Только благодаря тому,

Ты нам здесь свое тупой имперский пропагандон для дебилов не транслируй. В век цифры мы уже переросли этот этап и умеем думать самостоятельно. Так где твои доказательства того, что проходимец и мошенник Потемкин основал хоть один населенный пункт на юге Украины?

У нас есть доказательства того, что ничего он не основал,

Факты в студию! Жду.

а все было за долго  до прихода на эти земли москальни вонючей.

То есть турки основали город Николаев, дали ему христианское имя Николаев, заложили церковь и построили Николаевское адмиралтейство( корабельные судоверфи, мастерские, склады для строительства, снаряжения и ремонта военных кораблей, вспомогательные службы и подразделения), на которой построили русский Черноморский флот?

Потом в 1792—1795 годах турки в Николаеве построили первый мост — Ингульный (Ингульский). Он был наплавным и проложен на понтонах.
Потом в 1796 году турки из Херсона в Николаев перевели Черноморское адмиралтейское управление.
В 1798 году турки учредили училище корабельной архитектуры.

Итак, Николаев звался Николаабад. Слава туркам!

То есть турки основали город Николаев,

Хорошо. Пуская для тебя тупоголового москальского ватника основали турки.  А что основал Потемкин, если все это было за полтора века до него?

Так где твои доказательства того, что проходимец и мошенник Потемкин основал хоть один населенный пункт на юге Украины?

Потемкин не основал города Юга России, он их строил. Строил на месте засранных турецких деревень.
Города Юга России - Одессу,Николаев, Херсон, Мариуполь, Тирасполь, Севастополь и Симферополь основала Екатерина Великая.

Но если точно, то Одессу, Николаев и Херсон основал литовец Витовт в 14 веке. Он же построил судоферфи, европейские порты, мосты и улицы Одессы и Николаева. Он же ликвидировал Крымское ханство в 1774 году. Во какая история.

Города Юга России - Одессу,Николаев, Херсон, Мариуполь, Тирасполь, Севастополь и Симферополь основала Екатерина Великая.

Что ты говоришь? А сколько же лет было Катьке №2 , когда она в середине 17 века это все основала, по твоей дебильной версии?

А что основал Потемкин, если все это было за полтора века до него?

До Потемкина существовали засранные турецкие деревни - Винарадна крича, Хаджибей и еще чтото там.
Города Херсон и Николаев РЯДОМ с засранными турецкими деревнями начал строить Потемкин.  Именно Потемкин  построил Николаевское адмиралтейство( корабельные судоверфи, мастерские, склады для строительства, снаряжения и ремонта военных кораблей, вспомогательные службы и подразделения), на которой построили русский Черноморский флот.

Города Херсон и Николаев РЯДОМ

Доказательства где, что он что-то РЯДОМ начал строить?

А сколько же лет было Катьке №2 , когда она в середине 17 века это все основала, по твоей дебильной версии?

Екатерине Великой было немало лет , когда она основала ГОРОДА Юга России - крепость Александровск (Запорожье) 1771г.,
Кривой Рог, 1775г., Херсон 1778г., Мариуполь  1778г., Севастополь 1783г., Симферополь  1784г.,  Екатеринослав, Новороссийск (Днепропетровск) 1784г.,  Николаев 1788г., Тирасполь  1792г., Одесса  1794г., Луганск 1795г.                                                                                   

И заметь, Екатерина Великая основала ГОРОДА, а не твои захолустные поселки никому не известные.
Сначала Екатерина Великая эти земли(от совр. Днепропетровска и до совр. Одессы) завоевала у Турции, а потом на этих уже своих землях основала города. Повторяю, ГОРОДА, а не твои поселки.

Доказательства где, что он что-то РЯДОМ начал строить?

Фактов полно в книгах по истории этих городов. Да пусть бы хоть и на месте твоего поселка, какая разница?  Что это меняет?
Факт тот, что европейские города Николаев и Херсон Потемкин строил уже на своих российских землях,завоеванных у Турции, а не твои поселки на ранее турецкой земле.

И заметь, Екатерина Великая основала

Я у тебя тупого москальско-фашистского дегенерата спросил, сколько немецкой проститутке Катьке было лет, когда по твоей дебильной версии она что-то основала на юге Украины в середине 17 века?

А что основал Потемкин, если все это было за полтора века до него?

Что уже было до Потемкина? Уже было Николаевское адмиралтейство( корабельные судоверфи, мастерские, склады для строительства, снаряжения и ремонта военных кораблей, вспомогательные службы и подразделения), на которой построили русский Черноморский флот? Это всё турки построили?
В 1792—1795 годах турки в Николаеве построили первый мост — Ингульный (Ингульский ???!!!
Потом в 1796 году турки из Херсона в Николаев перевели Черноморское адмиралтейское управление???
В 1798 году турки учредили училище корабельной архитектуры. Супппер!

Итак, Николаев звался Николаабад. Слава туркам!

Что уже было до Потемкина?

Да . Все было основано до появления на этих землях вашей москальской орды и ничего вашего здесь нет.

Розгорнути попередні цитати...

Южанин, 10 червня 2017 14:08:35

Как вы ватники уже задолбали своей тупостью ?!!!

Факты европейские это тупость? Супер!

