Дороги в Росії погані. А втім, у нас ще гірші...

Он нещодавно мер Харкова Кернес обіцяв переламати руки і ноги тому, хто приїде до Харкова зносити пам'ятник Володимиру Леніну.
 Про це він заявив в ефірі "Шустер Live", звертаючись до депутата від партії "Свобода" Ігоря Мірошниченка.
 "Я запрошую вас у місто Харків на площу Свободи, ви ж партія "Свободи", де стоїть пам'ятник Володимиру Іллічу Леніну, і якщо ви тільки спробуєте його зламати, я вам як харківський міський голова кажу: я вам зламаю дві руки і дві ноги", - сказав він.
 "Щоб більше ви ніколи цим не займалися", - додав політик.
 Кернес також відзначив, "ви приїжджайте сюди в Харків, а не в Охтирку, і ви все зрозумієте, де ваше місце".
 "Джентльмени удачі" подивіться. Ось там ось буде ваше місце. Зрозуміло?", - підсумував він.
 Це в нашій Україні нами ж обрані у владу жиди вчать нас як нам жити! Немає слів…

А хочете знати чому Сталін остарбайтерів (тих хто працював у Західній Європі) відправляв у сибірські табори?
 Він знав: колись росіяни побачили Європу і... спалахнуло повстання "декабристів".  
 Остарбайтери бачили Європу отож стануть розповідати правду про життя при капіталістах. Тобто вести антирадянську агітацію. Щоб цього не сталося - у табори їх!

Груздєв, я куплю їх два. Один буде "донором" для іншого    
 А розбагатію, куплю цього красеня:
 [auto.ria.com]
 Без розмитнення!!!
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 27/09/2013 21:36 користувачем antik.

Ага, ще й потриманого Мерсика куплю без розмитнення.  
 [auto.ria.com]
 Ось який красень і всього-навсього 500 євро.

Тоді і я переберусь в Європу батрачити. За набагато вищу зарплату.

6. И что будет представлять из себя Украина через 10 лет сотрудничества с ЕС? Посмотрите на Эстонию, Болгарию, Латвию... (с)  
 Я ради виживання батрачу в Росії. За весь час заробітчанства не бачив тут жодного естонця, болгарина, латвійця...    
 А от українців - море... І я, ваш покірний слуга, серед них...
 Гірше не буде. Чому? А тому що, гірше вже нікуди! ІМХО  

Дуже всім рекомендую ще раз переслухати Володимира Семеновича:  
 [kacmanat.ru]

А у розповідь: євреї сім разів пронесли Ковчег навколо Ієрихону і стіни міста рухнули вірите?

 А які у молодих можуть бути очі? В уряді дебіли, немає достойної роботи отож і відповідної зарплати... Нема Ідеї, Лідера, нема світла в кінці тунелю... От і.............

В.С.Высоцкий  1967
  Песня о вещей Кассандре
 
 Долго Троя в положении осадном
 Оставалась неприступною твердыней,
 Но троянцы не поверили Кассандре, -
 Троя, может быть, стояла б и поныне.
 
 Без умолку безумная девица
 Кричала: "Ясно вижу Трою, павшей в прах!"
 Но ясновидцев - впрочем, как и очевидцев -
 Во все века сжигали люди на кострах.
 
 И в ночь, когда из чрева лошади на Трою
 Спустилась смерть, как и положено, крылата,
 Над избиваемой безумною толпою
 Кто-то крикнул: "Это ведьма виновата!"
 
 Без умолку безумная девица
 Кричала: "Ясно вижу Трою, павшей в прах!"
 Но ясновидцев - впрочем, как и очевидцев -
 Во все века сжигали люди на кострах.
 
 И в эту ночь, и в эту смерть, и в эту смуту
 Когда сбылись все предсказания на славу,
 Толпа нашла бы подходящую минуту,
 Чтоб учинить свою привычную расправу.
 
 Без умолку безумная девица
 Кричала: "Ясно вижу Трою, павшей в прах!"
 Но ясновидцев - впрочем, как и очевидцев -
 Во все века сжигали люди на кострах.
 
 Конец простой - хоть не обычный, но досадный:
 Какой-то грек нашел Кассандрину обитель, -
 И начал пользоваться ей, не как Кассандрой,
 А как простой и ненасытный победитель.
 
 Без умолку безумная девица
 Кричала: "Ясно вижу Трою, павшей в прах!"
 Но ясновидцев - впрочем, как и очевидцев -
 Во все века сжигали люди на кострах.
 
  P.S. Іноді корисно прислухатися до слів дисидентів...

Навесні 1939 року британець Ланселот Лавтон писав у статті "Україна: найбільша проблема Європи": "Якщо Україні пощастить, на сході Європи з'явиться держава, територіально і по населенню друга після Росії. Такого масштабу подія, найбільш правдоподібно, викликала б одночасні й важливі зміни всюди. Це вплинуло б, а то й вирішило б долю більшовизму в Совєтському Союзі, як і можливо націонал-соціалізму в Німеччині. Воно також вирішило б майбутнє Польщі, Румунії і сусідніх земель, і створило б нові проблеми для Британської імперії".  
 Сьогодні Україна опинилася між молотом та ковадлом Європи та Росії. І...?
 Верхи не можуть керувати по новому а низам пох...
 Точніше, низи зомбовані, затуркані, байдужі отож від них нічого не залежить...

