Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Америка від краю і до краю. Автоподорож. (Фото. Багато.)

Подорож це нагорода.

Подорожувати мабуть є назахопливіше проводження часу. Світ великий і дуже різний. Кажуть Бог створив Землю для всіх людей і ніхто не в праві обмежувати пересування людей, щоб насолоджуватись красотами різних місць нашої не такої вже і великої планети. Та навіть просто подивитись, не на якісь чудеса світу, а як там, в іншому місці.

До того ж, як правило, в будь якому кінці світу є свої красоти і цікаві місця.

Як там співав Макаревич - на свете есть на что взглянуть.
   
Подорож це нагорода.

Це дійсно так. Тому що подорож є точкою перетину багатьх факторів, без будь-якого з них подорож була б неможливою. Потрібно мати час, здоров'я всіх членів сім'ї, бажання, добру погоду. Потрібно щоб маршрут подорожі не перетинався з військовими діями, революціями, стихіями, кризами. Та і потрібні якісь гроші в кінці кінців. Подорожі як правило витратніші за зичайне розмірене життя.

І коли всі ці фактори одночасно стають позитивними у якомусь вузькому проміжку часу, ви отримуєте нагороду - ПОДОРОЖ.

Я хотів би решту життя провести в подорожах по світу. Без обмежень, куди і на скільки часу побажаю. Щоб всі фактори, які є необхідними для цього, були сприятливими. Це мабуть моя найбільша особиста мрія.
   
Подорож це нагорода.

Цю фоазу зараз приписують Стіву Джобсу, який часто її повторював. Саме тому вона і стала популярною - через популярність Джобса. Насправді це вираз із вчення дзень-буддизму, яким все життя захоплювався Джобс.

Але немає ніякого значення хто є автор цього виразу. Головне що цей вираз вірний - ПОДОРОЖ ЦЕ НАГОРОДА.
   
Наді мною в попередніх мої репортажах часто підтрунювали за мою прихильність до карібських олл інклюзів курортів. Я і зараз не змінив свого відношення то них. Багато, мало, але раз на рік хочеться повалятись під пальмою під шум теплого океану. Забути про все і нічого не робити. Особливо коли вдома погана погода, як то рання весна чи пізня осінь. Або й зимою.

А в добру пору року можна відпочивати і вдома. Ну і звісно, активно відпочивати.
   
Ми щороку стараємось вигадати ще й щось з іншого, відмінного від резортного відпочинку. В цьому році, поки не наступила спека, вирішили махнути у велику подорож із зупинкою у Лас Вегасі. Але не стрибком на літаку, як це робить переважна більшість, а автівкою. Подивитись як фасади, так і задвірки великої країни. У всіх відношеннях великої, в тому числі і за розмірами.

Запланували в один кінець проїхали одним маршрутом, з Вегаса проїхатись і ще далі на південь, потім на схід і зовсім іншим шляхом назад в Канаду. В результаті проїхали 20% США, всього за цю поїздку 10 штатів. Від самої північної окраїни майже до мексиканського кордону. Відстань за всю поїздку 6400 кілометрів. Це вже ближче до авіаційних відстаней.

Зовсім не втомились, хоч в дорозі були 10 днів. Жінка в якийсь момент сказала - отак би їхала і їхала - місяць, рік. Зупиняючись де захочеться і на скільки хочеться. Заскакуючи з темрявою в придорожні готельчики переночувати і з пешими променями сонця далі в дорогу.


   
Для початку статистика. Я навіть не сподівався, що на такій великій відстані отримаю середню загальну швидкість вище 100 км/год. І це з повзанням по Лас Вегасу, Великому Каньйону і інших ціквавих місцях.

   
Виїхали ми з добротної весни. Хоч була середина квітня, весна вже прийшла повністю, що рідкість для цього часу в наших краях. Навіть розпустились квіти в жінчиних клумбах.

З Калгарі строго на південь, через три години були на американському кордоні. Сам кордон проходиться за секунд двадцять-тридцять. Ніяких декларацій, лише кілька стандартних запитань: чи немає нічого недозволеного, як то зброя, наркотики, контрабанда; куди їдемо; скільки часу збираємось провести в США. Махнули паспортами перед електронним сканером - зараз паспорти з електронними чіпами, і щасливої дороги. Ніяких штампів в паспортах також вже давно не ставлять, все в системі.

Тут місцевий народ трохи бурчить з цієї бюрократії. Ще не позабували, як перетинали кордони просто по водійських посвідченнях. А тепер затягнули гайки, паспорти вимагають, сатрапи.

Не дивлячись за зовнішню простоту перетину кордону, не все так просто. Ми помітили, що їдучи до віконця прикордонниці (була жінка), ми проїхали через велику рамку. Дуже схожу на рамки металошукачів в аеропортах, але набагато більшу і масивнішу, щоб крізь неї проїздила автівка. Мабуть таким чином сканують автівки.

