(закінчення)
ПАРЄ стала першим «фронтом», на якому РФ здобула впевнену перемогу. Зараз перед Кремлем маячить перспектива впродовж дуже короткого часу без жодних втрат отримати фактичну легалізацію анексії Криму (яку формально не визнають, але знімуть з порядку денного і з переліку підсанкційних злочинів), нав’язати Україні руками в тому числі західних «посередників» свою модель «миру» в Донбасі тощо.
І на заваді всім цим горам тульських пряників – лише один військовий злочин, який Захід просто не може пробачити: збитий літак рейсу МН17. Там загинули не українці та сирійці, а громадяни Нідерландів та кількох інших західних країн. Пробачити цей злочин – це вже зрадити своїх власних громадян, а цього політики Європи собі дозволити просто не можуть, скільки б за це не заплатила Москва.
Натомість вони можуть інше: розмити справу, та залишити провину Москви «недоведеною».
Суд почнеться вже досить скоро, і докази проти РФ більш ніж переконливі. Але всі вони – непрямі, за одним винятком. Виняток зветься Володимир Цемах, він єдиний живий свідок, який внаслідок блискучої операції СБУ перебуває у розпорядженні слідства та може дати свідчення у суді. Свідчення Цемаха практично не залишають Росії шансу, що вирок суду буде двозначним – РФ буде визнана злочинцем, і з цього почнеться зовсім інша історія.
Після вироку суду у Нідерландах жодний західний уряд не зможе дозволити собі виступати за зняття санкцій, навпаки – за цей злочин окремо мають бути введені додаткові санкції. Публічна підтримка РФ знову стане токсичною для політиків Заходу, і тріумфальне повернення РФ до «елітного клубу» доведеться надовго відкласти – а між тим «годинник тікає», час працює проти режиму хуйло, і нещодавні масові протести молоді засвідчили, що процеси «депутінізації» у підсанкційній Росії прискорюються та потроху стають незворотними…
Тепер зрозуміло, яка ціна одного «другорядного» терориста, обміну якого хоче РФ? Звідки така щедрість, що аж самого Сенцова раптом готові віддати? І звідки такий поспіх, заради чого загалом раптом затіяли всю цю гру?
Тож перед нашим недосвідченим президентом стоїть вкрай непростий вибір. Він має усвідомити, що погодження на таку «щедру» пакетну пропозицію, яку йому зробила РФ, буде не просто подарунком хуйло та величезним ударом по національних інтересах – це буде руйнація всіх досягнень української та західної дипломатії за всі роки війни. Цемаха віддавати не можна ні за яких обставин, ну хіба лиш за нього запропонували б повернути Крим – десь така реальна ціна питання.
Всі інші варіанти обміну – 33 на 33, чи 5 на 5, чи 100 на 100, з моряками чи без – можуть бути прийнятними, заради повернення наших бранців додому можна піти на дуже багато чого. Але – без Цемаха. Він має дати покази на суді у Нідерландах, і лише після цього його можна випускати (але після цього він вже РФ потрібним не буде).
Це одне з перших серйозних випробувань нашого нового президента. Він вперше стикається із розробленою спеціально проти нього, з врахуванням його особливостей та слабких місць, дуже масштабною операцією Кремля. І від того, як він поведеться у цій ситуації, дуже багато залежить і для нього, і для всієї країни. Пастку розставлено майстерно, і наші дилетанти вже стоять на краю ловчої ями. Але останній крок до пастки ще не зроблено, ще не пізно відступити назад, оглянути пастку, і нарешті зрозуміти, в які дорослі ігри, проти кого і з якими ставками тепер доведеться.
Ярослав Гарасим
