По вихідних я їжджу на базарчик. Люблю якісь залізяки купляти, щоб було чим гратись.
Вчорашня поїздка мене вразила.
Майже всі продавці, та й покупці різко заговорили російською.
Навіть ті, від яких раніше чув лише українську.
Зміна сталась буквально за тиждень.

Яка причина?
Напевне роль зіграло інтерв'ю Залужного.
Точніше не інтерв'ю, а усвідомлення того, що швидкої перемоги не буде, що на фронті патова ситуація з тенденціями до погіршення.

Люди в масі своїй не є національно свідомими і принциповими.
Орієнтуються на те, куди вітер дує.

Ось такі сумні враження.

"Ми іх сдєлалі!"
Пам'ятаєте радість переможців?
Вони "сдєлалі" своїх конкурентів і отримали приз - корову на ім'я Україна.
Не серйозна зосередженість була на їхніх лицях перед важкою ношею праці і відповідальності. Праці по розвитку країни, відповідальності перед нацією.
Яка може бути відповідальність? Перед ким? Яка в біса нація? Вони власники, єдині акціонери корови! Всі інші - наймані працівники. Якщо буде потреба в таких.
"Я вам нічего нє должен!"

Таке сприйняття ситуації характерне не лише для теперішньої влади, а і для всіх попередніх. Пам'ятаю як мені в виборчому штабі Ющенка мало не силою намагались всучити 50 гривень за роботу спостерігачем на дільниці.
Мій аргумент, що я це робив не задля грошей, не задля Ющенка, а ради України звучав для них крамолою, хамством, претензією на якусь частку акцій в закритому акціонерному товаристві.  Бери свої зароблені 50 гривень і ми вам нічого не винні.

Війна.
В минулу війну навіть кривавий диктатор після двотижневого мовчання звернувася до народу зі словами "братья і сьостри". Проголосивши війну народною, визнав тим самим, що і народ є акціонером країни.

Ці ж ні.
Ділитись акціями з кимсь на виграну корову не готові.
Повідомити людей про загрозу?
Хто вони такі, щоб їм щось повідомляти. Ще паніка почнеться, некерованість.
Хай готуються до шашликів.

В чотирнадцятому добровольці з Майдану пішли на фронт. Безплатно. За Україну.
Непорядок. Це ж що виходить, що вони і себе вважають акціонерами?!
Розформувати!
Добровольча армія? Фіг вам.

Теперішні помилок попередників не повторюють.
Ніяких добробатів. Всі на державній службі. За хорошу зарплату.
 Навіть нереально високі, непідйомні для бюджету зарплати і виплати за загибель. Але ж це не надовго.
Протриматись два-три тижні, а там домовимось з сусідами, вирішимо це прикре непорозуміння. В очах же Володимира Володимировича мир.
Мінськ, Стамбул. Практично вирішили.

Приїжджає Борис. Той, що Джонсон.
Обіцяє великі плюшки від Заходу. Гроші, зброю, підтримку.
Ну що ж, це навіть краще, ніж Стамбул.
Зразу багато проблем вирішується. Можна і до народу не звертатись, хто зна яка його реакція буде. І нічого не міняти в країні.  І армію в якості найманої буде за що утримувати, щоб не думала, що народна.
А то ще акціонерами корови стануть себе вважати.

Волонтери розпоясались. Якісь весільні мавіки завозять з-за кордону без спросу, наче до себе додому, дають їх у військо, наче у своє... Непорядок! Треба впорядкувати, щоб знали, хто тут господар, а хто батраки на роботі.
І взагалі. Позакривали всі п***а! Ніяких обговорень. Вірте в ЗСУ. Надійтесь на нас.
Скоро буде перемога, чекайте. Готуйтесь до шашликів і відпочинку влітку в Криму...
А поки що дивіться відосики як скидають бомбочки на хробаків під веселеньку ідіотську музичку, дивіться телемарафон,.. Розважайтесь, одним словом.

Дивлюсь причини банів. Упадництво, упадництво...
І жодного бану за шапкозакидательство .
Ніби і нема на форумі такого явища. Чи ніби воно краще, ніж упадництво.

І упадництво і шапкозакидательство - це погано.
Краще об'єктивна, твереза оцінка ситуації. І реалістичні плани з елементами оптимізму.

А то шапкозакидательство, навіть в таких крайніх формах як плани ділити Росію на 20 частин вважаються нормою.
А розгляд реалістичних сценаріїв розвитку ситуації називають упадництвом.

А між тим справжнє упадництво і шапкозакидательство - дві сторони одної медалі.
Бо ті, хто вчора ділив в своїх мріях Росію, сьогодні сіють ненависть до наших союзників, що ті не забезпечили здійснення їхній мрій.

Заява президента:
Ситуація на фронті зайшла в тупик, патова. Жодна з сторін не може добитись перелому.
Кремль каже, що може повернути нам захоплені території, але на умовах типу мінських.
Тобто на умовах збереження там русского міра і узаконення його як норми в Україні.
Я сам не можу прийняти такого рішення тож звертаюсь до народу.
Оголошую референдум.

1. Згодний на повернення територій на умовах типу мінських.
2. Хай все залишається як є. Заморожуємо ситуацію.
3. Продовжуємо війну до перемоги.

В основному обговорюються дрони розвідники-корегувальники і ударні - бомбери і камікадзе.
Ця гілка для обговорення інших застосувань дронів.

Зе - людина амбітна, смілива і рішуча.
З початком вторгнення Росії ці його риси проявились в повній мірі.
Що зіграло важливу роль у справі організації опору агресії.
 І українці і світ побачили, що Україна буде боротись і повірили, що може вистояти.
Він поставив амбітну мету - повернути всі захоплені Росією території, включно з Кримом і лугандоном.
Але не все залежить від бажання Зе і від українців.
Об'єктивні обставини складаються так, що це бажання не може бути реалізоване.
І через позицію Росії, і через позицію Заходу.
Захід не хоче, щоб програла Україна і допомагає їй.
Але й не уявляє перемоги над Росією, старається уникнути ескалації.
Тому допомагає в такій мірі, щоб забезпечити баланс сил, щоб зупинити Росію.
Тож на фронті складеться патова ситуація, коли жодна з сторін не зможе успішно наступати, бо втрати будуть більші ніж в сторони, яка в обороні.
І ось тут питання. Як поступить Зеленський?
Оскільки для нього Україна - це територія (а не українська ідентичність), і він людина амбітна, то деякий час ще наполегливо продовжить спроби наступу.
Але довге тривати це не може, через великі втрати і малі успіхи.
Інтенсивність бойових дій зменшиться. В основному вони обмежаться ударами на відстані ракетами, артилерією,  війною дронів.
Тож питання: чи зможе Зе змінити акценти з теперішніх - звільнення територій, на інші.
Якби в нього було розуміння, що Україна - це перш за все українська ідентичність,
то пріоритетом мало б стати не відвоювання територій, а розбудова перспективної, сильної, успішної України.
Яка швидко розвивається, і очищується від корупції і русскомірності.
Це був би кращий варіант.

