Ще аналіз статті, здається від військового історика

Як на мене, у статті треба було окремим розділом дати прогноз про те, скільки зброї може накопичити Росія за найближчий рік. З варіантами підключення Китаю. Це було критично важливо торік, коли він визначав кількість зброї, потрібної для контрнаступу, А зараз це було б корисно для переговорів з республіканцями: якщо ви бажаєте зупинити нас - як ви пропонуєте зупинити це..

Монолітні будинки це реальна панацея від десятків жертв. На початку нульових ми зкопійували американські норми проектування, що були розроблені після 9.11 і повинні були запобігати явищу прогресивного колапсу при знищенні декількох несучих елементів каркасу. З початку війни я не бачив жоднї сучасної монолітної споруди, що зазнала прогресивного колапсу внаслідок ракетного удару.

RS, 21 лютого 2023 20:37:35

У мене питання: уявімо сучасного чорношкірого хлопчика, який полюбляє театр і мріє зіграти свого улюбленого літературного персонажа Д'Артаньана. Яркими аргументами треба оперувати, щоб доказать йому, що це неможливо.

Хлопчик у своєму шкільному театрі може грати хоч тигра, хоч д'Артаньяна хоч фею
Дорослий актор має розуміти межі можливого
Нікого не турбують темношкірі Голова ООН, президент США і т.п.
Навіть чорний Ісус чи Фріман у ролі самого бога

Але чорношкірий Наполеон чи д'Артаньян чи Раґнар Лодброк чи Чінгісхан
Ну треба ж хоч трохи олії в голові мати

Чи давайте Отелло білошкірий нехай душить чорношкіру Дездемону. (мабуть то буде расизм  )
А білошкірий Нельсон Мандела буде вважатися расизмом?

Білого у ролі чорного історичного чи класичного персонажу я теж вважатиму долпоіпізмом (це якщо у когось там пообзиватися расистом закортить)

Вам взагалі відомо, що таке творчість і чим вона відрізняється від інших видів людської діяльності, наприклад, науки чи інженерної діяльності. І шо так званий реалізм- це лише один з підходів, а є десятки інших.

Якщо аж не може, так хоче...нехай грає

Thanks!!
Доречі,  в квітні виходить французька екранізація з Венсаном Каселєм. Судячи з трейлеру- расово і історично правильна. Так що на всі смаки товар є - вибирайте і дивіться що вам ближче

У мене питання: уявімо сучасного чорношкірого хлопчика, який полюбляє театр і мріє зіграти свого улюбленого літературного персонажа Д'Артаньана. Яркими аргументами треба оперувати, щоб доказать йому, що це неможливо.

Не знають як відмовити? То хай скажуть, що таке перемир'я - це лише подовження війни на один день. З усіма жертвами і так далі.

Насправді ідея підземного сховища на зупинці громадського транспорта дуже актуальна.

Насправді ідея одягнути все цивільне населення України в каски і броніки дуже актуальна.
 

Як на мене це більш важлива тема, але нажаль зрозуміла тільки технарям в темі.

Як на мене – у нас в країні забагато технарів. Змоделювати об’єкт може кожний, змоделювати ситуацію, у якій цей об’єкт або потрібен або ні – майже ніхто.

Ну уявимо собі типову зупинку у великому місті– скільки там буде людей? Від одного до двадцяти. Якого віку? Ну- десь третина пенсіонерів. Врубається повітряна тривога – що вони роблять? Не знаю як у вас – у Харкові – нічого.

Далі – ядерний спалах. Умовний Харків, всі нагорі: якщо спалах настільки близько, що від нього може врятувати тільки така підземна споруда – всі миттєво згоріли, game over. Якщо трохи далі щоб згоріти, наша проблема 2 – ударна хвиля. Є декілька секунд.  Від неї краще рятуватися в наземному укритті аля Ізраїль, бо це швидше, або впавши на землю,  бажано в якесь заглиблення. Якщо вся двадцятка одночасно кинеться вниз до запропонованого об’єкту, на вузькі спіральні сходинки, разом з пенсіонерами – щось підказує мені що буде лихо. Якщо вибух ще далі - проблема 3 – ізоляція від забруднення. Початок проблеми – хвилин через 10 після вибуху, рекомендований час ізоляції – мінімум 24 год, можливо 72.  І тут з‘являється вибір – залізти в запропонований об’єкт (не більше 6 годин перебування, так?), або добігти до дому, де є туалет, холодильник, змінний одяг, маски та скотч щоб заклеїти вентиляційні отвори. Ну, я не знаю …

Альтернативний початковий варіант – завчасно працююча сигналізація і слухняне населення. До речі  - малоймовірний варіант. У такому разі у всіх є 5-10 хвилин для вибору сховища, і тут я теж вибираю житло.

