Who is Antonio Banderas?
що за один?
   

Збірна України - чемпіон Європи з пляжного футболу !
Вчора у фіналі прибили Францію - 3-0

Склад переможців (на жаль, не повний):
Глащенко-воротар
Пилипенко
Головин
Клиновський
Боженко
Зубенко
Евдокімов
Варяниця
Єгошин

Тренер (як назвали його в коментарі:пляжний Лобановський)- Віталій Шишов.
 

subject

Однажды Владимир Владимирович (ТМ) сидел в своем кабинете за президентским ноутбуком с двуглавым орлом на крышке и листал Интернет. Было тихо, только еле слышно щелкали клавиши президентской мыши (по двуглавому орлу на каждой), а скролл-колесико мягко шуршало: «Третий срок, третий срок…» Вдруг Владимир Владимирович (ТМ) как-то сразу весь подобрался и потянулся к президентскому мобильному телефону. Он нажал единственную кнопку на телефоне (кнопка имела форму двуглавого орла) и вызвал заместителя главы своей администрации Владислава Юрьевича Суркова.
- Слышь, брателло, - сказал он в трубку Владиславу Юрьевичу. – Это ты мотороллер продаешь? Или мопед? Почему не знаю!
- Какой мопед? – нервно спросил Владислав Юрьевич.
- Ну как какой? Вот этот: «Suzuki GSF-S600 2000г.в. 3100у.е. с документами, хорошее состояние». Еще и фоточка тут приложена.
- Это не я, - почему-то еще более нервно сказал Владислав Юрьевич.
- В смысле – не ты? Объява-то с твоего айпишника выложена! Твоя, значит?
- Моя, - признал Владислав Юрьевич. - Мотороллер не мой. Я просто разместил объяву.
- Что значит – не твой? – удивился Владимир Владимирович (ТМ). – Зачем же ты тогда объявы размещаешь?
- Попросили, - сквозь зубы произнес в трубку Владислав Юрьевич.
- Кто тебя попросил? Слышь, брателло, ты не темни. Колись, чей мопед?
- А что такое? – несколько агрессивно спросил Владислав Юрьевич. – Я что, уже и объяву в Интернете не могу разместить? Это что, предъява?
- Предъявы – это к Януковичу, - строго сказал Владимир Владимирович (ТМ). – Чей мопед, спрашиваю?!
- Грызлова, - устало ответил Владислав Юрьевич.
- Как Грызлова?! – ахнул Владимир Владимирович (ТМ). – Какого Грызлова? Нашего Грызлова? Он же андроид!
- Ну, как, - замялся Владислав Юрьевич. – Приходит, значит, ко мне Грызлов и говорит: «Брателло, размести объяву». Их же, андроидов, в Интернет не пускают, чтобы вирусов не наловили. Ну я и разместил, мне что, жалко?
- А откуда у Грызлова мопед? – продолжал допытываться Владимир Владимирович (ТМ).
- А он был когда в последний раз на профилактике, так ему из его же отработанных деталей этот мопед и собрали. Колеса только откуда-то присобачили. И ничего, ездит. У него же все запчасти фирменные, у Грызлова-то. «Судзуки».
- Так-таки и все? – усомнился Владимир Владимирович (ТМ).
- Ну, почти все, - сказал Владислав Юрьевич.
- Хорошо, а продавать ему этот мопед зачем? Зачем андроиду деньги?
- Ну, как, - снова замялся Владислав Юрьевич. – Он мне говорит: «Хотелось бы мне немного деньжат подзаработать, раскрутиться. А что я хуже других? Вон Азаров в Украине – тоже андроид, а какими деньжищами ворочает!»
- Ну ни фига себе! – сказал Владимир Владимирович (ТМ). – Они что там, в Центре программирования, совсем мышей ловить перестали? Кстати, где пульт от Азарова-то? А, вот он…
- Он же тоже мужик, Грызлов-то, - тихо сказал Владислав Юрьевич. – Хоть и андроид.
- Ты вот что, брателло, - приказным тоном промолвил Владимир Владимирович (ТМ). – Объяву убрать. Нет, лучше ветку зафлудить. Грызлова на внеочередную профилактику. И перепрошейте его там. Азарова, кстати, тоже, что-то он глючит в последнее время. Придумайте какой-то повод, чтобы его сюда вытащить.
- Есть, - отозвался в трубке Владислав Юрьевич.
Ночью Владимиру Владимировичу (ТМ) снились кошмары. Сначала почему-то толпы зайцев выбежали из какого-то леса и запели «Мопед не его» на мотив «А нам все равно». Потом откуда-то выплыл Адольф Алоизович Шикльгрубер и спросил почему-то голосом Владислава Юрьевича: «Это что, предъявы?» Потом образ Адольфа Алоизовича стал меркнуть, а вокруг головы появилась коса… ЕЕ коса… Владимир Владимирович (ТМ) даже во сне почувствовал, как в груди сладко защемило… Но тут из глубин сна вынырнул андроид Борис Вячеславович Грызлов и сказал: «Брателло, дай порулить! Я что, хуже?» «Как это – порулить?» - спросил во сне Владимир Владимирович (ТМ). – «Ты же андроид!» - «А ты?» - нагло осведомился Борис Вячеславович. – «Я не андроид!» - воскликнул во сне Владимир Владимирович (ТМ). «Уверен?» - еще более нагло спросил Борис Вячеславович. «А-а-а!!!» - закричал во сне Владимир Владимирович (ТМ) и проснулся.



Почалося звідси: [www.moto.kiev.ua]
 



Редаґовано 8 раз(и). Останні правки 19.11.06 23:22.

[glavred.info]
На чемпионате мира гимн Украины звучал 14 раз. В Украине об этом не знали

Игорь Чемерис, «Главред»
06.10.06 // 15:54

По поводу этого, завершившегося недавно, мирового первенства наше информационное пространство молчало «как рыба об лед». А зря!.. Поскольку сборная Украины доказала, что в этом виде спорта сегодня является сильнейшей на планете.
 
В болгарском городке Приморско прошел чемпионат мира по спортивной радиопеленгации. На нынешнем первенстве состязались более 30 команд. В том числе, сборные стран, являющихся признанными лидерами – Чехия, Россия, Германия, Венгрия, США, Англия, Япония, Китай и др. Тем не менее, несмотря на весь накал борьбы, украинская команда, которую представляли 25 спортсменов, смогла оставить всех именитых конкурентов далеко позади. Четырнадцать раз в честь победителей звучал гимн Украины! К такому результату на чемпионате не приблизилась больше ни одна команда.




Справка. Спортивная радиопеленгация известна как «охота на лис». Спортсмены-радиолюбители бегут порядка 10 километров по пересеченной местности, рельеф которой отличается разнообразием и труднопроходимостью - леса, горы, овраги,  болота и пр. Им необходимо обнаружить пять радиопередатчиков, имеющих каждый свой позывной и работающих попеременно. Побеждает тот, кто за наиболее короткое время запеленгует все «лисы» и придет к финишу первым. Очень важным здесь является также умение читать карту.


 
О том, как происходила борьба, корреспонденту «Главреда» рассказывает Николай Великанов - старший тренер сборной Украины, неоднократный чемпион мира, Европы и СССР…




Николай Васильевич, действительно ли можно утверждать, что Украина является сильнейшей в мире?




Да, сегодня мы сильнейшие. В подтверждение этих слов приведу тот факт, что на чемпионате мира наши спортсмены завоевали 28 золотых медалей – я уже не говорю о «серебре» и «бронзе». Для сравнения – у чехов 20 золотых наград и 18 у россиян. Тем не менее, нельзя допускать головокружения от успехов. Достигнутые результаты вовсе не означают, что мы будем сильнейшими завтра. Соперники тоже не стоят на месте. Поэтому установка одна – работать и работать. К слову, на чемпионате конкуренция была абсолютно здоровой в полном смысле этого слова. Вы бы видели, как наши главные «оппоненты» - чехи – бросились нас поздравлять с победой! Очень было приятно.


Тяжело приходилось в процессе борьбы?  


Не то слово! Причем, еще задолго до чемпионата – в процессе подготовки. Труд адский. И дистанция была очень тяжелая. Представьте себе – «отмотать» столько километров по горам, через овраги и болота! Один из наших спортсменов после финиша, несмотря на усталость, боялся сесть… Ему казалось, что одно движение – и упадет.

Были и совершенно неожиданные «подвохи»… До финиша, как казалось, рукой подать – метров четыреста.  Спортсмены еле-еле дотягивают. Тут выясняется, что это не финиш, а начало «коридора». И бежать еще, как минимум, столько же. Финишировали чуть ли не ползком.

Были и неприятные моменты на дистанции. Наш спортсмен Виктор Барановский  - кстати, профессор, сильнейший радиоинженер – обнаружил все точки, и тут произошло непредвиденное – сгорел радиопередатчик. Вот такая чисто техническая случайность, которая должна быть исключена в принципе. Но техника есть техника. Без сбоев и здесь не обходится. И вот стоит Виктор перед горой и не может понять, где находится. Куда держать курс – непонятно. Минут десять бежал в никуда. Выскочил к домам, потом преодолевал овраги… В итоге, занял одиннадцатое место. Хотя, не сгори у него передатчик, вошел бы в число призеров – это точно.  

Bообще, самым сложным было – разгадать дистанцию. Когда посмотрели на карту, то увидели, что на вся коричневая. А что такое коричневый цвет? Это горы. Со всеми их «прелестями» - набором высоты, лощинами, дебрями и т.д. И побеждал тот, кто в этой гонке выбрал наиболее рациональный вариант.


Справка. Соревнования по спортивной радиопеленгации - в отличие, скажем, от «силовых» видов спорта - проходят не по весовым, а по возрастным категориям. Младшая из них – 12 лет, самая старшая – 60.  


Кто сегодня является лидером сборной Украины?


Киевлянин Сергей Штанько. Стал чемпионом мира и ему присвоено звание заслуженного мастера спорта. Кроме него, Дмитрий Чумак – тоже из Киева. Потом кировоградец Валерий Геращенко. Среди женщин назову Светлану Соловьеву из Шостки, киевлянок Елену Фурсу и Людмилу Запорожец… Вообще-то, многих хотелось бы назвать…


Кстати, как известно, наш знаменитый форвард Сергей Ребров, помимо футбола активно занимался радиоспортом… Интересно, не забросили ли он это дело?


Он был и остается действующим «радиоспортсменом»! И не просто этим занимается, а и показывает отличные успехи на международном уровне. Правда, не по радиопеленгации. Недавно проходил чемпионат мира по КВ – коротким волнам. И Ребров стал четвертым. Представляете, что значит быть четвертым в мире!  Кроме того, он участвовал в чемпионате Украины – выступал за сборную Киева.


Возвратимся к теме прошедшего чемпионата мира… Как вас принимали в Болгарии?

Приведу лишь один эпизод, говорящий о многом… Едва закончился первый день чемпионата, заходим в столовую, а шеф-повар бросается к нам с поздравлениями: «О! Украина! О вас тут все только и говорят!» И болгарские газеты, к слову, о нас много писали.

Зато на фоне этого отношения к нам за границей, несколько удивляет отношение на родине. Иногда возникает ощущение, что мы у себя дома как бедные родственники. Мы официально зарегистрированы как «Лига радиолюбителей Украины» и входим в международную федерацию. Но в родной стране не знают куда нас «приткнуть». В министерстве спорта говорят, идите, мол, в ДОСААФ – вы оборонное общество. Идем по указанному адресу, а нас «отфутболивают» обратно. А мы, тем временем, завоевываем медали… Добиваемся того, что в разных странах звучит гимн Украины… Странно как-то получается. Я уже не говорю о том, что спонсоров сами ищем. В этом году повезло – откликнулся человек, болеющий душой за спорт и страну. А раньше… Стыдно вспомнить. Проходили соревнования во Франции. Все команды жили, как и полагается – в гостиницах, обеспечивались питанием. Только сборная Украины ютилась в палатках, дрожа от холода. По утрам из спальников с трудом вылезали.


А награды, премии?..

Опять приведу пример… Наш знакомый болгарский юноша в прошлом году стал третьим на чемпионате Европы. Ему страна вручила 1,5 тысяч долларов премиальных. В этом году он стал чемпионом. Можно представить, сколько получит в этот раз. Зато когда я выиграл Европу, то по возвращении был «одарен» ста гривнами. Даже кроссовок не купить.


Что касается непосредственно мирового первенства в Болгарии, то там нам вручали медали, грамоты… Были еще призы от федерации. Ветеранам дарили деревянные бочки под вино.


Какие ближайшие старты?  


Совсем скоро – 12 октября – под Киевом, в районе Конча-Заспы, стартует чемпионат Европы по спортивному радиоориентированию . Ожидается приезд 120 спортсменов из России, Беларуси, Словакии, Польши, Израиля и других стран.
 












Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 30.10.06 01:44.

 Шашки. Українка Дар’я Ткаченко – дворазова чемпіонка світу
  champion.com.ua, 25.10.06 20:23:50
 
 
Українка Дар`я Ткаченко стала чемпіонкою світу з шашок. Ткаченко відстояла звання чемпіонки світу з міжнародних шашок в матчі з росіянкою Тамарою Тансиккужиної.

Матч відбувався за сетовою системою, причому кожний сет складався з чотирьох партій. Перший сет, що проходив 10-15 жовтня в Якутську виграла Дар'я Ткаченко, а в другому сеті, що відбувся в Києві 17-21 жовтня, перемогу здобула Тамара Тансиккужина. У вирішальній грі нічия принесла загальну перемогу українці.  


[www.ukrshashki.com];
Матч за звание чемпионки мира завершен. Дарья Ткаченко стала двукратной чемпионкой мира, обыграв в трех сетах (7:5, 10:12, 5:3) россиянку Тамару Тансыккужину.
 




Дарья Ткаченко родилась 21 декабря 1983 года в г. Торез, Донецкой обл. Международный гроссмейстер, заслуженный мастер спорта Украины. Победитель Чемпионата мира 2005 г., Чемпионатов Европы 2004 и 2006 гг., Чемпионата Украины 2003 г., молодежного Чемпионата мира 2001 г., молодежных Чемпионатов Европы 1999, 2000 гг.

Первомайская средняя школа 24 мая 1994 года готовилась к последнему звонку. В это время проходил "День открытых дверей шашечного кружка". На кружок заходили молодые шашисты, также проявляли интерес школьники начальных классов. С юной шашисткой базового класса Наташей Николаевой зашла провести время перед родительским собранием Дарья Ткаченко. Было ей тогда 10 лет от роду. Оказалось, что шашки стали ее спутником до сего дня.

В ноябре 1996 года завоевала бронзовую медаль на чемпионате Украины среди девушек до 19 лет - это послужило одним из сигналов будущего профессионализма. Занятия пошли по планам спорта высших достижений. Достаточно легко преодолевала трудности будних тренировок, контрольных турниров. Первый успех пришел на чемпионате Европы среди девушек до 19 лет в 1999 году. Дарья среди весьма авторитетных и перспективных шашисток завоевывает звание чемпионки Европы. В 2000 году - бронзовую награду в молодежном чемпионате мира до 19 лет и снова звание чемпионки Европы среди девушек. В 2001 году покоряет звание чемпионки мира среди девушек до 19 лет.