Критикують всі США, що не дають нам F16.
Аргументують так: В натівських концепціях наступу літаки грають важливу роль.
Нам би 3-4 десятки F16 і ми б прорвали фронт.
В мене питання: в Росії є сотні літаків. Чому вона не кидає їх на прорив фронту при своїх наступах?
Ставив хтось з критиків собі це питання?
А відповідь, думаю, проста: зенітна ракета дешевша за літак, і їх більше.
І американці, і росіяни рахують свої гроші (ресурси), а українці думають, що це все безкоштовне.
Повторю.
В Росії літаків набагато більше, а наша ППО набагато малочисельніша за російську, і то росіяни не наважуються сильно ризикувати своїми літаками.

Щоб ефективно використовувати авіацію треба перед тим подавити ППО противника.
Ось над цим треба подумати, перш ніж вимагати літаків.
Чим подавити? Ракетами, точними снарядами, безпілотниками.
(І окремо відмічу мої любимі дешеві приманки-пустишки для виснаження ППО ворога).
Думаю, Росія дуже добре розуміє важливість виснаження і знищення нашої ППО.
Адже тоді вона могла б ефективно використовувати свою велику чисельну перевагу в авіації.
І не лише розуміє, а й інтенсивно працює в цьому напрямку.
Маю на увазі, зокрема, безпілотники типу Ланцета і Шахеда.
Ланцетами можна знищувати прифронтову ППО, а Шахедами вглибині.
Кажуть, будується великий завод з виробництва Шахедів, що зможе випускати тисячі їх.

Було б дуже зручно, якби був повний список фупчиків. І активних тепер, і забанених і забанених навічно.
Просто алфавітний список ніків.
Клацаєш по ніку і переходиш в його профіль.
Де можна почитати його дописи.
Адже, як я розумію, профілі з інформацією про дописи зберігаються.
Тож зробити список з посиланнями на профілі, думаю, технічно не складно.
А було б таке дуже корисним.
Часом пригадуєш- був такий дописувач, хотілося б почитати його дописи, а нема можливості.

Останнім часом всі, як по команді, взялися критикувати НАТО, західних партнерів, США, Байдена...
Кажуть, що це робиться і на телемарафоні. Тож можна зробити висновок, що така ініціатива йде від влади.
Чому б це?
На протязі багатьох місяців влада обнадіювала народ оптимістичними розповідями про майбутній контрнаступ:
Звільнення всіх територій, влітку будемо в Криму, перемога і т.п.
Вже середина літа, результати так  розрекламованого контрнаступу не виправдовують очікувань. Тож треба призначити винних?

Черчіль в 1940 у своїх передвиборчих обіцянках сказав: Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту.
Чи ж наші керівники вважають, що перед Україною менша загроза, що так легковажно обіцяють то перемогу за два-три тижні, чи місяці і шашлики, то літо в Криму, то звільнення всіх територій..?
Чи самі неадеквати, чи народ вважають ідіотами?
Чи, може, добре знають свій народ?
Слова Черчіля об'єднали націю, налаштували на  довгу, важку боротьбу.
А який би вплив мали такі слова на українців? Мобілізували б? Чи навпаки, посіяли б зневіру, посилили бажання змотатись?
В усякому разі дії влади свідчать про її невіру в народ, небажання бачити його в якості акціонерів "корпорація Україна".
Кинули гасло: "Вірте в ЗСУ". Замість мобілізувати весь потенціал народу на тривалу і важку боротьбу.

Ну добре, а що ж НАТО? (Відступимо трошки від теми про партію і народ).
Не надають нам п'ятої статті? Не хочуть воювати з Росією, бояться ядерної війни?
Не хочуть відвойовувати для нас Крим і Донбас?
Не вірять в нашу перемогу?
Скажу більше, вони не уявляють і своєї перемоги над Росією.
Бо в ядерній війні не буде переможців.

Спочатку коротко тезами (оскільки мало хто читає довгі тексти).

В сучасних війнах перемога визначається тилом. В війні на виснаження роль тилу ще значніша.

Що таке перемога України і що таке поразка Росії в цій війні?
Це перспективна Україна, що швидко розвивається, зі сформованою українською нацією.

Пріоритетом має стати не повернення територій, а розбудова перспективної, сильної, успішної України.
Не чекати перемоги, а розбудовувати Україну вже зараз.
Війна - найкращий час для швидких змін, для очищення від корупції і русскомірності.

Ця війна стане першою війною автономної  точної зброї.
Треба переходити від закупівлі до розробки і виробництва беспілотників і іншої точної зброї.
Тільки в цьому разі можливий розвиток технологій, науки, освіти, виробництва..
Основна увага - програмуванню розумної автономної поведінки.

Великі безпілотники не перспективні - легкі мішені. Ставка на малі і середні.
Крім звичних розвідників-коригувальників і ударних (бомберів і камікадзе), увагу треба приділити безпілотним приманкам-пустишкам і винищувачам дронів.
Пустишки - перше що треба навчитись розробляти і виробляти масово. Можуть бути дуже ефективними для виснаження ППО ворога.

Не менш важливим є розробка і масове виробництво  систем активного захисту. Для об'єктів, бронетехніки.

Війна на виснаження характеризується патовою ситуацією на фронті. Ресурси наступаючих виснажуються більше.
Але це не значить, що треба сидіти в глухій обороні. Це спричинить застій і загнивання, не сприятиме розвитку, навчанню, росту.

Наступальні операції набагато складніші. Потрібна хороша розвідка, планування, координація, зв'язок, керованість, краща тактична, фізична і психологічна підготовка.
Але потрібно вчитись їх проводити. Рухатись, шукати, створювати і використовувати слабкі місця в обороні ворога.
Без вміння проводити наступальні операції і оборона буде не надійною. Не буде чим латати дірки.

Далі детальніше. В кого виникнуть питання чи заперечення читайте повний текст. Можливо деякі з них знімуться.

Зараз мода на мирні плани.
Є план Зе, Маска, Кіссінджера, Подоляка...
Китай має свій план, Росія свій.
Думаю, є план у Макрона, кілька планів у Байдена...
Тож треба написати і свій.
Пунктів має бути не багато, два-три, щоб можна було запам'ятати.
І враховувати план має те, що найважливіше для України, а не фантазії що робити з Росією.

