Все це вже було:
Проголошення незалежності України.22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила IV Універсал згідно котрого Україна стала незалежною. Все то воно так, але в державі панував хаос – Рада не мала підтримки в народі. Депутати засідали цілодобово а от толку від тих засідань було нуль. Солдати були одурені комуністичними агітаторами отож не бажали воювати, городяни не сприймали націоналістичну політику, селяни хотіли землі, усі інші - реформ. Армія на той час була розвалена. Влада була примарною - міністри проголошували заклики, себто грали в солдатиків, українізовували армію, вводили в моду оселедці та бриті голови, полковників перейменовували в старшин, поруччиків - в хорунжих. Погані актори грали ролі запорожців. Тим часом вулицями сновигали сірі шинелі.
У відповідь на проголошення незалежності України в Києві розпочався страйк якому співчувала Міська дума, суд, університет, вся російська інтелігенція. Погасло світло, перестав працювати водогін, зупинилися трамваї, почалося збройне більшовицьке повстання на заводі "Арсенал". Київ охопила паніка, яка підсилилась тим, що ніхто не знав що робиться за межами міста оскільки газети не виходили.
Українська влада стала проводити безглузді обшуки, під час котрих у обшукуваних зникали цінності. На вулицях стріляли, ночами гриміли гармати.
Ще 19го припинилося залізничне сполучення. Урядовці засідали безперервно.
Тим часом більшовицьке військо розпочало наступ і при нейтралітеті більшої частини населення невпинно просувалося на Київ. Чому більшовики так вчинили? Керівник жовтневого перевороту і водночас творець Червоної армії Лев Троцький пояснював: "Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и советская власть, и мы с вами".
В умовах повного розвалу армії Рада підписала договір про допомогу військ Німеччини та Австро-Угорщини в обмін на український хліб.
А втім, хто, як і чому розвалив армію?
На протязі всього 1917 року Центральна Рада робила все для морального розладу і знищення армії. В результаті у січні 1918 уряд УНР було нікому захищати. (Якби не ця бездарна політика то маючи 300 тисячну армію владі не довелося б кликати на оборону іноземців та необстріляних юнаків.)
Першим усвідомив сувору дійсність генеральний секретар військових справ Центральної ради Симон Петлюра. (За це його й зняли з посади.) Тоді він поїхав на Полтавщину, де із загонів вільного козацтва встиг сформувати два коша гайдамаків, котрі прийняли активну участь у боях із більшовиками.
Ніби проснувшись від летаргічного сну, уряд почав спішно формувати добровольчі частини. Добровольцями зголосилися стати студенти та юнаки із школи імені Богдана Хмельницького. Всього на станцію Крути відправилося від 400 до 600 бійців із 18 кулеметами та саморобним броне потягом, оснащеним гарматою. За спогадами очевидців, в основному вигляд вояків був таким: власне взуття, солдатські штани поверху перев’язані вірьовкою, гімназична чи студентська куртка а зверху шинель, у котрої, як мінімум, не вистачало одної поли. Озброїли студентів старими іржавими гвинтівками. (Між іншим за місяць до того склади ломилися від нових чобіт, амуніції та зброї.)
Бійці під Крутами зайняли позиції й успішно відбивали більшовицькі атаки. Та… все зіпсувала поведінка "українізованих" офіцерів, котрі тим часом пиячили та грали в карти у штабному вагоні. Побачивши ворога… офіцери втекли разом із наповненими снарядами та набоями вагонами. (!)
На жаль, наказ про відступ поступив занадто пізно – не було налагодженого зв’язку. Ще й до того приблизно 40 молодих бійців заблудилися й потрапили у полон. Невдахи були заколоті штиками.
Частина бійців розпорошилася по околицям, інша, домовившись надалі видавати себе за демобілізованих російської армії, викинула зброю, документи та знаки розрізнення й стала перебралася через Дніпро по тонкому льоду. Частина із тих сміливців провалилася крізь лід й потонула.
