Галицький балак, як латина – мова людей, котрих вже не є, але слова та фрази ще живуть в окремих нас, як слухачах тих, хто ще нею розмовляв.

Ми виховані бабцями, народженими на початку 1900-х, для яких балак був рідною мовою і усе дитинство ми прилипали взимку язиком до клямок, їли гижки,
крали цукерки з креденця, затикали дірки диктами і казали мішіґіне на ненормальних.

Чітко розуміли різницю між нендзою та єндзою, гидували офермами і гроші завжди клали в пулярес.
Зрештою, ми, малі і трохи радянські, практично не послуговувались тими словами, але вони були в наших вухах завжди.
Ми лазили бо’зна де і бо’зна з ким, але нас ніколи не трафляв шляк.

– А тріс би ти, холєро, як обруч!, – казала до мене за мої вар’ятства вчителька з біології і це було якось так по особливому затишно і викликало посмішку.
Бабці вчили нас грати в карти і я пам’ятаю свої гіркі і рясні як горох сльози, коли я програвав і шлапайка завжди залишалась мені “на пагони”.
Галицький балак стає мертвою мовою, ми ще її розуміємо – але балакати вже нема з ким.

Ті, хто нас би зрозумів – вже лежать під двома датами з рискою посередині, і єдина наша комунікація з ними – прополений пирій і кутя в слоїчку на святий вечір. І свічка.
Та мова була проявом любові та турботи до нас.
Їх вже нема, залишились тільки ми та їхня мова і вона ще тримається відлунням в нашій пам’яті.

Ми як герої бредберівської антиутопії, тримаємо ту мову в головах як спогад, але вона вже не наша. Просто інтегрований внутрішній перекладач дозволяє розуміти всі ті кучеряві польські, українські та жидівські словечка
Та мова як татуювання полінезійців, красиві кучеряві малюнки для більшості і тільки нечисленні вміють її потрактувати, оживити символи і слова.

Дрібні уламки тої мови і культури розсіяні по світу по Італіях та Іспаніях і це чи не найбільша втрата, величезна плата за потік євро в Галичину. Розірваний цикл передачі важливого від мам до дітей. Бо їхні діти вже не галичани, на жаль.
Останні із могікан, ми носимо мову людей, котрих вже нема і передати її нема кому.

http://lviv1256.com/lists/halytskyj-balak-yak-latyna-mova-lyudej-kotryh-vzhe-ne-je/
Іноді це стає тягарем.

Наближення діалекту до літературної мови в сучасному світі є природнім явищем. Не розумію цього плачу.

то є життє 

все тече та змінюється ...

"діти совка" густо напхали в свою мову русизмів,
нове покоління набралося англіцизмів ... а зараз може знову до нас прийдуть полонізми,
а років за 50 можливо буде тут купа китаїзмів 

Ну і сумує автор не так за тим балаком, як за своїми родичами

Галицький балак, як латина – мова людей, котрих вже не є, але слова та фрази ще живуть в окремих нас, як слухачах тих, хто ще нею розмовляв.

Ми виховані бабцями, народженими на початку 1900-х, для яких балак був рідною мовою і усе дитинство ми прилипали взимку язиком до клямок, їли гижки,
крали цукерки з креденця, затикали дірки диктами і казали мішіґіне на ненормальних.

Чітко розуміли різницю між нендзою та єндзою, гидували офермами і гроші завжди клали в пулярес.
Зрештою, ми, малі і трохи радянські, практично не послуговувались тими словами, але вони були в наших вухах завжди.
Ми лазили бо’зна де і бо’зна з ким, але нас ніколи не трафляв шляк.

– А тріс би ти, холєро, як обруч!, – казала до мене за мої вар’ятства вчителька з біології і це було якось так по особливому затишно і викликало посмішку.
Бабці вчили нас грати в карти і я пам’ятаю свої гіркі і рясні як горох сльози, коли я програвав і шлапайка завжди залишалась мені “на пагони”.
Галицький балак стає мертвою мовою, ми ще її розуміємо – але балакати вже нема з ким.

Ті, хто нас би зрозумів – вже лежать під двома датами з рискою посередині, і єдина наша комунікація з ними – прополений пирій і кутя в слоїчку на святий вечір. І свічка.
Та мова була проявом любові та турботи до нас.
Їх вже нема, залишились тільки ми та їхня мова і вона ще тримається відлунням в нашій пам’яті.

Ми як герої бредберівської антиутопії, тримаємо ту мову в головах як спогад, але вона вже не наша. Просто інтегрований внутрішній перекладач дозволяє розуміти всі ті кучеряві польські, українські та жидівські словечка
Та мова як татуювання полінезійців, красиві кучеряві малюнки для більшості і тільки нечисленні вміють її потрактувати, оживити символи і слова.