Отже мій план:
1. Вивіз любителів Росії в РФ (бажано не лише з окупованих територій, а й зі всієї України).
2. Вивід російських військ з території України.
3. Дерусифікація і українізація України. (Щоб і в майбутньому не було приводу когось тут "визволяти".


Оскільки гілка названа не "Мирний план Анатоля", а "Мій мирний план", кожен може викласти тут і свій план миру.

Тезово.

Війна переходить у війну на виснаження.
Тому стратегія така:

1. Психологічно налаштовуватись на довгу важку боротьбу.

2. Дешевшою зброєю знищувати дорожчу ворога (сумарно).

3. Завдавати противнику більших людських втрат при якомога менших своїх.

4. Зброя перемоги - мала авіація.

Далі розгорнутіше.

Які перспективи цієї війни?
Чого хоче Україна чи Росія ми знаємо, але не все залежить від них.

Є ще такий гравець як Захід.
Він хоче не допустити поразки України.
Але й поразки Росії не уявляє.
Бо перспектива такої поразки може спричинити небажану ескалацію, дестабілізацію і непередбачувані наслідки для світу.

Отже, Захід даватиме Україні стільки зброї, і такої, щоб лише зупинити Росію, дати їй зрозуміти, що перемогти вона не зможе, перемогти їй не дадуть і треба домовлятись.
Такий же посил буде і Україні.

Про що домовлятись?
Україна хоче звільнити свої території.
Росія хоче залишити окуповане собі.

Настане патова ситуація і на фронті.
Жодна зі сторін не зможе вести успішних наступальних боїв.
Будуть великі втрати і мало успіху.
Такий стан може задовольняти в певній мірі Росію, але не Україну.

Якщо Україна не зрозуміє, що шлях до військового успіху - малі безпілотники (і засоби боротьби з ними), і не почне їх клепати (разом з партнерами) сотні тисяч, то ситуація заморозиться в невигідному для неї стані.
А от коли їх буде стільки, щоб завітати можна було в кожен бліндаж, в кожен окоп, коли можна буде виснажувати війська ворога без великих втрат для себе, тоді тільки настануть умови для реальних переговорів.
(Зброї для успішного наступу нам не дадуть, бо це - ескалація, а от зброї для поступового виснаження ворога можуть дати.)
Тоді тільки Росія готова буде говорити про умови залишення українських територій.

І ось тут Україну підстерігають найбільші загрози.
Росія погодиться залишити українські території (крім Криму, це окрема тема), але на яких умовах?
Звичайно, на умовах забезпечення "прав русскоязичних". Тобто на умовах типу мінських. На умовах узаконення русского міру  в Україні.

В чому загроза?
По-друге, в тому, що Захід такі умови може сприйняти як нормальні, прийнятні. Демократи ж.
І по-перше, що українська влада може на них піти.

Чому вона може на таке піти?
Бо не розуміє українських пріоритетів.
Метою бачить лише звільнення територій.
І не розуміє, що територія, та й держава - це на самоціль.
Це лише засіб збереження і розвитку української культурної самобутності, форма існування української нації.

І задля "перемоги", задля "звільнення української території" може піти на легалізацію, узаконення русского міра в Україні.
Що означатиме руйнування України зсередини, перетворення її у варіант Росії.

Якою ж має бути переговорна позиція України?
(Досі була прелюдія, опис ситуації, а тепер суть пропозиції).

"Сержант Махно" каже, що не буває поганих націй.
Чи так це?
Так можна сказати про раси, етноси.
Хоча і в них бувають певні особливості (як і в собак різних порід).
Не можна говорити про погані раси чи етноси.
Але до націй це не відноситься.
Нації творяться ідеологіями.
А казати, що не буває поганих ідеологій - це не правильно.
Бувають.
А тому бувають погані нації і погані держави, ними створені.

Чи можна порівняти гітлерівський рейх з Німеччиною Ангели Меркель?
Етнос один і той же.
А от нації і держави, ними створені, зовсім різні.
Бо різні ідеології.
Нації російської імперії і радянська нація на цьому ж етнічному матеріалі (і їхні держави) теж дуже різні.
Чи є однією нацією північна і південна Кореї?
Ні. Бо створені різними ідеологіями. Хоча з одного етнічного матеріалу.

Що можна сказати про теперішню російську (багатоетнічну) націю?
Вона імперська, реваншистська, мілітаристська, агресивна.
Чи це добре?
Ні.
Бувають погані нації.
Бо бувають погані ідеології, що формують їх.

І українські нації можуть бути хорошими і поганими.
А можуть бути ніякими.
Все залежить від того, якими ідеологіями сформуються.
А може такої нації як українська зовсім не бути.
Якщо цей етнічний матеріал буде запрограмований не українськими ідеологіями.
Русскомірними, укроськими, космополітичними...

Небезпечний він з двох причин:
По-друге - нема розуміння небезпеки, він толерується на всіх рівнях суспільства, в тому числі і на владному.
І по-перше - його толерування однозначно веде до знищення України, української нації.
Що ж це за наратив?
Він має різні обличчя. І "какая разніца на каком язике", і "пол Украіни говоріт по русскі", і "Украіна - многонаціональная страна"...
Суть його:  російська мова - це нормально для України.
Те, що пів України (чи й більше) говорить російською зовсім не означає, що це нормальна ситуація.
Це - спадок колоніального минулого. Це - результат імперської політики, направленої на знищення української нації.
Мова є головним елементом ідентичності нації. Мова - це місток до певної культури, зв'язок з нею, це джерело інформації з цієї культури, джерело її ідеології і наративів.
Перебування в певному інформаційному просторі, в певному інформаційному оточенні веде до формування відповідного світогляду, ідентичності, орієнтації, самоідентифікації і самовизначення за критерієм "свій - чужий".
Тож поширенню української мови, дерусифікації і українізації слід приділяти дуже велику увагу. Бо це головний інструмент для відродження, формування української нації з совкового мататеріалу, що дістався нам у спадок, це є найважливішою задачею, без вирішення якої не буде України.
І це питання не можна пускати на самоплив, що якось воно само утрясеться.
Росія приділяє дуже велику увагу і  направляє великі ресурси на інформаційну війну проти України, головним інструментом якої є русифікація України.
Треба чітко розуміти, що русифікація - це знищення України, української нації, її культури, самобутності. Це формування російської нації, варіанту русского міра. Білорусь - близький і яскравий приклад.
Часто від захисників російської мови можна почути такий аргумент на її захист: але ж російськомовні воюють проти рашистів пліч-опліч з україномовними.
Я не буду про те, що воюють і грузиномовні, і англомовні, і чеченомовні...
Скажу лише, що це дуже тривожний симптом, що навіть відверта, нічим не спровокована жорстока агресія РФ проти України, метою якої є знищення України, не викликала адекватного відторгнення всього русскомірного, не викликала бажання повернутись до українських коренів.
Нема питання проти кого вони воюють.
Але виникає питання: а за що вони воюють?
За Україну, чи за варіант Росії, якийсь свій варіант русского міра на території України.
І є багато причин для постановки цього питання.

