Lera Burlakova
Вчера в 15:47 ·
На полігоні розірвався міномет. 3 – 200, 9 – 300. Ви вже вибачайте, напишу простою мовою і як можу про те, що мене особисто бентежить - і це не якість Молотів (хз, доречі, чи це був Молот).
1. Насправді розриваються міномети частіше, ніж це стає загальновідомим. Попередній розрив перед Рівненщиною був нещодавно на фронті. Офіційно його списали на ворожий обстріл (що на полігоні зробити просто неможливо, звісно). Але кричати, що це був не обстріл, особисто мені, наприклад, було незручно. Не тільки тому, що мене все ж таки безпосередньо на місці не було – людям, які розповіли, я вірю. А тому, що тільки справжнє розслідування може з’ясувати будь-яку причину події. І причиною може виявитися помилка розрахунку. Чесно, не знаю, чи це може за законом залишити родини визнаних винними загиблих або поранених без компенсацій – але точно знаю, що рідним того чи іншого хлопця не хотілося б почути, що всі загинули через пройоб їхнього сина. Тому якось так. Це взагалі дуже слизька тема, і в нас взагалі нерідко смерті або поранення з вини самих військовослужбовців стають на папері бойовими, якщо командування співчутливе. І тут є два боки медалі. З одного – людей шкода, все правильно. З іншого – погано це, звісно. Бо зайвий розголос якоїсь помилки міг би когось пізніше врятувати від такого самого косяка у окремих випадках.
2. Коли таке стається і стає відомим – всі одразу кричать про дві можливі причини. Причина перша: АААА, ДОВБАНИЙ МОЛОТ! Причина друга: подвійне заряджання.
Про Молоти. Ну, я не знаю. Чесно. Я працювала з трьома Молотами в різних місцях, вижила, і не розумію, як це – там «метал хуйовий», і тому вони розриваються, а в нас метал був такий самий, але не розривалися?.. І при цьому радянські міномети теж розриваються інколи, хоча метал чудовий? Про це, мабуть, мають говорити фахівці, а не просто користувачі. Але тим не менш...
Про подвійне заряджання. Так, звісно, є запобіжники. Так, і на «Молотах» також. І так, крім того, що їх часто просто тупо знімають з, можливо, надуманих причин типу «щоб не зачепитися чимось», є і об’єктивні недоліки. При інтенсивній роботі виявляється, що лапки там не вічні, вони ламаються, і ніхто тобі терміново не видаватиме пакет із десятком нових. У результаті зламаний запобіжник залишається на мінометі як прикраса для того, щоб у разі розриву та розслідування він теж валявся десь на місці пригоди, а не був захований далеко "щоб потім здати". І щоб просто його відсутність не стала останнім акордом – типу «вони самі винні». Це поганий момент. Але, чесне слово, я б і відсутність запобіжника або зламаний запобіжник вирішальним фактором не вважала.
3. Якщо хтось не шарить, працювати можна у двох режимах: з голки або зі шнурка. Якщо ти працюєш з голки, то – не будемо вдаватися у зайві подробиці – міна фактично вилітає одразу після заряджання. Людина закидає її, присідає на корти поруч з мінометом, затуляє вуха і сидить так потрібну мить – до виходу.
Якщо в цю мить Щось Іде Не Так, міна залишається у стволі і потрібно робити аборт – не помітити, що пострілу не було ВзагаліБлінНеможлив о. І закинути другу міну ВзагаліБлінНеможлив о. Принаймні, я не знаю, як потрібно працювати, щоб так сталося.
Ніхто не закидає міни одна за одною, веселим бадьорим нескінченним потоком. Хоча б тому, що після кожного виходу – навіть якщо тебе не корегували і навіть якщо наступна міна має полетіти у ту саму точку, а не на 50 метрів лівіше - потрібно якщо не знову підвестися, то хоча б одним оком глянути чи не збилися в тебе налаштування. Пересвідчитися, що не збилися. І тільки потім робити наступний постріл. Так що ніяке «поспішали» і «розпал бою» тут теж не працює і не має працювати за нормальних обставин.