Трішечки побаяню:
 Насправді дуже багатьом реформи не вигідні!
 Микола Горбатюк | 12.01.2010 22:55
 Є досить багато людей, котрим справжні реформи не потрібні!
 
 Ситуація в державі критична: криза в економіці, казна порожня, країна в боргах, тотальна корупція та аморальність. (Аморальність – це криза в головах)
 
 І ось уявімо таке: знайшовся український "Вашингтон із його праведним законом". Обіцяє провести реформи на кшталт повоєнної Німеччини.
 
 Чи потрібна людям Правда, Закон та Справедливість? Розберемо по пунктам уявний прихід справжнього Реформатора.
 
 Проведенню кардинальних реформ буде заважати олігархічний КПРС-КДБістский Парламент, отож "Вашінгтону" ту Зраду доведеться розігнати.
 
 1) Парламентарі та їхні прибічники, ясна річ, будуть проти.
 
 2) Олігархи-казнокради неправедно нажили статки й тому будуть проти того, щоб їх вивели на чисту воду.
 
 3) Колишні КПРС-НКВС-КДБешники та їхні родичі теж будуть проти люстрації, котра, що цілком справедливо, позбавить їх влади та високих пенсій.
 
 4) "Стукачі", інформатори, агенти КДБ, лікарі спецпсихлікарень будуть проти оприлюднення їхніх імен та сьогоднішніх посад.
 
 5) Слідчі та судді, котрі по замовленню засуджували політв'язнів будуть проти.
 
 6) Одурені пропагандою громадяни будуть проти визнання ОУН-УПА учасниками бойових дій.
 
 7) Дерслужбовці усіх рангів, котрі звикли брати хабарі будуть проти.
 
 8) Генерали звикли розкрадати армію, звикли що їм дачі будують солдати й тому теж будуть проти професійної армії та вступу до НАТО.
 
 9) Лікарі котрі звикли брати "на лапу" теж будуть проти страхової медицини.
 
 10) Міліцейські чини, котрі беруть хабарі та кришують бізнес, наркобізнес теж будуть проти.
 
 11) Продажні прокурори та судді будуть проти суду присяжних.
 
 12) Продажні журналісти, котрі заробляють на замовних брехливих сенсація будуть проти.
 
 13) Освітяни, котрі абітурієнтів приймають в ВУЗи за гроші будуть проти.
 
 14) Підприємці, котрі ухиляються від уплати податків, виплачують зарплату у конвертах будуть проти профспілок та офіційного працевлаштування робітників.
 
 15) Шахраї, ділки тіньового бізнесу, нелегальних та напівлегальних цехів будуть проти.
 
 16) Торговці зброєю, "живим товаром" будуть проти.
 
 17) Контрабандисти, котрі завозять в Україну закордонне продовольство будуть проти реформ в сільському господарстві.
 
 18) Проти Реформатора проголосують байдужі та куплені виборці плюс неабиякі фальсифікації.
 
 19) Керівництво Росії буде проти – справжні реформи перекинутись й до них тому що...
 
 20) Комуністи будуть проти суду над марксистсько-ленінською ідеологією й, відповідно, проти демонтажу пам'ятника їхнього ідола, котрий на Бесарабці.
 
 Кожен якось пристосувався, знайшов свою нішу отож буде проти перемін за принципом: як би не стало гірше... Висновок: дуже багатьох цей стан анархії та хаосу влаштовує!
 
 Під час підрахунку я всі пальці задіяв отож список тих, кому не вигідний прихід справжнього реформатора можете продовжити самі...
 
 Ось приклад із власного життя. На виробництві робітники крадуть, пиячать, гонять брак та прогулюють а нікчема-керівник цього не помічає. І ось на зборах пропонують вибрати принципового керівника. Люди в залі розуміють: цей то наведе порядок. Заварить діри в огорожі отож не вкрадеш. Стане карати за брак та прогули. Навіщо нам такий? Проголосуємо за нікчему й будемо працювати як звикли...
 
 І ось сьогодні найбільші рейтинги мають Янік, Ющ та "Вона". Усі ми розуміємо – то одна сатана але нічого вдіяти не можемо. Хто б не переміг – КАРДИНАЛЬНИХ РЕФОРМ НЕ БУДЕ! Усі ж троє вже були при владі а толку? Обіцяв же нам один тут зробити 10 кроків назустріч людям. І що, де ті кроки? Га?
 
 Ніде так не брешуть як на війні, виборах та полюванні. (с)
 
 От Ви, "Любі друзі" чи "Любі мОї!" теж же ж боїтеся. Ось зараз перед монітором і сито, і тепло, і реформ хочеться. А перевірте себе та рідних по перелічених пунктах і... реформ перехочеться. А тепер питання: Вам це потрібно? От і проголосуєте за "Воно". Тут навіть в сортах г... розбиратись не потрібно.
 
