Розгорнути попередні цитати...

Mark(), 27 листопада 2021 18:48:56

Rambler, 27 листопада 2021 18:39:46

А мене завжди вражала в розповідях близьких людей, котрі пережили цю біду, якась філософська незлобивість, чи що.
Ніякої ненависті, ніяких проклять.
"Голод був". Розповіді, наче про стихійне лихо.

мої діди жили по різні сторони румунського кордону - то досвід був кардинально різний... але прийшли "освободітєлі" у 1940.

То у Вас на радянській частині (я так розумію Буковині, чи південніше? був голод? У якому році, якщо так?

авжеж на радянській частині був голод, але бабка якимсь чудом зберігла скриню з крупою, то сама вижила і врятувала сусідів. Покійна була вчителькою у селі.

Нас, галичан, минула ця біда... Вірніше врятували від застосування такого "ефективного" міроприємства хлопці з УПА.

А перший раз я отримав інформацію про голод на Великій Україні з якогось оповідання, чи Васильченка, чи Василенка, де описується, як маленький хлопчик ловив горобців, щоб прогодувати хвору матір.  Не повірив, що таке може бути у нашому щасливому і багатому союзі...
Запитав у тата: що це таке?  Він подивився на мене і сказав щоб я більше нікого про це не питав. Він вже тоді постійно слухав Свободу і Голос Америки...

Розгорнути попередні цитати...

Rambler, 27 листопада 2021 18:53:29

Agni, 27 листопада 2021 18:50:11

То не філософська незлобливість, то деформація свідомості, такий собі посттравматичний синдром: вижили, на все життя злякалися і мовчать.

Та і страху не відчувалось. Покірність долі, мабуть.

А покірність звідки взялася?

Менталітет. Покірність не ворогу, а долі.
Ворогу так же незлобиво й вила загонять в пузо, і там же прикопають.
Поліщуки - не дуже експресивні люди. Чимось на балтійців схожі.

Вічна пам"ять померлим від голоду...
І нехай будуть прокляті у віках ті, хто штучно створив його.
Також надіюся, кара знайде тих, хто насміхався з біди нашого народу.

У моєї бабусі від голоду померло до десяти родичів.
Все життя до самої смерті в 1987 році бабуся з дідусем проклинали комуняк. Не змогли їм пробачити такі знущання над українцями.

П. С. Свічок у вікнах не бачу...

Розгорнути попередні цитати...

Myroslava, 27 листопада 2021 18:42:47

Моя бабуся розповідала, що найбільш ретивими були місцеві комсомольці і коммі.
Чим вони керувалися? Це ж потвори

Так і зараз нам не кацапи обирали владу, і не кацапи діють те, що діється.
Кацапи лише ручонкі потирають.

Вже 30 років Українці самі обирають собі владу, у свій рідний Київ
Коцапам тільки й залишається що потирати рученята - "самі, все самі"

Розгорнути попередні цитати...

Rambler, 27 листопада 2021 18:52:13

Myroslava, 27 листопада 2021 18:42:47

Моя бабуся розповідала, що найбільш ретивими були місцеві комсомольці і коммі.
Чим вони керувалися? Це ж потвори

Так і зараз нам не кацапи обирали владу, і не кацапи діють те, що діється.
Кацапи лише ручонкі потирають.

Вже 30 років Українці самі обирають собі владу, у свій рідний Київ
Коцапам тільки й залишається що потирати рученята - "самі, все самі"

Так. Лишилось тільки навчитись нести відповідальність за свій вибір і робити висновки.

Розгорнути попередні цитати...

Agni, 27 листопада 2021 18:56:43

Rambler, 27 листопада 2021 18:53:29

Та і страху не відчувалось. Покірність долі, мабуть.

А покірність звідки взялася?

Менталітет. Покірність не ворогу, а долі.
Ворогу так же незлобиво й вила загонять в пузо, і там же прикопають.
Поліщуки - не дуже експресивні люди. Чимось на балтійців схожі.

Ні, менталітет - це не данність, він прищеплюється у різні способи, а потім вже на генному рівні передається наступним поколінням
наші діти, слава богу, вже не закуповують борошно і цукор мішками
Треба докласти певних зусиль, і менталітет цілком можна змінити

Розгорнути попередні цитати...

Myroslava, 27 листопада 2021 19:08:05

Rambler, 27 листопада 2021 18:52:13

Так і зараз нам не кацапи обирали владу, і не кацапи діють те, що діється.
Кацапи лише ручонкі потирають.

Вже 30 років Українці самі обирають собі владу, у свій рідний Київ
Коцапам тільки й залишається що потирати рученята - "самі, все самі"

Так. Лишилось тільки навчитись нести відповідальність за свій вибір і робити висновки.