Якось так.

Хоча у якості психологічного плацебо для деяких домогосподарств це може підійти.

 Маладэц

Підкину три теми для роздумів:
1 Спиральна драбина на шляху евакуації не є гут, бо люди ламають ноги і розбивають голови
2 Що робити людині на колясці?
3 Взагалі з бомбосховищах прийнято робити два виходи, бо вірогідність вийти подвоюється

Зняття санкцій заради чого? Якщо далі вести бізнес в рашці , платити податки хуйлу - то ні. Нехай переводить бізнес сюди.

хуйло - на мить, Харків - назавжди   

прямо зараз, після всієї підтримки України, здатися і дозволити Росії отримати перемогу в агресивній загарбницькій імперіалістичній війні  - це точно не було б в інтересах Заходу.

не дати росії перемогти - це дуже пагане формулювання. По перше тому, що це навіть не план А; по друге - це план у якому не виявлено умов його виконання, тобто щось безкінечне; ну і по третє - наступ не потрібен

укр. політ. і військове керівництво достатньо чітко артикулює,
що ціллю цієї війни є перемога над Москвою.
без деталізації яким чином і коли це відбудеться, в якій формі виглядатиме перемога, і чи буде Москва при цьому спалена чи ні.

це після першого Рамштайну було? Бо потім почалась деталізація, в результаті якої цілі дещо поскромнішали. Питання - хто займався деталізацією

Для наступу потрібен якісний технологічний стрибок, квантова перевага над лаптями

Наприклад 50 F-16, чи дві сотні контрбатарейних радарів, чи сотня Хаймарсів з великою кількістю ракет на 100 і на 300 км - щоб хуярити просто по опорних пунктах не жаліючи боєзапасу

От наприклад - якщо переозброїти окремі ділянки фронту з калашів на M-16 - чи буде це якісною перевагою над лаптями?

Ви написали, що потрібно для наступу. Але питання - для чого потрібен наступ. Питання не мені, а тим, хто виділяє F-16 і Хаймарси. Бо їм і 20 хаймарсів достатньо щоб не хвилюватися за свої кордони, а тоді навіщо платити більше

Мы не ходим "на Москву", потому шо нам нужна не москва, а Украина. А Украина будет тогда, когда у нас будет Армия цела, люди. Не будет армии, не будет и Украины. Это москвичам похуй, шо там за МКАДом.
Поэтому у нас вот така философия наступления.

тут нічого нема про наступ

Багато наших аналітиків дивуються, чому русня з таким напором і жертвами тижнями штурмує маленькі селища, і потім вважає ці жертви доречними. Я думаю тут все просто: вони бачать кінцеву ціль – хтось бачить Київ, хтось Берлін. Тому коли ти дивишся на умовну  Попасну а бачиш Берлін – ти штурмуєш її як Берлін. А коли береш її – Берлін стає ближчим. І єто харашо.

Це норма – роблячи маленьку річ думати про кінцеву мету.

Ризикну припустити, що саме ця норма зараз є найбільшим тормозом для нашого наступу з точки зору нашого політичного керівництва.

Тому що коли ти починаєш наступ на армію країни – ти починаєш наступ на саму країну. На її народ, столицю, президента. І не важливо, де ця армія знаходиться, на своїй землі, чи на чужій.

Тобто, починаючи наступ на Херсон – ми починаємо наступ на Москву. Саме суттєве тут те, що Москва думає так само.

І ось тут,  на мою думку,  і трапляється ступор. Тому що ми реально не розуміємо, навіщо нам наступати на Москву. Найсмішніше, шо менше за всіх це розуміють наші націоналісти. Візьміть умовного Остапа Дроздова – думаєте йому сильно цікаво звільняти російськомовний Мелітополь? А від Москви Остапу нічого не потрібно – він давно прийняв право пюрера на життєвий простір в межах усіх російськомовних земель.

