Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

"Бей красных, пока не побелеют, бей белых, пока не покраснеют!"






На фото- Нестор Махно невдовзі після приїзду до Франції, бл. 1925 року


25 липня 1934 року у паризькому шпиталі на 46-у році життя помер анархо-комуніст, ватажок селянського повстанського руху на півдні України у 1918-21 роках Нестор Махно. Урна з його прахом була похована в стіні комунарів на цвинтарі Пер-Лашез.

Нестор Іванович Міхненко народився 7 листопада (26 жовтня за ст.ст.) 1888 року у селі Гуляйполе на Катеринославщині (нині місто Запорізької області) у багатодітній селянській родині (він був найменшим з п'яти братів). Хлопчику не виповнилось ще й року, як помер його батько. Через матеріальну скруту родини Нестор отримав лише початкову освіту і рано став до праці: спочатку був у наймах на різних сільгоспроботах, а коли йому виповнилось 15 років, почав працювати на чавуноливарному заводі у Гуляйполі.

Революційні події 1905 року не пройшли повз юного Махна. Неповнолітнім він долучився до політичної діяльності, знаходився під впливом українських соціал-демократів. Зрештою, прагнучи активних дій, пристав до так званої «Спілки бідних хліборобів», члени якої називали себе «анархістами-комуністами» та грабували багатіїв. У 1906-07 роках Махно був двічі заарештований, другий раз провів у тюрмі кілька місяців та був випущений під заставу. У 1908 році він разом з іншими гуляйпольськими анархістами був знову заарештований, цього разу за підозрою у причетності до кількох вбивств та експропріацій, й наприкінці березня 1910 року Одеським окружним військовим судом вони були засуджені до страти. Але для Махна вона була замінена довічною каторгою - його врятувала метрика, де роком народження помилково був записаний 1889-й, і, відповідно, як не повнолітній вын підпав під амністію. Відбував покарання у Бутирській в'язниці, а згодом у Сибіру, де сформувався як ідейний анархіст.

Звільнила Махна Російська революція 1917 року. Після повалення самодержавства він повернувся в Гуляйполе, де розгорнув активну політичну діяльність: був серед ініціаторів заснування селянської спілки, очолював місцеву повітову раду і від її імені вже 25 вересня 1917 року підписав декрет про конфіскацію поміщицької землі та поділ її між селянами, у грудні брав участь у роботі губернського з'їзду робітничих, селянських і солдатських депутатів у Катеринославі, що підтримав ідею скликання Всеукраїнського з'їзду рад. У січні 1918 року Махно відмовився від посади голови Гуляйпільської ради, але невдовзі очолив місцевий революційний комітет, до складу якого входили анархісти, ліві есери та українські есери.
Вкрай негативно ставлячись до Української Центральної Ради, Махно так само негативно зустрів підписання нею Берестейського мирного договору та прихід в Україну німецьких та австро-угорських військ. На початку квітня 1918 року він організував військовий загін, який чинив опір німецьким військам, але вже наприкінці місяця розпустив його і виїхав до Таганрогу, де взяв участь у конференції анархістів. У той час, як у Києві прийшов до влади гетьман Павло Скоропадський, Махно перебував у більшовицькій Росії. У травні-червні 1918 року він брав участь у конференціях анархістів у Саратові та Москві, зустрічався з російськими більшовиками Володимиром Леніним, Яковом Свердловим, Левом Троцьким та Григорієм Зінов'євим та відомими російськими анархістами.

   
Нелегально повернувшись до України, восени 1918 року Махно організував терористичну групу, яка виросла в невеликий повстанський загін «Чорна гвардія», що розпочав боротьбу проти влади гетьмана Скоропадського, місцевих поміщиків та австро-німецьких військ. Точкою відліку в історії «махновщини» вважається 16 жовтня 1918 року, коли махновці захопили Гуляйполе та оголосили від імені районного гуляйпільського революцюйного комітету про відновлення радянської влади та про повстання робітників і селян «проти душителів та катів Української революції австро-германо-гайдамаків...».

Загін Махна був далеко не єдиним, але завдяки своїй активності - одним із найвідоміших. У другій половині жовтня махновці здійснили перший рейд за межі Гуляйпільщини - у район Юзівки-Маріуполя, де об'єднались з іншим повстанським загоном та прийняли важкий бій у лісі біля села Дібрівка проти австро-німецьких військ, загонів заможних селян і Державної варти. Витримка та хоробрість Махна дали змогу повстанцям вийти з ворожого оточення. Махно був визнаний головним ватажком та отримав прізвисько «Батько», яким пишався і часто підписувався.