А далі пішла Монтана. Поки що прерійна.





   
Ми вже тут не раз їздили, я навіть публікував детальний звіт про подорож в Єлоустоун. Той звіт тут:  "Подорож в Єллоустон Парк. (Фото. Багато)." http://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=716059.0

Тому самий початок подорожі опускаю, тому що фотографій з решти подорожі буде більше ніж досить.

Ну і оскільки значну частину часу ми провели в дорозі, то багато фотографій  буде саме з автівки на ходу. Тобто, ви побачите Америку такою, якою бачив її я. Звичайно, побачите не все, якусь невелику частину із баченого. Але в тому показаному я буду вашими очима.




   
Прерія -  (tu)
От би нею та й шаленим чвалом!
   
Подорож це нагорода - прямо як по Кінгу :)
   
Я вже чую, що буде гарна гілка! Давай, Маковію!
Прошу карту маршруту показати.
   
Якийсь час було відносно тепло. Але чим далі на південь і при наближенні до гір різко ставало холодніше.

Далі побачите в що це перетворилось.



   
Ну і оскільки значну частину часу ми провели в дорозі, то багато фотографій  буде саме з автівки на ходу.

 (tu)  сам люблю так робити

Які простори...
   
(tu)  сам люблю так робити

Які простори...

Дух захоплює :)
І як такими дорогами не їздити?:)
   
з такими дорогами можна було б в одесу по вечорах їздити купатись
   
Вздовж основних доріг в США періодично розміщені так звані Rest Area, у вільному перекладі щось як зони для здійснення своїх нагальних потреб. Вони можуть бути зовсім різні, як за виглядом так і оснащенням.

Основи цих точок це в першу чергу пристойні туалети з усім необхідним. Самі будівлі з освітленням, опаленням, там чисто, як правило гаряча і холодна вода, питтєві фонтанчики, туалетний папір, рідке мило, салфетки для рук тощо. Навіть якщо вони десь в горах чи посеред прерій. Там же обов'язкова парковка із з'їздом із хайвеїв, часто вистановлені столики щоб перекусити. Звісно все це безплатно. І взагалі, в Північній Америці всі туалети безплатні. Я не бачив ні одного платного туалета.

Я трохи пізніше детально покажу як це виглядає.

Ці Rest Area восновному використовувались всіма просто як туалети. Ходити "до вітру" тут не прийнято. Та і не уявляю як це зробити, навіть якби з'явилась така ідея. На хайвеях просто так зупинятись не можна, вся територія поряд з хайвеями є чиясь приватна власність. З усіма наслідками. Приватна власність в Північній Америці є недоторкана священна корова.

Також всі вільно користуються туалетами на заправках, кафешках, магазинах. Часто в придорожніх магазинчиках чи кафешках можна спостерігати, як з автівки входять люди, запитують в продавця де в них туалет, справляють свої потреби і НІЧОГО НЕ КУПИВШИ їдуть далі. Це звична картина і нікого не дивує. Власне, запитувати не обов'язково. Досить всередині окинути приміщення поглядом і на видному місці побачите знаки туалета. Це обов'язковий стандарт.


Чому я так детально це описую. А далі і ще підніматиму це питання. Хоча б тому, що це є також важлива частина нашого життя. І ще є одна важлива причина.

Для себе я вивів правило, чи закон, чи постулат - називайте як хочете. Але практичний досвід повністю підтверджує його вірність, перевірено багаторічним досвідом в різних країнах світу. Формулюється цей закон так:

НА СЬОГОДНІ КУЛЬТУРА НАЦІЇ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ КУЛЬТУРОЮ КОРИСТУВАННЯ ВІДХОЖИМИ МІСЦЯМИ.

Звісно, культура нації визначається й деяким іншими ознаками. Але одна із ознак, до того ж дуже наглядна, і досить точна це мій вищеприведений закон.
   
На цих рест еріях також часто розміщені карти місцевого штату і детальні околиць, з обов'язковою поміткою на карті де ви зараз знаходитесь. Це було особливо актуально в доджіпіесну еру.

Також зустрічаються стенди з описами особливостей місцевості, оточуючої природи, історії цієї місцевості тощо.

На одному з "пі стопів", як ми їх називаємо, на одній з таких рест ерій в Монтані я надибав на наступний стенд. Я хоч і вважаю себе відносно незворушним і бачив немало, але тут щелепа відпала.

Мене завжди вражала відкритість західних урядів, як перед громадянами своєї країни, так і перед всім світом. На фоні нашої тотальної параноїдальної серкретності, коли за совка за одне необережне слово можна було схлопотати до 25 років за ізмєну родіни, на Заході як в урядах, так і в самих "секретних" відомствах, був просто прохідний двір. В буквальному розумінні.

