012
 423910
 Пока задержанные по подозрению в изнасиловании и попытки убийства Оксаны Макар Евгений Краснощек, Артем Погосян и Максим Присяжнюк содержатся в ИВС центрального района Николаева. Но по закону после того как всем троим будут предъявлены окончательные обвинения их должны перевести в СИЗО, где они должны будут ждать приговора суда. Но там их уже ждут местные сидельцы.
 
 – Я буквально сегодня общался с одним очень хорошим знакомым, – говорит заключенный Жора "Писарь" – Он 15-й год и утверждает, что на общей камере ни один из них себе места не найдет.
 
 В николаевской милиции эту информацию нам подтвердили на условиях анонимности.
 
 – У нас из-за этого действительно возникли очень большие сложности, – говорит один из следователей Николай. – Есть обоснованные подозрения, что с обвиняемыми постараются свести счеты еще до вынесения приговора.  Несколько дней назад в большинство исправительных учреждений Украины  пришли письма зэкам от криминальных авторитетов с требованиями учинить расправу над этими парнями

[tyzhden.ua]
 
   «Пані Тимошенко, негайно вийдіть із в’язниці. Ич, яка. Розсілася та й сидить. Гайда з колонії – досить перешкоджати євроінтеґрації України. І угоду з ЄС зірвали, і імідж України зіпсували»...
 Приблизно так можна було б синтезувати контр-лист українських жінок, звернений до світових жінок-лідерів.  Лист з’явився в Інтернеті як непряма відповідь на лист захисту Юлії Тимошенко, підписаний Ліною Костенко, Ніною Матвієнко та Олександрою Кужель, адресований найвпливовішим жінкам світу (від 16 лютого 2012 р.) Що то, як інтелект і логіка. І рентгену не треба, а діагноз вже є. Параметри світу геть перекосило. Політикум ЄС і США нездатний осягнути глибоко демократичну природу українського правосуддя. Натомість «активна діяльність Юлії Тимошенко і її оточення спрямовані на дискредитацію нашої країни». Сидить Тимошенко і дискредитує. До неї не пускають західних дипломатів, політиків і журналістів? Дискредитує. Її не лікують? Ого як дискредитує. Розсипалася в моральний прах судова система України? Те ж саме: ЮВТ сидить на нарах і активно дискредитує! Вредна вдача.
 
 Та хіба ж тільки вищезгадані пані так вважають? Президент теж свого часу сказав: єдиною перешкодою на шляху євроінтеґрації України є ситуація навколо Тимошенко.
 
 У розриві стосунків між Україною та Європою звинувачується саме та людина, звільнення якої є категоричною умовою демократичного світу для поновлення цих стосунків. Клініка. Світ навпаки. Однак це суспільство до шизофренії звикло. Власне, це продовження жанру: при радянській системі партійні дами теж виступали «за мір во всьом мірє» і славили «інтернаціональний долґ» солдат в Афганістані, – щоб отримати потім своїх синів у чорних «тюльпанах» «двухсотим ґрузом».
 
 Відтак на лист можна було б не зважати, якби не випливла на поверхню цікава психоаналітична проблематика – в комічному, але і в драматичному аспектах. Щодо комічного: на форумах зчинився великий шум чомусь саме навколо ґламурної Роксолани, героїні тусовок і авторки вікопомних книжок «Готуємо разом» і «Секрети краси». Розстроєна актриса пригрозила виїхати до Росії, що обернулось шквалом побажань щасливої дороги украй, треба сказати, нелагідних дописувачів.
 
 А отже, не мають рації, оскільки не знають, яка атракція чекала б на актрису в Москві. Адже колись їй випала неймовірна честь і щастя потанцювати з Путіним. І, як повідомила актриса «Tabloid»’у, їй страшенно сподобався його... запах. Вчула аромат швейцарських парфумів....
 
 ...
 
 І все ж кожен абсурд має свою потаємну ревеляційну логіку. Коли совок повертається, то повертається у всьому: в політиці, стилі життя, культурі, мові. Свого часу французькі соціо-лінгвісти виробили симптоматичну концепцію «радянської мови», «langue soviétique». Оруелл називав це явище «new speak», польські вчені – «nowomowa», російські – «новояз». Це мова влади, яка стає владою мови, – мови перекинутих смислів, де брехня стає правдою, а правда брехнею, як вважали Патрік Серіо, Александер Бурмайстер, Ален Безансон. Тому який не є сьогодні абсурдний політичний дискурс, необачно з нього просто підсміхатися. При всіх своїх абсурдах він значно софістикованіший, ніж здається. Адже він повертає суспільство до стану ментального божевілля. До втрати раціональних параметрів реальності. До фаталістичного сприйняття патології як норми.
 
 Нам здається, що це влада божевільна. Але насправді це вона зводить з розуму суспільство. Мова влади – цинічна отрута протилежностей під мелясою риторики. Вчора ми переконано інтеґруємося в ЄС, а сьогодні не менш переконано – в Митний союз. То ГТС – національна цінність, то купа заліза. Спікер Кримського парламенту виступив проти української мови – міністр юстиції (!) звинуватив у «деградації» журналістів, що озвучили його хамські слова, а президент кримського спікеру ще й нагороду дав. Мордоворот, що бив депутатів у Раді, стає міністром оборони? Це у Великобританії він пішов би під суд. А тут президент цитує нібито слова ветеранів: «Нарешті, боєць прийшов». Адже то не була бандитська вакханалія у ВР – президент її називає «особливостями українського парламенту». Країна стоїть на порозі санкцій, а очільник держави стверджує посилення її позицій у світі. І взагалі – в Україні більше 150 людей загинуло від морозів не тому, що соціальні служби нікуди не годяться, а тому, що... в нас занадто гарно працює статистика.
 
 Вершина цього пострадянського єзуїтства – заклик радниці президента ставитися по-філософськи до зменшення годин української мови у школах. Адже природа українців така, що «коли їм забороняти, то вони краще будуть за це боротись».
 
 Сакраментальна думка! Нарешті, стає зрозумілим сценарій влади. Заборонити демократію, інформацію, пам’ять, взагалі просто людське життя – з метою, аби українці, нарешті, почали за це все боротись. Бо в глибині свого батьківського радянського серця влада плекає шляхетну філантропічну мету – відродити українську націю. Знаючи природу українського характеру, вона здогадується, як це зробити: насамперед цих українців треба знищити. І вже аж після того – що то як вперта нація! – вони конче відродяться.
 
 От і перші результати не забарились: не дуже було лідерів опозиції, тепер з’явились. Але чомусь за ґратами. Адам Міхнік, щоправда, припустив, що ті, хто ув’язнили Луценка, є ідіотами. Тож ті, хто ув’язнили Тимошенко, є взагалі імбецилами, судячи з результатів.
 
 Але це не втішає. Бо вже 20 років, як знову не провітрюється дім держави. І запах Путіна скоро перетворить його на газову камеру.

[pn.mk.ua]
 
 Ещё одна жертва насильника в Николаеве лежит в реанимации Больницы скорой медицинской помощи. 18-летняя Александра Попова в тот же неблагополучный день, 10 марта, в 01:40 была доставлена в больницу с явными признаками избиения и насилия.
 Нашли девочку лежащей голой в сквере чернобыльцам, на пересечении проспекта Мира и улицы Васляева, неподалеку от Ленинского районного отдела милиции. Девушка уже тогда была без сознания. Однако, до сегодняшнего дня никакой информации об этом от правоохранительных органов не поступало.
 По словам главного врача БСМП Александра Демьянова, состояние больной стабильно тяжелое, и далеко не легче, чем у Оксаны Макар, находящейся в 3-ей городской больнице. На лечение Александры Поповой в сутки уходит не меньше 1500 гривен.
 
 Главный врач БСМП Александр Демьянов также отметил, что с 1 января этого года в больницу поступало уже 250 потерпевших от нападений
 - Доставлена девушка была в голом виде с признаками тяжелых травм и с косвенными признаками насилия. На сегодняшний день она находится на аппарате искусственной вентиляции легких, консультируется всеми необходимыми специалистами, учитывая характер политравмы. У неё повреждения лицевого скелета, перелом костей носа, перелом нижней челюсти, тяжелая черепно-мозговая травма с отеком головного мозга, перелом грудины, перелом ребер, разрыв легкого, наличие пневмоторакса так называемого, который затрудняет дыхание больной и замыкает порочный круг. А для выздоровления головного мозга нужен адекватный приток кислорода, а это не могут обеспечить легкие, и мы замыкаемся в порочном кругу, выйти из которого очень тяжело, - рассказал Александр Демьянов.