Заканчивает среднюю школу №1 г. Снежное с "золотой медалью" и поступает сразу в два ВУЗа г. Киева. Национальный университет физической культуры и Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко. Выбор сделала в пользу КНУ им. Тараса Шевченко.

2001 год - переезд на учебу в ВУЗ в г. Киев вместе с тренерским составом. Спортивную опеку берет на себя Республиканская шахматно-шашечная школа "Авангард". Была создана группа высшего мастерства. В ноябре 2001 года выигрывает звание чемпионки Украины среди женщин. Решением тренерского совета Федерации шашек Украины включена в штатную сборную команду Украины.

Карьера шла по нарастающей. 2003 год, ноябрь - выигрывает звание чемпионки Украины. 2004 год - чемпионка Европы. Защищает красный диплом бакалавра. 2005 год - чемпионка мира, присвоены звания "Международный гроссмейстер" и "Заслуженный мастер спорта Украины". В начале 2006 г. в составе женской команды "Плесо" завоевала Кубок Европы среди шашечных клубов. А в сентябре 2006 года во второй раз стала чемпионкой Европы среди женщин.

[www.ukrshashki.com];





Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 25.10.06 23:40.

Редаґовано 3 раз(и). Останні правки 24.10.06 14:21.

Турчинофф, хочеш, продам ідею? Налагодь випуск горілки "Turchinoff"! І грошей піднімеш, і бухнути що буде     На пляшці має бути два "Турчинови" -  один (біля горлА) - зі справою Могилевича, другий (на більшій лейблі) - в одязі пастора. Після випивання енного об'єму на тарі має з'являтися ЮВТ.
Побачиш, тупняк попустить  

Мабуть, тут вже писали, але:

НЕ ИСКЛЮЧЕНО, ЧТО В СЛЕДУЮЩЕМ ГОДУ ДАЛЕКО НЕ КАЖДАЯ УКРАИНСКАЯ СЕМЬЯ СМОЖЕТ ПОЛУЧАТЬ ПРИ РОЖДЕНИИ РЕБЕНКА ПОСОБИЕ В РАЗМЕРЕ 8500 ГРИВЕН, КАК СЕЙЧАС
В проекте бюджета на 2007 год, поданном Кабинетом министров на рассмотрение в парламент, предлагается выплачивать этот вид помощи только тем, чей доход окажется ниже 5-7 тысяч гривен в месяц
Лилия ПОВОЛОЦКАЯ "ФАКТЫ"
Вся страна с замиранием сердца гадала: что же может помешать выплачивать семьям пособие при рождении ребенка в размере 8,5 тысячи гривен? Дождались...

Не то чтобы пособие перестанут выдавать совсем - нет. В проекте бюджета на 2007 год, представленном правительством на рассмотрение Верховной Рады, просто заложена норма, которая дословно гласит: помощь при рождении ребенка составит 8500 гривен при условии, что "совокупный доход семьи, в составе которой на содержании находятся до двух нетрудоспособных лиц, не превышает 5 тысяч гривен, до трех нетрудоспособных лиц - 6 тысяч гривен, четырех и более нетрудоспособных лиц - 7 тысяч гривен".

При этом многое осталось за пределами понимания простого читателя бюджета. Например, кто именно будет считаться нетрудоспособным лицом, которое находится на содержании семьи, - только ребенок или, например, родители-пенсионеры тоже? Коснется ли это всех получателей пособия или только тех, кто обратится за ним в 2007 году? Кроме того, в данной статье закона ничего не сказано о судьбе семей, чьи доходы превышают указанные суммы. Так что будут ли они вообще получать единоразовое пособие при рождении ребенка и в каком размере, пока не известно.

Об остальных видах государственной социальной помощи в проекте четко говорится: если среднемесячный совокупный доход семьи (с учетом материального положения, денежного эквивалента полученных льгот(!), компенсаций и гарантий) за предыдущие шесть месяцев превышал 5 тысяч гривен в месяц, то такая семья не имеет права на получение любого вида государственной помощи (кроме помощи при рождении ребенка). Другими словами, "слишком обеспеченная" семья может не рассчитывать на помощь для одинокой матери, по уходу за ребенком-инвалидом и на другие выплаты из бюджета.

Впрочем, опять-таки в статье не указано, действует ли это ограничение только для тех видов помощи, которые выплачиваются за счет бюджета, или же для всех. Так что нам остается только гадать - коснется оно страховых выплат (например, пособия по уходу за ребенком до трех лет работающим матерям) или нет?

[www.facts.kiev.ua]


АЗАРОВ ЗОВСІМ ПОДУРІВ?

Хто мені пояснить?
Невже йому не було ясно, що Яник спробує саботувати?

Все-таки стартували.

"Атлантис" стартовал на 13 дней позже срока
9.09.2006 19:25  | lenta.ru
 
 
Космический корабль "Атлантис" стартовал с космодрома на мысе Канаверал, согласно графику, в 11:15 по местному времени (19:15 по московскому времени), передает CNN. Это была пятая попытка запустить шаттл.

В пятницу старт был отменен за сорок пять минут из-за неисправности одного из четырех топливных датчиков внешнего бака.

Изначально запуск шаттла был назначен на 27 августа, однако он несколько раз переносился из-за неблагоприятных погодных условий (приближения урагана "Эрнесто") и технических проблем (в стартовую площадку ударила молния).

Миссия челнока должна занять 11 дней. Шаттл доставит на МКС новый экипаж астронавтов, а также несколько тонн припасов и оборудования, в том числе дополнительный блок солнечных батарей, который позволит значительно увеличить выработку электроэнергии на станции.

Боротися.

Не тільки це, звичайно. Але ви розумієте, про що я.

Тьху

subject

Максим Буткевич: "Мене затримали просто за те, що я фотографував"
Марія Задорнова, для УП, 31.07.2006, 15:52
 
 
Як "УП" вже повідомляла, нещодавно в Санкт-Петербурзі під час акції протесту проти саміту "великої вісімки" був затриманий український журналіст Максим Буткевич.

Ми зустріли нашого колегу на вокзалі, і він нам розповів про свій арешт, про те, чим альтерглобалізм відрізняється від антиглобалізму, про те, чому він разом із десятками українців та громадян інших країн приїхав у Санкт-Петербург на саміт "вісімки", про російську судову систему і ще про багато цікавих речей.

 

 
- Що ж це була за акція, на якій тебе затримали?

- Вранці 16 липня люди протестували проти "великої вісімки", блокували Невський проспект навпроти готелю "Редіссон", де жили учасники заходів, які завжди супроводжують саміти "вісімки". Це було зроблено о 8:35, коли учасники мали виходити з готелю, і метою цієї акції прямої дії було показати, що "вісімці" ніде не вдасться сховатися від протестів.

 
На Невському також розгорнули транспарант "Їх - 8, нас – 6 мільярдів. Вирішувати нам!" із зображенням Мідного вершника, який падає зі свого коня. Більшість учасників акції – понад 30 осіб – була затримана російськими силовиками. Серед них були громадяни Росії, України, Білорусі, Молдови, Польщі, Британії, Голандії, Німеччини...

Хто вас затримував?

- ОМОН і міліціонери патрульно-постової служби. Коли почалася акція - журналісти професійних ЗМІ взялися за камери, ОМОН – за кийки, а я почав фоткати на свою скромну цифромильницю, щоб повісити ці фотки на "Індимедію" як свідчення дій правоохоронців та активістів.

Минуло менше хвилини, і тут чую ззаду чийсь крик "У него камера, он снимает!", мене схопили за руку і комір.

Я питаю "А в чому справа?", на що отримую від міліціонера відповідь "Щас тебе, б...ь, с...а, все объяснят". Я не опирався, тільки тихцем зробив кілька знімків від пояса, доки мене вели. Міліціонер здав мене на руки омонівцю зі словами "А этот фотографировал", - тобто я зрозумів, що мене затримали саме за це.

Я запитав в омонівця "Ну і що (що фотографував)?", на що отримав відповідь "Б...ь, ми щас, с...а, тебе объясним, ну и что!". Як пароль. Потім він побачив, що я тримаю камеру: "Камеру, б...ь, спрячь, щас разъе...у!".

Посадили мене в автобус із іншими затриманими. На щастя, мені вдалося передати картку зі знятими фотками людині, яка винесла її з очепленого силовиками місця і зберегла. В автобусі нас посадили на підлогу, по чому знову вивели, поставили обличчям до борту автобуса з розчепіреними руками й ногами і обшукали повністю, з голови до ніг.

Коротше, затримали всіх, навіть фотокора "Асошиейтид Прес", в якого були і професійна камера, і бейджі "Преса", і акредитації. Щоправда, після втручання керівника пітерського бюро "АП" його відпустили.

- Ти працюєш на "1+1". Твій контракт передбачає неучасть у політичних подіях?

- Ні. Але на той момент я перебував у відпустці, і взагалі не мав із собою посвідчення "плюсів". Я просто фотографував: моя журналістська роль виявлялася у збиранні та поширенні інформації. Але, очевидно, це вплинуло на висвітлення події в наших ЗМІ – затримали знайомого журналіста, який до того ж працював як журналіст.

 
- Тебе не били?

- Ні. Але наші "співарештанти" розповідали нам про побиття інших активістів. При мені були штурхани і удари в голову після затримання; потому били, скажімо, білорусів, які були з нами в одному автобусі по дорозі з відділку до суду. Українців не чіпали.

Омонівець питав: "Звідки?" – "З Бресту" – "Ах, з Бресту? Що ж ти, с...а, сюди приїхав?". І кілька ударів, досить сильних. Так дійшла черга до мене. "Звідки?" – "З Києва" – "Так? І як там боротьба за газ?" – "Нормально" – "Ти що, сильно борзий?".

Як не дивно, нікого з українців не зачепили й пальцем, тільки повторювали одноманітні жартики на тему "оранжевиє" і "газ".

З такими пригодами ми доїхали до будівлі суду, де вже була чиясь телекамера. Тут один омонівець каже іншому: "Прикинь, щас выйти и въе...ать в камеру?" Я не втримався і кажу їм: "А знаєте, зараз в Україні так зробити неможливо". Він так подивився на мене, помовчав, а потім говорить: "На вихід по одному".

По затриманні міліціонери протримали нас у відділку до вечора, зняли відбитки пальців, намагалися змусити написати пояснення, погрожуючи тривалим ув’язненням і перебуванням у найгіршій камері.

Коли я запитав, від кого я можу вимагати зв’язку з консульством, або кому я можу поскаржитися на незаконне затримання (адже я участі в акції не брав і нічого не порушував), мені порадили звернутися "в Гаагу". Напевно, мався на увазі Страсбург.

Набагато більше їх заскочило, що в мене був громадський захисник – адже в протестувальників була ще й своя служба юридичної підтримки! Щоправда, його пустили до мене тільки після втручання консула.

 
 
- Як діяв український консул?

- З нами на контакті постійно був наш консул у Санкт-Петербурзі Віктор Лавриненко, якому повідомили про наше затримання з Києва. Він прийшов до нашого відділку, і завдяки йому до нас пустили громадського захисника і передали передачі.

Після його візиту ставлення силовиків до затриманих українців значно покращилося. Потім він поїхав до суду, а тоді – до РВВС на Васильєвському острові, де під час чергової акції затримали ще одного громадянина України.

Також, наскільки я знаю, працювали щодо своїх громадян працівники консульств Німеччини і Британії.

Цікавими були дії представника білоруського консульства – за словами білорусів, він приїхав, переписав всі дані на затриманих співгромадян і з чистим серцем поїхав геть.

 
 
- Як діяв російський суд?

- Спершу виглядало так, що всі дії мирової судді 205 округу Т.М.Долинської відповідали нормам закону. Вона ставила мені всі необхідні згідно з процесуальним законодавством запитання. А потім почався фарс. Вона не прислухалася до свідчень свідків, які підтвердили мою неучасть в акції і чиї свідчення суперечили протоколам. Не дослухалась до клопотань захисника. І врешті-решт - присудила три доби.

Можливо, саме тому всім затриманим "пришили" непокору міліції, а не участь у несанкціонованій акції, бо стаття за непокору вимагала адміністративного ув‘язнення, а інші статті обмежувалися штрафом.

А так на другу добу нас випустили з ізолятора тимчасового утримання і поставили в паспорти штамп з вимогою протягом 3 діб залишити територію Росії.

- Чому ти поїхав у Санкт-Петербург на акції протесту проти "вісімки"?

- В липні 2005 року саміт "великої вісімки" відбувався в Шотландії, у містечку Гленіглз. Протестувальники в Гленіглз, координовані мережею "Dissent!", боролися саме з "великою вісімкою" як нелегітимним інститутом, який ніхто не уповноважував і який провадить неоліберальну політику.

Скажімо, МВФ також не надто люблять - але він бодай є офіційною міжнародною організацією з низкою писаних правил, а "вісімка" – це просто 8 людей, яких ніхто не уповноважував вирішувати долю 6 мільярдів мешканців планети. Проконтролювати їхні дії та вплинути на їхні рішення неможливо.

Я торік учився в англійському містечку Брайтоні, в Університеті Сассекса, де й приєднався до місцевої групи "Dissent!". Там, поміж іншим, я брав участь у медіа-групі, а потім взяв участь у акціях протесту в Гленіглз.

Оскільки було зрозуміло, що проблеми з поліцією, які були в Шотландії, не порівняти з проблемами з міліцією в Пітері, плюс візовий режим, - то багато активістів із Заходу не могли приїхати в Пітер.

Російські альтерглобалісти просили про допомогу, і українці допомогли їм, чим могли. Бо у Східній Європі мало хто має досвід акцій протесту. Поміж тими, хто прагнув надати допомогу, був і я.

- Проти чого ви протестували? Що таке неоліберальна політика "вісімки"?

- Якщо дуже спрощено, то неолібералізм – це напрямок в економічній думці, який став панівним у 1980-их і який стверджує – основою економічного успіху є якнайширше зняття будь-яких обмежень приватній ініціативі в економіці.

Мовляв, треба здійснити максимальне роздержавлення і приватизацію в усіх сферах економіки – і тоді економіка оздоровиться.

- І що ж тут поганого?

- Засадничим каменем неолібералізму стали макроекономічні показники замість соціальних. Це те, що Маргарет Тетчер, яка була переконаною неолібералкою, намагалася зробити в Британії.

До кінця вона справу не довела, тому що британці чинили запеклий опір приватизації системи охорони здоров’я, - але розвинула мережу приватних медичних закладів, при цьому економлячи на фінансуванні державних лікарень. Послуги стали якіснішими, але тільки для тих, хто може за них платити. Державні медичні послуги стали гірші.

Канадська журналістка Кляйн досліджувала історію перетворення корпорацій протягом ХХ-го сторіччя з маленьких заводів до величезних корпорацій, головна мета яких – якомога здешевшити виробництво.

Зараз вони нічого не виготовляють самі собою, хіба що ставлять лейби і координують виробництво, - тобто переносять його туди, де немає профспілок або вони заборонені законом. Це і є причиною китайського економічного чуда – там неможливі страйки, тому Захід і переносить туди свої підприємства.