 Висновок: "Любі друзі" чи "Любі мОї!", почувши результати виборів не лайтесь, а повторюйте мантру: "Ми унікальна нація!"
 ................... ................... ................... ................... .............
 
 P.S. Наш народ затурканий провладними ЗМІ, інтелігенція не має спільної мети та визнаного лідера....
 Ну ось і маємо, те що маємо. (с)  

 Любі мОї, ось як воно буде. Над нами буде глузувати вся земна цивілізація... Ми пересваримося біля цього каменя, понапиваємося і... і нікуди не підемо...  
 Чому? Довго пояснювати...  

У мене пропозиція: давайте середньою зарплатою в тому чи іншому регіоні вважати оплату різноробочого на будові. Минулого року я працевлаштувався по блату (кляте безробіття) за 10гр/год.

У мене пропозиція: давайте середньою зарплатою в тому чи іншому регіоні вважати оплату різноробочого на будові. Минулого року я працевлаштувався по блату (кляте безробіття) за 10гр/год.

Он колеги з дому телефонували: працюють на будові з 8:00 до 20:00 за 120 гривень/день. Ніяк 5100 не виходить...

 Буде те, що і у наших сусідів: чиновники пишуть одне, народ - інше.

 Ви справді вірите, що ми кудись підемо?  

Тю, та я давно це прогнозував....  
 Майбутнє українців. Мій прогноз.
 Микола Горбатюк | 14.02.2010 15:49
 
 Ситуація в державі катастрофічна: хаос на політичному олімпі, казна порожня, неабиякі зовнішні та внутрішні борги, непрацюючі підприємства, безробіття, аморальність суспільства. Вся біда в тому, що скоро ця катастрофічність ще більш поглибиться: безграмотний Президент, бездіяльний Парламент, некомпетентний уряд, чехарда у всіх гілках влади, безкінечні вибори-перевибори породять цілковиту анархію та зубожіння народу. Настане момент, коли іноземці перестануть кредитувати наше проїдання.
 
 Криза примусить знедолених українців за безцінь продавати готове житло а раз так, то навіщо успішним людям витрачати гроші, час та нерви на будівництво? Будівництво замре, отож професії будівельників непотрібними виявляться. Ринок заповнений іноземним продовольством та промисловими товарами отож безглуздою стане праця фермерів та підприємців. При астрономічних податках, тотальній корупції, анархії та злочинності всяка чесна праця втратить смисл.
 
 З огляду на ці обставини урядовцям не залишиться нічого іншого як вмикнути на повну потужність друкарський верстат, в результаті чого настане шалена інфляція.
 
 Та попри все цілковитої катастрофи не буде – певні категорії щасливчиків мають високооплачувані посади, "калимні" спеціальності, в людей ще є заощадження, дачі, огороди. Не варто також забувати й про сім мільйонів заробітчан, котрі не дадуть рідним скотитись до злиденного існування. Люди поволі звикнуть до безробіття, до затримки виплат сміхотворно низьких зарплат, пенсій, дотацій. До нечуваних масштабів зросте корупція, озлобленість, наркоманія, злочинність. Європа переповниться нашими трудовими емігрантами та економічними біженцями. Жити якось будемо але... Але як же нам буде соромно за всенародно обраного безграмотного Президента, за постійні вибори-перевибори, суди, перерахунки голосів, скандали, за оту замусолену колоду компартійної еліти, котра 19 років тасується біля владного корита. За занедбане сільське господарство, за злидні на найродючіших в світі чорноземах, за імпорт цукру, м'яса та сала. За продажність наших урядовців, письменників, журналістів. За нечуваний бюрократизм, продажне правосуддя, відсталу медицину, голодну армію. За наших дипломованих спеціалістів, котрі ради шматка хліба працюють таксистами, охоронцями, реалізаторами на ринках у нас та чорноробами за кордоном. За нашу безпорадність, невміння налагодити випуск сучасної продукції. За наші переповнені різноманітним китайським товаром (від іграшки до авто) магазини та ринки. За сфальшовану історію ОУН-УПА. За величезні пенсії колишніх компартійців, чиновників МГБ-КДБ та голодних безпритульних на наших вулицях. За пам'ятники сатаністу Леніну, котрі й досі височіють над нашим бедламом. За наповнений чужомовним насильством та роспустою наш радіо та телепростір. За вимиранням нації, за занедбану екологію, за бруд біля будинків, за запісяні під'їзди, за мат на вулицях...
 
 За все нам буде страшенно соромно. Спочатку. А потім звикнемо. Звикнемо щодня чути брехливі обіцянки політиків, бачити погаслі погляди співвітчизників, нікому не вірити та все повторювати мантру: "Ми унікальна нація!"
 
 P.S. При такому стані справ у нас навіть лауреат Нобелівської премії із командою випускників університетів Гарварду, Кембриджу, Оксфорду, Сорбони не скоро зможе "розгребти" ті кричущі помилки, злочини котрі за 19 років наробили наші можновладці. А "Янукович і К" й поготів...  
 