Московські князі заявляли претензії на всі Руські землі, а тому вимагали, щоб в усіх листах і офіційних документах їх звали великими князями всієї Русі.
Поляки, наприклад, цього не робили, що послужило формальним поводом оголосити Польщі війну в 1654 році.
Бо поляки титул царський "перекручували".
А князівство Руське, як було на київських землях, так і залишилося і нікуди не переміщалося.
Ні в Москву, ні в Новгород, ні в Суздаль.
Ну, а розпочинається власне історія Москви не в 1147 році, коли в тому селі Юрій Долгорукий зустрічався із Святославом Сіверським, а коли Александр Невський (названий син хана Батия) посадив правити у Москві свого молодшого сина.
"Даниила Александровича, младшего сына Александра Невского, часто называют первым московским князем, так как именно Даниил Александрович стал основателем династии московских князей. При Данииле владения Москвы расширились, к ним были присоединены Коломенское и Можайское княжества.
Возвышение Москвы в первой половине XIV века напрямую связано с монголо-татарским владычеством на Руси. Юрий Данилович (1303—1325) стал первым московским князем, получившим ярлык (санкцию Орды) на великое княжение владимирское. В 1325 году в Москву из Владимира перенес свою резиденцию митрополит киевский и всея Руси Петр, после чего Москва стала одним из основных центров православия."

Московські князі заявляли претензії на всі Руські землі, а тому вимагали, щоб в усіх листах і офіційних документах їх звали великими князями всієї Русі.

Русские князья не имели ни каких претензий к Русским землям поскольку жили на этих самых русских землях с 9 века.
Предки русских - словене Новгорода, кривичи, вятичи, северяне и поляне жили в составе Руси с первых дней.

Вот украинские исторические атласы





Немецкий атлас Руси



Американский

в кацапів не історія а казки.і отой їх потьомкін шо "будував" потьомкінські деревні навішуючи нові вивіски на старі поселення апофеоз брехні.
Українцям ще не один рік доведеться відновлювати історичну правду.в тій же поповщині поле не пахане лжи

в кацапів не історія а казки.і отой їх потьомкін шо "будував" потьомкінські деревні навішуючи нові вивіски на старі поселення апофеоз брехні.
Українцям ще не один рік доведеться відновлювати історичну правду.в тій же поповщині поле не пахане лжи

цей редиска все видазить і вилазить

Роль українців в колонізації Північного Причорномор’я була незначна?

Міфи та стереотипи

КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я РОЗПОЧАЛАСЯ ПРИ КАТЕРИНІ ІІ І УКРАЇНЦІ ТУТ НІ ДО ЧОГО.


Історична реальність

ЗАДОВГО ДО КАТЕРИНИ ІІ СТЕПИ ДИКОГО ПОЛЯ ВЖЕ АКТИВНО ОСВОЮВАЛИ УКРАЇНЦІ, ВОНИ Ж ЗІГРАЛИ ГОЛОВНУ РОЛЬ І В КОЛОНІЗАЦІЇ КРАЮ РОСІЄЮ.

У XVI-XVII століттях майбутні Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську та Херсонську області освоювали українські запорізькі козаки і адміністрація Речі Посполитої. У цей період на місці майбутнього Дніпропетровська звели фортецю Кодак, а нижче за течією Дніпра з’явилися козацькі січі. В перервах між військовими походами, запорожці зуміли колонізувати значну частину майбутньої Новоросії, розвиваючи в степу осіле землеробство. Розлогі Вольності Війська Запорозького Низового ще задовго до Катерини ІІ були метою докладання військових і дипломатичних зусиль козацької старшини, польських королів, османських султанів, кримських ханів та російських царів (дивись: “Запоріжжя та Військо Запорозьке — це одне й те саме?”).


Реконструкція фортеці Кодак (сучасне Кайдаки)


Фрагмент плана Хаджибея (Одессы) с нумерацией кварталов. Август 1794 г (за 1 месяц до "основания")

Розвивалася українська колонізація і вглиб турецько-татарських володінь, південніше запорізьких земель. Сюди з кінця XVII масово прибували українські біженці, що рятувалися від переслідувань після невдалих козацьких повстань Петра Іваненка, Семена Палія, Івана Мазепи. Якийсь час південна частина Правобережжя Дніпра навіть називалася Ханською Україною – з дозволу Бахчисарая, Петро Іваненко (відомий як Петрик) очолював місцеву адміністрацію як «гетьман Ханської України». Після поразки Мазепи і запорожців під Полтавою, протягом 1711-1734 рр. в кримських володіннях розміщувалася Олешківська січ (навпроти сучасного Херсону).

Активне заселення запорізьких і татарських земель відбувалося в 1734-1775 рр. в період існування Нової січі. Територію від Південного Бугу до Сіверського Дінця козаки розділили на адміністративні округи – «паланки». Наприклад, центр однієї з паланок – Прогноївськ – перебував на південному березі Дніпро-Бузького лиману. Центром Кальміуської паланки, що розкинулася від Сіверського Дінця до Дону, був козацький форпост Домаха, розташований на березі Азовського моря неподалік від сучасного Маріуполя. (дивись: “Донецкая и Луганская области – это исторические земли донских казаков, а не Украины?”)