- Тому і вживається термін "глобалізація"?

- Так, і тут відбувається головна підміна понять. ЗМІ масово вживають розпливчастий штамп "антиглобалісти", - так, наче активісти виступають проти всього глобального. Але рух проти неолібералізму не є ізоляціоністським.

Противники неолібералізму не хочуть замкнутися в регіональних кордонах і не виступають проти глобальних процесів. Вони протестують проти економічної глобалізації (відкриті кордони для вільного пересування великого капіталу, товарів, грошей і виробництв) і виступають за "глобалізацію знизу" (вільне пересування людей та інформації).

Тому самі активісти руху проти неолібералізму називають себе "АЛЬТЕРглобалістами", тобто "іншими глобалістами".

- По телевізору показують антиглобалістів такими жорсткими чуваками, які б’ють вітрини бутіків і палять машини...

- Це ще один стереотип ЗМІ. І в Шотландії-2005, і в Пітері-2006 були люди, які б здійснювали "насильство проти корпоративної власності", - але вони були в меншості.

Альтерглобалісти займаються різними видами діяльності, в тому числі й нудною паперовою роботою – від лобіювання на державному і міждержавному рівні до кампаній, які змушують транснаціональні корпорації відмовитися від заниження зарплат і використання дитячої праці. Але ж нудна паперова робота не виглядає на екрані так цікаво, як чувак у чорній пов’язці, який кидає цеглину у вітрину фаст-фуду.

- Ти казав, що у Східній Європі мало хто має досвід протестних акцій. То виходить, що українці, які поїхали в Пітер, такий досвід мали?

- Багато в чому допомогли події осені-зими 2004 року. Українці тоді діяли так само, як діють під час протестних кампаній на Заході, і до того ж у значно ширшому масштабі. Коли люди з Заходу розпитували мене про "Помаранчеву революцію", я нерідко наводив їм як аналог акції альтерглобалістів – люди САМОТУЖКИ намагаються змінити своє життя, самі впливають на прийняття рішення. Пряма демократія свого роду.

Я, маючи активістський досвід роботи зі ЗМІ ще з Шотландії, в Пітері знову працював у медіа-групі. Завдання цієї групи – організувати співпрацю і поширення інформації між активістами і журналістами, допомогти їм подолати взаємні стереотипи, забезпечити присутність ЗМІ на акції в умовах тотального силового контролю тощо.

Задовго до липня 2006 року почали збиратися матеріали для навчання активістів, і тут дуже допомогли позапартійні активісти, які мали гарний досвід акцій останніх чотирьох років Кучми, включно з "помаранчевими" подіями.

Спеціально до саміту "вісімки" ці люди підготували методичні рекомендації для росіян та іноземців щодо того, як окремим групам координуватися між собою до і під час протестів, як спілкуватися з правоохоронцями, як організовувати розвідку і контррозвідку тощо.

- Багато українців поїхало в Пітер?

- Не знаю точно: передусім, не було центру, який би тримав під контролем, скільки людей звідки їде. По-друге, ми їхали окремо, аби уникнути невдачі типу масового зняття з поїзда. У кожного була різна мета.

Я, приміром, не збирався бути заарештованим, тому що не брав участь у акціях – я працював у медіа-групі. Хтось не міг ризикувати і залишився в Україні робити акції, кампанії підтримки, писати і перекладати матеріали. Хтось міг ризикувати і поїхав брати участь безпосередньо в акціях протесту.

У Пітері я зустрічав українців – передусім анархістів із Києва і Львова. Були також представники марксистсько-ленінських організацій – в нас із ними контактів майже не було, тому детальніше не скажу. Крайньо правих – а вони дуже люблять себе називати саме анти-, а не альтерглобалістами – з України я не помітив жодного.

Кияни брали участь у медіа-групі, брали участь у вуличних акціях, робили акції також і в Києві, а львів’яни брали участь у підготовці груп медичної допомоги. Якби силовики застосували кийки, кулі і газ, і "швидка" не встигала б під’їхати, то ці "вуличні медики" надали б усю необхідну допомогу.

- Ти поїхав на саміт "вісімки" в розпал політичних подій у твоїй країні. Виходить, що альтерглобалізм для тебе важливіший від українських проблем?

- Протести, які були в Пітері, це протести в першу чергу на захист звичайних громадян, а не окремих політичних партій. Те, що називають "альтерглобалізм" – це рух, який виступає за краще життя звичайних людей. А краще життя окремих людей– це краще життя цілого світу, і цілих країн. В тому числі й моєї країни.

[www2.pravda.com.ua]

Від себе додам: симптоматично, як поводилися з білорусами.

30.07.06


Вчора помер Володимир Дахно, один з найвідоміших режисерів української анімації, автор знаменитого мультсеріалу про козаків.



Володимир Авксентійович Дахно народився 7 березня 1932 р. у Запоріжжі. У 10 років мріяв вступити до Суворовського училища. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (факультет архітектури). Після інституту певний час працював за спеціальністю (його останнім проектом було шкільне містечко біля ринку “Юність”). У 1962 р. прийшов на студію “Київнаукфільм” і став художником-мультиплікатором (за словами Дахна, анімацією його зацікавив Давид Черкаський). Створив 23 фільми, найперший з яких, “Як козаки куліш варили”, було знято у 1967 р. Він започаткував шалено популярний свого часу не тільки у нас, а й у Європі мультсеріал про пригоди трьох козаків (“Як козаки у футбол грали”, “Як козаки наречених визволяли”, “Як козаки сіль купували”, “Як козаки олімпійцями стали” тощо).

Дахно згадував, що не мудрував особливо з героями, намалювавши їх на манер трьох мушкетерів: один вийшов кругленьким і маленьким, другий – худим та високим, третій – справжнім здорованем. Вже потім йому казали, що йому вдалось точно передати у своїх персонажах український характер. Стрічка “Як козаки у футбол грали” виявилась пророцькою: вона вийшла до того, як київське “Динамо” сягнуло вершин слави, і, напевно, дала спортсменам сильний позитивний заряд. У динамівців потім навіть склалась традиція – вести Дахна до пивбару щоразу, коли вони його зустрічали.



Іншою популярною роботою Володимира Авксентійовича була екранізація “Енеїди”, створена у 1991 р. Це був, здається, останній український мультфільм, який вийшов у більш-менш широкий прокат. На заваді наступних проектів режисера стали фінансові проблеми, які спричинили крах української анімації.

“Цілими днями сиджу і дивлюсь телевізор, - казав Дахно в одному з останніх інтерв’ю. - Чекаю появи кіно. Української мультиплікації як індустрії не існує. Анімацію можуть підняти тільки меценати. Меценатів теж немає. Є кілька студій, які перебиваються рекламою… Не приховую, мені зараз дуже важко. Але з часом, думаю, все встане на свої місця. Хоча ні мене, ні вас вже не буде”.

Один з найкращих українських аніматорів, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1988), в останні роки жив на пенсію у 280 грн. (дані за лютий 2005 р.). Країна вміє шанувати свої таланти.

[kinoblog.com]

 

Переговоры России с США по ВТО не дали результата


Россия и США на переговорах по Всемирной торговой организации не достигли соглашения и не подписали протокол о вступлении России в ВТО. Об этом в субботу заявил пресс-секретарь торгового представителя США Шон Спайсер, сообщает Reuters.


Пока мы не договорились по всему пакету, считайте, что мы не договорились ни по одной из проблем.

РИА "Новости", 15.07.2006


--------------------------------------------------------------------------------


"Окончательная договоренность не достигнута, но мы значительно продвинулись вперед", - сказал он.

Стороны не смогли договориться по вопросу о допуске американской сельхозпродукции на российский рынок.

Команда торгового представителя США Сюзан Шваб в субботу утром провела переговоры с российскими коллегами, которых возглавлял министр экономического развития и торговли Герман Греф.

Как сообщил источник в американской делегации, теперь ясно, что президенты России и США, которые ведут в суббботу переговоры, не будут делать никаких больших заявлений про ВТО, а обсуждение условий вступления России продолжится после саммита "большой восьмерки".

По словам главного переговорщика от России директора департамента торговых переговоров Минэкономразвития Максима Медведкова, переговоры продлятся еще несколько недель, передает РИА "Новости". Медведков признал, что участники переговоров "не смогли найти развязки по спорным вопросам".

Глава российского Минфина Алексей Кудрин заявил в минувший четверг, что Россия согласовала с США условия вступления в ВТО в части финансовых услуг, согласившись на допуск прямых филиалов страховых компаний на территорию России. По его словам, американские партнеры, в свою очередь, согласились с тем, что прямые филиалы банков на территории России открываться не будут.

Согласно договоренности, Россия сохранила право на введение квот на участие в капитале иностранных страховых и банковских организаций. При этом министр финансов подчеркнул, что вводить эти квоты страна не намерена.

Министр также выразил надежду, что протокол о завершении переговоров с США о вступлении России в ВТО будет подписан в ближайшие дни.

Ранее в четверг 20 американских сенаторов-демократов во главе с лидером сенатского меньшинства Гарри Рейдом призвали президента США Джорджа Буша не спешить с присоединением России к ВТО.


[www2.maidan.org.ua]

А ЯК социки і ПР ділитимуть, наприклад,  МВС та Фонд Держмайна?

Луценко, певно, не втримається (сам піде), а Семенюк?
І навіть якщо Луценко піде, хіба не захоче Мороз зберегти його посаду для партії, щоб вберегтися від потенційних "маскі-шоу?"

Нова назва для нової коаліції (пардон) - СРаКа.
Соціалісти - Регіони - Комуністи      

Симптоматичні соплі прихильників НУ.
Вони так із піною біля рота захищали коаліцію НУ+ПР, що тепер насправді шоковані поведінкою СПУ і Мороза.
Я, звичайно, не схвалюю "маневр" Мороза (якщо це не багатоходівка), але  "НАША УКРАЇНА" ВИННІ В СИТУАЦІЇ, ЩО СКЛАЛАСЯ.

1.12.



Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 25.10.06 00:19.

У Да Винчи был КОД. Любимый.
Да Винчи учил его всяким штукам.
Первым фокусом, который выучил КОД, было слово ПРЕВЕД.
(с)

Игорь ЛОСЕВ

УКРАИНСКИЕ УЧЕНЫЕ - О ПЕРЕЯСЛАВСКОЙ РАДЕ


Отношение к этому историческому событию самым непосредственным образом связано с отношением к современному украинскому государству, к его независимости, суверенитету и территориальной целостности. Те, для кого вышеприведенные атрибуты государственности являются ценностю, считают то, что случилось в 1654 году в Переяславе, величайшей трагедией украинского народа. Те, кто относятся к названым атрибутам враждебно или равнодушно, полагают, что это событие было чем-то исключительным, или, в крайнем случае, преимущественно положительным. Собственно, столь полярно различное отношение к данному историческому факту и его последствиям для Украины возникло почти одновременно с казачьей радой 1654 года и сохранилось до наших дней. Иное дело, что в Российской империи критицизм и неприятие Переяслава, мягко говоря, не поощрялись. Официоз империи требовал абсолютной однозначности в оценках. Еще более жестко подходили к этому большевики, особенно со второй половины 30-х годов XX столетия.

На первом этапе существования СССР, когда еще не исчезли иллюзии по поводу "мировой революции", Коминтерн и советская власть демонстрировали беспощадную борьбу с колониализмом и империализмом, что вынуждало соответствующим образом оценивать явления исторического прошлого, то есть, называть вещи своими именами: террор - террором, разбой - разбоем, порабощение - порабощением. Этот момент истины в советской историографии был связан с именем академика Покровского, российского историка-марксиста, члена РСДРП с 1905 года. Покровский и его школа говорили правду о том, что Российская империя создавалась так же, как Британская, Испанская, Французская, Португальская, то есть - огнем и мечем, железом и кровью. Но со второй половины 30-х годов в СССР переходят к воссозданию многих несущих конструкций "единой и неделимой", вопреки официальной риторике об "интернационализме".

Школа Покровского стала мешать, и ее поспешили уничтожить. Взамен горькой правды была состряпана теория "меньшего зла". То есть, ежели какая-нибудь страна стала колонией Франции или Нидерландов - это плохо, а ежели колонией Российской империи, то это тоже плохо, с точки зрения учения Маркса - Энгельса - Ленина, но все-таки немного лучше. Это означало новое слово в марксизме. Оказалось, что есть империализм плохой, а есть - хороший. Есть рабство плохое, а есть хорошее. Есть эксплуатация плохая, а есть даже вроде как полезная. Покровский и его ученики рассматривали поглощение Украины Россией с ортодоксально марксистских позиций, считая его обычным актом колониального захвата, а потому - абсолютным злом.

Но в 1937 году было опубликовано постановление правительственной комиссии конкурса на лучший учебник по истории СССР (этот конкурс курировал лично Сосо Джугашвили). Причем кондовый стиль изложения в постановлении, тяжеловесные грамматические конструкции заставляют подозревать руку самого тифлисского семинариста: "... Факт перехода, например, Грузии в конце XVIII ст. под протекторат России, точно так же, как факт перехода Украины под власть России, рассматривается авторами как абсолютное зло, вне связи с конкретными историческими условиями того периода; авторы не видят, что перед Грузией стояла тогда альтернатива - или быть поглощенной шахской Персией и султанской Турцией, или перейти под протекторат России, точно так же как перед Украиной стояла тогда альтернатива - или быть поглощенной панской Польшей и султанской Турцией, или перейти под власть России; они не видят, что вторая перспектива была все же наименьшим злом" ("К изучению истории", М.: "Партиздат ЦК ВКП(б)", 1937, с. 38).
В 1947 г. по инициативе первого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича вышло постановление о борьбе с "рецидивами буржуазного национализма". Теперь Переяславскую Раду следовало рассматривать как абсолютное благо, а не наименьшее зло.

То есть, подчинение Украины отсталому, азиатскому, свирепому царизму было добродетельным избавлением от возможного подчинения более цивилизованным колонизаторам. Эта схема была распространена на все нерусские народы СССР.

Вот только непонятно, почему народы Кавказа предпочитали бежать в Турцию (и не только они, вспомним "Запорожець за Дунаєм"), Иран, очевидно по глупости своей, предпочитая "большее" зло "меньшему". Именно тогда возникли на территории Османской империи многочисленные черкесские, адыгейские, чеченские, лезгинские, ногайские, крымскотатарские диаспоры. Теория "меньшего зла" была связана с неафишируемой в советские времена, но от этого не менее распространенной, теорией о "мессианской роли России", о ее особом мистическом предназначении. Вследствие этого на нее как бы не распространялись общемировые законы развития, общие для всех правила и стандарты.

Собственно, именно с этих позиций писали в 1953 г. "Тезисы ЦК КПСС к 300-летию воссоединения Украины с Россией".

