Шопенгауэр припускає, що існує різниця у сприйнятті часу, що складає мінімум 24 рази між дітьми та літніми людьми. Чи дійсно це так?
Одна модель передбачає, що течія суб'єктивного часу відносно фактичного часу зворотно пропорційна реальному часу. Один день складає приблизно 1/4 000 життя 11-річної дитини та приблизно 1/20 000 життя 55-річної особи. Це допомагає пояснити, чому випадковий, звичайний день може здатися маленькій дитині довшим, ніж дорослому. Отже, рік для 55-річної особи пройде приблизно в п'ять разів швидше, ніж для 11-річної. Якщо довгострокове сприйняття часу базується виключно на пропорційності віку людини, то наступні чотири періоди життя здаються кількісно рівними: вік 5-10 років (1х), вік 10-20 років (2х), вік 20-40 років (4х), вік 40-80 років (8х).
Однак вчений Роберт Лемлих з Університету Цинциннаті в 1975 році запропонував іншу модель, згідно з якою течія суб'єктивного часу відносно фактичного часу зворотно пропорційна загальному суб'єктивному часу, а не загальному реальному часу. Це означає, що час йде пропорційно квадратному кореню від реального віку сприймаючого, а не прямо пропорційно. Згідно з цією моделлю, 55-річна людина суб'єктивно відчуває, що час пройшов у 2.25 рази швидше, ніж у 11-річної дитини, а не в п'ять разів, як у попередньому випадку. Отже, наступні періоди життя здаються кількісно рівними: вік 0-1, 1-4, 4-9, 9-16, 16-25, 25-36, 36-49, 49-64, 64-81, 81-100, 100-121.
Цей результат був перевірений шляхом опитування студентів коледжу та літніх людей щодо їхніх спогадів про відносну швидкість течії часу в різному віці. Їхні відповіді свідчать про те, що ця модель є більш точною, ніж попередня. DOI: 10.2466/pms.1975.41.1.235