До кінця 1918 року Махно об'єднав більшість повстанських загонів, які діяли на півдні України. Після приходу до влади Директорії УНР, Махно, вважаючи її спадкоємницею Центральної Ради, поставився до неї так само негативно і в середині грудня 1918 року його загони разом з більшовиками вибили петлюрівців із Катеринослава, проте успіх був нетривалим і наприкінці року місто довелось здати.

З початку січня 1919 року Махно також розпочав боротьбу з денікінцями та військами Антанти. Його загони увійшли до складу червоної Задніпровської дивізії як Третя бригада й разом з червоними діяли досить успішно, зокрема, при взятті Маріуполя. Однак між повстанцями та більшовиками існували гострі суперечності: махновці не визнавали «диктатури пролетаріату», не могли вони й схвально поставитись до продрозкладки та інспірованих червоними комітетів бідноти. Зі свого боку, більшовикам потрібно було побороти «партизанщину» й після ухвалення в травні 1919 року Радою робітничо-селянської оборони УСРР ініційованого Троцьким рішення про ліквідацію махновщини Нестор Махно подав у відставку з посади начдива.

Другу половину 1919 року махновці боролись одночасно і з більшовиками і з білими. Зусилля проголошеної Махном у серпні Революційної повстанської армії України (махновців) були спрямовані насамперед на боротьбу з денікінцями, які в цей час захопили більшу частину України. У вересні Махно навіть уклав короткотривалий союзний договір з Армією УНР про спільні дії проти денікінців. Дії махновців були дуже успішними. Біля Умані вони розбили добірні офіцерські полки білих, згодом під час стрімкого рейду захопила Бердянськ, Катеринослав, Олександрівськ, Нікополь, Маріуполь, Мелітополь. Генерал Денікін був змушений перекинути війська з більшовицького фронту проти повстанців. Червоні, у свою чергу, зупинили наступ Денікіна і переломили ситуацію на власну користь.

Проте повноцінного союзу махновців з червоними знову не вийшло. Поборовши Денікіна, Червона армія з січня 1920 року повела боротьбу на знищення махновців, проте не завжди успішно. Під час рейдів махновців Лівобережною Україною червоні частини часто переходили на їхній бік. Восени 1920 року більшовики знову використали махновців, на цей раз у війні з армією генерала Петра Врангеля. Однак одразу ж після оволодіння Кримом червоні в режимі суворої таємності розгорнули нову операцію зі знищення повстанців

Незважаючи на величезну кількісну перевагу червоних, Махну вдавалося продовжувати боротьбу з ними до серпня 1921 року, коли, вичерпавши всі наявні можливості, він з невеликим загоном перейшов румунський кордон. Уряд Румунії дозволив Нестору Махну, його дружині Галині Кузьменко та кільком товаришам проживати у Бухаресті, інші ж махновці були поміщені до таборів для інтернованих вояків. Після Генуезької конференції Махно у квітні 1922 року з дозволу румунського уряду переїхав до Польщі, проте жити вільно не міг: його та його найближчих товаришів вислали до Стшалкова - одного з найбільших у Познанському воєводстві таборів для інтернованих.

У вересні 1923 року Махно з дружиною був заарештований польською владою за звинуваченні у веденні переговорів з представниками радянської місії у Варшаві щодо повстання у Східній Галичині, яке мав організувати Махно. У в'язниці у подружжя народилась донька Олена. 27 листопада 1923 року у Варшавському окружному карному суді розпочався шестиденний судовий процес над Махном. Винним він себе не визнав, стверджуючи, що є ворогом більшовиків, то ж ні в які зносини з ними входити не міг, і через «неясність доказів» разом з дружиною був звільнений.
   
Родина оселилась у Торуні, згодом - у Данцигу, а в 1925 році перебралась до Франції й жила у передмісті Парижу. Махно був змушений працювати різноробом, робітником сцени у паризькій «Гранд Опера», на кіностудії Пате. Вірний своїм ідеалам, він і на еміграції контактував із представниками анархістського руху, дописував до анархістських видань, написав спогади «Русская революция в Украине».

