Ладно,это все лишняя информация.Бабушка говорит:помню папка. в отпуск обыччно в марте...Думаю куда-то возил их (8 детей 
).Оказывается ездил в Москву или Питер за мануфактурой (тканью).И теперь самое смешное.Бабушка:У нас была портниха,все нам шила,жила у нас МЕСЯЦА 3 
Вы себе такое представляете?У вас живет портниха...3 месяца Ну и все остальное.Бабушка:У нас была портниха,все нам шила,жила у нас МЕСЯЦА 3А дєдушка ту швачку пойопував, поки бабушка не бачила?
Спросил ее почему ее папа не пошел на войну и у него была бронь.И была еще история что он Ленина подвозил когда то нан митинг и я уже подумал что какой-то партработник.Ну про Ленина выяснили,долго объяснять как так получилось,но вроде правда и ничего особенного.Работал он мастером слесарного цеха в 41це що марення після паскового розговєнія ?
Розгорнути попередні цитати...А дєдушка ту швачку пойопував, поки бабушка не бачила?
Спросил ее почему ее папа не пошел на войну и у него была бронь.И была еще история что он Ленина подвозил когда то нан митинг и я уже подумал что какой-то партработник.Ну про Ленина выяснили,долго объяснять как так получилось,но вроде правда и ничего особенного.Работал он мастером слесарного цеха в 41Дед Ленина с мануфактурой
Спросил ее почему ее папа не пошел на войну и у него была бронь.И была еще история что он Ленина подвозил когда то нан митинг и я уже подумал что какой-то партработник.Ну про Ленина выяснили,долго объяснять как так получилось,но вроде правда и ничего особенного.Работал он мастером слесарного цеха в 41
Вы себе такое представляете?У вас живет портниха...3 месяца
Розгорнути попередні цитати...То була звичайна практика. Особливо на селі, коли запрошували портніху з іншого села чи містечка. Така портниха жила в родині, домовлялися за харчування - чи безкоштовно, чи за окремі гроші, чи в рахунок шитва.
Швачка обшивала всю сім'ю - юпки, пальта, сорочки, спіднє. До речі, спіднє взагалі шилося дюжинами, бо до лазні ходили раз чи два на тиждень, а дезодорів ще не придумали. Більш забезпечені люди у спеку могли собі дозволити "брати ванну" двічі на день з обов'язковою заміною спідньої білизни. Менш забезпечені такого дозволити собі не могли.
Шилися костюми для батька, костюм для дружини та їй же кілька суконь, також з залишків щось робили і дітлахам. Ніхто не купляв кожень місяць чи тиждень собі обновки, речі "справлялися" один раз і на "все життя".
Потім ті речі носилися роками, позаяк тканина була натуральна, пальта чи костюми вигорялі на сонці, тоді їх несли перелицьовувати - все розпорювалося і тканину вивертали внутрішньою стороною, яка не посвітлішала на сонці, назовні, і знову зшивали те пальто або костюм і ще роками носили. А потім відрізали засмальцьовані місця, які вже не могли відреставрувати, і перешивали з незасмальцьованих рештків курточку для сина або дочки.
Тож життя таких речей було довге, іноді річ носили десятиріччами, тому ретельно підбирали тканину, яка витримувала таке юзання на всі боки. Після другої Світової, у сорокові-п'ятидесяті, і навіть шестидесяті роки роки небагаті люди все ще перелицьовували собі пальта та костюми.
Ще частенько швачку запрошували до себе батьки нареченої, щоб та встигла пошити все придане, без якого наречена була , як без рук, тому що купляти те саме в магазині було дорого та часто просто неможливо, бо був дефіцит всього, від жіночого спіднього до постільної білизни і звичайних рушників.
Напевно, не всі вже пам'ятають, що легендарні "вафельні" білі кухонні рушнички , які були, напевно, у кожній радянській сім'ї, шили з тканини, яка продавалася в рулонах на погонні метри і теж була дефіцитом.
Цікава розповідьРозгорнути попередні цитати...То була звичайна практика. Особливо на селі, коли запрошували портніху з іншого села чи містечка. Така портниха жила в родині, домовлялися за харчування - чи безкоштовно, чи за окремі гроші, чи в рахунок шитва.
Швачка обшивала всю сім'ю - юпки, пальта, сорочки, спіднє. До речі, спіднє взагалі шилося дюжинами, бо до лазні ходили раз чи два на тиждень, а дезодорів ще не придумали. Більш забезпечені люди у спеку могли собі дозволити "брати ванну" двічі на день з обов'язковою заміною спідньої білизни. Менш забезпечені такого дозволити собі не могли.
Шилися костюми для батька, костюм для дружини та їй же кілька суконь, також з залишків щось робили і дітлахам. Ніхто не купляв кожень місяць чи тиждень собі обновки, речі "справлялися" один раз і на "все життя".
Пальта відшивали добротно, підбивали їх ватином та ставили підкладку, яку, по мірі того, як вона ставала вітхою, замінювали на нову, іноді замінюючи і ватин. тож пальто було важким і в ньому треба було обережно рухатися і піднімати руку, бо мода на великі ватяні підплічники зберігалася десятиліттями, всі тридцяті-сорокі-п'ятидесяті роки. Поки від них не відмовилися у шестидесяті.