Скажете, мета в тому, щоб відігнати їх з нашої землі? Добре, в травні місяці на північ від Харкова вже відігнали, встановили стовп і зробили відео. І що? Там перегрупувалися і поперли знов, зараз намагаються дістати Харків легкою артилерією. Тобто – історія про від**біться від нас точно не спрацює, бо вона не є наступальною і по факту не вирішує проблему.

Я думаю з наступом буде все набагато складніше, ніж ми собі навіть уявляємо.  Йти на Мелітополь будуть люди, які розуміють, що йдуть на Москву. А заради чого   треба на неї йти, цього нажаль навіть Арестович ще не сформулював, а він – голова. А формулювати прийдеться, бо без цього нам навіть зброї нормальної не дають. Дають під проект, а проекту нема, тому і “не бийте по російській території”, тому і  “війна в Україні має тенденцію до затягування…”.

Звичайно, офіційна позиція щодо наступу у нас інша: ми цінуємо наших людей, а тому підемо у наступ коли захід надасть нам достатню кількість сучасної зброї. Але проблема в тому, що ця позиція не має жодного формального вираження а тому  може буте безкінечною.

Пишуть, що вчора по Салтівці били Торнадо-С. Був поряд і переплутав з С-300 , звук вибуху і таймінг прольотів( 0.5-2хвилини), даже схожі. Тобто десь стояли і більше 10 хвилин били .  Судячи з вікіпедії - у них усього 20 установок Торнадо-С, тобто менше ніж у нас Хаймерсів і Млрс, але це    не заважає їм використовувати це для нічного обстрілу газонів.

RS, 24 липня 2022 12:01:34

A.I., 24 липня 2022 11:37:38

Это никак не изменит обстановку на фронте.
Я как то больше доверяю генералам Остин и Милли. У них три войны за плечами и они лучше знают какой инструмент нужен в каждый момент

Військові вирішують завдання в тих рамках, які їм вчтановлюють політики. Рішення не надавати нам 300+ приймали не Остін та Міллі.   Було б рішення не надавати нам нічого- отримували б зараз рекомендації як воювати тим, що залишилось

Ты xyйню пишешь. Оружие дают под меняющийся характер боевых действий и под подготовленные боевые расчёты.  Ну дали бы тебе хаймарс 25 февраля и шоб ты с ним делал?

Ми з вами розмовляємо про різні речі, вибачте. Тактичні питання після вчорашнього статті Копитько обговорювати означало б тупо його цитувати; а про те з чого я тут почав, мабуть треба було б почати  окрему гілку...

RS, 24 липня 2022 11:04:57

A.I., 24 липня 2022 09:51:33

Шо ты хочешь бомбить за 300 км?

Існує величезний економічний ефект від першої ракеты, що влучає у місто, де не було обстрілів. Перший прильот знижує у декілька разів вартість всієї нерухомості та зупиняє деякі види бізнесу, що розраховані на довгу перспективу,  наприклад, все що стосуватися коштовного оздоблення інтер'єру.  Уявіть перший серйозний прильот по Криму. Економічний ефект буде многомільярдним. Крим як курорт на цьому закінчиться, а це колосальні фінансові збитки. Про ідеологічні я взагалі промову.

Это никак не изменит обстановку на фронте.
Я как то больше доверяю генералам Остин и Милли. У них три войны за плечами и они лучше знают какой инструмент нужен в каждый момент

Військові вирішують завдання в тих рамках, які їм вчтановлюють політики. Рішення не надавати нам 300+ приймали не Остін та Міллі.   Було б рішення не надавати нам нічого- отримували б зараз рекомендації як воювати тим, що залишилось

кноп, 24 липня 2022 09:10:59

У Британцев ,есть эти ракеты?

Думаю Британцы первые дадут или запросят разрешения у Американцев,но надеюсь эта тварь Саливан таки будет послана со своими хуйло ферштейн.

Шо ты хочешь бомбить за 300 км?