Постійна матеріальна скрута загострила хворобу (Махно страждав на сухоти) та, зрештою, призвела до його розлучення. Навесні 1934 року Нестор Махно потрапив до шпиталю, звідки вже не вийшов, - 25 липня він помер. Урну з його прахом 28 липня було замуровано в стіні комунарів на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі.

Трагічно склалась доля дружини та доньки Нестора Махна. З початком Другої світової війни Галину Кузьменко з донькою Оленою вивезли на роботу до Німеччини. У серпні 1945 року вони були заарештовані радянською контррозвідкою та засуджені: Галина отримала 10 років концтаборів, Олена - 5 років із подальшим примусовим поселенням у Казахстані. До України вони вже не повернулись. Галина Кузьменко після звільнення із мордовських таборів у 1954 році переїхала до доньки до Казахстану. Обидві жили та померли у Джамбулі (нині Тараз), поховані поруч на місцевому кладовищі «Зелений килим». Дітей у Олени не було.



Нестор Махно з дочкою Оленою, друга половина 1920-х років




Колумбарна стіна на кладовищі Пер-Лашез у Парижі (комірка з прахом Нестора Махна № 6685 - третя справа у третьому зверху ряду), 2009 рік

   
  Із книги В.Я. Голованова "Нестор Махно":
 "Белаш вспоминает жуткий эпизод, случившийся после боя на станции Орехово:
 «…Поезд Махно стоял у перрона и у паровоза столпился народ. Махно кричал:
 – В топку его, черта патлатого!
 Мы подошли и увидели: Щусь, Лютый и Лепетченко возились на паровозе со священником – бородатым стариком. Его одежда была изорвана в клочья, он стоял на коленях у топки… Вдруг Щусь открыл дверцы и обратился к нему:
 – Ну, водолаз, пугаешь адом кромешным на том свете, так полезай в него на этом!..
 Все стихли… Священник защищался, но дюжие руки схватили его… Вот скрылась в дверцах голова, затрепетали руки… Момент – скрылись и ноги. Черный дым повалил из трубы, пахло гарью. Толпа, молча сплевывая, отходила в сторону.
 Оказалось, что на станции поп агитировал повстанцев прекратить войну с немцами во имя Бога и гуманности. Он стращал раненых, что, если они его не послушают, будут гореть в аду. Об этом сказали Махно, который распорядился сжечь его на паровозе на виду у всех…»
 :facepalm1:
   
  Із книги В.Я. Голованова "Нестор Махно":
 "Белаш вспоминает жуткий эпизод, случившийся после боя на станции Орехово:
 «…Поезд Махно стоял у перрона и у паровоза столпился народ. Махно кричал:
 – В топку его, черта патлатого!
 Мы подошли и увидели: Щусь, Лютый и Лепетченко возились на паровозе со священником – бородатым стариком. Его одежда была изорвана в клочья, он стоял на коленях у топки… Вдруг Щусь открыл дверцы и обратился к нему:
 – Ну, водолаз, пугаешь адом кромешным на том свете, так полезай в него на этом!..
 Все стихли… Священник защищался, но дюжие руки схватили его… Вот скрылась в дверцах голова, затрепетали руки… Момент – скрылись и ноги. Черный дым повалил из трубы, пахло гарью. Толпа, молча сплевывая, отходила в сторону.
 Оказалось, что на станции поп агитировал повстанцев прекратить войну с немцами во имя Бога и гуманности. Он стращал раненых, что, если они его не послушают, будут гореть в аду. Об этом сказали Махно, который распорядился сжечь его на паровозе на виду у всех…»
 :facepalm1:
Не проходит человек в паровозную топку.
Ни священник, ни Лазо.
   
Я вчився в селі. Село Шахове та Горіла клуня.
 Прни російській окупації, село мало назву Октябрскає, а село Горіла Клуня - сіло Рози люксімбург.

Там, у дитинстві були чудові сільські вчителі.
 Одна з них, мала знайому , то була коханка Нестора Івановича, вона приходитла у школу і розповідала про успіх та гірку поразку Нестора. Ясноока тендітка жінка, але стара.  А стосовно села Горіла клуня, то, то село між шаховим та мерцаловим. Коли нестора червоне російьске військо почало тиснути, він з козаками поїхав у сторону гуляй поле, саме через село котре було німецькою якоюсь стоянкою, бо там і понині як погреби так і будинки німецькі, міцні та не радянські фуфлові. Так ось коли він їхав, люди вийшли та сказали Нестору: тут вчорашній голодранець з'їздив на якісь там збори комуністів та оголосив себе головою робітничої партії у селі, зібрав піздоту та мародерить улюдей, у кого коні, у кого свині, у кого ячмінь та кури, а то і дівчат рубають.
 Зігнав Нестор тих червонопузих свиней у клуню та підпалив. Від тоді село всі звуть у селі горіла клуня. Отаке дитинство, на легендах анархізму та волі.
   

