Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.

...Итак, речь идет не об исключении, а именно о непризнании России в качестве члена ООН, потому что она заняла место СССР неправомерно, с нарушением устава организации. Кстати, в уставе ООН до сих пор написано, что в Совбезе состоит СССР (ст. 23). Там о России вообще ни слова.
Сейчас Украина может предпринять следующее.
Выступить с официальным заявлением, что отзывает свою подпись под решением Совета стран СНГ, поскольку РФ не выполнила свои обязательства, о которых идет речь в документе, и нарушила устав ООН. Сюда же присовокупить все её преступления последних лет. Также должно быть указано, что соглашение имело политический характер, и что оно не приобрело юрсилы, поскольку его не подписала Грузия. Чего все ждут? Думаю, уговаривают Китай, остальные будут "за"...

https://ibigdan.livejournal.com/22645193.html
   
Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.
Хороша назва теми.

Цікаво як до 1721 називався їхній язьк? :laugh:
Ніяк.
Я запитував у москалів (тут на ФУПі) ще до війни: "А яка ваша ісконная назва? Бо в словнику Брокгауза сказано, що "вєлікорусси-- видуманноє названіє"".
ВІдповіді не отримав.
ОТже, відповідно і назви мови не було.
   
Ніяк.
Я запитував у москалів (тут на ФУПі) ще до війни: "А яка ваша ісконная назва? Бо в словнику Брокгауза сказано, що "вєлікорусси-- видуманноє названіє"".
ВІдповіді не отримав.
ОТже, відповідно і назви мови не було.

а яка була офіційна мова Золотої Орди?  От тою мовою і вели державне діловодство.
А населення говорило на своїх  мовах угро-фінських племен, які становили більшість населення Московії.
   
Треба, як запропонувала письменниця, офіційно називати всередини України, Рашку - Мокселем або Московією..

Треба починати відновлювати ісотричну правду.
Я без письменниць давно так роблю.

ДО речі, на державному рівні може бути своя логіка.
Німці свою країну називають ДОйчланд. Ми кажемо на свій лад -- Німеччина.
ПОляки - Польска. Ми -- Польща.
Англійці Енгланд. Ми --Англія.
І ніхто не ображається.
ТО ж московити нехай себе називають "Рассія", що не заважає нам називати їх "Московія".
На претензії можемо сказати: "Так істарічєскі слажилось".
   
а яка була офіційна мова Золотої Орди?  От тою мовою і вели державне діловодство.
А населення говорило на своїх  мовах угро-фінських племен, які становили більшість населення Московії.
Тоді "офіційних мов" не було. НМД.
   
назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами

Угро-фіни там були, але їх поступово витіснили,
у них була інша мова, звідси і дивні назви

росіянин не є угро-фін, це дика гіпотеза

більш того, угро-фіни там місцями збереглися
теоретично вони мають право на незалежність так само як і українці


   
Угро-фіни там були, але їх поступово витіснили,
у них була інша мова, звідси і дивні назви

росіянин не є угро-фін, це дика гіпотеза
Хто і куди?
"Росіян" як етносу не існувало. Ніколи.
Інакше треба назвати їхніх попередників на тих землях.
   
Хто і куди?
"Росіян" як етносу не існувало. Ніколи.
Інакше треба назвати їхніх попередників на тих землях.

в російській мові є слова "русский" и "россиянин"
угро-фіни - "россияне", але не "русские", це етнос
"русские" - це люди, у яких предки говорили російською або давньоруською мовою
це етнос, але в Московської області він був не першим и "Московія" - угро-фінське слово
   
Угро-фіни там були, але їх поступово витіснили,
хто витіснив? масового переселення на північ українців не  було, ніхто їх не витісняв, це все коцапські казочки

А Росію треба перейменувати на Московію, постановою ВР за підписом Парубія, він з задоволенням це зробить
   
Угро-фіни там були, але їх поступово витіснили,
у них була інша мова, звідси і дивні назви

росіянин не є угро-фін, це дика гіпотеза

більш того, угро-фіни там місцями збереглися
теоретично вони мають право на незалежність так само як і українці
Нема ніяких росіян, є москалі, зараз більш поширена назва  - кацапи, звісно вони не угро-фіни, насправді вони зброд представників сотень різних племен, які поступово втрачали свої мови і переходили на той покруч, яким викладали в школах.
   
хто витіснив?

Схоже самі себе витіснили, мокша - мордву, чудь - угру, татарва - булгару...
   