Более того, советско-российские коммунисты в шовинистическом экстазе отваживались даже замахиваться на классиков марксизма-ленинизма, полагая, что последние недостаточно нежно писали о российском империализме. Так, еще в мае 1941 года (когда под кодовым названием "Гроза" активно готовился "освободительный поход" в Европу) Иосиф Сталин подверг критике самого Фридриха Энгельса за его критику внешней политики русского царизма (Сталин И.В. "О статье Энгельса "Внешняя политика русского царизма", "Большевик", 1941, №9, с. 1 - 5).

Постепенно любое национально-освободительное движение, если оно было направлено против российского царизма, объявлялось реакционным, а его вожди - агентами иностранных разведок.

Это коснулось лидера восстания кавказских горцев Шамиля, вождя восстания казахов Кенесары Касымова, восстания в Туркмении в 1916 году и многих других движений.

Некоторых российских историков теория "меньшего зла" явно раздражала, они хотели объявить всю колониальную историю России "абсолютным благом". Застрельщицей выступила академик Нечкина (специалистка, между прочим, по декабристам). Она написала письмо в редакцию журнала "Вопросы истории". В письме говорилось о величайшей прогрессивности для народов Поволжья, Средней Азии и Азербайджана присоединения именно к России.

Под мощным идеологическим и полицейским прессом далеко не всякий ученый мог отважиться выступить с точкой зрения, не совпадающей с официозом.

Таким отчаянным смельчаком оказался украинский историк Михайло Брайчевский. Он написал статью "Приєднання чи возз'єднання?" В 1966 году, когда окончилась хрущевская идеологическая оттепель и начинались брежневские заморозки.

В Украине начались массовые аресты национальной интеллигенции. И в это опасное время старший научный сотрудник Института истории Академии наук Украины выступил с резкой критикой самого понятия "воссоединения" как антиисторического. Следует заметить, что этот термин был создан партийной пропагандой в 40 - 50-е годы.

Ученый доказал, что Переяславская Рада отбросила Украину к самым отсталым формам феодализма, замедлила ее развитие, способствовала превращению Украины в глухую провинцию Российской империи, где все достигалось не благодаря, а вопреки полученному статусу. Брайчевского выгоняют с работы. Потом снова принимают на работу и снова выгоняют, когда Брайчевский отказался покаяться. Он стал жертвой запрета на профессию, его статьи было запрещено печатать, на его труды было запрещено ссылаться.

Защитить докторскую диссертацию историк с мировым именем смог лишь в эпоху "перестройки" - в 1989 году.

Михайло Брайчевский утверждал, что царская и советская интерпретация Переяславской Рады на практике означала, что "... на протяжении многих столетий украинский народ боролся главным образом... против собственной национальной независимости. Что независимое существование было огромным злом для нашего народа. И что, стало быть, все те, кто звал его на борьбу за национальную независимость, были... злейшими врагами украинского народа. Все конкретные явления в истории Украины - события, тенденции, деятельность отдельных лиц и сами эти лица - все оценивалось под углом зрения не классовой, социальной сути, а их позиции относительно России. Если кто-то отстаивал идею "воссоединения" - получал положительную оценку, независимо от всех иных обстоятельств; тот же, кто ставил эту идею под сомнение или (упаси Боже!) принимал участие в освободительной антироссийской, антицарской борьбе, - получал ярлык "мерзкого предателя", "вражеского ставленника" и "злейшего врага", снова же независимо от своей классовой позиции и социальной программы.

Вот интересная галерея оценок самых заметных деятелей украинской истории с середины XVII столетия до начала XVIII ст., выписанная из 1-го тома "Истории Украинской ССР":

Иван Выговский - "подлый предатель".
Юрий Хмельницкий - "никчемность, марионетка в руках пропольской группы украинской феодальной знати", а к тому же "турецкий ставленник и человек, который предал интересы народа".
Павло Тетеря - "ставленник и послушный агент польских панов".
Иван Брюховецкий - "демагог", по другим данным - "предатель".
Петро Дорошенко - "турецкий ставленник", "предатель", который стремился "отдать Украину в рабство извечным врагам украинского народа - султанской Турции и Крымскому ханству".
Григорий Лисницкий и Юрий Немирич - "стремились оторвать Украину от России и восстановить польско-шляхетское господство".
Кость Гордиенко - "предатель" и "демагог".
Иван Мазепа - "подлый предатель, который продал Украину иноземным поработителям" и "обязался превратить Левобережную Украину в провинцию польско-шляхетского государства", который "помогал шведам разорять и грабить украинские земли", "ненавистный украинскому народу сторонник шляхетской Польши" и т.д.
Пылып Орлык и другие мазепинцы - "предатели, агенты шляхетской Польши и шведского короля".

Собственно тут, в этом списке, есть люди действительно выдающиеся, есть ничтожества вроде Юрася Хмельницкого или Брюховецкого, но все они оказались в одной колоде лишь потому, что в тот или иной момент сознательно или в силу обстоятельств выступили против Москвы. Именно отношение к Москве в УССР было сделано главным критерием оценки деятелей украинской истории.

Представим себе такую фантастическую ситуацию, что критерием оценки деятелей российской истории приказали считать отношение к Украине. Тогда императрицу Елизавету следует считать мудрой правительницей, ибо к Украине относилась благосклонно и имела любовника-украинца, а вот Екатерина II - изверг и враг рода человеческого, более того, "подлая изменщица" русского народа, поскольку к Украине относилась враждебно. Любой трезвомыслящий россиянин подобный критерий оценки признает абсурдным, но ведь именно такой абсурд на протяжении столетий навязывали Украине. Иногда случались конфузы. Это тогда, когда выяснялось, что произведенный в "хорошие", в "москвофилы", украинский деятель тоже принимал участие в антимосковских акциях. В подобных случаях о "пятнах" в послужном списке старались помалкивать. Например, помалкивали, что "хороший", "промосковский", атаман Запорожья Иван Сирко поднял восстание против царских воевод в 1668 году.

И в то же время всячески восхваляли примитивного "стукача" Василия Кочубея, который писал доносы на Мазепу царю Петру. "Стукачество" как акт героизма... Хотя при этом доносчик преследовал сугубо личные цели. Но не удалось ему подсидеть Мазепу, занять гетманское кресло, более того, Петр, как известно, выдал Кочубея на расправу герою его "эпистолярных" упражнений. В результате Кочубей вместе с еще одним "информатором" полковником Искрой был казнен в Белой Церкви. Советские же историки пытались сделать из Кочубея образец для подражания украинским детям, эдакого великовозрастного Павлика Морозова... Уникальная поэтизация иудина греха...

Кстати, в 60-е годы XX столетия русский писатель Аркадий Беленков не без юмора охарактеризовал официозный роман Натана Рыбака "Переяславская Рада" (на котором воспитывали поколения советских граждан) как "занимательное, временами пародийное, описание истории предательства целого народа".

Между прочим, в своей знаменитой статье "Приєднання чи возз'єднання?" Михайло Брайчевский процитировал одно высказывание Ленина В.И., которое заставит нынешних коммунистов (особенно в Украине, особенно в Крыму, особенно в Севастополе) прямо-таки онеметь. А звучит это так: "Если Финляндия, если Польша, Украина отделятся от России, в этом ничего плохого нет. Что тут плохого? Кто так скажет - тот шовинист" (Ленін В.І. Твори, т. 24, с. 262). Естественно, эта фраза есть и в русских изданиях сочинений В.И. Ленина. Интересно, не возникает ли у нынешних коммунистов желания осудить своего кумира В.И. Ульянова (он же Ленин, он же Тулин, он же Ильин, он же Иванов, он же Старик и т.д.) за "украинский буржуазный национализм"? А ежели его не осуждать, то придется себя признать шовинистами. Правда, можно еще крючкотворствовать и что-то там бормотать о контексте, особых исторических обстоятельствах, толкованиях и т.д.

Брайчевский приводит обличения национализма 1-м секретарем ЦК Компартии Азербайджана Багировым, похвалявшимся тем, что у себя в республике он это "зло" извел на корню. Желая заклеймить борьбу горцев Шамиля против русского царизма, этот бравый "интернационалист", которого расстреляют по делу Лаврентия Берии, зачитал отрывок из письма руководителей этого движения турецкому военному министру Риза-паше: "Во все времена единым желанием черкесов, как известно всему миру, была свобода, на что мы имеем действительное и безусловное право. До тех пор, пока это желание не будет осуществлено при согласии и помощи европейских государств, и при этом в полном соответствии с нашей волей, даже мысль о заключении мира с Россией не придет нам в голову". Действительно, редкие наглецы, какой-то "свободы" захотели, да еще с участием европейских государств... Явные шпионы и агенты мирового империализма...

Историк Брайчевский анализирует основные аргументы, оправдывающие колониальную политику Российской империи, которые сводятся к следующим постулатам:

1. Присоединение к России означало союз нерусских народов с русским народом и, значит, способствовало развитию их извечной дружбы, способствовало общей борьбе против общих врагов и, прежде всего, царизма.
2. Присоединение к России укрепляло экономические связи присоединяемых народов с русским народом, способствовало их социально-экономическому прогрессу.
3. Присоединение к России означало приобщение присоединяемых народов к высокой и передовой русской культуре и тем способствовало их культурному развитию.
4. Присоединение к России было спасением для этих народов от порабощения другими странами (Польшей, Турцией, Ираном).
5. Присоединение к России нерусских народов наносило удар империалистическим странам, что противостояли России на мировой арене и, таким образом, укрепляли ее международные позиции. Брайчевский показал, что с помощью подобных аргументов можно оправдать любой акт колониального порабощения. Например, завоевание Индии Англией можно истолковать как позитивный акт, способствовавший сближению английского и индийского народов в их общей борьбе против британского и всякого иного империализма.

А разве этот колониальный разбой не способствовал установлению тесных экономических связей Индии с Англией и, в определенном смысле, экономическому прогрессу? А культурное влияние двух территорий друг на друга? А разве "присоединение" Индии к Англии не спасло индийцев от "поглощения" Испанией, Голландией или Португалией? Вот реальная логическая и фактическая состоятельность вышеприведенных пяти пунктов.

А если приложить эти пункты к Украине и Переяславской Раде, то окажется, что пункт № 1 "не работает". В XVII столетии в феодальной России народ не был источником власти, мнением его никто не интересовался, и был он от "своей" власти страшно далек, как и она от него. Феодальная верхушка творила то, что считала нужным, нисколько не заботясь о настроениях "черни". Не было народа в том западном значении как верховного суверена, который может сказать о себе словами американской конституции: "... Мы, народ Соединенных Штатов..." А только такой свободный и полноправный народ может с кем-то вступать в союзы или разрывать таковые, а не битое кнутом на конюшне крепостное существо, которое, в отличие от дворянина, даже права на полное имя не имело и звалось "Ивашкой", "Емелькой", "Марфушкой". Между прочим, и военная аристократия Украины мнением украинского крестьянства и рядового казачества, составлявших 95% украинского народа, нисколько не интересовалась. Хотя и среди элиты настроения были разные. Союз с Москвой отвергла Запорожская Сечь (а следует напомнить, что государство тогда называлось "Держава Війська Запорізького"), украинское православное духовенство во главе с Киевским митрополитом Сильвестром Косовым, целый ряд полков и полковников.

Пункт № 2 - "экономический прогресс" - также весьма сомнительный. Да, после Переяслава Украину накрепко "пристегнули" к российскому рынку, но, одновременно, она утратила экономические связи с Польшей, Литвой, Турцией, Молдовой, Трансильванией, Австрией, германскими государствами, с Крымом (более чем на 100 лет). Да и развитие присоединенных стран происходило исключительно в экономических интересах метрополии. Это, по справедливому замечанию Брайчевского, был союз коня и всадника.

Пункт № 3 - о "великой культурной миссии" метрополии - оказывается еще более уязвимым. Брайчевский вопреки официально-интернациональным советским "балалайкиным", рассказывающим сказки о невиданно-неслыханном культурном взлете Украины после присоединения к России в 1654 году, привел длинную цитату В.И. Ленина: "В то время, когда все цивилизованные нации мира соревнуются друг с другом в сфере народного просвещения для того, чтобы спасти от развала, гниения и разложения страну, в России преследование этой письменности и преследование славянских наций в сфере просвещения на родном языке приобретают неслыханные размеры.

Украинских и польских крестьян искусственно оберегают от грамотности. Возьмем официальные данные "Ежегодника России" за 1910 г., изданные Министерством внутренних дел. Эти данные говорят, что в европейской России процент грамотного населения составляет всего 30% - это меньше половины того, что мы имеем в самой отсталой из европейских стран - в Австрии. Но если отвратительна и крепостнически позорна вообще российская неграмотность, охраняемая и насаждаемая нашим правительством, то она еще более ужасна в Украине. Я взял семь чисто украинских губерний, то есть губерний, где украинское население составляет 2/3 всего населения. Это губернии: Полтавская, Подольская, Харьковская, Киевская, Волынская, Екатеринославская и Черниговская. И что же оказалось? Ни в одной из этих губерний грамотность не достигает и той среднероссийской величины, которую я только что привел из официального ежегодника.

В Екатеринославской губернии грамотных всего 29% населения, а потом она (грамотность) опускается во всех других губерниях до 20%. Вот точные данные из правительственной статистики, взятые относительно того, до какой разрухи и одичания ведет наше правительство славянские нации великой славянской державы.

Итак, я вам подал данные относительно процентной нормы грамотности русского населения и украинцев из ежегодника Министерства внутренних дел 1910 года. Я должен вам сказать, что исследование 1652 года архидьякона Павла Алеппского о грамотности в Украине говорит, что почти все домашние, и не только мужской персонал, но и жены, и дочери умеют читать. Перепись 1740 г. и 1748 г. говорит, что в семи полках Гетманщины Полтавской и Черниговской губерний на 1034 села приходилось 866 школ с преподаванием на украинском языке. Одна школа приходилась на 746 душ. В 1804 г. был издан указ про запрет учиться на украинском языке. Перепись 1897 г. показала, что самый малограмотный народ в России - украинцы. Они на самой низшей ступени. Это было в 1897г., и тогда выходило на 100 душ 13 грамотных" (Ленін В.І. "Статті і промови про Україну", К., 1936, с. 206 - 207).
Итак, от почти сплошной грамотности - к темноте. Вот вам и благотворное влияние присоединения в культурной сфере.

Пункт же №4 - он как раз о "меньшем зле". Пункт совершенно аморальный. Это все равно, что сказать жертве: "Давай лучше я у тебя украду, чем кто-то другой". Или: "Я тебя зарежу не так больно, как другой претендент". Да и вопрос об "исчислении зла" весьма дискуссионный. Никто не может точно определить, какая система угнетения более "гуманна". Хотя кое-какие различия тут действительно могут быть. Скажем, западные области Украины, находившиеся под властью Польши в 30-е годы XX столетия, не пережили ужасов Голодомора, постигших советскую зону Украины. Из чего вовсе не следует, что польское владычество было благом.