 Існує величезний економічний ефект від першої ракеты, що влучає у місто, де не було обстрілів. Перший прильот знижує у декілька разів вартість всієї нерухомості та зупиняє деякі види бізнесу, що розраховані на довгу перспективу,  наприклад, все що стосуватися коштовного оздоблення інтер'єру.  Уявіть перший серйозний прильот по Криму. Економічний ефект буде многомільярдним. Крим як курорт на цьому закінчиться, а це колосальні фінансові збитки. Про ідеологічні я взагалі промову.

Приємно, що більшість тих, що надали варіанти, правильно відчувають суть речей.

Капітана повісили. З формулюванням “За недостатність  проявлених зусиль”.

Класне, до речі, формулювання

Цю історію я почув на каналі  Діскавері років п’ятнадцять тому, тому точний час та місце події не згадаю, але суть історії запам’ятав.

До цього я думав, що Британія отримала першість на морі ще за часів Єлизавети I  і вже не втрачала його, але це не так. Після неї був занепад, і були чисельні поразки на морі, зокрема від французів.

І от одного разу біля берегів, здається,  Бретані, англійському кораблю вперше за довгий час поразок вдалося в результаті бою значно пошкодити французький військовий корабель. Англійський корабель був швидший , тому , щоб запобігти повного знищення, французи вирішили тікати через ризиковану зону з мілинами та підводними скелями.  Англійці не стали ризикувати кораблем і з перемогою повернулись додому. Саме з цього епізоду все і почало змінюватися.

Але суть історії не в перемозі, а в тому, яку нагороду за неї  отримав капітан. Хто небудь здогадається?

Не знають, що робити - їм сюда:

Школа мислення Арестовича

Я думаю, тут треба зануритись дуже глибоко і згадати, що людина – це лише тварина, що пройшла деяке виховання, і тому проблеми, пов’язані з нашою тваринністю завжди намагаються вийти на перший план , як магма, що проривається з глибин і ламає тонку шкарлупу цивілізації над собою. Однією з фундаментальних проблем людства є заміна старих поколінь новими – у цивілізаційному розрізі це представлено проблемами соціальних ліфтів  та зміни влади. Різні культури вирішують  цю проблему різними методами, десь інституційно, а  десь за допомогою воєн та революцій. Європейська цивілізація спромоглась натягнути на цей безсенсовий по суті  процес народжень та смертей концепцію спочатку руху до граду божого, а потім концепцію прогресу. Ключовою у цьому і стала роль еліти, як інституту, що забезпечує  наступність  багатовікового рух у напрямку визначених цілей на протязі змін одних поколінь іншими.

Український метод зміни старого новим суттєво відрізняється від цього. Після отримання незалежності ми не отримали в спадок еліту, яка б ясно бачила куди нам йти. Авторитарним методом взяти цей процес під контроль  не вдалось. Але проблема заміни старого новим повинна була знайти рішення, і вона знайшла його.

Є таке фізичне явище у природі – ефект Джанібекова, що описує вільний рух тіла з трьома різними головними моментами інерції. Теорія каже, що якщо по двох осях рух тіла є сталим, то по третій він є нестабільним, у наслідок чого час від часу тіло повертається на 180 градусів.

У випадку України нестабільною є емоційна вісь суспільства, що не привчено до системного мислення. Ця вісь має полюси любові та презирства, які періодично не можуть не змінюватись одне одним. Треба лише, щоб  деяка сукупність людей, що мають можливість впливати на маси, відчули їх інерцію і зрозуміли, що потенціал для швидкого розвороту достатній.  Тоді в голови суспільства вприскується бустерна доза, умовно, гормону презирства – і , якщо розрахунок часу вірний - трапляється розворот.

Розворот дає можливість зміни верхів. З одного боку це добре. З іншого – це трапляється не на базі прогресу в ідеях розвитку, а на базі суто гормональної реакції  народу. Змін в європейському сенсі цього слова не трапляється, ми продовжуємо рухатись по колу, а не по спіралі.

Завдання анти-еліт – це контроль гормонального суспільства, підтримання його в емоціонально нестабільному стані, підпитка його дозами любові та презирства заради підтримання  існуючого порядку зміни і утримання влади.

