Із книги спогадів:
Не усі відмовляються від приворотних чарів... Напарницею у лабораторії була дівчина, котра раніше працювала в міліції. Була вона не з вродливих, але заміж вийшла за дуже симпатичного хлопця. Чомусь подумалося тоді: ось я відмовився від чар-зілля, а вона, певно, - ні…
Запам'яталась її розповідь про участь в специфічній ризикованій операції: "Послали мене під виглядом шукаючої істину дівчини до християн на їхнє молитовне зібрання. Дали сумочку із радіостанцією, щоб чути що на тому зібранні відбувається. Та от несподівано під час богослужіння щось в тій радіостанції перемкнулось й із сумочки... стали лунати міліцейські переговори! Та я не розгубилася: стала голосніше за усіх кричати "Господи, врятуй мене!" й при цьому щосили лупити руками по тій сумочці. Очевидно Бог справді є, тому що невдовзі голоси припинились". Присутні у лабораторії аж заходились від сміху...
Тим часом по селу пішли чутки, що мій однокласник Юрій збирається одружитися з дівчиною-інвалідом. Біля Юри завжди "вертілися" гарні дівчата, так що у нього було з кого вибрати собі наречену. Саме тому цей шлюб викликав здивування і дав привід для пересудів. Відшуміло весілля, у мого колишнього товариша народився син, а через рік молоді розлучились...
Якось ми зустрілись і Юра розповів, як саме відбувалося його одруження: "Нас познайомили, і та дівчина почала заходити до мене в художню майстерню. Завжди приносила домашнє вино. От я й закохався по самі вуха: стала вона мені наймилішою від усіх. Одружились. Життя як життя - з'явилися непорозуміння, іноді сварки. Їде моя жінка в село до бабусі і привозить самогон, продукти. Вип'ємо, закусимо, і знову я її безтямно кохаю. Наробить усіляких дурниць, а в мене до неї чомусь немає ніякої злості. Та от проходить деякий час і знову в хаті сварки виникають. Знову їде вона до бабусі по той самогон. І знову наступає мир та любов. Щось підказало мені, щоб я не пив самогону та не їв тих бабусиних гостинців. Моє невдоволення її поведінкою призвело до розлучення. У нас тоді вже був син. Так незабаром вона причарувала молодого хлопця, який не тільки одружився з нею, а й сина мого усиновив!"
Подібна ж історія трапилась з моїм товаришем Олександром. Він закохався й вирішив одружитися, але батьки були проти, - мовляв, дівчина з бідної багатодітної сім'ї, дуже неохайна, а це означає, що не буде доброю господинею. Поставили синові ультиматум: "Або ми, або вона". Той же наполягав на своєму, так що між батьками і ним виник скандал, який переріс у криваву бійку. Олександр ходив із забинтованою покаліченою у тій бійці рукою але… перемогла любов. Ходили чутки, що мама знайшла зашиті в одязі сина чари. Люди свідчили, що мама Олександра в людному автобусі влаштувала потенцій невістці скандал із прокльонами та… Та все марно…
Сільська молодь була на боці закоханих.
Батьки зреклися сина, продали хату й виїхали в іншу область. Весілля молодятам зробила бабуся молодого та ще й хату подарувала. Через певний час у подружжя народилася дитина. На Великдень Олександр запросив мене в гості. У кімнаті було досить брудно, навкруги гуділи мухи та парувалися на запропонованих блюдах, на підлозі смерділа купа брудної дитячої білизни. Я сидів за столом й думав, як би скоріше піти, щоб не знудило. Переконався, що батьки поступали мудро коли відмовляли сина! Усе то так, але яка ж то сила чародійства!
На ту пору чув свідчення, що при любовних чарах виникає така пристрасть, такий потяг до коханої чи то коханого, що наступає затьмарення розуму й жертва чаклунства ладна на абсолютно все.
На жаль, не чув тоді, що при допомозі чаклунства можна і свого ворога перетворити у ліпшого друга. Там відчуття закоханості аналогічні.
Розгорнути попередні цитати...avel svoeju viktimnoju povedinkoju sprovokuvav kaina. ale po suti vinne ote biblijne primhlive bozhestvo, jakomu nevgodiv kain.