А именно: документировать незаконные действия властей и чиновников, и сразу их квалифицировать, на сколько лет оно потянет.
  Офигевшие от безнаказанности феодалы и мелкота пупырчастая думают что это навеки.
 
  КОРОЧЕ: на место их может поставить только прямая угроза, ИМХО.
  И у людей оппозиция только   дополнительно заработает авторитет

[news.zn.ua]
 
 
 Звичайним українцям слід знати, як вони можуть уже сьогодні створити вітчизняним корумпованим чиновникам «нестерпні умови комфорту». Причому згідно з чинним законодавством — щоправда, поки що тільки європейським.
 
 
 Уже кілька років будь-який українець, не вдаючись до бунту і революцій, може ускладнити життя українським чиновникам-корупціонерам, стимулюючи політичну волю Заходу застосовувати до них санкції та блокувати їх закордонні рахунки, пише юрист Дар'я Каленюк у статті виданню ZN.UA.
 
 Чи не головна вимога FATF (міжурядової організації, яка встановлює світові стандарти протидії відмиванню грошей) така: фінансові установи мусять знати, хто є кінцевим розпорядником грошей фірми-клієнта.
 
 У ЄС і США стандарти FATF закріплені законодавчо. Якщо ж кінцевий власник ховається за класичною «матрьошкою», то банк має право замість проведення тривалого дослідження, «хто кого заснував», обрубати всі кінці.
 
 Особлива увага приділяється «політичним діячам" — так званим ПЕПам (від англ. PEP — politically exposed persons, тобто політично обумовлені, персони). До них серед іншого належать:
  — глави держав, голови урядів, міністерств і заступники або помічники міністрів;
 
  — члени парламенту;
 
  — члени верховних судів, конституційних судів або інших судових органів високого рівня, рішення яких не підлягають подальшій апеляції, за винятком особливих випадків;
 
  — члени аудиторських судів або правління центральних банків;
 
  — посли, посланники та вищий офіцерський склад збройних сил;
 
  — члени адміністративних, управлінських або наглядових органів державних підприємств.
 
 Зокрема в США уряд має право конфіскувати кошти неамериканських громадян на рахунках в іноземних банках, якщо правоохоронні органи Штатів, виходячи з публічної інформації інших країн, вирішать трактувати переказ грошей (доларів США) як завершення корупційної афери.
 
 Американські банки зазвичай користуються публічно доступними джерелами, які містять інформацію про ПЕПи, — публікаціями у відомих ЗМІ та комерційними базами даних.
 
 На жаль, більшість журналістських розслідувань в Україні друкуються українською мовою, що ускладнює роботу розробників комерційних баз даних у США. Очевидно, викриття фактів політичної корупції англійською мовою значно допомогло б як американським банкам, так і банкам ЄС, а також правоохоронним органам цих юрисдикцій виконати свої обов’язки згідно зі стандартами FATF.
 
 Як зазначає юрист Дар'я Каленюк, громадянське суспільство України може спробувати стимулювати політичну волю Заходу іншими методами, не вдаючись до бунту та революцій.

[www.champion.com.ua]
 
 Наталія Добринська стала чемпіонкою світу із жіночого п'ятиборства у закритому приміщенні.
 
 Українка у турецькому Стамбулі фінішувала з новим світовим рекордом - 5013 очок.
 
 Результати Наталії у видах:
 60 метрів з бар’єрами - 8.38 секунди (1044 очок)
 стрибки у висоту - 1.84 м (1029)
 штовхання ядра - 16.51 м (962)
 стрибки у довжину - 6.57 м (1030)
 біг 800 метрів - 2:11.15 (9480)
 
 Додамо, що цей результат відтепер є і рекордом України. Нагадаємо, що буквально місяць тому Наталія оновила попередній рекорд до 4880 пунктів.
 
 Чемпіонат світу з легкої атлетики у приміщенні
 
 Жіноче п'ятиборство
 
 Підсумковий залік
 
 1. Наталія Добринська (Україна) - 5013 (новий світовий рекорд)
 2. Джессіка Енніс (Великобританія) - 4965
 3. Аустра Скуюте (Литва) - 4802
 ...7. Ганна Мельниченко (Україна) - 4623

[tyzhden.ua]
 
 Незворотність?
 Рівень небезпечності режиму визначається тим, чи здатен він щось змінити незворотньо
 
 Матеріал друкованого видання
 № 10 (227)
 від вчора
 Днями зустрів на столичній вулиці приятеля, з яким на початку 90-х років уже минулого століття разом були депутатами Київської міської ради. Побалакали про нинішні сумні часи, і поміж іншим він, людина розумна й спостережлива, сказав: «А чи не здається тобі, що ця влада робить багато такого, що потім, навіть за зміни режиму, буде важко, якщо взагалі можливо, відіграти назад…» Так. Мені здається. Справді, рівень небезпечності будь-якого режиму такого типу передусім визначається тим, чи здатен він щось змінити незворотно. Опозиція бадьоро розповідає, що прийде до влади і скасує всі антидержавні рішення своїх політичних супротивників. Зробити це буде вкрай непросто, насамперед у тій частині, що стосується міжнародних відносин, адже є ще друга сторона зі своїми інтересами та можливостями впливу і тиску.
 
 Читайте також: Готується наступ на культурні пам’ятки
 
 Останнім часом Партія регіонів намагається шляхом ухвалення відповідних законів передати Українській православній церкві Московського патріархату найбільші православні святині України: Києво-Печерську лавру, Почаївську лавру, чимало інших храмів та архітектурних ансамблів. Постійно точаться розмови навіть про Софію Київську та залишки Десятинної церкви в Києві. Але передати будь-що у власність УПЦ МП – це передати Московському патріархату. Це означатиме на довгі роки, можливо століття, духовну окупацію України, реальну і наочну, локалізовану в просторі та представлену предметно. А якщо врахувати й ті геополітичні струси, що нині відбуваються у вищій ієрархії УПЦ МП, то ідея Партії регіонів про здачу Москві левової частки культурно-історичної спадщини нашої країни набуває цілком однозначного характеру.
 
 Тільки дуже наївна людина може думати, що описані вище плани не мають стосунку до першої особи держави, а є справою якоїсь групи ентузіастів у лавах ПР. Здобувши контроль над сакральними точками України, Кремль (мало хто знає, де закінчується Кремль і де починається Московський патріархат) зможе безпосередньо керувати ними, перетворюючи на центри релігійно-політичної пропаганди в інтересах «Русского міра».
 
 Можливе також надання цим лаврам і храмам статусу ставропігії. А ставропігія взагалі не передбачає втручання місцевих церковних ієрархів у справи релігійних установ, що безпосередньо підпорядковуються в цьому разі московському Патріарху Кіріллу. Отже, десятки таких установ України набудуть російського майже дипломатичного (тобто екстериторіального) статусу. Будь-які відносини з ними нашої влади стануть де-факто відносинами з РФ, враховуючи ледве не тотальну інтегрованість Московського патріархату в ідеологічно-політичне життя нашого північного сусіда. Не можна виключати, що з метою охорони цих уже неукраїнських святинь «Русского міра» у відповідних лаврах з’являться російські залоги (спецназ, загони спецслужб, групи швидкого реагування, розвідувальні структури тощо). Духовна окупація більш чи менш непомітно перетворюватиметься на військово-політичну. І що тоді робити післярегіональній владі України? Воювати з Москвою? Бо інших варіантів практично не залишиться… Адже релігійна ситуація стане для нашої держави зовсім несприятливою: з’явиться вже інституціолізована церква «п’ятої колони», така собі «Судетська церква» з потужними опорними пунктами по всій країні та однозначною і дієвою підтримкою Росії. То буде та точка опертя, за допомогою якої можна буде перевернути Україну.
 