По Пентагону гуляли екскурсії зівак, а на мисі Канаверал кожний бажаючий міг спостерігати процес підготовки до польоту космічних ракет. Зблизька, прямо в корпусах з ракетами-носіями. Я вже не говорю про те, що всі ті пуски вживу спостерігали всі бажаючі, сотні тисяч зівак. А іноді і мільйони.

А тут, в Монтані, на цьому стенді в публічному місці намалювали детальну карту розміщення шахт міжконтинентальних балістичних ядерних ракет, описали структуру їх ударних одиниць, так званих "сквадронів'. Розповіли про управлінську структуру і місця роміщення штабів. Хто б міг подумати, що в містечку яке ми вже проїздили кілька разів, розміщений один із таких командних центрів, який керує угрупуванням, яке може знищити всю планету. А зовсім поряд біля хайвея по якому ми їдемо розміщені невидимі шахти з ракетами.

Афігєть. Ще зовсім недавно хтось за подібну фотку мабуть отримав би героя савєцького саюза.

Дивіться, читайте самі, дивні речі тут описані. Хто не володіє англійською є привід почати вчити.





Останнє редагування: 25 червня 2015 09:35:13 від Маковій
   
Очень интересно ! (tu)  :super:
   
 Маковей . А как  там обстоит дело с визирями ?
   
Маковей . А как  там обстоит дело с визирями ?

А що це таке?
   
В автоподоржі ключовим елементом є автівка. Вона може бути різною, але є одна безумовна вимога - надійність. Якщо є сумніви в надійності, краще і не виїздити. Тому що будь яка несправність в дорозі зводить на нівець всю підготовку до подорожі. Час, гроші і нерви на вітер. І спорчена відпустка.

Різновидністю поломки, до того ж значно важчою, є ДТП. Іноді це навіть трагедія. Тому водію потрібно пам'ятати, що в його руках не лише вся подорож, а і життя всіх, хто з ним в автівці. Включно із власним життям водія.

Звісно, чим більше опцій в автівці, тим краще. Наприклад, дуже бажано мати двигун в 3-3.5 літрів. Іноді, особливо в горах, без такого дуже некомфортно. Чи, наприклад, кондиціонер. Хоч мабуть зараз всі автівки мають кондиціонери. Та багато чого не завадило б.




   
Але, на мій погляд, є всього дві речі, без яких дальні автоподорожі на сьогодні майже неможливі. Теоретично і без них можна було б обійтись, але дуже складно.

Перша, це круїз контроль. При розміреній їзді по американських хайвеях, із середнім денним пробігом в 1000 кілометрів, ніяка нога не витримає тримати педаль акселератора в одному положенні.

Мені доводилось їздити ще в Україні на відносно довгі відстані, наприклад з Києва в Крим. Тодішня автівка була без круз контролю. В одну з таких поїздок в мене просто звело праву ногу від тримання в одному положенні. Поїздка була під загрозою зриву. Що я тільки не вигадував, щоб дотягнути до того Криму - і лівою ногою газував, і якусь палицю пристроїв, щоб нею рукою тиснути на газ. Навіть пробував підтягувати педаль якимись мотузками через систему поворотів. Та поїздка перетворилась із задоволення в справжню муку. Та і безпеки руху така їзда не додавала.





   
Друге, це GPS-навігатор. Без нього сьогодні також майже ніяк. По хайвею без проблем, можна із звичайною картою, хоч і на хайвеї він дуже корисна річ. А в чужих містах, особливо великих, особливо вночі, так зовсім ніяк. От, наприклад, спробуйте без джіпіеса в Альбукерці вночі знайти знайти Comfort Inn. Замість того, щоб покупавшись в готельному басейні мирно спати, ви будете його всю ніч шукати. І не факт, що до ранку знайдете. Хіба що піймаєте таксиста і він вас проведе до того готелю.

Мій навігатор мене ні разу не підвів. Точність позиціонування до кількох метрів, у всякому випадку показує смугу по якій їдеш. До готелів підводив прямо під саме лоббі. На розвязках показує реальну картину/зображення розвязок і виводить точно на потрібну смугу. Дуже чітка система попередніх попереджень. Показує трафік, аварії, пробки і ремонтні роботи попереду. Знаходить оптимальні способи їх об'їхати.

Ще що дуже зручно, це те, що з ним можна розмовляти. Не просто він дає голосові команди по рухові, що є стандартна опція для сьогоднішніх навігаторів. Він сприймає голосові команди. Тому з ним можна вести діалог не відволікаючись від управління. Що дуже зручно у містах у великому трафіку.

Семидюймовий дисплей дозволяє мельком глянути і охопити всю дорожню обстановку, вся інформація читається легко, буквально одним поглядом.