Никто не сможет доказать, что, например, шведская ориентация была бы для Украины XVII - XVIII ст.ст. более вредоносной, чем российская. Достаточно ознакомиться с текстом соглашения гетмана Мазепы с королем Швеции Карлом XII и польским королем Станиславом Лещинским:

"Украина обеих сторон Днепра с войском Запорожским и народом малороссийским должна быть на вечные времена свободной от всякого чужого владения. Союзные государства ни под видом освобождения ее, ни опеки над ней, ни под каким-либо иным предлогом не должны претендовать ни на абсолютную власть над Украиной и войском Запорожским, ни на ленную зависимость, ни на какую подвластность, не должны брать с нее каких-либо доходов или налогов... Целостность границы ее, нерушимость свобод, законов, прав и привилегий ее свято должны сохраняться, чтобы Украина на вечные времена свободно наслаждалась своими правами и вольностями без всякого ущерба" ("Записки НТШ", Львів, 1909, т. XCII, c.18 - 19).

Вот так Мазепа хотел "продать" Украину шведам и полякам. А ведь речь идет о договоре равных сторон, чем в Переяславе и не пахло, но особенно после Переяслава, когда Москва начала толковать договоренности абсолютно произвольно.

Статья Брайчевского и до сих пор не дождалась сколько-нибудь серьезных возражений. Уволить автора с работы оказалось легче, чем его опровергнуть.

Разумеется, после 1991 г. террор "компетентных органов" и идеологических отделов парткомов перестал быть главным аргументом, хотя и сейчас в определенного сорта газетках можно прочитать нечто тяжеловесно-угрожающее. Впрочем, это уже психическая атака, которая людей, закаленных санкциями КГБ и ЦК КПСС, не пугает.
Однако восторженные почитатели Переяславской Рады ныне всячески уклоняются от серьезной научной дискуссии, предпочитая агитацию и пропаганду, упор на эмоции и безудержное мифотворчество.

Профессор Киево-Могилянской академии, доктор исторических наук Юрий Мыцык составил своеобразный реестр Переяславских мифологем:

1. Украинцы и русские никогда между собой не враждовали.
2. Украинцы с самого начала восстания под руководством Хмельницкого непрерывно просили "царя-батюшку" взять их "под царскую руку". (Этот очень туманный призыв трактовался как стремление избавиться от своей собственной государственности, языка и национальности.)
3. Московское государство делало все возможное, чтобы поддержать украинских повстанцев, предоставляло "братскую помощь" и при первой же возможности объявило войну Речи Посполитой.
4. Переяславская Рада была генеральной, репрезентативной, всенародной и единогласной, а ее решения получили всенародное одобрение.
5. Присяга в Переяславе была односторонней (то есть только украинская сторона присягала), давалась России (не царю!).
6. Украина вошла в Московское государство именно в 1654 году, и именно на тех условиях, которые выработал Богдан Хмельницкий и одобрил царь и его правительство; эти условия время от времени нарушали "изменники", только поэтому царю приходилось позднее корректировать эти условия, которые, однако, оставались хорошими. Москва же никогда не нарушала взятых на себя обязательств.
7. Гетман Богдан Хмельницкий был большим другом русского народа, привел Украину в московское подданство, потому заслуживает похвалы в отличие от всех других гетманов - "изменников". Не случайно именем Богдана Хмельницкого, а не какого-то иного гетмана, называли города, колхозы, улицы и даже создали орден его имени.
8. Переяславская Рада якобы спасла украинцев от гибели, которую несли другие соседние государства, она положила конец тяжелой войне украинского народа против поляков-колонизаторов. Украинский же народ получил вследствие этой рады свое "место под солнцем", а если и страдал, то только вместе с "братским русским народом".

Профессор Мыцык проверяет "гармонию" этих мифологем "алгеброй" исторических фактов.

Во-первых, за всю историю украинско-российских отношений, начиная со времен Юрия Долгорукого и Андрея Боголюбского, насчитывается около двух десятков войн, причем половина из них приходится на период до 1648 года. Москва пыталась завоевать Великое княжество Литовское, а украинцы и белорусы в составе его армии давали достойный ответ. Стоит вспомнить блестящую победу над московским войском под Оршей (1514 г.), походы Сагайдачного и Михайла Дорошенко на Москву, за Урал и до берегов Северного Ледовитого океана в начале XVII века. Пикантный факт: гетман Богдан Хмельницкий отличился в Смоленской войне против Московии, за что король Владислав IV наградил его почетным оружием. Иван Богун со своими казаками доходил аж до Мордовии.

Во-вторых, всевозможные дипломатические визиты казачьих представителей в Москву были весьма далеки от каких-либо серьезных альянсов с ней.

В-третьих, несмотря на просьбы Хмельницкого об объявлении войны Польше, Москва тянула с этим шесть лет. Как справедливо замечает украинский историк профессор Ю. Мыцык, можно говорить об осторожности, расчетливости московских властей, но при чем здесь дружба? Наконец, Переяславская Рада вряд ли может считаться представительной, поскольку в ней приняло участие только 300 человек. Эта рада была нелегитимной даже с точки зрения казачьих традиций.

Присяга в Переяславе не была односторонней. Есть царская грамота 1654 года, которой гарантировались "права и вольности" Войска Запорожского, то есть Москва также дала определенные обязательства. Присяга давалась персонально царю Алексею, а не России.

И тем более, не русскому народу. Поскольку с 1917 г. Россия является республикой, то все обязательства по Переяславской Раде теряют смысл. Соответственно, присяга не имеет отношения к землям Украины, которые в то время не подчинялись гетману: Подолия, Волынь, Галичина, Закарпатье, Буковина, Крымское ханство, Причерноморье (Таврия). Наконец, стоит вспомнить об обширных землях Запорожской Сечи, а запорожцы отказались присягать царю. В самой Гетманщине многие полки (в частности, Уманский и Брацлавский) не присягали. Демонстративно отказались присягать многие полковники, в том числе герои войны 1648 года Богун, Глух, Гуляницкий, Сирко. Население Чернобыля покинуло свое местечко, сбежало, чтобы не присягать. Символический факт. Как в воду глядели - радиоактивную... Начались восстания в отдельных полках против переговоров с Москвой. Многих людей заставляли присягать силой: старосту Переяслава потащили больного, тот умер на следующий день.

Да и оригинала договора 1654 года не сохранилось. А если так, то и грош ему цена. Как можно соблюдать незнамо что? Ясно, что сформировалось нечто подобное конфедерации, где гетман сохранял суверенитет Украины. Хмельницкий заключил договор о союзе со Швецией уже после Переяслава. Самое пикантное, что в этот момент Швеция и Москва воевали между собой. Гетман вел себя как абсолютно независимый владыка.

Хмельницкий не был ни другом, ни врагом Москвы, а проводил политику, исходя из интересов Украины. Другое дело, что это не всегда удавалось. Бывало, что его переигрывали, как это и произошло в Переяславе.

Война после 1654 г. не прекратилась, напротив, стала еще более ожесточенной, привела к так называемой руине, разрухе и распаду.

С позиций прошедших после Переяслава столетий можно сделать вывод, что Переяслав стал для Украины подлинным "ящиком Пандоры", из которого на украинский народ посыпались всевозможные беды и несчастья.

Профессор доктор исторических наук Леонид Зализняк в статье "Переяславська Рада та цивілізаційний вибір України" пишет, что Московия на 1654 год оставалась типично евразийским, а не европейским государством: "Московское княжество даже после победы над татарами на Куликовом поле в 1380 г. фактически оставалось улусом Золотой Орды. В моду вошла татарская одежда, знать переходила в ислам, а татарский язык стал едва ли не государственным при Василии II. Государственное устройство Московского княжества формировалось в определенной мере как копия золотоордынского. Это касается администрации, войска, таможни, почты, финансовой и денежной системы. Даже термины "таможня", "казначейство", "ямская" служба, "деньги" - тюркского происхождения. На ранних московских монетах - татарские надписи. Денежную систему позаимствовали в Орде. Это касается как основных денежных номиналов (деньга, алтын и т.д.), так и способов чеканки монеты. По золотоордынской технологии в Москве чеканили деньги с XIV ст. до 1699 г., когда Петр I европеизировал денежную систему империи".

Переяслав 1654 года нанес удар по европейским цивилизационным основам украинской жизни. Если Петр I прорубил "окно в Европу" для России, то для Украины Переяслав принес столетия изоляции от Европы, что дает о себе знать и поныне. Не случайно с конца XIX столетия именно Галичина как наиболее европеизированная часть Украины становится лидером национально-политических процессов.

Русский философ и историк Георгий Федотов в книге "Россия и свобода" писал: "Все сословия были прикреплены к государству службой и тяглом. Человек свободной профессии был явлением немыслимым в Москве... Крепостная неволя стала повсеместной именно тогда, когда она отмирала на Западе. Рабство диктовалось не капризами властителей, а новой национальной задачей - созданием империи на нищем экономическом основании. Только крайним напряжением, железной дисциплиной, страшными жертвами могла существовать эта нищая, варварская, бесконечно разрастающаяся держава". Любые ростки свободы, автономии человеческой личности, экономической независимости от государства свирепо подавлялись. Классический пример - опричнина Ивана Грозного. Были уничтожены европейские по своему духу и характеру государства Новгорода и Пскова.

Петр I стремился построить европейскую экономику чисто азиатскими методами, приписывая к казенным заводам крепостных крестьян в качестве рабочей силы. Аналогичными азиатскими военно-феодальными методами проводил индустриализацию Сталин. Профессор Зализняк подчеркивает, что идеализация тиранов Ивана Грозного, Петра I, Сталина русским обществом демонстрирует евразийский идеал правителя. Кстати, при Петре I все держалось на его личной энергии и деспотизме. После смерти императора происходит резкий спад производства, а хозяйство приобретает застойный, инертный характер. Если в 1718 г. Россия вышла на первое место в мире по выплавке чугуна, то через 50 лет Англия производила его в 15 раз больше. Из 848 кораблей, что были у России на Балтике при Петре I, через несколько лет после его смерти в море могли выйти лишь единицы. Все оказалось блефом... Насилие над экономикой, насилие над обществом никогда добром не заканчиваются.
Нормальное, европейского типа, развитие, что началось в Российской империи после 1861 года, было в 1917-м прервано большевизмом. Интересную оценку природе большевизма дает уже цитировавшийся российский философ Георгий Федотов: "Почву большевизму в России подготовили: историческое, физическое и духовное рабство, община и самодержавие царей. Русский большевизм является естественным созданием русского народа. Созданием чисто русским, национальным. А навязывает Россия миру коммунизм, руководствуясь лишь своими государственными интересами".

Украина со времен киевских князей была органической частью европейской цивилизации. События 1654 г. вырвали ее из числа стран европейского цивилизационного круга, бросив в стихию азиатского способа производства, уничтожив многие элементы европейского в украинском обществе. После Переяслава Украина утратила национальную государственность, перестала быть субъектом истории, превратившись в покорный объект исторических и социальных усилий и экспериментов цивилизационно чуждого социума. Разумеется, все это сопровождалось колоссальными жертвами, истощением ресурсов, упадком национальной культуры, языка, самосознания... Михайло Драгоманов, видный деятель украинского движения, родственник Леси Украинки и профессор Софийского университета в Болгарии, назвал период пребывания Украины в составе России - "пропащий час".
Переяславская Рада 1654 г. - одно из самых трагических событий в истории Украины, которое стоит в одном ряду с погромом Киева Андреем Суздальским в XII веке, нашествием Батыя в XIII ст., введением крепостного права Екатериной II, гибелью Украинской Народной Республики в 1920 г., Голодомором 1932 - 1933 гг. и Чернобыльской катастрофой 1986 г.

Собственно говоря, в известном смысле все эти события, начиная с принесенного с севера крепостного рабства и заканчивая "звездой Полынь", являются следствием того, что произошло в захолустном Переяславе 350 лет назад.

[www.ukrlife.org]
Oпубліковано в газеті "Флот України"

19-05-2006 13:51, Роман Полтава
Почему мы боимся называть вещи своими именами?
[www2.maidan.org.ua]

Болтовня "любых друзив" о "политычной нации", "Сходи и Заходи разом", "толерантности", "порозуминни" ветеранов "союза офицеров СССР" с ветеранами Братства ОУН-УПА, "европейських цинностях" и т.п. окончательно задолбала.
Но почему же мы так боимся назвать вещи своими именами?

Украина 3,5 столетия колонизировалась. Наиболее колонизирован Крым, откуда были полностью депортированы коренные народы. Подлежали полной депортации и украинцы, и лишь по чисто техническим причинам депортация была частичной. Подлинный приказ о полной депортации украинцев, который ранее считался немецкой фальшивкой, уже найден в архиве наркома внутренних дел Украины с 1943 г. В.Рясного. Сенсацией в оккупированном информационном пространстве Украины это не стало, и большинство украинцев о нем до сих пор не знает.

По глупости уцелевших в российских лагерях и тюрьмах национал-патриотов в 1991 г. они пошли на сотрудничество с колониальной властью, не добиваясь немедленных перевыборов парламента, восстановления Украинской Народной Республики, и принятия соответствующей ей Конституции. В результате некоренная часть населения Украины (в отличие от хорошо сознававших опасность такого шага прибалтов) получила гражданские права, но продолжает считать себя частью российской нации, 3/4 которой по опросам не признает за украинской нацией права на существование. Эта часть населения считает землю, на которой живет, российской, а государственность Украины временным недоразумением. Она заинтересована загнать Украину в ЕЭП или российско-белорусский союз, рассматривая их как переходную форму воссодинения с Россией.

Часть населения продолжает осознавать себя "советским народом" (рудимент провалившегося геополитического проекта глобальной руссификации) и также не прочь "воссоединиться". Кстати, почти полностью населенная "советским народом" Белоруссия, уже получила предложение войти в РФ на правах семи российских губерний. При колебаниях — газовая блокада.

Совершенно естественно, что в связи со слабостью, несостоятельностью, бестолковостью, безответственностью и маргинальностью новой власти, дискредитирующей все, во имя чего сотни тысяч людей выходили на Майдан, эта часть населения, прежде всего в Крыму, под болтовню власти о "демократии" предельно обнаглела и уже открыто выступает со своими требованиями под флагами российского государства. Конечно же, у них вызывает бешенство слово "НАТО", ибо НАТО — это защита от территориальных посягательств России и гарантия сохранения украинской государственности.

О каком "референдуме", "компромиссе", о какой "политической нации" продолжается болтовня?
Конечно же, есть еще много людей запуганых и обманутых в связи с продолжающейся оккупацией информационного пространства. За столетия колонизации империей воспитано достаточно много янычар и манкуртов. Но как долго можно продолжать находиться в позиции страуса, прячущего голову в песок при опасности? Ведь украинская составляющая этой псевдоукраинской державы, правопреемницы УССР, в которой украинцы как нация подлежали уничтожению, продолжает сокращается как шагреневая кожа в известном произведении.
Вследствие этого антиукраинские силы, уже требуют узаконить и де-юре де-факто продолжающий господствовать в стране русский язык, используемый как средство дестабилизации положения в интересах России. Украинский язык они ненавидят, презирают и не хотят его знать. В то же время в Украине есть немало этничных россиян, понимающих, куда идет Россия, что несет лично им "воссоединение", не желающих этого, и положение этой части населения особенно сложно. Такие люди со славянскими (украинскими), а не ордынскими корнями есть и в России, но их там меньше 10%.