 Читайте також: Русскім миром мазані
 
 Проте це ще не все. Як сказав ведучий програми «Велика політика» на телеканалі «Інтер» Євґєній Кісєльов під час зустрічі з Януковичем, є чутки, що готується друга, ще вигідніша для РФ угода щодо Севастополя. Президент ухилився від обговорення зазначеної теми. Однак самих лише Харківських угод 2010 року цілком вистачить, щоб перетворити Крим і Севастополь фактично на російські регіони, цілковито усунувши там український вплив, зачистивши ці території від перших паростків українства, що з величезними труднощами і відчайдушними зусиллями насаджувалися там протягом цих 20 років.
 
 Кремлівський каток уже зараз «вирівнює» на півдні нашої держави етнокультурний ґрунт. Донедавна, попри шалену протидію Москви та її кримської креатури, українська мова та культура поступово все-таки виконували свою органічну роботу. Якось голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Володимир Константінов із великим обуренням публічно поскаржився на те, що деякі міністри уряду АРК дозволяють собі звертатися до нього й вести ділове листування українською мовою. Він погрожував цим посадовцям і вимагав від них абсолютної російськомовності. Реакція Києва? Нещодавно Віктор Янукович нагородив Константінова орденом Ярослава Мудрого IV ступеня «За успіхи в розвитку Кримської автономії»...
 
 Вочевидь, найближчим часом на півдні та сході країни під чуйним керівництвом Москви і за співчутливого нейтралітету «регіонального Києва» буде проведено тотальну зачистку від усього українського. За таких фундаментальних змін у суспільній свідомості населення вилучення цих земель зі складу нашої держави стане справою політичної техніки.
 
 Чи зможе нова патріотична влада країни дати собі раду зі страшною спадщиною Партії регіонів? Можливо, що й ні. Принаймні не в повному обсязі. Адже деякі зміни, ймовірно, найближчим часом стануть практично незворотніми. Це те, чого не зрозуміли «противсіхи»…
 
 Читайте також: «Русскій мір» як технологія

В Херсоне все-таки возбудили уголовное дело в отношении студентов Херсонского университета, которые клеили листовки, высмеивающие Виктора Януковича.
 
 [obkom.net.ua]
 
 Об этом говорится в комментарии начальника Управления МВД в Херсонской области, генерал-майора Валерия Литвина, передает «Радио Свобода».
 «Если в ходе расследования уголовного дела, возбужденного по установлению обстоятельств и мотивов совершенного, будет выяснено, что ребята не собирались нарушать общественный порядок и проявлять неуважение к обществу, уголовное дело будет закрыто», - цитирует ОСО УМВД слова Литвина.
 «Милиция вне политики, и защищает честь и достоинство всех граждан, независимо от должностей, социального статуса, взглядов и убеждений», - заявил Литвин.
 Как известно, 29 февраля 2012 года в Херсоне работники милиции задержали двух студентов Херсонского национального технического университета за расклеивание листовок антипрезидентского содержания.
 Листовки, по мнению милиции, «в грубой и оскорбительной форме высмеивают главу государства».
 На следующий день сотрудники СБУ даже провели обыск в комнатах общежития, в котором проживают задержанные студенты.
 Также в СМИ сообщалось, что по факту «подрывной деятельности» Днепровский райотдел милиции Херсона возбудил в отношении студентов уголовное дело по статье 296 Уголовного кодекса Украины (групповое хулиганство), санкция этой статьи предусматривает лишение свободы сроком до 4 лет.
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 06/03/2012 20:34 користувачем Старий знайомий.

[www.pravda.com.ua]
 
 Тетяна Ніколаєнко, Катерина Аврамчук, УП _ Вівторок, 21 лютого 2012, 11:32
 
 Версія для друкуКоментарі660
 
 У своєму останньому інтерв’ю екс-президент Віктор Ющенко розповів, що захоплений створенням Інституту президента Ющенка і мріє знайти приміщення для своєї величезної колекції стародавніх жіночих убрань, які він наразі рятує від молі.
 Та здається, екс-президент рятує від молі не лише строї 18 століття, але й власну політичну кар’єру, так само як і кар’єри ще кількох нафталінових лідерів партій.
 Як відомо, за 5 років Віктор Ющенко зумів звести нанівець не лише власну політичну кар’єру, але й занапастити власну партію.
 Безсмертний, Балога, Кириленко, Ульянченко... Кого б не ставили на чолі партії, вона впевнено йшла на дно під одним єдиним тягарем – Ющенком.
 Після провальних президентських виборів Віктор Андрійович наче мав намір піти з політики і передати партію в надійні руки. Навіть знайшов молодого і амбітного екс-голову СБУ Наливайченка і пообіцяв віддати йому "Нашу Україну".
 Але передумав в останню ніч перед з’їздом.
 Ющенко залишився номінальним лідером партії, а Наливайченку і Сергію Бондарчуку довірили ліквідацію внутрішньої заборгованості партії – не багато, не мало – 80 мільйонів.
 Зрозуміло, Наливайченко і Бондарчук мало схожі на двох Білосніжок, що вирішили рятувати маленьких гномиків суто з альтруїстичною метою. По суті, вони розраховували отримати хай і розвалену, але партію з розгалуженою регіональною мережею, яку, за умов розумного менеджменту, можна було підготувати до виборів 2012 року.
 "Так, можливо, на наш прихід в партію можна дивитися як на помилку. Але ми розраховували, що справді зможемо за 2 роки підготувати партію до виборів і повернути довіру до неї. Але для цього було потрібне кардинальне оновлення", – каже Бондарчук.
 Та на заваді стала позиція "почесного лідера" партії.
 Як розповіли співрозмовники УП, в активі "Нашої України" за останні півроку було як мінімум чотири серйозні конфлікти між Ющенком та іншими керівниками партії.
 Перший з них – це суд Тимошенко. На президії було прийнято рішення, що члени партії не братимуть участі в цьому процесі, проте Ющенко і Єхануров дали свідчення в суді.
 Другий епізод: 8 серпня політрада прийняла рішення про принцип формування списків до виборів. Відповідно до нього, всі партійці, які до цього працювали в органах влади, мали балотуватися як мажоритарщики.
 "Якщо ти був головою району і мав повагу серед людей, ти можеш без проблем перемогти на окрузі. Якщо ні – то навіщо топити всю партію", – пояснив ідею Бондарчук.
 Однак, як висловився один з екс-соратників Ющенка, той "наплював на це рішення і сказав, що він очолить список".
 Третій епізод: внутрішній. Більшість організацій виступали за реформування статуту, згідно якого має бути почесний лідер партії, а голова партії має обиратися на з’їзді. Тобто фактично йшлося про обрання Валентина Наливайченка головою партії. Але Віктор Ющенко не погодився.
 "Це були фактично істерики, погрози. Ющенко погрожував, що він вийде і скаже, що в нього просто вкрали партію", – розповів співрозмовник УП. Було зірвано 2 з’їзди – в кінці грудня і на початку лютого.
 Четвертий епізод: вибори. Наливайченко з Бондарчуком як співзасновники КОД намагалися домовитися з іншими організаторами Комітету опору про спільний список.
 Натомість Ющенко, як відомо, замість того, щоб бути 22 січня з об’єднаною опозицією, пішов на концерт з Віктором Януковичем.
 В кінці листопада, на одній з президій партії, коли Ющенко заявив, що НУ не повинна бути в КОДі, Андрій Парубій йому сказав, що якщо так, то партія повинна публічно заявити про свій вихід. На це Ющенко відповів, мовляв, "ні, спочатку вийде "Свобода", а за нею вже і ми для того, щоб підняти хвилю", – розповідають джерела УП.
 Важко сказати, чи знав Ющенко щось секретне про "Свободу", чи просто висловив припущення, але наразі відомо, що екс-президент намагається створити своє об'єднання за участю УНП, "Собору" та КУНу.
 Перемовини веде сам Ющенко, тоді як у стані Наливайченка це об'єднання назвали "союзом мікробів".
 1 лютого Наливайченко звернувся до голів обласних осередків з проханням висловитися з приводу ініційованого об'єднання.
 В цей же час його соратник виклав на внутрішньому форумі "Нашої України" лист з приводу звільнення голови центрвиконкому партії Ропотенка.
 "Я особисто прийшов в цю партію разом з Наливайченком півтора роки тому, щоб очистити і оновити її, зупинити процеси деградації і зробити консолідуючим центром на правоцентристському фланзі української політики.
 У цій ситуації я сподівався на підтримку і розуміння з боку Ющенка. Але марно. У грудні минулого року навіть згадування про оновлення і очищення партії перетворилося на прояв дисидентства і предмет насмішок.
 Спроби привести статут партії до вимог часу і чинного законодавства не дали результату. Думка і слово партійних активістів і надалі ігноруються. У фаворі залишаються ті, хто на місцевих виборах "торгував" виборчими комісіями з Партією регіонів.
 На початку грудня минулого року ми створили центральний штаб і почули від голови партії-лідера партії, що до лютого 2012 він знайде кошти, і розпочнеться погашення заборгованості.
 Як бачимо, В. Ющенко не виконав своїх фінансових зобов'язань і поставив під питання участь партії в парламентських виборах. Грошей на вибори немає, заборгованість не погашена, а тепер звільнено з роботи залишки колись могутньої команди…
 Залишилася система двоголів'я, а отже політичної безвідповідальності . Вкотре не скликано давно обіцяний з'їзд. Заблоковано перереєстрацію членів партії... поточний політичний рейтинг партії ховається навіть від експертів у глибинах соціологічної похибки…
 За таких умов нам пропонують об'єднуватися, як виявилося "за ініціативою В. Ющенка", який категорично заперечував нещодавно саму можливість об'єднання і голосував проти цього на засіданні президії партії
 ... Моя думка така: прірву між "Нашою Україною" і виборцями неможливо подолати за допомогою лукавства та імітації об'єднавчих процесів ", – йшлося в листі Бондарчука.
 У підсумку на президії партії, у середу 15 лютого, було зачитано 17 заяв від обласних організацій, які виступають ПРОТИ об'єднання з УНП, КУНом та "Собором". 5 організацій виступили – за. Від решти ще немає точних відповідей.
 У свою чергу прес-секретар Ющенка Ірина Ваннікова заявила УП, що такого не було – ніяких заяв ніхто не зачитував.
 "На останній президії 15 лютого навіть натяку не було на такі настрої. Бондарчук та Наливайченко сиділи поруч з Ющенком і жодним словом, жодним жестом, натяком не повідомили нам цю інформацію. Якщо Бондарчук, як голова виконкому партії, володіє такою інформацією, то нехай нам повідомить, бо інакше – це інтриги та плітки", – запевнила вона.
 Щодо листа Бондарчука на форумі та боргів партії, то речниця Ющенка і за сумісництвом член політради партії заявила, що за півтора роки, відколи Бондарчук став головою виконкому, у нього було достатньо часу розібратися з боргами і юридично, і політично.

