Недосконалі механізми прийняття рішень в Організації Об’єднаних Націй і право вето в Раді безпеки ООН Російської Федерації дозволяють їй заблоковувати будь-яке рішення, котре не влаштовує Москву. Завдяки злочинній позиції Кремля, який підтримує свою маріонетку Башара Асада в Сирії і робить все для того, щоб не були введені миротворчі сили в окуповану Росією частину українського Донбасу, війни в Україні і Сирії можуть продовжуватись безкінечно.
І у той час, коли увесь цивілізований світ розуміє, що приховувати тяжкі злочини Москви в Україні і Сирії неприпустимо, прикриваючись своїм правом вето в ООН, Росія робить нормою будь-яку свою агресію щодо суверенних держав.
Образно кажучи, це дуже схоже на те, якби вбивця блокував розслідування своїх вбивств і з цим усі погоджувались. Хоча право вето Російської Федерації в ООН, як правонаступника СРСР, нагадує ситуацію з внуком-правонаступником, який сів би до президії ради ветеранів Другої світової війни у піджаку з орденами свого померлого діда.
Питання про необхідність забрати в Росії право вето у Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй, у зв’язку з її нападом на Україну, вже піднімалося неодноразово. Але воно щоразу «спотикалося» об відсутність прописаної процедури ануляції права вето в тієї чи іншої країни, котра є членом Ради безпеки. Оскільки немає механізму її запуску і реалізації.
Крім того, за існуючого нині статуту ООН, це виглядає досить проблематично. Щоб забрати в Кремля право вето, потрібно змінити статут, а щоб змінити статут, треба подолати право вето Російської Федерації. Замкнуте коло.
То чи не варто було б спробувати піти дещо іншим шляхом? Для початку не забирати у Росії, постійного члена Радбезу ООН, права вето, а призупинити використання Москвою цього права.
Скажімо, на час проведення розслідування в ООН того, що Росія причетна до збиття пасажирського літака «Боїнг-777», а також є однією зі сторін військового конфлікту на Донбасі.
У Мінських домовленостях зазначено, що із зони конфлікту мають бути виведені іноземні війська. Але інших іноземних військ, крім російських, там немає.
Проте необхідно враховувати, що при розгляді цього питання потрібно зробити похибку на те, що Росія є дуже «специфічною» країною.
Суть ООН, як міжнародної організації, полягає у противагах. І лише тоді її рішення чогось варті.
Якщо ж якимось чином вдасться кардинально змінити основи статуту, а Москва вважатиме, що цим ущемлені її інтереси, то не можна виключати того, що Росія взагалі перестане зважати на рішення ООН.
Можливо варто спробувати довести необхідність реформування цієї організації до нового генерального секретаря ООН Антоніу Ґутерріша?
Адже зараз «правила гри» є такими, що подібні ініціативи мають надходити від країн-членів Ради Безпеки ООН і генерального секретаря.
А чи готові вони до цього? Хоча ООН, у такому вигляді, якою вона є нині, абсолютно не влаштовує дуже багатьох учасників цього світового клубу.
Оскільки виникає враження, що за сучасних умов основний сенс функціонування ООН в основному зводиться до того, щоб збиратися щотижня і обмінюватися гучними заявами. І не більше.
Та хоч розпускати цю наддержавну міжнародну супер-структуру (як колись Лігу Націй) зараз ніхто не погодиться, але від перезавантаження усі б отримали реальну користь.
І не можна далі допускати, щоб у подальшому могли повторюватися такі випадки, коли Росія, напавши на незалежну державу Україну, могла роками гальмувати рішення Ради Безпеки ООН, користуючись для цього своїм правом вето.
Можливо, що Україні, яка не тільки постраждала від агресії Москви, а й від старих «правил гри» в ООН, варто було б подумати про ініціювання змін у діяльності Ради Безпеки.
Що могло б бути сформульовано наступним чином.
Перше: країна-член Ради Безпеки, котра на даний момент веде військові дії проти іншої держави, не має права на голосування в Раді Безпеки ООН, бо сама є безпосереднім учасником конфлікту.
Друге: в Раді Безпеки скасовується право вето, і всі рішення ухвалюються простою більшістю голосів членів ради.
Третє: спрощеним варіантом модернізації Ради Безпеки ООН могло б стати правило, за якого право вето не діє, якщо при голосуванні проти висловився лише один із членів Ради Безпеки.
Четверте: існує правове поле світової цивілізації. А оскільки Росія навмисно постійно порушує і попирає всі правила, котрі б мали враховуватися в діяльності Ради Безпеки ООН, то призупинення права вето для Росії, на час розслідування неправомірних дій Москви, бачиться єдино можливим виходом із ситуації, котра склалася.
П’яте: після фактичного доведення того, що літак авіакомпанії Malaysia Airlines рейсу МН17 було збито з окупованої частини Донбасу, Росія не може не тільки більше головувати в Раді Безпеки ООН, а й має бути визнана в ООН як держава-терорист, котра веде гібридну глобальну війну проти цивілізованого світу.
Але поки що виходить так, що Москва, у разі різкого збільшення своєї військової ескалації на Донбасі, здатна заблокувати будь-яке рішення щодо України у Раді Безпеки ООН.
Можна говорити про різні шляхи перебудови в ООН. Мова йде про рішення Генеральної асамблеї ООН, на які вето накласти ніхто не може.
Втім, розпуск ООН і створення нової «ООН 2.0» завжди залишається на крайній випадок. Хоча ті, хто роками засідають в цій міжнародній організації, дуже схожі на українських депутатів.
Вони мають дуже гарне грошове утримання і велику кількість пільг, котрі ніхто б не бажав втрачати.
Тому навряд чи більшість із них готові добровільно проголосувати за розпуск своєї «годівниці».
Що ж стосується Москви, то цілком можна розглянути компромісне рішення. А саме: введення часткового анулювання права вето для Росії, коли мова йтиме про Україну, Грузію і Молдову, частину територій яких Росія незаконно окупувала.
Тобто Росія при розгляді питань, котрі стосуються цих держав, має автоматично втрачати право голосування в Раді Безпеки ООН.
Можна сказати, що вторгнення Росії на територію України і анексія Кремлем українського Криму, як лакмусовий папірець висвітлили усі проблеми, котрі накопичилися в ООН.
Очевидно, що ООН потрібна кардинальна «перебудова». І тепер лише від відповідальної позиції нового генерального секретаря Антоніу Ґутерріша та найбільш впливових держав її членів залежатиме, чи вдасться провести її реорганізацію.
Міжнародній спільноті необхідно зробити все можливе, щоб сама ООН більше не була подобою геополітичного дискусійного клубу, де країни-терористи на кшталт Росії мали можливість легко «заговорювати» будь-яку надскладну світову проблему.