Дрібні уламки тої мови і культури розсіяні по світу по Італіях та Іспаніях і це чи не найбільша втрата, величезна плата за потік євро в Галичину. Розірваний цикл передачі важливого від мам до дітей. Бо їхні діти вже не галичани, на жаль.
Останні із могікан, ми носимо мову людей, котрих вже нема і передати її нема кому.

http://lviv1256.com/lists/halytskyj-balak-yak-latyna-mova-lyudej-kotryh-vzhe-ne-je/
Іноді це стає тягарем.

Не використовують цього лише приїзджі.

Розгорнути попередні цитати...

Came Tak, 21 березня 2018 12:35:02

Галицький балак, як латина – мова людей, котрих вже не є, але слова та фрази ще живуть в окремих нас, як слухачах тих, хто ще нею розмовляв.

Ми виховані бабцями, народженими на початку 1900-х, для яких балак був рідною мовою і усе дитинство ми прилипали взимку язиком до клямок, їли гижки,
крали цукерки з креденця, затикали дірки диктами і казали мішіґіне на ненормальних.

Чітко розуміли різницю між нендзою та єндзою, гидували офермами і гроші завжди клали в пулярес.
Зрештою, ми, малі і трохи радянські, практично не послуговувались тими словами, але вони були в наших вухах завжди.
Ми лазили бо’зна де і бо’зна з ким, але нас ніколи не трафляв шляк.

– А тріс би ти, холєро, як обруч!, – казала до мене за мої вар’ятства вчителька з біології і це було якось так по особливому затишно і викликало посмішку.
Бабці вчили нас грати в карти і я пам’ятаю свої гіркі і рясні як горох сльози, коли я програвав і шлапайка завжди залишалась мені “на пагони”.
Галицький балак стає мертвою мовою, ми ще її розуміємо – але балакати вже нема з ким.

Ті, хто нас би зрозумів – вже лежать під двома датами з рискою посередині, і єдина наша комунікація з ними – прополений пирій і кутя в слоїчку на святий вечір. І свічка.
Та мова була проявом любові та турботи до нас.
Їх вже нема, залишились тільки ми та їхня мова і вона ще тримається відлунням в нашій пам’яті.

Ми як герої бредберівської антиутопії, тримаємо ту мову в головах як спогад, але вона вже не наша. Просто інтегрований внутрішній перекладач дозволяє розуміти всі ті кучеряві польські, українські та жидівські словечка
Та мова як татуювання полінезійців, красиві кучеряві малюнки для більшості і тільки нечисленні вміють її потрактувати, оживити символи і слова.

Дрібні уламки тої мови і культури розсіяні по світу по Італіях та Іспаніях і це чи не найбільша втрата, величезна плата за потік євро в Галичину. Розірваний цикл передачі важливого від мам до дітей. Бо їхні діти вже не галичани, на жаль.
Останні із могікан, ми носимо мову людей, котрих вже нема і передати її нема кому.

http://lviv1256.com/lists/halytskyj-balak-yak-latyna-mova-lyudej-kotryh-vzhe-ne-je/
Іноді це стає тягарем.

Не використовують цього лише приїзджі.

як вони можуть використовувати, якщо вони навіть її не розуміють?

Все так і є...

       Колисмо приїзжию  в сило - то  так  і  балакаю ....   

Наступне ессе буде про те, що колись давно хмари були не такі.

а мене кєгне до тої мови і буду неу балакати на фупі

Дійсно жаль(((  Так розмовляла моя бабця і моя мама...
ТС

а мене кєгне до тої мови і буду неу балакати на фупі

тоді вже балаков, а не балакати
навіть не так, а "бум неув балаков"

Цікаве слово "мішігіне" значить мішані, гібріди. Гібрідів зневажали.

Останнє редагування: 21 березня 2018 14:41:43 від Lydia

Цікаво чи хтось проводив якусь систематизацію того балака. Чи є якийсь каталог літературних творів на ньому.

ще цікавий момент, якщо не в кожному селі то принаймі в межах регіону окремі райони мали свої особливі слова та вирази, і переїзджаючи з села в село можна було чути різну говірку 

Доречі треба галицькій говірці забрати собі назад назву русинська бесіда

Показати зображення...

 
гашу

А до речі, яка різниця між нендзою та єндзою?

Ненза - нікчема, це з польської,  єнза - не чув.

не стало поляків, не стало і їхньої балачки... причому дуже давно, я не застав

Наближення діалекту до літературної мови в сучасному світі є природнім явищем. Не розумію цього плачу.

Галицький балак- то був природный шифр для перемовин у прямому ефірі, що його не зміг би розшифрувати ані один кацап.

Розгорнути попередні цитати...

Лапайдух, 21 березня 2018 12:47:15

Наближення діалекту до літературної мови в сучасному світі є природнім явищем. Не розумію цього плачу.

Галицький балак- то був природный шифр для перемовин у прямому ефірі, що його не зміг би розшифрувати ані один кацап.

Для шифрування можна використовувати закарпатську говірку.
Там не то шо кацап,  - не кожен східняк розшифрує...