В Москві (де я зараз батрачу) картопля 30 рублів за кг. ($ = 32 рублі)  

Успішного бізнесмена запитали: - Як у нас жити, щоб розбагатіти?
 - Потрібно 5 років бути негідником!
 - А далі?
 - А далі ним і залишитись...
 

 

 
 Минула зима була не скучною...

Ніхто нікуди не вступить...
 
 Над нами й далі буде глузувати весь світ...

Один чиновник несподівано дуже захворів. Причина хвороби був... приліплений внизу його крісла шматок радіоактивного металу із Чернобиля.

У шамана чукчі запитали чи морозною буде зима.  
 Шаман задумався: Скажу що ні - вони не стануть збирати хмиз. А як зима виявиться морозною то... то замерзнуть й поб'ють мене за неправдивий прогноз...
 - Морозною буде отож збирайте побільше хмизу - проказав.  
 Наступного дня пішов на метеостанцію до синоптиків.
 - Якою буде зима? - запитав.
 - Морозною!
 - А ви як знаєте?
 - А он чукчі хмиз збирають... Значить морозною буде!  
 

Про віру в Бога Гітлера та Сталіна уривок із моєї книги:
 (котра є в Інтернеті)    
 Адольф Гітлер.  
 Майбутній вождь німецького народу Адольф Шикльгрубер (Hitler) народився 20 березня 1889 року. Історики свідчать, що  Аллоіз Гітлер узяв заміж його маму та визнав на Біблії маленького Адольфа своїм сином коли малому було три роки. За цей "благородний" вчинок отримав кругленьку суму від багатого єврея Шикльгрубера, у котрого мама Адольфа працювала служницею і завагітніла саме в той період. Далі Адольф зростав у сім'ї держслужбовця в австрійському містечку Бранау, неподалік кордону із Німеччиною. Зростав у середовищі забезпечених, досить міцних ровесників й там започаткував свій ораторський талант. Навчився постояти за себе і став  "маленьким вожаком". Знання давались легко, але вихователям доставляв доволі клопоту. Вільний від інших занять час вчився хоровому співу й це давало можливість часто бувати в церкві. Там, захоплюючись пишністю церковних ритуалів, мріяв стати священиком та скоро під впливом свого темпераменту втратив смак до подібних занять. Любив пізнавати світ і, щоб вдовольнити цікавість, декілька разів перечитав усі книги сімейної бібліотеки. Мав здібності до малювання й мріяв вивчитись на художника. Коли Адольфу було 13 років несподівано помер батько. Мама довго хворіла й померла через два роки. Батькові заощадження були витрачені під час хвороби матері отож Адольф із корзиною пожитків відправився у Відень заробляти на прожиття та вчитися. В художню академію його не прийняли й, щоб якось вижити, влаштувався на будівництво чорноробом. Бачив безробіття, злидні й сам доволі сьорбнув тогочасних негараздів, голод став його вірним супутником. Ось як він описував тогочасне життя співвітчизників:  
 "У підвальному приміщенні, котре складається із двох кімнат, живе сім'я із семи чоловік. З п'яти дітей молодшому, скажімо, три роки. Це як раз той вік, коли перші враження сприймаються дуже гостро. У обдарованих людей спогади про ці роки живі до самої старості. Тіснота приміщення створює вкрай несприятливу обстановку. Суперечки та сварки виникають вже із-за однієї тієї тісноти. Ці люди не просто живуть разом, а вони душать один одного. Найменша суперечка, котра у більшій квартирі завершилася б просто тим, що люди розійшлись би в різні кінці, при цій обстановці приводить до безкінечної гризні. Діти ще якось переносять цю обстановку: вони теж сперечаються й б'ються в цій обстановці дуже часто, але швидко забувають ці сварки. Коли ж сваряться та сперечаються старші, коли це відбувається щодня, коли це приймає самі мерзенні форми, тоді ці тяжкі методи наглядного виховання невідворотно відбиваються і на дітях. Ну, а коли взаємна гризня між батьком та матір'ю доходить до того, що батько в п'яному стані грубо поводиться з мамою або навіть б'є її, тоді люди котрі не жили в такій обстановці, не можуть навіть собі уявити, до яких це приводить наслідків. Вже шестирічна дитина в такій обстановці дізнається про речі, котрі і дорослому можуть навіяти жах. Морально отруєний, фізично недорозвинутий, часто вошивий такий молодий громадянин відправляється в школу. Абияк він навчається читати та писати, але це - все. Про те, щоб вчитися дома, в такій обстановці не може й бути мови. Навпаки. Батько та мати у присутності дітей лають учителя і школу в таких висловах, котрих і передати неможливо. Замість того, щоб допомагати дітям вчитись, батьки схильні скоріше всього положити їх на коліна й відлупцювати. Усе, що приходиться нещасним дітям чути в такій обстановці, зовсім не навіює їм поваги до навколишнього світу. Жодного доброго слова не почують вони про людство взагалі. Усі установи, усі власті тут піддаються тут самій жорстокій і грубій критиці, - починаючи з учителя і закінчуючи главою уряду. Батьки лають усіх і вся - релігію і мораль, державу і суспільство - і усе це в самій брудній формі. Коли такий юнак досяг 14 років і закінчив школу, то більшою частиною йому важко уже вирішити що в ньому переважує: неймовірна тупість, бо нічому серйозному він навчитися в школі