Ну так, маєш рацію. А в чому конкретно має полягати та відповідальність виборця? З політиком більш-менш зрозуміло - він просто отримає під зад ногою на наступних виборах.
А яка відповідальність у виборця, крім як перед самим собою і своєю родиною?

Зазначте, що телеканали навіть не подумали прибрати розважальні шоу, різні там України Мають Талант і Маски ніхто не відміняв.

Ну 95-й квартал завжди такі речі ігнорував


Прохання ігнорувати в цій темі параноїків які без певного опозиційного політика жити не можуть ніде і ніколи. Сам винен, не стримався, тому розумію чому ви відповідаєте але... думаю ми вже все почули

  Перші вибори Президента проводилися 1 грудня 1991 року одночасно із референдумом на підтримку державної незалежності України, проголошеної Верховною Радою. У виборах взяли участь 12 кандидатів. Першим Президентом, набравши 61,59% голосів, став колишній завідувач ідеологічним відділом ЦК КПУ, а на момент обрання Голова Верховної Ради - Леонід Кравчук. Друге місце зайняв з результатом 23,27% голосуючих В'ячеслав Чорновіл, на третьому місці був Левко Лук'яненко.
  Мені стало страшенно боляче: багато постраждалий від комуністичної влади народ керівником держави вибрав… високопосадового компартійного бюрократа, а багатолітнього політв'язня проігнорував!
  Сатанисти били нас, нищили, морили голодом а ми... 

Єдиний реєстр жертв Голодомору

Розгорнути попередні цитати...

Agni, 27 листопада 2021 18:56:43

Rambler, 27 листопада 2021 18:53:29

Та і страху не відчувалось. Покірність долі, мабуть.

А покірність звідки взялася?

Менталітет. Покірність не ворогу, а долі.
Ворогу так же незлобиво й вила загонять в пузо, і там же прикопають.
Поліщуки - не дуже експресивні люди. Чимось на балтійців схожі.

Так, мовчазні і собі на умі. Є багато речей, які не пояснюють, вони очевидні.
Москалі потроху зникають, не втримуються там.

  Перші вибори Президента проводилися 1 грудня 1991 року одночасно із референдумом на підтримку державної незалежності України, проголошеної Верховною Радою. У виборах взяли участь 12 кандидатів. Першим Президентом, набравши 61,59% голосів, став колишній завідувач ідеологічним відділом ЦК КПУ, а на момент обрання Голова Верховної Ради - Леонід Кравчук. Друге місце зайняв з результатом 23,27% голосуючих В'ячеслав Чорновіл, на третьому місці був Левко Лук'яненко.
  Мені стало страшенно боляче: багато постраждалий від комуністичної влади народ керівником держави вибрав… високопосадового компартійного бюрократа, а багатолітнього політв'язня проігнорував!
  Сатанисти били нас, нищили, морили голодом а ми... 

а чого не згадали про двічі несудимого?

Зазначте, що телеканали навіть не подумали прибрати розважальні шоу, різні там України Мають Талант і Маски ніхто не відміняв.

Ну 95-й квартал завжди такі речі ігнорував


Прохання ігнорувати в цій темі параноїків які без певного опозиційного політика жити не можуть ніде і ніколи. Сам винен, не стримався, тому розумію чому ви відповідаєте але... думаю ми вже все почули

Власники цих ТВ-каналів — не українці, їм чужа наша історія, вони не розуміють нашого болю.
Така сумна правда...

Прохання ігнорувати в цій темі параноїків які без певного опозиційного політика жити не можуть ніде і ніколи.

Не зважайте на комаріка2008, вона пару років була у довічному бані і не мала змоги для відправлення своєї фізіологічної потреби - розповісти як глибоко вона ненавидить ненависну Юльку.
Народ просто пропустив цей її пост та й годі.
А щодо розважальних шоу маєте рацію - навіть у роки коли ведучою шоу була Оксана Марченко, вона обов"язково казала Слово Пам"яті.
А зараз Притули-Коти-Мішини в Україна має талант, здається, навіть не згадали, який сьогодні день..Якщо я не пропустила на самому початку

Розгорнути попередні цитати...

Rambler, 27 листопада 2021 19:10:02

Myroslava, 27 листопада 2021 19:08:05

Вже 30 років Українці самі обирають собі владу, у свій рідний Київ
Коцапам тільки й залишається що потирати рученята - "самі, все самі"

Так. Лишилось тільки навчитись нести відповідальність за свій вибір і робити висновки.