Печатка Кальміуської паланки Запоріжжя 1768 р.

Українці переселялися на південь, щоб уникнути закріпачення в лівобережній Гетьманщині. Крім того, Дике поле стало значно безпечнішим, ніж раніше. В середині ХVIII століття вздовж річок Кодима і Ягорлик виникають населені переважно українцями «ханські слободи»: Балта, Голта, Палієве Озеро, Перетети. Активне заселення причорноморських степів почалося в період агонії і загибелі Кримського ханства. Тут облаштовувалися піддані Російської імперії, християнські переселенці з Криму та Османської імперії, а також європейські (в першу чергу німецькі) колоністи.

Для того щоб освоювати нові землі, українцям була зовсім не потрібна «російська прописка». Однак Новоросія, як імперський проект, могла виникнути тільки на підконтрольних територіях, і спочатку це були старі козацькі володіння. (дивись: “Новоросію заснували на землях, звільнених під час російсько-турецьких воєн?”)


Україна на карті Чорного моря 1705 року

Переможні для Росії війни 1768-1774 і 1787-1791 рр. знищили татарську і турецьку владу в степовій Україні. Тільки слідом за російськими військами Новоросія змогла розширитися до чорноморського узбережжя. Чимала заслуга в завоюванні нових територій належить козацьким полкам Чорноморського козацького війська. Це військове формування створили із запорожців після зруйнування останньої Січі і ліквідації паланкового устрою Війська Запорозького Низового. В битвах під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Кілією, Ізмаїлом, Мачином, Бендерами взяли участь більше 42 тисяч українських козаків! За виявлену доблесть козакам-чорноморцям надали під поселення прибережні землі між Дністром і Південним Бугом. Як представники домінуючого населення, українці зробили вирішальний внесок у містобудування, створення інфраструктури та флоту в Новоросії (дивись: “Південний Схід — це переважно російські землі, що не відносяться до української етнічної території?”).

Хаджибей - Одеса та українське козацтво (1415-1797 роки) pdf. (68,3 МБ)

У третій книзі багатотомної серії збірок наукових статей, матеріалів та републікацій Невичерпні джерела пам'яті, видання якої присвячене 210-й річниці штурму Хаджибейського замку, авторами зібрані джерела та документи з історії Хаджибею (Одеси) у 1415-1797 роках та ролі в ній українського козацтва - запорожців, чорноморців та задунайців. Ці унікальні історичні матеріали були опубліковані у 1840-1990-х роках, але вони розкидані здебільшого по досить рідкісних виданнях, які майже недоступні широкому колу читачів. Особливої уваги заслуговують наведені в книзі неофіційні джерела - українські історичні народні пісні та аутентичні спогади колишніх запорозьких та задунайських козаків - М.Коржа, С.Карагарманця та А.Коломійця. Репрезентовані матеріали супроводжуються пояснювальними статтями сучасних науковців І.Сапожникова, Т.Гончарука, С.Гуцалюка та Г.Сапожникової, а також детальною бібліографією, переліком карт та планів, іменними та географічними покажчиками.
Видання призначене історикам, етнографам, українознавцям, студентам, аспірантам, викладачам вузів та коледжів, вчителям шкіл та гімназій і всім, хто цікавиться історією України.

Збірка наукових статей, матеріалів та републікацій / Гончарук Т.Г., Гуцалюк С.Б., Сапожников І.В, Сапожникова Г.В. — Одеса: ОКВА, 1999. — 400 с. — (Невичерпні джерела пам'яті. Том ІІІ).
ІSBN 966-571-045-1 (OCR)

1791 г. Одесса. Жалоба жителей на русского офицера и сержанта, который «казал москалям стрилять»

В тексте 1791 года, фигурируют загадочные "русские офицер, сержант, лекарь, солдаты матросы и драгуны  из (города) Хаджибея", тогда как каждому одесситу праздновавшему в этом году  222-летие Одессы и считающему почетного гражданина Одессы, краеведа, члена клуба городских сумасшедших имени Володи Дубинина Олега Губаря, Главным Хранителем истории Одессы, должно быть известно, что никакого города Хаджибея в том году ещё не существовало.

А была только  стоявшая среди безлюдной и безводной Дикой Степи и завоеванная в 1789 году,   одинокая крепостушка и татарская деревушка неподалёку от неё (состоявшая из 9-ти или 20-ти хижин из бутового камня и кирпича-сырца крытых камышом).
А город был основан только в 1794 году.
Иными словами - уже в те времена,  пригороды Одессы (слободы и хутора: Пересып, Дальник, Татарка, Чубаевка, Усатово, Куяльник), уже были, и жили довольно бурной жизнью,  когда   сама Одесса  якобы  ещё не существовала (ещё не была основана).