Если антиукраинские силы возьмут верх, обратятся ли, наконец, наши национал-патриоты в Совет Европы с заявлением о дискриминации украинцев в Украине, что засвидетельствует европейский мониторинг печатных и электронных СМИ, книгоиздания, книготорговли, кинопроизводства, кинопроката?.. Отважатся ли они сделать это хотя бы перед расстрелом?..

Дело конечно не в языке. Ирландцы колонизировались Англией вдвое дольше, чем украинцы Россией, полностью утратили свой язык, но завоевали полную независимость.

Особенно задолбал прошедший "праздник" 9 мая, который, кстати, никогда не праздновал Сталин, сознававший свое поражение и провал всех планов СССР в этой по сути им же развязанной войне .
Существенным фактором колонизации было переселение в Украину россиян-ветеранов имперских вооруженных сил и спецслужб после выхода на пенсию. Сегодня их объединение, возглавляемое генералом Герасимовым, является передовым отрядом антиукраинских сил, и в то же время пользуется всеми возможными льготами и привилегиями, предоставленными им государством. Борцов же за Независимость, которые в любой стране мира имеют наивысший статус, это псевдоукраинское государство не признает даже участниками боевых действий.

Как ни странно, ветераны ОУН-УПА до сих пор не понимают, что продолжают находиться по сути в том же государстве, с которым воевали. Так велика эйфория от созерцания мудро присвоенных колониальной властью символов их державы.

Постоянные напоминания об Испании и Польше совершенно неуместны. Ведь там с обеих сторон воевали патриоты своей страны за свой путь в будущее — азиатский или европейский. Победил европейский, и только поэтому стало возможным примирение. Вспомним ликвидацию белогвардейцев, поверивших восстановившей империю советской власти и вернувшихся в Россию. Вспомним ликвидацию в 1945 г. донских и кубанских казаков, через четверть века после гражданской войны. Точно так же полная ликвидация украинцев как нации, полная их руссификация или же депортация путем создания в Украине условий, невыносимых для существования, продолжает оставаться главной геополитической задачей России. хуйло в своем последнем послании намек на это уже сделал.
Так что примирение борцов за Независимость Украины, защищавших от репрессий всех оккупантов свои семьи и свою землю, с осыпанными льготами и привилегиями карателями, в т. ч. и теми, кто под видом бандеровцев убивал коммунистов и мирных жителей, теоретически возможно лишь в одном случае — если каратели покаются. Разумеется, при их почетном статусе в этом государстве это невозможно. С Красной же армией УПА не воевала и давно примирилась.

Так не пора ли осознать опасность для украинцев политики "любых друзив", обостряющих отношения с Россией, но ничего при этом не делающих для консолидации проукраинских сил, доля которых в парламенте в результате последних выборов катастрофически уменьшилась? Сегодня можно говорить о полном крахе провозглашенной 10 лет назад национал-патриотами политики "конструктивной оппозиции" к антиукраинским силам.
Почему же мы так боимся сказать очень многим обманутым украинцам, что господствующая в стране московская церковь после бериевской реформы 1943 г. является не церковью, а филиалом спецслужб, инструментом российской геополитики в Украине, и что от КГБ-СВР-ФСБ не может исходить никакой "благодати"?

Почему мы так боимся сказать, что. судя по действиям и бездействию команд Ющенко и Кучмы-Януковича, в 2004 г. после выхода на Майдан сотен тысяч людей они заключили соглашение о добровольной передаче власти в обмен на безнаказанность совершенных старой властью преступлений? Почему мы так боимся сказать, что обе эти команды заинтересованы в сохранении всего того, что получило название "кучмизм", — "телефонного права", системы взяток и "откатов", продолжении разграбления всенародного достояния, перевода сверхприбылей в оффшоры, массовой контрабанды на границах, коррупционных газовых схем — всего, что в прошлом году начала ломать Тимошенко, и что было главной причиной ее отстранения?

Почему мы так боимся сказать, что постыдная возня вокруг т.н. "политреформы" вкупе со всеми "коалициями" является следствием провалившегося политпроекта "Кучма-3", подхваченного в своих интересах некоторыми политическими силами, в т.ч. и теми, кто заинтересован в сохранении власти больших денег, еще большем отрыве власти от народа, дестабилизации и снижения уровня жизни в стране в интересах России?

При существующем состоянии страны политреформа и новая Конституция действительно необходимы, но с целью передачи власти всенародно избранному сильному национальному лидеру с полной свободой действий и с полной ответственностью за них, вплоть до лишения свободы и жизни. И совершенно неважно, как этот лидер будет называться — президентом, премьером, великим князем или гетманом.

Так не пора ли признать, что 15-летняя болтовня о "демократии" "толерантности" и "порозуминни" поставила на грань краха проукраинские силы и привела к угрожающему усилению антиукраинских?
Не пора ли назвать вещи своими именами, понять опасность продолжающейся имперской оккупации, прежде всего — информационного пространства, осознать, что никакой компромисс между взаимоисключающими направлениями невозможен, и что о создании политической нации можно говорить только после консолидации проукраинских и нейтрализации антиукраинских сил, считающихся только с жестким сопротивлением?

Це заслуговує на окрему гілку.
ІРПЕНІАДА: Зустріч Мирослави Свистович з Президентом закінчилася

       
• Київ • Політика •

Майдан-ІНФОРМ: 15-05-2006 17:03 // // URL: [maidan.org.ua]
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Віктор Ющенко поговорив з Мирославою Свистович не тільки про Ірпінь, але й про інші міста, де через судовий безпрєдєл вибори все ще не можуть закінчитися.

На зустрічі, що тривала більше години, був також присутнім голова Політради Народного Союзу "Наша Україна" Роман Безсмертний.

Під час розмови були детально обговорені ситуація в Ірпені та інші пов"язані питання загальноукраїнськог о масштабу.

Як відомо, продовжується колотнеча (в основному через сумнівні судові рішення) в таких містах як Житомир, Черкаси, Бровари, Тернопіль, Хмельницький, Ірпінь.

Мирослава Свистович висловила свою точку зору, що така поведінка судів підриває в першу чергу авторитет Ющенка серед людей-жителів цих міст і не тільки. Люди хочуть справедливості та порядку, а натомість суди приймають рішення, які далекі від духу і букви Закону.

Розмова поступово перейшла на тему судової реформи - це питання виникло цілком логічно через поведінку суддів та їх рішення. Мирослава Свистович запропонувала Віктору Ющенку своє сприяння у питаннях судової реформи, зокрема безкоштовну працю фахових юристів-практиків, яких вона знає особисто. Президент України запропонував їй сформувати з юристів групу й зустрітися знову за півтора тижні, щоб поговорити про судову реформу докладніше.

Заслухавши інформацію від Мирослави Свистович, під кінець розмови Віктор Ющенко дав доручення Роману Безсмертному розібратися з ситуацією в НСНУ, чиї обласна та ірпінська організації виявилися безпосередніми винуватцями кризової ситуації в Ірпені. Також Президент України пообіцяв дати доручення відповідним службам розібратися в ситуації з виборами в Ірпені та забезпечити законність.

Також на прохання Мирослави Свистович, відповідальні особи за дорученням Президента перевірять інформацію про те, чи дійсно голова державної судової адміністрації І. Балаклицький має безпосереднє відношення до впливу на суди, які завели ситуацію по виборам в Ірпені в глухий кут.

Подробиці розмови будуть надані пізніше.

Головна брехня про УПА полягає в тому, що наші російські недруги цілком свідомо намагаються поставити знак "дорівнює" між поняттями "воін УПА" і "поліцай".

ПОВСТАНЕЦЬ І КОЛЛАБОРАЦІОНІСТ


ПАРТИЗАН І КАРАТЕЛЬ



Більше того, вони вперто не хочуть визнати МАСОВІСТЬ руху УПА ("поодинокі загони"), МАСОВІСТЬ їх підтримки населенням, а також МАСОВІСТЬ провокацій проти них силами МГБ.



Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 10.05.06 00:21.

ПроФФесор спізнився!

       
• Україна • Політика •

Майдан-ІНФОРМ: 28-04-2006 19:45 // // URL: [maidan.org.ua]
Версія до друку // Редагувати // Стерти

“Сьогодні ми проводимо політраду Блоку і, безумовно, на ній буде дана відповідь на політичні ініціативи Партії регіонів”. Про це сьогодні, під час громадського обговорення матеріалів до Коаліційної угоди, заявив голова політради партії “Наша Україна” Роман Безсмертний, коментуючи учорашні заяви Віктора Януковича про бажання Партії регіонів утворити парламентську коаліцію з “Нашою Україною”.

“Однак можу сказати, що рішення, які приймалися політрадою партії “Наша Україна” і політрадою Блоку забов`язують мене працювати лише в межах трійки – “Наша Україна”, БЮТ та СПУ, - зазначив Безсмертний.

“Сьогодні робота над створенням коаліції в рамках цієї трійки зайшла занадто далеко і ми вже не можемо розвернутися на 180 градусів й почати рухатися в зворотному напрямку. Тому ці ініціативи регіонів запізнілі і говорити про те, що сьогодні комусь вдасться схилити політраду до того, що вона змінить свою позицію – вже пізно, - наголосив Роман Безсмертний. – Тому питання про коаліцію з Партією регіонів, думаю, для нас вже не актуальне”.

 

Ірпеніада: Колишній голова штабу Ющенка проти "біло-синього" НСНУ

Павло Солодько, для УП, 27.04.2006, 17:38
"Мамо-мамо, а можна я приїду додому за лялькою? – питає 6-річна Лада Свистович, невміло тулячись вухом до слухавки мобільного телефону. – Мамо, я скучила за тобою".

"І я, доню. Я завтра приїду до тебе і привезу ляльку", - відповідає Мирослава Свистович, переможець на виборах міського голови міста Ірпінь. 26 квітня Мирославі надали державну охорону, але дітей вона боїться тримати вдома.

Проти позапартійної Свистович ведуть війну місцеві "нашоукраїнці", які до грудня 2004 року були в Партії регіонів. Мирослава до 2005-го була керівником виборчого штабу "Нашої України" і Ющенка.

Зараз вона відмовилася від співпраці з НСНУ, тому що місцеві партійні бонзи намагалися на її плечах провести в міськраду абсолютно невідомих людей.

Представники вищого органу НСНУ – Політради партії – розводять руками і в неофіційних розмовах кажуть, що не здатні вплинути на власних членів. Вже другий місяць престижний київський пригород залишається без мера.


Короткий виклад Ірпеніади для тих, кому ніколи читати подробиці

Колишній керівник штабів Ющенка і "Нашої України" (2002-2004), громадський діяч, керівник Робочої групи Київської ОДА з питань вивчення стану дотримання в Київській області земельного, лісового та природоохоронного законодавства Мирослава Свистович виграла вибори мера у столичному пригороді, місті Ірпінь. Вона йшла на вибори як позапартійна, оскільки "Наша Україна" не дозволила їй взяти у партійний список до міськради жодного зі своїх людей, пропонуючи натомість список з колишніх "регіоналів".
Відрив від найближчого конкурента - нинішнього "нашоукраїнця" Олега Бондаря - склав майже 800 голосів. Порушень під час голосування не було, що визнано всіма сторонами процесу. Але Бондар за підтримки кандидата від Конгресу українських націоналістів і невтручання БЮТ подає в суд за формальними ознаками.

Суд триває вже місяць. Весь цей час стара влада Ірпеня за сприяння попереднього мера, "регіонала" Володимира Скаржинського намагається роздерибанити місцеву землю.

Претензія Бондаря зводиться до юридичного казусу: на двох дільницях бюлетні на обрання мера видавалися виборцям за списком виборців до Верховної Ради замість списку виборців до місцевих рад, але акт про це не був складений. При цьому кількість вкинутих бюлетнів збігається з кількістю контрольних талонів – тобто жодних вкидань і фальсифікацій не було.

Міський суд Ірпеня разом із Апеляційним судом Києва створюють замкнуте коло: вони фактично зобов'язують ДВК двох дільниць виписати згадані вище акти, що дозволить закрити справу. Але адвокати Бондаря оскаржують такі дії ДВК – і суд починає все спочатку.

Номінальний керівник Бондаря – голова Київської обласної організації НСНУ Вадим Литвин, народний депутат і бізнесмен, списочник Компартії, який прийшов у "Нашу Україну" з фракції "Трудова Україна" 8 грудня 2004 року.

За неперевіреними даними наших джерел, Литвин продав 60 місць в Київську облраду. Оскільки НСНУ взяла менше 20, то гроші треба повертати. Ірпінь, який уроздріб коштує ОДИН МІЛЬЯРД доларів, найкращий варіант для цього.

Зараз Ірпінська НСНУ (за сприяння Київської обласної НСНУ) продовжує працювати з судами. В ці хвилини відбувається засідання за черговим позовом Бондаря – цього разу про бездіяльність ТВК. На бідолашних членів комісії тиснуть з вимогою визнати вибори недійсними (хоча навіть Апеляційний суд Києва визнав результати виборів).

Мета Бондаря – організувати переголосування. Для цього вже зараз розпускаються чутки про те, що Мирослава Свистович – "бомжиха, яка не має жодного стосунку до Ющенка". За квартирою сім'ї Свистовичів спостерігають невідомі.

У будь-якому іншому випадку позапартійна людина, незважаючи на всі попередні партійні і державні заслуги, була б приречена. Партійні бізнесмени, здатні купити переважну більшість суддів, юристів і чиновників, розчавили б такого опонента, незважаючи на його підтримку серед місцевої громади.

Однак у Мирослави, яка працює на локальному рівні, є чоловік Михайло, який має досвід глобальної боротьби з системою.

Михайло Свистович – один з ініціаторів акції "Україна без Кучми", один із засновників сайту громадської дії "Майдан", один із керівників революційної "чорної Пори" (не плутати з партією Пора-ПРП). На заклик Свистовича до Ірпеня щодня приїздять колишні майданівські активісти, які забезпечують ресурсну підтримку у протистоянні з місцевими олігархами.

Наостанок – найцікавіше. Вища (!) партійна ланка НСНУ у приватних розмовах з активістами розводить руками.

Вони, мовляв, не мали впливу на голову Київської обласної організації НСНУ, Литвина, і його Ірпінського ставленика Бондаря. Ані тоді, коли він формував списки з "регіоналів" (через що Мирослава відмовилася балотуватися від НСНУ), ані зараз, коли проти Свистович поширюються винятково брудні листівки, і суд приймає вочевидь підозрілі рішення, залишаючи Ірпінь без керівництва (поки на посаду не вступить мер, нова міськрада не може працювати).

При цьому вищі керівники НСНУ уникають коментувати ситуацію прилюдно.

Мешканці Ірпеня вимагають від політради НСНУ визначитися і сказати прямо: або партія підтримує дії своїх членів (Бондаря сотовариші), або засуджує. На чиїй ви стороні? Ірпінці також звертаються до журналістів з проханням задавати це питання вищим чинам НСНУ – включно з почесним головою партії – при кожній зручній нагоді.

Оце коротко. З цього місця, будь ласка, з подробицями, кажете ви? Будь ласка.