ади ниньки уздрів кольегів бахурів на роверах. Тай поїхали до серету си купати. Але то довго в воді сидіти то не годен. Місько з новосівки в одних райтузах годен був си і зимов купати бо він був дужчий за нас всіх і не напудивси в студену воду залізти. Але потім дістав якус холеру то його повезли фіров до шпиталю де давали защики і пігулки.
тепер лайдак ходит і си не представльєси тілько славайсухристу каже коли яку вуйну уздрить або боже помагай якщо який вуйко на городі шос робит.


десь так я спілкувався в дитинстві коли на канікули до бабки з дзядзьом приїжжьив



Останнє редагування: 21 березня 2018 18:06:48 від Luxetenebris

то є життє 

все тече та змінюється ...

"діти совка" густо напхали в свою мову русизмів,
нове покоління набралося англіцизмів ... а зараз може знову до нас прийдуть полонізми,
а років за 50 можливо буде тут купа китаїзмів 

Ну і сумує автор не так за тим балаком, як за своїми родичами

То є так. Залишились тіко знимки на каслику...

а мене кєгне до тої мови і буду неу балакати на фупі

Тєгне а не кєгне.

Розгорнути попередні цитати...

KenGuru, 21 березня 2018 12:47:55

то є життє 

все тече та змінюється ...

"діти совка" густо напхали в свою мову русизмів,
нове покоління набралося англіцизмів ... а зараз може знову до нас прийдуть полонізми,
а років за 50 можливо буде тут купа китаїзмів 

Ну і сумує автор не так за тим балаком, як за своїми родичами

То є так. Залишились тіко знимки на каслику...

На накаслику.

А до речі, яка різниця між нендзою та єндзою?

нещастя і язва(людина яка допікає своїм ниттям.Типу юльки і зрадойоби

Не знаю, як галицький балак, але галицька мова живе і буде жити, поки живуть твори Франка та інших галицьких письменників,  поки живе галицька інтелігенція.
Почитайте працю Юрія Шевельова "Галицька мова".

Все нормальные страны через это прошли. В немецком были сотни диалектов и хох дойч. В результате кто сейчас говорит на
силезском или брауншвейгском? Так и в Украине должно произойти со временем. Лiтературна мова замiнить всi балаки, говiрки...

Все нормальные страны через это прошли. В немецком были сотни диалектов и хох дойч. В результате кто сейчас говорит на
силезском или брауншвейгском? Так и в Украине должно произойти со временем. Лiтературна мова замiнить всi балаки, говiрки...

Баварці по свому шпрехають аж гай гудить

Цікаве слово "мішігіне" значить мішані, гібріди. Гібрідів зневажали.

Бідні гібриди...
Але саме слово "мішігінер" в перекладі з ідішу значить "дурний, божевільний".
Мішігіне коп - дурна голова.

       Колисмо приїзжию  в сило - то  так  і  балакаю ....   

Непровда!

"Колис'мо" => "ми" + минулий час. "Колпис'мо приїхали до села", "Колис'мо їго вздріли" etc.
"Приїжджію" - теперішній час. "Як приїжджію до села".
В минулому часі для першої особи буде: "Як'ім приїхов до села", або "Коли'м приїхов до села".

Як ійшов'ім з Дербецина до Хусту
Здибов'ім я вишиваную хустку
Ой ци мила, ци не мила ї шила,
Лем би вона лем би вона вишиваною била!

Лемківське, але схоже.

Розгорнути попередні цитати...

тарадайка, 21 березня 2018 13:43:43

а мене кєгне до тої мови і буду неу балакати на фупі

Тєгне а не кєгне.

Yep! Тєгне, на накаслику 

Наближення діалекту до літературної мови в сучасному світі є природнім явищем. Не розумію цього плачу.

Когда читаю Украинскую правду, складывается впечатление, что літературна мова это гугл-перевод с русского

не українська мова ...

Розгорнути попередні цитати...

Лапайдух, 21 березня 2018 12:47:15

Наближення діалекту до літературної мови в сучасному світі є природнім явищем. Не розумію цього плачу.

Когда читаю Украинскую правду, складывается впечатление, что літературна мова это гугл-перевод с русского

А хиба ні?

Розгорнути попередні цитати...

Лапайдух, 21 березня 2018 12:47:15

Наближення діалекту до літературної мови в сучасному світі є природнім явищем. Не розумію цього плачу.

Когда читаю Украинскую правду, складывается впечатление, что літературна мова это гугл-перевод с русского

нє складиваєтса, а так і є

Розгорнути попередні цитати...

Jacob, 22 березня 2018 07:16:36

Лапайдух, 21 березня 2018 12:47:15

Наближення діалекту до літературної мови в сучасному світі є природнім явищем. Не розумію цього плачу.

Когда читаю Украинскую правду, складывается впечатление, что літературна мова это гугл-перевод с русского

нє складиваєтса, а так і є

Це якщо читати виключно УП (причому далеко не всіх аФФторів)