Кстати, - определите национальность жителей хуторов , по  особенностям записанной писарем  речи:

* * *
Жалоба  поданная в 1791 году хозяевами двух хуторов на татарской балке  на русского офицера из Хаджибея и сопровождавших его сержанта, лекаря, солдат и матросов, уведших с собою всех женщин из пяти дворов:

Из жалобы следует, что в один из дней 1791 года на небольшие хутора возле Татарской балки на подводах приехали русский офицер, сержант Якубов, лекарь Липман и много солдат, матросов и драгун – гарнизону нужны были сено, овес, пшеница и прочий провиант.
Хозяева - Данила Баркило, Карп Чаплинский и Назар Ковальчук – приняли гостей радушно: угощали вином, горилкой и «всякою хуторскою стравою».
Изрядно угостившись, начали допытываться у хозяев о том, почему жены с ними живут не венчанными. Когда же Ковальчук ответил, что все жены венчаны у протоирея Епифания, фельдшер Липман подал знак солдатам и «ихние люди повбигаючи до всих пяти хат похватали жинку мою Пелагею и своячницу Тетяну и Чаплинского жинку же Анастасию с маленьким хлопчиком та дивчат, сродственницу Ковальченкову Параскевну и Назара Ковальчука своячницу Хведосию та дивку Катерину наймичку та туркиню Офиру и повязавши япанчею офицеровою и солдатовыми и нашими свитками поихалы до Гаджибея».
Когда же хозяева бросились вслед за похитителями, «то сержант Якубов казал москалям стрилять», но тут хуторянам повезло – они остались живы.

На следующий день Ковальчук поехал искать похищенных женщин и нашел некоторых их них в крепости.
Анастасия, жена Чаплинского, возвращаться к мужу не захотела:
«спиваючи смиялась и показывала из окна непристойные знаки».
А турчанка Офира выбежала к Ковальчуку и сказала, что «не пиду до вас, а живу  у сержанта замисть жены».

Хуторяне просили вернуть им жен и добро отнятое на хуторах или заплатить за него деньги – «кожухив три, свиток пять, та за сино и жито и вино горилку всего злотых 10 и более, что слидует платить».
Рукою  писаря составлявший бумагу, приписано  «и что следует до военному регламенту тем войсковым людям учинить»…

Эта жалоба  осталась без ответа
Опубликована в 1889 году, в пятнадцатом томе исторического альманаха «Записки Одесского общества истории и древностей».

В том самом 1791 году когда была написана эта жалоба, де-Волан начал составлять карту (план) одесского залива.
И на ней, в числе прочего, он изобразил ещё не переименованный в Одессу город Хаджибей в том состоянии, в котором он достался новым завоевателям от старых (от Османов).
Самые левые городские дома Хаджибея располагались в районе нынешней улицы Гоголя, крайние дома справа - это нынешняя улица Канатная, каменная башня турецкого маяка стояла в парке Шевченко, турецкий порт был на месте нынешней Таможенной площади (и Таможенная площадь и улица Приморская расположены на насыпной земле).
Впоследствии все без исключения здания старого Хаджибея были снесены новыми застройщиками для высвобождения стройплощадки под тогдашние новострои расположенные вдоль не тогдашних старых улиц, а вдоль вновь прокладываемых согласно планировке того же де-Волана, улиц :

основание Херсона

24.06.2011. Настоящая история основания города Херсон не связаная с Потемкиным.

В настоящее время в Херсоне идет активная пропаганда Потемкина и Екатерины как основателей и строителей города Херсон. Но история нам подсказывает что это утверждение очень далеко от истины  и настоящие основатели, а также строители  и архитекторы построившие в пустынной степи цветущий город несправедливо остаются в безвестности. Пора наконец то покать настоящую и правдивую историю города включая конечно же  каторжников и запорожских казаков(казаки кошевого атамана Ивана Малашевича собственно основавшие Херсон за 40 лет до Потемкина) которые и взвалили на себя основной труд по созданию города...

ЧИТАТИ ДАЛІ: http://kherson-club.com/kherson-a-state/11-kherson-a-state/292-basis-of-kherson.html


Часть карты 1738 года, на которой Херсон отмечен как Alexander Schantz.
Источник - карта: Theatrum Belli ad Borysthenem Tyram & Danubium Fluvios gesti, Joseph Nicolas de L'Isle, St. Petersburg, 1738.

З доповіді британського історика Ланселота Лавтона 1 лютого 1939 р.:



"...Можна довести, що упродовж трьох окремих періодів Українська держава існувала. Перший з них - від дев'ятого до тринадцятого століття. Упродовж цих понад триста років на території, знаній сьогодні як Україна, існувала потужна й культурна держава, одна з найпередовіших в Європі. Держава, відома під назвою Русь, була Україною, а її столицею був Київ. Хоч її зв'язки з північчю були різні, росіяни говорять, що вона була тотожна з Росією, тобто з нацією, яка заіснувала кілька століть пізніше. Внаслідок цього вони присвоїли собі її територію, її народ, її героїв, її святих, її культуру і все її майно. А проте, їх власний історик Ключевський признає, що населення тих двох районів складалося з двох окремих етнічних груп і що фізичні властивості тих двох районів значно відрізнялися."
"...Як тільки Москва закріпила свою владу над Україною, вона змінила свою назву з Московії на "Росію".

