Изя Написав:
-------------------------------------------------------
> Hexe Написав:
> -------------------------------------------------------
>
> > У вас буйная фантазия. Я так и представляю поляков с австро-венграми, шныряющих
> по
> > Украине в поисках нерусских словечек. Я так понимаю, профессионального анализа
> и
> > доказательства вы представить не можете.
> > Кстати, мне попадались старики в глухих селах, говорившие на чистом украинском.
> > Наверно, австро-венгры добрались и до Кировоградщины.
>
>
> Я жду ответа про Сковороду и Летопись.Всё остальное-это Ваши буйные фантазии и
> домыслы.
Якого біса українці недоосвічені й не відповідають доречно всяким каснаєзьічнїкам?
Російська є спотворена (тому ми її не можемо вже розпізнати!) антїфанєтїкай, антїґрамматїкай та антїсємантїкай Маскофії - церковно-слов'янська саме української Київської редакції - яку впродовж століть - включно зі Сковородою - розвинули українці:
Про походження російської мови:
Николай Cергеевич Трубецкой
К УКРАИНСКОЙ ПРОБЛЕМЕ
(Наследие Чингисхана)
Ось уривки з його статті К УКРАИНСКОЙ ПРОБЛЕМЕ:
Украинцы считали московскую редакцию русской культуры испорченной благодаря безграмотности москвичей [!!!], попрекали москвичей отсутствием школ и кичились пред ними постановкой школьного дела.
[Варварство + месіанізм = пізніший московський комунізм, який занапастив і Україну і Рассєю]
Москвичи же считали украинскую (вообще западнорусскую) редакцию русской культуры испорченной благодаря еретическому латинско-польскому влиянию.
[Себто для варварів культура й бути культурним, як-то були українці - було єрессю. А нині для отих московських варварів - добре знати українську історію є також всілякою ерессю].
Поэтому практически вопрос сводился к тому, какую из двух редакций русской культуры следует целиком принять и какую целиком отвергнуть. Решать должно было правительство, т.е. в конечном счете — царь. Правительство встало на сторону украинцев, что с точки зрения политической было совершенно правильно: неизбежное недовольство великороссов могло привести разве только к бунтам чисто местного характера, тогда как неудовольствие украинцев могло значительно затруднить и даже сделать невозможным настоящее воссоединение Украины. Но, вставши на сторону украинцев, московское правительство сделало в направлении признания “правильности” украинской редакции русской культуры только первые шаги.
[Так ось страх перед Україною й культурними українцями - нарозумило Московію в напрямок цивілізації через українців]
Головне: сам процес почався задовго до самого Петра:
Правда, это были самые ответственные шаги — исправление богослужебных книг (т.е. замена московской редакции этих книг редакцией украинской) и вся реформа Никона. В этой области была проведена полная унификация, причем великорусское было заменено украинским. Но в остальных областях культуры и жизни такой унифицикации до Петра проведено не было: в Украине царила чистая западнорусская редакция культуры без всякой великорусской примеси, в Великороссии — смесь московской культуры с западнорусской, причем в этом подмешивании западнорусских элементов к великорусской культуре одни представители высшего класса (тогдашние западники) шли довольно далеко, другие же (тогдашние московские националисты), наоборот, старались соблюдать чистоту великорусской традиции.
[Гадаю варвари розуміють, що западнорусская = українськая, бач термінологія москаля. Кумедніше інше: московські націоналісти були проти культури. Натомість українці Прокопович і Яворський по своїй притаманній природі лазали по Европі за знаннями й наукою, аби пізніше Петро їх експлуатував на користь москалів. Самоосвічуватись - не забрело б в головоньку москаля: навіть і я змушена постити оцей текст для варварів, самі б не прочитали.]
Царь Петр поставил себе целью европеизировать русскую культуру. Ясно, что для выполнения этой задачи могла быть пригодна только западнорусская, украинская редакция русской культуры, уже впитавшая в себя некоторые элементы европейской культуры (в польской редакции этой последней) и Проявлявшая тенденцию к дальнейшей эволюции в том же направлении. Наоборот, великорусская редакция русской культуры благодаря своему подчеркнутому европофобству и тенденции к самодовлению была не только непригодна для целей Петра, но даже прямо мешала осуществлению этих целей. Поэтому Петр эту великорусскую редакцию русской культуры постарался совсем искоренить [ГА?]и изничтожить [ГА?] и единственной редакцией русской культуры, служащей отправной точкой для дальнейшего развития, сделал украинскую редакцию.
[НАЙГОЛОВНІШЕ: Українська редакція культури та українська-Київська редакція церковно-словянської стали основою "російськості" та російської мови! Звідси трагедія для українців: вони завжди відчували і знали, що "російське" є також за джерелом і своєю субстанцією їхнє і тому легко їх було "русифікувати!". Натомість, українська мова розвинулась природно, органічно, без аніякісінької допомоги од москалів, а навпаки - всупереч та напрочуд їхньої нищівної та винищувальної зависті та варварства. Ото варварська вдячність за українське жертовне просвітянство! Та ще й вимагають їх любити!]
Таким образом, старая великорусская, московская культура при Петре умерла; та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры. Это можно проследить по всем отраслям культуры.
[Я не знаю чи варвари з цього зрозуміють, що їхня культура є українською. Не диво: варварствують навіть і в нашому столітті. "Московська культура" є оксюморон!]
Дещо про Московську красномовність:
Ораторское искусство, по всей вероятности, существовало и в Московской Руси: стиль произведений протопопа Аввакума — определенно ораторский и, несмотря на свою кажущуюся безыскусственность, предполагает старую устную традицию проповедничества. Но эта традиция не имеет ничего общего с традицией схоластической риторики, насажденной в Западной Руси братскими школами и Могилянской академией. Москва познакомилась с этой украинской проповеднической традицией задолго до Петра. При Петре не знаменитые ораторы-украинцы, Феофан Прокопович и Стефан Яворский, окончательно закрепили эту традицию. Вся русская риторика послепетровского периода, как церковная, так и светская, восходит именно к этой украинской традиции, а не к традиции московской, которая так и погибла окончательно, не оставив о себе других свидетельств, кроме указаний, извлекаемых из произведений расколоучителей вроде Аввакума.
[Ще раз панове москалі: запам'ятайте імена Феофана Прокоповича та Стефана Яворського, вивчіть їхні біографії - мабуть підхопите дещо з механізмів творення культури й мови.]
Таким образом, мы видим, что во всех своих отраслях послепетровская русская литература является прямым продолжением западнорусской, украинской литературной традиции.
[Як можуть нинішні совєтоосвічені москалі зрозуміти найсокровенніші механізми культури! Беріть приклад зі самоосвіченого антикомуніста Трубецького, панове атавісти!]
І накінець (бо ліньки дальше намарно просвіщати москалів):
Таким образом, на рубеже XVII и XVIII веков произошла украинизация великорусской духовной культуры.
[ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ: УКРАЇНІЗАЦІЯ МОСКАЛІВ КИЇВСЬКОЮ РЕДАКЦІЄЮ КУЛЬТУРИ ЧЕРЕЗ КИЇВСЬКУ АКАДЕМІЮ!]
А решту дочитайте отут, панове москалі, з умовою тільки, що якось вмієте читати:
[
www.hrono.ru]
нас,евреев,на мякине не проведёшь 