не міг, чи грубість, часто пов'язана з такою аморальністю вже в тому віці, що волосся стає дибки. У нього вже зараз немає нічого святого. Нічого великого в житті він не бачив, і він наперед знає, що в майбутньому усе піде ще гірше в тому житті, в котре він зараз вступає. Трьохрічна дитина перетворилась в 15-річного юнака. Авторитетів для нього немає ніяких. Нічого крім злиднів і грязюки цей молодий чоловік не бачив, нічого такого, що могло б йому навіяти ентузіазм і бажання до більш високого. Та тепер йому прийдеться пройти через більш сувору школу життя. Тепер для нього починаються ті самі муки, через котрі пройшов його батько. Він шляється цілий день, де попало. Пізно вночі він повертається додому. Ради розваги він б'є ту нещасну істоту, котра називається його мамою. Він виливає потоки найгрубішої лайки. Нарешті підвернувся "щасливий" випадок, і він потратив у в'язницю для малоліток, де його "виховання" отримує поліровку. А наші богобоязливі буржуа ще при цьому дивуються, чому у цього "громадянина" нема достатньо ентузіазму. Наше буржуазне суспільство спокійно дивиться на те, як в театрі, в кіно, в брудній літературі, в сенсаційних газетах з дня в день отруюють народ. І після цього воно ще дивується чому маси нашого народу недостатньо моральні, чому проявляють вони "національну байдужість". Як ніби то насправді брудна література, грубі сенсації, кіноекран можуть закласти здорові основи патріотичного виховання народних мас".  
 Робота на будові була важкою, платня мізерною. В обід робітники обговорювали життя та стан справ у державі:  
 "Вони відкидали і проклинали все: націю як винахід капіталістичних "класів", Батьківщину як знаряддя буржуазії для пригнічення пролетаріату; школу як установу котра виховує рабів, а також рабовласників; релігію як засіб обману приреченого на експлуатацію народу; мораль як символ безглуздого овечого терпіння і т. п. Словом в їхніх вустах не залишалось нічого чистого і святого; все, буквально все вони вивалювали в жахливій грязюці".  
 Спочатку Адольф стримував себе, але потім став заперечувати та при цьому швидко переконався, що йому бракує фактів, аргументів. Засів за книги, газети, брошури й після цього став перемагати у диспутах. Тоді переможені противники "попросили" Адольфа з будівництва. На інших будовах ситуація повторювалась. Почуття образи поволі змінилось на азарт подальшої боротьби.
 Оточуюча дійсність вражала багатством, лицемірством буржуазії та бідністю інших верств населення. При цьому багатії навіть не намагались зрозуміти походження проблем бідноти! В газетах була суцільна брехня! В цій ситуації логічно було б уявити, що допитливий Адольф захопиться марксистськими ідеями рівності, братерства та волі. А от і не сталось так. Вже тоді він почав мріяти об'єднати народ й здобути йому достойне місце під Сонцем:
 "Лише після того як німецька держава включить в рамки своїх кордонів останнього німця, лише після того як виявиться, що така Німеччина не в змозі прогодувати в достатній мірі все своє населення, - виникла потреба дасть народові моральне право на захоплення чужих земель. Тоді меч починає грати роль плуга, тоді криваві сльози війни зрошують землю, котра повинна забезпечити хліб насущний наступним поколінням".  
 Цікаво відмітити, що молодого агітатора проти існуючого державного ладу працівники не продали властям, а ті, відповідно, не заарештували. У нас би це організували досить швидко і з превеликим задоволенням...  
 На два мільйони населення Вени припадало 200 тисяч євреїв - десята частина. Спочатку Адольф до них ставився лояльно, вважав що євреїв переслідують за релігійні переконання й дуже обурювався таким недостойним відношенням. Та пізніше, ретельно проаналізувавши їхню поведінку, люто зненавидів. Чому ж то? Євреї ж, як відомо із Біблії, є Богом вибраним народом, носіями, проповідниками десяти Господніх заповідей, людьми святими, взірцем добропорядності! Як би не так! Євреї не працювали фізично а займали керівні посади, окупували засоби масової інформації й щосили, інтенсивно проповідували... ними ж створене атеїстичне марксистське вчення! Своїми ідеями, поведінкою вони одурманювали, розбещували німецьку націю! Дійшло до того, що контролювали навіть індустрію проституції! Для того, щоб зрозуміти суть "передового вчення" Адольф став ретельно вивчати марксистку літературу й дійшов висновку:  
 "Марксизм заперечує в людині цінність особистості... Якби марксизм став основою всього світу, це означало б кінець усілякої системи, котру до цих пір уявляв собі розум людський. Для жителів нашої планети це означало б кінець їх існування. Якби єврею з допомогою його марксистського символу віри вдалось отримати перемогу над народами світу, його корона стала б вінцем на могилі всього людства. Тоді наша планета, як було з нею мільйони років тому, носилася б в ефірі, знову безлюдна і порожня. Вічна природа безжально мстить за порушення її законів."