Два різні народи

 "...Багато росіян заявляють, що українці, білоруси й росіяни - один і той же самий народ. Свої запевнення вони базують на факті, що був час, коли українці називали себе "РУСЬКИМИ" і росіяни (тобто великороси або москвини) говорили про себе і справді ще говорять про себе як "РУССКІ". Росіяни кажуть, що вони називають себе "русскими", бо в дійсності вони тотожні з українським народом. Чи ця претензія оправдана?.... в стародавні часи слово РУСЬ відносилося до території, до держави і до людей. Старі історичні документи говорять про Русь перш усього як про землю племені полян, потім як державу в басейні Дніпра, столицею якої був Київ. Держава складалася з київської території, чернігівської і переяславської. Тож Русь у тих часах було синонімом того, що в пізніших часах було українськими землями. Інші території, заселені іншими східними слов'янами, не називалися ні Русь, ні руські землі. "
Ще цитата: "...Це правда, що деякі старі хроніки посилалися на новгородських, смоленських, суздальських і московських князів як на "руських князів", але робили це тільки тому, що ті князі були нащадками руської династії Володимира Великого і Володимира Мономаха. Те посилання було династичної натури та й тільки; воно не означало, що поселенці тих районів, якими ті князі володіли, були РУСЬКІ (або інакше РУСИ, РУСИНИ чи РУСИЧІ)."
"...Московське царство було відоме як Московія, а народ називав себе москвинами. Щойно при кінці XVII століття і на початку XVIIІ почала вживатися назва "Росія" на означення держави "великоруських людей". Аж до XVII століття чужоземці називали Московію Московією, а її народ московськими людьми"

РАСОВЕ ПОХОДЖЕННЯ
"Щойно на початку ХІХ століття росіяни цілеспрямовано і послідовно ширили теорію, що російський народ складається з трьох відгалужень: великороси, малороси і білоруси. Історія України сягає аж до ІХ століття, тоді як Московія виступає в історії аж майже чотириста років пізніше (!!!). Як же ці дві країни можуть бути одне і те саме?
На расовість цих двох народів складалися цілком інші елементи. Класичний російський історик Ключевський твердить, що великоруська вітка постала із схрещення східнослов'янських племен із здеґенерованими фінськими племенами і додає: "...не може бути й сумніву, що фінські елементи грали роль у формуванні типового обличчя росіянина, бо ж його фізіономія жодною мірою не відповідає жодній рисочці, повсюди характерній слов'янинові."

Ланселот ЛАВТОН
УКРАЇНА: НАЙБІЛЬША ПРОБЛЕМА ЄВРОПИ
http://ukrlife.org/main/evshan/lawton.htm

Як Московія привласнила історію Київської Русі

http://universum.lviv.ua/journal/2011/6/dashk.htm

Ярослав Дашкевич
професор, доктор історичних наук, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України

* Вперше надруковано у збірці Ярослава Дашкевича «Учи неложними устами сказати правду» (К.: Темпора, 2011. – 828 с.).

Створюючи свою ук­ра­їнську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базую­чись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Пере­бу­ва­ючи упродовж століть під владою завойовників, українці фак­­тично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.

В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.



Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.

Розглянемо основні питання цієї проблеми.

Московські, а пізніше російські царі розуміли, що без великого минулого неможливо створити велику націю, велику імперію. Для цього потрібно було прикрасити своє історичне минуле і навіть привласнити чуже. Тому московські царі, починаючи з Івана IV (Грозного) (1533–1584), поставили завдання привласнити історію Київської Русі, її славне минуле і створити офіційну міфологію Російської імперії.

На це можна було б не звертати уваги, якщо б ця міфологія не зачіпала корінних інтересів України, не була направлена на повне знищення України – її історії, мови, культури. Час показав, що російські імпершовіністи робили і роблять все можливе для реалізації цієї задачі.

Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом «старшебратства» мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії, а також «п’ята колона» в Україні, в яку входять комуністи і майже всі регіонали у Верховній Раді. Відомо що:

– В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років;

– Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.

Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження.

Останнє редагування: 11 червня 2017 20:36:52 від Ruthene

Московити, великороси – хто вони?

Московити. У IX–XII ст. великий край від Тули, Рязані й теперішньої Московської області, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великоросами».



У 1137 р. на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий, який залишився без княжого стола у Київському князівстві. Юрій Довгорукий започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій розірвав усі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями.

У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з слов’янською святинею – Києвом

За короткий час (50–80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уроженець від мами мерянки, муромчанки, мокшанки... Так з’явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші. В цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масове «перетікання» слов’ян із Придніпров’я на землі «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов’янам із плодючих земель Придніпров’я іти через непроходимі хащі і болота тисячі кілометрів в невідому напівдику глуш?

На базі християнства на землі «Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською. До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова (Меряни та їхній побут за курганними розкопками 1872 р. – 215  с.). Із 7729 розкопаних курганів не виявлено жодного слов’янського поховання.

Антропологічні дослідження А. П. Богданова і Ф. К. Вовка, що проводили вивчення людських черепів, підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.

У 1237 р. на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і приймав його підданство, залишались живими і неушкодженими, хто не хотів покоритися – знищувались. Володимирські князі Юрій і Ярослав Всеволодовичі покорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» ввійшла в склад Золотої Орди імперії Чинґізидів і її воєнна сила влилась у військові сили імперії. Очолював військову дружину землі «Моксель» в складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 р. воєнної дружини із фінських племен, які використовувалися Батиєм у завойовницьких походах на Європу в 1240–1242 рр., є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово-Суздальській землі.