Ну так, маєш рацію. А в чому конкретно має полягати та відповідальність виборця? З політиком більш-менш зрозуміло - він просто отримає під зад ногою на наступних виборах.
А яка відповідальність у виборця, крім як перед самим собою і своєю родиною?

Я не хочу розвивати цю гілку розмови в цій темі.

Розгорнути попередні цитати...

Myroslava, 27 листопада 2021 19:13:15

Rambler, 27 листопада 2021 19:10:02

Так. Лишилось тільки навчитись нести відповідальність за свій вибір і робити висновки.

Ну так, маєш рацію. А в чому конкретно має полягати та відповідальність виборця? З політиком більш-менш зрозуміло - він просто отримає під зад ногою на наступних виборах.
А яка відповідальність у виборця, крім як перед самим собою і своєю родиною?

Я не хочу розвивати цю гілку розмови в цій темі.

Щоб не розвивати, не варто й започатковувати.

Розгорнути попередні цитати...

Rambler, 27 листопада 2021 19:00:47

Agni, 27 листопада 2021 18:56:43

А покірність звідки взялася?

Менталітет. Покірність не ворогу, а долі.
Ворогу так же незлобиво й вила загонять в пузо, і там же прикопають.
Поліщуки - не дуже експресивні люди. Чимось на балтійців схожі.

Так, мовчазні і собі на умі. Є багато речей, які не пояснюють, вони очевидні.
Москалі потроху зникають, не втримуються там.

За все дитинство особисто знав не більше десятка кацапів. В якості діковінки..
І це на багатотисячне містечко. Факт.

"Ледача біднота як те каркаюче вороння, збігалася розграбовувати домашні пожитки".
"Як виганяли з хати - ледача біднота як те каркаюче вороння, збігалася розграбовувати домашні пожитки. Той - рядно, той - піджак, той - корову за налигач тягне. Коней, курей… все. Натруджене руками, здобуте недоспаними ночами - розграбила і випхнула з рідної хати ледача біднота. Вигнали на чужину, в чому стояв - в тому і погнали". (Іван Смаль. "Незабутнє".)
Та недовго довелось ледачій бідноті радіти награбованому у розкуркулених односельчан добру  - настав досі небачений спровокований радянською владою голод. У сховищах, у вагонах, навіть звалене просто неба під охороною вояків псувалось відібране у селян зерно а поряд пухли з голоду люди...
Зима 1932 року та весна 1933 року для селян стали найбільш трагічними. За декілька колосків знайдених на скошеному полі, ба, навіть за підібраний буряк, котрий випав на дорогу із воза чи авто судили й відправляли в табори за "розкрадання соціалістичної власності".
Все їстівне відбирали, щоб люди вимирали – така була вказівка комуністичної влади. Знайшли горщик вареної картоплі – розчавили чоботами у грязюці. Розповідали: мама поклала вузлик пшона в люльку під дитину. Знайшли й, помітивши що пшоно обпісяне, висипали горобцям. Біля ставків та річок чергували червоноармійці – щоб селяни не ловили риби. В міста селян не пускати  - території голодомору охороняли військові котрі стріляли у втікачів із колгоспного раю. Був єдиний спосіб вижити – вступити в керівну партію й стати активістом.
В містах працювали магазини в котрих за іноземну валюту, золото та дорогоцінності можна було купити продовольство. Це були "Торгсіни" -  (Торговля с иностранцами) – магазини в котрих торгували переважно євреї. Так оригінально влада видурювала у населення сімейні цінності та реліквії.
Уряд відібране у селян зерно масово експортував у Європу – потрібна була валюта для індустріалізації. Водночас продажем продовольства по демпінговим цінам європейців переконували, що чутки про голод в СРСР є вигадкою.   
Так "вождь" ламав хребет селянству. Історики пишуть, що під час голодомору тихо, покірно вимирали цілі села. (Вимирали в тиші тому, що з'їли усе живе, навіть жаб.) Не вимирали лише активісти, котрі проводили колективізацію. Відомо, що той, хто ділить, себе ніколи не обділяє.
Була винайдена хитра приманка: четверта частина знайденого у селян продовольства належить тим, хто знайшов. От і старалась усіляка непотріб. У природі існує природний відбір - виживають сильніші звірі, а от серед людей – хитрі пристосуванці.
З осені та взимку по селах бродила маса прохачів. Це були знедолені діти та старі люди. Вони ледве пересували по землі пухлі ноги, одягнені в дране лахміття із торбами через плечі. Але допомогти їм було нічим, бо й самі такі були.
Взимку люди ще трималися на ногах, а коли настала весна - стали мерти, як мухи. На шляхах під тинами лежали померлі від голоду, їх застала смерть у різних позах. Ніхто за покійними не плакав, ніхто не влаштовував їм похоронних обрядів. На беззахисних, знедолених навіть уваги не звертали. В колгоспах були організовані похоронні бригади. Брали мертвих, ба, навіть напівмертвих, витягували на гарбу, перевозили до ям, скидали їх там і сяк-так прикривали землею. Люди, які виконували цю повинність, самі ледве пересували ногами, тому ями копали на один-два штихи лопати. З цієї причини біля кладовищ стояло важке тухле повітря від розкладу трупів.