 Спочатку Адольф намагався переконати євреїв, але після диспутів з ними переконався, що вони є людьми дуже егоїстичними, лукавими, слизькими. Ось як він описує досвід спілкування з євреями:
 "Єврея ж ніколи не відхилити від його поглядів. В ті часи я був ще досить наївним, щоб доказати їм все безумство їхнього вчення. В моєму маленькому крузі спілкування я сперечався з ними до хрипоти, до мозолів на язиці в повній впевненості, що мушу ж я їх переконати в шкідливості їх марксистських безглуздостей. Результат виходив протилежний. Іноді здавалось, що чим більше вони починають розуміти нищівну дію соціал-демократичних теорій в їхньому використанні до життя, тим впертіше продовжують їх відстоювати. Чим більше я сперечався з ними, тим більше знайомився з їхньою діалектикою. Спочатку вони вважають кожного свого противника дурнем. Коли ж переконуються, що це не так, вони починають самі прикидатись дурнями. Якщо ж усе це не допомагає, вони роблять вигляд що не розуміють в чому справа або перескакують на іншу тему. Або ж вони запально починають відстоювати те, що само собою зрозуміло, і як тільки ви погоджуєтесь з ними в цьому, вони негайно використовують це зовсім до іншого питання. Та як тільки ви їх піймали на цьому, вони ухиляються від суті суперечки й не бажають навіть слухати про що саме насправді йде мова. Як ви тільки не намагаєтесь схопити такого апостола, рука ваша ніби проникає в рідку грязюку. Грязюка та проникає між пальці і в той же час якимсь чином знову обволікає ваші руки. Та ось вам, хоча і з великим трудом, вдалося побити одного із таких людей настільки нищівно, що йому нічого не залишається більше робити, як погодитись з вами. Ви думаєте, що вам вдалось зробити по крайній мірі один крок вперед. Який же ваш подив наступного дня! Завтра цей же єврей абсолютно забуває усе що було вчора, він продовжує розповідати свої казки й далі, так як ніби нічого й не було. Якщо ж ви, обурені такою безсоромністю, вказуєте йому на цю обставину, він робить вигляд щиро здивованої людини; він абсолютно нічого не може згадати із учорашньої суперечки, крім того що він вчора як два на два чотири доказав вам свою правоту. Іноді це мене абсолютно обеззброювало. Я просто не знав, чому дивуватись: добре підвішеному язику чи мистецтву брехні. Поволі я почав їх ненавидіти".  
 Допитливий Адольф вивчав марксистську літературу, приглядався до життя людей й роздумував в який же бік перемога того "передового вчення" може штовхнути людство.  
 "Співставляючи теоретичну брехливість та безглуздість вчення соціал-демократії з фактами живої дійсності, я поступово отримував усе більш чітку картину її справжніх намірів. У такі хвилини мною оволодівали не тільки тяжкі передчуття, але й усвідомлення загрожуючої з того боку гігантської небезпеки, я чітко бачив що це вчення, зшите із егоїзму та ненависті, з математичною точністю може отримати перемогу і тим самим привести людство до нечуваної катастрофи. У цей самий час я зрозумів, що це руйнівне вчення тісно й нерозривно пов'язане з національними властивостями одного визначеного народу, чого я до цих пір абсолютно не підозрював".    
 З часом Адольф пересвідчився, що умовляти, переконувати євреїв, обмежувати їхню руйнівну справу силою закону безглуздо. Дійшов висновку, що розумніше винищити усіх їх фізично: "Сьогодні я впевнений, що дію цілком в дусі Творця Всемогутнього: борючись за знищення єврейства, я борюсь за справу Божу".
 Почалась Перша світова війна. Як істинний патріот Адольф у серпні 1914 року пішов добровольцем на фронт. Ось як він описує військову тактику російського командування:  
 "У вересні 1914 року після боїв при Таннерберзі у Німеччину потягнулись перші нескінченні колони російських полонених. З тих пір цей потік вже не припинявся. Весь час і в потягах і по шосе тягнулись безкінечні транспорти російських полонених. Та толку від цього було мало. Замість кожної побитої армії росіяни відразу ж виставляли нову армію. Гігантські володіння царя, здавалось, були бездонними відносно людей. Скільки ще часу могла витримати Німеччина таке змагання? Чи не настане такий день, коли Німеччина незважаючи на щойно отриману перемогу залишиться вже без нових військ, в той час як російське командування знову і знову висуне на фронт нові армії? Що ж буде тоді? Згідно людському розумінню Німеччина могла тільки відстрочити перемогу Росії, сама ж остаточна перемога останньої здавалась неминучою".  
 Адольф воював майже шість років. Переніс усі тяготи жахливої війни. Приймав участь у двох найбільших битвах Першої світової: битві на Соммі в жовтні 1916, та битві на Іпрі в жовтні 1918. У обох битвах був поранений. Отримав дві нагороди: в грудні 1914 нагороджений залізним хрестом 2-го ступеня, у травні 1918 – полковою грамотою, в серпні рідкісним для рядового складу залізним хрестом 1-го ступеня.  