А отже - це перешкоджання розвитку системного мислення у суспільстві і справжніх еліт, що цікавляться в першу чергу питаннями перспектив та реалізацією свого суверенітету.
Чи можна щось зробити з цією “дурною безкінечністю” України - гайки Джанібєкова у космосі, чи може вона нас влаштовує? Є надія, що суспільство може, непомітно для анти-еліт, еволюціонувати в бік меншої емоційності та більшої розсудливості. Але може бути й навпаки. Можливо єдиним місцем, де прихована революція проти цього порядку речей можлива – це  сімейне виховання. Очевидно, що цими тижнями анти-еліти дали по суспільству бустерну дозу різноманітних  гормонів емоційності в надії на розворіт гайки Джанібєкова, і єдине,  що може робити мислячий субєкт з цим – чинити опір.

Текст, звичайно, написаний під враженням  телемарафону Зеленського.

Незважаючи на велику кількість дискусій на тему еліт – я не знайшов чіткого визначення в українському сегменті – що ж це таке. Одна з останніх думок на цю тему у Дацюка: не можна виховати еліту, бо той хто виховує – і є еліта. З цього можна зробити перший висновок, що еліта володіє повним інтелектуальним суверенітетом  над собою – тобто чітко усвідомлює витоки, цілі та фінал свого мислення та діяльності. Другий висновок можна зробити з аналізу першого – якщо суб’єкт володіє сто відсотковою самосвідомістю – тобто бачить альфу і омегу себе і того, що його оточує – він прагне до максимально тривалих стратегій. Йому цікаво працювати на багаторічну перспективу, на підручник історії.  У деякої категорії людей, що ходять по вулицям і чіпляються до перехожих є така фраза  “у бога є план для всіх вас”. Я думаю що ця фраза в додатку до еліт найкращим чином їх описує – “у еліти є план до цієї землі і для всіх людей які її населяють, і цей план триває до другого пришестя,  до кінця часів.”

Зрозуміло, що публіка присутня на телемарафоні позіціювала  себе як еліта з усіма витікаючими… Але перше, що кидається в очі після телемарафону – президенту не задали жодного питання про майбутнє. Прописом – ЖОДНОГО. Найбільший часовий лаг був присутній у питанні – чим ми будемо грітися наступної зими.  Це означає відсутність у питаючих уявлення про майбутнє. 

По моєму, якщо ти хочеш принизити людину ( а присутні на марафоні безумовно хотіли принизити Зеленського ), краще що ти можеш зробити – це показати, що твій опонент – це курка, що не бачить далі свого носа: Як ви плануєте  розвивати освіту у багаторічній перспективі, Якою ви бачите інтеграцію української економіки у світову через двадцять років, і т.д і т.і.. Але чомусь жоден з присутніх  подібного не спитав.

І друге що кинулось у очі – це направленість питань що до дій президента, а не що до його намірів. Ця реактивність  дуже низького рівня,  як у собаки, що слідкує за палкою, а не за тим, хто її кидає.

Таку поведінку можна трактувати  як відсутність  достатньої глибини мислення, або, звертаючись до початку тексту – відсутність суверенітету в мисленні, відсутність бажання зрозуміти первопричини.

Таким чином - наша еліта продемонструвала, по перше, відсутність стратегічного, а по друге, відсутність суверенного мислення.   

Таким чином  вона довела , що елітою не являється. 

Але чим вона є в такому разі? Мені важко повірити що всі ці люди, достатньо заможні,  не уявляють своє особисте майбутнє через багато років. Думаю всі вони мають золотий парашут: другий паспорт, нерухомість за кордоном та ін.. Тобто – своє особисте життя в них має і перспективу, і, як мінімум, фінансовий суверенітет. Тому я не можу назвати їх не-елітою.

Фактично - вони глушать своєю активністю повістку еліти – повістку суверенітету і довгострокової перспективи. Тому вони є анті-елітою .

Виникає питання – чому вони це роблять. Чому комусь вигідно, щоб наша країна залишалася без еліти.

Перший раз свідомо проігнорував вибори. Прийшов на ділянку, спитав – де почитати програми кандидатів, відповіли – жоден кандидат не надіслав; плюнув та пішов додому. Нема програм – нема голосу.

Все что угодно можно считать частью Украинской культуры.