Розгорнути попередні цитати...

Rambler, 27 листопада 2021 19:33:53

Myroslava, 27 листопада 2021 19:13:15

Ну так, маєш рацію. А в чому конкретно має полягати та відповідальність виборця? З політиком більш-менш зрозуміло - він просто отримає під зад ногою на наступних виборах.
А яка відповідальність у виборця, крім як перед самим собою і своєю родиною?

Я не хочу розвивати цю гілку розмови в цій темі.

Щоб не розвивати, не варто й започатковувати.

Я сказав, висловив свою думку. Розвивати тему - тобі ж першій не сподобається, заведеш платівку про "кошлатого". Адьйос, іншим разом.

Розгорнути попередні цитати...

Agni, 27 листопада 2021 18:56:43

Rambler, 27 листопада 2021 18:53:29

Та і страху не відчувалось. Покірність долі, мабуть.

А покірність звідки взялася?

Українці дуже покірні. Не всі, на щастя, але в масі будуть терпіти, а потім вже апатія.

Це ви звідки взяли? Покірні? З козаччиною, гайдамаччиною, опришками, січовиками, упівцями… Блін да не повторюйте ви кацапську пропаганду. Ніколи українці не були покірними.

Розгорнути попередні цитати...

Myroslava, 27 листопада 2021 17:34:02

komarik2008, 27 листопада 2021 17:18:42

Бо ви обрали "аби не Петра"

Комарику, для того аби я ЗМУШЕНА була обирати "аби не петро", ОБОВ"ЯЗКОВО мала бути певна маса людей які будь-що нав"язували Україні тезу "тільки петро і ніхто інший!"
Ти часом не належиш до цієї групи?
За кого голосувала у першому турі, долучилася до формування такого пекельного вибору без вибору у другому?

Ще раз передивилась списки кандидатів в першому турі 2014 і 2019 - ну, не бачу і зараз. Богомолець Бойко Гриненко  Гриценко Добкін Клименко Коновалюк Королевська  Кузьмін Куйбіда Ляшко Маломуж  Порошенко Рабінович  Саранов  Симоненко  . 
Тимошенко Тігіпко Тягнибок   Царьов Цушко   Шкіряк Ярош

Про Юльку, після "нє адін танк" і зятя з дочкою на тому позорному засіданні РНБО, і мови не могло бути - результат 12,8% це показав. То хто ще там для вас прийнятній?

Вибори 2019 та сама ситуація - 1 тур 13,4. Хто винен ВОНІ що люди за неї не голосували? Порох мусив відмовитись балотуватись і наказати своїм виборцям голосувани за ВОНУ? Так всеодно б програла Бубону, вірніше Бєнє.

В 2010 не було в 2 турі Юща. Все одно програла Януку.

Винна сама ВОНА. Треба було не обсірати всі роки президентства Юща і Пороха, а чавити синяччя і проект Бєні, про який ВОНА знала 100%. Та вважала ж що адной лєвой...

Вона ж мріяла домовитись з Януком про поділ влади на двох.

Вибори Преза у Раді, а самій стати вічною прем'єркою.

Але не так сталося, як гадалося.

А мене завжди вражала в розповідях близьких людей, котрі пережили цю біду, якась філософська незлобивість, чи що.
Ніякої ненависті, ніяких проклять.
"Голод був". Розповіді, наче про стихійне лихо.

Батько казав "голодовка".

Розгорнути попередні цитати...

komarik2008, 27 листопада 2021 18:25:02

Myroslava, 27 листопада 2021 17:34:02

Комарику, для того аби я ЗМУШЕНА була обирати "аби не петро", ОБОВ"ЯЗКОВО мала бути певна маса людей які будь-що нав"язували Україні тезу "тільки петро і ніхто інший!"
Ти часом не належиш до цієї групи?
За кого голосувала у першому турі, долучилася до формування такого пекельного вибору без вибору у другому?