 Після ураження отруйними газами втратив зір. Вилікувався в госпіталі й, повернувшись, побачив "солдатські ради". Виявилося, що відбулась революція й мова вже йде про капітуляцію! Це означало, що виснажлива війна, мільйонні жертви були марними. Втрати були грандіозними, економіка виснаженою, приниження нації величезним. Усвідомлюючи такі реалії, хоробрий вояк вперше плакав від розпачу, як мала дитина. Ось саме в той момент краху найкращих сподівань він твердо вирішив поринути у політичну боротьбу. З числа фронтових товаришів створив організацію й став виступати публічно. Усі зали для виступів та засоби масової інформації тоді були окуповані марксистами. Адольф бачив, що ці червоні "товариші" неперебірливі у методах, йдуть на будь-які провокації, щоб не допустити немарксистські виступи. Давно помічено: публіка не шанує зібрання організатори котрих для дотримання порядку запрошують правоохоронців. З огляду на цю істину Адольф для захисту від провокаційних дій марксистів створив штурмові загони кістяком котрих стали перевірені у боях фронтовики. Поволі під впливом його виступів ідеї націонал-соціалістичної партії здобули симпатії німецького народу.  
 У своїй книзі "Моя боротьба" Адольф Гітлер часто вживає слово "доля" в значені "промисел Божий". Якщо він вижив у тій жахливій війні й пізніше, законно перемігши на виборах, досяг вершини влади то з цього можна зробити висновок, що це Господь його руками покарав євреїв за поширення ними ж вигаданої марксистської ідеології, а народи Російської імперії - за втілення її у життя.
                                                                                           Друзі-суперники.
 Цікаво порівняти долі обох тиранів. По одній версії Йосип був сином дослідника Пржевальського, по іншій - князя Егнаташвілі. В 1894 році Йосип поступив у духовну семінарію. Знущання та приниження, котрі по причині свого сумнівного походження він там терпів, штовхнули майбутнього генералісимуса на перші "революційні" поступки. Був виключений. Опинившись на волі крав, займався розбоєм. Потрапляв у тюрми й там став співробітничати із жандармами - "наводив" їх на  своїх недавніх подільників, "здавав" їх жандармам. Сім разів втікав із заслання, ясна річ, не без допомоги своїх покровителів. Мріяв стати поетом й навіть друкувався:  
 "И знай, кто пал золой на землю,  
 Кто был так долго угнетён,
 Тот станет выше гор великих,  
 Надеждой яркой окрылён".  
 Адольф Гітлер народився у сім'ї держслужбовця. Вчився в школі. Захоплювався пишністю церковних ритуалів, співав у церковному хорі й пізніше сам кинув це заняття. Мріяв стати художником. Після невдалої спроби поступити у художню академію працював чорноробом на будові. Коли ж спалахнула Перша світова війна, пішов на фронт.
 В час коли Гітлер убивав на фронтах ворогів ради могутності Німеччини, Сталін при проведенні "ексів" убивав своїх співвітчизників ради особистого досягнення абсолютної влади.
 Гітлер на госпітальному ліжку лікувався від дії отруйного газу, Сталін в той час затягував у ліжко дівчат.  
 Гітлер був неабияким оратором, а Сталін навіть грамотно писати не вмів.  
 Гітлер, перемігши на виборах досяг абсолютної влади, а Сталін - знищивши мільйони політичних противників.  
 Гітлер ради могутності Німеччини, чистоти раси знищував чужинців, Сталін ради досягнення й збереження абсолютної влади знищував своїх співвітчизників – "ворогів народу"! В результаті Сталін знищив у мирний час своїх громадян більше, ніж Гітлер під час війни!  
 Гітлер не вживав спиртного, не палив, був вегетаріанцем, одружився лише за декілька днів до самогубства. Сталін вживав спиртне, палив, вів розпутне життя, був двічі одруженим, причому другу дружину сам же довів до самогубства.  
 Гітлер виїздив керувати бойовими діями у ставку "Вервольф", що поблизу Вінниці, побудову котрої напередодні війни започаткували радянські військові. Сталін усю війну просидів у Кремлі.
 Так, Гітлер був тираном, але він виявився дрібним тираном сталінської епохи.  
 А втім у тиранів було багато спільного. У Гітлера та Сталіна були червоні стяги. У імперії Гітлера головні державні свята були 1 травня та 8-9 листопада, у імперії Сталіна - 1 травня та 7-8 листопада. У Гітлера чотирирічні плани, у Сталіна п’ятирічки. Обоє правили від імені робітничого класу. Обоє ненавиділи демократію. Обоє були антисемітами - ненавиділи євреїв. Обоє будували соціалізм, (Гітлер - націонал-соціалізм) інші же шляхи розбудови суспільства вважали ворожими й знищували "ворогів" мільйонами. Обоє говорили одне, робили інше. Обоє заявляли про бажання миру і під акомпанемент пропагандистської істерії загарбували Європу. У Гітлера було Гестапо, у Сталіна - НКВД. У Гітлера концтабори, у Сталіна – ГУЛАГ. У Гітлера Гітлерюгенд, у Сталіна – комсомол. У обох одна партія при владі, інші у концтаборах. Обоє були людьми зі сторони: Гітлер із Австрії, Сталін - із Грузії. Обоє носили напіввійськову форму без знаків розрізнення та не любили начіплювати на себе ордени. Гітлера називали фюрером, Сталіна – вождем, що в перекладі те ж саме. Обоє носили вуса. І найголовніше: обоє мали зв'язок із темними силами. Дияволом тобто.
 