На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія – Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославовича в аманати (тобто заложники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 р. Олександр, названий і прославлений російськими істориками як Невський, засвоїв увесь устрій і звичаї Золотої Орди, став андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши Володимирсысе князівство (1252–1263). Він не брав участі в жодній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері в 1242 р. будучи іце дитиною.

Слід відзначити, що управлінська влада Ростово-Суздальських князів була мінімальною. Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) назначався намісник – великий баскак, а на місцях – удільні баскаки. Це були повновладні правителі Золотої Орди, які керувалися законами Яси Чинґізидів. Брехнею російських істориків є те, що суздальські, а пізніше і московські князі були незалежні від Золотої Орди. Першим правителем князівства (улуса) у ханській грамоті названий баскак або даруга, а князі рахувалися на другому, а то і на третьому місці.

Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується.

Московія, як князівство, виникло в 1277 р. за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тімура і було звичайним улусом Золотої Орди. Першим Московським князем став Даниїл (1277–1303) (молодший син Олександра т. з. Невського). Від нього бере початок династія московських князів Рюриковичів. У 1319 р. хан Узбек (про це мовиться у вищеназваному романі-дослідженні В. Білінського) призначив свого брата Кулхана уділь­ним московським князем, а з 1328 р. – Великим Московським князем. У російській історичній літературі названий як Калита, Хан Узбек, прийнявши іслам, знищив майже всіх князів Рюриковичів. У 1319–1328 pp. пройшла зміна династії Рюриковичів на династію Чинґізидів в Московському улусі Золотої Орди. А 1598 року в Московїї перервалася династія роду Чинґізхана, яка почалася від князя Івана Калити (Кулхана). Тобто звиш 270 років Москвою правили чисті Чинґізиди.

Нова династія Романових (Кобилиних) у 1613 р. зобов’язалася свято зберігати давні традиції і принесла клятву на вірність старій династії Чинґізидів.

Московська православна церква в 1613 р. стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала зберігання татаро-монгольської державності в Московїї.

Із наведених даних видно, що Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди держави Чинґізидів, тобто, насправді татаро-монголи були «хрещеними батьками» московської державності. Московське князівство (а з 1547 р. царство) не мало жодних зв’язків до XVI ст. з князівствами земель Київської Русі.

Великороси. Плем’я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з’явилося близько XV–XVII ст. серед фінських племен: мурома, мері, весі та ін. Тоді зароджується його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається із «Залещанської землі», з Московїї, які ніколи не були Руссю. Татаро-монголи, що прийшли на ці землі, внесли значний вклад у формування «великоросів». На психологію великороса наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, в якого основна мета – світове панування. Так до XVI ст. сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві, люті й жорстокості. Цим людям не були потрібні європейська культура Й писемність, їм чужі такі категорії як мораль, чесність, сором, правдивість, людська гідність, історична пам’ять тощо. Значна частина татаро-монголів у XIII–XVI ст. влилася до складу великоросів, з них починають свій родовід понад 25 % російської шляхти. Ось деякі прізвища татар, які принесли славу імперії: Аракчеєв, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський, Купрін, Плеханов, Салтиков- Щедрін, Тургенєв, Шереметьєв, Чаадаєв та багато інших.

Щоб привласнити історію Київської землі і увічнити цю крадіжку, великоросам треба було придушити український народ, загнати його в рабство, позбавити власного імені, виморити голодом тощо.

Українців, які проявилися як нація в XI–XII ст., а можливо, й раніше, оголосили «малоросами» й узялися втовкмачувати цю версію всьому світові. За найменший відступ від цієї версії людей страчували, знищували, засилали в ГУЛАГи. Радянський період був особливо жорстоким. За той час Україна втратила понад 25 мільйонів своїх синів і дочок, які загинули у війнах за інтереси Росії, під час колективізації, на висилках і в катівнях.

Так «старший брат», «великорос» змушував жити «молодшого брата», «малороса» у жорстоких «обіймах любові».

СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Ще за часів князювання Василя III (1505–1533) в Московії зародилася ідея величі, яку висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути». Відтоді у московитів зароджується думка всемогутності й «богообраності», що «Москва – третій і останній Рим». Ці думки поширювались і утверджувались в Московії. Скільки крові було пролито московськими князями, а пізніше – царями заради цієї ідеї-маячні.

За царювання Івана IV (Грозного) домагання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії посилюються. Так, за переказами, шапка Мономаха буцімто подарована київському князю Володимиру Мономаху його дідом – базилевсом Константином IX, вважалися символом передачі влади Візантією Київській Русі. Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а і на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передачу «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої «Залещанської» землі. Все це було видумкою. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), який приспособив цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).

Іван IV (Грозний) уперше 1547 року вінчався в церкві з титулом Московського царя, як «наслідувач» грецьких і римських імператорів. Із 37 підписів, що скріпили грамоту, прислану з Константинополя в Москву, 35 виявилися підробленими. Так Іван Грозний став «спадкоємцем візантійських імператорів». Так узаконилась брехня.

Масовану державну фальсифікацію історії свого народу почав Петро І. Він уперше в 1701 р. видав указ про вилучення в покорених народів усіх письмових національних пам’яток: літописів, хронографів, хронік, давніх історичних записів, церковних документів, архівів тощо. Особливо це стосувалась України-Русі.