Не проходит человек в паровозную топку.
Ни священник, ни Лазо.

то цєліком не проходить.
А частинами ...
   
бий кацапiв, поки не виздихають
   
Махно не українець, в цьому вся заковика
тому нехай його згадують кацапи чи інтернаціонал якийсь, Україні він користі не приніс ні на гріш, а швидше шкоду
   
Махно не українець, в цьому вся заковика


А хто???
   
Махно геній. Але все ж був лівим анархістом. Я,скажимо,правий анархіст. Но все ж він був видатною людиною і думаю,що його лівачество було перебільшено. Сбережи він владу-став би правим.
   
Не проходит человек в паровозную топку.
Ни священник, ни Лазо.

Вполне себе проходит. Там дырка будь здоров... С раздвижными дверцами...

п.с. Детство провёл на паровозе... Ещё до того ,как их на мазут перевели.

   
Махно не українець, в цьому вся заковика
тому нехай його згадують кацапи чи інтернаціонал якийсь, Україні він користі не приніс ні на гріш, а швидше шкоду

він був з узкоязиких хахлів, з тих хто свідомо відмовився від української мови і москалі це добре використали ... от якби він був проукраїнський то ще не відомо як би все склалося
   
він був з узкоязиких хахлів, з тих хто свідомо відмовився від української мови і москалі це добре використали ... от якби він був проукраїнський то ще не відомо як би все склалося
===========================
Доречі це не так. Махно спілкувався українською. Але тоді її практично навіть у школі не вивчали- в'язниця народів...то таке.
   
ну і питання чому він не був проукраїнський?
 і чому ні в ті ні в будь які інші часи не було достатньо проукраїнських українців щоб бути тру державою і субєктом міжнародних стосунків?

не має їх  і зараз

чому?
   
Цитувати
написав спогади «Русская революция в Украине»


Вот кем он был.

Неплохо бы напоминать это характеристическое название тем, кто делает из Махна украинского героя.
   
А що б чекало Україну в разі перемоги Махна?
А що б чекало Україну в разі перемоги Григор'єва?
   
Мій дід в 19 років служив у Махна. Довго приховував,а розповів мені про це лише в 1989 перед смертю. Про Махна багато легенд,а скільки кацапи про нього набрехали. Розмовляв він переважно на суржику,але,звісно з кацапами на кацапському. Він був українцем. Але в нього було недостатньо сил.
   
как настоящий украинский патриот Махно мовы не знал  :tease: из села, из самого центра  :facepalm:
   
Не проходит человек в паровозную топку.
Ни священник, ни Лазо.
А ты попробуй

   
Якщо без емоційного захвату читати біографію, то Моторилка та Диркін - це ягнятка у порівнянні з ним по дикості та соціальній неадаптованості
   
Вполне себе проходит. Там дырка будь здоров... С раздвижными дверцами...

п.с. Детство провёл на паровозе... Ещё до того ,как их на мазут перевели.

Нет.
Там даже лопата специальная- узкий совок.
   
А що б чекало Україну в разі перемоги Махна?
А що б чекало Україну в разі перемоги Григор'єва?
Швейцарский путь.
   
ну і питання чому він не був проукраїнський?
 і чому ні в ті ні в будь які інші часи не було достатньо проукраїнських українців щоб бути тру державою і субєктом міжнародних стосунків?

не має їх  і зараз

чому?
Грушевський був проукраїнським, Вінніченко.
Сраку більшовикам лизали, аж гай шумів.
   
А що б чекало Україну в разі перемоги Махна?
А що б чекало Україну в разі перемоги Григор'єва?

Анархія. Хаос. Анархіст-диктатор.
Північна Корея.
   
Анархія. Хаос. Анархіст-диктатор.
Північна Корея.

Хуярхія.

Махно створив дуре розумну систему самоврядування, за якої нормально себе почували селяни, сільгоспробітники, торгаші та робітники промисловості.

