Витоки війни Московії проти України і всього світу
ЗАПОВІТ ПЕТРА І
Під час повстання поляків під проводом Костюшка 13 квітня 1794 р. у Варшаві було захоплено російські архіви. У цьому повстанні брав участь польський генерал, військовий інженер М. Сокольніцкі. Після подолання Костюшка (12 жовтня 1794) цей генерал опинився у в’язниці переможців, де й просидів два роки. По звільненні Сокольніцкі переїхав до Парижа і працював над згаданими захопленими архівами. На їх підставі та після свідчень багатьох авторитетів у 1797 році Сокольніцкі опублікував працю під заголовком “Тестамент Петра Великого” . В своєму заповіті, Петро І подає своїм нащадкам “сміливі” думки про те, як підпорядкувати Європу Росії. Цей документ має бути цікавим і для українців. Наміри Петра І українською мовою звучать так:
“1. Не перебирати в засобах для того, щоб надати руській нації європейські форми і звичаї. З цією метою домагатися споріднення з європейськими дворами, а зокрема приваблювати вчених, купців, архітекторів, заохочуючи їх або матеріальними вигодами, або філантропічними і філософськими ідеями, чи іншими способами.
2. Підтримувати державу в стані безупинної війни, щоб загартувати солдатів, а всю націю тримати напоготові до першої команди вирушати в похід.
3. Всіма можливими засобами розширюватися на північ, уздовж Балтійського моря, і на південь, уздовж Чорного моря.
4. Розпалювати заздрощі Англії, Данії і Бранденбургії проти Швеції: тоді вони заплющать очі на ті узурпації, що їх можна буде зробити стосовно останньої країни, яку ми врешті-решт підпорядкуємо собі.
5. Зацікавити Австрійський дім у вигнанні турків, а з цього приводу тримати постійну армію і створити корабельні на чорноморському побережжі, щоб, поступово посуваючись, підійти під Царгород.
6. У Польщі підтримувати анархію, впливати на королівські вибори; за кожної нагоди дробити її і врешті цілковито підпорядкувати Росії.
7. Укласти тісний союз з Англією і підтримувати з нею прямі взаємини. За допомогою вигідного торговельного договору дати їй навіть деяку монополію всередині держави, що приведе росіян до зближення з англійськими купцями і моряками та всіляко їх цивілізуватиме; це допоможе зростанню та вдосконаленню нашого флоту. Користуючись ним, треба подумати про володіння на Балтійському й Чорному морях. Це питання капітальне, від нього залежить успіх і швидкість реалізації цілого плану.
8. Будь-якою ціною втручатися в європейські й особливо в німецькі війни, вживаючи для цього всіх засобів: силу, хитрощі, підкуп й підлещування.
9. Завжди прикидатися союзницею Австрії і користуватися найменшим приводом, аби втягати її в руйнівні війни, щоб поступово її ослаблювати; часом навіть виручати її, а потайки створювати всередині Австрійської імперії все нових ворогів і підбурювати проти неї заздрість князів.
Примітка Сокольніцкі:
Цей параграф тим легше виконати, що до цього часу Австрійський двір не переставав себе тішити надією завоювати Всесвітню імперію або, щонайменше, відновити Західну Імперію, а для цього треба йому насамперед почати з підпорядкування Німеччини.
10. Завжди вибирати за дружин руських великих князів німецьких принцес і таким чином скріплювати політичні союзи родинними зв’язками й інтересами. Це збільшить руський вплив у німецькій імперії.
11. Використати вплив релігії на греко-схизматиків, що перебувають у Мадярщині, Туреччині і південних частинах Польщі, притягати їх до себе всіма принадами, домогтися титулу їхнього зверхника і якого-небудь ієрархічного сану. Під цим приводом і через їхню підтримку Туреччина буде підпорядкована, а Польща зачеплена. Тоді завоювання Мадярщини виявиться найменшою справою, але Австрії доведеться пообіцяти винагороду в Німеччині. Решта Польщі, не маючи змоги утримати себе ні власними силами, ні політичними зв’язками, природно сама по собі підпаде загальному поневоленню.
