Розгорнути попередні цитати...
Точно!
Модераторе, повідомте IP цього ніку в СБУ - це сектант-догналіт, кремлядський агент на оплаті Ху№ла.
Стукачок, яких було баґато і серед ґреко-католиків !
Ось як виґлядає ґреко-католицький ксьондз на відміну від квазі ґреко-католицких попів.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE-%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0Украї́нська правові́рна гре́ко-католи́цька церква (УПГКЦ) — незареєстрована, офіційно не визнана релігійна організація в Україні. УПГКЦ виділилась із Української Греко-Католицької Церкви у 2008—2009 роках. Державний комітет України у справах національностей і релігій відмовляє у реєстрації назви «Українська Правовірна Греко-Католицька Церква», обґрунтовуючи це «повагою до традицій та внутрішніх настанов релігійних організацій» з посиланням на Кодекс Канонів Східних Церков (ККСЦ), у якому назву «Католицька» можна використовувати лише за погодженням з офіційною церковною владою[1]. У церковних колах УГКЦ і пресі ця нова релігійна організація відома як «підгорецькі отці»[2][3] або «група Догнала», «секта Догнала», «догналівці», «догналіти» (за ім'ям засновника — Антоніна Іллі Догнала)[4], а також іноді «чорне братство»[5].
Главою самопроголошеної УПГКЦ обрано Михайла Осідача[6]. Членами постійного синоду є Антонін Ілля Догнал, Ричард Методій Шпіржик (Чехія), Роберт Самуїл Обергаусер (Словаччина) і Василь Маркіян Гітюк (Україна). Вони звинуватили керівництво Української Греко-Католицької Церкви в єресях і проголосили про створення «правовірної» церковної структури. Названі особи у 2008 році проголосили, що вони були таємно висвячені на єпископів, однак станом на вересень 2011 року не надали жодних доказів про реальність таких свячень.
З квітня 2011 року УПГКЦ вважає себе частиною самопроголошеного Візантійського Католицького Патріархату.
Історія
Маніфестація вірних УПГКЦ під стінами обласної влади у Львові[7]
Ідейним провідником цього релігійного руху є колишній чеський римо-католицький священик Антонін Догнал, який разом з іншими трьома римо-католиками (Р. Шпіржиком, Ї. Шпіржиком та Л. Юхелкою) був прийнятий до новіціату греко-католицького Чину отців Василіан у 1991 році.[8] Ще будучи римо-католицьким священиком Антонін Догнал, за твердженням його єпископа, поводиться неординарно (забороняє тяжко хворим вживати ліки, не виконує свого пастирського служіння)[9]. Перебуваючи у василіанському новіціаті Антонін (Ілля) Догнал робить спробу обманути римо-католицького оломоуцького єпископа Яна Граубнера, звертаючись до нього нібито від імені василіанського провінціала[9]. Члени проводу теперішньої Української правовірної греко-католицької церкви проявляли свою активність ще в час їхнього навчання, яке проходило у Варшаві: спільнота ченців-василіан довкола Іллі Антоніна Догнала збиралася на таємні конференції. Після повернення до рідної Чехії їхні опозиційні настрої закінчились серйозним конфліктом з керівництвом Католицької Церкви у Чеській Республіці[10].
У 2003 році ченці Чеської делегатури Антонін Ілля Догнал, Ричард Методій Шпіржик і Роберт Самуїл Обергаусер виступили за створення в Чехії громад УГКЦ. Не отримавши підтримки від католицьких структур, Антонін Догнал звертається за допомогою до протестантської деномінації — Чехословацької Гуситської церкви[11].
Після відходу на спочинок греко-католицького екзарха в Чехії єпископа Івана Лявінця на посаду чеського екзарха Ватикан призначив словака Ладислава Гучка, проти якого виступили Антонін Ілля Догнал, Ричард Методій Шпіржик і Роберт Самуїл Обергаусер. Через блокаду, організовану групою Іллі Догнала, єпископська хіротонія греко-католицького єпископа відбулася не у греко-католицькому, а у римо-католицькому храмі[10].
Серйозний конфлікт ченців Чеської делегатури ЧСВВ з католицькою ієрархією в Чеській Республіці призвів до того, що у червні 2004 року Х Генеральна Капітула Василіанського Чину святого Йосафата прийняла рішення про ліквідацію Чеської делегатури ЧСВВ. Ченців відіслали до України та Великої Британії. В Україні Управа Василіанського Чину поселила колишніх членів Чеської делегатури у Підгорецькому василіанському монастирі (Львівщина).
Переломним моментом у виокремленні Підгорецької спільноти сталася відмова п'яти монахів-василіан — Антонін Ілля Догнал, Роберт Самуїл Обергаусер, Роберт Методій Шпіржик, Василь Маркіян Гітюк, Василь Роман Шелепко — виконати декрети Управи Василіанського Чину (ЧСВВ). Згодом Василь Роман Шелепко та рідний брат Методія Роберта Шпіржіка — Кирило Їржі Шпіржик в 2008 році залишили спільноту. Василь Шелепко став священиком Бучацької єпархії УГКЦ (зараз покійний).
На початку 2005 року вищезгаданих ченців було виключено з Василіанського Чину за «поважні провини проти монаших і церковних законів, зокрема постійний непослух настоятелям». Декрет видалення був затверджений Конгрегацією Східних Церков, після чого виключені ченці звернулися до Верховного Трибуналу Апостольської Сигнатури, який, однак, не прийняв їхній відклик до розгляду як «позбавлений будь-якої основи», про що було офіційно повідомлено у 2009 році[12].
«Підгорецькі отці» твердять, що вони не могли мовчати на неправду та спрямували свою діяльність на критику керівництва Католицької Церкви, після того як стався конфлікт у серпні 2006 року з Управою Василіанського Чину. Причиною конфлікту стала критика книги кардинала Гузара «Бесіди з Блаженнішим Л.Гузаром. До постконфесійного християнства» (2006). Як вважають «підгорецькі монахи», Любомир Гузар схвалює гомосексуалізм, окультизм — віщування, магію[13].
Черговим кроком до виокремлення в окрему релігійну організацію стала заява «підгорецьких отців» про отримання ними єпископської хіротонії 03.03.2008 р. Доказів про те, що хіротонія реально відбулася, ні суспільству, ні церковним структурам так і не було надано «з причини можливих зловживань». Станом на 2011 рік їхні єпископські свячення не зафіксовані в офіційних довідниках Католицької Церкви[14].
У червні 2008 року Колегіальний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії у карних процесах ієромонахів ЧСВВ Іллі А. Догнала, Методія Р. Шпіржика, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Обергаусера виніс вироки про покарання їх великою екскомунікою (відлученням від Церкви) за «незаконне присвоєння уряду та незаконне виконування служіння (порушення кан. 1462 ККСЦ); розпалювання бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурювання підлеглих до непослуху щодо них (порушення кан. 1447 § 1 ККСЦ); нанесення кривди та важкої шкоди добрій славі вищезгаданих осіб та інших ієрархів УГКЦ через наклепи (порушення кан. 1452 ККСЦ)». У серпні 2009 року вироки підтвердив Колегіальний трибунал Верховного Архієпископа УГКЦ[15].
його сини були римо -католики 
це ж був справжнісінький " Лугандон " в варіаціях 18 століття . 
