"Згоден, Єрмак". Як країни світу ведуть прямі переговори з бойовиками
Посол США з миру Залмай Халілзад і вищий політичний лідер "Талібану" Мулла Абдул Гані Барадар тиснуть руки після підписання мирної угоди. Associated Press
У багатьох випадках бойовиків підтримувала, фінансувала, координувала або надавала дипломатичну підтримку інша держава, але ті завжди це заперечували. До збройних формувань поступово долучалися ради старійшин, політичні партії — однак зазвичай їх продовжували називати представниками бойовиків.
Переговори ж розпочинаються тоді, коли реальний противник (самі бойовики чи держава, що їх використовує) вже не може постачати зброю й кошти, а статус-кво заходить у мертву точку та завдає реальної шкоди. Для цього є навіть термін – “болючий глухий кут.”
Залучення vs Визнання
Самі лише прямі переговори з бойовиками ніколи не означають визнання. “Визнання” (англійською “recognition”) — це конкретна юридична процедура, підкріплена резолюціями, що визнає, скажімо, спірну або незаконно захоплену територію державою. Інакше цей термін не використовують.
Однак єдиного детального правила, як саме має відбуватися переговорний процес, немає. Усе залежить від вигадливості учасників, або ж медіатора. Та існує кілька усталених принципів. Ключовий — “залучення без визнання”. Він покликаний заспокоїти широкий загал, наголосили, що переговори — не надання статусу і тим паче не прощення чи амністія. Вживають і формулювання “підхід нейтрального статусу”. Це коли в документах, які стосуються конкретного питання, статус групи/території просто оминається. Наприклад, замість території зазначається назва міст.
"Згоден, Єрмак". Як країни світу ведуть прямі переговори з бойовиками
Президент Афганістану Ашраф Гані, генсек НАТО Єнс Столтенберг та міністр оборони США Марк Еспер на спільній прес-конференції після підписання мирної угоди з Талібаном. Associated Press
Скажімо, Сербія категорично не визнає Косово, що проголосило незалежність у 2008-му, коли йдеться про митні процедури чи мобільний зв’язок. При цьому Белград і Приштина обмінюються документами, на яких стоять ініціали чиновників. У Грузії генератор і резервуар Інгурської ГЕС перебувають по різні боки лінії розмежування з непідконтрольною Абхазією. Робота станції неможлива без співпраці. Тож документи підписує замміністра енергетики Грузії, а з абхазького боку — голова компанії “Чорноморенерго”, яка не є приватною, а називає себе “республіканською”.
Свого часу в грузино-абхазькому конфлікті існувала така собі “координаційна комісія”, або “координаційний механізм”. Ця “комісія” — по суті одна людина, що мала кабінети в державних органах як Тбілісі, так і Сухумі.
І хоча Абхазію контролює Кремль, на чому постійно наголошує Тбілісі, українцям може здатися, що це можливо, бо порівнюючи з Донбасом — то вже майже загоєна рана.
У світі різні уряди йдуть на переговори і з куди жорсткішими збройними формуваннями, відповідальними за масові криваві злочини. Скажімо, це переговори ісламістського руху “За вільний Ачех” й уряду Індонезії, чи повстанців і влади на Філіппінах.
Рік тому у Ватикані Папа Римський залучив до мирних переговорів щодо Південного Судану тих, кого звинувачують в загибелі 400 000 людей, масових зґвалтуваннях, залученні дітей-солдатів, етнічних чистках і штучному голоді.
Угоду з лідером ФАРК Родріго Лондоньо на прізвисько "Тимошенко" (за іменем радянського маршала Семена Тимошенка — ред.) підписував президент Колумбії Сантос, до того за столом переговорів був Міністр внутрішніх справ Колумбії. Та фото усміхненого глави держави, що потискає руку колишньому ворогу — вершина айсберга, більше схожа на вершину Евересту, бо до цього етапу сторони зазвичай просто не доходять. Фінальним домовленостям передують роки, а то й десятиліття переговорів — часом публічних, а часом і геть таємних.
брехня. ни с кем переговоры не ведутся и не велись с февраля 15 года. да и минские угоды тоже не были переговорами по большому счету, так, погасили пожар, уж сильно дымило. не у педрилы мародера, не у нынешних нет и не было плана по разрешению войны с помощью переговоров. у педрилы был план что щас скоро завтра московия развалится и 100500 миллиардные репарации облагоденствуют неньку. ждал, ждал пока не получил пинка в свой толстый зад. у зели, подозреваю, есть план свести всю войну к приднестровскому варианту. не стреляет ну и хорошо. но подозревают такой план не устраивает педрильную и нацюковскую обчестновенность. взять власть не могут, их слишком мало, но с оппозиционных окопов могут дать гавно много. кароче. так раскорячкой все и будет продолжаться, еще годика два три, если короновирус не ускорит процесс. хотя может и замедлить. 