12. Тут кожна хвилина дорога. Щоб нанести рішучий удар, потайки переправити всі гармати, діяти за порядком, з досконалістю, а головне – швидко, що не дозволить Європі опам’ятатися. Треба почати з найдовіренішої пропозиції насамперед Версальському дворові, а потім і Віденському; поділити з одним із них володіння світом, даючи їм зрозуміти, що фактично Росія вже панує над цілим Сходом; вона не набуває нічого нового, крім титулу. Через те ця пропозиція не має видатися підозрілою. Навпаки, немає сумніву, що цілий цей проект для них лише приваба, але він може розпалити між ними смертельну ворожнечу. А беручи до уваги різноманітні й широкі зв’язки та взаємовідносини цих двох дворів, ця ворожнеча скоро перетвориться на загальну колотнечу, змушуючи втрутитися в цей заколот всю решту держав Європи.
13. Посеред цієї загальної метушні до Росії звертатимуться за допомогою то одна, то друга сторона, що воюватиме. Після довгих коливань – щоб дати їм час добре знесилити одна одну, а собі самій зібратися з силами – Росія врешті-решт зробить вигляд, що вирішила допомогти Австрії. І в той час вона підсуне свої війська до Рейну. Негайно по п’ятах їх Росія напустить цілі хмари своїх азійських орд, і поки вони рухатимуться Німеччиною, одночасно вийдуть два великих флоти, навантажені тими ж ордами – одна з Озівського моря, а друга з Архангельська – і під прикриттям Чорноморського й Балтійського флоту, несподівано з’являться у Середземному морі й Атлантичному океані. Вони висадять всіх цих номадів, жорстоких та хижих, і затоплять ними Італію, Іспанію й Францію. Частину їх населення вони повбивають, другу заберуть у рабство, щоб заселити ними сибірські пущі. Решту населення приведуть до такої слабкості, що люди не будуть мати сили скинути з себе напасника”.
Цілий заповіт слід уважати за коротке резюме політичних подій, що відбулися, з деякими відхиленнями, у XVIII, XIX і XX століттях. Войовнича й загарбницька політика монархів-самодержців Росії проводилася, згідно цим планом, успішно чи з поразками, часом з більшими досягненнями, ніж задумано, а іноді з утратою раніше придбаного. Всі монархи у своїх діях цілковито відповідали заповітам імператора-деспота, Петра І. Його діяльність і безоглядне поводження з переможеними імпонували всім російським імператорам, він був для них зразком.
Московське загарбництво різнобічне, дуже гнучке і використовує багато різноманітних засобів, які доповнювалися та вдосконалювалися наступними московськими правителями. Проаналізувавши тривалу історію експансії Московії, можемо зробити деякі висновки, якими засобами це досягалось:
– через пряму військовою інтервенцією;
– через руйнування усього, що зміцнює силу “ворожої до Москви” держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для цього підкуповуються, зваблюються, затягуються визначніші, впливовіші, поважніші особи до злочинної, протизаконної дії з метою шантажу в майбутньому та для співпраці в інтересах Московії;
– через встановлення приятельських, дружніх стосунків із продажними, покривдженими, озлобленими на владу і суспільство людьми;
– через злочинний московський світ, який, приходячи до сусідніх держав, творить собі подібних, приносячи аморальність, жорстокість, “беспредел” та “воровские законы и понятия”;
– через підконтрольні засоби масової інформації на території іншої країни, в якій поширюються різні чутки, невдоволення, озлоблення, ненависть між групами людей або владою та населенням;
– через протиставлення різних категорій людей, різних мов, релігій та різних поколінь, тобто через різні прояви антагонізму в суспільстві;
– через руйнуванням національних та релігійних традицій, поширення розпусти, пияцтва;
– через протидію та перешкоди всім тим зусиллям “ворожого” суспільства зі зміцнення його національної свідомості, духовності, обороноздатності, незалежності;
– через створенням мережі шпигунства та використання т. зв. “п’ятої колони” у “ворожих” державах;
– через виховання немосковських дітей на московських яничарів;
– через заборону та затримання створення немосковських шкільних книжок, навчальної літератури та перекладів, через засмічування московизмами мови школярів-немосковинів, щоб переконати їх у бідності та безперспективності рідної мови.