Представляємо конфліктуючі сторони – від колишнього керівника штабу Ющенка до колишнього ворога Черновецького
Мирослава Свистович:

Позапартійна, живе в Ірпені 10 років. Чоловік – Михайло, діти - Лада і 9-річний Ярослав. За освітою – економіст. До 1999 року – викладач економічної теорії у головному вузі ДПАУ – Податковій академії.

Змушена піти з вузу після конфлікту з ректором Петром Мельником - головним кучмістом регіону. Причина конфлікту – відмова підписати лист викладачів на підтримку президентства Леоніда Кучми. У 2000 році – в декретній відпустці.


З 2001-го до 2005-го – помічник-консультант народного депутата України Євгена Жовтяка ("Наша Україна"). Очолювала виборчі штаби "Нашої України" в 2002-ому і Ющенка в 2004-ому, забезпечивши переможні результати. З 2003 року – представник громадськості в комісії міськради з перевірки обґрунтованості тарифів на тепло та гаряче водопостачання. З квітня 2005 року - керівник Робочої групи Київської облдержадміністраці ї з питань вивчення стану дотримання в Київській області земельного, лісового та природоохоронного законодавства.

Навіщо ми так детально називаємо посади Мирослави? Тому що її опоненти розповсюджують чутки, намагаючись представити нового міського голову такою собі "вічною революціонеркою" без сім'ї, яка "живе по наметах" і не має досвіду "міцного господарника".

Тепер, до речі, про опонентів.

Олег Бондар

Кандидат на посаду Ірпінського міського голови від НСНУ, живе в Ірпені 25 років. Офіційна посада – директор підприємства "Інтроплюс", яке займається будматеріалами. Контролює Білицьке каменеобробне підприємство і гранітний кар'єр на Житомирщині.

Через брата Ігоря має бізнес в Москві. Брав участь у будівництві храму Христа Спасителя та монументу на Поклінній горі.

За даними джерел, Бондар має контакти з Олександром Омельченком (молодшим), що дозволило йому брати участь у будівництві пам'ятника Незалежності на Майдані і мати плани на участь у забудові Дніпровської набережної, планованої Омельченком-старшим.

Варто згадати і про іншого партійного бізнесмена, чиїм ставлеником в Ірпені і є Бондар – Вадима Литвина.


З літа 2005 року – голова Київської обласної організації НСНУ. Виходець з Дніпропетровщини, один з чільників Ліберальної партії України. Вже друге скликання його діяльність у ВР тісно пов'язана з паливо-енергетичним комплексом.

Мав відношення до НАК "Нафтогаз". У 1998 році потрапив у ВР за списком Компартії, потім перейшов у близьку до зятя Кучми Віктора Пінчука "Трудову Україну". 8 грудня 2004 року перейшов у фракцію "Наша Україна", став членом порошенківської "Солідарності".

Парламентські колеги відгукуються про Литвина "бізнесмен як бізнесмен". За неперевіреними даними наших джерел, одне з джерел доходів Литвина – скуповування акцій і взяття під контроль різноманітних підприємств з метою подальшого перепродажу. Свого часу Литвин нібито намагався таким чином взяти під свій контроль і банк "Правекс", але Леоніду Черновецькому вдалося відбити атаку.

Саме обласний штаб НСНУ, очолюваний Литвином, наніс перший брутальний удар у довгій Ірпеніаді, розповсюдивши через "5-ий канал" брехливу інформацію про "скасування результатів виборів міського голови Ірпеня на трьох дільницях".

А дії Литвина під час самої виборчої кампанії засудив навіть губернатор Київщини, ющенківець Євген Жовтяк, якого цитує УНІАН: "Найбільшим брудом відзначився Вадим Литвин і його команда, які, на нещастя для Київської області і обласної організації "Нашої України", керували виборчою кампанією".

Логічно припустити, що саме Литвин є найбільш зацікавленою фігурою в Ірпеніаді. Бачили, як він приїздив в Ірпінський міський суд і про щось довго бесідував з його головою, Людмилою Саранюк. Ірпінський міський суд став скандально відомим після того, як під час нічного чергування сторожа Павла Матюшка – батька Людмили Саранюк – згорів судовий архів. Особливо постраждали матеріали, які стосуються земельних питань і всиновлення дітей з місцевого інтернату.

Але про роль суддів і зацікавленість Литвина – у другій частині. А поки що побіжно згадаємо ще двох невдах-претендентів на крісло міського голови Ірпеня.

Володимир Скаржинський

Старий міський голова, донедавна - член НДП, а потім Партії регіонів.

Типовий представник кучмістської "партії влади", який більш-менш вміло маніпулював попереднім складом міської ради.

Як управлінець він теж є продуктом епохи кучмізму: застарілі і розвалені комунальні мережі, розбитий асфальт, абияка підтримка підприємств у робочому стані, основне джерело доходів населення – робота в Києві і роздрібна торгівля в Ірпені.

Василь Бабицький

Кандидат в мери Ірпеня від Конгресу українських націоналістів. За нашими даними, голова КУН Івченко (той, що голова "Нафтогазу") виділив на кампанію Бабицького кілька сотень котлів для нагрівання води. Акція перспективна, з огляду на те, що в Ірпені гарячого водопостачання немає вже десяток років. Але з котлів було встановлено тільки частину – близько 100 – через що Бабицький мав неприємну розмову з Івченком.

Постать представника націоналістичного крила нам цікава тільки тому, що юридичні команди Бабицького і Бондаря якийсь час працювали проти Мирослави разом – навіть їхні позовні заяви були написані, як під копірку.

Що ж стосується виборів до Ірпінської міськради, то там найбільше голосів – 22 з 35 місць – набрав БЮТ. Тимошенківці заявили, що не проти співпрацювати з новим мером, але поки що тримаються осторонь конфлікту.

Як виграти вибори за 2000 доларів і не стати мером через політиків і суддів

26 квітня на вибори міського голови Ірпеня прийшло 45724 виборців. Мирослава Свистович отримала 5862 голоси, Олег Бондар 5116 голосів, Володимир Скаржинський – 3113, Василь Бабицький – 2013.

Основна претензія Мирославиних опонентів для ЗМІ зводиться до того, що нормальну кампанію за 2000 доларів (стільки витратила Свистович на власні вибори) провести неможливо. Спробуємо розібратися з цим електоральним, хе-хе, феноменом.

Сім'я Свистовичів – опоненти влади здавна. Вони брали участь ще в Студентській революції на граніті в 90-ому році. Там і познайомились. Після народження першої дитини вони організували першу вдалу акцію в Ірпені, коли місцеву поліклініку хотіли перенести за місто. Їхній сімейний інтерес співпав з інтересом громади – поліклініка залишилася.

Так, Мирослава почала займатися регіональним захистом громадян одночасно з власним сімейним самозахистом. Почалося з акцій (варто згадати демонстрацію мам з дитячими візочками, після чого дитсадочок в Ірпені нарешті перестали закривати на літо), а закінчилося повноцінною роботою в комунальному секторі. Мирослава працювала в раді й облдержадміністраці ї, постійно захищаючи якісь інтереси. Вона допомогла сотням громадян, а народний телеграф поширив цю інформацію.

Мирослава показала себе як ефективний менеджер під час керування виборчими штабами "Нашої України" і Ющенка. Вона перемогла шалений опір ставленика Кучми, ректора Податкової академії Петра Мельника, провівши в депутати ющенківця Жовтяка. У 2002 році "НУ" в Ірпені отримала найкращий результат в області. Те ж саме з Ющенком у 2004.

Остання відома справа Свистович – виявлення і оприлюднення інформації про незаконне привласнення земельних наділів у смт. Буча, тих самих, які хотів отримати, зокрема, і співець Помаранчевої революції Святослав Вачарчук. Після втручання прокуратури місцевій громаді повернули 150 га землі.

Постійна робота і зворотній зв'язок з місцевою громадою, знання комунального господарства, законодавства, економіки та менеджерські завдатки – ось запорука перемоги Мирослави. 2000 доларів було витрачено переважно на листівки, щоб пояснити ірпенчанам, що прізвище всім відомої "Мирослави" – Свистович.

По регіональному списку НСНУ балотуються "колишні", в тому числі і члени Партії регіонів. Вище керівництво партії не контролює ситуацію

Свистович як лідеру виборчих симпатій керівництво НСНУ запропонувало висуватися на посаду мера від імені партії. Вона спробувала співпрацювати з "Нашою Україною", але зрештою відмовилася від цього і пішла на вибори сама. Її статтю на цю тему можна прочитати отут, ми ж коротко викладемо причини.

Від імені НСНУ депутатами від Ірпеня мали стати абсолютно "ліві" люди – бізнесмени, кучмістські чиновники й представники... Партії регіонів.

Троє з першої п'ятірки списку "НУ" до Ірпінської міськради прописалися в Ірпені безпосередньо перед виборами - бізнесмени Іван Грачов, Володимир Марченко та заступник голови міжрайонного Києво-Святошинського СБУ Іван Колобов.

Є там і корумповані чиновники з нинішньої міськради, які у 2004 році змушували ірпенчан голосувати за Януковича, є і член Партії регіонів, голова правління ЗАТ "Меліоратор" Василь Яцюк, який розселяв "гостей" з Донецька по Приірпінню у жовтні-листопаді 2004 року.

НСНУ прийняв до своїх лав і підтримав на виборах представників "колишніх" сільських чиновників. Йдеться про трьох діючих селищних голів: Бучанського селищного голову Анатолія Федорука (колишній член ПРУ, племінник згаданого в попередньому абзаці Яцюка), Ворзельського селищного голову Зінаїду Сотнікову (колишній член ПРУ) та Коцюбинського селищного голову Василя Пікулика.

Список з цими людьми спустили "згори" від обласного штабу, яким керує Вадим Литвин. "Список не обговорюється", - сказали "згори".

Намагання Мирослави вплинути на ситуацію через представників Політичної ради НСНУ, в тому числі і голову Політради, успіхом не увінчалися.

Керівники вищої (!!!) ланки партії не змогли вплинути на свого підлеглого. І до цієї теми ми ще повернемось. Через кілька годин, коли закінчиться чергове судове засідання.

У другій частині матеріалу ми, до речі, поговоримо і про роль суддів.

[www2.pravda.com.ua]


Більш детально події викладені на сайті і форумі [www.maidan.org.ua]






Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 27.04.06 23:16.

Якби тут були аватари, який би Ви взяли?
Я - оцей  



(c)maidan.org.ua

[forum.pravda.com.ua]
Re: Fanta, Megas, rusty_peace att
Автор: Fanta (---.secure-tunnel.com)
Дата: 17 Apr. 2006 р. 16:33


SuSE 9.0 пише:
-------------------------------------------------------
> MAG пише:
> --------------------------------------------------
> -----
>
> > Я фізик-експериментатор. На віру просто так
> не
> > приймаю. Навіть якщо експеримент підтверджує
> > гіпотезу, то можна говорити лише про
> збільшення
> > ймовірності того, що гіпотеза буде визнана
> > теорією.
>
> Следует ожидать взрывного развития украинской
> физики. Соседям зарание заготовить защитные
> укрытия.
>
>
От таких хвизиков окромя брызг поноса ничего не выходит  






Re: Fanta, Megas, rusty_peace att
Автор: Willie (217.9.7.---)
Дата: 17 Apr. 2006 р. 17:04


Та ніякий не америкос цей фантик. Ходить через проксі, при чому платні. А так його домен, підозрюю, fsb.ru  


Re: Fanta, Megas, rusty_peace att
Автор: MAG (---.154.167.a213.sta.adsl.cyfra.net)
Дата: 17 Apr. 2006 р. 17:18


Willie пише:
-------------------------------------------------------
> Та ніякий не америкос цей фантик. Ходить через
> проксі, при чому платні. А так його домен,
> підозрюю, fsb.ru

Дякую за додаткове дослідженняя.


Re: Fanta, Megas, rusty_peace att
Автор: Willie (217.9.7.---)
Дата: 17 Apr. 2006 р. 17:34




Fanta, what do you do IRL? How do you earn yor stuff for living? Who do you sleep with  

I've never seen you to write here in ENG


Re: Fanta, Megas, rusty_peace att
Автор: modem (---.nadrabank.kiev.ua)
Дата: 17 Apr. 2006 р. 17:45


Бригада:
фанта ("белый", оранжевый), рп2 (Космос), Оле (пчела)  

Re: Fanta, Megas, rusty_peace att
Автор: Willie (217.9.7.---)
Дата: 17 Apr. 2006 р. 17:48


Що, Фанта Газіровкін, побіг нік міняти? Чи шукати лейтенанта з сусіднього відділу? Того, що може "со словарьом"  

Показова така цитата:
Re: Сегодня христиане всего мира празднуют Пасху
Автор: Fanta (---.area4.il.chicago.comcast.net)
Дата: 16 Apr. 2006 р. 21:30


Баптёнок, изыди в штаты. Там твоё счастье.
 

УВАГА! Цей Фанта спалився - пише не "тут твайо счастьє" (за легендою, він живе в Штатах), а "ТАМ твайо счастьє"

Газіровкіну - НІЗАЧЬОТ. Звьоздачку новую можешь нє палучіть!



Редаґовано 1 раз(и). Останні правки 17.04.06 17:57.

Шажко ІРАНЕЦЬ: БЮЛЕТЕНЬ

додано: 24-02-2006 // // URL: [maidan.org.ua]
Версія до друку // Редагувати // Стерти


       
• Україна • Політика •

Присвячується Олександрові Ірванцю, виборцю

Майдан-ІНФОРМ суворо попереджає! Дітям та слабонервним не читати! Всередині - ненормативна лексика та ненормоване знущання над усіма учасниками передвиборчих перегонів у Верховну Раду.

1
Всеукраїнська партія Народної Довіри

І до комашки, і до звіра
народна корчиться довіра


2
Український Народний Блок Костенка і Плюща

Блок Костенка і Плюща
не ховається в кущах –
ні Костенко, ані Плющ
не помістяться у кущ.


3
Українська Національна Асамблея

аж із дна –
ага – уна
знов на дно –
ого – уно
хоч би хни –
угу – уні
не тоне –
хі-хі – й на дні


4
Політична партія "Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%"

Ать-два-три, ядрьона мать.
Всипте... буків двадцять п’ять!


5
Українська партія "Зелена планета"

Десь тут грибок, а ще – літала міль...
Планета ця зелена. Кажуть: цвіль.


6
Блок НДП

Сім мішків гречаної капусти
на болоті віником збереш.
Так буває: коли в лобі пусто –
Не туДи Преш...


7
Політична партія України "Партія політики хуйло"

Ану вручіть правління їм бразди –
це Партія Політики п***а.


8
Комуністична партія України

Кому їсти,
а кому... ністи.

9
Партія "Віче"

Не дивись у «Віче», чоловіче –
ця кобіта видряпає й вічі...

10
Блок "Наша Україна"

Не Совай Носа в Урну –
відкусять і задурно.

11
Українська Консервативна партія

Консерватори на ваті:
«Все жиди поїли кляті.
Я шматочок відкушу –
А на жида покажу».