А втім, у тому бою кров патріотів пролилася не дарма. "Крутянам" вдалося на 10 днів затримати наступ більшовиків на Київ й цим дати час урядовцям для підписання в Бресті домовленостей із Німеччиною та Австро-Угорщиною.
Ось як той бій під Крутами описував Михайло Муравйов в донесенні своєму командуванню: "После двухдневного боя 1-я революционная армия Егорова при поддержке 2-й армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска Рады... Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах. Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска Рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов... Иду на Киев".
Генерал більшовицької армії Муравйов виступив на мітингу: "Нечего жалеть киевских жителей! Кровью заплатят они нам!" й дав наказ: "беспощадно уничтожить в Киеве всех офицеров и юнкеров, гайдамаков, монархистов и всех врагов революции".
23 січня 1918 року армія Муравйова, котра йшла із Харкова - більшовицької столиці України, підійшла до Києва. Коли ж операція по захопленню міста почала затягуватися, колишній царський офіцер Муравйов використав для "ускорения" заборонені міжнародними конвенціями отруйні гази.
Захопити Залізнодорожний міст ворогові допомогли більшовики із повсталого заводу "Арсенал", котрі замаскувалися на Києво-Печерській лаврі й звідти поливали захисників в спину кулеметним вогнем, примусивши тих відступити.
Після десятиденного обстрілу військо та члени Центральної Ради поспіхом покинули столицю й Київ зайняли червоні. Пізніше Муравйов так описував свої подвиги: "Мы идем огнем и мечом устанавливать советскую власть. Я занял город, бил по дворцам и церквям… бил, никому не давая пощады. 28 января Киевская дума просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами. Сотни генералов были безжалостно убиты…"
В захопленому червоними напівзруйнованому обстрілами та пожежами Києві розпочалася вакханалія грабунків та вбивств – Муравйов на три дні віддав місто на розграбування. П’яні, накокаїнені червоноармійці убивали усіх, хто потрапляв на очі, розпочалися повальні обшуки та грабунки. Роздягнених киян убивали пострілами у потилицю, проколювали штиками, не говорячи про інші тортури та знущання. Патрулі ходили по квартирах під приводом перевірки документів. Заарештовували офіцерів, "буржуїв", українських патріотів, студентів. Власникам посвідчень УНР засовували ці документи в рот і стріляли у потилицю. Описані випадки, коли громадяни отримували кулю в лоб лише за те, що їхнє взуття чи пальто сподобалися солдатам.
Звірськи розправилися із митрополитом Київським і Галицьким Володимиром – всадили шість куль та покололи штиками.
По місту роз’їжджали авто із п’яними "борцами за всеобщую справедливость", котрі прогулювали награбована в кабаках та ресторанах. Вдень убивали та грабували – ночами гуляли. Ще й до того розпочався розгул бандитизму – зупинити злочинців було нікому. Ціни стали стрімко зростати – селяни перестали возити в Київ продукти із-за страху бути пограбованими.
В ті дні були убиті по різним підрахункам від 6 до 10 тисяч киян. Усі схили та парки були вкриті убитими, котрих ніхто не прибирав. Між трупами бігали голодні собаки. Аналогічні безчинства відбувалися на усій окупованій більшовиками території.
Через три тижні більшовицької окупації Київ визволили українські війська слідом за котрими йшли покликані Радою на допомогу німецькі війська.
Відступ більшовиків запам’ятався колонами возів, під зав’язку завантажених награбованим. Солдати та моряки, котрі сиділи на тих возах, були одягнені в награбовану на інтендантських складах гусарську форму - червоні штани, темні розшиті золотом кітелі.
Після втечі червоних всюди стали створюватися загони самооборони. З прибуттям німців розгул бандитизму різко пішов на спад.
З поразкою Німеччини у війні її війська були виведені з території України у листопаді 1918. Українська Держава. позбувшись їхньої підтримки, згодом втратила незалежність. Більшовики прийшли вдруге і вже надовго.
Людас... 
