Ти якраз їхав додому, коли твоє життя обірвалося. Нещасний випадок на дорозі, нічого особливого, але, проте, зі смертельним наслідком. Ти залишив позаду жінку і двоє дітей. Смерть була безболісною. Лікарі зі швидкої зробили все, що могли, щоб тебе врятувати, але даремно. Твоє тіло було знівечено настільки, що тобі було б краще без нього, повір мені.
І тут ти зустрів мене.
"Що... Що трапилося?" - ти запитав. "Де я?"
"Ти помер", я відповів, визнаючи очевидний факт. Нема потреби жонглювати словами.
"Я бачив фуру... її заносило..."
"Так." - сказав я.
"Я... я помер?"
"Так, але не переймайся цим. Кожен помирає." - відповів я.
Ти розглянувся навколо. Одна пустка навколо. Тільки ти і я. "Що це за місце?" - спитав ти. "Це - життя після смерті?"
"Більш-менш", - відповів я.
"Ти - Бог?", - запитався ти.
"Так" - я підтвердив. "Я - Бог".
"А мої діти... моя жінка" - сказав ти.
"Чому ти про них питаєш?"
"Вони будуть в порядку?"
"Саме це мені і подобається", - я відповів. "Ти щойно помер, а твоя єдина турбота - твоя сім'я. Це добре, добре!"
ТИ ЗАХОПЛЕНО ПОДИВИВСЯ НА МЕНЕ.
В твоїх очах я не був подібний на Бога. Можливо, я виглядав, як просто якийсь собі чоловік чи жінка. Можливо, якась туманна постать, представник влади. Щось радше як вчитель граматики, аніж Вседержитель.
"Не хвилюйся", - сказав я. "Вони будуть в порядку. Твої діти пам'ятатимуть тебе, як бездоганного батька, у всіх ситуаціях. В них не встиг вирости спротив на тебе. Твоя дружина трохи поплаче осторонь, але в глибині душі відчує полегшення. Чесно кажучи, твоя сім'я розпадалася. Якщо тобі від цього легше, то знай, що їй буде трохи соромно від того, що вона відчула те полегшення".
"Ой...", - сказав ти. "то що буде зі мною тепер? Я потраплю в рай, чи в пекло, чи щось такого?"
"Ні те, ні інше", я відповів. "Тебе чекає перевтілення".
"А!", - ти відповів. "Отже, індуси таки мали рацію!"
"Всі релігії мають рацію, в той чи інший спосіб", - сказав я. "Давай пройдемося."
ТИ ТРИМАВСЯ ПОРУЧ, І МИ ПОЧАЛИ ПРОГУЛЯНКУ ПОРОЖНИНОЮ.
"Куди ми йдемо?"
"Нікуди зокрема", - відповів я, - "просто приємно прогулюватися під час розмови".
"Отже, в чому тоді зміст?", - запитав ти. "Коли я народжуся заново, я ж буду лише чистою заготовкою, вірно? Немовлям. Весь мій життєвий досвід і все, що я робив у цьому житті, не матиме значення".
"Не зовсім!", - сказав я. "У тобі будуть всі ті знання і досвід всіх попередніх життів. Ти просто не можеш пригадати їх зараз".
Я зупинився і взяв тебе за плечі.
"Твоя душа набагато величніша, прекрасніша і всеоб'ємніша, ніж ти можеш собі взагалі уявити. Людський мозок може вмістити лише малесеньку частинку того, ким ти насправді є. Це як окунути кінчик пальця у склянку з водою, щоб побачити, холодна вона чи тепла. Ти занурюєш малесеньку частинку себе у посудину, а коли виймаєш - отримуєш досвід всього того, що було у ній.
Ти був людиною останні 48 років, отже, ще не мав змоги розпружити всю неохопність своєї свідомості і відчути її в цілому. Якщо ми проведемо тут ще трохи часу, ти почнеш потрохи все згадувати. Але робити це в проміжках між кожним життям не має змісту".
"То скільки ж разів я вже перевтілювався?"
"О, багато. Дуже і дуже багато. І в багатьох різних життях", - відповів я. "Цього разу ти станеш селянською дівчинкою-китаянкою, що житиме в 540 році".
"Почекай... Що?", - ти остовпів. "Ти відішлеш мене у минулий час?"
"Ну, так, технічно це, напевно, так. Час, знаєш, існує лише у твоєму Всесвіті. Там, звідки я прийшов, речі працюють інакше".
"А звідки ти?" - ти спитав.
"А, ну так!", - я почав пояснювати. "Я прийшов звідкись. Звідкись з іншого місця. Там є інші, такі, як я.
Я знаю, тобі кортить дізнатися, на що те місце подібне, але, чесно кажучи, ти не зрозумієш".
"Ой...", - сказав ти, дещо засмучено, - "Але ж - зачекай! Якщо я перевтілюся в іншому місці і в інший час, то, можливо, мені доведеться зустрітися з самим собою в якийсь момент".
"Звичайно. Це трапляється дуже часто. І ці два життя, кожне з яких свідоме лише свого життєвого шляху, навіть не знатимуть, що це сталося".
"То який тоді в цьому всьому зміст?"
"Серйозно?", - я запитався. "Ти запитуєш мене про зміст життя? Трохи стереотипне питання, хіба не так?"
"Це обгрунтоване питання", - почав ти наполягати.
Я ПОДИВИВСЯ ТОБІ В ОЧІ.
"Зміст життя, причина того, що я створив цей Увесь Всесвіт, - щоб ТИ зміг подорослішати".
"Ти маєш на увазі, людство? Ти хочеш, щоб ми подорослішали?"
"Ні, тільки ТИ. Я створив цей Увесь Всесвіт для ТЕБЕ. З кожним новим життям ти підростаєш, і дорослішаєш, і отримуєш більші і потужніші знання".
"Лише я? А як же всі решта?"
"Всіх решта немає", - відповів я. "В Цьому Всесвіті лише ТИ і Я".
Ти уперся в мене спорожнілим поглядом. "Але ж усі люди на Землі..."
"... всі вони - це ти. Різні перевтілення ТЕБЕ".
"Почекай! Я - кожен з них?!"
"Нарешті ти почав розуміти", сказав я, і дружньо поплескав по плечу.
"Я - кожна людська істота, що хоч коли-небудь жила?"
"Або коли-небудь житиме, так!"
"Я - Абраам Лінкольн?
Я - Гітлер?", - сказав ти, шокований.
"І ти ж - мільйони, котрих він вбив".
"Я - Ісус?"
"І ти також кожен, хто за ним слідував".
Ти замовк.
"Кожен раз, коли хтось стає твоєю жертвою", - я продовжував, - "ти стаєш жертвою самого себе. Кожен вчинок милосердя, який ти чиниш, - ти робиш його сам собі. Кожен щасливий чи сумний момент, що був житті будь-якої людини, - був або буде в ТВОЄМУ житті також".
Ти впав у задуму, надовго.
"Але чому?", - нарешті запитав ти. "Для чого це все потрібно?"
"Тому, що одного дня ТИ станеш, як я. Тому, що це - те, ким ти є. Ти - один з таких, як я. Ти - моє дитя".
"Ого", - сказав ти з недовірою. "Ти маєш на увазі, я - бог?"
"Ні. Наразі ще ні. Ти лише зародок. Ти лише підростаєш. Але лиш як ти проживеш життя кожної людської істоти протягом усього відведеного їй часу, - ти підростеш достатньо для того, щоб народитися".
"Отже, Увесь Всесвіт", - ти відповів, - "це лише..."
"... яйце", - я підсумував. "Але зараз час тобі продовжувати свій шлях в твоєму новому житті".
І тоді я відіслав тебе своєю дорогою.
Енді Вейр.