Ще раз передивилась списки кандидатів в першому турі 2014 і 2019 - ну, не бачу і зараз. Богомолець Бойко Гриненко  Гриценко Добкін Клименко Коновалюк Королевська  Кузьмін Куйбіда Ляшко Маломуж  Порошенко Рабінович  Саранов  Симоненко  . 
Тимошенко Тігіпко Тягнибок   Царьов Цушко   Шкіряк Ярош

Про Юльку, після "нє адін танк" і зятя з дочкою на тому позорному засіданні РНБО, і мови не могло бути - результат 12,8% це показав. То хто ще там для вас прийнятній?

Вибори 2019 та сама ситуація - 1 тур 13,4. Хто винен ВОНІ що люди за неї не голосували? Порох мусив відмовитись балотуватись і наказати своїм виборцям голосувани за ВОНУ? Так всеодно б програла Бубону, вірніше Бєнє.

В 2010 не було в 2 турі Юща. Все одно програла Януку.

Винна сама ВОНА. Треба було не обсірати всі роки президентства Юща і Пороха, а чавити синяччя і проект Бєні, про який ВОНА знала 100%. Та вважала ж що адной лєвой...

Вона ж мріяла домовитись з Януком про поділ влади на двох.

Вибори Преза у Раді, а самій стати вічною прем'єркою.

Але не так сталося, як гадалося.

а от і секта підтягнулася
будь-яку гілку споганять своїми мареннями

Я сказав, висловив свою думку.

Я теж висловила свою думку, причому чітко з приводу сказаного юзером Платник податків.
Але свинозграя як наче чекала команди, десь в засаді гострячи ікла

Розгорнути попередні цитати...

ЛАРТА, 27 листопада 2021 18:58:20

Agni, 27 листопада 2021 18:56:43

А покірність звідки взялася?

Українці дуже покірні. Не всі, на щастя, але в масі будуть терпіти, а потім вже апатія.

Це ви звідки взяли? Покірні? З козаччиною, гайдамаччиною, опришками, січовиками, упівцями… Блін да не повторюйте ви кацапську пропаганду. Ніколи українці не були покірними.

Голод для того і влаштували, щоб упокорити

А мене завжди вражала в розповідях близьких людей, котрі пережили цю біду, якась філософська незлобивість, чи що.
Ніякої ненависті, ніяких проклять.
"Голод був". Розповіді, наче про стихійне лихо.

Мій дідусь мовчав.
А бабуся проклинала. Казала, що горіти тим комунякам у пеклі за голодовку.
Її старший син був змушений вступити у партію, вже десь у 1970-х. То бабуся, його мама, більше року не розмовляла з ним. А потім часто згадувала йому про голод та партизанів.

Найбільше запам"яталося, та навіть вразило, як бабуся розповідала...
Зайшли до хати її рідної тітки, сестри батька, а вона лежить вже мертва...
А поруч маленьке немовля, дівчинка, ще живе...
То найстрашніше, що ніхто з родичів навіть гадки не мав взяти до себе осиротіле немовля - кожен думав тільки про свої родини...як вижити...
Дитинку забрали до сиротинця, дай бог щоб вижило

Розгорнути попередні цитати...

Rambler, 27 листопада 2021 18:39:46

А мене завжди вражала в розповідях близьких людей, котрі пережили цю біду, якась філософська незлобивість, чи що.
Ніякої ненависті, ніяких проклять.
"Голод був". Розповіді, наче про стихійне лихо.

Батько казав "голодовка".

І моя бабуся так говорила "Пережила три голодовки". У дідуся брат помер, здоровий кремезний чоловік, віддавав свою їжу дітям, вони вижили.

В нашій родині є легенда з часу голодовки. Про материнську любов.
Сестра дідуся померла і залишила трьох діточок: два хлопчика років 5 - 6 і дівчинку немовлятко.
бабуся з дідусем забрали племінників собі, не могли покинути на смерть.
Немовля дуже сильно плакало, голодне ж було, без мами. Бабуся не могла заспокоїти вдень. А от уночі спало, майже нікого не турбуючи.
І ось якось бабуся прокинулася вночі, чує, дівчинка починає плакати. А спала у люльці, достатньо важкій, яку потрібно було колисати. І тут люлька сама починає колисатися, наче заколисуючи малечу. Та щось погугукала, і затихла, заснула.
То казали, що то її померла від голоду мама приходила колисати.
Племінники не пережили голод, а дівчинка вижила. Хоча бабуся з дідусем і своїх трьох дітей годували. Один Мишко помер.

А мама моя дитиною збирала в полі колоски ночами вже у 47-му.
Тому у нас вдома завжди стояли банки із смальцем і торби з сухарями, у бабусі також.
Досі стоїть кілька банок на балконі і у мене рука не піднімається їх викинути.