Т.е. семью разденут до ниточки?  
   Господа-юристы, растолкуйте, с какого ущерба начинает действовать "с конфискацией" .. неужели от 50 тыс грн, которые Получил лишком его шофер?

[obkom.net.ua]
 
   Сиділо-сиділо собі у Янука в кишені - аж ось ... поєднати опозицію зібрався!
   
   Паскудніше не бачив людини!    
 
 
 
 "«Наша Україна» має виступити в ролі провідника для національно-демократичних партій
 24 лютого відбулася нарада лідера політичної партії «Наша Україна» Віктора Ющенка з керівниками обласних організацій партії. Обговорювалися питання підготовки партії до парламентських виборів та консолідації демократичних патріотичних сил.
 Віктор Ющенко наголосив на тому, що «Наша Україна» має брати активну участь у виборах 2012 року, маючи унікальний ідеологічний та людський потенціал.
 Зібрання підтримало необхідність зміцнення єдності демократичної опозиції, посилення координації дій на регіональному рівні та формування єдиного фронту об`єднаної опозиції на виборах до Верховної Ради України."
 
 
 
 Редаговано разів: 2. Востаннє 27/02/2012 14:22 користувачем Старий знайомий.

Така провідна ідея. Дарю.
   Тут йдуть пошуки національної ідеї.
   Вже не йдуть, розумію.. Але
   Козацька ідея змусить прокинутись народ від сплячки, від відстороненого спостерігання, як покидьки "роблять" нам майбутнє.
 
   Хто не вмер душею - повстань, наслідуй славу дідів-прадідів!

[tyzhden.ua]
 
 Сучасна Україна нагадує атлета, який має всі передумови для високих результатів та перемог, але зовсім не вірить у себе, в якого чудові кондиції, але геть бракує духовно-вольових якостей, який програв змагання ще до його початку. Україна має потенціал великої держави – численне та якісне населення, ключове геополітичне розташування, науково-технічні кадри та розвинуту промисловість, що спроможні забезпечити їй провідне місце в науковій і військовій галузях, зробити країну самодостатньою космічною та ядерною державою.
 
 Але при цьому більшість нашого народу й усі державні чиновники сприймають Україну як позбавлену будь-якої історичної перспективи маленьку недодержаву на задвірках третього світу. Її завдання – більш-менш довго перетривати над берегами Чорного моря, з тим щоб остаточно визначитися, в чому ж розчинятися – в Європі чи Євразії. «Державним мужам» навіть не спадає на думку, що Україна може провадити великодержавну політику чи принаймні бути регіональним лідером, здатна виявляти геополітичну активність на східному напрямі, створити тридцятимільйонну українську п’яту колону в РФ та підтримати козацький сепаратизм Дону та Кубані.
 
 Замість того щоб підпорядкувати Придністров’я, вони погоджуються на відторгнення на користь Румунії частини українського шельфу, а завтра почнуть роздавати наші терени всім охочим до цього сусідам, аби лише довести «споконвічну» миролюбність України. Подібне бачення власного місця у світі та свого майбутнього випливає лише з одного джерела – неадекватного сприйняття минулого. Якщо країна уявляє свою історію убогою та неповноцінною, то такою ж буде і її подальша доля.
 
 Предки-«бідолахи»?  
 
 У чому полягає «звичайна схема» української історії для більшості сучасних українців? Згід­­­но з поглядами найвизначнішого українського історика Михайла Грушевського та його послідовників, які взяла на озбр­­оєння (дещо змодифікував­­ши) сучасна історіографія, українці – це упосліджена бездержавна нація, позбавлена влас­­ної еліти, миролюбна хліборобська маса холопів без військового хисту і прагнення до експансії, перманентно кривджена всіма своїми сусідами. Вона розташована у «фатальних» географічних умовах – без природного кордону на сході, що відкривало шляхи для безкарних нападів на її землі. Вся українська минувшина в уявленні більшості наших істориків – це безперервний ряд поразок та невдач, гноблення й приниження, безсенсових неорганізованих бунтів, зрад і розбрату; це така собі мазохістська вистава, спостерігати за якою важко навіть із бромом.
 
 Та якщо не вдаватися в подробиці, виникають обґрунтовані запитання – як такий «безхребетний» народ зміг не лише втриматися на цій вузловій у геополітичному сенсі території, а й від сторіччя до сторіччя поширював власний життєвий простір за рахунок «войовничих та агресивних» сусідів? Чому ми досі велика нація з усіма шансами на великодержавний успіх, а наші історичні вороги зі степового кордону або канули в Лету, або перетворилися на маргінальні етнографічні релікти? Що забезпечило нам цей історичний успіх – невже миролюбність і нездатність до державотворення й панування?
 
 Відповіді на ці запитання лежать на поверхні, попри те що їх уперто не хоче помічати історична наука. Якщо оцінювати українську історію об’єктивно, то наше минуле в цілому виглядає як перманентне військове змагання з усім навколишнім світом. Кожна сторінка української історії, як і кожен сантиметр української землі, политі нашою кров’ю, а ще більше кров’ю наших ворогів.
 
 Gesta Ruthenorum (діяння українців) – це безперервні військові походи, завоювання, нищення ворогів та етнічна експансія. Історія України – це насамперед історія українських військових еліт (княжих дружин, руської шляхти, козацької старшини тощо), пасіонарності яких вистачало не лише на творення власних держав, а й наднаціональних імперій. Сенс усієї української історії полягає в цих великодержавних устремліннях. Наші предки були жорстокими завойовниками, творцями імперій та хо­­лоднокровними гнобителями чужинців, інакше вони не змогли б залишити нам у спадок того, що ми зараз маємо.
 