Схоже самі себе витіснили, мокша - мордву, чудь - угру, татарва - булгару...
взагаліто вони там і залишилися на своїх землях.Просто асимілювалися в той контигентяя,який зараз і має назву "узкіє". Єдине переселення  в часи "іга" і до нього-невеликих дружин з князями. Точно так як і нормани переселилися в англію -вільгельм і його дружина,що перемогла під гастінгсом. Абсолютна більшість норман як жила на материку так і залишилася там .Тепер вони французи,а англійська аристократія-власне нащадки перемішання самих англів і саксів з нормандськими нобілями та вояками. І звичайно любов там між ними "братська" :D була на протязі всього становлення англії і франції як націй.
   
хто витіснив? масового переселення на північ українців не  було, ніхто їх не витісняв, це все коцапські казочки

Мова - це історичний документ, який не можна знищити.
Більшість людей там говорили і говорять російською мовою.
Значить якось витіснили. Може переселялися, може повбивали бідних угро-фінів, може розмножувалися швидше, може все це разом.
Угро-фінів добив Сталін, він їм відключив шкільну освіту цією мовою.
Сталін був нацистом. А ви його тепер виправдовуєте, стверджуючи, що там не було окремих етносів, а була дружна сім'я загадкових московитів.
А він намагався і українців добити також. Українці і угро-фіни в одному човні в цій історії. Просто українцям поки вдалося вціліти в силу ряду обставин.




   
Мова - це історичний документ, який не можна знищити.
Більшість людей там говорили і говорять російською мовою.
Значить якось витіснили. Може переселялися, може повбивали бідних угро-фінів, може розмножувалися швидше, може все це разом.
Угро-фінів добив Сталін, він їм відключив шкільну освіту цією мовою.
Сталін був нацистом. А ви його тепер виправдовуєте, стверджуючи, що там не було окремих етносів, а була дружна сім'я загадкових московитів.
А він намагався і українців добити також. Українці і угро-фіни в одному човні в цій історії. Просто українцям поки вдалося вціліти в силу ряду обставин.

знищити можна, ти от узкоязикий, значить в тобі знищили мову..

якась маячня коцапська  -  узкий изиг придумали в середині 18 ст. і тільки в середині 19 ст. заставили угро-фінів  навколо великих міст перейти на нього..жодної коцапської народної пісні давнішої за початок 19 ст. не існує, хоча всі інші народи, наприклад українці, болгари, мають пісні яким по тисячі років

Сталін нічого їм не відключав, навпаки, включив, відключали після нього, відключали Брежнєв з Андроповим
   
знищити можна, ти от узкоязикий, значить в тобі знищили мову..

якась маячня коцапська  -  узкий изиг придумали в середині 18 ст. і тільки в середині 19 ст. заставили угро-фінів  навколо великих міст перейти на нього..жодної коцапської народної пісні давнішої за початок 19 ст. не існує, хоча всі інші народи, наприклад українці, болгари, мають пісні яким по тисячі років

Сталін нічого їм не відключав, навпаки, включив, відключали після нього, відключали Брежнєв з Андроповим

Знайшли україномовного сталініста

Цитата: wikipedia
Образование на коренных языках осуществляется в основном в республиках. В 1920-х — первой половине 1930-х годов обучение было организовано на 48 языках коренных национальностей.
Начиная с 1936/37 учебного года среднее и высшее образование в РСФСР на языках, отличных от русского, было свёрнуто.

Образование на языках народов России

Зверніть увагу, це посилання на стару версію сторінки.
В останні роки в Вікіпедії ведеться чистка всього того, що відноситься до російського нацизму.

З приводу пісень. Вік пісні можна оцінити тільки маючи письмове джерело.

До початку 19 століття письмові джерела російською були тільки в монастирях.
  Ніхто там пісні не записував.
З українською мовою - напевно те ж саме.





   
Курітє оцю карту:



Сматрітє осє відево:



Для особо упоротих нагадую, шо білоруси то таки літвіни :



І таки прізнайте... шо в бальшой сім'ї не без кривеньких отприсків....  ;)  :lol:



 :weep:  :weep:  :weep:  :cray:
   
До початку 19 століття письмові джерела російською були тільки в монастирях.
  Ніхто там пісні не записував.
З українською мовою - напевно те ж саме.

не тупи,  коцапе - народ пісні передав усно, без записування, прості люди знали і переспівували тисячі пісень, а деякі феномени десятки тисяч..крім того відомі автори конкретних пісень - Маруся Чурай, середина 17 ст.

В угрофінів було те саме але коли їх насильно русифікували то пісень коцапських ніхто не створив..от вони  так і живуть
   
не тупи,  коцапе - народ пісні передав усно, без записування, прості люди знали і переспівували тисячі пісень, а деякі феномени десятки тисяч..крім того відомі автори конкретних пісень - Маруся Чурай, середина 17 ст.