12
Народний Рух України за єдність

Єднайтеся, чорнобриві,
та за чуба, та за гриву –
ето будєт очєнь бойко,
єслі больно йобнуть Бойка...

13
Українська партія честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю

«Честь» і «корупція» – буде ЧК,
інша злочинність сама повтіка...


14
"Блок Юрія Кармазіна"

І цим іще намазано
на Юрія Кармазіна!


15
Всеукраїнська партія "Нова Сила"

Кому патрони підносила
стара, як срака, «Нова сила»?

16
Партія "Відродження"

Цей тост не піде на добро –
не зможеш випити «Відро...»


17
Виборчий блок політичних партій "ЗА СОЮЗ"

Якщо ти весь в багні загруз –
валяй, товаріщ, за союз!


18
Партія регіонів

І з тухлого яйця
не буде стільки воні,
як нудять без кінця
онучо-реґівони.


19
Селянська партія України

Випадало селянину
й не таку кормить скотину...

20
"Громадянський блок ПОРА-ПРП"

тПРПру, поро –
напоролась
на кулачка
якогось Кличка

21
Партія патріотичних сил України

Патрі-он
і патрі-ось.
Патрі-де?
Мабуть, здалось.
Патрі-ін(тер)
патрі-зін?
Партизан,
напевно, він.


22
"Виборчий блок "Євген Марчук – "Єдність"

Передвиборче табло
вішали на липоньці,
щоби знало все село,
хто – сила Задрипанців.


23
Партія національно-економічного розвитку України

Увіходим в нову еру
попід білі ручки з ПНЕРУ,
а не вилізем й до ранку
з «Промінвест(зараза)банку».


24
"Виборчий блок "Держава – Трудовий Союз"

Ще не всіх, мабуть, дожала
прокуророва «Держава»,
ще наблизиться в упор –
як не сяде прокурор.


25
"Блок Безпартійних "Сонце"

Не знають ні старі, ні діти,
з якої сраки “Сонце” світить...


26
Всеукраїнське об’єднання "Свобода"

Ото комусь приснилася морока:
узгодити свободу й Тягнибока.


27
Соціалістична партія України

Дилема в тому, як би для прокорму
зморозити якусь політреформу.


28
Соціально-Християнська Партія

Між горілкою й шампанським
нам до пива – тільки крок.
Феодально-мусульманський
забабахать можна блок.
А якби іще причину
відшукати для вина –
можна й первіснообщинно-
юдаїстський –
з бодуна...


29
Ліберальна партія України

Якщо ж підняти це забрало
і колупнуть його ножем –
все ж не надщербиш ліберала,
бо він надщерблений уже.

30
Політична партія "Європейська столиця"

З них сміятись не годиться,
та й повірити в це жах:
в «Європейської столиці»
під землею, кажуть, «дах»...


31
Партія Соціального Захисту

Вони собі тому шукають ґудза,
що їм щоночі сниться кукурудза.

32
Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція"

Це вже давно не жартики й не віршики –
таку мерзоту бридко навіть вішати.


33
Політична партія "Третя Сила"

Цих “третіх сил” відверто забагато –
хоча б одна четверта або п’ята!


34
Партія Зелених України

Уже ми бачили їх рожі,
вже ними кожен кущ пропах...
Коли оскома на зубах –
зеленку пить не допоможе.


35
"Блок Лазаренка"

Посадили Пашу
не на ту парашу...


36
"Блок Юлії Тимошенко"

Ми так надіялися: Юля!
А з’ясувалось – просто дуля...

37
Виборчий блок "Влада народу"

Ці радше із моста й у воду,
ніж владу віддадуть народу.

38
Блок "Патріоти України"

Іще б одного патріота
за вуха витягти з болота.
Обтрусиш, матюкнешся: от,
і цей, зараза, патріот!

39
"Народний блок Литвина"

До тюрми і до суми
доведуть усі ці «Ми».


40
Виборчий блок "Блок Бориса Олійника та Михайла Сироти"

Уже в Бориса Ілліча
і лаврів ніби до плеча,
а на бігу чи на льоту
все підбирає сироту...


41
Політична партія "Вперед, Україно!"

Яке ще там море? Їм все по коліно...
«Вперед, Україно» – «Назад, Україно».


42
Соціально-екологічна партія "Союз. Чорнобиль. Україна."

Це ж треба бути повним, sorry, шнобелем,
щоби назвати партію... Чорнобилем!


43
Партія Пенсіонерів України

Не смійтеся, тут легко все поправити –
удруге їх на пенсію відправити.


44
"Опозиційний блок НЕ ТАК!"

Блок ні сяк і блок ні так –
звідки глянеш – все мудак!

45
Політична партія "Трудова Україна

Їй-богу, трудно із трудовиками,
які – ні головою, ні руками.

00
І тільки настоящий псіх
проголосує проти всіх.

ЖИВЕ БЄЛАРУСЬ!

[www.5tv.com.ua]

Українське судно, яке було захоплене у полон сомалійськими піратами, відпустили. Про це "5 каналу" повідомив Міністр закордонніх справ Борис Тарасюк.  
Борис Тарасюк, Міністр закордонних справ:
- Ми чекали з дня на день, з минулої суботи, що все буде завершено. Нарешті, о 23:30 пірати відпустили наше судно і з 23:30 вчорашнього дня судно почало відходити від берега у перпендикулярному напрямі.

 

Я тут постив на цю тему.
Днями спеціально обдзвонив всіх знайомих та пацієнток, які нещодавно народили.
З другої половини місяця виплати пішли регулярно.

Кого ненароком дезінформував - вибачайте.

Там якщо якась с..ка щось не те ляпне, одразу -камінь на шию і в воду. В кращому разі - в бетон.
 

[UA]
Все тільки починається...

Легендарні 8 тис. грн. з вересня не виплачують.

Т.як. працюю в цій галузі (лікар), регулярно спілкуюся з молодими мамами. Ті з породіль, хто народжував в серпні, ще встигли отримати початкову частину платежу (трохи більше 3 тис.грн), але з вересня ВСІ виплати припинено, як початкові, так і щомісячні, ті що по 400 грн.

Більше того, молодим матерям кажуть, що грошей не передбачено і на наступний рік. НЕМАЄ КОШТІВ (оце цинізм!)

Кажуть, що Єхануров "пригальмував" ці виплати.
Чутки, звичайно. Але факт залишається фактом: виплат немає і не обіцяють.

Тому не треба розповідати про "Юльку-популістку, ворога бізнесу" і про "прагматика, ринковика, технаря" Єханурова.

ЮВТ цей віз тягла, допоки була прем'єром, хоча обіцянки давала не вона, а Ющенко.

Нічого, на виборах підправимо.

___________________ __________________

ПІДТРИМУЮ ВИМОГИ ЛЬВІВСЬКИХ ЛІКАРІВ.

Легендарні 8 тис. грн. з вересня не виплачують.

Т.як. працюю в цій галузі (лікар), регулярно спілкуюся з молодими мамами. Ті з породіль, хто народжував в серпні, ще встигли отримати початкову частину платежу (трохи більше 3 тис.грн), але з вересня ВСІ виплати припинено, як початкові, так і щомісячні, ті що по 400 грн.

Більше того, молодим матерям кажуть, що грошей не передбачено і на наступний рік. НЕМАЄ КОШТІВ (оце цинізм!)

Кажуть, що Єхануров "пригальмував" ці виплати.
Чутки, звичайно. Але факт залишається фактом: виплат немає і не обіцяють.

Тому не треба розповідати про "Юльку-популістку, ворога бізнесу" і про "прагматика, ринковика, технаря" Єханурова.

ЮВТ цей віз тягла, допоки була прем'єром, хоча обіцянки давала не вона, а Ющенко.

Нічого, на виборах підправимо.

___________________ __________________

ПІДТРИМУЮ ВИМОГИ ЛЬВІВСЬКИХ ЛІКАРІВ.

Прочитав цю, з дозволу сказати, публікацію, і не був розчарований:

"Это мы сейчас знаем, что организаторы поработали на славу, разработав технологии воздействия на массы и закупив заранее в огромных количествах все необходимые атрибуты грандиозного политического шоу"

ЗВІДКИ знаємо? Де докази?
Технології якраз на нас з усіх екранів бризкали більше 3 років поспіль: 2001-2004. Нагадаю 3 прізвища: Піховшек, Корчинський, Джангіров.

"Мы задыхались от распространяемой по телевидению лжи и бездействия."

Це вони які канали мають на увазі? Інтер, ТРК Україна? Чи так на них вплинули Плюси, що несподівано прокинулись?
Про газети "ФактЫ", "2000", "Сегодня" взагалі мовчу.

"К сожалению, нам никто не подготовил наш Майдан."

Цікаво, ХТО це повинен був зробити? Добрий дядя?

"Мы не могли пройтись с бело-голубыми флагами по Майдану – нас просто избили бы."

Брехня. Я ОСОБИСТО бачив в Києві людей з біло-синіми прапорами: на Грушевського, на Прорізній, навіть на Хрещатику, за 50 метрів від Майдану. Ніхто їх не бив і навіть спроб не робив.

"В то горячее время надо было, пардон, развязать нашего кобеля. Нашли ему даму, обо всем договорились. Приехали с собакой по указанному адресу, встретились с хозяевами. Знаете, что они нас спросили перед случкой? А за кого вы голосовали! Выяснив, что за Януковича, хозяйка сучки категорически заявила – мы ни за что не отдадим нашу оранжевую девочку вашему бело-голубому псу!Так тогда собаку и не случили."

Типова маніаулятивна "історія з життя", без жодних доказів.

"Мы смотрели телевизор и не могли понять: почему показывают оранжевый майдан в Киеве, почему не показывают площади в других городах, полные бело-голубых знамен?"

Брехня. Показували. В тому числі і 5-й канал.

" не могла понять – почему Янукович – старая власть, а Омельченко – новая? Потому что последний разрешил заставить Майдан палатками, перекрыл Крещатик и заставил корпоративную столицу оплачивать расходы по содержанию свезенных из Западной Украины безработных?"

Це - пряма образа. Мене, зокрема. Я, як і мільйони моїх співгромадян, в Київ їздив власним коштом. На роботі домовився.

"Пора" захватывала правительственные здания и блокировала работу Кабмина."

Які "зданія" були захоплені "Порою"? Брехня.
Кабмін блокували - правда. Але там все одно Януковича не було.


"Я тоже помню, как в Киев приехали шахтеры. Мы шли их встречать на вокзал и плакали от того, что, наконец-то, "наши в городе". От того, что мы видим развевающиеся бело-голубые флаги.
В отличие от вас, нам никто не рассказал, что "они с палками, в черных куртках, все ужасные и что там сейчас будет война". Нам никто не рассказал, что они "как биомасса, которую используют в чужих опытах", "как скот"."

От тільки чомусь майже всі вони були п'яні, від страху напевно.
А на Майдані я ЖОДНОГО п'яного так і не побачив! Сам був здивований!


"Мы радовались тому, что нас стало больше. И как ни трудно было, поняли мужественное решение Виктора Януковича не накалять обстановку и не доводить ее до критической точки. Шахтеры уехали домой, мы вновь остались одни.
Трудно сказать, как бы разворачивались события, если бы Виктор Федорович принял другое решение."

   

А ЧОМУ  цих шахтарів забрали додому, а інших не привезли? Бо ми їх розагітували    в першу чергу, повною відсутністю агресії!

"Повторяю, в Киеве был только один, хорошо организованный и проплаченный Майдан, действиям которого никто не сопротивлялся."

А про "податки наперед" за 4-й квартал 2004 року вже забули? На кого ці гроші були витрачені? Тільки не треба розповідати, що на Ющенка!
Знову ж таки, джоказів про "проплату Майдану" не наводиться. Так їм спокійніше. Так вони можуть хоч якось виправдати себе за бездарну поразку.


"Янукович шел на выборы, а получил государственный переворот, захват власти, к которому оказался не готов."

Брехня. Фальсифікації голосувань доведені в суді. Чи вже забулися "каруселі", залякані виборчі комісії, масові вкидання, відкріпна вакханалія?! А про "явку" виборців у східних областях в 97% і про нахабну пику Ківалова-Підрахуя теж забуваєте?

У нас не така коротка пам'ять, як ви собі хочете думати.

"Мы были сами по себе и сходили с ума от тревоги и бездействия. Стояли под штабом Януковича, где были никому не нужны."

То "хто ж йому лікар", вашому Януковичу, якщо його власні виборці йому виявились не потрібні вже під час виборів? Де гарантія, що ви б йому знадобилися ПІСЛЯ них?

"После митинга, на котором Людмила Янукович, в ужасе от висящих на Майдане портретов мужа в траурной рамке и пожирающей апельсины многотысячной оранжевой толпы эмоционально сказала, что думала. Мои сотрудники со смехом издевались над ее шубой. "


Людмила Янукович - найкращий агітатор за Ющенка    Знаєте чому? Своєю беззмістовною і безвідповідальною БРЕХНЕЮ вона перетворила увесь "донецький Майдан", як вони казали, на цілковиту клоунаду.

"Помню, я подумала: хорошо смеется тот, кто смеется последний. И, задействовав связи, передала через общих знакомых с семьей Януковичей, что киевляне выражают горячую поддержку и Виктору Федоровичу, и ей.
А Людмила нам в ответ передала слова благодарности."

"Братцы, я Ленина видел!" Пропонується нам "месседж", яка насправді Л.Я. людяна? Не треба. Це вже все було в передачі О.Пушкіної за тиждень до виборів.

"Оказалось, от "Зоряного" ежедневно проводятся автопробеги. Наконец-то мы нашли "наших", наконец-то могли действовать! И мы начали ездить по Киеву в большой колонне машин, над каждой из которых развевалось два бело-голубых знамени. Ах, какое это было чувство – мы вместе, мы можем поддержать нашего кандидата!"

Ага. Ми, значить, зазомбовані НЛП (нейро-лінгвістичним програмуванням). А у них - ах, какоє чувство.


"По вашим словам, "она (эта половина) добирается пешком, на маршрутке-поезде-автобусе-автостопом до Майдана" – не правда."

Правда. Сам бачив. І добирався.

"Людей записали в списки, рассчитали по головам и погрузили в автобусы, которые, кстати, кто-то проплатил."

Це було. Правда в Донецьку. Вони (донецькі) в Києві самі розповідали. Їм я вірю більше.

"Не надо пенять на Юлию Тимошенко – ах, она подала декларацию о доходах семьи в платье от Луи Виттона, равном по стоимости всем задекларированным за год денежным поступлениям!

(шуба Л.Я., значить - табу, а плаття Ю.Т. - ні)

А ведь именно она, громче всех клеймящая с Майдане бандитскую власть, была первой, кто обратился к Виктору Януковичу с просьбой о встрече!

А що це, злочин? І те, що Ющенко домовлявся з Янкуовичем - злочин?

"Я была дурой, меня обманули, использовали мою веру в светлое будущее и справедливость. А вот в следующий раз мне никто не сможет ничего внушить, отныне, присно и во веки буду жить только своим умом."

Оце правильний висновок.
 
Взагалі, стаття - типовий АГІТПРОП, якого в переддень Майдану буде ще більше