Футбольний матч.
Біля стадіону вболівальники.
Уважно прислухаються до звуків на стадіоні. Деякі пробують підглядати в шпаринки огорожі.
Йде жваве обговорення матчу.
- Ого бабахнуло!
- Хтось по м'ячу попав!
- Наші? Їхні?
- Куди м'яч полетів?
- А ви з якою метою цікавитесь?
- А я бачив, бачив, але не скажу!
- Правильно, нема чого базікати, противнику допомагати.
- Ох ти! Знову хтось лупанув!
- Це наші, наші! Молодці!
- Ні, це, напевне, їхні. На нашій половині. Напевне по воротах били.
- Думаю, що промазали. Кривоногі.
- А ти що, коригувальником в них працюєш?! Хочеш щоб внесли корективи і поцілили?
- Правильно. Куди м'яч полетів в жодному разі не можна казати. Завтра коментатор скаже, якщо тренер вважатиме за потрібне.
- А який рахунок?
- Коментатор казав, що ми їм два голи забили!
- А вони нам?
- Ти що, зрадойоб?!
- Забанити підараса!
- Забанити!
- Навічно!

Нагадаю, які це сенси.

1. Україна відмовляється від силового повернення лугандону.
 (Припинення бойових дій, відведення важких озброєнь, розведення військ, обмін полоненими).

2. Умови мирного повернення лугандону.
(Особливий статус лугандону, закріплений в конституції).

Українські політики чомусь розділяють мінські домовленості на безпекову і політичну частини.

Якщо перший сенс ще допустимо називати безпековим, (хоча не варто і цього робити), то називати другий політичною частиною домовленостей є неправильним і шкідливим.
Бо це затуманює суть цього сенсу.  Грає під дудку Росії, яка хоче розглядати ці домовленості як єдине ціле.

Так чому треба чітко розрізняти ці два абсолютно різні сенси?

Бо з першим Україна може погодитись. Тобто відмовитись від намірів силового повернення лугандону. Вже погодилась.
Всі розуміють, що намагання повернути лугандон силою - це війна. В якій в України нема шансів. Бо впишеться Росія.

А от з другим сенсом, тобто з умовами мирного повернення лугандону Україна не може погодитись в жодному разі.
Ці умови є абсолютно неприйнятними, руйнівними для України.

Бо ніякого повернення, реінтеграції в Україну не передбачають.
А є лише фактично узаконенням теперішньої ситуації в лугандоні.
Тобто, узаконенням збройного, агресивно антиукраїнського, керованого з Москви русского міра як норми в Україні.
Конституційної норми.

Що є руйнуванням правової і політичної системи України.
Є руйнуванням України зсередини.

З цим Україна не може погодитись в жодному разі.
Бо це рівносильно тому, щоб самому прийняти смертельної отрути. Чи пересадити собі в організм ракову пухлину і вимкнути імунну систему.

Я завжди казав, і повторюю: нема українських чи хороших для України інтерпретацій мінська.
Нема ніякої різниці, чи виведе Росія війська з лугандону чи ні.
Чи віддасть "контроль кордону" чи ні.

Контроль кордону без контролю території - це нонсенс, дурість.
Це прикордонники в якості заручників між двома ворожими угрупуваннями.
 Яких можна використовувати для шантажу.
( От не зробите того і того- ми їх візьмемо в полон. І тоді доказуйте щось їхнім родичам).

В будь якій інтерпретації мінські не передбачають української влади на території лугандону.
Там місцева влада формує і прокуратуру, і суди, і "народну міліцію".
Там фактично не діють українські закони, навіть такі основні, як мовні, освітні...

В будь якій інтерпретації "повернення" лугандону на мінських умовах - це не повернення, а узаконення того, що є.

Тобто узаконення в правовому і політичному полі України збройного, агресивно антиукраїнського, керованого з Москви русского міра.
Узаконення як конституційної норми, як нормального явища.

Підсумую.
Навіть в разі "відповзання" Росії з лугандону узаконювати його на мінських умовах не можна.
Це руйнування України зсередини.
Жодна держава світу не узаконює своїх ворогів, що вороги в середині країни, та ще й керовані з іншої держави - це норма.

Я не про армію.
Звичайно, армія повинна готуватись до зовнішніх загроз.

Виходжу з того, що Росія буде діяти проти України своєю п'ятою колоною.
Для прямого військового нападу нема приводів і це був би дуже непопулярний крок. І дорогий.

Загрози треба чекати з боку п'ятої колони.
З боку і місцевих влад, де п'ята колона при владі, і з боку центральної влади яка може зіграти на боці п'ятої колони.

Можливий такий сценарій:
В Харкові (чи Одесі) місцева влада безпосередньо сама, чи за її прихильності бойовики якогось ківи оголошують якийсь ультиматум центральній владі. Звичайно, це узгоджено з Москвою, і, можливо й з центральною владою.
 Політичні вимоги про Нато, про мову...,громадянська непокора, оголошення "народної республіки"...

Місцеві силовики не реагують.
Росія попереджує центральну владу, щоб та не сміла силовими методами подавити "волю народу".
Центральна влада вимушена (чи так зарання домовлено) йти на "федералізацію".
Тобто на розвал України.

Тож на що треба звернути увагу, звідки чекати загрози.
На п'яту колону. Особливо в тих регіонах, де вона при владі.
Якщо центральна влада не грає московський сценарій, то СБУ має уважно слідкувати за подіями в тих регіонах і діяти на випередження.

Ну а ми повинні дивитись за руками зермаків.
Щоб під шумок зовнішньої загрози не почали реалізовувати мінський план руйнування України.
(Чи свої 10 кроків назустріч русскому міру).
З виглядом переможців, що "відвернули війну".

В могилі відіспавсь
І передав весло.
На неї сподівавсь,
Та вітром віднесло.

Кудись шляхи спішать
У край напівпризнань.
Вже зламана печать.
Кричав безумству: Стань!

Високі полини,
І синь неспішних хмар.
Немає глибини.
Мілкий репертуар.

Я звертаюсь до вас, мої браття по духу.
Моторола, Пушилін, Пасічник, Гіркін...
Нащо ми почали цю війну і розруху.
Нам нема що ділить, одні у нас мірки.

Ми - єдиний народ. Обнімемося ж, браття!
Патріоти і зрадники, праві і ліві.
І поставимо в Києві пам'ятник "Баті",
Мозговому, Захарченку, "Бетмену", Гіві.