 «Миролюбний» міф  
 
 Кабінетним історикам, котрі творили фундамент української іс­­торіографії впродовж мирного ХІХ ст., не до снаги було оцінити весь розмах нашого історичного буття, на яке вони дивилися виключно крізь призму соціальних потреб селянської маси. Саме історики народницької школи (починаючи від Антоновича та Грушевського) викреслили з нашої минувшини все агресив­­­но-експансивне, героїчне та великодержавне, саме вони «позбавили» українську націю власних еліт, оголосивши їх зрадниками та виразниками чужих державних інтересів, навіть прояви всенародного піднесення, що виливались у війни за участю всього народу та масові повстання, на які так багата українська історія, наші історики розглядали як щось неприродне, як таке, що вибивалося з їхньої «хліборобсько-ми­­ролюбної» схе­­ми, в якій українці були тільки об’єктом історичного процесу.
 
 Сучасні історики, кожний у своїй галузі, помічають численні хиби «звичайної схеми». Але, критикуючи її в цих часткових питаннях, вони дотримуються загального погляду на інші проблеми, в яких не є фахівцями. Тож «звичайна схема» піддається точковій критиці, але зберігає загальне домінування в умах науковців, а слідом за ними – державних діячів та всієї нації. Якщо хтось хоче мати системне уявлення про українську історію, то так чи інакше мусить звертатися до «схеми Грушевського», оскільки рівноцінного їй наративу вітчизняна наука не створила.
 
 Отже, потреба інтелектуального демонтажу «звичайної схе­­ми» цілком очевидна. Для цього потрібне тотальне переосмислення більшості ключових проблем української історії. Така робота вимагатиме від творців нового погляду і фаховості та універсальних знань у різних галузях історичної науки, й особистої мужності в процесі боротьби з академічним офіціозом.
 
 На наше переконання, ключовими проблемами української історії, що потребують докорінного перегляду, є такі:
 
 
 На фото: Половецька баба.ХІ-ХІІ ст.
 
 1. Наше походження
 
 Проблема етногенезу нашого народу потребує комплексного вивчення із залученням усіх можливих типів джерел (перш за все антропологічних та палеоантропо­­­логічних), зокрема й тих, які нині ігнорують через їх ефемерну «неполіткоректність». Слід рішуче відмовитися від спроб дослідити український етногенез на підставі винятково лінгвістичного чи археологічного матеріалу, даних етнографії чи письмової історії. Для нас очевидно, що нашими предками є не ті, хто розмовляв «праукраїнською» мовою чи мав подібні до наших звичаї та оздоблював посуд «українським» орнаментом, а таки ті, хто мав з нами спільну кров, хто передав нам свою генетику.
 
 
   
 
  На фото: Скіфська пектораль.IVст до н.е.
 
 2. Витоки історії
 
 З огляду на сказане вище, починати нашу історію слід із часу, щодо якого маємо достовірні відомості про антропологічну тотожність населення з сучасним центрально-українським (придніпровським) типом, до якого належить абсолютна більшість українців. Такий підхід дає змогу бачити витоки нашої історії та державної традиції у скіфській добі. Роботи антрополога В. Алєксєєва вказують на антропологічну тяглість населення північного Причорномор’я від скіфів-ско­­лотів через середньовічних полян, древлян і сіверян до сучасних українців, а праці Б. Рибакова вказують на «царство Колоксая» як на перше східно­­слов’янське державне утворення. Що ж до лінгвістичного «аргументу» про іраномовність скіфів, можемо хіба повторити, що в будь-якому разі нашими предками є не ті, від кого ми успадкували мову, а ті, хто передав нам свої гени. Втім, варто згадати й про надзвичайну, фактично діалектну близькість дав­­ньослов’янської та давньоіранської мов, а також мішаний слов’янсько-іранський характер скіфської мо­­ви, доведений у роботах В. Абаєва.
 
   
 
 На фото:Кубанський козак. Фото початок ХХ ст.
 
 3. Наше/не наше
 
 Очевидно, що саме етнічно-антропологічна складова має вирішальне значення – і для вивчення більш давніх історичних епох, і щодо пізніших періодів нашої історії. Саме етнічний, а не формальний культурно-  чи кон­­фесійно-лінгвістичний принцип має домінувати у визначенні, які особи, соціальні групи, історичні події та явища належать до української історії, які стосуються її лише дотично, а які зовсім до неї не належать. Із цієї точки зору безглуздими здаються спроби нинішніх українських істориків розглядати наше минуле виключно в географічній прив’язці до сучасних (ще урсрівських) кордонів. Адже поза межами «української» історії опиняються цілі епохи та регіони: Холмська, Перемиська, Берестейська та інші землі середньовічної Русі, завоювання козаками Сибіру й Кавказу, історія Дону й Кубані, українська колонізація євразійських чорноземів тощо. Натомість нам пропонують вивчати як «українську» історію Хозарського каганату, Золотої Орди та Кримського ханства.
 
 
 На малюнку ХІХ ст. - князь Свидригайло
 
 4. Чиї герої?
 
 Окремою проблемою є історія українських військово-політич­­них та інтелектуальних еліт, які зусиллями істориків-народників були щедро «роздаровані» нашим сусідам, відповідно до суто формальних (мовно-культурних чи конфесійних) критеріїв, так наче ці люди «були не з нашої крови, не з нашої кости, наче вони не виросли з нашої землі й наче погибли без нащадків». Очевидно, що кожна така постать, не кажучи вже про покоління представників української еліти, викреслених із нашої історії, мусить бути повернута в її контекст і посісти в ній належне місце. Це все наші люди, вони творили нашу історію й тому заслуговують на збереження пам’яті про них, а вже об’єктивна національна наука розбереться, хто є героєм, а хто не зовсім, і що рухало цими людьми в їхніх вчинках і помислах.
 
   та далі

[obkom.net.ua]
 
 Сегодня исполняется ровно 2 года со дня второго тура президентских выборов, которые к радости 48,9% украинских избирателей выиграл Витя «Три Процента» Янукович. Впрочем, сегодня этой славной победе, кроме самого Виктора Федоровича, уже никто не радуется: от обещанного «покращення» не удалось скрыться никому…
 
 Итак, 22 признака того, что вы уже два года живете в стране, которая выбрала себе Януковича:
 1. Слово «покращення» для вас означает что-то гадкое и мерзкое
 2. Вы уже не знаете, кому завидовать в этой стране
 3. Вы уверены, что выражение «партия жуликов и воров» придумали в Украине
 4. Услышав «Табачник – козел», вы не уточняете, какой именно
 5. Глядя на похоронный венок, вы начинаете смеяться
 6. Вы больше не считаете Тимошенко слишком умной
 7. При просмотре фильмов о Гарри Поттере вы уверены, что весь процесс – заказной фарс
 8. Депутаты Верховной Рады уже вызывают у вас неприкрытую гомофобию
 9. Вы не можете избавиться от чувства, что мэром Киева вроде бы выбирали совершенно другого человека
 10. Вы ориентируетесь в камере Тимошенко как в своей собственной квартире
 11. Своей страной вы гордитесь только после боев братьев Кличко
 12. «Юра Енакиевский» для вас больше не кличка, а титул
 13. При словах «наши российские друзья» вы тревожно глядите на газовую колонку
 14. Вам уже начинают нравиться Кучма и Ющенко
 15. В вашем телевизоре не осталось каналов, на которых не побывал Савик Шустер
 16. Вы опять побаиваетесь доставать на улице мобильный телефон
 17. Вы начали понимать Азарова без переводчика
 18. Вы уже запутались, какую должность занимает Бродский или не занимает
 19. Вы нервничаете, если Азаров пропустил очередное открытие «моста Кирпы», и даже усматриваете в этом очередной этап борьбы за кресло премьера
 20. Вы ходите в донецкий театр только для того, чтобы убедиться, что с первой леди все нормально
 21. Бигморда Януковича без следов ушибов краской заставляет вас замереть в недоумении
 22. Вы надеетесь, что на следующий День шахтера Янукович в поздравительной речи обязательно произнесет «Спасибо жителям Донбасса!»
 