А мама моя дитиною збирала в полі колоски ночами вже у 47-му.
Тому у нас вдома завжди стояли банки із смальцем і торби з сухарями, у бабусі також.
Досі стоїть кілька банок на балконі і у мене рука не піднімається їх викинути.

У мене татова мама з трьома дітьми їздили на Західну Україну в 1947 році. Там міняли речі на харчі.
Але під час однієї поїздки діти захворіли на запалення легень. І всі троє померли.
Мій тато 1948-го року народження. То біля могили бабусі є три маленькі могилки.(

Розгорнути попередні цитати...

Via, 27 листопада 2021 20:19:53

А мама моя дитиною збирала в полі колоски ночами вже у 47-му.
Тому у нас вдома завжди стояли банки із смальцем і торби з сухарями, у бабусі також.
Досі стоїть кілька банок на балконі і у мене рука не піднімається їх викинути.

У мене татова мама з трьома дітьми їздили на Західну Україну в 1947 році. Там міняли речі на харчі.
Але під час однієї поїздки діти захворіли на запалення легень. І всі троє померли.
Мій тато 1948-го року народження. То біля могили бабусі є три маленькі могилки.(

Вічная пам'ять!
А мій дідусь їздив в Беларусь по хліб, купив і повертався, на кордоні відібрали хліб, повернувся з порожніми руками. Сусідку малою дитиною ледве не з'їли, хоч малою була, але втікла.

За день до чергової річниці Голодомору - одного з найбільших етнічних чищень в історії Європи - президент України, до того ж людина єврейського походження = а євреїв  зневажали і знищували саме за етнічною ознакою, через губу кидає у прямому ефірі «циган і ведмедів не викликав».
У будь-якій цивілізованій країні такий пасаж вже призвів би до скандалу й до краху політика, який дозволяє собі у такій тональності й таких словах відгукуватися про власних громадян. Але тільки не у нас - що ще раз нагадує, на якій світовій відстані ми ще знаходимося від цивілізованого світу. Хоча, я все ж таки, сподіваюсь, що не всі. Що таких образливих слів на адресу певних національностей ми чути у майбутньому не будемо.
Мешканці України ромського походження, пане Зеленський, сплять вічним сном поруч з нашими з вами співвітчизниками у Бабиному яру й тисячах ярів по Україні і всій Європі. Не варто відроджувати нацистський підхід до «дегенеративних народів», навіть здуру чи жартома. Адже ви й ваші родичі ризикують стати першими жертвами відродження такого підходу. Так що раджу хоча б вибачитись за необачливі блюзнірські слова.
А поки ми чекатимемо таких вибачень, хочу й сам вибачитись перед ромами - і як громадянин України, і як єврей. Повірте, не кожен з нас - Зеленський.

_cft__[0]=AZW9G7KRb-42uVQk2UQNIdebQASKFzCAVw1BbOOeyJ-fiwAMfZS57shabngjxhNDDm9yc-_9XZLkLzpM_GciS6QRX248mjDcrbm8iD-KD4PrqFjM3RVK1IeyLGB6pF88AW0&__tn__=%2CO%2CP-R

Портников, может, и еврей, но такое впечатление, что у Геббельса учился.