Але є другий варіант – працювати зі шнурка. Міна закидається у ствол, але вилітає не одразу, а тільки коли смикаєш за шнурочок (ну, або ногою їбашиш по Тій Хуйні, як деякі відважні люди). От саме працюючи зі шнурка ми колись ледь не закинули другу.
Бо кажуть тобі, наприклад, їбанути тричі у точку А. І два подарунка вже полетіли, закидається та має вже відправлятися третій, аж раптом тобі наказують зачекати хвилиночку. Хвилиночка легко перетворюється на 10, 15, 20, 30 хвилин. Потім тобі кажуть, що ну її, ту точку А. Наводьтеся на Б. Ох, ні, краще, на С. І вперед від С ще триста дайте. І ще хвилиночку зачекайте… І ще одну... У РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ за таких обставин дійсно можна тупо забути, що міна вже у стволі та закинути другу – в умовах типу «на дворі пів на четверта ранку, і ми не спали нормально вже дві доби». Однак. ТАКЕ В НАС БУЛО ОДИН-ЄДИНИЙ РАЗ І ЦЕ БУЛО НА ФРОНТІ.
Тому я не дуже вірю, що подібне може легко статися на навчаннях.
Натомість може бути безліч інших причин. Від казьонніка, що почав розкручуватися під час роботи, до хуйового взривателя (як це українською?), наприклад. І я не знаю чому б це не було лотереєю з настільки давніми як в нас боєприпасами. З іржавими фарбованими-перефарбованими настільки, що вони у стволі застрягти можуть, мінами, і так далі. І чому всім простіше грішити на нові міномети, ніж на всі ці музейні експонати.
3. АЛЕ. Одну просту річ я у цих всіх ситуаціях зрозуміти не можу. Я не знаю техніку безпеки справжню та канонічну, мене ніколи не вчили за підручниками – мене вчив правосєк безпосередньо на дузі. Однак як ми намагалися працювати, незалежно від позиції: на момент заряджання БІЛЯ МІНОМЕТА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ОДНА ЛЮДИНА, всі інші вже в укритті. Та хоч би й лежать у окопі глибиною по коліно, якщо це не стаціонарна позиція. Зате вони гарантовано НЕ ДВОХСОТІ принаймні (і так, це було актуальним ще до того, як нам дали ті Молоти).
На позиції постійній можно окопатися так, що і трьохсотих не буде. На Джмелі-тому-що-другий-був-після-ферми, хто шарить, в нас би точно нікого крім однієї людини не зачепило. Що б не сталося. Більше того, якщо працюєш зі шнурка – та одна-єдина людина, якою доводиться ризикувати в будь-якому випадку, також може працювати з укриття. У нас були і під це окопи ростові.
Звісно, багато доводилося працювати й у режимі «похуй, пляшєм». Коли місце не облаштоване і часу на облаштування немає. Коли ти дуже втомився, до «та ладно». Або просто коли ти з чужими людьми працюєш, і у них всі ці чайні церемонії з біганиною в укриття не є традицією, а ти не хочеш здаватися одним-єдиним боягузом (а дарма, можеш і їх врятувати). Або на додачу ще й 2 або більше мінометів працюють не те, що просто поруч, а тупо з однієї позиції (я щиро вважаю, що це хріново) – і якщо ти будеш гратися у хованки під час кожного пострілу кожного міномета то можливості і часу працювати не буде взагалі. «Случаі разниє єсть», як каже мій кум.
Але от дійсно, такі прості речі як "не їблувати біля труби всім разом" рятують життя. Як би лінь не було бігати туди-сюди. І я зараз розумію, що ті базові штуки, яким вчив мене Rong Igor – дійсно важливі та правильні. Було б добре, якби хоча б на навчаннях вони завжди були аксіомою, щоб взагалі неприпустимими здавалися ситуації типу «12 осіб стовбичить біля міномета». Тоді які б корективи не вносила потім реальна робота та людський фактор – і корективів цих буде менше, бо більше людей чітко розумітиме, що ніколи не можна всім одночасно тусити навкруги Просто Тому Що Так Ніколи Не Робиться. І загиблих теж буде менше. Максимум один.
на настоящей фирменной броне маркеруют лазером. 
так изменение геометрии есть или нет? Выход мины с таким изминением затрудняется или нет? 