 Все що завгодно – це відповідь ні про що , бо тоді потрібно доказати, що те, що завгодно, мало хоч якийсь вплив на українське буття. А от у випадку з Блаватською це доказати дуже легко – достатньо пригадати бум езотеричних культів в Україні у 90х, біле братство, масу літератури на вулицях та ін. Це одна з таємних   сторін нашої ідентичності, далека від офіційних та напівофіційних  Армовіра та Русі-України. Взагалі, не так багато культур в світі мають свою особисто розроблену езотеричну картину світу.

В контексті згадування про Блаватську цікаво почути думку суспільства - Чи можна вважати Тайну Доктрину частиною укрвїнської культури ( мадам народилася у Дніпрі)

Є такий давній ісламський термін – Такія – переховування своєї віри під ширмою прийняття віри ворога.  Ображати людей за таку поведінку – лицемірство, якщо сам не живеш окупованих територіях  і відкрито не борешся з окупантами

Бєлковський декілька разів розповідав, чо у вищіх сферах Росії існує проект “ковчєга”, пов'язаний з переміщенням фінансів та деякої частини їхніх еліт на Кабо-Верде з можливістю у майбутньому більш тісної інтеграції островів до Росії (можливо за сценарієм типу приєднання Гаваїв до Сполучених Штатів.). Тож цікаво буде послухати його реакцію на це призначення.

Що до  визначення людині миру, то тут ми теж теж будемо починати прикладом.

Історичні хроніки стверджують, що під час битви при Хайрабі  (628 р.) зять Пророка Алі, здолавши серйозного супротивника заніс над ним меча, щоб вбити.  В цей момент супротивник плюнув йому в обличчя. Тоді замість удару Алі сховав меча, розвернувся і пішов геть. На  пізніше запитання, чому він так зробив, Алі відповів “ Доки ти в мене не плюнув – це була релігійна війна, але потім це стало особистим. А я не вбивця. ” 

Кажуть, супротивник прийняв іслам тієї ж хвилини, але це не точно.

Людина миру обмежує територію війни в своїй свідомості до мінімуму. Вона стоїть над війною і вільна від неї в своєму мисленні.

Якщо людина війни розширює територію своєї внутрішньої війни йдучи за емоціями і відчуттями, часто колективними, то людина миру для скорочення внутрішньої війни користується мисленням, чітко визначаючи свої мотиви і принципи. Тому людина миру не боїться дискусій  з супротивником;  вона розуміє, що аргументи супротивника націлені в вигідному їй напряму  - на знищення мотивів воювати. Таким чином, хибні мотиви для війни зникають, і залишаються тільки головні, незмінні. 

Яскравим прикладом суперництва людини миру і людини війни можна назвати взаємовідносини Наполеона і Олександра Першого. Якщо перший у період  “блискучого консульства”,  до війни з   3-ю анти французькою коаліцією 1805р.,  повністю занурився у мирне будівництво  і просував меморандум за меморандумом  для встановлення сталого миру у Європі -  другий збільшував армію, підбурював Австрію і Пруссію до війни і шукав на неї гроші у англійців.  Пожар Москви 1812 р. можна вважати апофеозом тотальної війни, що розігралась у голові російського царя за багато років до цього, і який був  абсолютно незрозумілим Наполеону, шокував його.  Відомо, що під кінець життя Оленсандр мав серйозні проблеми з психікою, відсторонився від буття у апатії і містицизмі.

Можна сказати що перемога людини війни якщо і трапляється, то частіше всього шляхом самогубства.  Тіла або душі.

Є ще одна когорта людей, відмінна від перших двох. Це пристосуванці,  які можуть називати себе людьми миру, але не є ними, бо не мають принципів  і приймають будь яку точку зору, яка здається їм безпечною.  Проблема в тому,  що безпечність таких людей від них не залежить і визначається людьми війни.

Коротко резюмуючи – проблема контролю війни у свідомості нашого суспільства не підіймається, емоційність зростає, контрольованість руху вперед падає. Якби я був розумним супротивником – я б зробив все можливе, щоб перетворити своїх візаві на людей війни.

Спробую дати визначення людини війни.

Спочатку приклади: до людей (або суб’єктів) війни можна віднести майже всіх політичних оглядачів, майже всі мас-медіа і  99 %  мешканців політичних форумів.  В великій мірі до цього типу можу прирахувати і себе, бо є продуктом життєдіяльності оточуючого суспільства, в т.ч. інтернет..,  і тільки починаю розуміти, наскільки глибоким є цей зв’язок.