   "Слова "селянин" і "куркуль" в Україні 30-х років фактично стали синонімами..."
Молодий англійський письменник й філософ, в ту пору ще комуніст Артур Кестлер:
"Як репортер я перетинав кордони майже всіх європейських і кількох азійських країн, але з таким оглядом не зіштовхувалися: митники... розпакували весь багаж, розклали наше добро на стійці та на брудній підлозі; вони розгорнули всі пакунки, розкрили коробки цукерок й пакетики з запонками, переглянули кожну книжку, перевірили кожен аркуш паперу. Потім вони заходилися упаковувати все, як було. Це тривало півдня, і поки огляд не завершився, у вагони нас не пускали — наші купе тим часом настільки ж ретельно обшукували.
Більшість пасажирів поїзда були росіянами. Вони везли, головним чином, їжу. На стійці й на підлозі митниці нагромаджувалися сотні фунтів цукру, чаю, олії, сосисок, лярду, печива й різноманітних консервів. Мене вразив вираз облич митників, що перебирали ці продукти: на них проступала заздрість, жадібність. Мені самому випадало голодувати, і я ні з чим не сплутав би той моторошний блиск в очах, із яким голодуючий бережно, любовно бере в руки шматок салямі".
"Поїзд, пихкаючи, повз українським степом, часто зупиняючись. На кожній станції юрбилися обірвані селяни, простягали нам білизну й ікони, благаючи в обмін трішки хліба. Жінки піднімали до вікон купе дітей — жалюгідних, страшних, руки й ноги як палички, животи роздуті, великі, неживі голови на тонких шиях. Сам того не підозрюючи, я потрапив в епіцентр голоду 1932—1933 років, що спустошив цілі області й забрав життя в кількох мільйонів... Побачивши ситуацію на станціях, я почав здогадуватися, що сталася якась катастрофа, проте не мав уявлення ні про її причини, ні про масштаби".
Звернувшись за роз’ясненнями до своїх радянських попутників, Кестлер одержав настільки ж вичерпну, як і політично витриману відповідь. Мовляв, нещасні люди на станціях — це злобливі багатії-куркулі, котрі чинили опір колективізації, тож одержали, що заслужили. Слова "селянин" і "куркуль" в Україні 30-х років фактично стали синонімами...
"Ми під’їхали до річки, через неї будували міст, і провідник пройшов вагоном зі стосом квадратних картонних аркушів під пахвою, закриваючи ними всі вікна. Я запитав, навіщо він це робить, і мені з посмішкою відповіли, що це запобіжний захід проти будь-якої спроби сфотографувати міст, оскільки всі мости належать до військових об’єктів. Так я вперше зіштовхнувся з абсурдними хитрощами, які я і тоді, і ще довго після того вважав проявом революційної пильності".
Згодом влада Рад вирішила скористатися цим нехитрим прийомом для приховування жахаючих масштабів голодомору — у поїздах, які йшли через територію розорених областей України, почали завбачливо закривати всі вікна.
Особливе місце в мемуарах Артура Кестлера займає опис Харкова — тодішньої столиці Радянської України. Письменник малює воістину фантасмагоричну картину великого міста, охопленого божевіллям сталінських п’ятирічок:
Всюди — хаос, запустіння, невлаштований побут. Знайти в столиці потрібну адресу неможливо — усі вулиці перейменовано (покінчимо з ненависним дореволюційним минулим!), але городяни називають їх по-старому. У зношений трамвайний вагон набивається втричі більше пасажирів проти норми; багато людей висять зовні, "чіпляючись, наче акробати, за ручки, вікна, грати, буфери й дах". Цілі зграї безпритульної молоді безкарно орудують на вокзалах, ринках, у громадському транспорті (перша ж поїздка в харківському трамваї коштувала Кестлеру гаманця, авторучки й цигарок).

"1932 року в Харкові у вільному продажу були тільки марки, липучки для мух і презервативи. Кооперативні магазини, що постачали населення продуктами й побутовими товарами, спорожніли. Я далеко не відразу відчув розміри лиха, що охопило Україну, оскільки в привілейованому магазині для іноземців панував відносний достаток, але з першого ж дня мене насторожила відсутність споживчих товарів: ні взуття, ні одягу, ні паперу для письма, ні копірки, ні гребінців, ні шпильок, ні сковорідок, ні каструль — нічого... Звістка про те, що в той чи інший магазин щось завезли, поширювалася миттєво, і люди кидалися купувати все підряд: зубні щітки, мило, сигарети, гніти або сковорідки. Побачивши чергу, перехожі відразу приєднувалися до неї. "Хвіст" завертав за ріг, і ті, що стояли в кінці, поняття не мали, "що дають". Від нудьги вони розважалися, намагаючись самим здогадатися або пліткуючи".
Ажіотаж навколо жалюгідних товарів, які зрідка викидалися на магазинні прилавки, дуже швидко захоплював і сторонню людину. Кестлер згадує, як уже другого дня перебування в Харкові він приніс додому... губну гармоніку та засіб для виведення плям, із неабияким трудом добуті ним у чергах.
Тим часом страшне лихо, що обрушилося на українське село, відгукнулося й в адміністративному центрі УРСР. Уже з кінця 1932 р. у Харкові з’явилися голодуючі селяни з навколишніх сіл. За словами Артура Кестлера, щоразу, коли він бував на харківській "товкучці", його горло стискала болісна судома.
"Ринок розташовувався на великій порожній площі. Продавці сиділи навпочіпки у пилюці, розклавши своє добро на хустинах. На продаж пропонувалися іржаві цвяхи, подертий одяг, сметана — міркою служила ложка, і разом зі сметаною в неї потрапляли мухи. Бабусі горбилися над самотнім великоднім яєчком або купкою засохлого козячого сиру, дідусі з босими мозолистими ногами вимінювали розбиті чоботи на кіло чорного хліба та пучку махорки. Предметом обміну були також постоли й навіть підбори й підошви, відірвані від чобіт, — замість них прив’язували ганчірки. Старенькі, котрим нічого було продавати, співали українські пісні. Дехто подавав їм копієчку... У більшості опухли руки й ноги, обличчя ставали не худими, а одутлими, того специфічного відтінку, який Толстой, описуючи в’язня, порівняв із кольором пагонів, що проростають у підвалі з картопляних бульб..." 
На початку 1933 року український голодомор досяг свого страшного апогею. Вимирали цілі села. У цих умовах сталінське керівництво не тільки не намагалося полегшити становище мільйонів голодуючих селян, а й уперто відмовлялося визнавати сам факт голоду. Прагнення цілком витіснити трагедію села з суспільної свідомості — ось що найбільше вражало Артура Кестлера в ті драматичні дні.