У 1716 р. Петро І «знімає копію» з так званого Кенігсберзького літопису, де було показано «об’єднання» давнього літописання Київського і Московського князівств і обґрунтовувалась єдність слов’янських і фінських земель. Однак доступ до «копії»-фальшивки, як і до самого оригіналу, був закритий.

Ця Петрова фальсифікація стала основою для подальших фальсифікацій – написання т. зв. «загальноруських літописних зводів», в яких обґрунтовувалось право Московії на спадковість Київської Русі. На основі цих фальсифікацій 22 жовтня 1721 р. Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами. Так була вкрадена у законних спадкоємців Київської Русі – українців історична назва Русь.

Петро І завіз з Європи велику кількість спеціалістів, у тому числі і професіоналів-істориків, яких залучив до написання і фальсифікації історії Російської держави.

Для цього кожний іноземець, що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державної тайни і зобов’язувався ніколи не покидати Московську державу. Виникає питання, які можуть бути державні таємниці при «обробці російської історії» давніх часів? У будь-якій цивілізованій європейській країні після 30–50 років розсекречуються всі архіви. Російська імперія дуже боїться правди про своє минуле. Смертельно боїться!

Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина, ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.

Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була поставлена перед комісією, полягала в тому, щоби за рахунок переробок літописів, написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати «законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років. У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась в наступних напрямах:

– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни, а також з інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;

– вивчення, фальсифікація, переписування або знищення історичних матеріалів. Так були переписані літописи: «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по декілька разів, а оригінали знищувались або засекречувалися. Так, були засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp., «Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р. В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;

– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися, що вони XI, XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена (мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;

– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні В. Білінського є тільки у переписаному вигляді, жодного оригінала. Жод­ного! Все це вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію при створенні історії Держави Російської.

Не можна вічно жити в брехні!

Настав час, щоби українські історики написали правдиву історію України, яка ґрунтувалась би не на фальсифікованих Катериною II літописах і заново написаних у XVIII столітті «загальноруських літописних зводах», а на історичних фактах, зафіксованих у документах, зокрема таких країн, як Польща, Туреччина, Греція, Іран та ін. Люди мають знати правду.

Москалі не «рускіє» і не слов'яни
Степан Дяківський
Павло Штепа
Михайло Семенюк

http://chtyvo.org.ua/authors/Shtepa_Pavlo/Moskali_ne_ruskie_i_ne_sloviany/



Триптих — збірник статтей трьох авторів-українців різних поколінь, покликаний в доступній і короткій формі надати широкому загалу фактичний матеріал з метою розвінчати міф про походження росіян, викрити російських істориків-фальсифікаторів і ще раз довести, що росіяни ніколи не були «братами» українців, тим більше «старшими»; що вони не мають нічого спільного зі слов'янськими народами та, зокрема, привласнили самоназву «рускіє», що походить від імені української держави Київської Русі, до якої давні росіяни ніколи не належали.

Кількість сторінок: 30

Предки русских - словене Новгорода, кривичи, вятичи, северяне и поляне

Поляни, предки українців, не мають до рюзьких ніякого відношення:

Преемственность обнаружена для следующих этнических и территориальных групп:
- белорусы – дреговичи, радимичи, западные кривичи;
- украинцы – тиверцы, уличи, древляне, волыняне, поляне;
- русские Десно-Сейминского треугольника – северяне,
- русские верховьев Днепра и Волги, бассейна Оки и Псковско-Ильменкого поозерья – западные кривичи и словене новгородские.
Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян. — М.: МГУ, 1973. (С.270)

Украинцы, как уже отмечалось, представляют собой иной антропологический комплекс, нежели русские и белорусы.
Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян. — М.: МГУ, 1973. (С.241)

Украинцы более брахикефальны и темноглазы, русские — мезо-суббрахикефальны и сравнительно светлоглазы
Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян. — М.: МГУ, 1973. (С.236)

Средневековые восточные славяне относились к разным ветвям европеоидной расы.
Славяне новгородские, западные кривичи, радимичи и дреговичи и, возможно, волыняне — к кругу северных европеоидов;
древляне, тиверцы, уличи и поляне — тяготели к южной ветви
Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян. — М.: МГУ, 1973. (С.243)

Что касается финно-угорского субстрата в восточных славянах, то в средневековье он проявляется у вятичей и северо-восточных кривичей – племён, принимавших участие в сложении русского народа.

«В отношении Ярославской, Костромской, Московской и Рязанской губерний дело решается сравнительно просто. Основу вятичей и поволжских кривичей составляют финно-угорские племена . Славянский элемент в физическом облике средневекового населения очень невелик»
(Т.И. Алексеева. Этногенез восточных славян по данным антропологии. М., 1973. С. 199)

«В отношении Волго-Окского бассейна дело решается сравнительно просто. Основу вятичей и поволжских кривичей составляли финно-угорские племена. Славянский элемент в эпоху средневековья в физическом облике населения очень невелик»
(Т.И. Алексеева. Этногенез восточных славян по данным антропологии // Советская этнография. 1971, № 2. С. 57).