 "ОБКОМ"
 Версия для печати  
 
 07 Февраля 2012 15:48

[tyzhden.ua]
 
 26 січня український інтернет сколихнула важлива новина: правоохоронці закрили популярний файлообмінний сервіс Ex.ua. Озвучена версія закриття від МВС виглядає дуже непереконливо
    
 Як повідомили у МВС, портал було закрито в ході розслідування кримінальної справи, яку ініціювали кілька міжнародних компаній, в тому числі Microsoft i Adobe. За словами міліції, саме через нелегальне поширення програмного забезпечення останніх двох і прикрили файлообмінник. В якості доказу нам показали оперативне відео з вилучення серверів, яких було «близько сотні» на «600 терабайтів».
 
 Цікаво, що минуло всього кілька годин, як нарешті з’явилися перші коментарі від адміністрації Ex.ua, зокрема, керівника сайту Юрія Піскового. Він не лише не підтвердив факт вилучення серверів, а й взагалі сказав, що Ex.ua не мав офісу в Україні. Окрім того, якщо вірити Пісковому, ще з минулого року Ex.ua мав підписані угоди з Microsoft та Adobe.
 
 Дивно, але чомусь слова Піскового викликають більше довіри, ніж заяви міліції. Адже саме вони найкраще лягають у логічну схему: минулого року Ex.ua кілька разів поспіль заявляв, що готується до переходу на платний режим і всіляко співпрацює з правовласниками, тобто йде цивілізованим шляхом і хоче позбутися звання «піратський сайт», яке він отримав завдяки різноманітним антирейтингам від асоціацій правовласників США.
 
 Тому ефемерна кримінальна справа за позовом Microsoft i Adobeнасправді може бути лише ширмою для людей, які вирішили прикрити відомий сайт. Популярність Ex.uaбула вражаючою: сайт обслуговував близько 20% всього внутрішньоукраїнськ ого інтернет-трафіку, і, без сумніву, приносив власникам непогані прибутки від реклами.
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 02/02/2012 01:04 користувачем Старий знайомий.

хлопчина "жжот"!
 
 [gazeta.ua]
 
 23-річний київський журналіст Мілан Лєліч розповідає про інтернет-бійців – "ботів" і "тролів". І радить не читати коментарів у інтернеті
 У юному віці, коли читав сайти, дивувався: ну як люди можуть витрачати стільки часу, аби довести, чи чинила звірства УПА на Волині, чи ні. Або ким був Степан Бандера й чи потрібна українська мова?
 Пізніше з'ясував: існують два найпоширеніші види коментаторів – "боти" і "тролі". І ті, й інші професіонали. Тролі намагаються провокувати інших учасників дискусії. Роблять це виключно для власного задоволення і не гребують жодними прийомами. А боти – професійні коментатори на ставці, що працюють на виборчі штаби. Створюють ілюзію громадської думки.
 Захотілося самому спробувати потролити. Майже одразу знайшов свою цільову аудиторію – російських націоналістів із православ'ям головного мозку. Такі зазвичай пропонують вислати галичан за 101-й кілометр.
 Тема номер один для тролінгу – УПА. Далі з великим відставанням ідуть газ, Голодомор, українська мова, Путін, Тимошенко, ­Донецьк. Люблять обсмоктати і факт української незалежності. Значно рідше говорять про Мазепу або Конотопську битву.
 Спершу я мав виховну мету. Думав: якщо доведу ідеї шовіністів до абсурду, вони припинять писати маячню. Тож як тільки хтось пропонував заборонити українську мову, я палко це підтримував, обґрунтовуючи відверто ідіотичними аргументами.
 Переконував, що "бандерівці" є окремою расою, яка має точно вирахуваний об'єм черепа, розріз очей. Боротися з ними пропонував найрадикальнішими методами.
 "Русские Братья, вы все правильно предлагаете. Но умеренность ваших методов не приведет к должному результату, – ­починаю тролити. – Давайте подумаем, кем же являются бандеровцы. Это они на своей свиномове отдавали приказы о расстреле наших отцов и дедов. Можем ли мы это забыть? Нет! Они униаты, а значит – слуги дьявола. Зачем нам ­кормить 15 миллионов этих дармоедов? Их трудоспособную половину нужно выслать в концлагеря православного характера. Остальных можно решительно уничтожить". Виходило й веселіше: "Особенно бдительно мы должны подходить к уничтожению личинок бандеровцев. По характерным признакам бандеровца можно узнать уже через день после его рождения. Когда слегка подрастет, он может попасть в нормальную среду (например, в класс) и инфицировать бандеровщиной здоровых детей. Поэтому давить еще в зародыше. Смерть галицким личинкам!"
 
 
  і т.д.
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 01/02/2012 01:35 користувачем Старий знайомий.

[blogs.pravda.com.ua]
 
    Мне кажется, тезис достоин того, чтоб его внедряли в массы
 
   Партія Регіонів буде розпущена.
 
 Її вище керівництво піде під суд, починаючи з Януковича, Азарова, Бойка, Лавриновича...
 
 Одразу після наступних президентських виборів.
 
 У 2010 році Партія Регіонів сформувала не владу, не уряд – вона утворила хунту, яка узурпувала усю владу і протягом двох років нищить країну.
 
 Отримавши владу, керівництво Партії Регіонів свідомо і послідовно діє всупереч інтересам суспільства, в тому числі рядових членів Партії Регіонів і підприємців, які підтримували цю партію на виборах, а зараз потерпають не менше, ніж усі інші громадяни країни.
 
 Перед Україною і перед Законом Партії Регіонів доведеться відповісти за: наругу над Конституцією; масові обмеження конституційних прав і свобод громадян; концентрацію влади в одних руках; знищення засад демократії, парламентаризму, місцевого самоврядування; маніпуляції з виборами; встановлення контролю над судовою системою, політизацію правоохоронних органів; розкрадання державної власності і стратегічних ресурсів країни; монополізацію і знищення засад конкуренції в економіці; тотальний тиск на підприємців, відбір чужої власності "смотрящіми"; здачу національних інтересів країни, підрив засад державного суверенітету і незалежності; міжнародну ізоляцію і позбавлення України стратегічної європейської перспективи; врешті-решт, за всі оті Межигір'я, зі страусами і кенгуру, золотою сантехнікою і дорогими вертольотами – на фоні злиденного життя десятків мільйонів наших громадян.
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 18/01/2012 11:56 користувачем Старий знайомий.

Де там Винни и Бульба?  
 
 На Ривненщине на поздравительных бигмордах уже не стесняясь пишут: «Х…й»
 [obkom.net.ua]
 
 Украинская народная партия заявляет, что неизвестные лица в ночь с 16 на 17 января нанесли оскорбительные надписи на билборд с поздравлениями с Новым годом Президента Виктора Януковича.
 
 
 Об этом сказано в сообщении пресс-службы ривненской областной организации УНП.
 По данным партии, надпись также нанесена на билборд с новогодними поздравлениями председателя Здолбуновской районной государственной администрации Ривненской области Виталия Шуля.
 Согласно сообщению, щиты расположены на въезде в райцентр Здолбунов Ривненской области.
 На рекламном щите с поздравлением Януковича с 2012 годом - годом проведения в Украине чемпионата Европы по футболу - неизвестные написали слова «Зэк» и «Долой».
 На борде с поздравлением Шуля и его изображением написано слово «Холуй».
 Личности и мотивы злоумышленников пока не установлены.
 
     
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 17/01/2012 17:16 користувачем Старий знайомий.