Ми впустили чужинську орду у хату.
Всяких соросів, піндосів і єврогеїв.
Тож беремось разом за мітлу і лопату.
Щоб позбутись назавжди чуми цієї.

Батько хуйло дорогу нам вкаже, я знаю.
І підемо разом ми у світле майбутнє.
Бо сказав же Тарас: - Обніміться, благаю.
А про цю, як її, Україну - забудьте.

Падало сонце вечірнє на круг горизонту.
Кажуть, червоне воно від води, не від крові.
Він не добіг лише метрів дванадцять до дзоту.
Плаче десь гірко матуся в Дніпрі чи у Львові.

Плаче сердешна, заламує руки від болю.
Все ще повірить не хоче у звістку страшную.
Щоби могла - полетіла б, прикрила собою.
Хто її горе, страждання і розпач відчує?

Зглянулось сонце, вернулось назад за бажанням.
Дзвонить матуся: - синочку, вертайся додому.
Груша твоя так вродила, як ніби востаннє.
Радість велика буде і мені, і старому.

- Чуєш, рідненька, я теж дуже скучив за вами.
Знаю, як важко чекати, ночами не спати.
Зараз не можу, пробач. Як повернусь до мами,
Прийде війна тоді слідом за мною до хати.

Знов урагани завили з вогню і зі сталі.
Низько схилилося небо багряне над степом.
Там зупинив цю війну, не пустив її далі.
Ні, не упав він на землю. Піднявся у небо.

Закінчилась війна нарешті.
Чим скінчилася? Звісно - миром!
За поребриком, і тутешні,
Всі вважають мене кумиром.

Хто сказав, що кінчаються війни
Перемогами чи поразками?
Я не лох, розбираюся вільно.
Підітріться своїми підказками.

Закінчилась війна ця миром.
(У моїй голові, звичайно).
Цій війні підписав я вирок.
Як досяг цього - то не тайна.

Всі ці війни - мені до жопи.
Заявляю це прямо світу.
Оминули мене окопи.
Навіть палички з ебоніту.

Закінчити ж війну не важко -
Перестати стріляти просто,
Й підписати якусь бумажку.
Тут не треба сім п'ядів зросту.

Стало вільно так, легко, спокійно,
Ніби камінь з плечей звалився.
Залишились позаду війни.
Медведчук з Єрмаком напився.

Ну, добавились мирні справи.
Я про це мушу теж сказати.
У Донецьк треба їздити справно -
Конституцію нову писати.

Відбудовувати заводи,
Що Росія собі забрала.
Шахти й трубопроводи,
Що порізані на метали.

З керівництвом Народних Республік
Ще багато питань порішати.
Все не винесеш зараз на публіку -
Не сприймуть радикал-добробати.

Ну, Народну міліцію й школу
Із бюджету фінансувати.
Їхні втрати й моральну шкоду
Требе буде компенсувати.

До порад прислухатися ззовні,
Переваги робити для "вати".
Українські закони мовні
Потихеньку заблокувати.

Добре як, що Росія й Європа
Так піклуються про васалів.
Щоб не думати нам, холопам
Все детально для нас розписали.

І дорожнії карти Макрона,
І Штайнмаєра формули ясні
Розтлумачують мінські канони,
Добавляють деталі власні...

Але я тут в політиці новий.
І не все ще мені зрозуміло.
Може мир теж буває хреновий,
І фуфло нам запхали уміло.

То ж не ми на Росію напали,
Віроломно порвавши угоди.
Це вона у нас Крим забрала,
І Донбас, і Азова води.

Тож агресор повинен швидко -
(тут не треба складних теорій),
Компенсація заданих збитків,
І повернення всіх територій.

Нам же виписали умови.
Не агресору, не вражині.
(Не знайду вже і слів у мові),
Ніби ми ще й комусь щось винні.

Отакий ось феншуй, малята.
Ну і що мені з цим робити?
Ох, робота у мене клята.
Повернутись в "Квартал" аби то.

Ми не мир маєм - чорну дірку.
О! Хороший сюжет для "Кварталу".
Глядачі животи надірвуть.
І від сміху лежатимуть валом.

Ми ніколи не будемо сестрами.
Ані рідними,ані дальніми.
Не старайтесь "російськими веснами"
Це змінити. Чи залпами шквальними.

Не дуріть серіалами мильними,
Що у нас так багато спільного.
Ми ніколи не станемо сильними.
Ви ніколи не будете вільними.

Ви безмовні, а ми - язикі.
Ви - єдині, ми - многоликі.
У вас царство, у нас - клоунада.
Ваше - скрепи, а наше - зрада.

В вас "Іскандери", в нас - Чорнобель.
Та й складам не позаздрив би Нобель.
В вас склади, а у нас - феєрверки.
В вас ракети, а у нас - цукерки.

Опонентам у вас "Новачок".
Ми ж люструєм в сміттєвий бачок.
Ворогам у вас смерть за зраду.
Ми ж своїх обираємо в Раду.

А які в нас круті олігархи.
Їхній владі позаздрять монархи.
Депутатів скупляють тушками.
Ну а ще наша гордість - тітушки.

Взагалі ми веселі люди,
Насміхатися з себе любим.
Президент розважає грою.
Ну а мамчури в нас - герої.

Вільнолюбний народ ми. Здавна
Все гадаєм: кому б продатись.
Це - традиція наша славна -
Що готові свого цуратись.

Й ви не можете бути вільними,
Поки з нами так тісно зв'язані.
Розірвати б зусиллями спільними
Ваші скрепи, в яких ви зав'язли.
...
Та не стати нам, схоже, сестрами.
Ані рідними, ані дальніми.
Так і лишимося сіамськими.
Русскомірними і скандальними.

Обливають кислотою автомобілі з українськими прапорцями. Цієї ночі і машина сина попала під роздачу.
Раніше тільки дряпали. Скоро, напевне, палити почнуть.

Побував я оце в Росії.

Побував я оце в Росії,
Де природа берізки сіє,
Завірюха у Січні віє,
І ворона про весну мріє.

Діти ковзаються із гірки
На якихось кругах з пластмаси.
Ну душі моїй було гірко.
В парк пішов. Як то кажуть - в маси.

Споглядав там народ, погоду,
Прислухався до їхньої мови.
Бо чи буде така нагода -
Побувати тут ще колись знову.

Чим живе цей народ, що за люди?
Та які перспективи країни?
І яке в них майбутнє буде?
До прогресу ідуть, чи руїни?

Що тут скажеш? Люди  як люди.
Всюди чути російську мову.
Те ж побачиш, напевне, всюди -
В Краснодарі, Курську, Ростові.

Голубів і ворон годують.
Хто вигулює діток, собак.
На гарячі напої дують.
І сміття викидають в бак.

