Олексій Жмеренецький, для ЕП — Середа, 16 березня 2016, 14:18
Україна – одна з найбільших країн Європи за територією та чисельністю освіченого міського населення.
Країна №1 за площею родючих ґрунтів і технічних талантів, лідер за географічною досяжністю найбільших світових ринків.
Країна з дешевою електроенергією та багатими надрами, відкрита для бізнесу та в цілому достатньо демократична країна.
Водночас це країна з надзвичайно бідними громадянами.
Існує багато пояснень такого стану справ. Проте політики і неосвічені люди полюбляють звинувачувати в усьому олігархів – ніби вони крадуть у людей багатства, яких могло б вистачити усім.
І справді, саме узурпація економічних і політичних ресурсів (екстрактність інститутів) лежала в основі довгої історії занепаду України. Однак сьогодні ми маємо справу вже не з причинами, а з наслідками, які значно глибше простої корупції чи несправедливого розподілу благ.
Щоб зрозуміти, як можна змінити ситуацію, давайте зазирнемо в корінь природи бідності українців.
Гіпотеза №1: "Результати роботи українців розкрадаються"За різними оцінками тіньовий сегмент економіки в Україні складає близько 40% ВВП, тобто близько 53 мільярдів доларів. Це ті гроші, з яких не сплачуються податки.
Сумарне податкове навантаження в Україні становить 52.2% від прибутку/доходу. Тобто у випадку повної детінізації економіки, держбюджет додатково отримає близько 28 мільярдів доларів на рік.
Якщо припустити, що усі ці "детінізовані податки" були б розподілені виключно на зарплати бюджетникам – лікарям, вчителям, держслужбовцям, яких в Україні близько 3 мільйонів осіб, та пенсіонерам, яких близько 13,4 мільйонів – то на одну особу припаде додаткових
141 долар на місяць. У такому разі середній дохід українського "бюджетника" теоретично став би не в 5, а тільки у 2 рази менше польського.
Непогано. Але ринок за своїми законами негайно відреагує на зростання купівельної спроможності громадян збільшенням рівня цін товарів і послуг. Кошти від збільшення цін розподіляться між заробітними платами усіх працюючих в Україні, кількість яких складає 14 мільйонів осіб, та прибутком підприємців.
У результаті вартість життя середнього українця збільшиться щонайменше вдвічі, а реальне збільшення доходів населення складе близько
70 доларів на місяць – що в сумі із сьогоднішньою заробітною платою українця також не дотягне до рівня доходів в Гондурасі.
Якщо ж "по-справедливості", так би мовити, конфіскувати і розподілити між 42 мільйонами громадян усі тіньові кошти, а не лише несплачені податки – то додаткова сума доходів кожного українця складе усього
56 доларів на місяць.Останній аргумент на захист версії про "обкрадаючу" причину бідності населення можна було б знайти у феноменальній нерівності розподілу активів в Україні, що за даними Credit Suisse Global Wealth Databook 2015 складає рекордні для світу 91.6% (де 100% – це максимальний рівень нерівності, коли усі активи в руках однієї людини).
Що ж буде, якщо відібрати у багатих українців не лише прихований прибуток, а взагалі увесь прибуток та активи, які цей прибуток генерують? Невже тоді запанує загальний добробут?
У світі є стійка пропорція між обсягом ВВП на душу населення і середнім річним доходом громадян – вона складає приблизно 1 до 1. Показник ВВП включає усю вартість товарів і послуг, вироблених в країні за рік, у тому числі й гроші олігархів, земельну ренту, доходи державних підприємств.
Так от, за даними МВФ у 2015 році ВВП на душу населення в Україні складає лише 2100 доларів – очікувано менше Гондурасу. Виходячи з того, що у світі середній дохід громадянина зазвичай дорівнює ВВП на душу населення в його країні, можна грубо стверджувати, що 2100 доларів на рік – це середнє арифметичне річних доходів усіх багатих і усіх бідних українців.
Виходячи з цього, якщо гіпотетично усі декілька мільйонів багатих українців роздаватимуть свої статки усім громадянам –
ми отримаємо просто рівномірно бідне населення із доходом 4000 гривень на місяць.