статья не новая, но актуальная до сих пор
 
 [www.УНIАН]
 
 Вот и отметила Украина 140 лет со дня рождения выдающегося спортсмена, шестикратного чемпиона мира по «французской борьбе» (греко-римская) Ивана Поддубного, уроженца села Красенивка, что на Черкащине. Все торжества 8 октября ограничились мероприятиями в «Мамаевой Слободе», организованными фондом Николая Томенко «Рідна країна», КГГА и Центром народоведения «Казак Мамай». Правительство, как говорят в народе, «как в рот воды набрало». А жаль. В украинской спортивной истории этот человек занимает главное место. Ведь до сих пор, если мне не изменяет память, шесть раз подряд никто из украинцев не становился чемпионом мира нив одном из видов борьбы. Ивану Максимовичу  это удалось.
 По логике, с идеей вспомнить Поддубного на общенациональном уровне должно было бы выступить Министерство образования и науки, молодежи и спорта Украины во главе с министром Дмитрием Табачником. Однако, тут оказывается есть определенные преграды – господин министр считает его россиянином, а не украинцем. Такие выводы, я сделал, пересматривая книгу «Все о России», где он - один из авторов. Вспоминая Поддубного, авторы констатируют следующее: «Именно Иван Поддубный показал всему миру, что самые сильные люди живут в России. В самом имени непобедимого борца слышна была Россия». Должен заметить господину Табачнику, что он вместе со своими коллегами ошибается – Иван Поддубный показал всему миру, что самые сильные люди живут в Украине. Кстати, это самое четыре раза, уже в XXI-м веке, подтверждала команда стронгменов во главе с Василием Вирастюком, получая в борьбе звание самой «Сильной нации в мире». Не припоминаю, чтобы эти соревнования выигрывали россияне, но верю, что у них еще все впереди.
 Также стоит помнить, что Иван Поддубный никогда не считал себя россиянином, а постоянно отмечал, что он - из украинского казацкого рода. В 1895 г., когда Иван отправился из родного села в Крым, отец, давая установки сыну, заметил: «Помни, Иван, что роду ты по отцу-матери казацкого, запорожского, и что казаку честь дороже матери, дороже отца родного. Запомни, Иван, продашь честь – не сын ты мне, и я не отец тебе».
 Сын придерживался родительских установок, прославив свой род на весь мир и никогда не забывал, что является украинцем, за что, собственно, и пострадал в советское время. Когда в СССР проходила паспортизация населения, ему выдали паспорт, где в графе национальность было отмечено «русский». Поддубный, не соглашаясь с этим, обратился в милицию с требованием исправить ошибку, но получил отказ, тогда он сам зачеркнул «русский» и сверху написал «украинец», за что впоследствии попал в НКВД по обвинению «в украинском национализме». После двух недель допросов его выпустили, но на память от допросов на всю жизнь остались рубцы на спине. Когда кто-то спрашивал об их происхождении, борец отвечал: «Это когда-то так меня учили в НКВД «ленизму» (из-за безграмотности не произносил слова «ленинизм»). За язык и за паспорт».
 Такие факты из биографии Поддубного знает практически каждый любитель спорта в Украине. Правда, отдельные россияне упрямо считают его российским борцом, потому что он значительную часть своей жизни прожил в кубанском местечке Ейск, где собственно и похоронен. Им по-видимому тяжело осознать, что такая легендарная личность была выходцем из «Малороссии».
 Думаю, такие личности в нашей истории имеют право на то, чтобы их вспоминали не в ограниченном кругу знатоков истории украинского спорта, но и на государственном уровне. Для этого не нужно никаких парадов, фейерверков, демонстраций – стоит показать несколько документальных фильмов о его жизни и спортивных достижениях на центральных телеканалах, организовать какой-то детско-юношеский турнир его памяти по борьбе (взрослый проводится) – это не требует больших финансовых затрат и усилий.
 В настоящее время в Украине сложилась какая-то парадоксальная ситуация с отмечанием круглых дат в отечественной истории. Нынешней власти интересны только те исторические периоды и фигуры, которые имеют отношение к советской эпохе, или пророссийские по своей сути. Судите сами: в этом году на всеукраинском уровне мы уже отмечали День победы, под это событие Верховная Рада даже приняла, а Президент подписал неконституционный закон, вспомнили память погибших по случаю 70-летия начала Великой Отечественной войны, при этом вопрос был так выкручен политиками, что одних стоит вспоминать, других – нет. Недавно опять вся Украина отмечала 70-летие зарождения Партизанского движения в Украине. Более того, даже звание Героя Украины получили Богдан Ступка и митрополит УПЦ МП Владимир, вектор работы которых направлен  в сторону России.
 В то же время власть проигнорировала празднование на всеукраинском уровне 125-летия со дня рождения известного историка Ивана Крипьякевича, 155-летие писателя Ивана Франко, 145-летие историка Михаила Грушевского, 170-летие историка, общественного деятеля Михаила Драгоманова, 120-летие поэтов Юрия Клена и Павла Тычины. Я уже молчу о 120-летии основателя ОУН Евгения Коновальца. Но наиболее ошеломляющей была весть, что Украина не будет со всеми почестями праздновать свою 20-тую годовщину Независимости из-за недостатка  средств. Тогда правительственные чиновники заявляли, что нужно экономить в условиях сложной экономической ситуации – а недавно выбросили сотни тысяч долларов на открытие НСК «Олимпийский». Один только визит певицы Шакиры обошелся, по информации СМИ, около 500 тысяч долларов. Мне кажется, что это событие менее знаковое, чем празднование Независимости, по крайней мере во всех цивилизованных странах именно этому празднику уделяют больше всего внимания, а о круглых датах – нечего и говорить.
 Между тем все перечисленные мной люди в разные периоды работали на благо украинского народа, отдельные из них с оружием в руках боролись за нашу независимость. Теперь о них вспоминают лишь в тех регионах, откуда они родом, – по крайней мере, так было в большинстве случаев в 2011 году.
 Грустно, что власть не уважает всех, кто служил украинской государственности, а делает это избирательно.
 Владимир Гинда, историк

Смотрю репортажи с митинга в Москве - вижу нормальные людские лица.
  Слышу нормальные человеческие речи..  
  Люди, я вам желаю успеха.
 
  Вы на самом деле НОВЫЕ РУССКИЕ!

Нехай знову прикриє країну своєю спиною, а?  
   Бо шото бесики в єтих глазах мне не нравятся!
 
 [tyzhden.ua]
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 22/12/2011 09:15 користувачем Старий знайомий.

[www.pravda.com.ua]
 
 Українознавство по-російському: знання в інтересах сили
 
 
 "…Дії Росії можуть бути спрямовані на те, що б довести українському політикуму користь від проведення конституційних реформ федеративного характеру - за прикладом Німеччини, що розширюють самостійність областей, а також реформ, які підвищують статус російської мови, на державному рівні фіксуючи двомовність - за прикладом Канади.
 …В українському публічному просторі повинна зміцнитися думка, що "задля нашої української вигоди ми повинні розвиватися у злагоді з РФ, а в деяких випадках за участю РФ".
 …Акцентування російського інтересу в збереженні загального простору гуманітарного та соціального розвитку.
 …Необхідний набір публічних і вузькопрофільних заходів на підтримку російського освітньо-медійного простору в Україні.
 …Повинна бути складена карта грантової підтримки - список вузів і інших навчальних закладів з їхніми реальними ресурсами, проблемами, а також тими фахівцями, які мають бажання й амбіції розширити власні можливості у викладанні російської мови. Таким чином, фінансування має носити точковий характер.
 …З метою зниження приводів для конфронтацій, а також, враховуючи низьку якість (!!! – автор) викладання в українських вузах української мови, розумно розглянути можливість підтримки у вузах Україна двомовних спеціальностей "російська та українська мови", для розширення бази фахівців-перекладачів.
 …Росії необхідно заохочувати громадські російські організації до пошуку контактів і налагодженню співпраці з українськими партнерами.
 …Великі російські громадські рухи й організації повинні вибудовувати або відшукати власні зв’язки в Україні. Необхідно нарощувати всю гаму міжпартійних зв’язків. Не тільки по лінії членів "Єдиної Росії".
 Всі російські конструктивні партії від "Справедливості" до "Правого дела" повинні проводити власні проекти та шукати контакти в Україну, причому зовсім неважливо, яка внутрішньоросійська парламентська доля вищевказаних та інших російських політичних організацій. Потрібно обростати будь-якими зв’язками".
 І, нарешті, підсумок: "Москва повинна мати довгостроковий план своєї політики і зрозумілі для Києва правила двосторонніх відносин з чіткою системою критеріїв позитивного розвитку, вихід за межі яких передбачає погані наслідки для миру і злагоди всередині України".
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 12/12/2011 00:53 користувачем Старий знайомий.

[www.expres.ua]
 
   У боротьбі з опозицією Кремль не гребує масованими інтернет-нападами на соціальні мережі.
 Японська антивірусна компанія Trend Micro виявила специфічну атаку в соціальних медіа, спрямовану на утруднення спілкування російських блогерів-опозиціонерів, повідомляє CNews.ru.
 