Татьяна Ивановна Алексеева (7 декабря 1928, Казань — 22 июня 2007, Москва) — российский антрополог, академик РАН, доктор исторических наук, профессор, заслуженный научный сотрудник МГУ.

В облике средневековых восточных славян достаточно отчётливо проступают особенности субстрата [то есть до-славянского местного населения] (Алексеева, 1971). Так, например, вятичи и северо-восточные кривичи в антропологическом отношении могут рассматриваться как ославяненное узколицее восточнофинское население Волго-Окского междуречья; финский же субстрат, но в широколицем варианте, проявляется в словенах новгородских; поляне по сути дела представляют собой непосредственных потомков черняховцев; балтийский субстрат получил отражение в группах радимичей и дреговичей.
Участие всех этих племён в сложении восточнославянских народов бесспорно, следовательно, бесспорно и проявление в последних дославянского субстрата.
Золотарева И. М.Этногенез финно-угорских народов по данным антропологии (1974)
- сборник докладов советских и финских ученых, прочитанных на советско-финском симпозиуме в Москве в 1972 г.
В частности, в статье Алексеевой Т.И. показываются тесные родственные связи финно-угров и русского народа (стр. 69-76)

Английская карта 1795 года. Винорадной Кричи нет. https://www.raremaps.com/gallery/detail/50109/European_Dominions_of_the_Ottomans_or_Turkey_in_Europe_1795/Faden.html

Тому що на її місці - Вітовка (Witowka) 

 
http://www.davidrumsey.com/luna/servlet/detail/RUMSEY~8~1~24844~960052:Turkey-In-Europe-#

Одесі (Коцюбіїву) понад 600 років, її засновник - король Владислав, а не Катерина 2

Кто когда и как сочинял имперский миф краткой истории Одессы
http://mysliwiec.livejournal.com/2814504.html

Одесская историческая шизофрения (от др.-греч. σχίζω — раскалываю и φρήν — ум, рассудок)
http://mysliwiec.livejournal.com/2863830.html

Перший, хто знайде "Указ Єкатеріни а аснаванії Адєссьі", стане лауреатом Госпремії України з історії
http://mysliwiec.livejournal.com/2807889.html

Московити зараз намагаються підмінити титул "всея Русії", який безпідставно вписували собі їх царі, на назву держави, але назва тієї держави була - Московське государство:


287. - 1610 Іюля 24. Крестоцѣловальная записъ, на присягу Московскимъ боярамъ, принявшимъ управленіе Государствомъ во время Междуцарствія.

 Цѣлую крестъ (имярекъ) на томъ: мы дворяне, и чашники, и столники, и стряпчіе, и головы, и дѣти боярскіе, и сотники, и стрѣлцы, и казаки, и всякіе служивые, и приказные люди, и гости, и торговые, и черные, и всякіе люди всего Московского Государства, били  мы челомъ бояромъ, князю Ѳедору Ивановичу Мстиславскому съ товарыщи, чтобъ пожаловали приняли Московское Государство, докуды намъ дасть Богъ Государя на Московское Государство, и крестъ намъ на томъ цѣловати,  что намъ во всемъ ихъ слушати и судъ ихъ всякой любити, что они кому службу и за вину приговорятъ и за Московское государьство и за нихъ стояти и съ измѣнники битись до смерти, а вора, кто называется Царевичемъ Дмитреемъ, на Государьство не хотѣти и межъ себя другъ надъ другомъ и надъ недругомъ, никакого дурна не хотѣти и недружбы своей никому не мстити, и не убивати, и не грабити, и зла никому ни надъ кѣмъ не мыслити, и въ измѣну во всякую никому никуда не хотѣти. А выбрати Государя на Московское Государьство имъ бояромъ и всякимъ людемъ всею землею. А бояромъ, князю Ѳедору Ивановичу Мстиславскому съ товарыщи, пожаловати, чтобъ имъ за Московское Государьство стояти, и насъ всѣхъ праведнымъ судомъ судити, и Государя на Московское Государьство выбрати съ нами, со всякими людми, всею землею, сослався съ городы, кого Богъ дасть Московское Государьство. А бывшему Государю Царю и Великому Князю Василью Ивановичу всеа Русіи отказати, и на Государевѣ дворѣ небыти, и впередъ на Государьствѣ не Сидѣти; и намъ надъ Государемъ, и надъ Государынею, и надъ его братьями, убивства не учинити и никакова дурна; а князю Дмитрею, да князю Ивану Шуйскимъ съ бояры въ приговорѣ не сидѣти.

Императорская Археографическая Коммиссия. Акты исторические: 1598 - 1613, Том 2.  Санктпетербург. 1841. - С. 349
https://books.google.com.ua/books?id=VHlNAAAAcAAJ&pg=PA349&dq=#v=onepage&q&f=false

и где тут "целый народ от самоназвания (русины) отказался" ?

Как русины стали украинцами

а кацапи називались кацапами в 1610, 1654 і є ними зараз
в цьому плані нічого не помінялось

Назва «РУСЬ» на перших західноєвропейських картах:

http://baitsar.blogspot.com/2017/03/blog-post_13.html

Для тих хто ще і досі має сумніви щодо монголо-татарського походження мокшанського царства просте питання :
Чому гроші на Московії називаються по-монгольські деньга (теньге)?