Много букав:
На час німецької окупації у Львові мешкали близько 135 тисяч євреїв. Серед них було багато втікачів, які, шукаючи порятунку від німців, що наступали, утекли з Польщі (котра стала німецькою провінцією) ще у вересні 1939 року. До того ж, єврейське населення міста значно збільшилося за рахунок великої кількості євреїв, які під час радянської влади переселилися сюди з різних районних міст. Ніколи до цього у Львові не було такої кількості євреїв. Така висока концентрація єврейського населення не могла не викликати роздратування німців.
Усе почалося вранці у вівторок, 2 липня. Радянські війська, що відступили, залишили три в’язниці, переповнені в’язнями: так звані «Бригідки», в’язницю на вулиці Казимира* (нині вул. Городоцька), в’язницю колишнього головного поліцейського управління на вул. Лонцького* (нині вул. Брюллова) і в’язницю колишнього військового штабу на вул. Замарстинівській. Ув’язненими у цих тюрмах були переважно кримінальні злочинці, але були також політичні в’язні зі Львівської області. Багатьох було страчено й закопано на внутрішньому подвір’ї в’язниці. Німці широко розкрили двері в’язниць і випустили тих в’язнів, які залишились живими.
Гестапо вирішило використати звільнення ув’язнених із метою пропаганди. Для цього євреїв примусили рити могили в присутності спеціальної комісії, все, що вони робили, фотографувалося, внаслідок чого німецька пропаганда одержала першокласний матеріал. Вони могли сказати усьому світові: «Дивіться на євреїв-більшовиків, на убивць, яких ми впіймали на місці злочину. Подивіться на їх нещасні, ні в чому не повинні жертви!»
Після цього німці немов би зірвалися з ланцюга. Вони хапали євреїв у будинках і на вулицях і відправляли на роботи у в’язницях. У цьому їм від щирого серця допомагали українці й поляки з тільки-но створеної української поліції. Робота була завершена протягом трьох, можливо, чотирьох днів. Щоранку збирали більше тисячі євреїв і розподіляли їх між трьома в’язницями. Декілька сотень одразу ж призначили до роботи, примусивши розбивати цементні перекриття і витягувати трупи. Інших євреїв зганяли на невеличке в’язничне подвір’я або в якусь камеру й відразу розстрілювали. Але й «щасливчики», яким було доручено розкривати могили, не повернулися додому. Тих, хто втрачав свідомість від смороду з розритих могил, піднімали й одразу розстрілювали. У Бригідках були випадки інфекційного зараження. Натягнувши протигази, німецькі наглядачі, офіцери та солдати, шастали між працюючими євреями, глузуючи з них і репетуючи про «справедливу відплату». Цей жахливий спектакль спостерігали величезні юрби «арійських» жителів Львова. Площа перед в’язницею, тюремне подвір’я й коридори були заповнені людьми, які спостерігали за тим, що відбувається із задоволенням і неприхованою зловтіхою. Час від часу можна було почути істеричний голос: «Розстріляйте цих убивць!». То там, то тут піднімалася рука, що допомагала німцю бити євреїв.
У перші дні окупації у Львівських в’язницях загинуло більше трьох тисяч євреїв. Серед них був один із найбільш відомих і шанованих рабинів Львова, д-р Йєхезкель Левін, і його брат, ребе з Ряшова, Аарон Левін.
Історія загибелі ребе Й. Левіна збентежує. З прибуттям німців Львів перетворився на арену бешкетів, що коїлися українцями. З районних міст приходили звістки про їхні виступи проти євреїв, які наводили жах. Ребе Левін вирішив звернутися до українського митрополита, архієпископа Андрея Шептицького, який мав репутацію друга євреїв і який ніколи не приховував свого позитивного ставлення до юдаїзму. Вранці 2 липня, у супроводі двох представників єврейської громади, ребе Левін рушив до Гори Юра. Митрополит відразу ж його прийняв і пообіцяв написати послання із закликом до українців не брати участі у вбивствах і пограбуваннях. Але при цьому він визнав, що ніяк не може вплинути на те, що чинять німці. (Давид Кахане)
![[ua]](https://forum.pravda.com.ua/Smileys/default/Prapor2.gif)
))) 
