Важливим є і відношення автора статті до Порошенка:
Коли я його побачив напередодні, я йому сказав, що я друг Петра Порошенка і щоб не сталося, я буду до нього (Порошенка) мати потрійну повагу за те, що він створив армію, зробив так, щоб Одеса і Маріуполь залишилися українськими та дозволив країні послабити лещата боргу та рецесії.
«Я знаю», - зупиняє він мене. «Та будь ласка» Але це все старі історії і зараз навпроти вас знаходжуся я»
Але я дуже сумую через Петра Порошенка, поразки якого я не розумію: людина, яка тримала голову перед хуйло, головнокомандувач, якого я супроводжував на фронті, в Краматорську, під час одного з найгірших бомбардувань, вчиненого проросійськими сепаратистами, неймовірний колос, стійкий під час української зими, що зміг протистояти бідам та самотності, заслуговує на краще, ніж бути відкинутим через забаганку історії.