В угрофінів було те саме але коли їх насильно русифікували то пісень коцапських ніхто не створив..от вони  так і живуть


мало того, вони ще й привласнили пісні всяких мерян, ерзі і інших чухонців.
От тут Лірник постив відому всім Калінку-малінку на якійсь угро-фінській  мові першоджерела :D 
   
Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Гей, око Ладове,
Ніч пропадає.
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Отче над Ладом!
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Ладі Купала!
http://pisni.org.ua/articles/3.html

Етнографами нараховано близько 200 тисяч українських народних пісень.
Тиць

для порівняння:
https://oleg-leusenko.livejournal.com/4874375.html

Останнє редагування: 8 жовтня 2018 22:05:54 від BeeBumble
   
Цитати старовинних літописів, які вганяли в ступор радянських істориків абсолютно явним і однозначним протиставленням Русі й Залісся (ядра майбутньої Московії й Росії).

І змушували партію і правітєльство видавати "перекази" старовинних літописів, замість оригіналів.
Це цитати з фізично записаних літописів у 14-15 ст., переписаних з давніших оригіналів:
Під 1146 роком: "І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: "Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва".
У 1147 році, коли чернігівський князь Святослав Ольгович обступив місто Неринськ (у Рязанському князівстві), літопис пише: "У той же час прибігли до Святослава із Русі отроки".
Під 1151 р.: "Андрій (Боголюбський) тим часом випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: "Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем"....

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2386656-citati-starovinnih-litopisiv-aki-vganaut-rosian-u-stupor.html
   
жодної коцапської народної пісні давнішої за початок 19 ст. не існує

Ні, це не так.

Року 1790 -го.

Собрание народных русских песен с их голосами



і в цьому ж збірнику 1790 року:

Пісні малороссійські (українські)




   
Сматрітє осє відево

І що? Курган з їхніми рюзьге предками - кривичами. Тут важливіше - хто вони такі, а про це вже писали:

https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=974054.msg20189420#msg20189420

под ред. Т.И. Алексеевой.   Восточные славяне. Антропология и этническая история

http://historylib.org/historybooks/pod-red--T-I--Alekseevoy_Vostochnye-slavyane--Antropologiya-i-etnicheskaya-istoriya/2

Глава I. Т.И. Алексеева. История изучения антропологического состава восточных славян
/.../
Закономерная географическая приуроченность этих комплексов и разное процентное соотношение их позволило мне сделать заключение о преобладании в крайних восточных группах восточных славян (вятичи, кривичи ярославские, костромские и владимирские) антропологических черт, присущих финно-угорскому, по-видимому, древнемордовскому населению Волго-Окского бассейна (Цнинские могильники [Дебец, 1948]; могильники Сють-Сирми [Акимова, 19.55]; Муранский могильник [Алексеева, 1959]).
/.../
Неоднородность восточнославянского населения в отношении антропологических черт отмечается всеми авторами, и большинство из них обращает внимание на участие финно-угорских элементов в сложении восточных славян, особенно русских. Так, Д.Н.Анучин [1889] в работе, посвященной географическому распределению роста мужского населения России, делает предположение о том, что низкорослость русского населения некоторых уездов (Переяславский, Юрьевский) связана с сохранением здесь значительного количества финского, по-видимому, мерянского населения.
/.../
На вопрос о том, каковы причины этой неоднородности, однозначного ответа нет. Т.А.Трофимова и Г.Ф.Дебец видят ее в расовой неоднородности субстрата, на котором формировались восточные славяне и финны.
Генетические истоки этих народов, таким образом, едины, проявление одних и тех же антропологических типов в славянах и финнах не дает возможности связать определенный комплекс физических особенностей с этносом.
Большинство авторов разделяют эту точку зрения в отношении антропологических особенностей славян и финнов, но причину неоднородности восточных славян видят в смешении пришлого славянского населения, характеризовавшегос я определенным физическим обликом, с местным населением, преимущественно финским, отличавшимся иным антропологическим составом (Н.Ю.Зограф, Д.И.Анучин, Е.М.Чепурковский, В.В.Воробьев, А.Н.Краснов, Ф.К.Волков, В.В.Бунак, Н.Н.Чебоксаров, В.В.Седов, В.П.Алексеев, Т.И .Алексеева).
Особенно здесь следует обратить внимание на точку зрения Е.М.Чепурковского относительно "восточного великоросса", являющегося по его мнению потомком древнего населения, входящего в состав финнов, и В.В.Бунака, связывающего наиболее распространенный среди русских антропологический комплекс, так называемую восточноевропейскую расу, с неолитическим населением восточно-европейской равнины. Таким образом, оба автора предполагают, что в некоторых современных восточнославянских группах удельный вес древнего населения очень велик.
/.../
Что касается третьего вопроса - о взаимоотношении славян с окружающим неславяноязычным населением, то его роль в этногенезе славян показана достаточно убедительно.
Нередко иноязычное население выступает в качестве субстрата, как например, финно-угры - в русском населении (большинство отечественных авторов), балты - в белорусском [Седов, 1954; Алексеева, 1973], древние иранцы - в украинском [Великанова, 1975, Алексеева, 1973], коренное население Балкан - в южных группах славян [Постникова, 1967, Алексеева, 1973].