 
 Куди нам, темним без керманичів?

От напишу щось цікаве тут і... І гілка висне. Чому? А тому, що заперечити нічим а стібатися соромно...

Продам Леніна (того що на Бесарабці) щебінкою. Самовивіз. Передоплата.
 
 
 
 Редаговано разів: 1. Востаннє 22/09/2013 18:39 користувачем antik.

В тих експериментах є виключення із правил: кібуци в Ізраїлі (щось на зразок колгоспів) і наші монастирі - теж щось подібне до колгоспів...

 Нас виховали рабами, рабами й помремо...

 Ось вона - душа України: йти в Європу, голосуючи за Партію Регіонів, і підбираючи обноски Європи на своєму шляху...

Из Донецка, спустись на грішну землю - не відпустить нас вічноживий ідол в ЕС....

 Вождя люблять усі. Особливо колишні чекісти...

АКТУАЛЬНО О РЕЛИГИИ
 У Вавилонян: ziqqurat (зиккурат)– святыня, священная храмовая башня.
 
 У эзидов: слово зийарат - святое место, священное место, святыня, место поклонения святым, храм.
 
 Из религиозных представлений древних жителей Вавилонии:
 
 "Все люди, обитающие на земле, кормят своими жертвоприношениями богов, а те за это могут оказывать им милости и иногда спускаются с неба в свои храмы, особенно в "высокие" храмы на платформах, или зиккураты".
 
 По представлению вавилонян, истинное назначение храмовых башен состояло в том, что божество-покровитель посещало храм и отдыхало на предназначенном ему ложе.
 
 Геродот: "На последней башне есть большой храм, а в храме стоит большое прекрасно убранное ложе и перед ним золотой стол. … божество само посещает храм и отдыхает в постели".
 URL=http://radikal.ru/fp/806a5942fa74488c86d9f6db8210fb15][/URL]
 Ось у ХХ та ХХІ віці "божество" й відпочиває  "на предназначенном ему ложе".

"Когда народ увидел, что Моисей долго не сходит с горы, то собрался к Аарону и сказал ему: встань и сделай нам бога, который бы шел перед нами, ибо с этим человеком, с Моисеем, который вывел нас из земли Египетской, не знаем, что сделалось. И сказал им Аарон: выньте золотые серьги, которые в ушах ваших жен, ваших сыновей и ваших дочерей, и принесите ко мне. И весь народ вынул золотые серьги из ушей своих и принесли к Аарону. Он взял их из рук их, и сделал из них литого тельца, и обделал его резцом. И сказали они: вот бог твой, Израиль, который вывел тебя из земли Египетской!"
 (Исх.32:1-4)   »
 
 Спустившийся по указанию Господа с Синая Моисей впал в гнев, разбил Скрижали Завета, вручённые ему на горе Богом, и уничтожил тельца. Затем Моисей собрал сынов Левия и сказал им: «так говорит Господь Бог Израилев: возложите каждый свой меч на бедро свое, пройдите по стану от ворот до ворот и обратно, и убивайте каждый брата своего, каждый друга своего, каждый ближнего своего»  (Исх.32:27). Это было исполнено и в тот день было убито около трёх тысяч человек.
 Золотые тельцы Иеровоама:  
 Царь Израиля Иеровоам I, отделившись от сына Соломона, иудейского царя Ровоама, воздвиг в своём царстве двух золотых тельцов: одного в Бейт Эле (Вефиле), а другого на севере страны в Дане. Формально они символизировали подножия трона Яхве. Этим тельцам жители царства поклонялись как богам; их культ сохранялся всё время существования царства (некоторые цари шли дальше, принимали иноземные культы, но даже наиболее положительно оцениваемые Библией правители Израильского царства «не отступали» от вефильского и данского тельцов).
 Минули віки...
 
 
 [
 
 

так і я про те ж: Розкрутка без ідеї і харизми ніц не варта. Наша ОППА тому наочний приклад (с)
 Так де ж мені чи комусь іншому ту харизму взяти? Україна  - забутий Богом край.....  

Ну а кто ж виноват,что оппы у нас нет  
 ------------  
 Кто?
 А ніхто із крутих не хоче витратити на розкрутку мільйони не чесно нажитих $$$$ а потім, у випадку програшу (закономірного) сісти на нари  років так на сім.  
 І Ви (саме Ви - я на Вас вказую пальцем) не хочете! Звісно,$$$$$ є і тоді, що цілком логічно, нах Вам та політика....