Та і на хайвеях він видає всю потрібну інформацію. Сама корисна, це максимальна швидкість на даній ділянці дороги. Не має потреби постійно слідкувати за знаками обмеження швидкості. Коли є перевищення навігатор попереджує.

Ну і коли ви їдете і бачите, що наступний поворот у вас, скажемо, через 750 кілометрів, ніщо не відволікає вас від спокійної їзди і позбавляє метушні із визначенням свого місцезнаходження. Вночі в незнайомих краях так просто незамінна річ, їдеш комфортно як всебе в житловому районі.


   
Це Міссурі. Вона тут це зовсім маленька. На зворотньому шляху ми перетнемо її нижче по течії, буде вже значно більша.

   
 "Візир" то прибор  в даішників для заміру швидкості. Скільки по трасі валив?
   
Маковію, дуже гарно пишете... Дякуємо. Продовжуйте ділитися  :)
   
Маковію! Карту! У Гуглі мапс хоч..
   
Чудовий початок! Чекаємо продовження! [ua]
   
"Візир" то прибор для заміру швидкості. Скільки по трасі валив?

Зрозуміло, поліцейський радар.

Відносно швидкості. Туди їхав строго по правилах, не перевищував. Максимальні швидкості на інтерстейт хайвеях в різних штатах різні. Є 110, в більшості штатів 120, в деяких 130 км/год. За всі 6400 км не бачив ні одного копа на дорогах. Відповідно не було і радарів. Тому на зворотньому шляху оборзів, накидав 10 км/год. Наприклад Вайомінг пролетів на круз контролі із постійною швидкістю 140 км/год.

Найгірші дороги (відносно) і найнижча максимальна швидкість - 110 км/год, були в Арізоні.

Останнє редагування: 25 червня 2015 10:01:52 від Маковій
   
150 у нього був максимум.
   
А що це таке?

 Это когда новая власть  (дальше  банда )  решила  в период войны  найти 1 миллиард гривен или долларов  на установку камер фиксации нарушений, потом стали оправдываться мол это будет устанавливать частный инвестор .В России   уже работает эта дойка водителей " частный инвестор " это  преступная  мафиозная организация  состоящая из воров в  законе  которая занимается обслуживанием оборудование и выписывает пачками штрафы гражданам которых в то время на их автомобиле не было даже в стране , был репортаж по рос. ТВ .
   
Маковію! Карту! У Гуглі мапс хоч..


Карта. На словах.

Наш альбертіський хайвей №2 на кордоні переходить в аналогічний за якістю інтерстейт хайвей №15. Цей І 15 починаючи із самої півночі США перетинає всю країну. Проходить через Солт Лейк Сіті, Лас Вегас, далі на Лос Анжелес і  в Сан Дієго впирається в Мексику.

Ми їхали по І 15 до Лас Вегаса. Далі повернули на південний схід і пізніше по І 90 зовсім на схід. Через Альбукерку і Санта Фе вийшли на І 25 і через Колорадо Спрінгс і Денвер пішли на північ. А там складними шляхами, про це детально трохи пізніше, на Реджайну, це вже Канада, Саскачеван. А звідти вже по трансканадському хайвею додому в Калгарі. Круг замкнувся.
   
Смішне слово Саскачеван.
То типу делаварів тамтешніх?
   
А далі пішло зовсім цікаве. Ми проїхали кілометрів 700 строго на південь. А таке враження, що їхали на північ.



   
Зрозуміло, що при цьому ми заглиблювались в гори і піднімались. Часто влітали в хмари. Хмара з середини подібна до туману.

Іноді спостерігали хмари дивлячись на них зверху.

   
Гірське озеро. Тут справжня зима.

   
Карта. На словах.

Наш альбертіський хайвей №2 на кордоні переходить в аналогічний за якістю інтерстейт хайвей №15. Цей І 15 починаючи із самої півночі США перетинає всю країну. Проходить через Солт Лейк Сіті, Лас Вегас, далі на Лос Анжелес і  в Сан Дієго впирається в Мексику.

Ми їхали по І 15 до Лас Вегаса. Далі повернули на південний схід і пізніше по І 90 зовсім на схід. Через Альбукерку і Санта Фе вийшли на І 25 і через Колорадо Спрінгс і Денвер пішли на північ. А там складними шляхами, про це детально трохи пізніше, на Реджайну, це вже Канада, Саскачеван. А звідти вже по трансканадському хайвею додому в Калгарі. Круг замкнувся.

https://goo.gl/maps/1fpsp

Шось таке? Супер!
Сподіваюсь бути восени в штатах Вашингтон і Орегон, хайвей 101...
   
ипать дороги...
я б из машины и не вылезав бы
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія