Читав я його книгу "Моя боротьба". Навіть в свою "Білу ворону" цитати вставив...
Робота на будові була важкою, платня мізерною. В обід робітники обговорювали власне життя та стан справ у державі:
"Вони відкидали і проклинали все: націю як винахід капіталістичних "класів", Батьківщину як знаряддя буржуазії для пригнічення пролетаріату; школу як установу котра виховує рабів, а також рабовласників; релігію як засіб обману приреченого на експлуатацію народу; мораль як символ безглуздого овечого терпіння і т. п. Словом в їхніх вустах не залишалось нічого чистого і святого; все, буквально все вони вивалювали в жахливій грязюці".
Спочатку Адольф стримував себе, але потім став заперечувати та при цьому швидко переконався, що йому бракує фактів, аргументів. Засів за книги, газети, брошури й після цього став перемагати у диспутах. Тоді переможені противники "попросили" Адольфа з будівництва. На інших будовах ситуація повторювалась. Почуття образи поволі змінилось на азарт подальшої боротьби.
Оточуюча дійсність вражала багатством, лицемірством буржуазії та бідністю інших верств населення. При цьому багатії навіть не намагались зрозуміти походження проблем бідноти! В газетах була суцільна брехня! В цій ситуації логічно було б уявити, що допитливий Адольф захопиться в той час модними марксистськими ідеями рівності, братерства та волі. А от і не сталось так. Вже тоді він почав мріяти об'єднати народ й здобути йому достойне місце під Сонцем:
"Лише після того як німецька держава включить в рамки своїх кордонів останнього німця, лише після того як виявиться, що така Німеччина не в змозі прогодувати в достатній мірі все своє населення, - виникла потреба дасть народові моральне право на захоплення чужих земель. Тоді меч починає грати роль плуга, тоді криваві сльози війни зрошують землю, котра повинна забезпечити хліб насущний наступним поколінням".
Цікаво відмітити, що молодого агітатора проти існуючого державного ладу працівники не видали властям, а ті, відповідно, не заарештували. У нас би це організували досить швидко і з превеликим задоволенням...
На два мільйони населення Вени припадало 200 тисяч євреїв - десята частина. Спочатку Адольф до них ставився лояльно, вважав що євреїв переслідують за релігійні переконання й дуже обурювався таким недостойним відношенням. Та пізніше, ретельно проаналізувавши їхню поведінку, люто зненавидів. Чому ж то? Євреї ж, як відомо із Біблії, є Богом вибраним народом, носіями, проповідниками десяти Господніх заповідей, людьми святими, взірцем добропорядності!
Як би не так! Євреї не працювали фізично а займали керівні посади, вони окупували засоби масової інформації й щосили, інтенсивно проповідували... ними ж створене атеїстичне марксистське вчення! Своїми ідеями, поведінкою вони одурманювали, розбещували німецьку націю! Дійшло до того, що контролювали навіть індустрію проституції! Для того, щоб зрозуміти суть "передового вчення" Адольф став ретельно вивчати марксистку літературу й дійшов висновку:
"Марксизм заперечує в людині цінність особистості... Якби марксизм став основою всього світу, це означало б кінець усілякої системи, котру до цих пір уявляв собі розум людський. Для жителів нашої планети це означало б кінець їх існування. Якби єврею з допомогою його марксистського символу віри вдалось отримати перемогу над народами світу, його корона стала б вінцем на могилі всього людства. Тоді наша планета, як було з нею мільйони років тому, носилася б в ефірі, знову безлюдна і порожня. Вічна природа безжально мстить за порушення її законів."
Спочатку Адольф намагався переконати євреїв, але після диспутів з ними переконався, що вони є людьми дуже егоїстичними, лукавими, слизькими. Ось як він описує досвід спілкування з євреями:
"Єврея ж ніколи не відхилити від його поглядів. В ті часи я був ще досить наївним, щоб доказати їм все безумство їхнього вчення. В моєму маленькому крузі спілкування я сперечався з ними до хрипоти, до мозолів на язиці в повній впевненості, що мушу ж я їх переконати в шкідливості їх марксистських безглуздостей. Результат виходив протилежний. Іноді здавалось, що чим більше вони починають розуміти нищівну дію соціал-демократичних теорій в їхньому використанні до життя, тим впертіше продовжують їх відстоювати. Чим більше я сперечався з ними, тим більше знайомився з їхньою діалектикою. Спочатку вони вважають кожного свого противника дурнем. Коли ж переконуються, що це не так, вони починають самі прикидатись дурнями. Якщо ж усе це не допомагає, вони роблять вигляд що не розуміють в чому справа або перескакують на іншу тему. Або ж вони запально починають відстоювати те, що само собою зрозуміло, і як тільки ви погоджуєтесь з ними в цьому, вони негайно використовують це зовсім до іншого питання. Та як тільки ви їх піймали на цьому, вони ухиляються від суті суперечки й не бажають навіть слухати про що саме насправді йде мова. Як ви тільки не намагаєтесь схопити такого апостола, рука ваша ніби проникає в рідку грязюку. Грязюка та проникає між пальці і в той же час якимсь чином знову обволікає ваші руки. Та ось вам, хоча і з великим трудом, вдалося побити одного із таких людей настільки нищівно, що йому нічого не залишається більше робити, як погодитись з вами. Ви думаєте, що вам вдалось зробити по крайній мірі один крок вперед. Який же ваш подив наступного дня! Завтра цей же єврей абсолютно забуває усе що було вчора, він продовжує розповідати свої казки й далі, так як ніби нічого й не було. Якщо ж ви, обурені такою безсоромністю, вказуєте йому на цю обставину, він робить вигляд щиро здивованої людини; він абсолютно нічого не може згадати із учорашньої суперечки, крім того що він вчора як два на два чотири доказав вам свою правоту. Іноді це мене абсолютно обеззброювало. Я просто не знав, чому дивуватись: добре підвішеному язику чи мистецтву брехні. Поволі я почав їх ненавидіти".
Допитливий Адольф вивчав марксистську літературу, приглядався до життя людей й роздумував в який же бік перемога того "передового вчення" може штовхнути людство.
"Співставляючи теоретичну брехливість та безглуздість вчення соціал-демократії з фактами живої дійсності, я поступово отримував усе більш чітку картину її справжніх намірів. У такі хвилини мною оволодівали не тільки тяжкі передчуття, але й усвідомлення загрожуючої з того боку гігантської небезпеки. Я чітко бачив що це вчення, зшите із егоїзму та ненависті, з математичною точністю може отримати перемогу і тим самим привести людство до нечуваної катастрофи. У цей самий час я зрозумів, що це руйнівне вчення тісно й нерозривно пов'язане з національними властивостями одного визначеного народу, чого я до цих пір абсолютно не підозрював".
З часом Адольф пересвідчився, що умовляти, переконувати євреїв, обмежувати їхню руйнівну справу силою закону безглуздо. Дійшов висновку, що розумніше винищити усіх їх фізично: "Сьогодні я впевнений, що дію цілком в дусі Творця Всемогутнього: борючись за знищення єврейства, я борюсь за справу Божу".
Почалась Перша світова війна. Як справжній патріот Адольф у серпні 1914 року пішов добровольцем на фронт.