Письменник згадує:
"Офіційно жодного голоду не було, про нього лише глухо згадували, вдаючись до натяків: "Труднощі на фронті колективізації". Слово "труднощі" - одне з найбільш уживаних у радянському жаргоні, за його допомогою катастрофи зводяться до мінімуму, а досягнення відповідно роздуваються".
"Щоранку в харківських газетах я читав звіти про виконання й перевиконання плану, про змагання між сповненими ентузіазму ударними бригадами, про героїв праці, представлених до ордена Червоного Прапора, про велетенські заводи, побудовані на Уралі тощо. Я бачив фотографії усміхненої молоді, що несе прапори, або екзотичних літніх узбеків, котрі з мудрою посмішкою схилилися над букварем, — і ні слова про голод, про тиф, про село, що гине.
Газети не згадували навіть про відсутність електрики в самому Харкові. Ми жили немов у сні: газети писали про якусь іншу країну, створювали іншу реальність, абсолютно недотичну з нашим повсякденним життям. У результаті москвичі поняття не мали про те, що відбувалося в Харкові, а тим паче в Ташкенті, Архангельську, Владивостоку, на відстані дванадцяти днів дороги від столиці... Величезну країну вкривала щільна ковдра мовчання, і ніхто за межами вузького кола посвячених не міг скласти повну картину з розрізнених шматочків мозаїки".
Радянський Союз Кестлер залишив із важким почуттям: "Хоча я і зберіг віру в комунізм, життя в Росії справило на мене гнітюче враження. Тільки тепер, чекаючи від’їзду, я насмілився самому собі зізнатися в цьому. Тьмяні вулиці, безнадійні злидні, похмура офіціозність промов і друкованого слова, всюди проникаючий дух виправної установи... Заклики, гасла, стереотипи, повне нівелювання геть усього, і над усіма — всюдисущий портрет Старшого Брата, що стежить за нами нерухомим поглядом. Порожнеча й холод індустріалізованого печерного століття..."
1938-го Кестлер порвав із комуністичним рухом.

через губу кидає у прямому ефірі «циган і ведмедів не викликав».
У будь-якій цивілізованій країні такий пасаж вже призвів би до скандалу й до краху політика

ну так Дрищу ж забули його "молдованів"

Розгорнути попередні цитати...

Agni, 27 листопада 2021 18:56:43

Rambler, 27 листопада 2021 18:53:29

Та і страху не відчувалось. Покірність долі, мабуть.

А покірність звідки взялася?

Менталітет. Покірність не ворогу, а долі.
Ворогу так же незлобиво й вила загонять в пузо, і там же прикопають.
Поліщуки - не дуже експресивні люди. Чимось на балтійців схожі.

Читала описи "Малоросийских губерний" офіцерами генштабу - проводили інвентаризацію захопленого правобережжя нашого
То там в описі "туземців", тобто українців, є характеристика - покірні, не ініціативні, не мають бізнесової хватки, ліниві  і т.п. ЦЕ З ТОЧКИ ЗОРУ ЗАГАРБНИКА ЩО МЕТУШЛИВО БІГАЄ ПО ЧУЖІЙ ХАТІ І ШУКАЄ ЩО ВХОПИТИ.
А українці в своїй хаті чого мають метушитись? Так, нам вистачало свого і на чуже не зазіхали.
Так що то не покірність, а спокійні ми та помірковані, проте доки не допечуть - тоді ми хоч і довго запрягаєм, але швидко їдемо.
У народу що мешкав на цих землях багато-багато років, є досвід як пережити навали кочовиків, що постійно тут ошивались. Якщо дергатись кожен раз, ніяких нервів не вистачить. А треба ж працювати, ростити дітей і нерви ж не залізні.

Це навіть не покірність долі, це мудрість - все пройде і це пройде теж. Тому метушіться там, шастайте в пошуках жирної здобичі, а моя хата з краю і я нею буду опікуватись і своєю сім'єю - здоровіший і багатший буду.
І ми дійсно, завжди були здоровіші, крупніші і жили довше ніж метушливі злобні каци, яким весь час свого було мало.