Здавалося б – це істотне збільшення доходу пенсіонера порівняно з 1500 гривнями сьогодні. Проте навіть за цих умов ми лише зрівняємося із пострадянськими країнами.
Звичайно, що ділитися таким абсурдним чином ніхто не стане. А здійснивши це "розкуркулення", отримаємо моментальний відтік капіталу, міжнародну ізоляцію, закриття підприємств, гіперінфляцію та обвал економіки.
Показова розкіш, яку ми бачимо на вулицях великих міст – це лише результат концентрації невеликих, в масштабах країни, статків у руках відносно малої кількості населення. Розподіл цих тіньових коштів між величезною масою бідних українських громадян жодним чином не змінить загального стану жебрацтва.
Ця проста арифметика розбиває будь-які заклики про розкуркулення олігархів та "роздавання національних багатств" в якості швидкого рецепту від бідності. Навіть тотальна детінізація не призведе до миттєвого значного покращення рівня життя населення.
Навіть за умови створення ідеальних умов та "українського економічного дива" – наприклад, ВВП країни за прикладом Китаю і Японії зростатиме не більш, як на 12% щороку – в такому випадку українці зможуть розраховувати лише на додаткових 200-300 доларів на рік.
Чому ж так?
Гіпотеза №2: "Українці мало працюють"Це чи не найбільш абсурдна версія. Як випливає з діаграми кількості робочих годин у різних країнах світу, українці – один із найбільш зайнятих працею народ у світі. Незважаючи на це, зайнятість не впливає на зростання добробуту українців.
Адже не достатньо просто багато працювати – потрібно працювати ефективно.
Гіпотеза №3: "Українці працюють неефективно"За цим показником українці – чи не найвідсталіший народ світу.
За обсягом ВВП на одного зайнятого в економіці ми відстаємо від сусідньої Польщі втричі.
Якщо ж взяти ВВП в розрахунку на годину відпрацьованого часу, адже середня кількість робочих годин на рік і рівень зайнятості в різних країнах відрізняються – ми побачимо, що з 63-х країн, класифікованих за таким принципом, Україна посідає 56-те місце, виробляючи приблизно 5 доларів вартості на годину.
Тобто, приблизно в три рази менше вартості, виробленої за годину в Польщі чи в Росії, і близько 5% від вартості, виробленої за годину роботи в Швейцарії.
Але з чим це пов'язано?
Гіпотеза №4: "В українців відсутня мотивація та професійні навички для інтенсивної та ефективної роботи"
Як показали результати всесвітнього опитування дослідницького центру Геллапа (Gallup), майже дві третини працівників у всьому світі (63%) не зацікавлені у своїй роботі й відчувають незадоволення від того, чим займаються. Чверть опитаних працівників (24%) вкрай незадоволені своєю роботою, тобто відчувають себе нещасливими через обрану професію, вони непродуктивні й вороже налаштовані по відношенню до роботодавця.
У сумі дві категорії – незадоволених і вкрай незадоволених працівників – складають 87% працівників світу.
В Україні лише 10% населення задоволені своєю роботою, що навіть менше середньосвітових 13%.
За іншим дослідженням бачимо, що серед різних факторів українці найменше задоволені своєю заробітною платою.
Згідно зі Звітом про глобальну конкурентоспроможні
сть Всесвітнього економічного форуму, Україна посідає 72-е місце за якістю системи вищої освіти і 88-е за якістю викладання управлінських наук серед 144 країн. За ефективністю ринку праці Україна займає 80-те місце.
При цьому дефіцит компетентних кадрів не стимулює українські компанії займатися освітою своїх співробітників. Україна посідає лише 92-е місце за цим показником.
Виникає парадокс: компетентність українців є низькою, як і їх мотивація – проте українські компанії не поспішають навчати працівників і мотивувати їх до роботи.
Іншими словами, компетентність і висока мотивація працівників не впливають сьогодні на збільшення прибутку українського бізнесу.
Як таке можливо?
Останнє редагування: 17 березня 2016 11:49:19 від Potato 
