Зараз у Празі проходить конференція Міжнародного товариства трансплантації серця та легень. Учасники обмінюються думками про новітні методи трансплантології. Але цього разу вони почули незвичайну історію.
Борис Тодуров, директор Інституту серця МОЗ України в Києві, де проводять пересадку серця, повідомив про роботу в своєму інституті. Незважаючи на війну, там продовжують пересаджувати серця. Однак методи довелося суттєво адаптувати.
Власне електро та водопостачання
На початку вторгнення два роки тому Інститут серця використовувався як бомбосховище. Коли стало зрозуміло, що електропостачання та водопостачання не будуть надійними до подальшого розпорядження, інститут придбав власні генераторні установки та резервуари для води.
Однак була інша проблема. Коли мова йде про трансплантацію серця, швидка трансплантація донорського органу має вирішальне значення. Як правило, після забору в місцевій лікарні серця гелікоптером доставляли в інститут серця, де реципієнт органа вже лежав на операційному столі й чекав. Але польоти на гелікоптері вже неможливі.
Обладнання в фургоні
Щоб продовжувати виконувати життєво важливі операції з пересадки серця, команді довелося імпровізувати. Замість доставки органу реципієнту в спеціалізовану клініку, операцію необхідно проводити в клініці, де знаходиться донор. «Ми зняли кілька сидінь із задньої частини автобуса «Мерседес» і почали підвозити всю нашу команду та обладнання до реципієнта донорського серця», — розповідає Тодуров.
Група складається з водія, хірурга, двох асистентів, двох анестезіологів, кардіолога та медсестри. Оскільки в більшості лікарень немає спеціалізованого обладнання, це також доводиться відправляти у фургон. Включено, серед іншого, апарат «серце-легені», пристрої для нагріву та охолодження та перфузійні системи.
«Першого разу, коли ми завантажували транспортер, нам знадобилося чотири-п’ять годин, особливо щоб поставити апарат «серце-легені». Зараз ми скоротили це до кількох хвилин», — повідомляє Тодуров. Лікар наголошує, що не можна обійтися без жодної частини чи команди: «Люди в місцевих клініках хочуть нам допомогти, але їм бракує досвіду».
Дозвіл на поїздку
Сама подорож також є викликом у зруйнованій війною Україні. «На кожну поїздку я маю отримувати спеціальний дозвіл на проїзд різними регіонами України поза комендантською годиною», — сказав він. «Іноді це означає їздити по сильно пошкоджених дорогах або через контрольно-пропускні пункти зі звивистими дорогами». Ви їдете вночі, але це також небезпечно через безпілотники та ракети. Додатковою проблемою для подорожей до 500 кілометрів є стан доріг.
Тим не менш, з початку війни таким чином було проведено 40 пересадок серця. Іноді донор і реципієнт знаходилися в сусідніх операційних. Цього року, серед іншого, вдалося пересадити серце чотирирічній дівчинці. «Важливо, щоб ми продовжували свою роботу щодня», — каже Тодуров. «Хто може допомогти, якщо не ми?»
(rkl, 13 квітня 2024 р.)