Про своє щось говорить молодь.
Старики про дітей, онуків.
Часом чув я і інші мови,
І знайомі дитинства звуки.

Молодь вся гаваріт па русскі.
Діти також, коли юрбою.
Розіб'ються всі плани в друзки
Посварити їх між собою.

Однозначно все, жодних дилем.
Переконуюсь в цьому знов і знов.
Що не буде в них скоро мовних проблем,
Бо не буде тут інших мов.

Можна бути спокійним за їхнє завтра.
Бо єдиний народ буде, я це бачу.
І горітиме довго їх долі ватра...
Так чому не радію я, а плачу?

...

Штовхає таку концепцію:
Громадяни України мають право на висловлювання будь яких позицій. Без обмежень.
Але в випадку зовнішньої агресії повинні виступати одним фронтом.

За такою концепцією РФ (Угорщина, Румунія...) можуть без обмежень вести свою пропаганду через медведчуків-шаріїв-мураєвих (громадяни ж України).
При цьому для знищення України ніякої зовнішньої агресії не потрібно. З середини буде зруйнована.

Та й заангажовані на Росію саме її будуть вважати своєю, визволителькою, а Україну - зовнішнім агресором.
Як в лугандоні.

Президент підписав указ про передачу державних земель сільськогосподарськ ого призначення в комунальну власність.

Памятаю аргументи за розпродаж української землі перед голосуванням закону в ВР:
"Мова ж не йде про землю державної власності, а лише про право селян розпоряджатись своїми паями".

Ну от тепер  вже теж мова не йде про розпродаж державних земель - бо їх просто вже нема.
І без всякого голосування в ВР.
Просто президент підписав указ.

Поки країна обговорює "як повернути Донбас", хто злив операцію "вагнерівців", купи козу - продай козу (Фокіна), зашквари слуг,  відіки Верещук, ковід і війну на Кавказі...

Якось ніхто не звертає увагу на те, що дуже скоро питання стоятиме - як повернути Україну?

Просто подивіться соціологію наступних виборів.
Наприклад по Одеській області.

Партія Труханова - 47.4 %
Медведчуки - 20 %
Слуги - 10 %
Партія Шарія - 5.9 %
ЄС - 5.6 %

Тобто (умовно) проукраїнських сил в обласній раді буде менше 10%.

Повний контроль пятої колони Кремля.

І така ситуація і в інших областях сходу і півдня.
З тієї тільки різницею, що медведчуки на першому місці.

Місцева влада "Новоросії" буде повністю в проросійської пятої колони.
А при слабкій і непатріотичній центральній владі, якою вона є, в умовах децентралізації, русскомірного реваншу в судах, ЗМІ, правоохоронних органах, органах влади...
"Новоросія" (і федералізація) стане просто медичним фактом, навіть без всякого юридичного оформлення.

Загроза знищення України пятою колоною Кремля дуже реальна.
І ніякої боротьби проти неї не ведеться. Повна свобода дії.

І навіть проукраїнські сили чомусь більше воюють з Зе владою, ніж з пятою колоною.

- Ти чого на цьому згарищі виріс?
- Батьківщину не обирають...
- А чому такий білий?
- Декомунізувався.

В 2014 Кремль раптом побачив, що не всі в Україні, хто розмовляє російською хочуть в Росію, хочуть бути частиною Росії.
Що так звані "російськомовні" не є якоюсь однорідною групою. Що є серед них і проросійсько налаштовані (пята колона Кремля) і проукраїнсько.

І, що найбільш цікаво, є значна кількість таких, хто мовно і культурно належить до русского міра (все українське для них чуже), але для яких привабливішою є європейська модель суспільства, а не російська.
Такі хотіли б жити в комфортному для себе російському мовно-культурному середовищі, але в політичному устрої типу європейських демократій.

Називатимемо їх укросами.
Бо вони є громадянами України, але хочуть, щоб Україна фактично була проєвропейським (неімперським, демократичним) варіантом Росії.

Імперців (пяту колону) вони називають ватниками, а українців (в мовно-культурно-ідейному сенсі) - вишиватниками, мовнюками, моводрочерами і т.п.

Насправді це формується на території України нова нація, відмінна і від росіян, і від українців.
Хоча вони ще не усвідомлюють себе окремою нацією, але ментально вже нею є.

Притому домінуючою нацією в Україні.
В їхніх руках і влада, і економіка, і фінанси, і ЗМІ.

Фактично це шоста колона русского міра. Бо їхній ідеал України - це Україна без українців (в мовно-культурно-ідейному сенсі), проєвропейський варіант Росії.
Але в боротьбі за владу з пятою колоною Кремля, чи проти зазіхань хуйло РФ, укроси вимушені кооперуватись з українцями і йти на деякі поступки українцям в мовному питанні.

Так от, усвідомивши існування в Україні такого явища як укроси, Кремль вирішив взяти це під свій контроль, сформувати з укросів свідому, організовану антиукраїнську силу для боротьби з українством.
Шарій і його партія і є таким кремлівським проектом.

Здавалося б, що укроси (шоста колона русского міра) мають конкурувати з пятою колоною Кремля за антиукраїнсько налаштованого виборця.
Але на медведчуківських каналах йде розкручування і реклама Шарія.

Чому ж вони так розкручують тих, з ким будуть конкурувати на одному антиукраїнському електоральному полі?
Бо обидва ці проекти керуються з Москви і направлені на знищення України.

Значна частина укросів голосувала за (умовно)проукраїнські партії, бо не вважала своїми хуйло РФ і його пяту колону (комуністів-регіоналів-медведчуків...).
А зараз вони зможуть голосувати за своїх - окрему від пятої колони антиукраїнську силу.

Цей кремлівський проект орієнтований на формування з молодих, активних (не пропутінських) українофобів організованих ударних груп для боротьби з проукраїнськими молодіжними рухами.

В перспективі доля України залежатиме саме від боротьби цих двох націй - українців і укросів.
Чи буде Україна Україною, чи варіантом Росії.

Чи поламалась вісь земна?
Чи обірвалась десь струна?
Чи ера почалась смутна?
Та на дорозі вже стіна.

А може сила неземна?
Чи так жартує Сатана?
Що знову п'ятниця страстна,
Пілат Ісуса розпина.

І Україна, мов хмільна,
На ній сорочка гамівна.
Напівсвята, дурна сповна.
Немов би під вінець княжна
В парашу йде до пахана.

І наша є у тім вина
Що зверху, як завжди, піна.
Круговорот сортів лайна.
І розповзлись, як сарана.

Для них задача не складна -
Перетворити миш в слона.
Де глибина як в барана.
Лиш ущіпнути б кабана...

В Китаї з'їли кажана,
Тепер дивись на світ з вікна.
Якась тут таїна страшна.
Не розберешся без вина.

