Маковій, так то вона так але є й інші свідчення:
Причини програшу Білої армії. ті ж самі що і афганської:
Відчувши беззаконня комуністів, кращі представники нації влились в ряди Білої армії і... були розбиті. А й справді: чому напівголодні, погано одягнені, часто в обмотках замість чобіт червоні перемогли кращих царських офіцерів, регулярну, прекрасно екіпіровану Білу армію, відбірні козачі частини?
Білий офіцер Роман Гуль так пояснив причину: "К белым народ не хотел идти - ведь мы были господа... Мужик нам не верил... В этом была беда мужика и всей России..."
Більшовикам допомогла суцільна взаємна ненависть. Могутність Білої армії була знищена безпощадною селянською війною, палаючою в тилу. Ще й до того білих підвела давня наша біда: грабунок - тили Білої армії були захаращені потягами із награбованим у населення добром.
"Насилие и грабежи, - сумно констатував Денікін, - пронеслись по всему театру гражданской войны, не раз стирая черту, отделяющую спасителя от врага".
Інша вічна наша біда: ревнива нелюбов соратників один до одного. Врангель ненавидів Денікіна, і той йому відплачував тим же; без кінця гризлися генерали і в стані Колчака, і в армії Юденіча.
І ще одна губительна для білих важлива обставина. У них було відчуття, котрого вони не могли в собі побороти: вони убивають співвітчизників, братів, "своїх".
Червоних же вояків партійні комісари так психологічно обробили, так перевиховали, що подібного відчуття у них не існувало: їхнім народом був світовий пролетаріат, воювали вони не із співвітчизниками а із "експлуататорами" і убивали їх ради щастя усіх обездолених людей на землі.
Слід відзначити ще одну важливу обставину: білі мародерствували безкарно а от у червоних була залізна дисципліна. За непослух, мародерство - розстріл на місці.
Генерал Денікін, у важкий період був вимушений пробиватись до своїх із фальшивим паспортом під виглядом простої людини.
Вперше у житті йому довелося зіткнутися із різноликим, немитим російським натовпом:
"Раньше со мной говорили как с главнокомандующим и потому по различным побуждениям не были искренни. Теперь я был просто "буржуй", которого толкали и ругали - иногда злобно, иногда так - походя, но на которого по счастью не обращали никакого внимания. Теперь я увидел яснее подлинную жизнь и ужаснулся.
Прежде всего - разлитая повсюду безбрежная ненависть - и к людям, и к идеям.
Ко всему, что было социально и умственно выше толпы, что носило малейший след достатка, даже к неодушевленным предметам – признакам некоторой культуры, чуждой или недоступной толпе. В этом чувстве слышалось непосредственное веками накопившееся озлобление, ожесточение тремя годами войны и воспринятая через революционных вождей истерия. Ненависть с одинаковой последовательностью и безотчетным чувством рушила государственные устои, выбрасывала в окно вагона "буржуя", разбивала череп начальнику станции и рвала в клочья бархатную обшивку вагонных скамеек. Психология толпы не обнаруживала никакого стремления подняться до более высоких форм жизни; царило одно желание - захватить или уничтожить. Не подняться, а принизить до себя все, что так или иначе выделялось. Сплошная апология невежества.
