Результати ремонту оцінили також дослідник архітектури Лев Шевченко, мистецтвознавчиня Євгенія Моляр та автор проекту «Метро, якого немає», присвяченого історії та архітектурі станцій Київського метро, фотоблогер Олег Тоцький.
Олег Тоцький, автор проекту «Метро, якого немає»Ремонт «Лівобережної» став великим розочаруванням зразу з кількох причин.
По-перше, абсолютно необґрунтовано був знищений старий вигляд станції. Вона не була шедевром і свого часу на її оформленні заощадили так само, як і на оформленні «оновленого» вестибюля. Однак, станція мала своє обличчя і, за бажання, його можна було зберегти. Причому, не обов’язково зберігати саме стару плитку й інші автентичні елементи. У Київському метро є приклади, коли ремонт станції із заміною старих облицювальних матеріалів проводився дуже делікатно і тільки покращував вигляд. Привабливість «Лівобережної» в тому, що відсутність статусу пам’ятника архітектури або культурної спадщини дає можливість замінити обробку станції на нову, але зберегти старі мотиви. Судячи з тендерної документації і перших рендерів, ця спроба була зроблена, хоча вона теж була далека від ідеалу.
По-друге, доволі дивна історія сталася і з тими рендерами, які були заявлені спочатку. У якийсь момент їх просто викинули на смітник і вийшло те, що ми бачимо сьогодні. Тобто, доволі дивний дизайн, мало чим кращий за те, що було раніше (якщо взагалі кращий).
По-третє, якість робіт. Хоча незавершену роботу оцінювати зазвичай складно, велику кількість косяків видно вже зараз. Причому, це зовсім не те, що буде дороблено пізніше. Це ті речі, які доведеться власне перероблювати.
В усіх трьох випадках винуватий поспіх і бажання встигнути «до дати», тобто до Євробачення. Так чи інакше, але на якісне виконання подібних робіт часу з самого спочатку не було. Крім того, що метрополітен оновив комунікації, устаткування і підлатав старі діри, які давно стали головним болем на багатьох старих станціях, в іншому отриманий результат складно оцінити з позитивного боку.
Вестибюль до і після ремонту
Євгенія Моляр, мистецтвознавчиняПрямокутна екстер`єрна керамічна плитка серед художників-монументалістів називається «кабанчик». Важко навіть уявити загальну кількість площин, покритих в другій половині ХХ століття цим універсальним матеріалом. Найпоширенішим є неполив’яний «кабанчик» бежевого кольору. Ним суцільно вкривалися житлові та адміністративні будинки, індустріальні об`єкти. Разом з тим, виготовлялися і декоративні полив’яні кахлі яскравих кольорів. Зокрема, і в Києві, у майстерні Ніни Федорової («Софійська гончарня»), де працювали художники, архітектори, керамісти, технологи. Окремим напрямком діяльності майстерні була розробка спеціальних кольорів керамічних полив. Завдяки глибоким виразним кольорам звичайний «кабанчик» ставав яскравим візуальним акцентом, що давало змогу робити декор без надмірної декоративності.
Київські станції метро «Дарниця» і «Лівобережна» є прекрасними прикладами такого лаконічного оформлення, що базується на тонкій колористиці, з мінімальними декоративними елементами у вигляді рослинних та геометричних орнаментів на колонах. Подібне вже не випускається. Я не знаю, де конкретно робився саме цей «кабанчик». Масове виробництво було в Лисичанську на склозаводі, який вже не працює. Або ж на комбінаті «Художник» в Києві, котрий теж закритий. Та й якщо знайдеться виробництво, то навряд чи зможе хтось відновити технологію та унікальну авторську поливу.
Зовнішній вигляд вестибюля після ремонту
Лев Шевченко, дослідник архітектуриПерше, що впадає у вічі — знищення облицювання піщаником на фасаді вестибюля. Автори реконструкції замінили світлий облицювальний камінь (який, щоправда, був в останні роки зафарбований) на жахливу сіру плитку. Піщаник при цьому залишився на торцях і цілісний об’єм вестибюля в результаті перетворився на мішанину.
Ремонт вестибюля і платформи убив єдність колірного рішення трьох станцій третьої черги метро (Гідропарк, Лівобережна, Дарниця). Кожна станція була вирішена у своїх кольорах, в облицюванні використовувалися глазурована плитка і керамічні кахлі. Тепер замість блакитної і зеленої плитки у вестибюлі і на платформі «Лівобережної» сірі і чорні плити, що роблять станцію схожою на громадський туалет сучасного торгового центру. Втім, можливо, варто подякувати владі, яка не піддалася пориву знищення «сірих совкових стін» і не зробила «Лівобережну» салатовою чи рожевою.
лифт?! Ни, цэ фантастика. Да и кто будет платить тому же Отис за это ...излишество?уже и кормят?
там наверное за доп.оплату можно и секс получить... 
Но я жестоко ошибся, думая что и все такие как я, не обидчивые и не злопамятные... 
Как страшно жыть.... 