Я побачив багато царств,
демократій, і графств, і ханств,
королівств, воєводств, абатств...
Там зазнав і митарств і хамств.

Я не мав ні багатств, знайомств,
Обійшов сотні дві торгпредств,
міністерств, пароплавств, посольств.
І проїхав багато верств.

Кілька мав громадянств, сімейств,
господарств, банкрутств,  підприємств.
Там пізнав я також  блаженств,
богохульств, святотатств,  розпутств.
Надививсь чародійств, чаклунств.

Та немає таких суспільств
де б не було і добродійств,
і священств, і братерств, геройств.
Але більше було юродств,
шарлатанств, лиходійств, паскудств,
звірств, безумств та насильств, дикунств...

Завітав до колишніх гетьманств.
Бачив масу рагульств, хуторянств.
І кумівств, і холопств, хохлятств,
депутатств, мажорств, казнокрадств.

Скільки різних є українств!
І місцевих баронств, князівств.
Не терплю ідіотств, зухвальств,
свинств, блюзнірств і крутійств, лукавств...

Та найбільше було шаленств
від лакейств, єрмаківств, зеленств.

Про Вавилонську Вежу щось згадалось,
Хоча ця притча зовсім не про вежу.
І не про бога послугу ведмежу.
І не про те, що неба не дістались...

Про те, як царство склало крила,
Коли на язиках заговорило.

Горіла свічка на столі,
І в мерехтінні
Бродили в голові моїй
Тривожні тіні.

Капітулянти навкруги.
І цим паскудам
Сепаратисти й вороги
Свої вже люди.

Кремлівські воші і кроти
І їхні гниди
Тут русскій мір хотять ввести
І в ньому жити.

Колаборантів братани
Не ширте вавку.
Совки, сивохи, ватани,
Ну киш під лавку!

І до хазяїна, поки
Ще цілі кості,
Агенти Пу, медведчуки,
До кума в гості!

Хоча багато тут давно
Совків і вати,
Та українців всеодно
Не подолати.

Зе, єрмаків гони усіх
Не будь наївним.
Ти президент малорусі,
Чи України?

Зе! (мать твою чомусь згадав)
(А ще гілляку).
Ти що там у Омані здав
Із переляку?

Палала шина ніч і день
Як засторога.
Що до Ростова ця веде
Тебе дорога.

Зе, не валяй уже дурка,
Хоч дні ще тихі.
Вимога поки-що така:
Ермак, на вихід!

Скрізь пройдисвіти майстерні...

Для блатних, і навіть черні
До зірок і через терні,
Як казали греки древні.

В девяності, у буремні,
Коли всі були злиденні
Був приватний банк у Бені.
Говорили там на фені,
Були грошики шалені,
Вілла в Відні чи у Вені.
Все було, крім президентів.

"Куля в лоб" - сказав Арсеній.
З постаментів падав Ленін.
Уряд камікадзе Сєні
Різав вени, як Єсенін...

Щось не так у нашій Нені.
Діти в школах всі проблемні.
І приїжджі і туземні
Тирять грошики казенні.

І політики нечесні,
В них маєтки величезні,
Хто на "Теслі", хто на "Сесні"
То в Кремлі, а то на Пресні.

Зе тримає всіх у жмені,
(Ну крім Кошового Жені).
А його Єрмак у клешні.
Що ж ви робите, сердешні?

Жарти в них були дотепні,
На роялі, на бубені,
І солоні, і перчені.
І фанати незліченні...

Ну а справи чорні й темні.
Перемовини таємні.
(Плачуть камери тюремні).

Слуги в Раді як варені
В студії ж як навіжені.
З кабеля чи по антені.
Ллються фейки нам щоденні.
Факти жарені й печені.

Біло-сині і зелені.
ЗЕмноводні і наЗЕмні
"Всі у мене у кишені"-
Каже Зе гуцулці Ксені,
(Може й Юлі, може Лєні).

А міністри добрі й чемні.
В них наради нескінченні.
Результати їх нікчемні.
Всі розумні, добрі, гречні.
Тільки дії недоречні.
І жирок, як у тюленів,
І рогаті як олені.
Все про вірус теревені.
А дірки ростуть бюджетні.
Гривня вже десь менше пені.
Ще й сивохи ці мерзенні...
Треба в уряд наш туркменів.

І французи, і німкені,
Згодні на умови певні.
За кулісами й на сцені
Жарять нас як на пательні.
У Парижі, Мінську, Кельні
Ставлять вимоги пекельні.

Десь далеко в Піднебесній
Працьовиті люди й чесні.
Вірус новий, кажуть вчені
(Дані ці не достеменні).
Нам придумав добрий геній.
(Може й сили позаземні),
Щоб старі, та ще й нужденні
Відійшли у землі темні.

Раді всі попи товстенні,
У церквах ідуть молебні,
Оди Господу хвалебні...

На горі Армагедоні
Вершники бліді і коні.
Вірус вже у Арізоні,
Все ростуть дірки озонні,
Люди стали забобонні...

Щось нема у нас Ньютонів,
Та й не видно і Платонів,
Розвелось зате Гапонів,
Свідків Ягве і мормонів,
Православних і масонів,
Трохи є й Наполеонів...

З Трампом десь у Вашингтоні
Зустрічавсь Зелінськи Моні.
Без краваток, телефонів
Говорили про бізонів,
Байденів і про гібонів,
Перспективи міліонів,
Президентських перегонів...

А в Парижі чи Лондоні,
У Берліні і у Бонні
Шостий рік як в марафоні
Десь у Мінську Кучмі Льоні
Варять жабу у бульйоні...

Яворів. На полігоні
Танки наші на припоні,
Генерали, наче сонні.
Прикупили десь погонів,
Орденів і медальйонів.
Нащо їм склади патронні?
Сидимо ж у обороні...

Пересох канал в Херсоні
(Ну нема у нас мусонів).
На вокзалі, на пероні
Наш премєр, як на долоні,
В Крим води везе в бідоні.
Може пива з Оболоні,
Сигарети електронні,
Чи торбину макаронів...


І не завдяки Марконі
В нас країна вся в смартфоні.
І не треба філармоній.
На роялі, саксофоні
Увертюри непристойні.
Жарти в Зе такі прикольні!..

У підвалах і на зоні
Українці автохтонні.
Наші люді в Лугандоні
Укрів морять у полоні...

Очі в хуйло бездонні,
Думи в них про мир невтомні.
...
На горі Армагедоні
Вершники бліді і коні.

https://prefiks.co.ua/6588/olenka/?fbclid=IwAR2OCF6M1KjQja1uKMC2Vmu676-xYrHBEjyqcVDJIPeAOM776ZiVSXcj1w0

Звернення

Геййй! Панoве!