 Мікроблоги, котрі не виявляли активності останні півроку, раптом різко активізувалися, почавши відправляти по 5-7 однакових повідомлень щокілька хвилин. При цьому вони "працювали" по хеш-тегу "# тріумфальна" (під час активної фази протестів цей хеш-тег вийшов у світовий топ серед найбільш цитованих), зазначає newsru.com.
 
 Таким чином, поки "Живий журнал" лежав під DDoS-атаками, десятки акаунтів на Twitter, заведені ще в червні-липні цього року, одночасно буквально вибухнули негативними і нецензурними повідомленнями на адресу опозиціонерів, застосовуючи найрізноманітніші методи для порушення процесу комунікацій. У хід йшли будь-які прийоми: троллінг, образи, постинг сотень повідомлень, що не мають відношення до суті дискусії і тому подібні прийоми.
 
 Trend Micro склала список (напевно, неповний) виявлених Twitter-ботів, що стояли за "сміттєвої атакою". Антивірусна компанія відзначає, що всього з настанням на Twitter-опозиціонерів було пов'язано близько 2 тис. акаунтів. Велика їх частина, швидше за все, керується кількома майстер-ботами, за якими стоять люди. Крім того, організатори "сміттєвої атаки" створили кільцеву мережу, в якій вони слідують один за одним, передаючи один одному дані по ланцюжку.
 
 Невідомо, підтримуються чи подібні дії офіційною владою Росії чи ні, але очевидно, що соціальні медіа стали полем бою за свободу слова, кажуть в компанії, а мета атаки - засмічування процесу спілкування блогерів, координували свої дії через інтернет.

Вступает в действие с 1.01.2012..
 штрафы большие.. а суть непонятна.. иезуитская какая-то...
 [zakon.rada.gov.ua]

.
 
 
 
 Редаговано разів: 2. Востаннє 20/11/2011 01:01 користувачем Старий знайомий.

не втримався.. така стаття!  
 
 [www.istpravda.com.u a]
 
 Євген Сверстюк _ П'ятниця, 4 листопада 2011, 11:19
 
 Євген Сверстюк
 Доктор філософії.  
 Політв'язень (1973-83).
 Президент українського Пен-Клубу
 
 До теми пам'ятника бандерівцеві дотично підходять не раз, але збиваються на стереотипне мислення: "пам'ятник Бандері".
 Насправді про Бандеру знають люди мало, а про бандерівців знають від Курил до Карпат, а може й Альп.
 В Римі у вересні 2011 до мене підійшла українка і рішуче сказала: "Італія - прекрасна країна для італійців, але я тут тільки до кінця контракту і вертаюсь на Волинь". Вона уточнила: недалеко від Сокаля.
 На Черкащині хочуть встановити пам'ятник Бандері. Міська влада не проти
 Цей куточок Волині рясно политий нашою кров'ю в 1942-1949 роках. Звідти виходили люди високі духом.
 - Наше село будує пам'ятник Бандері.
 - Не будуйте пам'ятника Бандері, - попросив я.
 - Як ви можете таке казати? - насторожилась вона.
 - Знаєте що? Поставте пам'ятник бандерівцеві, і побачите, що він там наче з землі виріс!
 - А справді... Ми про це якось не подумали раніше. Вже якось так звикли...
 "Звикли" - і краще не скажеш. Пам'ятники вождям - то один з совєтських стереотипів.
 На пам'ятник-довгобуд Бандері у Львові треба ще 2,4 мільйона (ФОТО)
 Поширилося це і на Шевченка. А я б волів поставити пам'ятник учительці, яка навчила кілька поколінь любити і знати Шевченка. І щоб вони їй приносили квіти на день Шевченка.
 Степан Бандера не є людиною для гордих пам'ятників. Він швидше вписується в когорту одчайдушних сміливців, що організовували і підпілля, і похідні групи, і робили живе діло.
 Життя його і цілої родини - мученицьке. Мученики нової віри.
 Але є в його імені прапор, який несуть непохитно. І за будь-яких умов.
 Німці і більшовики відчували, що військо УПА бере не силою, а духом, і вони потаємно поважали серйозного противника, який має свій кодекс честі.
 Усілякі спроби підкупу і розкладу не діяли. Було щось привабливе у тих суворих партизанах, коли до них тягнулися бійці різних національностей і знаходили з ними спільну мову.
 Мандик Хасман - єврей, бандерівець, стрілець УПА
 Треба виділити одну особливість бандерівця - понад усіма іншими силами національного опору: стійкість!
 Легше було учасникам національного опору Франції - під опікою союзників.
 Легше було Польській Армії Крайовій, яка мала свій провід в Лондоні. Найлегше було совєтським партизанам, яким інструкції йдуть з Москви, а військо підсувається...
 А проти УПА воюють і німці, і совєти, і поляки, і то часто спільними силами...
 Совєтська розвідка руками кузнєцових воює зсередини. Провокатори займають місце полеглих борців. Переодягнені чекісти тероризують і дезінформують українських селян, а ті підтримують своїх донкіхотів!
 Осип "Боксер" Хома: моряк, чемпіон, командир УПА
 І ті лицарі національної ідеї десять років чинять опір, тримаючи гасло: "Свобода народам, свобода людині". Чисто ідеалістичне гасло!
 І усі вороги їх поливають брудом зі своїх радіостанцій і називають "бандитами".
 От кому треба ставити пам'ятник, перед ким схиляти голови!
 "Діти різних народів" у совєтських концлагерях називали бандерівців "наші святі старики" за те, що вони гідно витримували свої 25-річні терміни і не здавалися. А тим старикам було по 40-50 років...
   ... і далі..
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 05/11/2011 20:55 користувачем Старий знайомий.

Осталось 6 (уже 5 постов) и буду что-то менять в своей жизни..  
   Єто серьзно
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 31/10/2011 01:16 користувачем Старий знайомий.

[lists.memo.ru]
 
   Случайно нашел
   Знал, что раскулачены в 31г. Бабушка рассказывала..
   Был мальцом в местах, откуда выселили - в 75 у родни в гостях.  
   И вдруг  -место, фамилия, год выселения.. все совпало.

[tyzhden.ua]
 
 30 жовтня, 2011 17:10  ▪  
 У Росії стався «бунт машин» проти указу Мєдвєдєва
 Незважаючи на указ президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва, телефони, комп'ютери та електронні годинники перейшли на зимовий час.
 Через скасування переходу на зимовий час багато росіян спізнилися на роботу і у справах, оскільки їхні телефони, будильники та ноутбуки всупереч указу Мєдвєдєва автоматично здійснили переведення на годину назад. Головним питанням 30 жовтня в Росії було: «Котра зараз година?».
 
 Автоматичний перевід часу на годину назад відбувся здебільшого на смартфонах і комп'ютерах, у деякого час автоматично перевівся на побутовій техніці.

Думаю, пора ставить более амбициозные цели..
   Как считаете?  
 
 [economics.лб]
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 30/10/2011 17:27 користувачем Старий знайомий.

Мороз i сонце – чудна днина!
 Iще ти сниш, моя перлино –
 Тож не забарюйсь, не годи,
 Прокинсь: пiд звiд Гiперборею
 Ясновельможною зорею,
 Зорею пiвночi зiйди!
   
 Згадай: iзвечора хуртило,
 Iмлою небеса мулило,
 Ще й блiда мiсяцю мана
 Жовтаво з хмари визирала,
 I ти засмучено мовчала –
 А нинi… глянь-но до вiкна:
   
 Пiд барвiнковими люстрами
 Сточарiвними килимами
 Снiг проти сонця блискотить,
 Прозорий гай один чорнiє,
 В бiллi ялина зеленiє
 I рiчка в кризi струменить.
 
 Геть вся свiтлиця сяє в очi,
 Мов той бурштин; гуде-трiскоче
 Пiч; на канапцi – благодать:
 Думки кружлять, неначе бджоли…
 А втiм, чи не звелiть в ґринджоли
 Мерщiй ковурку закладать?
 
 Посiвши над рвучке полоззя,
 Подружжя миле! – вiддамося
 Коневiй впевненiй ходi.
 Вiдвiдаймо лани спустiлi,
 Гаєчки, щойно облетiлi,
 Та й берег, милий вiдтодi….