Двома головними ознаками людини війни є постійна внутрішня мобілізація і постійне розширення уявної зони війни . Останнє можна ілюструвати наступним прогресивним рядом – якщо спочатку до уявної зони війни входять тільки ворожі погляди супротивника, то потім до неї потрапляє сам супротивник як особистість, потім його родина, суспільство, країна, мова, культура, увесь світ.

До останнього ступеню вдається дійти досить небагатьом: або героїчна смерть – або зіскок з цієї дороги відбувається раніше. Архетипічним прикладом людини яка дійшла  до останнього левела в цій грі мабуть можна вважати Джироламо Савонаролу.

Війна розповсюджується у свідомості такої людини як вірус, продукуючи паралельні психічні розлади різного ступеню помітності та важкості.  Найбільш помітним є продукування різних дрібних табу – ритуалів. У випадку нашого суспільства до таких ритуалів можна віднести вербальні  пари “чий Крим - …” , “хуйло -…”, “ Слава нації -…”; звичка писати особисті найменування,  пов’язані з ворогом, з маленької  літери або з граматичними помилками ( росія, Россосісія та ін.), або заміняти  їх суспільно узгодженими образами ( кацапстан, хуйло);  вимога починати розмову  в формальних ситуаціях державною мовою.
 
Більш фундаментальними табу , які вже мають серйозний вплив на перебіг життя, є моральна заборона на відвідування Криму (доречи, українського) , тримання власності на окупованих територіях,  підтримання нормальних стосунків з родичами в Росії, будь який  бізнес з росіянами.

На найбільш глибокому рівні  у людини війни відбувається створення “антионтології” – тобто картини світу, яка є “анти” до будь-якого прояву буття супротивника. Умовно кажучи – на противагу ідеї “руського миру” українська людина війни створює концепт “української війни”.

Сумно те, що на цьому рівні онтологія людини війни потрапляє в повну залежність від буття супротивника,  відривається від можливості пошуку більш глибоких сенсів буття, а його активність все більше визначається не розумом, а колінним рефлексом. А також поведінкою супротивника, якщо він розумний і може скористатися цією “квантовою заплутаністю” себе зі своїм візаві.

Історія людини війни зазвичай  закінчується серйозними психічними розладами, що створюють небезпеку для неї в звичайному житті.

Громадян росії по прибуттю до Франції правильно було б іменувати виключно Наташами ( не зважаючи на стать), бо особистими іменами мають право називатися лише громадяни з нормальних країн.

Це називається кумулонімбус
ку-му-ло-німбус

Пане, ви українську мову розумієте? Як, по-вашому, висловлюють наміри?
Вірно, словами. А ще, аби підкреслити серйозність намірів? О, несподіванка! Діями!

Дякую за роз'яснення.
Але чи не здається вам що існує іерархія сенсовності речей, які роблять люди, і у якій на першому місті стоять саме дії, на другому - слова і на третьому - наміри. Бо саме визнання такої ієрархії дозволяє нам називати війну війною без її офіційного визнання.  Тобто - ця дія Мінська важливіша за офіційні заяви , яких взагалі може і не бути (бо гібридність). Тобто - вона важливіша і серйозніша будь яких офіційних заяв.

Поки що ні. Але демонстрація намірів більш, ніж відверта.

Вважати дії намірами - це як жити в казковому світі останніх китайських попереджень: "ось коли з Білорусі попруть танки - тоді й поговоримо"

Чекаємо визнання лугандону дружньою БССР.

Так це і є офіційне визнання Лугандона Білоруссю. А нам чомусь тільки Протарєвіч очі муляє. За деревами не побачили лісу.

Ми підтверджуємо рішення, ухвалене у 2008 році на Бухарестському саміті НАТО, про те, що Україна стане членом Альянсу і при цьому План дій щодо членства (ПДЧ) буде невід’ємною частиною цього процесу

Ідеальне формулювання. Мало того що повертає нас у 2008 рік (де ми не отримали нічого), ще й звільняє США від варіантів з особистим партнерством. Так культурно посилати нахєр – це майстерність.

Cудан має вихід до Червоного моря за яким - Саудивська Аравія. З протилежного боку він межує з Лівією яка в свою чергу через Середземне море - з Європою. Цікава диспозиція.