Хворіла тиждень - грип був якийсь шалений, з температурою 40 п'ять днів, думала, мізки розплавляться. На третій день таки не втрималася, побоялася, що мізки згорять взагалі - і вирішила викликати Швидку серед ночі. Ага, зараз вони б поїхали - швиденько заволали, аби звонили у невідкладну допомогу свого району. Моя дитина таки повизвонювала-повмовляла - записали, а згодом і приїхали.
Приїхало миршаве щеня років 30 у білому халаті і з порога почало мені читати моралі, чого ми його викликаемо серед ночі, а не серед дня, та чому не кликали дільнічного, так ще купа перетензій - які меня на третій добі 40-градусної температури були страшенно актуальні, вислуховувати їх з шаленим головним болем на межі непритомності - ну просто вкрай необхідно.
Далі було ще цікавіше - "лікар" послухав стетоскопом легені, сказав, що бронхіту у мене немає - страшенна ж радість - а температуру збивати нічим, бо їм бюджет грошей на ліки не виділяє. Кажу - вколи анальгін з дімедролом, аби я дожила до ранку, там далі видно буде, він знову починає верещати, як їх ображає бюджет і хутко починає тікати до виходу.
Я лежала і жалкувала про дві речі:
1. Що не маю сил піднятися і дати йому добряче по пиці
2. Що не маю зброї, аби стрельнути йому навздогін.
Зараз трохи очунялася і подумала. що зброю оформляте наче довго і заморочливо, а набити морду з понеділка цілком можна - десь та невідкладна допомога табориться у нашій поліклініці поруч, знайду на раз.
Що порадите, фупчеги?