Потім ті речі носилися роками, позаяк тканина була натуральна, пальта чи костюми вигорялі на сонці, тоді їх несли перелицьовувати - все розпорювалося і тканину вивертали внутрішньою стороною, яка не посвітлішала на сонці, назовні, і знову зшивали те пальто або костюм і ще роками носили. А потім відрізали засмальцьовані місця, які вже не могли відреставрувати, і перешивали з незасмальцьованих рештків курточку для сина або дочки.
Тож життя таких речей було довге, іноді річ носили десятиріччами, тому ретельно підбирали тканину, яка витримувала таке юзання на всі боки. Після другої Світової, у сорокові-п'ятидесяті, і навіть шестидесяті роки роки небагаті люди все ще перелицьовували собі пальта та костюми.
Ще частенько швачку запрошували до себе батьки нареченої, щоб та встигла пошити все придане, без якого наречена була , як без рук, тому що купляти те саме в магазині було дорого та часто просто неможливо, бо був дефіцит всього, від жіночого спіднього до постільної білизни і звичайних рушників.
Напевно, не всі вже пам'ятають, що легендарні "вафельні" білі кухонні рушнички , які були, напевно, у кожній радянській сім'ї, шили з тканини, яка продавалася в рулонах на погонні метри і теж була дефіцитом.
Ще застав той час коли знайома перешивала свому брату комір на рубашці: там де було прочухано зашивали, комір розпорювала і цілу частину ставили на верх а зацеровану (заштопану) вниз. Якщо живі батьки, спитайте їх...Розгорнути попередні цитати...То була звичайна практика. Особливо на селі, коли запрошували портніху з іншого села чи містечка. Така портниха жила в родині, домовлялися за харчування - чи безкоштовно, чи за окремі гроші, чи в рахунок шитва.
Швачка обшивала всю сім'ю - юпки, пальта, сорочки, спіднє. До речі, спіднє взагалі шилося дюжинами, бо до лазні ходили раз чи два на тиждень, а дезодорів ще не придумали. Більш забезпечені люди у спеку могли собі дозволити "брати ванну" двічі на день з обов'язковою заміною спідньої білизни. Менш забезпечені такого дозволити собі не могли.
Шилися костюми для батька, костюм для дружини та їй же кілька суконь, також з залишків щось робили і дітлахам. Ніхто не купляв кожень місяць чи тиждень собі обновки, речі "справлялися" один раз і на "все життя".
Пальта відшивали добротно, підбивали їх ватином та ставили підкладку, яку, по мірі того, як вона ставала вітхою, замінювали на нову, іноді замінюючи і ватин. тож пальто було важким і в ньому треба було обережно рухатися і піднімати руку, бо мода на великі ватяні підплічники зберігалася десятиліттями, всі тридцяті-сорокі-п'ятидесяті роки. Поки від них не відмовилися у шестидесяті.
Потім ті речі носилися роками, позаяк тканина була натуральна, пальта чи костюми вигорялі на сонці, тоді їх несли перелицьовувати - все розпорювалося і тканину вивертали внутрішньою стороною, яка не посвітлішала на сонці, назовні, і знову зшивали те пальто або костюм і ще роками носили. А потім відрізали засмальцьовані місця, які вже не могли відреставрувати, і перешивали з незасмальцьованих рештків курточку для сина або дочки.
Тож життя таких речей було довге, іноді річ носили десятиріччами, тому ретельно підбирали тканину, яка витримувала таке юзання на всі боки. Після другої Світової, у сорокові-п'ятидесяті, і навіть шестидесяті роки роки небагаті люди все ще перелицьовували собі пальта та костюми.
Ще частенько швачку запрошували до себе батьки нареченої, щоб та встигла пошити все придане, без якого наречена була , як без рук, тому що купляти те саме в магазині було дорого та часто просто неможливо, бо був дефіцит всього, від жіночого спіднього до постільної білизни і звичайних рушників.
Напевно, не всі вже пам'ятають, що легендарні "вафельні" білі кухонні рушнички , які були, напевно, у кожній радянській сім'ї, шили з тканини, яка продавалася в рулонах на погонні метри і теж була дефіцитом.
Даже я помню те времена когдашили сами.Пам'ятаю, як шукали модістку на дому. Бо в ательє шили не те, що хотів замовник. Моя однокласниця вчилася на швачку і ми з нею творили! З спідниці - шотландки шили жилетку з кишенями, які оздоблювали шкірою з розпоротих перчаток. Зараз також іноді шию. Добре, що бохо в моді))): шити просто, оздоблюєш, на що вистачає фантазії і такту).
Я умею шить. Не платья конечно. .... Нахер надо. Но уменьшить платье на пару размеров могу. Или сшить простынь на резинке. Про другое постельное белье я вообще молчу. Раз плюнуть
Спросил ее почему ее папа не пошел на войну и у него была бронь.И была еще история что он Ленина подвозил когда то нан митинг и я уже подумал что какой-то партработник.Ну про Ленина выяснили,долго объяснять как так получилось,но вроде правда и ничего особенного.Работал он мастером слесарного цеха в 41Було таке у міщан. Мама розповідала, що й після війни було.