Саме тому комуняки його ненавиділи від щирого серця.
Нинішні комсюки/комуняки продовжують гнути цю лінію.
   
Хуярхія.

Махно створив дуре розумну систему самоврядування, за якої нормально себе почували селяни, сільгоспробітники, торгаші та робітники промисловості.

Саме тому комуняки його ненавиділи від щирого серця.
Нинішні комсюки/комуняки продовжують гнути цю лінію.

Не зрозумів... То він був анархістом, чи самоурядовцем?
   
Не зрозумів... То він був анархістом, чи самоурядовцем?

А хіба це не тотожні речі?
Чи Ви сприймаєте анархію виключно з радянських фільмів про Махна?

І скажіть, будь ласка, який устрій Вам імпонує, коли громадяни вирішують місцеві проблеми щомісячним голосуванням, чи коли їх проблеми вирішують незрозумілі "народні обранці"?
На яких тавра ставити нема де...
   
===========================
Доречі це не так. Махно спілкувався українською. Але тоді її практично навіть у школі не вивчали- в'язниця народів...то таке.

тюрма народів

Махно у своїх мемуарах писав  що погано знав українську мову і обурювався  що йому на це вказували - був конфлікт з українським прикордонником коли він їхав з московії в Україну
   
https://we.org.ua/history/gulyajpole-vilna-derzhava-batka-mahno/
  У економіці “Гуляйпільської республіки” перше місце займали інтереси селянства, збереження вільного ринку. Ця мета була ідеологічно обгрунтована і закріплена на I районному з’їзді фронтовиків-повстанців, який відкрився 23 січня 1919 року в селі Велика Михайлівка. Соціально-економічна програма була остаточно закріплена на II з’їзді повстанців Гуляйпільського району. Серед її основних тез були наступні: заборонити проведення продовольчої диктатури радянської влади, боротися за економічну свободу селянства. Втім, методи досягнення цієї благородної мети були далекі від законних. Наприклад, інспектор-контролер Третьої Української армії Яків Сельцовський докладав: “.бригада Махно на станції Роды 30 березня захопила 50 вагонів з цукром, 13 квітня – на станції Стульнево – 7 вагонів з борошном, 15 вагонів фуражу”. Всього за весну 1919 року військами Н. Махно було реквізовано таким чином 90 вагонів продовольства і пального.       Махно ніскільки не турбувало, що захоплені ним ешелони мали своїх відправників і адресатів. Експропріюючи продукти і створюючи недоторканний запас, він в той же час вживав заходи для захисту населення від продрозкладки. Комісарів, що проводили її, Махно відкрито оголосив ворогами народу. Пункт другої наказу № 1 від листопада 1919 року свідчив : “Ворогами трудового народу є також ті, хто охороняє буржуазну несправедливість поневолення, тобто радянські комісари, члени каральних загонів, надзвичайні комісари, що роз’їжджають по містах і селах і катують трудовий народ, не бажаючий підкорятися їх продовольчій диктатурі”. На Гуляйпільщині були скасовані податки з селянства до державного бюджету, Декрет об націоналізації землі, заборону купівлі-продажу.


Зі спогадів моєї прабабусі, що розказував мені батько. Махно розтрілював мародерів зі свого війська. Мій прадід Калиник був махновцем.
   
Вот потому Махна и не любят нынешние власти.
Бо он за свободу народа боролся.
   
махно це корисний довбойоб якого використали комуняки для боротьби з тим що могло стати незалежною Украіною ще тоді, а не через 70 років.  :facepalm1:
   
махно це корисний довбойоб якого використали комуняки для боротьби з тим що могло стати незалежною Украіною ще тоді, а не через 70 років.  :facepalm1:
Махно реально переміг Радянську владу, а борцуни за незалежність України, на кшталт Грушевського чи Винниченка, професійно лизали сраку комунякам, просравши перед цим УНР.
   
О том что Махно истреблял на территориии запорожской области немцев-меннонитов (которые по сути создали промышленность Александровска/Запорожья и Запорожской области) историк решил умолчать. Доходило до того,что меннониты которым религия не позволяла воевать формировали шуцбатальоны для защиты своих поселений и городов.

