Прибув у Литву. Зустріли. Поселили. Вранці в роздягалці познайомився із бригадою. Серед трудяг третина українців, третина білорусів, усі інші литовці віком 50+. А де литовська молодь? Одні знайшли пристойну працю в інших галузях економіки, інші поїхали заробітчанствувати в Західну Європу, де платять більше 10Є.
Під час обіду білоруси на всі заставки лаяли Бацьку. Доводили, що якби він та був би нормальним керманичем то їм не потрібно було б тинятися світами у пошуках шматка хліба. Далі мова зайшла про вигоди отримання ВНЖ (вид на жительство).
Фірма допомагає оформити необхідні папери – Литва потребує робочу силу. Отримав ВНЖ і ти вже однією ногою литовець. З усіма витікаючими з цього факту перевагами. Зокрема можеш купити авто і без проблем поїхати в гості на Україну й там кататися 60 діб. (ти вже не евробляхер а литовець на литовському авто).
Наших видно та чути здалеку. Їдуть хлопці в автобусі й, як у нас прийнято, пересипають мову добірною лайкою. Аж тут голос: -
- Ребята, прекращайте материться! Не забывайте, что вы в Евросоюзе!
Минулого тижня одного нашого звільнили – байдикував на роботі. Перед тим зробили зауваження раз, другий, третій. Не подіяло. Плакав. А чого ж ти плачеш? Приїхав працювати так працюй! За гарні очі тут не платять.
Іншого оштрафували за п"янку на робочому місці.
Мій напарник – Владук так прокоментував ситуацію із нашим братом: - В прошлом году здесь работало 12 украинцев. Настоящих работяг их них оказалось 5 человек. Остальные работали пока пастух над душой стоит. Пастух ушел – бездельничают.
- А бывают ли здесь «кидки» при выплате зарплаты? – поцікавився я.
- Нет! Здесь иная мораль!
Литовці доброзичливі. Усі кого я щось запитував російською – відповідили чемно. Жоден не глянув скоса на російськомовного чужинця. В газетних кіосках нарахував чотири російськомовні газети. І ніхто не закриває ті «ворожі» видання – все тихо та мирно.
Багато старовинних храмів. А навіщо будувати нові коли старі прекрасно збереглися – тут не було войовничого атеїзму отож місцеві партактивісти не лазили скидати хрести та трощити ікони.
Молився в російськомовному храмі. Горять свічки, співає хор, російськомовний звященник служить службу. Звернув увагу: тут ніхто не кричить: "Геть московського попа!"
Все тихо, чинно, усі задоволені.
На вулицях немає жебраків. Щоправда одна старенька завжди просить милостину біля воріт церкви. Але то таке…
На ринку є все але немає звичних нам циган. Щоправда біля входу завжди стоять три по-сучасному одягнені середнього віку жінки. Якби на своєрідні обличчя то нізащо не здогадаєшся якого вони роду. Нікого не зачіпають. Чому ж стоять там?
Скоріше всього то є наркоточка. А втім, це лише моє припущення…
Половина тротуарів відведена під велосипедні доріжки. Щоправда на тих доріжках більшість електросамокатів.
Автобуси та тролейбуси комфортабельні й курсують за графіком котрий є на кожній зупинці. Їх достатньо отож вони ніколи не переповнені. Проїздний на місяць – 29Є. Декотрі із наших економлять – їздять зайцями. (29Є - це для нас чималі гроші тому що).
Дороги рівні. Литва утопає в зелені – низька щільність населення тому що.
Поліцейське авто на вулиці є рідкістю. Низька злочинність тут тому що. Пішоходи переходять вулицю тільки на зеленее світло світлофора – звикли так.
Пластикові пляшки та металічні баночки тут не викидають – в магазинах є автомати для прийому тари.
Укріплювали фунтамент житлового будинку. Склад грунту тут такий: трішечки чорнозему а все інше пісок із різнокаліберним камінням.
Поряд двері приватного лікаря, котрий спеціалізується на лікуванні венеричних та жіночих хвороб. Звернув увагу: прийом пацієнтів розписаний так, щоб хворі не могли зустрітися поблизу дверей – один вийшов а інший прийде через 5 хвилин.
Земля тут є товаром. І, що цікаво, ніхто тут не вимагає заборонити продавати землю.
Тихе, спокійне життя. Євросоюз тому що…
