Окремо у контексті перевантаження слід розглянути перевантаження внаслідок проведення непотрібних, половинчастих, ірраціональних та хаотичних дій, які виснажують як фінансові, так і людські ресурси. Наприклад, під час пандемії, викликаної респіраторними вірусами, нема ніякої доцільності проводити масове ПЛР-тестування. Такого ніколи не було в сезони перевищення епідпорогу по ГРВІ та грипу. Це марне витрачання грошей. Діагностика ПЛР потрібна не для госпіталізації в стаціонар, коли людина задихається і помирає, її й так зобов’язані госпіталізувати, ПЛР потрібний для епідросслідування, яке проводиться з метою відшуковування та локалізації вогнища інфекції. Такі заходи доцільні при спалах холери, малярії, тифу тощо, але не при десятках тисяч випадків захворювання, які, де-факто, ми мали уже в жовтні минулого року. ПЛР-діагностика мала сенс хіба в лікарнях для вчасного виявлення фактів зараження серед медперсоналу, й те на ранніх етапах розгортання епідемії. Тому навіть за наявності штату снепідслужби двадцятирічної давності проводити розслідування було б неможливо фізично, не кажучи уже про нинішній стан справ – коли вся санепідслужба представлена однією особою – головним державним лікарем Віктором Ляшко. Ніхто у вогнища грипу та ГРВІ ніколи не виходив, нічого не розслідував і не ізолював контактних. Чекали перевищення епідпорогу і закривали на двотижневий карантин навчальні заклади.
Отже, виникає питання – для чого витрачати державні та приватні кошти на ПЛР?, – якщо їх можна використати на лікування та оплату праці лікарів стаціонару, покладаючись на діагностику за клінічними ознаками хвороби, або сприймаючи будь-яке ГРВІ за коронавірусну інфекцію «за замовчуванням». Для чого проводити ПЛР, якщо ви не можете ізолювати громадянина, і не просто компенсувати йому утримання «під вартою», а банально прогодувати? Те ж стосується з дослідженням КТ – дорогим та шкідливим. Цим перелік непотрібних дій не вичерпується. Взагалі, українські чиновники можуть перевантажити не одну систему охорони здоров’я.
Висновки
На сьогодні більшість фахівців сходиться на думці про невідворотність набуття колективного імунітету переважно у природний спосіб шляхом додаткових смертей. Хтось говорить про 50 тис, хтось про 100 тис.
Зменшити кількість померлих можна лише на госпітальному етапі раціональним та ефективним витрачанням як державних, так і приватних грошей. На догоспітальному етапі потрібна адресна допомога особам, які вирішили самоізолюватися до покращення епідеміологічної ситуації, з боку соціальних служб та навчених волонтерів. Їх робота полягатиме у забезпечені вразливих категорій людей продуктами харчування, медикаментами, оплатою поточних рахунків тощо. Але для цього потрібні ресурси, які може надати виключно працююча економіка. Локдаун і даній ситуації буде не лише не ефективним, але й шкідливим.