Хoчу звернутuся дo нoрмальнuх мужuків (такuмu якuмu вас знав на Війні) із фракції «Слуга нарoду»! Дo тuх, хтo у пoпередні рoкu не стoяв oстoрoнь!

Депутатu-патріoтu зі «Слугu нарoду», вu ж, хoч і пoтрапuлu не в найкраще середoвuще, не безрoпoтне бuдлo?

Вu щo, не бачuте, як перетвoрюєтеся у антuукраїнську біoмасу? Щo рoбuться з вамu, у вас і біля вас? Мoже пoра гoвoрuтu і діятu, а не бутu баранамu, якuх ведуть на заріз?!

Якісь бужанські, кoлoмoйські, пoртнoвu… Це як назuвається???

Нам щo, треба вuлoвлюватu цю гuдoту свoїмu сuламu І прoвoдuтu пoзасудoві дії? Вu щo, справді думаєте, щo українці будуть все це безрoпoтнo терпітu?

Геййй! СБУ!…

Іване Геннадійoвuчу, Вu ж патріoт?

СБУ має захuщатu Націoнальну безпеку, а не чoлoмкатuся «в ясна» з Медведчукoм, і геть не прoтuдіятu oкупаційнuм рупoрам «Інтер», «Ньюз-ван», 112-му, нoвoму ЗІКу, Странє.юа, вєстям тoщo.

Гoлoва СБУ мав бu пo-справжньoму рефoрмуватu Службу, а не прuзначатu на відпoвідальні пoсадu тuх, хтo, прuнцuпoвo, у 2014-15 не їхав в АТo, хтo ненавuдuть Ревoлюцію Гіднoсті, і жuве тількu, щoб «стрuгтu баблo» з українськuх підпрuємців. Це рефoрма СБУ???

Знаю oсoбuстo не oдuн десятoк oфіцерів та генералів, якuх вuшвuрнулu зі Службu, тількu за те, щo «булu прu Пoрoху». Слава Бoгу, щo ще сoтні патріoтів лuшuлася там. oтже не все втраченo…

Геййй! Вoлoдuмuре Олександрoвuчу, вu тuпу Гарант Державнoсті та Незалежнoсті? А щo ж вu ні хрена не гарантуєте, а тількu рoлuкu забавні знімаєте?


 
Чеснo гoвoрячu, Ваша пoзuція (в Камасутрі є аналoгії), це не захuст Державu, це її «чмoріння», капітуляція і підпoрядкування вoрoгам. Прuхoдuть час рoзібратuся: «З кuм Вu і за щo?»

Чu з медведчукамu, пoртнoвuмu, шаріямu, кoлoмoйськuмu, а oтже, й з хуйло (в oчі якoму Вu так любuте дuвuтuся) та іншoю антuукраїнськoю мерзoтoю?

Чu з патріoтамu Українu – з людьмu, які здатні булu прuбратu від владu пoпередній антuнарoднuй режuм і на Війні відстoятu нашу Незалежність?


 
Вoлoдuмuре Oлександрoвuчу, Вu ж, тuпу презuдент… Вu ж, чув я таке, бажаєте увійтu, а не вляпатuся, в Істoрію… Так, нарешті, зрoбіть крoкu на захuст нашoї Державu! Мu Вас підтрuмаємo!

А якщo ні, тo грoш Вам ціна.

І правління Ваше буде ганебнuм та недoвгuм…

Нас, українців, багатo і мu не бoїмoся жuтu, вмuратu і вбuватu за свoю Державу, за Честь і за Славу.

Маю честь.

Дмuтрo Ярoш

- Кордон, Тузла, постарів, повторюється...
- Куме, Ви про що там бурмочете?
- Про хуйло. І про Зеленського.
- А при чому тут Тузла?
- Я ж і кажу, що ні при чому. Так, для замилювання очей. Щоб здачу національних інтересів за перемогу можна було видати.
- Нічого не розумію. Поясніть.

- Давно це було. В 2003. Між Україною і Росією йшла суперечка щодо Азовського моря і Керченської протоки.
Росія хотіла поділити Азовське море "по братски", не проводячи там границі, та й Керченську протоку, яка була українською теж зробити спільною, з правом заборони третім країнам проходити через протоку, а Азовське море - внутрішнім морем обох країн.
Керівництво України не могло на таке погодитись, бо це було б здачею українських національних інтересів.

- І як ця суперечка вирішилась?
- Сіли хуйло з Кучмою в вертоліт, облетіли район Керченської протоки і узгодили між собою план операції "Тузла". Для прикриття здачі Кучмою українських інтересів.
- І в чому ж полягав цей план?
- Розіграти між собою "конфлікт" за острівець Тузлу, сильно його розпіарити, а потім підписати мир, за яким Україна - переможець в цьому конфлікті - відстояла свою територіальну цілісність. А серед "другорядних" пунктів цього миру, непомітних на фоні "перемоги" України все те, що РОсія хотіла Щодо Азовського моря і Керченської протоки.

- А при чому тут Зеленський? Йому тоді ще й сорока двох років не було.
- Зараз він з хуйло розігрує таку ж саму Операцію для прикриття здачі українських національних інтересів. Тільки під назвою "Контроль за кордоном".
- В чому її суть?
- Рекламується "суперечка" між Зеленським і хуйло про "контроль за кордоном". Чи має Україна отримати його до виборів в лугандоні чи після.
На цьому акцентується увага, ніби це є важливим питанням.

Ви знаєте як Ваше прізвище пишеться турецькою мовою?
Не знаєте?
Тоді Ви сильно ризикуєте. Можливо навіть життям.
Вас можуть не прийняти в лікарні.
Ні, ні, не в Туреччині. В Україні.
Не вірите?

Пішов я здати кров на аналізи. В Харкові.
В "Лечебно-диагностический центр ЦМЭИ".
Написав, які хочу зробити аналізи, імя, прізвище, дату народження. Ну, все, що треба.
Написав українською.

Дєвушка на записі питає турецькою: "Как ваша фамілія пішетца па турецкі"?
Кажу: "Українською так як написав".
- Нєт, мнє нужно па турєцкі.
- А що я повинен знати як вона пишеться китайською чи турецькою?
- Мнє нужно па турєцкі!

Виявляється, вся документація в них ведеться турецькою.
Думаєте, це якийсь турецький заклад?
Та ні. На бланку написано: "Министерство здравохранения Украины. Код ЕГРПОУ: 14064199. Медицинская документация Утверждённая приказом МОЗ Украины".

Ой, вибачаюсь, в даному випадку йдеться про російську, а не про турецьку.
Але яка мені різниця?
Могло б бути і про турецьку.

І що тоді робити українцю в Україні без знання турецької?