Між іншим - зустрів там земляків.
З пляжу зовсім поряд ресторани з відкритими терасами на океан щоб пообідати. Всі прямо так і ідуть з пляжу, лише щось накинувши на торс.
Але на в тих ресторанах на обід у «відерцях» із льодом лише пляшки різного вина, наливай собі що хочеш. Але я підсів на текілу, чомусь вона мені пішла. Тому я виходив до одного з пляжних барів за текілою.
Одного дня вижоджу, беру в барі чотири шоти текіли, один жінці решта мені, і чую українську мову. За стойкою сидять чотири дядьки. Зазвичай я віртуал і реал не змішую, а тут щось прорвало. Кажу - Слава Україні. Вони аж поперхнулись, а потім як по команді дружно і голосно хором - Героям Слава. Тут вже бармен ледве не випустив фужер з мохіто.
Вопчєм, два дядьки десь із Саскачеваня і два з Тернопільщини, приїхали в Канаду в гості до родичів. Ну, родичі їх привезли трохи розважитись в Канкун. Вони хотіли попиячити зі мною, але мене чекала жінка. І холов обід. Я забрав свою текілу і пішов.