   
і в цьому ж збірнику 1790 року:

Пісні малороссійські (українські)


Ще :

"Свойство малороссийских песен и напев совсем от русских отменен: в них более мелодии, нежели в наших плясовых; но мне неизвестна ни одна армоническая малороссийская песня, которая бы равнялась со многими нашими протяжными. Употребление из давних времен между народом их бандуры помогло к совершению их пения, и во многих песнях малороссийских есть музыкальные приятности, есть некоторые правила в сложении оных, некоторая ученость, но вообще меньше характера, как-то и в наших новосочиненных мелодических песнях, которые, однако, старинных несравненно лучше. Правила и с ними музыкальные приятности, подобно нарядам в нашем пении, так же, как и в пении других земель насчет характерной и простой народной музыки поселяются; из сего, однако, не следует, чтобы музыка оттого становилася хуже, нет; но совершенства ее, будучи общими всем народам, отъемля иногда, хотя и странный, но принятый народом напев, того сильного ощущения уже не производят над слухом, какое чувствует поселянин при слушании простой отечественной песни."

Иван Прач. Собрание народных русских песен с их голосами. - 1790. - С. IX.
   
Курітє оцю карту:

Показати зображення...
Сматрітє осє відево:

https://www.youtube.com/watch?v=MNG-9L-HqgI
Для особо упоротих нагадую, шо білоруси то таки літвіни :

https://www.youtube.com/watch?v=BwP4_hD0Za0
І таки прізнайте... шо в бальшой сім'ї не без кривеньких отприсків....  ;)  :lol:

https://www.youtube.com/watch?v=noYDxpFYiFo
:weep:  :weep:  :weep:  :cray:

Згідно досліджень самих же московитських антропологів вятичі це ті ж угро-фіни(!) тільки ословянені. Те саме стосується східних кривичів.
єдиним словянським племенем були ільменські слoвени, але і ті були в більшості винещені Московією під час захолення Новгорода. Про те що вчинила Москва з Нoвгородом також достатньо писемниx свідчень.
   
Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Гей, око Ладове,
Ніч пропадає.
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Отче над Ладом!
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Ладі Купала!
http://pisni.org.ua/articles/3.html

Етнографами нараховано близько 200 тисяч українських народних пісень.
Тиць
для порівняння:
https://oleg-leusenko.livejournal.com/4874375.html

Причому це пісні ще дохристиянського періоду. За дослідженнями науковців жоден словянський народ не рівняється з українським бо багатству збереження давньої/дохристиянської народно-пісенної творчості, що є свідченням древності і самого українського народу
   
 Піднімаю, бо кацапи знов "забулися" хто вони є.  [ua]
   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm

Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української літературної мови, тобто тієї, яку вони чують щодня по радіо й телебаченню і використовують у щоденному спілкуванні між собою, яку вивчали в школі, якою читають книжки, газети й часописи. Проте слід пам'ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, і мови народної, яка досить відрізняється в різних діалектних ареалах 26. В епоху середньовіччя в ролі літературної мови могла виступати не тільки своя, але й зовсім чужа мова, як, наприклад, латинська в народів Середньої та Західної Європи.



 26 Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. — К., 1990. — С. 7-12.



Щодо походження української літературної мови в сучасному мовознавстві особливих проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», а її нормалізація пов'язана з творчістю Т. Шевченка, а також Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, А. Метлинського, В. Забіли та ін. Вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянс ьких та слобожанських говірок. До І. Котляревського і Т. Шевченка існувала староукраїнська писемна мова (XIII-XVIII ст.). яка сформувалася на основі давньокиївських (давньоруських) літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньокиївська (давньоруська) писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов'янської (церковнослов'янської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства. Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про давність української мови й шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її сучасний літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти.

Історія народно-діалектного мовлення складалася зовсім по-іншому. Воно розвивалося за своїми внутрішніми законами і майже не залежало від державного чи релігійного життя суспільства. Саме в народному мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні й лексичні риси, які згодом стали характерними особливостями української мови. Таким чином, дослідити походження української мови — це насамперед з'ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних рис, що поступово склали специфічну мовну систему, середньонаддніпрянс ький варіант якої став основою сучасної української літературної мови.

Формування своєрідних фонетичних, граматичних і лексичних рис, притаманних українській мові, розтягнулося на тривалий час. Деякі з них з'явилися ще в мовленні східнослов'янських племен, що жили на території України протягом так званого праслов'янського (тобто спільнослов'янського) періоду, інші формувалися вже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (у VI-IX ст.), ще інші — в Київській Русі IX-XII ст. і значна їх частина — у період нового етапу самостійної історії східнослов'янських мов, тобто після XI-XII ст.
   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm

За послідовністю виникнення можна виділити три основні шари найхарактерніших українських мовних особливостей, що сформувалися протягом відповідних історичних періодів:

1) граматичні риси й лексика, успадковані від праслов'янської мови;

2) мовні особливості, що виникли в дописемний період формування української мови (VI-X ст.);

3) фонетичні риси, поява яких була зумовлена занепадом зредукованих ъ та ь.

На особливостях формування ранніх українських діалектів істотно позначився насамперед той факт, що більша частина протоукраїнської етномовної території містилася в межах східної частини прабатьківщини слов'ян (між Прип'яттю, Середнім Дніпром, Карпатами і зоною степів). Через це в українських говорах більшою чи меншою мірою відбилися всі фонетичні, граматичні й лексичні зміни, які відбувалися ще в праслов'янських діалектах цього ареалу.

Після поділу на початку н. е. праслов'янської мовної спільності на західну й східну діалектні зони розпочався останній, пізньопраслов'янський період. У цей час дедалі більше зростала відмінність між відзначеними зонами на фонетичному й інших мовних рівнях. Ця відмінність поглиблювалася з розселенням східнослов'янських племен на широких просторах у басейнах Десни, Верхнього Дніпра й Верхньої Оки, оскільки в цей час при переважаючих внутрішніх тенденціях мовного розвитку вона зумовлювалася також і впливами іншомовних (балтського та фінно-угорського) субстратів. На півдні, на слов'янському ареалі черняхівської культури, істотно позначився іранський субстрат. Усе це спричинилося до того, що при подальшому паралельному розвиткові в усіх пізньопраслов'янських діалектах тих фонетичних, граматичних і лексичних процесів, які були започатковані ще в індоєвропейський час і в ранній та середній праслов'янські періоди (до початку н. е.), результати багатьох із цих процесів у пізньопраслов'янську епоху (І-V ст. н. е.) в різних діалектах були не однаковими. Зростали відмінності на різних мовних рівнях не тільки між західним і східним слов'янськими діалектними масивами, але і в середині самого східнослов'янського діалектного ареалу. Усе більше поширюючись на величезних і слабо пов'язаних між собою територіях, накладаючись вище Прип'яті й Десни на місцеві балтський та фінно-угорський субстрати, східнослов'янські говори ще з перших століть н. е. поступово, але неухильно втрачали свої спільні риси, властиві їм у час функціонуванняна первісній слов'янській прабатьківщині між Карпатами і Дніпром та між Прип'яттю й зайнятою кочовими племенами зоною степів. Разом з тим втрачався і будь-який ґрунт для спільної східнослов'янської народнорозмовної мови навіть у пізніших умовах спільної східнослов'янської держави — Київської імперії.
   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm

Протягом І-V ст. н. е. (пізньопраслов'янський період) у слов'янських говірках на території сучасної України, як свідчить порівняльно-історичне мовознавство, відбувалися такі фонетичні й граматичні зміни, які відбилися й на пізнішій структурі українських діалектів, а значна їх частина — й на особливостях інших східнослов'янських мов:

1. Перетворення (приблизно в І ст. до н. е.) дифтонгів ort, olt, ert, elt (де t — будь-який приголосний) у rot, ret, let з подовженням або без подовження голосного: *orbota > робота.

2. Розвиток тенденції до зміни початкового ё в о перед наступним складом з голосними і, е (у західнослов'янському ареалі — в je): праслов'ян. *ědinъ,

*ělenь, *ěsenь, *ězero > укр. одúн, óлень, óсінь, óзеро, рос. одúн, олéнь, óсень, óзеро, білор. адзúн, алéнь, вóсень, вóзера, але польськ. jeden, jeleń, jeseń, jezioro, чеськ. jeden, jelen, jeseň, jezero, верхньолуж. jedyn, jelenk, jězor.

3. Перехід (приблизно протягом II-III ст. н. e.) задньоязикових приголосних ґ, к, x, перед Ђ, утвореним з дифтонга а oi в середині слова перед приголосним та з дифтонгів а oі, еі, в закінченнях слів, у дз' (> з'), ц', с' (у західнослов'янському ареалі - в dz', c', š): укр. нога - на нозі, рука — в руцí, мýха — мýсі.

4. Завершення процесу перехідного пом'якшення і злиття праслов'янських сполук dj, tj, kt' у м'які шиплячі африкати дж' (іноді ж'), ч': *medja > межа,

*svĕtja > свЂча > свіча, *поktь > ночь > ніч.

5. Зміщення артикуляції праслов'янського звука ы в напрямку її зближення з артикуляцією і.

6. Спрощення в сполученнях dl, tl проривних компонентів d, t у середині слова: праслов'ян. *vedla > укр., рос. велá, білор. вялá; праслов'ян. *sadlo > укр. сáло, білор. сáла; праслов'ян. *pletla > укр., рос. плелá, білор. плялá.

7. Поява додаткового (епентетичного) звука l у сполученнях pj, bj, mj, vj: праслов'ян. *lubjo > укр., рос., білор. люблю; праслов'ян. *zemja > укр., рос. земля, білор. зямля.

8. Початок змін носових голосних o, ę у звичайні ротові голосні у, 'a: pętb > р'а ntь > р'аtь > п'ять, dobъ > du mbъ > dub > дуб.

У другій половині І тис. н. е. діалектна ситуація на протоукраїнських землях, як нам здається, була досить складною і строкатою. На V-VI ст. н. е. припадає остаточний розпад праслов'янської етномовної спільності. Постає закономірне питання: а що було після неї?

За традиційною версією східнослов'янського глотогенезу, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення спільнослов'янської (праслов'янської) епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад півтисячоліття й закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови — українська, російська та білоруська — як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався не стільки на наукових фактах, як на певних ідеологічних настановах. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.
   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm

Звичайно, слід мати на увазі, що праслов'янська етномовна спільність зникла не раптово й не безслідно. Навпаки, у другій половині І тис. н. е. ще зберігалися деякі спільні тенденції мовного розвитку в східнослов'янській діалектній зоні, яка виділилася на самому початку н. е. в епоху зарубинецької культури й існувала протягом усього пізнього (й останнього) періоду праслов'янської мови (І-V ст. н. е.). У цьому діалектному ареалі поряд з його дальшою диференціацією з'являлися деякі нові мовні особливості, що згодом стали характерними для всіх східнослов'янських мов, і завершувалося формування тих діалектних рис, що започаткувалися або розвивалися, але не закінчилися в попередні епохи. На другу половину І тис. н. е. припадають, зокрема, такі процеси, спільні для всього східнослов'янського мовного ареалу:

1) перехід праслов'янських сполучень gt', kt' у середині слів у č (=чь): праслов'ян. *bergti, *pekti > укр. діал. беречú, печú, рос. беречь, печь, білор. берагчы, пячы;

2) розвиток приблизно у VIII — на початку IX ст. східнослов'янського повноголосся, тобто перехід праслов'янських сполучень -or-, -ol-, -er-, -el- між приголосними в -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: праслов'ян. *korva > корова, *golsъ > голос, *dervo > дерево;

3) завершення (мабуть, наприкінці IX — на початку X ст.) переходу праслов'янських носових голосних q, ę , (ж, а) у ротові голосні у (ю), а (я): праслов'ян. *roка > укр., рос., білор. рука; праслов'ян. *męso > укр. м'ясо, рос. мясо, білор. мяса (паралельні процеси відбувалися і в деяких західнослов'янських діалектах, що зумовлено походженням слов'янських мов зі спільного праслов'янського джерела; пор. верхньолуж. ruka < roка, mjaso < m'ęso);
   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm

) початок (приблизно з VI ст. н. е.) тенденції до кількісного скорочення ъ і ь у так званій слабкій позиції і прояснення їх у голосні ъ° , ь е у сильній позиції [така сама тенденція виявилася також у верхньолужицькій, македонській і частково у словацькій мовах; пор. верхньолуж. moch, dźen, макед. мов (< мохъ), ден, словацьк. [moch], den].

5) оформлення на кінець X ст. основних особливостей східнослов'янського наголосу, відмінного від принципів наголошування слів у західних і південних слов'янських діалектах;

6) поступова втрата (як і в більшості інших слов'янських мов) аориста й імперфекта дієслів, формування східнослов'янської системи формо- і словотвірних префіксів та суфіксів;

7) утворення спільного східнослов'янського лексичного фонду.

Проте формування всіх цих і деяких інших рис та особливостей, в основному спільних для всіх східнослов'янських мов, не було визначальним у глотогенетичних процесах другої половини І тис. н. е. на східній території давньої прабатьківщини слов'ян. Безперервність етноісторичного розвитку на українських етнічних землях від середини І тис. н. е. до нашого часу свідчить про те, що після розпаду праслов'янської етномовної спільності в цьому ареалі, як було вже сказано, почав формуватися український етнос і відповідно — українська мова.

Оскільки переважна більшість української етномовної території збігається зі східним ареалом слов'янської прабатьківщини, цілком природно, що українці успадкували матеріальну й духовну культури своїх предків-праслов'ян цього реґіону, а українська мова перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в нас вони склали найдавнішу групу українських мовних особливостей. Серед них найважливіші:

1) закінчення -у в род. відмінку однини іменників чол. роду з давньою основою на u: солоду, мéду, дóму, вéрху, пóлу;

2) закінчення -ові, -еві (-єві) в дав. відмінку однини іменників чол. роду цієї самої групи типу сóлодові, мéдові, дóмові, а потім — і всіх інших іменників чол. роду;

3) чергування приголосних г, к, x зі свистячими з, с, ц у дав. та місц. відмінках однини іменників: дЂвцЂ» слузЂ, на березЂ, на рЂцЂ, в книзЂ;

4) кличний відмінок іменників: жено, друже, княже, брате, земле, владико, учителю;

5) закінчення -ої в род. відмінку однини прикметників жін. роду: велúкої, дóброї, святої, пáгубної;

6) форми дав. відмінка займенників мені, тобі, собі;

7) форми 3-ї особи дієслів теперішнього і простого майбутнього часів І дієвідміни: мóже, убивáє, ідé, живé, поучáє;

8) закінчення -мо в дієсловах 1-ї особи множини теперішнього і майбутнього часів: даємó, постáвимо, не питáємо, помагáємо та ін.;
   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm

Значна частина специфічних для української мови фонетичних рис (а деякі з них виявилися спільними для української та інших сусідніх мов) почали формуватися безпосередньо від праслов'янської мови, тобто від V-VI ст. н. е. Протягом другої половини І тис. н. е. виникли такі фонетичні особливості: 1) вибуховий задньоязиковий приголосний g перетворився у фрикативний γ (кінець VI — перша половина VII ст.), і замість goлoвá, нogá, gopoдъти стали вимовляти γоловá, ноγá, γородúти;

2) у деяких говорах з'явилися приставні приголосні в і г на початку слів перед голосними звуками: вóсінь, вóзеро, вýхо, вузькúй; гóсінь, гóзеро, говéс, горáти (можливо, ще в племінних діалектах волинян і деревлян);

3) давні звуки ы, і злилися у специфічно український и (від IX-X до XII ст.);

4) відбулося взаємне зближення ненаголошених голосних е-и: ве иснá, се илó, з илéний, ве илúкий, ожи евé;

5) голосний е після ж, ч, ш, й перед наступним споконвічно твердим приголосним перейшов в о: женáтый - жонáтий, человЂк — чоловíк, єгó — йогó, пшенó — пшонó (IX-X ст.):

6) так званий «ять» (тобто специфічний дифтонг ie, який на письмі позначався літерою Ђ) на більшій частині української етнічної території перетворився на і, унаслідок чого замість віéче, гріéх, діéти, ліéс, лесóк, дедóк стали вимовляти вíче, грíх, дíти, лíс, лісóк, дідóк (X — перша половина XI ст.) та ін.

Характерні риси, притаманні українській мові, формувалися і в сфері морфології, з'являлися суто місцеві слова, невідомі в інших слов'янських ареалах. Усе це надавало раннім українським говорам (їх ще називають протоукраїнськими) місцевої специфіки й виразної самобутності.

Дослідники, які дотримуються традиційних поглядів на існування давньоруської народності й давньоруської мови і переконані, що принаймні до розпаду Київської Русі української мови (як і інших східнослов'янських) не було, наполягають на тому, що після розпаду праслов'янської етномовної спільності почався період східнослов'янської єдності й спільної східнослов'янської мови, яка за часів Київської Русі перетворилася також у спільну для всіх східних слов'ян давньоруську мову, і лише з XII-XIII чи навіть і з XIII- XIV ст. на її основі нібито формуються самостійні українська, російська та білоруська мови. Виведення української мови безпосередньо від праслов'янської, незважаючи на те, що ця ідея в українському мовознавстві має вже понад столітню традицію, таким дослідникам здається необґрунтованою й непереконливою. Залучення свідчень суміжних суспільних наук (історії, археології, антропології) для них — це «загальні міркування, які нічого не доводять» (В. Німчук). Отже, фактично виникає дилема: або наводьте конкретні факти (яких від дописемного періоду ні в кого немає і бути не може), або й надалі залишається непохитною антинаукова концепція східнослов'янського етно- і глотогенезу.
   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm

Звичайно, адекватно відтворити етномовні процеси на території сучасної України протягом І тис. н. е. неможливо, бо від того часу не маємо ні писемних пам'яток, ні авторитетних свідчень тогочасних письменників, істориків, географів, мандрівників інших народів тощо. Але й непрямих свідчень, на наш погляд, цілком достатньо, щоб уявити напрямок розвитку тодішніх етногенетичних процесів і вибудувати, хоч би гіпотетично, їхню модель. Наприклад, ми не маємо прямих доказів того, що перехід g в γ у протоукраїнських говорах відбувався невдовзі після розпаду праслов'янської етномовної спільності. Але той факт, що слов'яни, які під час Великого переселення народів у VI ст. рухалися зі Східної Європи на Балкани, ще вимовляли вибуховий g, а східні слов'яни, котрі протягом VII-VIII ст. стали проникати з Середньої Наддніпрянщини у басейн Десни й за Прип'ять, уже мали фрикативний приголосний γ (про це переконливо свідчить послідовне збереження g у південнослов'янських мовах і поширення γ у південноросійських говорах), досить ясно вказує на хронологічні межі трансформації g > γ : кінець VI — перша половина VII ст. н. е.