   
О том что Махно истреблял на территориии запорожской области немцев-меннонитов (которые по сути создали промышленность Александровска/Запорожья и Запорожской области) историк решил умолчать. Доходило до того,что меннониты которым религия не позволяла воевать формировали шуцбатальоны для защиты своих поселений и городов.
=========================
Факти давай,п...здун. Как всегда брешеш!
   
=========================
Факти давай,п...здун. Как всегда брешеш!

Sean Patterson «Махно из памяти: Меннонитское и махновское описание(восприятие) гражданской войны в Украине, 1917-1921 (Patterson Sean David The Makhnos of Memory: Mennonite and Makhnovist Narratives of the Civil War in Ukraine, 1917-1921)

Стоит подчеркнуть, что религия меннонитов (голландская ветвь называется амиши) – пацифистская, мученическая. Тем не менее, часть из них встала на путь вооруженного сопротивления.
Как подчеркивает автор, в случае с колонистами, этническая и религиозная принадлежность совпадала с классовой – колонисты были зажиточными, скажем, кулаками.
В меннонитской литературе Махно и махновщина – это эквивалент Батыевского нашествия, 100 % негативное. Кульминцией махновких преследований стал - назовем это «погром» - в колонии Эйшенфелд (Эйхенфелд?)(Eichenfeld) 7-8 ноября, 1919.
----------------

С началом октябрьской революции 1917 г. политическая ситуация в стране резко обострилась и вскоре переросла, в гражданскую войну, которая втянула в свой водоворот все слои населения, в т.ч. меннонитов. Богатые хлебом, скотом и прочим имуществом их поселения стали вожделенным объектом для реквизиций и грабежей многих военно-политических группировок революционного характера или просто уголовных банд. в Украине, в частности, особенно большой урон экономике меннонитов был нанесен повстанческими. отрадами Н. Махно. Грабежи и убийства в меннонитских колониях временно прекратились лишь с оккупацией Украины австро-германскими войсками весной 1918 г. Для защиты в будущем от нападений махновцев их командованием предложено было сформировать в каждом поселении отряды местной самообороны. Однако их создание противоречило одному из основных постулатов меннонитский веры – отказу о ношения оружия и прохождения воинской службы. Поэтому на специально созванной в колонии Лихтенау меннонитской религиозной конференции этот вопрос был подвергнут всестороннему обсуждению. Несмотря на категорический отказ большинства проповедников одобрить создание отрядов самообороны, была принята резолюция, позволяющая решить проблему компромиссным путем. В частности, говорилось о том, что меннонитская религиозная община в целом по-прежнему будет придерживаться незыблемости догмата о безоружности, однако каждый меннонит, в отдельности, волен лично принимать решение об использовании оружия для защиты. В результате такого своеобразного компромисса отряды самообороны были созданы во многих меннонитских колониях. После ухода австро-германских войск они первое время успешно отражали нападения небольших отрядов махновцев (конец декабря 1918 – начало марта 1919 на Молочной, февраль 1919 в хортицких колониях). Однако после заключения махновцами союза с Советской властью сопротивление меннонитской самообороны было сломлено. Жертвами махновцев и красноармейцев только на Молочной весной 1919 г. стало более 100 человек, преимущественно из числа мирного населения. С приходом в Украину армии генерала Деникина наиболее активные участники самообороны вступили в нее добровольцами. Основная же часть меннонитского населения, как Украины, так и Поволжья и Сибири старалась в годы войны придерживаться политического нейтралитета. Однако, несмотря на это только в Украине и только осенью 1919 г. махновцами было полностью уничтожено несколько поселений и убито более 500 человек.

После окончания гражданской войны меннонитские поселения находились в состоянии глубочайшего социально-экономического кризиса. Значительно сократилось поголовье лошадей и крупнорогатого скота, резко снизились посевные площади. Большинство предприятий сельскохозяйственно го машиностроения и перерабатывающей промышленности были разрушены или не работали. В материнских поселениях скопилось большое количество беженцев из разоренных дочерних колоний, имений и хуторов. В результате продразверстки и массового раскулачивания у населения практически были исчерпаны запасы продовольствия. Засуха лета 1920 г. в Поволжье и лета 1921 г. на юге Украины еще более усугубила положение меннонитов, что привело в конечном итоге к возникновению голода. В Хортицких и Молочанских колониях в Украине голодало от 75 до 100% жителей. Однако число голодных смертей, по сравнению с окружающим населением, было относительно не велико. Поскольку меннонитам своевременно и в необходимых объемах была оказана продовольственная и иная помощь со стороны заграничных благотворительных организаций (АМП и ГПМ).

Белковец Л.П. «Большой террор и судьбы немецкой деревни в сибири: конец 1920-х – 1930-е годы. М.: Готика, 1995; Бондарь С.Д. Секта меннонитов в России. Петроград, 1916; Гентшке В.Л. Меннониты в Туркестане: конец XIX – начало ХХ вв. (по материалам Центрального государственного архива Узбекистана) // Российское общество, государство и этнические немцы: основные этапы и характер взаимоотношений (XVIII –XXI вв.). М.: МСНК-пресс, 2007. С. 168–175; Евсеев Н.О. Воспоминания и личные дневники как источники по истории меннонитов Новоузенского уезда Самарской губернии // Два с половиной века с Россией: актуальные проблемы и дискуссионные вопросы истории и историографии российских немцев: Материалы 14-й Mеждународной научной конференции. Кисловодск, 25–29 сентября 2013 г. – М.: МСНК-пресс, 2014; Ипатов А.Н. Меннониты. М., 1978; История евангельских христиан-баптистов в СССР.М, 1989; История и этнография немцев в Сибири. Омск, 2009; Клаус А. Наши колонии. СПб. 1869; История немцев Оренбуржья в документах. Оренбург: Изд. Центр ОГАУ, 2006; Крестьянинов В.Ф. Меннониты. М. 1967; Кронгардт Г.К. Немцы в Кыргызстане: 1880 – 1990 гг. Бишкек: Илим, 1997; Протестантизм в Оренбургском крае: история и современность. – Оренбург: ИПК «Университет», 2013; Штах Я. Очерки из истории и современной жизни южнорусских колонистов. М., 1916; Я с вами во все дни до скончания века. Жизнь верующих и общин евангельских христиан-баптистов и меннонитов Караганды и Карагандинской области. К семидесятилетию евангельского движения и общины евангельских христиан-баптистов в Караганде. В 2 кн. Караганда-Штайнхаген, 2001; Безносова О. В. Самоуправление меннонитов России: от церковных советов до Комиссии по делам веры, 1789–1929 // Российские немцы: 50 лет послевоенному общественному движению: от первых делегаций в правительство через «Возрождение» к современной системе Самоорганизации (1964–2014 гг.): материалы 5-й Международной научно-практической конференции, Москва 11–16 февраля 2015 г. – М.: МСНК-пресс, 2015. – С.187–208.

Brandes D., Savin A. Die Sibiriendeutschen im Sowjetstaat 1919–1938. Essen: Klartext Verlag, 2001; Diedrich H-C. Ursprünge und Anfänge des russischen Freikirchentums. Erlangen, 1985; Еhrt A. Das Mennonitentum in Russland von seiner Einwanderung bis zur Gegenwart. Langeslaza-Berlin-Leipzig,1932; Friezen P.M. Die Alt-Evangelische Mennonitische Brüderschaft in Russland (1789–1910) im Rahmen der mennonitischen Gesamtgeschichte. Halbstadt, 1911; Gerlach H. Die Russlandmennoniten. Ein Volk unterwegs. Kirchenheimbolanden (Pfalz), 1992; Mennonites in Russia. 1788–1988. – ed. by J.Friezen. Winnipeg, 1989; The Mennonite Encyclopedia. A Comprehensive Reference Work on Anabaptist-Mennonite Movement. Scottdale, 1959, Vol.I–IV; Schroeder W., Huebert H.H. Mennonite Historical Atlas. Second edition. Winnipeg, Canada, 1996; Stricker G. Zum Exodus des russlanddeutschen Mennonitentums //Glaube in der 2.Welt. 1996, №5.-S.20–23; Unruh A.H. Die Geschichte der Mennoniten-Brüdergemeinde. 1860–1954. Winnipeg, 1954.
   
О том что Махно истреблял на территориии запорожской области немцев-меннонитов (которые по сути создали промышленность Александровска/Запорожья и Запорожской области) историк решил умолчать. Доходило до того,что меннониты которым религия не позволяла воевать формировали шуцбатальоны для защиты своих поселений и городов.
История мутная, описывается только со стороны немцев, фактаж слабый.
В общем, советская и просоветская пропаганда.

Немецкие исследователи лучше бы с таким энтузиазмом описывали карательные экспедиции Райхсвера против украинцев в 1918г.
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія