Примусова русифікація з перших хвилин навчання в Харківському медичному університетіПитання мови у сучасній Україні політизоване, наелектризоване та підіймається низькоякісними політиками тоді, коли їм вигідно, — замість бути постійно у центрі уваги, як цього вимагає наш розвиток.
Простий же народ більше за все любить говорити про те, яка українізація повинна бути, щоби не було зворотнього ефекту. Думки трапляються від “заборонити російську повністю, як нашу мову забороняли!” (якби ж це було зараз можливо!) до “нехай вдома кожен говорить, якою хоче, просто всі повинні знати державну мову”. Мабуть, усе різноманіття поглядів громадян України на мовну політику може бути об’єднане ідеєю, що української мови в Україні має бути більше.
Але є в нашому суспільстві невелика кількість орґанізмів із паспортами України, які в ідеалі жодної України не хотіли би бачити. Вони намагаються перетягувати на свій бік хороших людей і дійсно вміють заморочити голову кому завгодно. Щоби протидіяти побрехенькам і пересмикуванням москалів та їхніх посіпак, треба бути дуже добре підготовленими. Брехня і зло не обмежують себе у методах впливу, тому послухаєш прибічників “русского міра” — і часто тут же, поки не проаналізуєш, починаєш в усе вірити.
Улюблений прийом тих, хто хоче панування вічно тоталітарної росії і знищення України — гальмувати українізацію тим, що вона дискомфортна для когось та начебто є недемократичною. Брехуни розуміють, що суспільство завжди тяжіє до однієї мови і що поряд із росією Швейцарій або Бельґії у нас ніколи не буде. Вони свідомо працюють на те, щоби залишилась одна російська мова — а потім й українську державність “упразднить за ненадобностью”. Цинікам за поширення таких ідей фашистська росія платить, а “корисних ідіотів” — принагідно ліквідовує. Звісна річ, що в “русском мире” ніякої демократії ніколи не було і виникнути вона не може, поки росія не припинить своє існування, поки на її території не виникне сукупність повноцінних національних держав, так як і сучасні европейські країни розташовані на території колишньої Римської Імперії. Тому свобода та демократія не може бути пов’язана зі сприянням поширенню російської жодним чином. Навпаки, бажання жити вільно в Україні неминуче породжує бажання відродити українську мову та убезпечитися від російської, яка як у казці про лисичку “спочатку кладе голівку, потім хвостик, потім лапки”, а потім — такий квартирант господаря із власної оселі витісняє.
Радянський Союз у перші роки або навіть місяці сформувався як імперія москалів. Злі сили всередині радянської держави швидко придумали, як поставити собі на службу більшість процесів у суспільстві і вже “пізній совок” прирікав українську мову на зникнення. Саме у той час формувалися і визначали свою кар’єрну траєкторію майже всі люди, які зараз перебувають на вирішальних позиціях у суспільстві.
У тому числі викладачі та керівники в освіті. Взагалі-то я пишу цю статтю тому, що разючим і готовим до висвітлення виявився приклад ставлення до української мови та її носіїв у ХНМУ.
Харківський національний медичний університет відрізняється тим, що має велику кількість іноземних студентів, особливу корпоративну культуру (велика династійність і вплив грошового чинника). Випадково сталося так, що я знаю кількох викладачів та студентів звідти і таким чином можу бути трохи в курсі справи.
Якось на одному моєму улюбленому патріотичному сайті з’явилася публікація, наведу її повністю:
“Ми намагаємось побудувати українську державу, але у переважній більшості не зважаємо на методи розбудови. Хворе на асиміляцію зманкуртіле українське суспільство, надихненне ФСБ-шними гаслами про неважливість української мови, з впертістю баранів та без розуміння наслідків, вкотре повторює “Какая разніца?”
Переписка з студентом ХНМУ зачепила мене за живе:
“Привіт, Віктор! На вашу думку, як можна надати розголосу ситуаціїї, коли викладач відмовляється вести пару на укр. мові та тисне на україномовного студента?
— Що трапилось, друже?
— Річ у тому, що викладачі у ХНМУ тупо саботують викладання державною мовою, всіляко тиснуть на україномовних студентів та вказують на меншовартність української. Починають пару зі спічів, що “На украінскай так нє вазможна харашо обясніть і на 20%” і т.д… І це в той час, коли методична література йде вже (давно) державною мовою і КРОКИ теж українською. Де логіка? Практично, де логіка?”
Звичайно, в процесі подальшого діалогу я з’ясував про кого конкретно йдеться. Дивіться і робіть висновки самі:
Ведуча ставить питання українською, а завідуюча кафедрою, викладач ХНМУ вперто відповідає так як їй заманеться. Здогадайтесь самі, якщо до неї звертається україномовний студент, то якою мовою вона надасть відповіть? Чиєю мовою читатиме лекції? Кого виховують такі викладачі? Чи українців???
Виктория Клименко, а відео — з офіційної сторінки ХНМУ.
Останнє редагування: 18 серпня 2017 21:12:38 від Гонсалес