Цікавий результат дає також вивчення лексики сучасних південнослов'янських мов. Наприклад, український дослідник О. Стрижак звернув увагу на наявність у сербській та українській мовах низки семантично майже тотожних слів, як-от: вáтра (вогонь), вýлиця, гúнути, голóта, гýска, дúхати, жвáкати, збірка, квóчка, лáгодити, лáяти, людство, люлька, маснúй, млúво, мочáр, мýляти, нáпад, нáступ, неук, óбрис, окрáяти, óнде (там), пáша (пасовисько), плéтиво, плúнути, пóслуга, прáля, пýзо, себé, сúрник, слúна, снагá, сýкня, тин, тýга, улучúти, яринá та багато інших 27. Вони свідчать про те, що в мові населення Середньої Наддніпрянщини й Прикарпаття (тобто праукраїнців), звідки предки сербів і хорватів прийшли на Балкани майже 1500 років тому, всі ці слова вже були в V-VI ст. н. е. Щодо походження хорватів саме з цих місць сумніватися не доводиться: на це чітко вказують географічні назви на території нинішньої Хорватії: хорват. Kijev, Kijevo (зафіксовано 5 назв), Kijani, Žitomir, Malin, Bolarka та ін. 28

   
Найдавніші риси української мови. Г. Півторак :

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm


27 Стрижак О. Серби й Україна // Україна. Наука і культура. — К., 1993. — С. 257-258.

 28 Там же. — С. 257.



Відзначені сербсько-українські лексичні паралелі, кількість яких далеко не вичерпується наведеними прикладами, а також успадковані від праслов'янської доби характерні для української мови риси словозміни й чимало специфічно українських фонетичних особливостей, виникнення яких найвірогідніше віднести до другої половини І тис. н. е., оскільки вони досить широко відображені в найдавніших писемних пам'ятках XI-XII ст., дають вагомі підстави вважати східних слов'ян на території сучасної України від Карпат до басейну лівих приток Дніпра ранніми українцями, а їхню мову — ранньою українською мовою.





   
А кажу вам, усім українцям, "піх@й" що каже будь-хто. Спирайтеся - на факти, йдіть до першоджерела. Крапка.
   
Отже, нехай завжди полихає на Московії:



Тож, цікавинки на цю тему:

за "триєдиний нарот руssкий" :

частина перша :



а це вже цікавинки, самий смак :

частина друга (моск. мовою):

0:26 - "один нарот"

2:47 - Переяславская рада 1654 г.:
у предков украинцев и русских разные языки, менталитет; взаимонепонимание

5:46 - использование названия Украинцы в 17 веке

6:29 - первые царские послы в Украине и переводчики для общения предков русских с украинцами

10:31 - все письма с Украины на украинском языке в Московии переводились


12:20 - Пётр I и потребность перевода украинского языка на русский

13:27 - письма украинских Гетманов на украинском языке - в архивах РФ

24:12 - наставление Екатерины II: сделать украинцев - русскими !

25:55 - в древней Руси не существовало "единого языка и народа"

33:56 - XVIII-XIX вв. - свидетельства российских чиновников и российского генштаба:
украинцы - иностранцы для русских;
русские нуждаются в переводе украинского языка;
на украинском языке говорит вся Украина;
украинцы и русские - исстари ненавидят друг друга

46:41 - украинский язык (малороссийский) - самостоятельный язык, а не наречие польского или русского

48:24 - имперские фантазии М.В. Ломоносова об украинском языке

50:50 - "Энеида" Котляревского 1798 г. на народном украинском языке

51:20 - XIX в. - украинский язык или "малороссийское наречие"?

1:03:21 - русские издавали украинские песни еще в XVIII веке

1:04:12 - "На бережку у ставка" - любимая украинская песня князя Григория Потемкина

1:06:47 - XIX-XXI вв. - русские не понимают украинский язык без словаря и перевода

1:10:50 - "свидомый" это не оскорбление, а комплимент.

 X(  X(  X(

   
Ікону «Корсунське Благовіщення», яку в Росії назвали «Устюзьке Благовіщення», є давньоруською домонгольською іконою, написаною приблизно у 1022 році, за різними даними, в Києві або Корсуні. Сьогодні вона прикрашає не український музей, а московський.
https://www.radiosvoboda.org/a/30199558.html
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія